...
Благовірні князі Василій та Константин Ярославські p1eb9c732eeb31ang15bp1lfn12oo3
Житія святих,  Червень

Благовірні князі Василій та Константин Ярославські

Місяця червня на 8-й день / липня на 3-й день

Святі благовірні князі Василь і Костянтин були єдиними синами першого князя Ярославського Всеволода Костянтиновича від шлюбу його з Мариною, дочкою Олега, князя Курського. Всеволод Костянтинович був рідним братом князя Василька Ростовського († 1238; пам’ять 4/17 лютого).

1238 року монголо-татарські орди хана Батия спустошили область великого князювання. Великий князь Георгій із синами і нечисленним військом змушений був відступити в ярославський уділ свого вихованця Всеволода. Тут на річці Сіті їх наздогнали загони ворогів. Відбулася кривава сутичка, в якій загинули великий князь Георгій і князь Всеволод Ярославський, батько Василя і Костянтина. Василько Ростовський був полонений і мученицьки загинув за віру і вітчизну. До 1238 року належить перша згадка в літописах про старшого сина загиблого ярославського князя Василя (народився не пізніше 1229 року) як про одного з князів, який врятувався від меча Батиєва. Змужніння осиротілих юних князів припало на складний, важкий час. Спадкування князювання взяв на себе старший брат Василь. Йому належало зміцнювати ослаблений дух своїх підданих, вселяти в них надію, допомагати вдовам і сиротам воїнів, загиблих на річці Сіті.

Літописи свідчать, що князь Василь Всеволодович у страху Божому правив князівством, не вступаючи в міжусобні суперечки із сусідами. Ним було відновлено й оновлено зруйновані в ярославських межах монголо-татарами багато храмів.

1239 року князь Василь Всеволодович уперше вирушив разом з іншими князями до Орди “про свою отчину”, тобто для того, щоб отримати від хана затвердження на Ярославське князювання; його відпустили, за свідченням літописця, хана Батия “з честю”. Пізніше Василь Всеволодович ще кілька разів їздив до Орди: 1244 року з Володимиром Костянтиновичем, князем Углицьким; 1245 року разом зі своїм дядьком, великим князем Ярославом Всеволодовичем. Після повернення з останньої поїздки до хана він одружився з княжною Ксенією. У них було двоє дітей – дочка Марія і син Василь, який помер малолітнім.

Взимку 1249 року князь Василь Ярославський вирушив до Володимира на Клязьмі для зустрічі зі спорідненим йому святим благовірним великим князем Олександром Невським († 1263 р.). Там він тяжко захворів і 8 лютого преставився до Господа. Труну з тілом князя Василя Всеволодовича від Володимира до Ярославля проводжали його двоюрідні брати: Ростовський і Білозерський князі Борис і Гліб Васильковичі разом зі своєю матір’ю, а також сам великий князь Олександр Невський – настільки великою була їхня повага до молодого, але зрілим духом князя, який передчасно спочив. Поховання здійснив єпископ Ростовський Кирило в ярославському соборному храмі на честь Успіння Пресвятої Богородиці, на північному боці якого було покладено труну з тілом князя Василя Ярославського.

Після смерті старшого брата 1249 року Костянтин Всеволодович прийняв правління князівством. Він зміцнив кордони свого володіння, що потерпали від постійних набігів ординців. 3 липня 1257 року до Ярославля підступило монголо-татарське полчище. Князь Костянтин безстрашно виступив проти переважаючих сил ворога з нечисленною дружиною. Перейшовши на інший бік річки Которослі, він вийшов на гору, де і відбулася кривава битва з татарами. Незважаючи на героїчний опір, руські були розбиті противником, який чисельно переважав. Князь Костянтин героїчно поліг разом зі своїми воїнами. Ярославль був жорстоко розорений. Гора, де загинув ярославський князь із дружиною, відтоді стала називатися Туговою, як місце туги (туга – скорбота, туга, горе). Тіло благовірного страждальця було поховано з честю в соборному Успенському храмі, біля місця спочинку його старшого брата Василя.

У 1501 році в Ярославлі сталася пожежа, під час якої згорів кремль і дерев’яний собор. Коли почали копати рови для закладання основи нового храму, то знайшли дві труни з нетлінними тілами. За написами на кам’яних плитах було визначено, що це благовірні князі Василь і Костянтин Ярославські. На прохання народу єпископ Ярославський у присутності численного духовенства переніс нетлінні мощі з кремля в дерев’яний храм в ім’я святих страстотерпців Бориса і Гліба. Звістка про цю подію дійшла до великого князя Московського Іоанна III, який послав із Москви вправних мулярів для побудови соборного храму. Згодом він сам прибув до Ярославля на поклоніння святим мощам своїх предків.

Після закінчення будівництва кафедрального Успенського собору святі мощі князів Василя і Костянтина було знову урочисто перенесено і поставлено відкрито в приділі, освяченому на їхню честь, між стовпів, з правого боку, під древніми родовими князівськими іконами. У 1744 році під час великої пожежі в соборі святі мощі обгоріли, після чого останки їх було укладено в ковчеги і знову покладено в Успенському храмі, але вже в особливо влаштовану гробницю. За князювання Василя Івановича (1505-1533) ченцем Пахомієм було написано житіє Ярославських чудотворців. Пам’ять святих благовірних князів Василя і Костянтина Ярославських звершується двічі на рік: 3/16 липня – у день битви на горі Туговій, 8/21 червня – коли були знайдені їхні святі мощі. Того ж дня святкується пам’ять Ярославської ікони Божої Матері, яка, за переказами, принесена до Ярославля благовірними князями-братами і відтоді перебувала в Успенському кафедральному соборі. Собор було зруйновано за радянських часів і відновлено за новим проєктом у 2004-2010 роках до 1000-річчя міста. Першообраз Ярославської ікони втрачено.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь благоверным князьям Василию и Константину Ярославским, на обретение мощей, глас 2

Ва́ше оте́чество хва́лится обагре́нием крове́й ва́ших,/ Це́рковь же Бо́жия ра́дуется,/ прие́мши телеса́ ва́ша,/ лю́дие, пе́сненный лик соста́вльше,/ духо́вною цевни́цею вопию́т:/ лику́й, Васи́лие, ра́дуйся, Константи́не,// Яросла́влю сла́во и всей земли́ на́шия.

Кондак благоверным князьям Василию и Константину Ярославским, на обретение мощей, глас 4

Днесь Це́рковь разширя́ет не́дра своя́/ и прие́млет многоцеле́бныя мо́щи ва́ши,/ добропобе́днии страда́льцы,/ Васи́лие сла́вне и Константи́не Богому́дре,/ и, я́ко шипо́к благово́нный, напоя́ется пречу́дными арома́ты,/ бога́тными чудодея́нии от неистощи́мых сокро́вищ,/ от пресла́вных моще́й ва́ших,/ и ра́достно чад свои́х созыва́ет вопи́ти, лю́дие:// ра́дуйся, дво́ице пречу́дная, оте́честву своему́ стено́ необори́мая.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку