Мученик Костянтин Бринковяну, господарь Валашський p1d6foic0lu9resa20f5qv14la3
Житія святих,  Серпень

Мученик Костянтин Бринковяну, господарь Валашський

Місяця серпня на 16-й день

28 жовтня 1688 року помер Шербан Кантакузіно, господарь Валахії, за правління якого було побудовано багато святих обителей і розпочато друкування першого повного видання Біблії румунською мовою. Того дня валашські бояри звели на трон племінника покійного господаря логофета Костянтина Бринковяну. Був він високоосвіченою людиною, знав грецьку, латинську та церковно-слов’янську мови. Молодим був покликаний на державну службу, виконуючи свої обов’язки при правителях Георге Дуці та Шербані Кантакузіно.

Його правління почалося у важкий і важкий для Валахії час, коли турки вели тривалу війну з австрійцями. Новий господар, володіючи чудовими дипломатичними здібностями, зміг зберегти дружні стосунки з усіма протиборчими сторонами. Ввірену йому країну було врятовано від спустошень, які несе з собою війна, і грабежів з боку ворогуючих армій. У таких сприятливих умовах 26 років його правління стали епохою найбільшого розквіту Православної Церкви, культури і мистецтва країни. Будувалися нові храми і монастирі, відкривалися різні школи, друкувалися книжки різними мовами, надавалася всіляка підтримка людям обізнаним і освіченим. Помісним Церквам, що перебували під пануванням Порти, спрямовували значну матеріальну допомогу.

За правління Костянтина Бринковяну в Бухаресті проживало багато науковців, серед яких були і греки, і представники інших народів; зокрема, секретарем господаря був італієць Антон М. дель К’яро. Поряд з іноземцями наукою та літературною діяльністю активно займалися румуни. Це і Костянтин Кантакузіно, відомий історик, який навчався в Падуї, що приступив до написання праці “Історія Валахії” (було закінчено лише частину її); це брати Раду і Шербан Гречану, які працювали над перекладом Біблії, перший з яких був також “офіційним літописцем” епохи правління Костянтина Бринковяну; це Раду Попеску, який створив історичну хроніку Валахії; нарешті, це священномученик митрополит Антім (Івіряну), родом із Грузії, просвітитель і істинний пастир віруючого народу, виразник його сподівань, який заснував кілька друкарень, у яких його працями друкували богослужбові, богословські та навчальні книги румунською, грецькою, арабською та іншими мовами.

Бринковяну став опікуном Академії, навчального закладу, що розташувався в монастирі Св. Сави в Бухаресті, і її реорганізатором, поставивши на чолі її вченого грека Севастоса Кумінітіса. Одночасно з Академією відкрилися й інші школи в стінах монастирів, у яких викладання велося церковнослов’янською та румунською. Такими були школи в монастирях Св. Георгій Старий і Колця в Бухаресті, в яких готували дяків для господарської канцелярії, священиків і вчителів. Румунські школи виникли і в інших містах країни та навіть у деяких селах. В окремих монастирях були засновані бібліотеки, книги класичними мовами для них отримували з культурних центрів Заходу. Особливо відомі бібліотека монастиря Мерджінені та бібліотека монастиря Хурезі, заснована самим Костянтином Бринковяну.

Бринковяну був одним із найбільших ктиторів монастирів і церков. Влітку 1690 року було закладено монастир Хурезі (або Хорезу) з храмом свв. імператорів Костянтина і Олени. Церкву прикрасили фрески грецького іконописця, який жив тоді у Валахії на ім’я Костянтин. Особливо чудові розписи, що збереглися до нинішнього часу, які зображують житіє імператора Костянтина, персонажів румунської історії, представників двох родин – Басарабів і Кантакузіно. У пронаосі був зображений сам господар Бринковяну разом із чотирма синами, дружиною Марією та чотирма доньками. Там же в пронаосі було підготовлено місце для вічного спочинку господаря і його дружини. Спільно зі спетаром Міхаєм Кантакузіно господар звів монастир у Римнику-Сераті з соборним храмом Успіння Божої Матері. Благовірний господар, крім нових монастирів, частково перебудував і наново розписав храми в багатьох монастирях, таких як Козія, Арнота, Бистриця, Стрегайя, Садова, Гура-Мотрулуй, Куртя-де-Арджеш, Дялу, Снагов, двох церквах Тирговіште – Господарській і Св. Димитрія. У Бухаресті господарем було зведено три храми, з них до наших днів дійшла лише церква монастиря Св. Георгія Нового в центрі столиці. У цій церкві були покладені 1720 року останки святого мученика, які були таємно доставлені сюди з Константинополя дружиною Марією. Храм був розписаний відомим живописцем XVIII століття Пирву Муту, сином священика з Кимпулунга.

Особливу турботу виявляв господар щодо румунського населення Трансільванії та його храмів. Господарь звів три храми: у Фегераші, Окна-Сібіулуй і Симбате-де-Сус. Митрополії Алба-Юлії він подарував 1698 року 6000 аспрів, а коли 1701 року її митрополит Афанасій Ангел уклав унію з римо-католиками, Костянтин Бринков’яну написав не одного листа до румунів, парафіян церкви св. Миколая в містечку Шкея (передмістя Брашова), – він закликав їх залишатися в правій вірі й висловлював їм свою підтримку. Книги, видрукувані за правління господаря рідною мовою у Валахії, розповсюджувалися всюди в Трансільванії, деякі з них мали ходіння і в Марамуреші.

Костянтин Бринковяну надавав постійну допомогу церквам, чернечим громадам і парафіям на Балканах і Близькому Сході, які опинилися під турецьким пануванням. Митрополит Анфим надрукував грецькою мовою десятки назв книжок – серед них були й богослужбові, призначені для християн Константинопольського, Олександрійського та Єрусалимського Патріархатів. Були влаштовані друкарні в Антіохійському патріархаті та Грузії.

Господар надавав значну матеріальну допомогу всім чотирьом православним патріархатам Сходу, чернечим обителям Афону, монастирю Св. Катерини на горі Синай, монастирям у материковій частині Греції та на островах. У Константинополі він звів церкву свт. Миколая в кварталі Галата. Багато патріархів і архієреїв Сходу вважали Бухарест своєю другою резиденцією, проводячи тут значну частину часу, безбідно існуючи на доходи, отримані від волоських монастирів, вклонених святим місцям православного Сходу. Господар Бринковяну під час сходження на трон був помазаний Константинопольським Патріархом Діонісієм IV, який пізніше помер у Тирговішті, стародавній столиці Валахії. Довго проживав у Бухаресті Єрусалимський Патріарх Досифей, як і Патріарх Хрисанф Нотара, який змінив його, зійшовши на кафедру завдяки підтримці Бринковяну; і цей самий патріарх освятив храм Георгія Нового в столиці.

Епоха розквіту церковного життя, освіти і мистецтва в князівстві Валахія завершилася одночасно з позбавленням влади з престолу Костянтина Бринковяну. Інтриги і доноси його ворогів у Константинополі, а також факт переходу одного з його бояр на бік російської армії під час Прусського походу 1711 року Петра I, викликали в Оттоманської Порти підозру в нелояльності господаря. Його викликали разом із сім’єю до Константинополя. Після прибуття туди в березні 1714 року на Страсній седмиці, всіх їх ув’язнили у фортецю Єдікуле (Семибашенну). В’язням було обіцяно зберегти життя, але тільки в обмін на перехід у мусульманство. Благочестивий господар рішуче відкинув цю пропозицію.

15 серпня 1714 року, в день Успіння Божої Матері, коли господарю щойно виповнилося 60 років, його вивели разом з усіма на місце страти. Його секретар розповідає, що Бринковяну встиг звернутися з останнім словом до своїх синів: “Сини мої, будьте сміливішими! Ми втратили все, що мали на цьому світі; врятуємо, принаймні, свою душу, омивши всі наші гріхи своєю кров’ю!”. Потім у присутності султана, послів іноземних держав, дружини й дочок, приведених на це жорстоке видовище, господарю та його чотирьом синам відрубали голови. Раніше за всіх був страчений Янаке Векереску, найближчий радник господаря, після чого були відрубані голови чотирьох синів: Костянтина, Штефана, Раду і Матея. І лише потім, після того, як господарь став свідком трагедії своїх синів, прийшла його черга. Голови святих мучеників було піднято на піки і пронесено Константинополем, а тіла їх наступного дня кинуто в Босфор. Рибалки християни виловили тіла святих у морі й поховали їх у грецькому монастирі на острові Халкі.

Дружину Марію, її доньок та їхніх чоловіків, і її племінників заслали в ув’язнення в одне з міст Малої Азії, звідки вони змогли повернутися до Волощини тільки через два роки.

Своєю мученицькою смертю Костянтин Бринковяну явив усьому світу дивовижний приклад жертовності, готовності йти на смерть заради правої християнської віри і заради блага рідної країни. Подвижницька його кончина викликала глибокий відгук у душі румунського народу. Уже тоді почалося його шанування як мученика православної віри.

20 червня 1992 року Священний Синод Румунської Православної Церкви прославив Костянтина Бринковяну, його синів і радника Янаке в сонмі мучеників.