Мученик Іоанн Демидов

Місяця червня на 30-й день

Мученик Іоанн народився 27 вересня 1907 року в селі Андрєєво Запонорської волості Богородського повіту Московської губернії в сім’ї багатого селянина Івана Панкратійовича Демидова. Брат Івана Панкратійовича, Матвій, був власником невеликої шовкокрутильної фабрики, на якій працювало близько п’ятдесяти осіб. Свого часу брати розділили майно, і Матвій Панкратійович став одноосібним власником фабрики, а Іван Панкратійович став виконувати деякі фабричні замовлення у себе вдома. Сім’я Івана Панкратійовича була на рідкість благочестивою, і в найтяжчий для Руської Православної Церкви період, за часів гонінь від безбожників, його син і донька стали старостами храмів, донька – Троїцької церкви в селі Аверкієве, а син Іван – Покровської церкви в селі Запоріжжя; встигнувши закінчити до приходу радянської влади сільську школу, він допомагав батькові по господарству.
У 1929 році Іван був призваний в армію і служив в артилерійському полку, що квартирував у місті Моршанську Тамбовської області. Іван не приховував, що він людина віруюча, і політруки всіляко намагалися схилити його до відмови від віри. Він писав з армії додому батькові: “Дорогий татусь! Кожен день спеціально наді мною сидить політрук і все вмовляє зняти натільний хрестик. Але я твого благословення не кину. Перетерплю все. Святі отці муки різні терпіли, і я перетерплю, а віри православної не зраджу”.
Повернувшись з армії, Іван став працювати разом із батьком у своєму господарстві. У 1933 році, поступаючись проханням селян, він погодився стати старостою в Покровській церкві в селі Запонор’я. Того ж року його заарештували і засудили до чотирьох місяців ув’язнення у виправно-трудовому таборі за невиконання ним, як одноосібником, сільськогосподарських зобов’язань, даних йому державою. У 1935 році він знову був засуджений до шести місяців ув’язнення у виправно-трудовому таборі за несплату податків. Повернувшись з ув’язнення, він влаштувався працювати на будівництво школи в Павловому Посаді, а потім, 1937 року, – робітником на лісопильному заводі в Дрезні. Але де б він не працював, він ніколи не забував, що він православна людина і церковний староста, і завжди був стурбований тим, чи відбувається в Покровському храмі богослужіння. Після того, як храм позбувся постійного священика, він став привозити священика з міста, і той здійснював треби в будинках парафіян. Це і стало причиною арешту Івана.
У довідці на його арешт співробітники НКВС написали: “Іван Іванович Демидов… є ініціатором впровадження релігійної пропаганди на селі. Систематично організовує богослужіння по дворах колгоспників, є сільським церковним старостою… Користуючись побожністю частини колгоспників… він… налаштовує колгоспників проти колгоспу, кажучи, що “колгоспи противні Богу… колгосп є безбожництвом. Я в нього ніколи не піду, тому що я віруючий і віру православну не продам. Зараз при владі не зрозумієш хто… нашу православну віру хочуть загнати невідомо куди. Але я впевнений, що… Церкви не здолає ніхто і ніколи”.
Будучи церковним… старостою, Демидов… веде велику релігійну пропаганду на селі… У результаті… молодь села відсторонюється від суспільно-політичного життя… Усі перераховані факти підтверджуються агентурними матеріалами і негласними допитами свідків”.
Допитані свідки показали, що, “будучи церковним старостою церкви в Запоріжжі, Демидов у великодні дні 1937 року привіз до сіл Андрєєво і Суміно попа для релігійної пропаганди, забезпечивши… підробленими документами сільради про те, що йому дозволяється здійснювати вільно богослужіння”.
Івана заарештували в будинку своєї сестри в Дрезні 22 серпня 1937 року і ув’язнили в ногінській в’язниці.
11 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила Івана Демидова до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили в селище Кульдур Бірського району Хабаровського краю, в Буреїнський залізничний табір НКВС.
У 1939 році Іван Іванович надіслав заяву з проханням переглянути справу і вирок як неправий. 20 вересня 1939 року йому надіслали відповідь обласного прокурора: “У скарзі відмовити”.

Перебуваючи в ув’язненні, він ні від кого не приховував, що він людина віруюча і був на батьківщині церковним старостою, і, коли його запитували про його віру та надію, він відповідав на це прямо, анітрохи не бентежачись, і завжди спирався у своїх відповідях на слова Святого Письма. Співробітники оперативного відділу табору стали шукати привід, щоб відкрити проти нього нову справу.
У квітні 1942 року вони допитали ув’язнених, які працювали разом з Іваном Демидовим, домагаючись від них лжесвідчень, і ті показали, що той начебто вів антирадянські розмови і був вороже налаштований до радянської влади, говорив, що засуджений за свої релігійні переконання і що в минулому був церковним старостою, що, будучи старостою, відстоював храм від закриття; коли розмовляв на релігійні теми, то завжди казав виразно, що Бог є. Про те, що він був людиною віруючою, знали всі ув’язнені бригади. У присутності ув’язнених він співав церковні піснеспіви і молився. 1 травня 1942 року Іван Демидов був заарештований і поміщений у табірний ізолятор.
Слідчі стали проводити очні ставки між лжесвідками і обвинуваченим. Почувши, наскільки брехливо ті показують, Іван, відкинувши всі лжесвідчення, відмовився підписувати протоколи очних ставок. І слідчий знову допитав його.
24 вересня слідство було закінчено, і Івану Демідову дали для ознайомлення матеріали справи. Ознайомившись із ними, він заявив черговому співробітнику НКВС, що з матеріалами ознайомився, але підписувати протокол про закінчення слідства не буде. Той запитав чому, на що Іван категорично і спокійно відповів, що не бажає пояснювати і причину.
2 листопада 1942 року справу було розглянуто в закритому засіданні Постійною сесією обласного суду Єврейської Автономної Республіки Хабаровського краю. Після оголошення обвинувального висновку, обсягом в одну сторінку, суддя запитав Івана, чи зрозумілий йому обвинувальний висновок і чи визнає він себе винним.
Після цього було допитано викликаних до суду лжесвідків і зачитано показання лжесвідків відсутніх і знову допитано підсудного; на всі запитання судді Іван категорично відповів, що показання лжесвідків не містять у собі правди. Суд пішов на нараду, а потім зачитав вирок – до десяти років позбавлення волі з утриманням у виправно-трудових таборах НКВС і поразкою в правах після відбуття покарання на п’ять років.
Староста Іван Іванович Демидов помер 13 липня 1944 року в центральній лікарні табору на станції Вапняна, а наступного дня його поховали в невідомій могилі на табірному кладовищі.