Мученик Димитрій Власенков

Місяця квітня на 22-й день

Мученик Димитрій народився 15 травня 1880 року в містечку Россасна Горецького повіту Могильовської губернії в сім’ї селянина, який виконував у селі посаду волосного старшини. Закінчивши церковнопарафіяльну школу, Дмитро займався землеробством, як його батько і брати. У 1901 році він був призваний до армії і прослужив до 1905 року у Фінляндському лейб-гвардійському полку спочатку рядовим, а наприкінці служби унтер-офіцером.
Свого часу він одружився з дівицею Дариною, і Господь дарував їм велику родину. Вихований у вірі та благочесті, він був старанним парафіянином церкви в рідному селі, з дитинства співав на кліросі був певний час псаломщиком, а за часів гонінь 1931 року його обрали до церковної ради, у якій він перебував до 1934 року, коли храм зачинили, а священника заарештували. Дмитро Омелянович разом із парафіянами стали клопотати про повернення храму, але їхні клопоти не увінчалися успіхом. У 1934 році влада заарештувала брата Дмитра Омеляновича і засудила до десяти років ув’язнення; з ув’язнення він утік, переховувався, але в 1937 році знову був заарештований.
З кожним роком життя ставало дедалі важчим, і Дмитро Омелянович домовився зі своєю дружиною розділитися: Дарина Гаврилівна пішла працювати в колгосп, а Дмитро Омелянович, щоб прогодувати сім’ю, займався землеробством на своїй ділянці.
Селяни, страждаючи від відсутності богослужіння, стали просити Дмитра Омеляновича, щоб хоча б він, як людина, навчена церковного і колишній псаломщик, приходив до них у домівки почитати Псалтир за небіжчиком. І він на запрошення парафіян став ходити по домівках читати Псалтир за покійними, а на Радоницю разом із селянами ходив на цвинтар, і в цей час збиралося молільників до двохсот осіб. Були й хористи, які під керуванням Дмитра Омеляновича співали панахиду.
Влада була незадоволена тим, що, незважаючи на закриття храму й арешт священника, церковне життя в селі не припинилося, і врешті-решт вирішили заарештувати Дмитра Омеляновича. Кілька свідків під погрозою, що самі будуть притягнуті до кримінальної відповідальності за участь у панахидах і поминках, погодилися підписати протоколи з лжесвідченнями про псаломщика, буцімто під час поминок він займався антирадянською агітацією.
16 травня 1940 року співробітники НКВС заарештували Дмитра Омеляновича, і його ув’язнили у в’язниці в місті Орші й одразу ж допитали.
– Під час обшуку у вас було виявлено списки людей, які перебувають у громаді, хрест, маленьку ікону та Біблії. Для чого ви це зберігали? – запитав його слідчий.
– Списки були складені в 1932 році для збору грошей на предмет сплати податків за церкву… Списки, хрест, ікона і Біблії зберігалися у мене, оскільки я людина віруюча і читав їх.
– Вас заарештовано за проведену вами антирадянську роботу серед населення. Дайте відповідь по суті.
– Антирадянської роботи серед населення я не проводив, але зізнаюся, що були моменти, коли я проводив релігійні обряди.
– Ми маємо дані про те, що ви під виглядом проведення релігійних обрядів проводили серед населення антирадянську роботу, поширювали неправдиві, провокаційні чутки про падіння радянської влади. Розкажіть про це по суті.
– Антирадянської роботи я ніколи не проводив і проти радянської влади нічого не висловлював.
Були викликані лжесвідки, які підтвердили свої свідчення на очній ставці; після цього слідчий знову допитав псаломщика.
– Вас свідки на очних ставках достатньо викрили в проведеній вами антирадянській діяльності. Дайте відповідь по суті! – зажадав слідчий.
– Я ніякої антирадянської роботи не проводив, і свідчення свідків про проведену антирадянську агітацію я не підтверджую. Зізнаюся, що релігійні обряди я дійсно проводив у тих, хто мене про це просив.
– Чому ви не хочете показати слідству про вашу антирадянську діяльність?
– Я не знаю, чому саме про мене так показують свідки, але ніяких антирадянських вигадок не говорив.
17 липня 1940 року відбулося засідання Колегії у кримінальних справах Вітебського суду; після завершення всіх формальностей знову був допитаний Дмитро Омелянович, який сказав: “Винним я себе не визнаю, я ніякою антирадянською діяльністю не займався. Під час обшуку в мене вилучили Псалтир, Євангеліє, два молитовники, хрест. Я був півчим у Россасні з малих років, у церковній раді я перебував доти, доки церкву не забрали. Я ходив і писав імена людей у Россасні, щоб дозволили брати участь у церковних зібраннях. Гроші я збирав для того, щоб платити податок за церкву… 1939 року на цвинтарі в Россасні під час Радониці справляв релігійний обряд, було там людей приблизно 150-200, і я жодної антирадянської агітації не проводив; ці свідки кажуть проти мене, сам не знаю чому: я з ними не бився і не судився… Я стверджую, що я ніяких контрреволюційних антирадянських розмов не вів”.

Після заслуховування всіх свідчень, з якими Дмитро Омелянович не погодився, прокурор подала клопотання: справу відправити на дорозслідування, оскільки всі свідки з боку обвинувачення є родичами, інших свідків допитано не було, а крім того, слідство, з’ясовуючи участь обвинуваченого у виконанні релігійних обрядів, не з’ясувало, чи має це стосунок до його контрреволюційної діяльності.
Прокурор Вітебської області оскаржив це рішення і ухвалив знову відправити справу до суду, але вже в іншому складі. 19 листопада 1940 року відбулося нове засідання обласного суду.
Відповідаючи на обвинувачення в суді, Дмитро Омелянович знову заявив: “У пред’явленому обвинуваченні винним себе не визнаю. Мені байдуже, яка була б влада, – я зобов’язаний їй підкорятися. Коли були в нашому селі поминки, то я на них нічого не говорив погано про владу. І заявляю, що мені жити було добре на хуторі, а також і в колгоспному центрі… Обрядами я займався; коли хто-небудь помре, тоді запрошували мене на похорон, і тут я читав слов’янською мовою, але жодної агітації і тут не проводив проти радянської влади. І дітей я не хрестив ніколи й ніде, але бувало, що почнуть просити, щоб я похрестив, але я тільки пальцями перехрещу, і більше нічого не робив… Релігійні обряди я проводив лише на похороні, і грошей я не просив, якщо самі лише дадуть… Коли вже було зачинено церкву, то були збори, і на цих зборах ми записували вірян, щоби піти в сільраду, щоби відкрили назад церкву”.
Лжесвідки і в новому судовому засіданні повторили свої свідчення, і Дмитро Омелянович знову всі їх відкинув. Коли судові дебати закінчилися, прокурор зажадав засудити підсудного до шести років ув’язнення у виправно-трудовому таборі; адвокат просив, з огляду на пом’якшувальні обставини, зменшити термін покарання. Дмитро Омелянович, звертаючись до суду, сказав, що він людина хвора і просить винести йому справедливий вирок. Того ж дня суд виніс рішення: засудити його до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Дмитро Омелянович подав до Верховного суду касаційну скаргу, в якій переконливо довів свою невинність і що його засуджено за показаннями лжесвідків, а також просив викликати інших свідків з мешканців села Россасна для дачі додаткових показань, але суд йому в цьому відмовив.
Дмитра Омеляновича відправили етапом із в’язниці в місті Орша до Казахстану, і 11 травня 1941 року він прибув на станцію Карабас Карагандинського табору, звідки його розподілили в 5-те Еспінське відділення Карлагу. Тут він тяжко захворів і 5 травня 1942 року його помістили в табірну лікарню, де того самого дня він і помер. Дмитра Омеляновича Власенкова поховали в безвісній могилі на табірному кладовищі Еспінського відділення Карлагу.