День Святого Духа

Перехідне святкування

Наступного за П’ятидесятницею дня, тобто понеділка, звершується свято на честь Святого Духа (тому сам день іноді називається “понеділок Святого Духа”). Служба цього дня аналогічна службам “наутрій” (тобто наступних після свята днів) двох інших Господніх двунадесятих свят найвищого статусу – Різдва Христового і Богоявлення. Особливо ж багато аналогій зі святом Собору Пресвятої Богородиці (26 грудня), тому що і тут у багатьох рисах повторюється служба вчорашнього двунадесятого свята (особливо багато відповідностей на утрені).

До появи Студійського Статуту (тобто до IX століття) понеділок після П’ятидесятниці не мав зв’язку з прославленням Святого Духа. У стародавній Єрусалимській традиції (V – VIII ст.) він ніяк не був позначений. У Статуті Великої церкви (тобто в соборному богослужінні Константинополя) цей день був присвячений пам’яті апостолів як учасників події новозавітної П’ятидесятниці. Від цієї традиції в наше богослужіння перейшли літургійні читання Дня Святого Духа: нинішні Апостол (Еф.5:9-19, зачал 229) і Євангеліє (Мф. 18:10-20, зачал 75).

Уперше іменування понеділка “Днем Святого Духа” з’являється в Студійських монастирських Типіконах, імовірно, в IX столітті (рукописи Статутів, що збереглися, належать до XI століття). Головною гімнографічною відмінністю дня є особливий канон Святому Духу, написаний преподобним Феофаном у IX столітті (можливо, якраз спеціально для цього дня). У Студійських Типіконах канон Святого Духа належало співати на утрені разом із 1-м каноном П’ятидесятниці. У пізніх редакціях Єрусалимського Уставу (XIV-XV ст.) канон Святого Духа було перенесено на повечір’я, а утреня Дня Святого Духа стала майже ідентична утрені П’ятидесятниці.

На Русі другий день свята П’ятидесятниці (нинішній День Святого Духа) у XIV столітті серед учнів преподобного Сергія Радонезького отримує найменування “Трійцін день” і святковою іконою цього дня стає так звана “Старозавітна Трійця” (образ, написаний преподобним Андрієм Рубльовим). До XVII століття найменування “Троїцин день” переходить на саме свято, тоді як наступний день за зразком грецьких Типіконів стали називати Зішестям Святого Духа. Однак ікони на центральний аналой пропонується класти так, щоб підкреслити думку: у Неділю П’ятидесятниці увага акцентована на зішестя Святого Духа, у понеділок – прославляння Трійці. Ось характерні вказівки в Статуті 1641 року: “в суботу до тижня поставляємо на вечірні до Троїцину дні на налое образ сходження Святого Духа”, а далі перед вечірньою в Неділю П’ятидесятниці сказано: “вечірню дзвонять у всі дзвони сошествию Святого Духа, а на налое поставляємо образ Трійці Живоначальної”. Ось що цікаво: назви свят уже сучасні, але ікони на центральний аналой наказано класти відповідно до давнішої російської практики.