Казанська (Піщанська) ікона Божої Матері

Місяця липня на 8-й день

У слободі Піски Ізюмського повіту Харківської губернії, за дві версти до повітового міста Ізюма, в місцевому приходському храмі знаходиться ікона Божої Матері, названа «Піщанською». Історія прославлення цієї ікони пов’язана з життям святителя Іоасафа (Горленка).

Ось що сказано в наявній у церкві «Оповіді» про цю ікону:

«У 1754 році святитель Іоасаф, об’їжджаючи свою єпархію, до складу якої входила і нинішня Харківська губернія, прибув до міста Ізюм. Першою церквою, яку він відвідав, була Вознесенська в передмісті, названому Замостям. Церква ця під час первинного заселення Ізюма в XVII столітті була влаштована на лівому боці Донця в місцевості під назвою “Звіринець”. Внаслідок частих затоплень весняною водою Донця вона була перенесена в передмістя Ізюма Замостя, але і тут була неодноразово залита Донцем. Тому в 1792 році прихожани, до числа яких належали і жителі Пісків, порушили клопотання про перенесення Вознесенської церкви із Замостя у більш високу місцевість на Пісках, що було дозволено і виконано в тому ж році. На місці колишньої церкви на Замостянській вулиці до 1898 року існувала дерев’яна капличка, а в 1898 році вона була замінена кам’яною каплицею на пам’ять священного коронування їх імператорської величності государя імператора Миколая Олександровича і государині імператриці Олександри Феодорівни. Під час перенесення ікони із Пісків в Ізюм 13 травня в цю капличку заноситься ікона і перед нею читається акафіст Богородиці.

Зустрітий духовенством, святитель, увійшовши до притвору, зі здивуванням зупинився і став вдивлятися у велику ікону Богоматері, яка стояла у кутку притвору і слугувала перегородкою, за котру зсипали вугілля для кадила. Довго, з розчуленням, дивився він на ікону, а потім, осінив себе хресним знаменням, впав перед нею на коліна і голосно промовив: “Царице Небесна, прости недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!” Потім зробив благочинному зауваження за таке недбале відношення до святині і сказав: “Чому ця ікона не поставлена в краще місце? У цьому образі є велика особлива благодать Божа, в ньому Пресвята Владичиця являє особливе знамення свого заступництва для всієї країни”. Потім наказав поставити цю ікону в достойніше місце. Благочинний на своє виправдання зауважив, що у церкві багато ікон від старого іконостаса, яким немає місця. Тоді святитель, швидко ввійшовши на середину церкви, подивився на всі боки, звернув увагу на великий кіот позаду лівого кліроса, встановлений невеликими іконами зі старого іконостаса і сказав: “Ось найдостойніше місце для ікони Божої Матері. Поставте її на місце тих, уже застарілих ікон, і щоб вона завжди стояла на цьому кіоті”. Відтоді ікона завжди стояла на цьому місці, навіть після перенесення церкви на Піски.

Святитель Іоасаф прожив в Ізюмі більше трьох днів; щодня вранці і ввечері він приходив до приходської церкви і молився перед образом Божої Матері, тоді ж перенесеним і поставленим в місці, вказаному святителем. Після будівництва в 1826 році нової кам’яної церкви ікона розміщена і до теперішнього часу в кіоті в лівому боці храму.

Звістка про увагу, звернену святителем на ікону, про його молитву перед нею, поширилася поміж мешканців, і багато їх стали приходити до неї, як до такої, котра має особливу благодать. До того ж в цей час поширили слух, що святитель перед від’їздом із Бєлгорода бачив сон: «Нібито він оглядав церкви й в одній із них, в притворі побачив на купі сміття ікону Богоматері зі світлим сяйвом, котре виходило від неї, причому невідомий голос вказував на цю ікону, як на джерело благодаті для країни. Сон цей справив таке враження на святителя, що він під час поїздки по єпархії уважно оглядав кожну церкву, ніби сподівався знайти схожість з тим, що бачив уві сні. Прибувши до Ізюма, він був здивований схожістю Вознесенської церкви з тою, яку бачив уві сні, а тому, глянувши на ікону Божої Матері, яка стояла в притворі в такій недбалості, зрозумів, що сон його стосується тієї церкви і тієї ікони».
І, справді, після цього багато людей стали звертатися з вірою і молитвою до Владичиці світу й отримували у цього образу виконання того, що просили. Внаслідок того звістка про церкву, де зберігався дивний образ Богоматері, поширилася далеко за межі Ізюма, й численні натовпи охочих поклонитися іконі стали приходити до цієї церкви.

З перенесенням Вознесенської церкви в 1792 році із Замостянської вулиці на Піски була перенесена й ікона, котра привертала все більше і більше шанування і благоговіння як прихожан, так і навколишніх жителів. І Пречиста Діва не посоромила тих, хто шанував Її ім’я. Невдовзі, після перенесення церкви й образу на Піски, Вона благоволила явно показати всім, що на цьому образі спочиває особлива благодать і що всякий, хто приходить з вірою і припадає до цього образу, не відійде від лику її непочутим.

Близько 1800 року в Ізюмі жив учитель місцевого училища Стефан Гелевський, у котрого помирали діти. Зрештою, захворів і останній, який залишився в живих, син Петро. Попри сильну скорботу, батьки не втрачали надії на милість Божу і, вірячи в благодатну силу образу Піщанської Богоматері, дали обітницю відслужити молебень перед цим образом, для чого і відправились на Піски, але по дорозі їхній син помер. Мати хотіла повернутися назад, але батько настояв на тому, щоб виконати дану обіцянку.

Після приходу на Піски, не говорячи нікому про смерть дитини, вони просили священника відслужити молебень перед іконою. Під час молебню батьки зі сльозами благали Заступницю християн втішити їх в скорботі. І віра їхня не була осоромлена. Під час читання кондака дитя несподівано скрикнуло так сильно, що привело в жах всіх присутніх, батько і мати втратили свідомість. Прийшовши до тями, вони розповіли, що їхній син помер по дорозі, але перед іконою ожив. Цей хлопчик швидко поправився, виріс, служив потім в чині полковника і помер в Петербурзі в похилому віці.

Чутка про такий незвичайний випадок швидко поширилася і стала привертати на Піски натовпи богомольців, особливо із жителів Ізюма. Церква й огорожа були переповнені мирянами, так що священники не встигали служити молебні. В цей час в Ізюмі був благочинним соборний протоієрей Іоасаф Погорлевський, котрий за донесенням Ізюмського духовенства про те, що в Ізюмі прихожани служать молебні виключно на Пісках, чи в силу інших причин, заборонив служити перед образом молебні приїжджим богомольцям.

Але ця заборона призвела до ще більшого прославлення образу. Незабаром після заборони протоієрей захворів на мучительну хворобу, із судомами по всьому тілі, які посилювалися під час найменшого руху. Тяжко страждаючи, хворий прийшов до висновку, що ця недуга є покаранням Божим за введені ним обмеження. Усвідомлюючи свою провину, він вирішив звернутися з покаянням до милосердя Цариці Небесної і звелів нести себе до чудотворного образу. Принесений на Піски і покладений перед іконою, він під час молебного співу усердно молився, просячи прощення і зцілення своєї недуги. Як тільки закінчився молебень і хворий приклався до образу, відразу відчув таке полегшення, що сам без сторонньої допомоги вийшов із церкви. Через кілька днів Погорлевський був повністю здоровий. Після цього він не забороняв служіння молебнів перед образом, завжди благоволив перед ним і всім радив звертатися до нього, як до джерела благодаті.

Ці два дивовижні випадки, які сталися один за одним, явно показали, що ікона ця призначена бути рікою Божественної благодаті для всіх вірних. І дійсно, до цієї ікони, як до лікувального джерела, стали приходити безліч віруючих богомольців.

Тропарі, кондаки, молитви та величання