Благовірний князь Ростислав (у Хрещенні Михаїл) Мстиславич Київський, Смоленський

Місяця березня на 14-день

Народився Ростислав Мстиславович на початку XII століття, і в Святому Хрещенні отримав ім’я Михаїл. Ще в молоді роки часто брав участь у вирішенні спірних справ і військових сутичок між князівськими родами Мономаховичів та Ольговичів. Відзначався хоробрістю, в той же час, стараючись гасити міжусобну ворожнечу своєю любов’ю. У житті він виділявся високими християнськими чеснотами: добротою, незлобливістю та миролюбством.

У 1127 році Ростислав-Михаїл починає князювати в Смоленську та стає захисником народних вічевих прав і традицій, що існували тоді на смоленській землі. При ньому відбулося фактичне злиття князівської дружини із земщиною, яка брала досить дієву участь у всіх суспільних і політичних справах.

Прихід князя до Смоленська означав підвищення його статусу як княжого міста та сприяв швидкому розповсюдженню християнської віри на Смоленській землі. Тоді вона ще була складовою частиною великої Київської Держави.

За час управління князем Ростиславом Смоленське князівство розширило свої межі. З’явилися такі нові міста як Рославль, Мстиславль, Васильєв та інші. До Смоленського князівства відійшли деякі сусідні землі.

У 1136 році князь домігся від Митрополита Київського Михаїла заснування окремої Смоленської Єпархії та призначено нового Єпископа Мануїла. В цей час старанням Благовірного князя будується багато церков. Так, на місці мученицької кончини князя Гліба на річці Смядині, (невеличкої притоки Дніпра біля Смоленська) у 1145 році був побудований кам’яний Храм на честь київських князів страстотерпців Бориса і Гліба.

В 1154 році князь Смоленський Ростислав Мстиславич на короткий час стає Великим князем Київським після смерті свого брата Ізяслава. Він володів Київським престолом разом зі своїм дядьком, В’ячеславом Володимировичем, проте, той наприкінці року помер. Благовірний князь Ростислав, поховав його з великими почестями, роздавши усе його майно та дорогоцінності в монастирі, церкви та бідним і сиротам.

Будучи покірним до старших родичів і передбачаючи майбутній кровопролитний міжкнязівський розбрат, Благовірний князь Ростислав вирішує для загального добра залишити Київ своєму дядькові Юрію Довгорукому і повернутися в Смоленськ.

За період князювання Долгорукого розгорілась також і церковна смута. Притримуючись візантійської лінії, князь Долгорукий вигнав Митрополита Київського Клима (Смолятича), поставленого Собором Єпископів без благословення Константинопольського Патріарха і просив прислати нового Митрополита. У Київ прибув Митрополит Костянтин. Після смерті князя Довгорукого, його наступником став на короткий період племінник князя Ростислава Мстислав Ізяславич, який повернув Клима (Смолятича) на Митрополичу Кафедру. Так у Києві стало два митрополити, які забороняли прихильників один одного, що, ще більше, породжувало церковне розділення.

У 1159 році великокняжий Київський Престол став вільним і кияни знову запрошують Ростислава повернутись в Київ. Князь Ростислав погоджується і першим ділом для заспокоєння церковної смути звільняє двох митрополитів Костянтина й Клима (Смолятича) та просить Царгород прислати нового Митрополита Київського.

Осінню 1161 року до Києва прибуває Митрополит Феодор, який невдовзі помер і князь Ростислав повертає на Митрополичу Кафедру усуненого ним Митрополита Клима (Смолятича). Таку зміну ставлення князя до Митрополита та до ідеї самостійності Церкви в Київській Державі можна пояснити дружбою князя із ігуменом Києво-Печерського монастиря Полікарпом.

Та в цей момент із Константинополя прибуває призначений Патріархом Іоаном IV Митрополит Костянтин. Разом із ним прибув і царський посол із багатими дарами та наполегливо вмовляв нашого князя прийняти благословення від Царгорода.

На це князь Ростислав змушений був відповісти: «Цього разу заради честі й любові царської прийму, проте, якщо знову Патріарх без нашого відома й дозволу поставить на Русь Митрополита, то не тільки не приймемо його, а й поставимо за тверде правило: вибирати й ставити митрополитів єпископам руським за повелінням Великого князя».

Перебуваючи в Києві, князь своєю миролюбною і справедливою політикою завоював симпатії багатьох удільних князів. Навіть із половцями — ворогами України — він хотів зав’язати дружні, навіть родинні відносини. Бажаючи вберегти Україну від їхніх постійних набігів, хотів одружити свого сина Рюрика на доньці половецького хана Белука.

Благовірний князь Ростислав ніколи не шукав влади, але приймав її, коли йому вручали, як важку відповідальність. Він завжди пам’ятав про свої гріхи, про свої борги перед Господом і турбувався, як би Йому догодити.

Князь мав благочестивий звичай кожної суботи і неділі під час Великого посту запрошувати до свого столу ігумена Києво-Печерського монастиря Полікарпа разом із 12 ченцями й сам їм прислуговував. Кожної неділі Великого посту причащався Святих Христових Тайн і таємно мріяв відійти із суєтного мирського життя. Він часто говорив ігумену: «Приготуй мені келію, бо боюся смерті несподіваної». Ігумен Полікарп за звичай відповідав: «Вам Господь повелів жити в миру, творити суд і правду, дотримуватися даної присяги». На це князь заперечував: «Але, отче, княжіння не може обійтися без гріха. Я вже немало пожив на світі й хотів би бути подібним до благовірних царів, які постраждали заради Господа, святим мученикам, які пролили заради Нього кров і святим отцям, які усмиряли своє тіло постом та вузьким шляхом досягнули Царства Небесного!». «Якщо бажаєш цього, княже, нехай буде воля Божа», — була відповідь ігумена.

Та бажання князя стати ченцем не здійснилося, оскільки відмовляв його від цього кроку духівник Симеон. Коли настав час закінчення земного життя, духівник почув від князя такі слова: «Ти даси Господу відповідь за те, що стримав мене від постригу».

Уже будучи в літах, князь Ростислав поїхав до новгородців мирити з ними свого сина — князя Святослава, де щиро умовляв обидві сторони й було досягнуто миру. Зворотній шлях князя пролягав через Смоленськ, але до Києва він вже не дістався, бо відійшов до Господа у дорозі 27 березня 1167 року.

Тіло Благовірного князя привезли до Києва й поховали в Феодорівському монастирі, який заснував ще його батько – Мстислав Володимирович, Великий князь Київський.

Тропарі, кондаки, молитви та величання