Благовірний князь Данило Московський

Місяця березня на 4-й день

Святий благовірний князь Данило Московський народився у Володимирі 1261 року. Він був четвертим сином святого Олександра Ярославича Невського (пам’ять 30 серпня і 23 листопада) і праведної Васси. Двох років від роду він втратив батька. Час преставлення його матері в літописах не вказано, відомо тільки, що похована вона в церкві на честь Різдва Христового у Володимирському Успенському монастирі (Княгинин монастир) і в навколишніх мешканців вважалася праведною.

1272 року благовірний князь Данило отримав місто Москву з прилеглими землями, яке дісталося йому за розподілом. Благовірний князь побудував на березі Москви-річки храм (і при ньому монастир) на честь свого тезоіменитого покровителя, преподобного Даниїла Стовпника (пам’ять 11 грудня). Московське князівство було в ті часи маленьким і незавидним. Змужнілий благовірний князь Данило зміцнив і збільшив його, але не шляхом неправди і насильства, а милосердям і миролюбством. Неспокійно було на Русі. Міжусобиці між удільними князями були постійними. І часто, завдяки благовірному князю Данилу, його невпинному прагненню до єднання і миру на Руській землі, вдавалося запобігти кровопролиттю. Коли 1293 року його брат, великий князь Андрій Олександрович, разом із покликаними з Орди татарами на чолі з Дюденом (“Дюденєва рать”) спустошив руські міста: Муром, Суздаль, Коломну, Дмитрів, Можайськ, Тверь, благовірний князь наважився впустити їх до Москви, щоб урятувати народ від загибелі. Сил для відсічі не було. Разом зі своїм народом князь переживав тяготи розорення і розбою. Відстоюючи свої права, святий Данило був змушений 1295 року виступити проти свого брата поблизу місця, що зветься Юр’єве Товчище, але й тут прагнення до миру перемогло в ньому, і кровопролиття вдалося уникнути.

1300 року, коли Рязанський князь Костянтин Романович, покликавши на допомогу татар, займався таємними приготуваннями до раптового нападу на землі Московського князівства, преподобний Данило пішов із військом до Рязані, розбив ворога, взяв у полон Костянтина і винищив безліч татар. Це була перша перемога над татарами, перемога неголосна, але чудова – як перший порив до свободи. Розбивши Рязанського князя і розсіявши його союзників – татар, благовірний князь Данило не скористався перемогою, щоб відібрати чужі землі або взяти багату здобич, як це було заведено в ті часи, а показав приклад істинного нестяжання, любові і братолюбства. Ніколи не брався святий князь за зброю, щоб захопити чужі землі, ніколи не забирав власності в інших князів ні насильством, ні підступністю. За це Господь розширив межі його володінь. Іоанн Дмитрович, князь Переяславля-Залеського, племінник Данила, лагідний, благочестивий і благодійник жебраків, поважав і любив свого дядька. 1302 року, помираючи бездітним, він передав своє князівство святому Данилу. Переяславська земля разом із Дмитровим була після Ростова першою як за кількістю мешканців, так і за фортецею головного міста. Переяславль-Залеський був добре захищений з усіх боків. Святий князь залишився вірним Москві і не став переносити столицю князівства в сильніший і значніший на той час Переяславль. Це приєднання висунуло Московське князівство в число найбільш значних. Тут було покладено початок об’єднанню Руської землі в єдину потужну державу.

Як дивно впродовж століть ясно проявлявся Промисел Божий про нашу Руську Землю, про її долю!

З вдячністю пам’ятаючи про невідступного Благого Путівника як у своєму особистому житті, так і в житті Руської держави, батько святого Даниїла – святий благовірний князь Олександр Невський висловив це в словах – “Бог не в силі, а в правді”.

У 1303 році святий Данило тяжко захворів. Він прийняв велику схиму і заповів поховати себе в Даниловому монастирі. За глибоким смиренням він хотів бути похованим не в церкві, а на загальному монастирському кладовищі. Помер благовірний князь 4 березня.

Не минуло й 30 років від часу преставлення благовірного князя Даниїла, як заснована ним Данилівська обитель була 1330 року переведена до Кремля, церкву перетворено на парафіяльну, а цвинтар став мирським. За часів великого князя Іоанна III (1462-1505) преподобний Даниїл нагадав про себе забудькуватим нащадкам. Юнакові з оточення великого князя з’явився хтось невідомий і сказав: “Не бійся мене – я християнин і господар цього місця, ім’я моє Данило, князь Московський, з волі Божої я покладений тут. Скажи від мене великому князю Іоанну: сам ти втішаєш себе, а мене забув, але не забув мене Бог”. Відтоді великий князь установив співати соборні панахиди за родичами – князями. За часів царя Іоанна Грозного при труні преподобного Даниїла зцілився вмираючий син коломенського купця. Цар, вражений дивом, відновив стародавній Данилов монастир і встановив щорічно здійснювати митрополиту зі священним собором хресний хід до місця поховання благовірного князя і служити там панахиди.

1652 року благовірний князь Данило був прославлений набуттям святих нетлінних мощей, які 30 серпня було перенесено в церкву на честь Святих Отців Семи Вселенських Соборів.

Тропарі, кондаки, молитви та величання