Мученик Іоанн Чернов

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 28-й день / у неділю, найближчу до 25 січня – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Мученик Іоанн народився 1880 року в селі Олексіївка Рождественської волості Боровського повіту Калузької губернії в сім’ї селянина Олексія Чернова. Закінчивши сільську школу, Іван, як і батько, став займатися сільським господарством. Після приходу до влади безбожників і колективізації селянських господарств Іван Олексійович із села виїхав і влаштувався працювати на Наро-Фомінську фабрику, але коли її адміністрації стало відомо, що він виконує в Петропавлівській церкві обов’язки псаломщика, його відразу ж звільнили, і він змушений був повернутися в село.

У 1938 році голова сільради склав довідку для НКВС на арешт Івана Олексійовича, поставивши йому за провину, що донька його була в монастирі, а самого його усунули від роботи в колгоспі як релігійний елемент. Усі жителі села Олексіївка були парафіянами Введенської церкви в сусідньому селі Котове, але наприкінці тридцятих років священників, які служили тут, було заарештовано, і Іван Олексійович почав домагатися призначення в храм священника і відновлення богослужіння. Склавши відповідний лист, він ходив по домівках селян, збираючи підписи за відкриття храму. У ньому він писав, що жителі села бажають мати свого священника, щоб він міг виконувати треби, щоб могла відбуватися Божественна служба, і просять, щоб влада передала ключі від церкви групі вірян і обраному від них уповноваженому Івану Олексійовичу Чернову.

У день виборів до Верховної Ради Іван Олексійович, прийшовши на виборчу дільницю, разом із бюлетенем опустив до урни лист на ім’я кандидата в депутати від їхнього району.

“Добрий день, вельмишановний наш помічник і посередник народу Михайло Петрович, — писав він. – Ми Вас посилаємо всі наші потреби розповісти перед вищими органами. Ми, громадяни Радянської республіки, вважаємо себе вільними громадянами. Можемо вільно виявляти свої потреби від імені віруючих у Бога і Святу Церкву. Посприяйте за нас, старичків і стареньких, дайте нам молитися Богові за весь світ і за Вас, Михайле Петровичу, щоб нам під Вашим керівництвом проводити тихе життя і ходити до церкви молитися Богові, де ми відчуваємо відраду душі. Ми радіємо за конституцію, яка в статті 124-й говорить про свободу відправлення релігійних обрядів, що нам найдорожче на світі. Молодим потрібно повеселитися, пісні поспівати, а нам, дідусям і бабусям, до Божого храму сходити, долучитися і відспівати покійного. Ось що нам дорожче за все земне багатство, все на землі тимчасове, а за гробом вічне.
Дорогі наші собраття і друзі, вшануйте нашу старість, нам потрібні псалмоспів, молитва, піст, лагідність, покірність, покірність владі. Усяка влада від Бога. Глас народу — глас Божий. Дорогий друже народу, будь захисником партійних і непартійних, тих, хто вірує в Бога, і невіруючих, будь до всіх рівним”.

Лист цей відразу ж потрапив до НКВС, для якого не становило великих труднощів встановити, хто його написав. Співробітники НКВС розпочали допити деяких жителів села Олексіївка, і ті показали, що Іван Олексійович у березні 1938 року ходив селом, збирав підписи за відкриття церкви в селі Котове і проводив релігійну пропаганду, кажучи про необхідність віри в Бога і поліпшення життя через милість Божу, коли відкриємо церкву і будемо молитися. Крім того, він начебто говорив колгоспникам: “Ось бачите, колгоспники, сьогодні рік неврожаю, у полі все пропало, нам треба б помолитися Богові, а то ось нічого не вродить, ми й будемо працювати даремно, з голоду помремо. Ось до чого ми дожили за радянської влади, ні в кого нічого не стало; раніше ми були самі собі господарі, а тепер, що не задумай зробити, все в когось спитайся та доповідай… Ось який прийшов проклятий час, від своєї церкви останньої куди йти молитися Богу? Ось що наробила ця проклята радянська влада, мучать усіх антихристові комуністи, пишуть і туманять голови своєю конституцією, яка нікому прав не дала, позакривали всі церкви, а в цьому була тільки одна відрада для народу, але все-таки настане і цьому кінець, і зженуть проклятих комуністів, і тоді тільки заживемо добре”.

21 червня 1938 року співробітник НКВС виписав довідку на арешт псаломщика, де в провину йому було поставлено, що він збирає підписи під клопотанням за відкриття церкви. 28 червня Івана Олексійовича заарештували й ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві.

– Скажіть, ви писали в день виборів Верховної Ради 12 грудня 1937 року лист на ім’я депутата Верховної Ради товариша Петрова, якщо писали, то куди ви його поділи? – запитав псаломщика слідчий, знаючи, що лист є у справі псаломщика.
– Так, у день виборів до Верховної Ради я писав листа. Зміст листа релігійного характеру. Лист… я опустив під час голосування в урну в конверті разом із бюлетенем, — відповів Іван Олексійович.
Слідчий запитав, чи визнає себе Іван Олексійович винним у контрреволюційній діяльності, на що той відповів, що не визнає. Були викликані на очні ставки з ним лжесвідки, але Іван Олексійович відкинув усі їхні свідчення.

13 серпня слідство було закінчено, і 19 вересня 1938 року Особлива Рада при НКВС засудила псаломщика до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовий табір, і його відправили до одного з Біломорсько-Балтійських таборів. Він прибув туди 8 листопада. Іван Олексійович Чернов помер від голоду в лазареті 14-го табірного пункту Семенове Пудожзького району Карелії 10 квітня 1939 року і його поховали на цвинтарі за кілометр від табору в невідомій могилі.