Блаженна Пелагія Дивєєвська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 30-й день / червня на 14-й день – Собор Дивєєвських святих / вересня на 2-й день – Собор Нижегородських святих (перехідне)

Народилася Пелагія в багатій купецькій родині в Арзамасі. Росла в будинку суворого вітчима. За розповідями матері, вона з дитинства вирізнялася примхливістю, і мати якнайшвидше постаралася видати заміж “дурненьку”. Під час оглядин Пелагія розіграла божевілля, але її наречений не відмовився від неї. Троє її дітей – два сини і дочка – померли в дитинстві.

У 1828 році молоде подружжя відвідало Саровську пустинь, щоб отримати настанови і молитовну допомогу отця Серафима. Святий старець Серафим довго розмовляв із Пелагією і вказав їй шлях найвищої самовідданості. Він поклав на неї подвиг юродства, як необхідний для її душевного спасіння, і напророкував, що вона згодом житиме в Дивеєві й замінить там його самого. Сказав їй батюшка Серафим: “Іди, матінко, іди негайно в мою-то обитель, побережи моїх сиріт. Багато хто через тебе спасеться, і будеш ти світло світу”.

Після цього вона стала вчитися Іісусової молитви. Днями вона начебто все більше і більше почала втрачати розум, бігаючи вулицями Арзамаса, потворно вигукуючи, викликаючи пересуди та образи, які щиро тішили її душу, котра забула про всі блага світу цього. Ночами вона молилася на паперті церкви. Чоловік не розумів її подвигу, бив її і знущався, саджав на ланцюг. На його прохання городничий жорстоко покарав Пелагію: “Клаптями висіло її тіло, кров залила всю кімнату, а вона хоча б охнула”. Городничий же уві сні побачив приготований йому казан.

Чоловік відрікся від Пелагеї, і 1837 року мати помістила її до Серафимової обителі. Тут вона спочатку продовжувала божеволіти, терпіла поневіряння, вона ніколи не просила їжі, а їла, коли запропонують, і дуже бідно. Цілий рік ходила босоніж, не милася, спала на підлозі на повстяній підстилці, грошей ніколи ні від кого не брала, говорила алегорично, але мала дар прозорливості.

Сорок шість років Пелагея провела в обителі. Під час смути в обителі блаженна по-своєму воювала за правду, і навіть, викривши архієрея, вдарила його по щоці. Війна з ворогами виглядала як буйне божевілля, але після битви, що залишала розбитий посуд, поламані меблі, розірваний одяг, сестри втихомирювалися й напоумлялися.

Після закінчення смути блаженна змінилася, полюбила квіти і стала займатися ними. Ігуменя Марія нічого не робила без її поради. Кого на послух послати, кого прийняти до обителі або вислати – вирішувала матінка з благословення блаженної.

Духовні дари стали привертати до неї безліч людей різного звання і з різними проблемами. До неї приходили, писали листи. Втішаючи і лікуючи, наставляючи і викриваючи, блаженна багатьох спрямовувала шляхом спасіння. За словами келейниці, “кожному вона говорила лише те, що Сам Господь вкаже, і кому що треба було для душевного спасіння: одного пестить, іншого лає, комусь посміхається, від когось відвертається, з одним плаче, а з іншим зітхає, кого прихиститься, а кого віджене, а з іншим, хоч увесь день просидь, ані півслова не скаже, наче й не бачить”.

11 січня 1884 року, сказавши, що у неї болить голова, Пелагія попрямувала до дверей, щоб вийти на вулицю, але впала. Через кілька днів вона стала всім кланятися в ноги і просити пробачення. 20 січня у неї почалося запалення легенів. 23 січня до неї прийшов священник, щоб причастити, але блаженна кілька разів відсувала від себе святу Чашу. “Хіба інший раз можна?” – промовила блаженна, що оточуючі сприйняли як те, що Ангел Господній її вже причастив до цього. 25 січня за нею була прочитана молитва на відхід душі, після чого Пелагія зовсім замовкла. Багатостраждальна душа блаженної відійшла до Бога 30 січня.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання