Благовірний князь Андрій Боголюбський
Місяця липня на 4-й день
З раннього дитинства майбутній правитель мав особливе тяжіння до духовності. Він любив читати Біблію, житія святих, проводив ночі в молитві і часто відвідував храм. Всього цього він навчився у свого діда – князя Володимира Мономаха. Тому, з одного боку, такий спосіб життя служив наслідуванням благочестя предка, а з іншого – втіленням особистого пошуку Бога юнацькою душею.
Його батько – князь Юрій Долгорукий не витримав спокуси «мідними трубами» влади і проводив час в догоджанні плоті. Як писав про вигляд Долгорукого історик Василь Татищев, він «про веселощі, ніж про управління та воїнство старався». З цих рядків стає зрозумілим, чому в подальшому його спадкоємець Андрій так незлюбив київський престол, віддаючи йому північно-східний Володимирський уділ.
Навички молодого князя до молитви не тільки допомагали йому приймати правильні рішення державної ваги, але і рятували від вірної загибелі на полях битв. Відомо, що в битві під Луцьком 1150 р. він був відведений від списа німецького найманця, помолившись перед боєм шанованому в цей день великомученику Федору Стратилату. В іншій битві він залишився зовсім без військової амуніції наодинці з ворогом. Але і тут за молитвами князя Господь зберіг йому життя.
«Це Христос, що прийшов випробувати мене».
Залишаючись політиком, розум якого порівнювали з мудрістю Соломона, князь Андрій дбав і про ввірений йому народ. Літописець зазначав, що він був «не величавий на ратний чин». Досить жорсткий за норовом правитель залишався вкрай милосердною людиною. Регулярно віддаючи милостиню жебракам, він вимовляв: «Це Христос, що прийшов випробувати мене».
Надавав князь розташування і біженцям з південних регіонів Русі. Побоюючись свавілля і безчинств дружинників, вони попрямували в Київське князівство в пошуках допомоги від боголюбивого государя. Князь Андрій надав переселенцям землі для заняття сільським господарством, сприяв розвитку ремесел і торгівлі та будівництву нових міст.
Святий правитель зарекомендував себе і як видатний місіонер. Він навчав і хрестив язичників із завойованих ним волзьких болгар. Причому, робив це він не «вогнем і мечем», а привчаючи колишніх ідолопоклонників поклонятися єдиному Богу через молитву в храмі і участь в церковних Таїнствах. Вражені величчю побудованих князем культових будівель, язичники охоче приймали християнську віру, відмовляючись від колишніх помилок.
Незвичайна подорож з чудотворним образом
Збереглися історичні відомості про особливий молитовний зв’язок воїна Андрія з Пресвятою Богородицею через шанування Її чудотворної ікони «Володимирська». Цей образ по суті і спонукав його покинути столицю і попрямувати в Суздаль. Перебуваючи у Вишгородському монастирі, ікона не знаходила спокою, постійно міняючи своє розташування у храмі. Тоді Андрій взяв образ і разом зі своїм духівником отцем Микулицею, дияконом та їхніми сім’ями попрямував в північні межі Вітчизни.
Весь шлях від ікони виникали чудотворення. Але найяскравішим з них стало обрання Богородицею місця перебування Своєї ікони.
Спочатку її хотіли відвезти в Ростов. Але в місцевості біля Володимира княжі коні зупинилися і незважаючи на всі зусилля відмовлялися рухатись далі. Князь Андрій відчув у цьому особливий Божий промисел. Після молебню вночі Пресвята Діва явилася князю, тримаючи в руках хартію.
«Не хочу, щоб ти ніс Мій образ у Ростов, – вимовила Вона. – Постав його у Володимирі, а на цьому місці збудуй церкву кам’яну в ім’я Різдва Мого і влаштуй обитель ченцям».
Князь Андрій послухався слова Цариці Небесної, наказав написати новий Її образ і заснував на тому місці храм, який поклав початок виникненню міста Боголюбово. Історики досі до кінця не визначилися, чи від цього міста походить прізвисько князя Андрія, чи від його полум’яної любові до Бога, відобразилася в його міцній вірі і послух Його волі. Швидше за все, саме другий варіант більш близький до істини. Заручившись допомогою Пресвятої Богородиці, князь оголошує Володимир престольним градом – місцем, з якого повинно було початися відродження російської державності.
Кривава розправа і мученицький вінець
Історія смерті князя Андрія Боголюбського могла б лягти в основу сценарію гостросюжетного фільму-трилера. Але перш ніж перейти до опису, варто коротко позначити політичне становище Русі на той момент.
Все життя своє князь поклав на вівтар побудови єдинодержавної моделі державного управління. Він розумів, що міжусобиці ще більше розділяють і без того розрізнений народ. Деякі його політичні рішення не були позбавлені помилковості. Але в той же час – для нього на першому місці стояла необхідність об’єднання руських земель, а не пошук особистої політичної вигоди.
Але заможні землевласники – бояри дотримувалися прямо протилежної позиції. Вони бажали як можна швидше взяти владу в свої руки, користуючись набираючими обертів чварами між князями. Особливу злість на князя Андрія тримали бояри Кучковичі. І це було не дивно, так як саме їхні землеволодіння в свій час експропріював Юрій Долгорукий при заснуванні Москви. Вирішивши звести з його спадкоємцем особисті рахунки, вони влаштували проти нього колективну змову.
В кінці червня 1174-го року вночі змовники проникли в княжу резиденцію. В дусі наступної за цією подією низки палацових переворотів, вони найперше пішли в льох, щоб перед вбивством заглушити страх вином. Добряче напившись, вони попрямували в опочивальню князя. Виламавши замкнені двері, вони увійшли в покої і напали на князя. Залишившись без охорони, князь мужньо відбивав напад вбивць, завдяки військовому загартуванню. Але остаточно відбити натиск змовників він так і не зміг.
Вони пробили його чоло списом і завдали безліч ран мечем. Вирішивши, що князь уже мертвий, співучасники злочину знову пішли в підвал, щоб «відзначити» успішну операцію. Але поранений був ще живий. Стікаючи кров’ю, він сповз зі сходів, сховався під ними і почав кликати на допомогу. Його крик почули злочинці. Вони знайшли князя за кривавим слідом і довели до кінця свою розправу.
Святий Андрій Боголюбський віддав свою душу Богові з молитвою на устах.
У руських літописах сказано: «Князь Андрій був обраний Небом». Туди і вирушила його свята душа по завершенні своїх земних праць.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь благоверному великому князю Андрею Боголюбскому, глас 8
Я́ко благове́рен и пра́веден,/ за любо́вь Христа́ Бо́га от свои́х смерть прия́л еси́,/ кровь свою́ пролия́в,/ я́коже пре́жде сро́дницы твои́ и страстоте́рпцы Бори́с и Глеб,/ и́хже кро́вем совопие́т и твоя́ кровь, свя́те, к Бо́гу,/ я́коже А́веля и Заха́рии пра́ведных,/ благове́рный страстоте́рпче, вели́кий кня́же Андре́е,/ с ни́миже Христа́ Бо́га моли́ о стране́ на́шей, е́же Богоуго́дней бы́ти // и сыново́м на́шим спасти́ся.
Ин тропарь благоверному великому князю Андрею Боголюбскому, глас 3
Е́же во пло́ти житию́ твоему́ удиви́шася а́нгельстии чи́ни:/ ка́ко с те́лом к неви́димым сплете́нием изше́л еси́, пресла́вне,/ и уязви́л еси́ де́монския полки́./ Отону́дуже, Андре́е, Христо́с тебе́ воздаде́ бога́тыми дарова́ньми:// сего́ ра́ди, о́тче, моли́ спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак благоверному великому князю Андрею Боголюбскому, глас 8
В ми́ре сем благоче́стно и пра́ведно пожи́в,/ моли́твою, ми́лостынею и благострада́нием Бо́гу угоди́л еси́,/ сего́ ра́ди и Бог по убие́нии твое́м просла́ви тя нетле́нием и чудесы́,/ Его́же, свя́те Андре́е, моли́ сохрани́ти оте́чество твое́ // и всех люде́й, благоче́стно тебе́ почита́ющих.
Ин кондак благоверному великому князю Андрею Боголюбскому, глас 8
Родочисленный Ца́рства Ру́сскаго насле́дниче, от благочести́ваго корня кня́зя Юрия плодитель первоначальствующих Ру́сских Самоде́ржцев, Боголю́бче кня́же Андре́е, му́жество и у́м в себе́ нося́щий, в пра́вде и и́стине пред Бо́гом ходя́щий, о, ве́лий единодержавный основа́телю государства но́ваго, моли́ся, да Бе́лая Ру́сь многолюдством правосла́внаго ро́да умно́жится, и све́том Христо́вым всему́ ми́ру ди́вно яви́тся, и сла́вою Бо́жией возвели́чится.
Молитва благоверному великому князю Андрею Боголюбскому
О, святы́й благове́рный вели́кий кня́же Боголю́бский Андре́е! Ра́бе Бо́жий ве́рный и Богославный, христиа́нине истовый и Богоревнивый, му́же доброде́тельный и Богому́дрый, во́ине всечестны́й и воево́до доброхва́льный, прави́телю держа́вный и дерзнове́нный! Ру́сь Святу́ю на уде́лы и кня́жества разобщенную, Бо́жиим хоте́нием хотя́щий во еди́ное Русское Ца́рствие собра́ти и единодержавно Е́ю пра́вити, да непреобори́ма пребу́дет от все́х вра́г ви́димых и неви́димых, возстаю́щих на правосла́вныя христиа́ны. Да не тщетны бу́дут твои́ святи́и дея́ния во сла́ву и че́сть Бо́га Христиа́нскаго, иде́же твое́ Богосве́тлое строе́ние Бо́гом люби́маго Ца́рства Правосла́внаго на Ру́сской Земле́ зри́м и велича́ем, егда́ сто́льный гра́д Влади́мир и Боголюби́вую оби́тель Пресвяте́й Богоро́дице воздви́гнувый, иде́же ты́ в не́й посреди́ но́щи неповинне злочестивыми и клятвопреступными свои́ми слуга́ми взя́тый и от ру́к и́х беззако́нно и жесточайшими меча́ми убие́нный, и честно́ю кро́вию свое́ю истекаемый, тве́рдое основа́ние Единодержавию Правосла́вной Руси́ та́ко положи́вый. И ны́не мы́, грешные рабы́ Бо́жии (имена́), в Богомощное небе́сное предста́тельство твое́ ве́руем, и́бо му́ченическим венце́м житие́ твое́ запечатлевшее, мо́лим тя́, да изба́вит на́с Госпо́дь от крамолы́ слу́г антихристовых и от кровавых жертвоприношений и жидовских обы́чаев, и да спасе́тся Земля́ Ру́сская от и́га сатани́нскаго, и́бо име́ем тя́, вели́каго уго́дника Бо́жия, неустрашимаго ра́тника Христо́ва, егда́ на поля́х земно́й бра́ни со мно́гими врага́ми за Ве́ру святу́ю и Оте́чество сражавыйся, и сто́ль ди́вную сла́ву Бо́жиих побе́д все́й Ру́сской Земле́ показу́ющий. И ты́, я́ко держа́вный воево́до и святы́й му́ченик, и всегда́ дерзнове́нный о на́с моли́твенник, Боголюби́вый и неуста́нный созидателю Свято́й Руси́, во святы́х мощах ди́вно просла́вленный, и в по́мощь и в заступле́ние на́м оста́вленный, возстани за на́с проти́ву иноплеме́нных, чужеземных и зловре́дных супоста́т, и противоста́ни и́м со мнозими святими князьями-воинами, и пе́рвее со святим равноапо́стольным вели́ким князе́м Влади́миром и свято́й равноапостольной вели́кой княгиней Ольгой, и с вели́кими благове́рными князьями первомучениками-страстотерпцами Бори́сом и Гле́бом, и со святы́м во́ином преподобному́чеником Игорем Черни́говским, и святы́м благове́рным вели́ким князе́м Георгием Всеволодовичем Владимирским, вку́пе же и с Богосве́тлыми сына́ми твои́ми князьями-му́чениками Гле́бом Владимирским и храбрым Изяславом, да и́х по́мощию не позыблем пребу́дет До́м Пресвяты́я Богоро́дицы, все́й Руси́ Держа́вной Влады́чицы, и да просла́вится и просияет тобо́ю, кня́же Андре́е, во вся́ ве́ки Земля́ Ру́сская и напо́лнится благочести́вым христиа́нским ро́дом по благослове́нию Богоро́дицы, и Благода́тию Ея́ многочудотворных ико́н Влади́мирской и Боголюбской, и па́ки угобзится и укрепи́тся сла́ва Руси́ Правосла́вной, и просияет Невеще́ственным и Животво́рным све́том Бо́га Отца́, Сы́на и Свята́го Ду́ха. Ами́нь.
Тропaрь, глaсъ и7:
Ћкw бlговёренъ и3 првdнъ, за люб0вь хrтA бGа t свои1хъ смeрть пріsлъ є3си2, кр0вь свою2 проліsвъ, ћкоже прeжде ср0дницы твои2 и3 стrтотeрпцы бори1съ и3 глёбъ, и5хже кр0вемъ совопіeтъ и3 твоS кр0вь, с™е, къ бGу, ћкwже ѓвелz и3 захaріи првdныхъ, бlговёрный стrтотeрпче, вели1кій кнsже ґндрeе, съ ни1миже хrтA бGа моли2 њ странЁ нaшей, є4же бGоуг0днэй бhти и3 сыновHмъ нaшымъ сп7сти1сz.
И$нъ тропaрь, глaсъ G:
Е$же во пл0ти житію2 твоемY ўдиви1шасz ѓгGльстіи чи1ни: кaкw съ тёломъ къ неви1димымъ сплетeніемъ и3зшeлъ є3си2, преслaвне, и3 ўzзви1лъ є3си2 дeмwнскіz полки2. toнyдуже, ґндрeе, хrт0съ тебЁ воздадE богaтыми даровaньми: сегw2 рaди, n1тче, моли2 сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ, глaсъ и7:
Въ мjре сeмъ бlгочeстнw и3 прaведнw пожи1въ, мlтвою, ми1лостынею и3 бlгострадaніемъ бGу ўгоди1лъ є3си2, сегw2 рaди и3 бGъ по ўбіeніи твоeмъ прослaви тS нетлёніемъ и3 чудесы2, є3г0же, с™е ґндрeе, моли2 сохрани1ти nтeчество твоE и3 всёхъ людeй, бlгочeстнw тS почитaющихъ.
Ще в розробці
