Преподобна Марфа Дивєєвська

Місяця серпня на 21-й день

Марія Семенівна Мілюкова народилася 10 лютого 1810 року в сім’ї селян села Погиблово Ардатовського повіту Нижегородської губернії. Село розташоване недалеко від села Дивеєво і нині має назву Малинівка.

Сім’я Мілюкових вела праведне і богоугодне життя, була близька до старця Серафима Саровського. У Марії були старші сестра Парасковія і брат Іван. З благословення преподобного Серафима старша сестра Парасковія першою вступила в Дівєєвську громаду і почала вести життя, яке, згідно з критеріями православної віри, можна оцінити як високодуховне. Брат Іван часто ходив до батюшки Серафима на роботу, а після смерті дружини вступив у Саровську пустель ченцем.

21 листопада 1823 року на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці тринадцятирічна Марія вперше прийшла до батюшки Серафима разом із сестрою Параскою. Старець, “провидячи її обраною посудиною благодаті Божої”, не дозволив їй повернутися додому, наказавши залишатися в Дівєєвській громаді при Казанській церкві.

Отроковиця з ранніх років почала подвизатися, вирізняючись суворістю життя і суворістю подвигу, що перевершує подвиги сестер громади. Постійно звершувала молитву. Відповідала з лагідністю і тільки на необхідні запитання. Була майже мовчальницею. Старець Серафим посвячував її в усі свої одкровення, майбутню славу обителі та інші духовні таємниці.

Незабаром після цього відбулося нове явлення Пресвятої Богородиці преподобному Серафиму з велінням створити поруч із Казанською громадою нову громаду, дівочу. Вона і стала початком обителі, обіцяної Богородицею матінці Олександрі.

Через два тижні після явлення Божої Матері, а саме 9 грудня 1825 року, Марія разом з однією сестрою прийшли до преподобного Серафима. Старець повів їх у далеку пустель, взявши з собою воскові свічки, єлей, сухарі. Прийшовши туди і ставши перед розп’яттям Спасителя, яке висіло на стіні, батюшка подав сестрам по одній запаленій свічці кожній, звелівши стати Марії з правого боку Розп’яття, а Парасковії Степанівні – з лівого. Сам став посередині. Так вони стояли довше години з палаючими свічками, а старець Серафим весь цей час молився. Помолившись, він приклався до Розп’яття, звелівши зробити те саме і сестрам.

Це моління перед початком заснування нової громади преподобний звершив із сестрами, обраними Матір’ю Божою на особливе служіння Їй і обителі.Церква Різдва Христового. В основі – церква Різдва Богородиці. Видно купол Казанської церкви
Після цього ще чотири роки подвизалася Марія, допомагаючи створювати нову громаду. Заготовляла стовпи та ліс для млина. Цей млин благословила побудувати на місці заснування нової громади Цариця Небесна. Тому й нова дівоча громада отримала назву Млинової. Носила каміння для будівництва церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Молола борошно та звершувала інші послухи, завжди при цьому зберігаючи сердечну молитву.

В останній рік життя Марії новій громаді було пожертвувано три десятини землі. Щойно зійшов сніг, вони були оборані по одній борозні тричі і почалося будівництво Святої канавки з внутрішнім валом. На час смерті Марії канавка вже була добре помітна.

Марія прожила в обителі всього шість років. Померла 21 серпня 1829 року в дев’ятнадцятирічному віці. Незадовго до смерті прийнявши схимницький постриг.

Отець Серафим так говорив про її кончину: “Коли в Дівєєве будували церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, то дівчата самі носили камінчики, хто по два, хто по три, а вона-то, матінко, набере п’ять або шість камінчиків-то і з молитвою на вустах, мовчки підносила свій палаючий дух до Господа! Скоро з хворим животиком і преставилася Богу!”.

Провіщаючи духом її смерть, батюшка Серафим шкодував і плакав за нею, кажучи сусідові по келії отцю Павлу, що вона сподобилася стояння біля Престолу Божого поблизу Цариці Небесної зі святими дівами. І що він постриг її в схиму з ім’ям Марфа.

Отець Серафим викликав до себе церковницю сестру Ксенію Василівну Путкову, яка записувала різні імена для поминання, і сказав їй поминати Марію як схимонахиню Марфу. Марфа була похована в труні, власноруч видовбаній преподобним, у схимі та мантії і камилавці, які він їй дав.

Марія Семенівна була високого зросту і привабливої зовнішності. У неї були довгасте, біле і свіже обличчя, блакитні очі, густі, світло-русяві брови і таке ж волосся.

Шанування схимонахині Марфи почалося ще за життя самого преподобного Серафима Саровського. Він сам шанував її та інших навчав. Відтоді преподобна Марфа, як і інші преподобні дружини Дивеївські, шанується православними.

Прославлена Архієрейським собором Російської православної церкви 2004 року в лику преподобних.

Тропарі, кондаки, молитви та величання