Блаженний Лаврентій Калузький, Христа заради юродивий

Місяця серпня на 10-й день

Блаженний Лаврентій, Христа ради юродивий, Калузький розпочинає стародавній сімейний синодик (пом’яннік) боярського роду Хитрових, що знаходився в Перемишльському Лютиковому монастирі Калузької єпархії. Це, як і інші непрямі свідчення, свідчить про те, що блаженний Лаврентій походив зі старовинного роду.

У 1505 році Калуга, що розташована за 190 км на північний захід від Москви, стала самостійним князівством, заповіданим Іоанном III (1462-1505) як уділ своєму синові Симеону (1505-1518).

У будинку цього Калузького князя і жив часом блаженний Лаврентій. Головне чудо святого також пов’язане з ім’ям Симеона Іоанновича. Про життя самого князя літопис говорить так: “В літо 6995 (1487) місяця березня в 21 день, о 7 годині дні, родися великому князю Івану Васильовичу син Симеон”. А через 25 років він, уже Калузький правитель, “въсхоте бежати в Литву від брата свого великого князя Василя Іоанновича всеа Руси, и князь велики сведав то, посла к нему и велел ему у себя быти, и хоте на него опалу свою положити; князь же Семен Іванович за свою провину почав бити чолом государеві великому князю, і князь великий поблагословив його за печалованням Симона митрополита всієї Русі та братії своєї і владик, і вини йому віддав, а людей його, бояр і дітей боярських, усіх перемінив”.

Через два роки Симеон Іоаннович уже брав участь у розпочатому великим князем поході за повернення від поляків Смоленська: “1514 г. Того ж літа, червня 8, князь великий Василій Іванович всієї Русі пішов із Москви в третій раттю (третій похід) до граду Смоленська, а з ним браття його князь Юрій і князь Семен Івановичі; (…) та й Смоленськ узяла”.

Те, що брати помирилися остаточно, підтверджує такий запис літописця: “1518. Тої ж весни, травня, князь великий Василій Іванович государ всієї Русі був у своїй вотчині на Волоці на Ламському, а з ним браття його менша, князь Семен Іванович та князь Ондрей Іванович, на свою потіху”.

Але це була остання звістка про Калузького князя. Помер він 26 червня 1518 року.

У пізніших свідченнях князь Симеон постає як добрий, турботливий правитель, який удостоївся добродійності святій людині та, своєю чергою, отримав від неї чудесну допомогу собі й усьому місту. Калузький літопис зазначає: “У 1512 р. напали на місто агаряни (кримські татари); проти них вийшов князь (Симеон) із громадянами, а праведний Лаврентій, що був у його домі, раптово крикнув голосним голосом: “Дайте мені гостру сокиру, пси напали на князя Симеона, треба оборонити його від псів”; і схопивши (сокиру) пішов. І коли князь Симеон бився з насада (судна) на Оці, а агаряни в безлічі обступили князя, раптом з’явився на насаді праведний Лаврентій, укріплюючи його і все військо словами: “Не бійтеся”. Тієї ж години князь переміг агарян і прогнав їх; а праведний Лаврентій знову з’явився в домі княжому і, юродствуючи, гомонів: “Захистив князя від псів”. Князь, повернувшись із бою, розповів, як з’явився праведник і з його допомогою переможено ворогів, які напали на Калугу”.

Із сокирою, насадженою на довге топорище, зображається святий Лаврентій і на стародавніх іконах. Ходив узимку і влітку босий, у сорочці і в овчинному кожусі. У домі в князя він жив тільки деякий час, а більше – там, де згодом було засновано монастир його імені. Тут, за півверста від міста його часу (нині – городище на лівому березі р. Яченки), на вершині гори, вкритої густим лісом, стояв відокремлений храм Різдва Христового; поблизу храму була хатина блаженного Лаврентія. Вночі виходив він з неї на паперть храму і здійснював молитви, а для слухання богослужіння прокопаний був у нього від хатини в землі хід, і праведний Лаврентій ходив до церкви, приховуючи від людей свої молитви. Подвигами самозречення він настільки піднісся в дусі, що ще за життя прославився чудом захисту Калуги. У рукописних святцях сказано: “Святий праведний Лаврентій іже Христа ради юродивий, чудотворець, преставися в літо 7023 (1515 р.) місяця серпня в десятий день”. На місці подвигів його, ймовірно, князем Симеоном, влаштовано монастир. Мощі праведного Лаврентія спочивали під спудом біля лівого криласу. 1565 року Іоанн Грозний у жалуваній грамоті монастирю писав: “Монастир Різдва Христового, де лежить Лаврентій Христа ради юродивий”. З цього видно, що в XVI столітті вже шанували пам’ять праведного Лаврентія. У монастирі зберігалося Євангеліє 1686 року з підписом: “Царівна Татіана Михайлівна пожалувала в обитель преподобного Лаврентія чудотворця”. Благочестива сестра царя Олексія Михайловича відома також тим, що була прихильницею реформ святійшого патріарха Никона († 1681). У монастирі було 3 церкви, дзвіниця, настоятельські та братські келії, а навколо монастиря – кам’яний мур із вежами.

Посмертні чудеса праведного Лаврентія

Опис посмертних чудес праведного Лаврентія відомий за списком, складеним в обителі за ігумена Каріона (ігумен-настоятель із 1697 року, архімандрит із 1708; (1722)). Ієромонах Каріон (Істомін) був старанним помічником патріарха Адріана.

Перше з чудес відноситься до 1621 року. Це – зцілення паралічного боярина Льва Андрійовича Кологривова. Він не володів ні руками, ні ногами, ні язиком. Його принесли і поклали біля гробу святого Лаврентія. Під час співу молебню, коли читали Євангеліє, розслаблений проговорив, підняв праву руку і став покладати нею на собі хресне знамення; потім встав, підійшов до гробниці і приклався до неї. Після закінчення молебню він уже вільно говорив і став абсолютно здоровим, як раніше.

1 червня 1622 року праведний Лаврентій зцілив біснуватого жителя Калуги Стефана. Одного разу рідні вели Стефана в обитель помолитися праведному Лаврентію, але біснуватий, наляканий злими духами у вигляді лютих звірів, які прагнули розтерзати його, чинив опір. Поблизу церкви Богоявлення Господнього раптово з’явився Стефану Христа заради юродивий Лаврентій, відігнав від нього злих демонів і велів іти в монастир Різдва Христового, до свого гробу. Стражденний виконав веління угодника Божого, прийшов, приклався до гробу і після закінчення молебню повернувся в дім свій здоровим.

У 1632 році біля гробниці блаженного Лаврентія отримав зцілення інший біснуватий. Він був так сильно мучений бісом, що під час свого триденного перебування в монастирі налякав усіх ченців. Але на 4-й день за богослужінням, під час співу Херувимської пісні, страждалець отримав досконале позбавлення від бісівського томління.

За молитвами блаженного Лаврентія Калузького відбувалися зцілення очних хвороб.

Численні були зцілення і від інших недуг, що іменувалися в той час однією загальною назвою – лихоманка.

Калузький чудотворець був помічником і в ратній справі. Святий, який захищав Калугу за життя, і після блаженної кончини посилав рясну допомогу російському воїнству і позбавляв державу від ворогів, які приходили підкорити Калугу і знаходили тут загибель.

Під час наполеонівської навали заступництво блаженного Лаврентія за рідну землю проявилося особливо яскраво. Калузькі місця стали “межею наступу і початком відступу і загибелі ворога”, – як написано на Малоярославецькому пам’ятнику на честь бою 12 жовтня 1812 року.

Коли після бою під Малоярославцем 12 жовтня 1812 року почався відступ ворога, то калужани побачили в цьому милосердя Боже, заступництво Божої Матері в чудотворному Її Калузькому образі та допомогу святого покровителя міста – блаженного Лаврентія. Святійший Синод указом від 17 червня 1813 року задовольнив прохання громадян про залишення образу блаженного Лаврентія в соборі і постановив здійснювати з ним щорічний хресний хід навколо Калуги на згадку чудесного заступництва 12 жовтня 1812 року.

Відомо, що під час Вітчизняної війни 1812 року було зібрано калузьке ополчення – 15 000 осіб. Єпископ Калузький Євлампій (Введенський) після молебню привів усіх до присяги і сказав їм слово, сповнене глибокої надії на допомогу Божу. Окропивши ополченців святою водою, він вручив начальнику ополчення генерал-лейтенанту Шепелєву прапор-хоругву, на якій з одного боку був образ Калузької Богоматері, а з іншого – святого праведного Лаврентія. Ополчення, до якого входили і місцеві семінаристи, пройшло під цією хоругвою всю війну. І після переможного повернення військ із закордонного походу її помістили в калузькому кафедральному соборі 1814 року.

Крім 10 серпня, дня преставлення блаженного Лаврентія, пам’ять святого вшановували ще й 8 липня, імовірно, в пам’ять про перше в Калузі чудесне зцілення, яке отримав боярин Л. А. Кологривов 1621 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання