Казанська (Каплунівська) ікона Божої Матері

Місяця липня на 8-й день

Наприкінці XVII століття за двадцть верст від міста Охтирка Харківської губернії, у нещодавно виниклому селі Каплунівці, на річці Хухрі, жив благочестивий священник отець Іоанн Ілліч Уманов. У 1689 році йому з’явився чудотворний образ Богоматері.

8 вересня, у день Різдва Богородиці, він бачив уві сні старця, який сказав йому, що через три дні до нього прийдуть три іконописці: один 70-ти, інший 80-ти, третій 90 років. У цього третього старець наказав узяти зв’язку ікон, сім верхніх повернути іконописцю, а восьму, яка буде Казанською, залишити в себе; за це священникові обіцяні від Богоматері милість і благодать.

Після цього сну о. Іоанн постився і щодня звершував Літургію. Третього дня, повертаючись із церкви додому, він побачив трьох старих іконописців, які йшли до нього. Він запросив їх до себе, радо прийняв, потім у старшого взяв зв’язку ікон, і восьма, як було уві сні передбачено, виявилася Казанською. Іконописці на знак подяки за гарний прийом хотіли віддати ікону задарма і ледве погодилися взяти за неї 15 копійок. Після цього вони продовжували свій шлях.

Отець Іоанн Уманов поставив ікону в себе в кімнаті і вдень і вночі теплив перед нею свічку. У ніч на третю неділю він побачив уві сні Діву надзвичайної краси, яка, торкнувшись його рукою, сказала йому:

– Ієрею Іоанне, не примушуй Мене бути в твоїй храмині, а віднеси в Мою церкву!

Церква в Каплунівці була на честь Різдва Богоматері. Коли о. Іоанн прокинувся, келія його була осяяна яскравим світлом. Він зібрався з духом, підійшов до ікони і побачив, що з очей лику Богоматері струмують по дошці сльози. Він негайно зібрав народ, розповів про походження ікони і про події останньої ночі, і ікону після молебню урочисто перенесли в храм, де вона прославилася чудесами. Відповідно до назви села її стали звати Каплунівською.

Отець Іоанн довго ще після цих подій служив у селі й утішався славою ікони, яка дедалі зростала.

Під час Північної війни шведський король Карл ХІІ, діставшись з Іваном Мазепою  до Каплунівки, розташувався там на відпочинок і зайняв будинок отця Іоанна. Кілька солдатів Карла хотіли підпалити церкву, але дрова, якими вони обклали храм, не загорялися. Карл бачив усе це з вікна і попросив у Мазепи пояснення того, як це люди не можуть запалити храму. Мазепа сказав, що храм, імовірно, охороняє Богоматір, оскільки тут знаходиться Її ікона, яку визнають чудотворною. Шведський король велів привести до себе кого-небудь із каплунівських жителів. Знайшли одну людину в лісі, і Карл почав розпитувати її, де стоїть Петро з військами. Той відповів, що в Харкові. Потім Карл запитав, чи тут ікона Богородиці. Дізнавшись, що її забрали в армію, він сказав Мазепі:

– Церкви і без ікони не могли запалити, а де буде Вона Сама, там, напевно, доведеться нам дуже погано.

Перед початком Полтавського бою Петро І наказав носити Каплунівську ікону по лавах війська і зі сльозами молився перед образом. Потім після битви священник Іоанн з іконою був витребуваний до Москви і звідти вже відпущений зі святинею додому. Петро зробив на ікону срібну визолочену ризу з дорогоцінним камінням і срібний ковчег.

1744 року в Харкові ьуло складено розповідь про Каплунівську ікону на підставі відомостей, отриманих від священника Іоанна Уманова. Пізніше до неї було включено відомості про подальші знамення і зцілення від ікони.