Чудотворна ікона Божої Матері «Барська»
Протягом ось уже 300 років являє чудеса зцілення й милості Божої Матері до всіх стражденних, які приходять до неї у своїх скорботах та молитвах.
Древній переказ оповідає, що з XVII століття цей старовинний образ перебував на Поділлі в Барському чоловічому православному монастирі, зведеному в дрімучому лісі. Святиня зберігалася тут у дерев’яному храмі до того моменту, поки монастир не був зруйнований і розорений поляками.
В XVIII столітті уніатські ченці відродили монастир у самому місті Барі. Про те, що ікона перебувала тут, свідчить літопис Барського чоловічого монастиря за 1723 рік. В описі розповідається, що в головному вівтарі стоїть в особливій ніші під срібнопозолоченою ризою ікона Богоматері, Котра тримає на руках Дитину Христа. У народі вона називалася образом Пресвятої Покриви. Навколо неї споруджений червоний балдахін із зображенням двох ангелів, які підтримують корону. Живопис на іконі старий, візантійського письма, колір ликів охристо-коричневий, одіяння – темно-блакитного кольору. Лики Спасителя й Божої Матері мають строге вираз, над ними – срібні корони й променисте сяйво, прикрашене дванадцятьома зірками.
В 1793 році місто Бар з усією Подолиєю возз’єдналися з Росією, а в 1837 році Барський уніатський монастир став православним. Через піввіку на згадку про цю подію Священним Синодом було встановлено особливе шанування Барської ікони Божої Матері 1/14 жовтня – у день святкування Покрова Пресвятої Богородиці.
Благодатні знамення від святого образа стали відомі по всій українській землі. У його честь склали «Пісню Пресвятої Діви Богородиці, чудотворної Її іконі в Барі-граді» – молитовне звертання до Цариці Небесної.
У монастир приходила безліч прочан, особливо в храмове свято Покрова Божої Матері. Монастирський священик на прохання паломників до чудового образа, читав Акафіст Пресвятій Богородиці. Нерідкі приклади, коли не тільки православні, але й інославні – католики й лютерани – просили служити молебні перед Барською іконою Богоматері.
З багатьох чудесних благодатних знамень Барського чудотворного образу, що збереглися з минулих сторіч у монастирському літописі, відзначимо зцілення, що було в 1885 році. Внучка священика м. Бару страждала тяжкою нервовою хворобою. Рідні хворої зверталися до різних докторів, але їхнє лікування й поради не давали результатів. І тільки коли відслужили молебень про здоров’я перед іконою Барської Богоматері – від недуги не залишилося й сліду.
Цей же літопис описує інший випадок благодатного зцілення від святої ікони. Один селянин привіз у монастир сина п’ятнадцяти років, хворого нервовим розладом. Після молебню отрок заспокоївся й цілком здоровим виїхав додому, що засвідчив його батько, котрий повернувся в монастир, щоб піднести вдячні молитви.
Після численних зцілень і чудесної допомоги по молитві до Богоматері «Барської» багато храмів і монастирі не тільки України, але й Росії стали писати копії із шанованого образу.
В 30-х роках ХХ сторіччя Свято-Покровський, на той час уже жіночий монастир, безбожниками був закритий, а його насельниці вигнані. Чудотворний образ черницям монастиря вдалося врятувати, але дорогоцінну ризу довелося віддати представникам міської влади. Ікону черниці Серафіма, Амвросія й Гавриїла сховали в підпіллі будинку в Барі, де вони оселилися після вигнання з обителі. Під спудом древній образ перебував до 90-х років ХХ століття.
Останньою охоронницею чудотворної святині стала матінка Гавриїла. По старості вона вже не мала сил укривати ікону, тим більше, що жадібні люди намагалися вкрасти у неї древній образ і вивезти його за кордон, тому в 1994 році в лютому місяці черниця послала телеграму в село Дачне Одеської області протоієреєві Володимирові Мінаєву. У телеграмі говорилося: «Терміново приїдьте й заберіть ікону на зберігання у свій храм, а коли все затихне, прошу повернути її в монастир, що буде відбудований на честь ікони».
У селищі Дачне древню святиню встановили в окремій кімнаті будинку о. Володимира. «Вона перебувала в будинку, ми намагалися не говорити про неї. Але святиню не сховаєш, – згадує священик. – Спочатку від ікони почало виходити сяйво, потім вона стала пахнути, це помітила наша добра й благочестива парафіянка раба Божа Любов. Пам’ятаю, як вона, прикладаючись до ікони, викликнула: «Отче, вона ж пахне!» – і з того дня почалося паломництво до святині. Приходили пішки, приїжджали автобусами, співалися псалми й читалися акафісти до Богородиці. Ми на нашім приході проживали прекрасні дні й роки, перебуваючи біля великої святині – ікони Божої Матері Барської. Народу приходило усе більше й більше. Двері в будинок, де перебувала ікона, не зачинялася. Відбувалося стільки чудес, що згадати зараз важко. Я дуже жалію про те, що не записував».
Але все-таки деякі випадки зцілень збереглися в пам’яті парафіян Покровського храму. Наприклад, жителька села Дачне, котра страждала сильними болями від злоякісної пухлини, після звертання з молитвою до Пресвятої Богородиці перед іконою Її Барською, одержала повне видужання. Також зцілилася й мама однієї з парафіянок, яку лікарі вже відмовилися лікувати через її важку хворобу: «Я побачила дивний лик Богородиці, він був надзвичайно строгий і навіть суворий. Мені стало страшно, і я хотіла піти, але після прочитання акафісту, Пресвята Богородиця дивилася з такою ніжністю й любов’ю, що все, чим я була стурбована, було забуто».
В 2000 році прийшов час віддавати ікону Божої Матері в місто Бар. «З великою скорботою, нестерпним болем у душі, що не вщухає й зараз, довелося віддати ікону, але перед тим, як це зробити, ми вирішили написати список із чудотворного образа, – розповідає о. Володимир. – Часу залишалося дуже мало. Запрошуємо художника з Одеси за порадою о. Іллі, Седмукого Миколу Сергійовича. Приїхав художник. Ікона в будинку, поруч приготовлена дошка, на якій буде писатися інша. Пройшло кілька днів – робота не йде. Запитую, у чому справа. І художник говорить: «Писати не буду, не можу упіймати момент». І підводить мене до ікони, говорячи: «Подивитеся, Вона міняє лик. Як вам запам’ятати Її – скорботною, люблячою, веселою, смиренною?»… І все-таки ікона була написана. Поставлена в храмі. Щораз, приходячи на службу в храм, дивлюся на ікону. Письмо гарне, але лик Пресвятої Діви, ніби не живий. Нас учили змирятися, і ми терпляче чекаємо, що ж буде далі».
Древня святиня Поділля була привезена в місто Бар і хресним ходом принесена у Свято-Успенський собор, де її встановили в особливому кіоті біля іконостасу. Віруючі потягнулися до чудотворного образу, з молитвою прибігаючи до заступництва Цариці Небесної. Заговорили й про зцілення: після читання акафіста Пресвятій Богородиці прозрів сліпий хлопчик; відбувалися й інші чудеса.
В 2002 році «Барська» ікона, яка потемніла від часу, обновилася – посвітліли лики Божої Матері, Спасителя, стали видні руки й вінець на главі Богородиці.
Сьогодні чудотворний образ перебуває в барському Свято-Успенському соборі, і багато віруючих приїжджають поклонитися святині, помолиться перед нею. Урочисто й чинно звучать під склепінням храму слова древнього акафісту:
«Приидите, людие, преславно и православно ублажим Преблагословенную и Пречистую Марию Деву, в Баре граде благодать Свою издревле выну явившую, православные люди Подольския земли от агарян и сарацын свободившую, православную веру в пленении латинстем сохранившую. К кому убо прибегнем, аще не к Тебе, Владычице! Кому принесем слезы и воздыхания, аще не к Тебе, Пресвятая Богородице! Не имамы бо иные помощи, не имамы иные надежды, разве Тебе, Небесная Царице, Дево Пречистая, лествица к небеси, святое вместилище Слова Божия, прибежище верным и избавление, достоянию Твоему помощь и защищение, скорбящим подательнице вечного радования, иноков богомудрых возведение к горнему Царствию…».
