Благовірний князь Феодор Смоленський і чада його Давид та Константин, Ярославські чудотворці

Місяця березня на 5-й день / вересня на 19-й день

Святий благовірний князь Феодор Смоленський і Ярославський, на прізвисько Чорний, народився в грізний для Русі час монгольської навали, близько 1237-1239 року, і був у Хрещенні наречений в ім’я святого великомученика Феодора Стратилата, якого особливо шанували руські князі-воїни. Воїнськими подвигами судилося Богом прославитися в Руській землі і святому князю Феодору. 1239 року, коли молитвами Пресвятої Богородиці святий воїн-мученик Меркурій (пам’ять 24 листопада) врятував Смоленськ від Батиєвого полону, отрока Феодора в місті не було: його вивезли й укрили на час війни в безпечному місці. Наступного, 1240 року помер його батько, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського († 1168; пам’ять 14 березня).

Старші брати, спадкоємці, поділили між собою землі батька свого, виділивши молодшому – отроку Феодору маленький Можайськ. Тут минуло його дитинство, тут навчався він Священного Писання, церковної служби та військового мистецтва.

1260 року святий князь Феодор одружився з Марією Василівною, донькою святого благовірного князя Василя Ярославського († 1249; пам’ять 3 липня), і став князем Ярославським. У них народився син Михайло, але незабаром святий Феодор овдовів. Він багато часу проводив у ратних трудах і походах, сина його виховувала теща, княгиня Ксенія.

1277 року об’єднані дружини руських князів, серед яких був святий Феодор, у союзі з татарськими військами, брали участь у поході на Осетінську землю та у взятті “славного града їхнього Тетякова”. Союзні війська здобули в цій війні повну перемогу. Річ у тім, що з часів святого Олександра Невського († 1263; пам’ять 23 листопада) хани Золотої Орди, бачачи незламану духовну і військову міць православної Русі, були змушені змінити своє ставлення до неї, стали залучати руських князів до союзу, звертатися до них по військову допомогу. Руська Церква промислительно використовувала це зближення для християнської просвіти інородців. Уже 1261 року стараннями святого Олександра Невського і митрополита Кирила III в Сараї, столиці Золотої Орди, було засновано єпархію Руської Православної Церкви. 1276 року Константинопольський Собор під головуванням патріарха Іоанна Векка (1275-1282) відповідав на запитання руського Сарайського єпископа Феогноста про порядок Хрещення татар і прийняття в православ’я колишніх серед них монофізитів і несторіан. У ці роки й опинився в Орді святий князь Феодор. Відзначившись ратними подвигами в осетинському поході, він викликав до себе особливу прихильність хана Менгу-Теміра, який шанобливо ставився до Православної Церкви і видав перший ханський ярлик про церковну недоторканність митрополиту Кирилу. У літописі сказано: “А князя Феодора Ростиславича цар Менгу-Темір і цариця його вельми любили, і на Русь його не хотіли пустити заради мужності і краси обличчя його”. Три роки пробув святий Феодор в Орді. Нарешті, “цар відпустив його з великою честю”, і князь прибув до Ярославля. До цього часу дружина його, Марія, вже померла, у місті правила княгиня Ксенія з онуком Михайлом. Ярославці не прийняли князя, який повернувся з Орди: “не прияша його в град, але сказала йому: “Сей град княгині Ксенії і є у нас князь Михайло””.

Святий Феодор мав повернутися в Орду. Цариця, дружина хана Менгу-Теміра, “его любяше зело и хотяше за него дщерь свою дати”. Такий шлюб мав би для Русі велике значення. Хан довго не погоджувався на нього, вважаючи руських князів своїми “улусниками” (тобто васалами, підданими). Видати дочку за руського князя означало визнати за ним рівну гідність. І ще важливіше: це означало для хана визнати перевагу православ’я, тому що перш ніж вінчання потрібно було, щоб татарська царівна прийняла Святе Хрещення. Хан пішов на це, надто важливим для нього був союз із Руссю. Так одружився святий Феодор з донькою могутнього хана, нареченою в Хрещенні Анною. “Цар же його вельми шанував і повелів йому сідати навпроти себе, побудував йому палац, дав князів і болярів на послух”.

Там, в Орді, і народилися у святого Феодора Чорного його сини – святий благовірний князь Давид († 1321) і святий благовірний князь Костянтин. Величезний вплив, який святий Федір здобув в Орді, він використовував на славу Руської землі і Руської Церкви. Православ’я дедалі більше зміцнювалося серед татар, ординці засвоювали руські звичаї, звичаї і благочестя. Руські купці, зодчі, майстри несли руську культуру на береги Дону, Волги, Уралу і далі до самої Монголії. Досі археологи знаходять православні ікони, хрести, лампади на всій території колишньої Золотої Орди, що увійшла до складу Росії. Так починався великий місіонерський рух Руської Церкви на Схід, просвітлення світлом євангельської істини всіх племен до Великого океану. Руські православні князі та їхні дружинники, беручи участь, як союзники, у монгольських походах, дізнавалися й освоювали безкраї простори Азії, Сибіру та Далекого Сходу. 1330 року, лише через тридцять років після смерті святого Феодора Чорного, китайський літопис напише про руські дружини в Пекіні.

Святий Феодор жив у Сараї до 1290 року, коли “прийшла йому звістка з Русі, від граду Ярославля, що його син перший, князь Михайло, преставився”. Давши князю багаті дари і велику дружину, хан відпустив його на Русь. Знову ставши князем у Ярославлі, святий Феодор почав ревно дбати про посилення і благоустрій свого міста і князівства. Особливу любов виявляв він до обителі Преображення Господнього. Слава його гриміла по всій Русі, всі князі шукали з ним дружби і союзу. Але він найбільше любив сина святого Олександра Невського, Андрія Олександровича, підтримував його у всіх починаннях, коли той був великим князем Володимирським, ходив із ним у походи, ділив радість перемог і гіркоту поразок. 1296 року ледь не вибухнула кровопролитна братовбивча війна між двома групами князів: на одному боці були святий Феодор і великий князь Андрій, на іншому – святий Михаїл Тверський († 1318; пам’ять 22 листопада) і святий Данило Московський († 1303; пам’ять 4 березня). Але кровопролиття Божою допомогою вдалося запобігти. На Володимирському з’їзді князів (1296 р.) єпископ Володимирський Симеон і єпископ Сарайський Ізмаїл зуміли внести мир в обидві сторони. Сам факт участі у з’їзді святого князя Феодора і Сарайського владики Ізмаїла свідчить про те, що перший вжив усі свої дипломатичні обдарування і вплив в Орді, щоб сприяти встановленню миру в Руській землі.

Не поривалися зв’язки святого Феодора Чорного і з його вітчизною – Смоленськом, хоча княжити йому там було непросто. Так, 1297 року святий Феодор ходив походом до Смоленська відновити свої законні права на Смоленське князювання, захоплене його племінником. Але взяти місто і стати знову Смоленським князем йому цього разу не довелося.

Незабаром після того походу святий князь-воїн занедужав. 18 вересня 1299 року угодник Божий повелів перенести його в Спасо-Преображенський монастир і прийняв чернечий постриг.

Під час самого закінчення обряду святий Феодор попросив перервати священнодійство. З благословення ігумена, на виконання волі вмираючого, князя винесли на монастирський двір, куди зійшлося вже безліч ярославців. “І сповідався князь перед усім народом, якщо згрішив перед ким або нелюбов тримав на кого. І хто перед ним згрішив і ворогував на нього – всіх благословив і пробачив і в усьому провину на себе взяв перед Богом і людьми”. Лише після цього зважився смиренний воїн завершити свій незвичайний і нелегкий життєвий шлях прийняттям Ангельського образу.

Всю ніч ігумен і братія молилися над святим князем. О другій годині ночі почали дзвонити до утрені. Напутствуваний Святими Таємницями Христовими, святий Феодор безмовно лежав на своєму чернечому ложі. Коли ж ченці почали третю “Славу” Псалтиря, він осінив себе хресним знаменням і віддав душу Господу. Вигляд його в труні був незвичайний: “Чудно було бачити блаженного, на одрі лежащого не як померлого, але як живого сущого. Світилося обличчя його, сонячним променям подібно, чесними сивинами прикрашене, показуючи душевну його чистоту і незлобиве серце”.

Після нього в Ярославлі правив його син – святий Давид († 1321). Другий з його молодших синів, святий Костянтин, мабуть, спочив раніше. Церковне шанування святого князя Феодора в Ярославській землі почалося незабаром після його смерті. У 1322-1327 роках з благословення і на замовлення єпископа Ростовського Прохора в пам’ять шанованого владикою святого Феодора було написано і прикрашено мініатюрами знамените Феодорівське Євангеліє. Єпископ Прохор був раніше ігуменом Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі. Ймовірно, він особисто знав святого князя, міг бути очевидцем його постригу і всенародного покаяння. Історики думають, що найкращі мініатюри, вшиті в цей дорогоцінний рукопис, належали більш ранньому Євангелію, власником якого був сам святий Феодор Чорний і яке він привіз із собою до Ярославля як благословення з рідного Смоленська. 5 березня 1463 року було знайдено в Ярославлі мощі святого князя Феодора і чад його, Давида і Костянтина.

Тропарі, кондаки, молитви та величання