Мученик Аврамій Болгарський, Володимирський чудотворець

Місяця квітня на 1-й день/ перехідне свято (перенесення мощей)

Цей багатий і знатний купець жив у Волзькій Булгарії наприкінці XII – початку XIII ст. Життя цієї людини сильно відрізнялося від життя багатьох його земляків і одноплемінників. Був він людиною надзвичайно жалісливою, милостивою до бідних, витрачав свої багатства на потреби стражденних. Відвідуючи російські міста, спілкуючись із російськими купцями, він глибоко зацікавився християнською вірою. За Божим побажанням благодать торкнулася його серця і, пізнавши істину святої віри Христової, він прийняв Святе Хрещення. Так цей купець стає християнином і отримує нове ім’я, з яким і записаний на сторінках Книги життя, – Авраамій (ніде в літописах не згадується про ім’я святого до Хрещення). Після Хрещення святий євангельським словом, а головне – християнським способом життя несе апостольську проповідь серед свого народу. І як до прийняття християнства співчував Авраамій нещастям і поневірянням ближніх, так після прийняття спасительної віри Христової став боліти духом і сумувати за духовні лиха своїх співвітчизників, за незнання ними істинного Бога неба і землі, що відкрився нам через Єдинородного Сина Свого у Святому Дусі, і за невлаштованість та безладність вдач, які виникають через це незнання (Ін. 17:3; Рим. 25:31). Натхнений святими ревнощами за святою вірою і братерською любов’ю до нечестивих одноплемінників своїх, Авраамій, перебуваючи в торгових справах у столиці Волзької Булгарії – Великих Булгарах, під час ярмарку (ага-базара) замість того, щоб займатися торгівлею і здобувати блага тимчасові, земні, починає благовістити своїм одноплемінникам про блага вічні, нетлінні, і пропонує їм проповідь про Христа Боголюдину, що “розп’явся за нас волею, воскрес із мертвих і зі славою вознісся з плоттю на небо”, про безпочаткового Його Отця та про співвітчизника Отця і Сина Всесвятого Духа.

Здивувалися болгари, почувши проповідь християнську від свого одноплемінника і колишнього одновірця. Його співвітчизники не тільки не виявили співчуття до проповіді святого чоловіка, а й навіть роздратувалися на проповідника, особливо коли побачили його непохитність після багаторазових умовлянь і порад залишити християнську віру. Вони стали Авраамія спочатку, як улюбленого всіма, умовляти, щоб залишив Христову віру. Коли ласкаві переконання не подіяли на сповідника Христового імені, йому стали погрожувати відібранням майна. На ці погрози блаженний відповідав, що за Христа Спасителя він готовий позбутися не тільки маєтку, але не пошкодує і самого свого життя. Після цього пішли побої. Били Авраамія “всім світом”, били так жорстоко, що на тілі мученика не залишилося жодного неушкодженого місця: “яко не битии на нем места цела и неуязвленна” (з акафіста мученику). Намагалися змусити його замовкнути, відректися від Христа, але було марно. Тоді болгари, розлютившись, як звірі, на сповідника, багато днів мучили його в ув’язненні, багатьма муками примушуючи відректися від віри християнської. Не знемог у муках доблесний страждалець за істинну віру, але, укріплений благодаттю Божою, ще більше утвердився у святій любові до Відкупителя світу. Тоді, бачачи його непохитність у вірі, злісні бузувіри відвели за місто і біля колодязя недалеко від берега Волги відтяли йому спершу руки, потім ноги і голову. Так 1 квітня 1229 року з сповіданням істинної віри на вустах відійшов до свого Небесного Отця цей милосердний і щирий чоловік Божий. Муромські купці, які були тому свідками, поховали мученика на особливому цвинтарі, “де ховалися всі християни”. Господь незабаром покарав жителів Великих Булгар за кров Свого угодника страшною пожежею: “… незабаром вигорів оний град великий з багатьом і незліченним багатством!”

При гробі дуже скоро почалися знамення, що послужили приводом до шанування святого, слух про які поширився по всій Православній Русі. У 1230 році до благовірного володимирського князя Георгія Всеволодовича з’явилися посли від волзьких булгар просити миру (після шестирічної війни з Руссю).

Князь Георгій погодився на їхнє бажання і, тільки-но уклали мир, послав у Булгари посольство для перенесення мощей мученика Христового. 9 березня 1230 року його мощі було перенесено до Володимира, до Княгинин монастиря (де й донині зберігається вціліла частка).

Незадовго до революції в с. Болгари було передано стародавній образ святого з часткою його мощей і стару дерев’яну раку. Ці святині були загублені в період безбожного лихоліття. Збереглася лише фаланга перста правої руки, яку в безбожний час жителі міста з благоговінням зберігали по домівках, а нині ж вона перебуває у Свято-Аврааміївському храмі м. Болгара. Господь прославив Свого угодника багатьма чудесами, що відбувалися за його молитвами біля святих мощей. Було помічено, що мученик має особливу благодатну силу заступатися перед Богом за хворих дітей, збереглися записи про зцілення хворих. Авраамію Болгарському моляться про заступництво й успіх у торгівлі, особистому підприємництві.

Тропарі, кондаки, молитви та величання