Благовірний князь Мстислав (у Хрещенні Георгій) Хоробрий, Новгородський 9db1880141188e71d9487ce0842fcdeb
Житія святих,  Червень

Благовірний князь Мстислав (у Хрещенні Георгій) Хоробрий, Новгородський

Місяця червня на 14-й день

До лику святих заступників Церкви отецької зарахований і цей князь Новгородський Мстислав, онук великого князя Київського Мстислава († 1132 р.) і син Смоленського князя Ростислава. Князь Мстислав заслужив у сучасників ім’я Хороброго, яке збереглося йому в літописах через свою мужність у битвах і через особливу шляхетність характеру, оскільки він завжди ставав на правий бік, коли виникала незгода князів, і заступався за слабкого проти сильного, незважаючи на безліч ворогів. У Церкві ж засвоїлася йому втішна назва святого за глибоким його благочестям і справами милосердя, які не поступалися подвигам його військової доблесті.

У 1168 році він брав участь у перемозі південно-руських князів над половцями. Святий князь брав участь і в інших князівських походах, у яких прославився надзвичайною мужністю.

Князь Мстислав, який, за переказами сучасників, боявся лише єдиного Бога, виявив свою мужність проти великого князя Володимирського Андрія Юрійовича Боголюбського, коли той, віддавши спершу столицю південну Київ брату його Роману, князю Смоленському, хотів знову забрати надбання це в Ростиславичів і велів Роману виїхати з Києва. Підкорився лагідний князь, але за нього заступилися брати – Рюрик, Давид і Мстислав Смоленські. Хоробрий Мстислав прийняв особливо до серця несправедливість володимирського князя і, опанувавши Київ, віддав його другому братові Рюрику. Тоді великий князь Володимирський оголосив Ростиславичам війну. Князь Мстислав із безчестям вислав його посла з таким словом до свого владики: “Досі ми шанували тебе як батька, але коли ти говориш із нами як зі слугами і людьми простими, йдемо на суд Божий”. Князь Андрій послав 50 тис. північного війська. До цього грізного ополчення мимоволі приєдналися полки деяких південних князів. Брати Ростиславичі залишили Київ, не маючи сил триматися проти такого полчища, але Мстислав Хоробрий засів із малою дружиною в сусідній фортеці – Вишгороді, нікчемні стіни якого, здавалося, можна було розібрати руками. Викликала подив нікчемна фортеця, яку обороняла жменя людей, але в ній не спав витязь, а в тих, хто облягає, не було згоди. Одні князі боялися могутності Андріїва, інші ж – підступності Святослава, князя Чернігівського, і всі таємно сприяли Ростиславичам. А хоробрий Мстислав майже щодня робив відважні вилазки проти війська Андріїва. Коли прибув Луцький князь Ярослав із волинськими військами і з’єднався з Мстиславом, страх напав на облягаючих. Вони кинулися тікати, хто куди міг. Мстислав дивився збоку і не вірив очам своїм. Нарешті, піднявши руки до неба, прославив він захисників Вишгорода – св. князів Бориса і Гліба. Потім, схопившись на коня, кинувся з дружиною за втікачами. Ворожий стан, обози, безліч полонених стали здобиччю Мстислава.

Князь Мстислав не пишався своїм щастям. Він примирився з князем Андрієм і випросив Київ для брата Романа. Роман, вирушаючи до Києва, залишив у Смоленську сина свого. Смоляни обурилися проти молодого князя і запропонували Мстиславу Смоленськ. Мстислав прийняв (1175 р.) пропозицію. Тим часом Святослав Чернігівський вигнав Романа з Києва. Мстислав повернув Смоленськ братові. “Бережи його, – сказав він Роману, – я брав тільки для того, щоб зберегти тобі”. Він не хотів більше вступатися в криваві сварки князів.

Благовірний князь Мстислав вирізнявся нестяжательністю, щедро марнував милостиню, допомагав обителям. Він не вступав у чвари з іншими князями і в період міжусобиць прагнув миру, задовольняючись малим.

Незабаром віче новгородське звернулося до сильного дому князів смоленських і стало кликати до себе хороброго Мстислава. Довго не погоджувався витязь іти княжити там, де раніше за нього не ужилися два старші його брати, Рюрик і Роман. Задовольняючись бути щитом родової своєї області й дорожачи тим, що дав йому Бог, він, далекий від усякого честолюбства, відповідав новгородцям: “Не піду від братів і від своєї вотчини”. “А ми хіба не твоя вотчина?” – заперечили новгородські посли і благали його прийти на князювання. Радісно зашуміло вільне місто, коли з’явився до них Мстислав (1179 р.). Його зустріли з хрестами та іконами і з захопленням слухали його присягу в храмі Софійському: берегти великий Новгород. Скоро загримів голос князя Мстислава на віче, і зібралися дружини, 20 тис. вояків стало під хоругву князя. Тоді ж він вийшов проти хижих естонців, які перед тим облягали Псков і не переставали грабувати прикордонні місця. Мстислав пройшов зі спустошенням країну їхню до моря, взявши безліч полонених і худоби.

Але небагато вже днів залишалося йому тимчасового життя. У силі мужності раптово вразив його жорстокий недуг і прикував до ложа хвороби. Відчуваючи наближення смерті, велів князь нести себе до церкви, долучився до Божественних Таїн і того ж дня помер. Це було 14 червня 1180 року.

Заплакав за ним увесь Великий Новгород: “Навіщо не вмерли і ми з тобою, княже славний, що створив велику свободу Великому Новгороду”. Плакала за ним і вся Руська земля, і, за свідченням літопису, не тільки його дружина, а й самі іноплемінники довго не могли забути доблесті його. І додає літописець ще про благовірного князя Мстислава: “Він був зросту середнього, обличчям красень, а душа його була ще кращою. Щедро марнував він милостиню, допомагав обителям. Був хоробрий і мужній; він бажав померти за землю Руську. Коли доводилося звільняти полонених у язичників, він говорив: “Брати, якщо помремо за християн, очистимося від гріхів”. Він не збирав ні золота, ні срібла, але роздавав то дружині своїй, то церквам за свою душу”.

Святий князь Мстислав був похований у Новгородському Софійському соборі, у боковому приділі на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь благоверному князю Мстиславу (в Крещении Георгию) Храброму, Новгородскому, глас 4

Измла́да яви́лся еси́, Богому́дре кня́же Мстисла́ве,/ Боже́ственный сосу́д, избра́н Бо́гови,/ благоче́стием воспита́н,/ ве́ру непоро́чну соблю́л еси́./ Те́мже предстоя́ Святе́й Тро́ице,/ моли́ся стране́ Росси́йстей сохране́нной бы́ти// и всем нам спасти́ся.

Кондак благоверному князю Мстиславу (в Крещении Георгию) Храброму, Новгородскому, глас 8

Многому́дренно пожи́в в княже́нии твое́м/ в вели́ком Но́вегра́де сем,/ благове́рный кня́же Мстисла́ве,/ плод благи́й Бо́гови в жи́зни сей был еси́,/ присноцвету́щ доброде́тельми,/ того́ ра́ди получи́л еси́ жизнь ве́чную на Небесе́х,/ те́ло же твое́ нетле́нием просла́влено бысть на земли́./ Мы же, предстоя́ще ико́не твое́й, любо́вию вопие́м ти:// ра́дуйся, утвержде́ние гра́ду на́шему.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку