Сорок п’ять мучеників у Нікополі Вірменському: Леонтій, Маврикій, Даниїл, Антоній, Олександр, Іаникит, Сисиній, Менея, Вірилад та інші

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 10-й день

Сорок п’ять мучеників постраждали у вірменському місті Нікополі за царювання імператора Лікінія (307–324), співправителя Константина Великого. Лікіній жорстоко переслідував християн і у своїй східній області видав указ віддавати на муки й смерть всіх, хто не погоджується повернутися до язичництва.

Коли почалися переслідування в Нікополі, понад сорок послідовників Христових наважилися добровільно з’явитися до гонителів, відкрито сповідати віру в Сина Божого і прийняти муки. Святих сповідників очолювали Леонтій, Маврикій, Даниїл, Антоній і Олександр, які вирізнялися своїм доброчесним життям.

Ігемон вірменської області Лісій, перед яким постали святі сповідники, був здивований однодушністю й мужністю людей, які добровільно прирікали себе на муки і смерть. Він намагався переконати їх зректися Христа і принести жертву язичницьким богам, але святі були непохитні. Вони спростовували всі твердження правителя, доводячи йому хибність віри в мерзенних, сповнених вад язичницьких божеств, які ведуть за собою на погибель людей, котрі їм поклоняються. Ігемон наказав бити сповідників по обличчю камінням, а потім закувати й кинути до темниці.

У в’язниці святі раділи і співали Давидові псалми. Святий Леонтій підбадьорював і зміцнював братів по вірі, готуючи до нових мук за істинну віру й розповідаючи про мужність всіх тих, хто колись постраждав за Христа.

Вранці, після повторної відмови принести жертву ідолам, святі знову були віддані на катування. Святий Леонтій, бачачи сильні страждання мучеників і побоюючись, як би дехто з них у знемозі не впав духом і не втратив віри, молив Бога, щоб Він послав усім швидке закінчення подвигу.

Коли святі мученики опівночі співали псалми, несподівано з’явився їм ангел Господній, і темниця осяялася світлом. Ангел оголосив мученикам, що їхній подвиг наближається до кінця, а імена вже записані на Небесах. Двоє темничних вартових, Менея і Вірилад, які бачили те, що відбувалося, увірували у Христа.

Наступного ранку правитель вирішив віддати на смерть свідків Христових. Після звірячих тортур їх спалили у вогні, а кістки кинули в річку († бл. 318 р.). Благочестиві люди знайшли їхні кістки, зібрали і зберегли. Пізніше, коли було дано свободу Церкві Христовій, на тому місці було споруджено храм в ім’я святих сорока п’яти мучеників.

Тропарі, кондаки, молитви та величання