Ліддська (Римська) ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 12-й день / червня на 26-й день

У місті Лідді, згодом названому Діосполь, яке знаходилося недалеко від Єрусалима і де святі апостоли Петро та Іоанн Богослов проповідували Господа Іісуса Христа, для новонавернених було споруджено храм в ім’я Пресвятої Богородиці. Прийшовши до Єрусалима, апостоли благали Матір Божу відвідати і Своєю присутністю освятити та благословити храм. Пречиста Діва сказала: «Ідіть з миром, там і Я з вами буду». Повернувшись до Ліддського храму, вони побачили на одному із опорних стовпів нерукотворний образ Пресвятої Богородиці дивовижної краси. Потім і Сама Матір Божа відвідала Ліддський храм і дарувала образу Своєму особливу благодать і силу.

Під час правління імператора Юліана Відступника (361–363) у Лідді сталося нове чудо. До храму було послано каменотесів для знищення чудотворного зображення. Однак, як не старалися вони стесати священне зображення, воно не зникало, а лише заглиблювалося все більше і більше всередину стовпа. Слава про благодатний образ поширилася по всьому світу, до Лідди стали стікатися численні віряни для поклоніння нерукотворному образу Богоматері.

У VIII столітті за наказом Константинопольського патріарха Германа з нього був зроблений список, який дивовижним чином опинився в Римі. Коли спалахнула єресь іконоборства, патріарх Герман був скинутий з кафедри й з безчестям вигнаний із храму єретиками за ревний захист іконошанування. Розповідають, що під час свого вигнання він відчув свою скору кончину. Написавши лист до папи Римського Григорія ІІ (715–731 рр.), він вклав його в дошку з іконою і пустив її морем.

Наступного дня ікона досягла Рима, і вранці папа Григорій разом з духовенством вишов на берег та побачив, що ікона Богоматері стоїть на воді біля гирла річки Тибр. Святиня була урочисто внесена до церкви святого Петра й поставлена всередині вівтаря. Після цього Богородиця подавала через Свій чудотворний образ чимало дивовижних зцілень.

Більш ніж сто років потому на Сході було відновлено іконошанування й остаточно подолано іконоборчу єресь. Жителі Рима тоді неодноразово бачили коливання ікони Богоматері. Під час одного богослужіння папи Сергія (844–847 рр.) ікона особливо сильно захиталася. Потім на очах у всіх вона знялася зі свого місця і над головами вірян вийшла із церкви. Народ на чолі з папою зі скорботою проводив святу ікону, а вона спустилася на води Тибру і попливла морем.

Невдовзі свята ікона прибула до Царгорода і зупинилася біля пристані навпроти царських палат. Там взяли її і принесли до цариці Феодори. Коли було з’ясовано, що це та сама ікона, яка нещодавно залишила Рим, духовенство на чолі з патріархом і в супроводі імператора та його сановників урочисто перенесли образ Владичиці із царських палат до храму Богородиці на площі Халкопратія.

Відтоді цей чудотворний образ стали називали Римським, і йому встановлено святкування 26 червня, тоді як святкування Ліддській іконі Богоматері було 12 березня.

Як свідчить передання, існував й інший Ліддський нерукотворний образ Матері Божої. Він перебував у храмі, створеному в Лідді Енеєм, зціленим святим апостолом Петром (Діян. 9:32-35). Коли цей храм хотіли забрати у християн іудеї та язичники, то за розпорядженням правителя він був замкнений на три дні, щоб з’явилося знамення для вирішення суперечки. Коли через три дні храм відкрили, то побачили в ньому нерукотворне зображення Матері Божої.

Про обидві нерукотворні Ліддські ікони писали три східні патріархи, Єрусалимський, Антіохійський та Александрійський, у посланні до імператора-іконоборця Феофіла (829–842). Про це послання говорить й імператор Константин Багрянородний (912–959) в історичному слові про нерукотворний образ Спасителя в Едесі.