Благовірний князь Гліб Володимирський p1ec7trps98k3c4f1fg9tkokjf5
Житія святих,  Червень

Благовірний князь Гліб Володимирський

Місяця червня на 20-й день

Благовірний князь Гліб, у Святому Хрещенні Георгій, син благовірного князя Андрія Боголюбського (пам’ять 4/17 липня), народився у Володимирі 1155 року. Святий Гліб – живий приклад того, як багато значить добре життя батьків для долі дітей.

Життя князя Андрія у Володимирі було присвячене переважно справам благочестя: будівництву храмів і монастирів, справам благодійності та молитвам. І під впливом прикладу та настанов благочестивих батьків Гліб виріс глибоко віруючим і з дванадцятирічного віку проводив усамітнене духовне життя. Батьки не перешкоджали синові і навіть сприяли йому в духовному зростанні. Життя його присвячувалося благочестю, а не гріху; страх Божий керував думками, почуттями, бажаннями і вчинками його; молитва зводила на нього благодать небесну, що гасила пристрасті юності. Святий князь особливо любив читання святих книг, шанував священнослужителів і був милостивий до всіх; незважаючи на юний вік, він обрав для себе подвиг суворого посту і молитовного пильнування. Життя князя Гліба тривало недовго: чистий, непорочний князь блаженно спочив 20 червня 1175 року в 19-річному віці.

Біля мощей святого, яких не торкнулося тління, неодноразово відбувалися чудеса. Під час монголо-татарської навали на Руську землю 1238 року, коли в обложений Володимир увірвалися воїни хана Батия, вони підпалили кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці. У цій пожежі згоріли єпископ Митрофан, велика княгиня Агафія, дружина великого князя Георгія Всеволодовича († 1238), і безліч жителів Володимира, які закрилися в соборному храмі. Однак вогонь не торкнувся гробниці благовірного князя Гліба, чому дивувалися навіть ворожі воїни.

Соборні літописи повідомляють ще про два знамення, що прославили ім’я святого. 1410 року на Володимир несподівано напало татарське військо, що діяло спільно із загоном нижегородського воєводи Карамишева. Успенський собор був розграбований, але скарби ризниці встиг заховати ключар Патрикій, за що був підданий катуванням і прийняв мученицький вінець. Один із воїнів у пошуку захованих скарбів підняв кришку гробниці благовірного князя, але в цю ж мить із неї вийшов вогонь. Це так налякало татар, що вони негайно покинули храм.

1608 року ляхи робили два-три рази напади на Володимир, майже беззахисний, але взяти не могли. Під час цієї облоги опівночі сторожа собору помітили в соборі якесь освітлення і дали знати про те паламарю Герасиму. Він, відчинивши двері, побачив світло, а біля гробниці князя хтось сидів і йому, переляканому, сказав: “Не бійся, я не привид. Господь не віддасть цього міста в руки ворогів. Ми бережемо його і молимо за нього Господа і Пречисту Матір Його. Іди і скажи протоієрею і причту, що сказав я тобі, я лежу в цій труні”. Герасим від страху ледь отямився. І розповів про все протоієрею і всім настоятелям обителей. Цієї ж ночі ляхи віддалилися від Володимира, гнані страхом.

Про місцеве шанування святого Гліба свідчить опис Успенського собору, що належить до XVII століття. Загальноросійську канонізацію благовірного князя було здійснено 30 листопада 1702 року, разом з огляду на його мощі, незабаром було складено службу святому, а дещо пізніше написано його житіє. 1774 року південний боковий вівтар Успенського собору було урочисто освячено в ім’я благовірного князя.

Мощі святого Гліба зберігаються нині в кафедральному Успенському соборі Володимира як велика святиня, а сам князь вважається покровителем міста.

До викладеного житія святого князя Гліба не зайвим додати опис випадку з життя архімандрита Антонія.

У “Православном Обозрении” за 1879 рік було вміщено біографію намісника Троїцької Сергієвої Лаври архімандрита Антонія, в якій, зокрема, згадано, що батько намісник, коли жив ще в миру, сумнівався в нетлінні святих мощей і був переконаний у їхній істині мощами св. Гліба, який спочиває у Володимирському соборі. Випадок цей передаємо словами самого отця намісника.

“…Марно намагалися вони переконати мене і навести на шлях віри та істини, з якого я так страшно похитнувся; ворог так відвідав мій розум, що всі їхні доводи не мали успіху – я залишався при своєму упередженні проти святих мощей. І що ж сталося зі мною за це? Серцем оволоділа злість, досада на всіх і на все; в дусі – немирність, страшне томління, туга, хульні помисли не тільки на одні мощі, а й на все святе. Я відчував, що ворог опанував мене, що я гину; але й не міг і не вмів вийти з цього жахливого становища. Так приїхали ми до Володимира. Щоб полегшити свою совість, я пішов у собор перед чудотворним образом Володимирської Божої Матері вилити свою душу. Приходжу, собор щойно відчинили перед початком обідні. У соборі нікого не було. Я пройшов повз мощі, не віддавши їм належного поклоніння, прямо до образу Богоматері. Довго з ретельністю молився. Я усвідомлював у душі, що помиляюся і грішу перед Богом, відкидаючи мощі його угодників; але розум мій не міг переконатися в істині, і ось я просив Матір Божу, щоб Вона не дала мені загинути, напоумила б мене і наставила на шлях правий. З вірою приклавшись до образу, відчув себе якось легше, озирнувшись, побачив священика, який щойно увійшов до собору для служіння літургії. Я звернувся до нього з проханням показати мені найцікавіше в їхньому соборі. “Головні визначні коштовності нашого собору, – відповідав священик, – це святі мощі благовірних князів наших: ось серед собору, між двох стовпів, спочиває князь Георгій, убитий у навалу Батия; а на лівій стороні біля іконостасу – князь Андрій, за свою любов до Бога прозваний Боголюбським і теж убитий, але не від іноплемінників, а від своїх посіпак, а тут по правий бік, навпроти, спочиває син його князь Гліб, який у юності мирно помер незадовго до убивства батька”.

Так розповідав священик, вказуючи на гробниці угодників. Шляхетне поводження, добрий вираз обличчя священика привернули мене на його користь, і я зважився порозумітися з ним відверто. “Батюшка, – сказав я, – заради Бога, про що я вас попрошу, виконайте моє прохання. Я не вірю нетлінню мощей, думаючи, що це обман, вигаданий для доходів. Щоб запевнити мене, заради Бога, заради порятунку душі моєї, відкрийте мені якісь із мощів, щоб я міг особисто упевнитися в їхньому нетлінні. Я вам заплачу за це, що вам завгодно. У соборі тепер немає нікого; вам це легко зробити: тільки заради мого порятунку виведіть мене з цієї омани!” “Дозвольте!” – сказав священик. Він підвів мене до мощей св. князя Гліба, зробив перед ними три земні поклони і з натхненням почав мені говорити: “Ось мощі святого князя Гліба, який помер у 1275 році. Відтоді до часу Петра Великого вони лежали в землі, а від його царювання досі лежать на розтині для благочестивого вшанування, але подивіться, ні час, ні земля, ні повітря не сміли торкнутися освяченого тіла”. Під час цих слів священик зняв покров святих мощей, і мені відкрилися мощі, що лежать у княжому одязі. Священик побожно підняв руку угодника, засукав на ній рукав, показав мені її по лікоть: вона була в повному нетлінні, всі склади, сама шкіра були цілі, як у недавно померлого, тільки жовтуватого кольору. “Не думайте, що це зроблено”, – продовжував священик; він узяв обидві ручки, які були складені на грудях, підняв їх і розклав не так, як у мертвого, а так, наче у сплячого. Жах напав на мене; мороз пройшов по шкірі. “Чи вірите ви тепер?” – запитав мене священик.

Замість відповіді я впав у почутті благоговіння перед святими мощами. Тепер я був цілком переконаний; я істинно вірив і полум’яно дякував угоднику Божому, що він благоволив так запевнити мене; я просив Бога, щоб Він не покарав мене за мою колишню невіру; на душі стало так легко, сльози радості мимоволі текли з очей моїх. “Батюшка! Чим я можу заплатити вам за ваше благодіяння?” – сказав я з почуттям вдячності священику. Я йому запропонував було якусь асигнацію, але він шляхетно відмовився: “Ні, дякую вам; я зробив це не за гроші; ви просили мене зробити це заради Бога і заради вашого порятунку: ось заради чого я зважився виконати ваше прохання. Спасіння душі ближнього для мене найдорожче”. Сказавши це, він ввічливо розкланявся і пішов у вівтар. Відтоді я свято вірю у святість і нетління святих мощей, і ця подія зі мною стала для мене уроком, що треба берегтися розмов із єретиками й розкольниками” (Душеполезные чтения, 1879 р., січень).

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь благоверному князю Глебу Владимирскому, глас 4

Днесь све́тло красу́ется сла́внейший град Влади́мир,/ име́я в себе́ пребога́тое сокро́вище –/ чудоточа́щия честны́я мо́щи благове́рнаго кня́зя Гле́ба,/ и́миже украша́яся и хваля́ся,/ вселе́нную всю созыва́ет к весе́лию/ и велегла́сно вопие́т:/ о Влады́ко Христе́,/ дарова́вый такову́ю благода́ть уго́днику Твоему́,// его́ моли́твами поми́луй нас.

Кондак благоверному князю Глебу Владимирскому, глас 8

Взбра́нному и кре́пкому в пра́ведницех,/ правосла́вною му́дростию сия́ющему вели́кому чудотво́рцу,/ благода́рственная воспису́ем ти, благове́рный кня́же Гле́бе:/ я́ко име́я дерзнове́ние у Престо́ла Христо́ва,/ ве́рою чту́щих тя, град и лю́ди сохраня́й моли́твами твои́ми:// ты бо еси́ земли́ Ру́сския похвала́ и утвержде́ние.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку