Табинська ікона Божої Матері

Перехідне святкування у дев’яту п’ятницю після Пасхи.

Табинська ікона Божої Матері, котра прославилася багатьма чудесами, явилася в другій половині XVI століття ієродиякону монастиря, який знаходився поблизу села Табинського, що на землях сучасної Башкирії. Як свідчить передання, ієродиякон Амвросій йшов увечері з сінокосу і, проходячи повз солоне джерело, почув голос: «Візьми Мою ікону». Проте, вважаючи ці слова оманою, він постарався не звернути уваги. Третього дня, проходячи там само, він знову почув неземний голос: «Хай потрудиться правовірна братія богоспасаємої обителі прийняти Мене до храму Господа Мого». Ієродиякон озирнувся і побачив на великому камені в тіні великого дерева ікону Божої Матері. Камінь був справді великим, близько трьох метрів заввишки і завширшки. Цей камінь нависав над двома джерелами, одне із яких було солоне, а інше прісне. Отець Амвросій вклонився іконі й побіг до монастиря.

Братія з честю і співом принесли ікону й поставили її в храмі. Але на ранок її не виявили. Стали шукати, і побачили ікону на монастирських воротах. Ченці знову повернули ікону до храму, але вранці вона була на колишньому місці. Тоді вони вирішили побудувати над брамою каплицю і там стали молитися їй.

Для шанування святий образ носили до Казані й Уфи, звідки він зник, чудесним чином явившись знову на соляному ключі неподалік від села Табинського. Ікона повернулася до монастиря, і з 1676 року відомостей про неї не було.

У першій половині XVIII століття три пастухи-башкири пасли худобу біля солоних ключів і побачили на камені ікону Божої Матері. Вони кинулися рубати її сокирою, кажучи «ось руський Бог», і розкололи ікону на дві частини. За таке святотатство пастухи осліпли. Стали плакати і молитися: «Не підемо, поки нас руський Бог не зцілить». Наймолодший із них, у віці чотирнадцяти або п’ятнадцяти років, особливо сильно молився і прозрів. Він підвів своїх товаришів до солоного джерела. І вони, каючись у вчиненому, умили очі солоною водою та милістю Богородиці прозріли. Відтоді вода в джерелі стала святою.

Тим часом жителі Богоявленського заводу стали хвилюватися за худобу і побігли до солоних ключів. Біля них вони знайшли чудотворну ікону, про яку було відомо за старовинним переданням. Ікону перенесли до найближчої церкви, але вранці там її не виявили, а з’явилася вона у Вознесенському храмі Табинської фортеці.

Відомо, що молодий башкир прийняв Святе Хрещення і, проводячи особливе подвижницьке життя, помер у віці ста тридцяти років під час хресного ходу в місті Челябінську.

Згідно з переданням, Табинська ікона з’явилася в дев’яту п’ятницю після Великодня. Нині цей день святкується всім народом, а Божа Матір відзначає цей день великими чудесами.

Під час громадянської війни ікона була перенесена за кордон військами отамана Дутова, які відступали. Там вона перебувала в православному монастирі Харбіна, за деякими джерелами, до 1948 року. Табинська ікона так прославилася своїми дивами, що навіть китайці молилися їй.

Після приходу до влади в Китаї комуністів ікону було вивезено спочатку до Австралії, а потім до Сполучених Штатів Америки, в місто Сан-Франциско. Теперішнє ж її місце перебування невідоме.

Тропарі, кондаки, молитви та величання