Благовірні князі Василій та Константин Ярославські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 8-й день — знайдення мощей / липня на 3-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Святі благовірні князі Василій і Константин були єдиними синами першого князя Ярославського Всеволода Константиновича від шлюбу його з Мариною, дочкою Олега, князя Курського. Всеволод Константинович був рідним братом князя Василька Ростовського († 1238; пам’ять 4/17 лютого).

1238 року монголо-татарські орди хана Батия спустошили область великого князівства. Великий князь Георгій з синами і нечисленним військом змушений був відступити до ярославського уділу свого вихованця Всеволода. Тут на річці Сіті їх наздогнали загони ворогів. Відбулася кривава сутичка, в якій загинули великий князь Георгій і князь Всеволод Ярославський, батько Василія і Константина. Василько Ростовський був полонений та мученицьки загинув за віру і вітчизну.

До 1238 року відноситься перша згадка в літописах про старшого сина загиблого ярославського князя Василія (народився не пізніше 1229 року) як про одного із князів, котртй врятувався від меча Батиєвого. Змужніння осиротілих юних князів припало на складний, важкий час. Спадкування князювання взяв на себе старший брат Василій. Йому належало зміцнювати ослаблений дух своїх підданих, вселяти в них надію, допомагати вдовам і сиротам воїнів, загиблих на річці Сіті.

Літописи свідчать, що князь Василій Всеволодович у страху Божому правив князівством, не вступаючи в міжусобні суперечки з сусідами. Ним було відновлено й оновлено багато храмів, зруйнованих в ярославських межах монголо-татарами.

1239 року князій Василій Всеволодович уперше вирушив разом з іншими князями до Орди «про свою отчину», тобто для того, щоб отримати від хана затвердження на Ярославське князювання; він був відпущений, за свідченням літописця, ханом Батиєм «з честю». Пізніше Василій Всеволодович ще кілька разів їздив до Орди: 1244 року з Володимиром Константиновичем, князем Углицьким, і 1245 року разом зі своїм дядьком, великим князем Ярославом Всеволодовичем. Після повернення із останньої поїздки до хана він одружився з княжною Ксенією. У них було двоє дітей — дочка Марія і син Василій, який помер малолітнім.

Взимку 1249 року князь Василій Ярославський вирушив до Володимира на Клязьмі для зустрічі зі святим благовірним великим князем Олександром Невським († 1263 р.), який був його родичем. Там він тяжко захворів і 8 лютого преставився до Господа. Гроб з тілом князя Василія Всеволодовича від Володимира до Ярославля проводжали його двоюрідні брати, Ростовський князь Борис Василькович і Білозерський князь Гліб Василькович, разом зі своєю матір’ю, а також сам великий князь Олександр Невський — такою великою була їхня повага до молодого, але зрілим духом князя, який передчасно спочив. Поховання звершив єпископ Ростовський Кирил в ярославському соборному храмі на честь Успіння Пресвятої Богородиці, на північному боці якого було покладено гроб з тілом князя Василія Ярославського.

Після смерті старшого брата в 1249 році Константин Всеволодович прийняв правління князівством. Він зміцнив межі свого володіння, що потерпали від постійних набігів ординців. 3 липня 1257 року до Ярославля підступило монголо-татарське полчище. Князь Константин безстрашно виступив проти сил ворога з нечисленною дружиною. Перейшовши на інший бік річки Которослі, він вийшов на гору, де й відбулася кривава битва з татарами. Незважаючи на героїчний опір, руські були розбиті противником, який чисельно переважав. Князь Константин героїчно поліг разом зі своїми воїнами. Ярославль був жорстоко розорений. Гора, де загинув ярославський князь із дружиною, відтоді стала називатися Туговою, як місце туги. Тіло благовірного страждальця було поховане з честю в соборному Успенському храмі, біля місця спочинку його старшого брата Василія.

Житіє святих братів було написане в XVI столітті ченцем Пахомієм.

У 1501 році в Ярославлі сталася пожежа, під час якої згорів кремль (внутрішня укріплена частина міста) і дерев’яний собор. Коли почали копати рови для закладання основи нового храму, то знайшли два гроби з нетлінними тілами. За написами на кам’яних плитах було визначено, що це благовірні князі Василій і Константин Ярославські. На прохання народу єпископ Ярославський у присутності численного духовенства переніс нетлінні мощі із кремля до дерев’яного храму в ім’я святих страстотерпців Бориса і Гліба. Звістка про цю подію дійшла до великого князя Московського Іоанна III, який послав із Москви вправних мулярів для побудови соборного храму. Згодом він сам прибув до Ярославля на поклоніння святим мощам своїх предків.

Після закінчення будівництва кафедрального Успенського собору святі мощі князів Василія і Константина було знову урочисто перенесено і поставлено відкрито в приділі, освяченому на їхню честь, між стовпів, з правого боку, під древніми родовими князівськими іконами. У 1744 році під час великої пожежі в соборі святі мощі обгоріли, після чого їхні останки було укладено в ковчеги і знову покладено в Успенському храмі, але вже в особливо влаштовану гробницю.

Пам’ять святих благовірних князів Василія і Константина Ярославських звершується 3/16 липня, у день битви на горі Туговій, і 8/21 червня, коли були знайдені їхні святі мощі. Того ж дня святкується пам’ять Ярославської ікони Божої Матері, яка, за переданням, була принесена до Ярославля благовірними князями-братами і відтоді перебувала в Успенському кафедральному соборі.

Собор було зруйновано за радянських часів і відновлено за новим проєктом у 2004–2010 роках до 1000-річчя міста. Першообраз Ярославської ікони втрачено.

Тропарі, кондаки, молитви та величання