Дев’ять мучеників Кізіцьких: Феогнід, Руф, Антипатр, Феостіх, Артема, Магн, Феодот, Фавмасій і Филимон

Місяця квітня на 29-й день

Кізіцький град є в одному з Азійських країв, що Малою Мізією називається, давній і славний, при Єлеспонті — морі, що Азію від Європи відділяє і межує з Троадою, по якій красні ноги учителя народів, божественного Павла, ходили. Прийняв насіння Божого Слова з тої ж вибраної посудини — Павла святого. Хоч і осяяний був світлом святої віри, проте спочатку небагато мав у себе християн, бо через муки вельми гнана була Христова Церква. А найгірше, коли від нечестивих царів римських, що перед Великим Константином царювали, розходилися грізні накази у всі краї, і послані жорстокі ігемони всіх, що ім’я Христове ісповідували, примушувати до ідолопоклоніння, — коли ж не корилися, різними муками і смертями карали. Тоді багато з вірних тих переховувалося, втікаючи в гори і пустелі, інші ж посеред кумирослужителів жили, приховували в собі благочесну свою в єдиного Господа віру. А ті, що більше любили Христа, Бога свого, і наслідували Його, відкрито пресвяте Його ім’я сповідували, добровільно віддавалися в руки катів і клали за Нього свої душі. Такими в той час виявилися дев’ять доблесних мужів, у святій вірі, як гора Сіон, непорушних, які ревністю за Богом, як Ілля, горіли, імена їхні: Феогнид, Руф, Антепатр, Феостих, Артем, Магн, Феодот, Фавмасій і Філимон. Вони з різних місць і країв були, у Кізику зібралися в одне, і не зважали на грізні царські накази й страх перед катами, прославляли Христа, з усілякою сміливістю проповідували Його єдиним Богом, Творцем усього і Вседержителем, нечестиве ж багатобожжя ідольське осуджували й викривали блуд еллінів, які замість Бога шанують богів, замість Творця, що все діє, поклоняються недіючому творінню ідолів, замість живого — мертвим, бездушним, замість правдивого — брехливим, замість любити премилосердного добродія вислужуються перед немилосердним катом дияволом. І переконували осліплених невірством людей, щоб, відклавши потьмареного розуму свого непроглядну пітьму, побачили істину й просвітилися світлом пізнання, повірили в єдиного істинного, що на небесах і вселенну тримає, Бога. Таку їхню відвагу бачивши, ідольські служителі схопили їх зразу, наче овець вовки, жорстоко і нелюдськи зв’язаних, як злодіїв, представили на допит градському в Кізику князеві. Стали мужні воїни Христові перед нечестивим князем, великі душею, мали серця свої вогнем любови до Бога розпалені і полум’ям сильним наслідувати Його горіли. Стали, огорнувшись у всю зброю Божу, щоб змогти противитися катові, більше ж — самому невидимому князеві пітьми і всій диявольській його силі, з ним же найбільше боротися хотіли. І різні муки і кари їм накладали, і в темницю були вкинені, і знову виводили їх і мучили, щоб відреклися Христа і принесли жертви ідолам, але Христові воїни ніяк не відступали від Господа свого, язичницьку звабу і суєтне ідолопоклоніння викривши, ганьбили й осоромили князя. Через те після різних мук голови їм відтяли, і там у землі поховані тіла їхні. Через декілька років, коли воцарився Великий Константан і хрещенням святим просвітився, припинилося гоніння, і світло благочестя засяяло по вселенній. Тоді в Кизику благовірні християни тіла святих дев’яти мучеників з-під землі вийняли і, виявивши, що нетлінні, у ковчег новий поклали, і храм на їхню честь збудували, і внесли в нього з честю коштовний той скарб. Було ж багато чуд і зцілень від святих мощів їхніх: бісів виганяли, горбатих виправляли, трясовицю зовсім виліковували. Муж один знатний водної хвороби позбувся, торкнувшись чесної раки святих. І кожен, хто якоюсь хворобою був одержимий, якщо лише торкався ковчега святах страстотерпців, зразу приймав зцілення. Через те багато люду невірного, бачивши такі зцілення хвороб від святих мощів мученицьких, наверталося до Христа, і через недовгий час мало не цілий град прийняв святу в Христа віру. І розбили ідолів й ідольські храми, а замість них храми Божі підняли. І процвіло в граді Кізицькому святе благочестя, чудами й молитвами святих дев’яти мучеників, що там спочивали. Коли ж після великого царя Константина і сина його Константа, які досить років царювали, прийняв царство нечестивий Юліан Відступник, деякі з еллінів, що залишилися в Кізику, пішли до царя, скаржилися на християн, що в граді їхньому всіх богів і храми зруйнували і жертовники поскидали. Тоді цар звелів знову богів і храми оновити, та люду християнського було багато в Кизику, тому не велів ніякого чинити насилля і кривди, боявся, щоб бунт не піднявся. Але тільки єпископа їхнього Єлевсія прикликав, посадив у темницю і пішов на Персію. Коли ж він, окаянний, погано загинув, звільнили єпископа, і сяяв град той світлом святої віри, утверджуваний і загороджений, як стіною непорушною, великим за нього до Бога заступництвом тих святих мучеників, їхніми ж молитвами нехай і ми отримаємо зцілення хворобам нашим душевним і тілесним, благодаті і милості від Господа нашого Ісуса Христа нехай сподобимося.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання