Благовірний князь Ігор, у святому хрещенні Георгій, був сином Олега Святославича, князя Чернігівського на прізвисько « Гориславич». Батько князя Ігоря, котрого так прозвали за його гірку долю, був онуком великого благовірного князя Ярослава Мудрого.
Середина XII ст. ознаменувалась для Русі розквітом міжусобних воєн. Якраз тоді й загострилась боротьба за київський престіл між двома князівськими угрупованнями: Мстиславичами та Ольговичами. Всі вони були між собою близькими родичами правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися на ім’я свого батька – великого князя Мстислава(+ 1132р.), сина Володимира Мономаха( звідси й інша назва – Мономаховичі). Ольговичами називалися на ім’я вже згаданого князя Олега Святославича(+ 1115р.). Після князювання в Києві Мономаховичів у 1138р. великокняжий престіл посіли Ольговичі – його зайняв старший брат святого князя Ігоря – Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе в Чернігові він поставив двоюродного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Але князювання Всеволод в Києві тривало лише 6-років і було переповнене безперервними війнами. Мабуть, відчував Всеволод свій короткий великокняжий шлях, тому почав говорити, що передасть його в руки свого брата Ігоря. При цьому ще й посилався на приклад Мономаховичів: « Володимир посадив Мстислава свого сина в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».
Цікаво, що ніхто із з присутніх прицьому князів своєї незгоди не виявив. Треба згадати, що двоюрідним братом страстотерпця Ігоря був, Прп. Микола Святоша князь Чернігівський, який повністю відрікся від суєти світу цього, роздав все своє майно убогим і став ченцем у славнозвісній Києво–Печерській Лаврі. Князь же Ігор, пішов іншим шляхом, став на жорстоку боротьбу за великокняжий престіл, та і йому був приготований вінець у Царстві Небесному. Благовірний князь Ігор належав до покоління освідчених християн, тих, що збирали плоди книжного християнського життя посіяного Святим князем Ярославом Мудрим. До нашого часу дійшли свідчення літописів про зовнішній вигляд святого князя Ігоря: «…був муж хоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги, та розумівся на церковних співах…Ростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у свщеника, бороду мав вузьку і невлику».
1 серпня 1146 року помирає великий князь Київський Всеволод Ольгович. Київський престол посідає благовірний князь Ігор. Кияни цілували хрест на вірність новому князю, Ігор цілував хрест на знак вірності Києву. Та князювання святого князя тривало лише дванадцять днів. Кияни не любили Ольговичів зажди були на боці Мономаховичів. Народ києвський таємно призвав до себе з Переяслава удільного князя Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Мономаха. Ігор відчув загрозу і просив допомоги в князів Чернігівських, та вони зволікали торгуючись за землі. Таке зволікання, а також зрада тисяцького Гліба та першого боярина Войтишича дуже нашкодили святому Ігорю. Він потрапляє в полон, мало не лишившись життя. Декілька днів його тримали у Видубицькому монастирі, а потім перевезли в темницю обителі святого Іоанна в Переславі. Замучений хворобою та тяжким смутком Ігор відмовився від всіх своїх прав і став просити чернечого постригу. Ось тепер він зрозумів марноту світу цього. Великий князь Ізяслав, звелів Переяславському єпископу Євфимію постригти Ігоря в чернецтво. Постриг відбувся напередодні свята Богоявлення Господнього. На здивування всім після постригу князь Ігор повністю одужав. Останні дні свого життя князь-чернець провів у Феодорівському монастирі в Києві, там прийняв схиму з ім’ям Ігнатій. Вірний брат Ігоря, Чернігівський князь Святослав , бажав помститися за брата. Князь Київський Ізяслав почав збирати поти нього військо в похід. Кияни зібравшись на віче вигукували до князя» Ми йдемо за тебе з дітьми!» Але знайшовся один, який вигукнув: « Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор сидить не у в’язниці, а в монастирі святого Феодора. Уб’ємо його, й тоді підемо на Чернігів». Збожеволілого натовпу вже не міг зупинити ніхто. Відчуваюци наближення своєї кончини Святий страстотерпець Ігор молився в той час перед своєю келійною іконою Пресвятої Богородиці. Яка потім була названа Ігорівською. Пізніше вона була перенесена до Києво–Печерської Лаври і зберігалась в Іоанно-Богословському приділі Великої Успенської церкви. Найбільш намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава – Володимир. Але з святого князя вже був зірваний чернечий одяг і його виволікли з храму на вулицю. Князь Володимир таки відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері. Озвірілі люди виламали ворота і вдерлися до будинку і безжалісно вбили страстотерпця Ігоря. Його роздягнене тіло поволокли вулицями до торгової площі на Подолі й там нарешті залишили. Князь Володимир звелів ігумену Свято–Феодорівського монастиря Ананії поховати Ігоря. Ігумен з великим риданням одягнув страдника і тіло його було занесене в церкву. Вночі в церкві засвітилися самі лампади й свічки. Звершуючи похорон, ігумен Ананія вигукнув такі слова: « Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!» Слова ці супроводжувалися грізними знаменнями – громом і блискавками. Народ зрозумів свою помилку і почав плакати гірко. Всі усвдомили, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. А тому досить швидко почалося шанування святого князя страстотерпця Ігоря. І в наш час цей святий відноситься до числа найбільш шанованих святих Української Православної Церкви. Його ім’я щоразу згадується в молитві « Спаси Боже людей Твоїх» поряд з іменами святих страстотерпців Бориса і Гліба, а також інших відомих угодників Божих.