«Ікона Успіння Пресвятої Богородиці, іменована “Семигородня”»

Місяця серпня на 15-й день

“Семигородню”, або “Семигородську”, ікону “Успіння Пресвятої Богородиці” написано преподобним Діонісієм Глушицьким (пам’ять 14 червня за новим стилем), засновником Глушицької обителі, що розташована в Кадниковському повіті Вологодської губернії, на північ від Вологди, на річці Глушиці. Як вважають, із заснованої ним обителі цю ікону Богородиці було перенесено деякими пустельниками на відстань 20 верст від обителі, в непрохідні ліси за річкою Двінцою, в Семиградську волость.

У тому ж XV столітті Вологодську землю спіткало жахливе нещастя: швидко поширилася страшна чума, від якої вимерли всі жителі Семиградської волості. Парафіяльна церква після цього майже півтораста років стояла в запустінні. Тільки наприкінці XVI століття вона почала відроджуватися з такого приводу.

У Московському Новодівичому монастирі лежала вже три роки в розслабленні стариця Іуліанія, з роду білозерських дворян Медведєвих. У 1593 році їй уві сні з’явилася Богородиця й обіцяла зцілення, якщо вона піде в Семиградську волость і відновить там запустілий храм. Іуліанія дала обітницю виконати веління Божої Матері і, отримавши зцілення від своєї тяжкої хвороби, вирушила в Семиградську обитель.

На зазначеному місці вона знайшла одну тільки напівзруйновану церкву і в ній Діонісієву ікону Божої Матері. Вона побудувала недалеко від неї собі келію і приступила до відновлення храму. Незабаром храм було відновлено, а близько 1602 року було засновано й обитель. У ній Іуліанія залишалася з кількома сестрами до самої своєї кончини.

1918 року Успенську Семигородню пустинь скасували, а 1926 року закрили Успенську церкву, де перебувала Семигородня ікона. Ікону “Успіння Пресвятої Богородиці” перенесли до Миколаївського собору міста Кадникова. Але цього ж року чудотворну ікону вилучили до музею. Від самого ж Семигороднього монастиря залишилися самі руїни.