Мученик Авраамій Болгарський, Володимирський чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 1-й день / у Неділю четверту після Пасхи (перехідне) / місяця червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / місяця жовтня на 4-й день — Собор Казанських святих

Цей багатий і знатний купець жив у Волзькій Булгарії наприкінці XII – на початку XIII століття. Життя цієї людини сильно відрізнялося від життя багатьох його земляків і одноплемінників. Був він людиною надзвичайно жалісливою, милостивою до бідних, витрачав свої багатства на потреби стражденних. Відвідуючи руські міста й спілкуючись з руськими купцями, він глибоко зацікавився християнською вірою. Божим Промислом благодать торкнулася його серця і, пізнавши істину святої віри Христової, він прийняв Святе Хрещення. Так цей купець став християнином та отримав нове ім’я, з яким і записаний на сторінках Книги життя, — Авраамій (ніде в літописах не згадується про ім’я святого до Хрещення).

Після Хрещення святий євангельським словом, а головне — християнським способом життя поніс апостольську проповідь серед свого народу. І як до прийняття християнства співчував Авраамій нещастям і поневірянням ближніх, так після прийняття спасительної віри Христової став страждати духом і сумувати через духовні лиха своїх співвітчизників, через незнання ними істинного Бога неба і землі, Котрий відкрився нам через Єдинородного Сина Свого у Святому Дусі, і через невлаштованість та безладність норовів, які виникають через це незнання (Ін. 17:3; Рим. 25:31). Натхнений святою ревністю про святу віру і братерською любов’ю до нечестивих одноплемінників своїх, Авраамій, перебуваючи в торгових справах у столиці Волзької Булгарії — Великих Булгарах, під час ярмарку (“ага-базару”) замість того, щоб займатися торгівлею і здобувати блага тимчасові, земні, почав благовістити своїм одноплемінникам про блага вічні, нетлінні, і запропонував їм проповідь про Боголюдину Христа, “Котрий добровільно розп’явся за нас, воскрес із мертвих і зі славою вознісся з плоттю на небо”, про Безначального Його Отця та про співвічного Отцю і Сину Всесвятого Духа.

Здивувалися болгари, почувши проповідь християнську від свого одноплемінника і колишнього одновірця. Його співвітчизники не лише не виявили співчуття до проповіді святого чоловіка, а й навіть роздратувалися на проповідника, особливо коли побачили його непохитність після багаторазових умовлянь і порад залишити християнську віру. Вони стали Авраамія спочатку, як улюбленого всіма, умовляти, щоб залишив Христову віру. Коли ласкаві переконання не подіяли на сповідника Христового імені, йому стали погрожувати відібранням майна. На ці погрози блаженний відповідав, що за Христа Спасителя він готовий позбутися не тільки майна, а не пошкодує і самого свого життя.

Після цього пішли побої. Били Авраамія “всім світом”, били так жорстоко, що на тілі мученика не залишилося жодного неушкодженого місця: “яко не бытии на нем места цела и неуязвленна” (із акафіста мученику). Намагалися змусити його замовкнути, відректися від Христа, але було марно. Тоді болгари, розлютившись, наче звірі, на сповідника, багато днів мучили його в ув’язненні, багатьма муками примушуючи відректися від віри християнської. Не знеміг у муках доблесний страждалець за істинну віру, а, укріплений благодаттю Божою, ще більше утвердився у святій любові до Відкупителя світу. Тоді, бачачи його непохитність у вірі, злісні бузувіри відвели за місто і біля колодязя недалеко від берега Волги відсікли йому спершу руки, а потім ноги і голову. Так 1 квітня 1229 року зі сповіданням істинної віри на устах відійшов до свого Небесного Отця цей милосердний і щирий чоловік Божий. Муромські купці, які були тому свідками, поховали мученика на особливому кладовищі, “де ховали всіх християн”. Господь незабаром покарав жителів Великих Булгар за кров Свого угодника страшною пожежею: “… незабаром вигорів цей град великий з великим і незліченним багатством!”

Біля гробу святого дуже скоро почалися знамення, котрі послужили приводом до шанування святого і слух про які поширився по всій Православній Русі. У 1230 році до благовірного володимирського князя Георгія Всеволодовича прибули посли від волзьких булгар просити миру (після шестирічної війни з Руссю).

Князь Георгій погодився на їхнє бажання і, тільки-но уклали мир, послав у Булгари посольство для перенесення мощей мученика Христового. 9 березня 1230 року його мощі було перенесено до Володимира, до Княгининого монастиря (де й донині зберігається вціліла частка).

Незадовго до революції в село Болгари було передано стародавній образ святого з частинкою його мощей і стару дерев’яну раку. Ці святині були загублені в період безбожного лихоліття. Збереглася лише фаланга перста правої руки, яку в безбожний час жителі міста з благоговінням зберігали по домівках, а нині ж вона перебуває у Свято-Аврааміївському храмі міста Болгар. Господь прославив Свого угодника багатьма чудесами, що відбувалися по його молитвах біля святих мощей. Було помічено, що мученик має особливу благодатну силу заступатися перед Богом за хворих дітей, збереглися записи про зцілення хворих. Авраамію Болгарському моляться про заступництво й успіх у торгівлі, особистому підприємництві.

Тропарі, кондаки, молитви та величання