«Ікона Божої Матері, іменована “Одигітрія Видропуська”»

Місяця липня на 28-й день

Прославлення ікони Божої Матері Одигітрії Видропуської відбулося в XV столітті. Ця ікона перебувала тоді в селі Видропуську Новгородської губернії, у місцевому храмі в ім’я св. великомученика Георгія. Серед місцевих жителів існував благочестивий переказ, що ця ікона вже явила одного разу чудесне знамення: коли коли колишній храм, теж в ім’я великомученика Георгія, згорів вщент, і почали розчищати після пожежі це місце, то знайшли ікону Богоматері, яка лежала в попелі під уламками обличчям до землі, цілою і майже неушкодженою від вогню; лише задня сторона дошки трохи почорніла. Після підкорення Новгорода Іоанном III, коли війська його поверталися назад, один із воїнів, боярський син родом із м. Мурома, проходячи зі своїм загоном повз село Видропуска, зайшов між іншим до церкви св. Георгія і на правах переможця взяв звідси ікону Богоматері, що стояла біля царських воріт. Він приніс її у свою муромську вотчину і поставив у храмі св. Миколи Чудотворця, де вона і залишалася деякий час. У суботу тижня свв. жон-мироносиць, після утрені, боярський син попросив священика відслужити молебень перед принесеною ним сюди Видропуською іконою Богоматері. “Відпой молебень полонянці”, – сказав він грубо, звертаючись до священика. Священик виконав прохання. Під час молебню, коли він прочитав слова Євангелія: “Пребусть же Маріам з Нею яко три місяці і возвратися в дім Свій” і коли співаки почали співати “Слава Тобі, Господи, слава Тобі”, раптом налетів вихор, почувся сильний грім і весь храм потрясся; покров церкви розверзся, і ікона Богоматері невидимою силою піднялася зі свого місця і зникла з церкви. Вражені жахом боярин, священик і всі присутні там люди впали на землю і довго лежали без свідомості.

Тим часом у цей же самий день і годину благочестивий селянин села Видропусска, на ім’я Флор, вийшов у поле на свою ниву сіяти льон. Погода стояла ясна і тиха. Раптом цю тишу порушив раптовий надзвичайно сильний вихор, який промчав перед здивованим Флором у напрямку до церкви св. великомученика Георгія у Видропуську. Вихор був настільки сильний, що Флор не міг нічого розгледіти. Коли він після закінчення своєї роботи повернувся додому, то від своїх односельців почув про незвичайне диво.

При церкві св. великомученика Георгія, яка після ворожого розорення прийшла в запустіння, жив тільки один благочестивий паламар. Він мав звичай щоранку входити в запустілий храм і кадити св. ікони. Так і цього ранку він увійшов до храму і почав кадити, як раптом, на свій подив, помітив викрадену колись ікону Одигітрія; вона лежала у вівтарі на престолі лицем донизу, а поруч із нею – інший образ Богоматері “Розчулення”. Паламар негайно ж поспішив розповісти всім про чудесне повернення в храм викраденої ікони. “Підіть зі мною, – говорив він односельцям, – і подивіться на преславне чудо Богоматері від ікони Її, яка була раніше у нас, як усім це відомо. Під час війни її викрали; нині я за звичаєм увійшов до храму покадити ікони і знайшов на престолі чудотворний цей образ: невидимо прийшов він у нашу церкву”.

Зібравшись до храму, всі жителі селища з радістю побачили св. ікону і благоговійно впали перед нею ниць, молячись Владичиці Небесній. Флор, який сіяв льон, розповів про сильний вихор у полі, і всі прославили Богоматір.

Ікона Божої Матері “Розчулення”, що з’явилася разом з іконою Видропуської, скоро зникла звідси і знову з’явилася вже у вотчині муромського боярина, у храмі святителя Миколая Чудотворця. Після чудесного зникнення з цього храму Видропуської ікони боярина стало мучити каяття. Він тяжко сумував, не знаходячи ніде зниклої ікони, плакав гіркими сльозами і волав: “На жаль, мені! Я тяжко згрішив, назвавши полонянкою Вільну, Ту, Яка Різдвом Сина Свого визволила весь світ від тяжких уз рабства гріху”. У цей час він почув від церковного старости, що ікона “Умиління” знову з’явилася в храмі святителя Миколая. Він тоді поспішно прийшов до церкви, впав перед св. іконою на коліна і зі сльозами вигукував: “Як явлюся я перед лицем Твоїм, Богоматір?! На жаль мені, окаянному! Заступницю світу я назвав полонянкою”! Під час старанної молитви в нього промайнула думка, що зникла ікона, можливо, повернулася у свій Видропуський храм. Тоді він наважився, склавши з себе військовий чин, смиренно йти у Видропуськ, щоб там всенародно покаятися у своєму гріху. Отримавши благословення від священика і одягнувшись в убогий одяг, він вирушив у дорогу пішки, у супроводі одного тільки вірного слуги. Марно дружина і діти благали його скасувати свою обітницю: боярин залишився непохитним. У пості, молитві та сльозах здійснював він свій шлях у лахмітті убогого мандрівника. Досягнувши, нарешті, Видропуська, він прямо увійшов до храму св. Георгія і побачив тут чудотворний образ Богоматері, який він образив раніше полоном і словами. Ставши на поміст церковний, він зі сльозами волав: “Всемилостива Владичице Богородице, міцна Помічнице, Стіна, Притулок і Заступництво всього роду християнського! Вгамуй праведний гнів Свій і не відверни лиця Твого від мене, неключимого і негідного раба Твого. Я недостойний не тільки просити милості Твоєї або споглядати на образ Твій, а й увійти в храм цей. Але, сподіваючись на милість благоутробності Твоєї, молю – помилуй мене! Як не попалив мене вогонь, як не пожрала мене земля, як не зледнів язик, коли я назвав Тебе полонянкою?! Як не висохли руки мої, коли я наважився викрасти звідси образ Твій”?! Три дні й три ночі не виходив він із храму, нічого не їв і продовжував гірко плакати. Суворий піст і душевна скорбота так знесилили його, що він став, нарешті, падати без свідомості. Тоді ті, хто був тут, бачачи, що він зовсім знесилився, закликали священика і попросили його відслужити літургію. Умилостивча жертва полегшила скорботу боярина: після літургії він скуштував просфори, а потім прийняв трохи їжі; до нього повернулися сили. Його запитали, хто він, звідки прийшов сюди і чому так сильно сумує. Боярин розповів про чудесне знамення від ікони Богоматері, і весь народ, розчулившись, воздав хвалу Пречистій Богородиці, що прославила настільки дивно Свій чудотворний образ.

1565 року Видропуську ікону Богоматері було відновлено, обкладено сріблом і багато прикрашено. Згодом, на прохання мешканців міста Торжка Тверської губ., сюди з Видропусська щороку стали здійснювати хресний хід із чудотворним образом Богоматері. Ікону ставили в соборній церкві Преображення і звідси носили по домівках жителів. Через деякий час образ повертався назад у Видропуськ. У 1630 році, як оповідає переказ, між жителями Торжка і Видропуська вийшла незгода і суперечка через цю ікону. Тому її було взято до Москви. Там з неї зробили список, який і відправили до Видропусська, а чудотворний образ Богоматері поставили в місті Торжку, в соборному храмі Преображення, де він перебуває і понині. З цього часу скасували хресний хід із Видропусська в Торжок. Замість нього встановлено було щорічно, 18 липня, у день принесення ікони з Москви, з хрестами та іконами всіх парафіяльних церков Торжка збиратися до Борисоглібського монастиря і звідси з хресним ходом іти до соборної церкви, де після літургії служать молебень перед чудотворним образом Богоматері.

Тропарі, кондаки, молитви та величання