Передмова

Христос не відкидає ні раба, ні господаря, які приходять до Нього. Бо один Господь усіх – Він, а більше Отець. І це видно як з багатьох інших, так і з цього послання, в якому Филимон – господар, а Онисим – раб: обидва, щоб не сказати більше, улюблені Павла. Филимон від самого початку був чудовим чоловіком: Фригієць за походженням, вірний за образом життя, що допомагає святим у потребах і творить милостині. Онисим – спочатку невільник, який утік: він вкрав гроші з дому Филимона і втік. Перебуваючи в Римі, він почув (проповідь) Павла і від нього, перебуваючи в кайданах, оглашенний і охрещений, сам став людиною, що достойна подиву. Тому апостол, вважаючи не корисним, щоб Филимон засмучувався з нагоди поганого вчинку і втечі Онисима, і бажаючи залікувати рану його серця, яку він отримав від раба, посилає Онисима до нього з цим схвальним посланням. Дехто, однак, каже, що не слід зараховувати це послання до інших, бо воно стосується маловажної справи; але подивися, скільки користі від нього. По-перше, воно навчає нас мати турботу і про тих, які, на перший погляд, є незначними, як і Господь каже: “не зневажайте жодного з малих цих” (Мф. 18:10). По-друге, що якщо раб, такий нерозумний і недобрий, навернувся, то не повинно нікому впадати у відчай за себе, а особливо тим, що виросли на волі. По-третє, не повинно під приводом благочестя відштовхувати рабів від господарів, якщо вони не бажають. По-четверте, не слід з презирством ставитися до рабів доброчесних і не соромитися їх, коли Павел називає чадом своїм Онисима. Тому, хто ж не удостоїть зарахувати до інших послань і це, що містить у собі стільки корисного.

Глава перша

Флм. 1:1. Павел, в’язень Іісуса Христа,

Відразу від самого початку навчає господаря не соромитися свого раба, що став співрабом. Бо заради Христа все прекрасне, навіть узи, яким і сам він радіє, бо й називається за ними. Цим він сильно просить, показуючи, що тому, хто перебуває в кайданах за Христа, справедливо зробити приємність.

і Тимофій брат,

Ніби не задоволеним себе вважаючи до прохання, він приєднує до співпрохачів і Тимофія, щоб Филимон схилився на прохання багатьох.

Филимонові улюбленому і співробітникові нашому,

Якщо він улюблений, то виявить милість. Якщо він співробітник, то не затримає свого раба, а знову пошле на служіння проповіді, якій і сам він служить. Бо і раб виконає таку справу господаря, якщо знову буде повернутий.

Флм. 1:2. і Апфії (сестрі) улюбленій, та Архипові, сподвижникові нашому,

Можливо, Апфія була дружиною (Филимона), а Архип – другом. Якщо він сподвижник, то братиме участь і в цьому. Це був той самий (Архип), про якого в посланні до Колосян пише: “Скажіть Архипові: гляди, щоб ти виконав служіння, яке ти прийняв” (Кол. 4:17).

і домашній твоїй церкві:

Церквою називає апостол усіх віруючих у домі (Филимона), включно з рабами. Зверни увагу на смиренномудрість, – він вмовляє і їх, щоб вони сприяли йому в проханні.

Флм. 1:3. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Яким чином благодать Божа буде з нами? Якщо і ми будемо прощати своїм боржникам. А яким чином буде мир? Якщо і ти помиришся з рабом.

Флм. 1:4. Дякую Богові моєму, завжди згадуючи про тебе в молитвах моїх,

Щоразу, каже, як я згадую про тебе, – а згадую я завжди, коли молюся, – стільки разів я дякую Богові за твою чесноту. Яка це чеснота, – пояснює далі.

Флм. 1:5. коли чую про твою любов і віру, яку маєш до Господа Іісуса і до всіх святих,

Тут хвалить його за доброту. З Фригії не було б чутно в Римі про любов і віру його, якби вона не була велика. Оскільки ти любиш усіх святих, тобто вірних, то мусиш полюбити й Онисима, бо і він є вже вірний, – щоб через те показати себе люблячим і Господа. Чи бачиш, які примусові він збирає в розумі його думки до задоволення прохання?

Флм. 1:6. щоб спільність віри твоєї стала діяльною у пізнанні всякого у вас добра

Дякую, каже апостол, Богові за любов твою, молячись і за те, щоб віра твоя, яка в тебе спільна з нами, була дієва, – діяльна і жива в пізнанні тобою всякого доброго діла, тобто щоб тобі любити його й у діло виробляти. Бо віра тоді жива буває, коли ми належимо до всякої справи доброї, як і мертва, коли буває без добрих справ. Додав: “у вас”, щоб показати, що і тепер Филимон має вже всяку добру справу в собі, ніби так кажучи: (у пізнанні) всякого діла благого і тепер у вас, тобто в тобі вже існуючого. Сказавши: “спільність віри”, св. Павел з’єднує Филимона з собою і єдиним творить. Спільна віра є і єдинотворна, так що ти повинен і єдино зі мною мудрувати. Або спільність віри він називає милостиню, що буває від великої віри. Отже, апостол каже: пам’ять про тебе творю, молячись, нехай товариська і благоподатлива прихильність твоя ніколи не припинялася, але все більше і більше нехай виливаєш ти на нужденних усяке добро, що “у вас”, тобто те, що є в тебе.

у Христі Іісусі.

До Христа Іісуса, каже, підноситься всяке благо, яке робиш ти нужденним, особливо святим. Так і тепер, якщо приймеш Онисима і зробиш мені приємність, то самому Христу те зробиш.

Флм. 1:7. Бо ми маємо велику радість і втішення в твоїй любові;

Тобто маємо радість, і не тільки радість, а й велику втіху в кайданах через твою любов, тобто твою людинолюбну і товариську прихильність серця.

тому що тобою, брате, заспокоєні серця святих.

Вельми мудро апостол береться до справи, нагадуючи йому про його благодіяння до інших, щоб більше пом’якшити його, поки він розсудить, що якщо дає іншим, незнайомим, то тим більше повинен зробити це Павлу, своєму вчителеві. І не просто сказав: “даєш святим”, але упокоюєш “серця святих”, тобто що вони вседушно приймають твою людинолюбність, як щедру і з втішною привітністю пропоновану їм.

Флм. 1:8. Тому, маючи велике у Христі дерзання наказувати тобі, що треба,

Флм. 1:9. з любові краще прошу,

Бо, каже, ти такий до всіх святих, що їхні серця заспокоюються тобою, тим більше я про Христа, тобто як той, хто породив тебе за Христом, я мав дерзновення наказувати тобі, не як господар твій, а за любов’ю, що я маю до тебе, а ти – до мене. “що треба”, або – наказує тобі потрібне, тобто щоб ти виконав те, що мені потрібно; або – що ти шануєш усіх святих: тому і я, відповідно до того, що є потреба, тобто що падає на мою частку, я мав дерзновення наказувати тобі, однак я благаю. Бо я маю таку необхідну справу, щоб благати (тебе).

не хто інший, як я, Павел старець, а тепер і в’язень Іісуса Христа,

Будучи таким, каже, посланцем, я гідно повинен бути і вислуханий, як личить Павлу старцю, тобто тому, хто має авторитет і за учительською гідністю, і за віком, а тепер отримав ще іншу, важливішу перевагу, – це перебування у кайданах за Христа. Чи бачиш, скільки приводів для переконання?

Флм. 1:10. прошу тебе за сина мого Онисима, котрого я родив у кайданах моїх.

Ще не згадав імені того, за кого він ходатайствує. Попередньо пом’якшує Филимона похвалою слуги, називаючи його своїм сином. Чому ж так називає його? Тому що, каже, я породив його, тобто огласив благовістям, і того, котрий увірував, наказав хрестити, і це за тісних обставин: у кайданах. Пом’якшивши, таким чином, серце його, він нарешті згадує ім’я.

Флм. 1:11. Він був колись непотрібний для тебе,

Знає, що зізнання в гріху погашає гнів; тому й говорить так.

а тепер потрібний тобі і мені; я повертаю його тобі,

Бо він став благочестивий і святий, і тому, каже, обом нам корисний. Якщо корисний Павлу, який вимагає такої великої ревності, то, звичайно, і Филимону. Водночас дає зрозуміти й те, що якщо корисний мені, то він має бути назад посланий до мене. Тобто тобі передаю його, користуйся ним, як бажаєш. Тим, що передає йому, він ще більше втамовує його гнів.

Флм. 1:12. а ти прийми його, як моє серце.

Тобто з любов’ю прийми його, скоріше не його, а моє серце, бо так я люблю його і в душі своїй ношу.

Флм. 1:13. Я хотів при собі затримати його, щоб він замість тебе послужив мені в кайданах за благовістя;

Зверни увагу на мудрість (апостола), як він потроху його (слугу) поставив на місце господаря. “Щоб він замість тебе”, – каже, – “послужив мені”. Показує також, що він бажає користі господаря. Якщо, каже, ти зобов’язаний послужити мені, а він робить це замість тебе, то від цього, явно, тобі прибуток.

Флм. 1:14. але без твоєї згоди нічого не хотів зробити,

І цим він найбільше пом’якшує Филимона. Справа була такою необхідною: в кайданах, і до того ж заради Бога, він мав намір служити йому; однак апостол не хотів цього зробити проти волі Филимона. Тож хіба вже не слід надати милість тому, хто міг би й сам користуватися нею, але не захотів.

щоб добре діло твоє було не вимушене, а добровільне.

Не сказав: за потребою, але: “вимушена”, ніби так кажучи: звісно, і проти твоєї волі утримуючи його, я воістину не засмутив би тебе; проте багатьом здавалося, що це робиться по нужді і проти твоєї волі. Тому нині я вважав за краще, щоб це в жодному разі не здавалося кому-небудь підневільним, але, без сумніву, добровільним.

Флм. 1:15. о, можливо, він для того тимчасово відлучився,

Оскільки Онисим утік зі злим наміром, то Павел перетворює цю втечу на корисну справу. Можливо, каже, він втік за устроєм Божим. Похвально також він називає втечу розлукою, щоб ім’ям втечі не дратувати господаря. І тим, що скорочує час, він заспокоює гнів. “На якийсь час”, каже “відлучився”. Водночас показує також, що скільки часу він був з Павлом, – був і з Филимоном. Тож він тільки той час був відсутній, який провів до знайомства з Павлом; а це – незначний час, наче одна година. Тому відтепер, якщо він, відпущений тобою, перебуватиме при мені, то розумій, що він служить тобі.

щоб ти прийняв його назавжди,

Тобто будеш користуватися ним.

Флм. 1:16. вже не як раба, але вище за раба, брата улюбленого, особливо мені, а тим більше тобі, і за плоттю, і в Господі.

Багато, каже, користі принесла втеча: замість одного часу, ти маєш його вічно. Адже і все життя людини, порівняно з вічністю, ніщо; тим більше час втечі. Так замість раба прийми брата; замість непотрібного – улюбленого; “і за плоттю”, тобто і в мирських речах – він гідний любові, як послужливий, “і в Господі”, тобто в справах духовних.

Флм. 1:17. Отже, якщо ти маєш спілкування зі мною, то прийми його, як мене.

Тобто, якщо ти усвідомлюєш, що мудруєш зі мною, то прийми його, як мене. Кого не засоромив би апостол? Хто не побажав би прийняти до себе Павла?

Флм. 1:18. Коли ж він чимось образив тебе або винен, вважай це на мені.

Не сказав: вкрав, але – м’якше: “образив тебе або винен”. Правдоподібно, що він витратив вкрадене. Тому каже: мені зарахуй це в борг, мене вважай боржником.

Флм. 1:19. Я, Павел, написав моєю рукою: я заплачу;

Чудово говорить це, пишучи з духовною благодаттю і ніби так кажучи: для більшої впевненості, що сплачу борг, – служить мій власноручний лист.

не кажу тобі про те, що ти і самим собою мені винен.

Щоб не здалося докірним Филимону, що апостол, ніби не сподіваючись на нього, не просить його про рабовласника просто так, а ще й дає власноручний розпис, – бо це давало знак, що Филимон жорстокосердий і до вчителя свого неуважний, – апостол (наведеними словами) дає зрозуміти, що сподівається на нього і дуже. Бо не тільки, каже, своєю власністю, але понад те і самим собою ти винен мені.

Флм. 1:20. Так, брате, дай мені скористатися від тебе у Господі;

Від сердечної мови апостол знову перейшов до більш важливого, благаючи: “дай мені скористатися”, каже, “від тебе”, тобто нехай насолоджуюся твоїми благодіяннями, не в мирських справах, а в тих, які про Господа.

заспокой моє серце у Господі¹.

Заспокой, каже, мою любов до тебе, або моє серце заради Христа. Бо не мені робиш благодіяння, а Христу.

Флм. 1:21. Надіючись на твою слухняність, я написав тобі, знаючи, що ти зробиш і більше, ніж кажу.

Я, каже, написав тобі, не наказуючи і не з самолюбства, але сподіваючись на твою слухняність. Яке залізо не розм’якшать ці слова?

Флм. 1:22. Одночасно приготуй для мене і приміщення,

Филимону могло прийти на думку: якщо б не для Онисима, то ти і слова мене не удостоїв би. Апостол наперед виліковує це, кажучи: не для нього тільки написав, але щоб попросити тебе приготувати мені житло; а водночас щоб також налякати його, бо прийде апостол і засудить його, якщо він не прийме Онисима.

бо надіюся, що за вашими молитвами я буду дарований вам.

Двох речей навчаємося з цього: перше, – наскільки велика сила молитви, якщо і великий Павел потребує їхньої допомоги; друге, – що треба смирятися, якщо Павел потребує молитов учнів.

Флм. 1:23. Вітають тебе Єпафрас, в’язень разом зі мною заради Христа Іісуса,

Цього Єпафраса відправили до Павла Колосяни; звідси зрозуміло, що Филимон був із Колосян. “В’язень разом зі мною” називає його, показуючи, що і Єпафрас був у великій скорботі, даючи цим відчути Філімону, що якщо Єпафрас страждає з Павлом, то чи Филимон вже не зробить милість для нього Онисиму. “В’язень разом зі мною” же, каже, не заради людського чого-небудь, але заради Христа Іісуса, страждаючи разом зі мною за Євангеліє.

Флм. 1:24. Марк, Арістарх, Димас, Лука – співробітники мої².

Димас спочатку користувався повагою, як тут і засвідчено про нього, як про співробітника Павла, а потім, через легковажність, він відпав від Павла, як справді і пише (про це) Павел у посланні до Тимофія, написаному, вочевидь, після цього послання. “Димас залишив мене, один Лука зі мною” (2Тим. 4:9). Отже, Лука, поставлений тут останнім, став першим з усіх, коли Димас відпав. Так, нікому не слід сподіватися на самого себе, але хто стоїть, повинен дивитися, як би не впасти. Сказавши: “Співробітники”, показує, що і вони разом зі мною просять тебе і гідно є виявити прихильну увагу до таких осіб.

Бачиш, яку користь отримали ми з цього, здавалося б, стислого послання, яке не потребує пояснення? Переконайся ж із цього, що в Писанні нічого не слід залишати без дослідження, але в усьому, як у сказаному від Духа, шукати духовного якогось сенсу і отримувати користь. І, звичайно, Утішитель, який прорік усе Писання, тим, які доброго шукають, дасть і знайти шукане. Від Нього нехай будемо і ми завжди просвічувані й керовані і до істинного богознавства і життя, не захоплюючись лжевченнями і не спокушаючись неправдивими солодощами світу. Хто з нас – раб, хай облагородить себе вірою і чеснотою, а хто – господар, хай возревнует, бачачи рабів святими і апостолами, не опинитися нижче за них у царстві Владики, який заради нас образ раба прийняв, Христа, істинного Бога нашого. Йому слава і держава, і честь нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

* * *

¹ Слов’янською: “о Господе”, але всі наші тлумачі читають: “о Христа”.

² Блаж. Феофілакт закінчує тлумачення послання 24-м віршем.

 

Предисловие

Христос не отвергает ни раба, ни господина, приходящих к Нему. Ибо один Господь всех – Он, а больше Отец. И это видно как из многих других, так и из этого послания, в котором Филимон – господин, а Онисим – раб: оба, чтобы не сказать больше, возлюбленные Павла. Филимон с самого начала был замечательнейшим мужем: Фригиец по происхождению, верный по образу жизни, помогающий святым в нуждах и творящий милостыни. Онисим – сначала бежавший невольник: он украл деньги из дома Филимона и бежал. Будучи в Риме, он услышал (проповедь) Павла и от него, находящагося в узах, оглашенный и крещенный, сам сделался достойным удивления человеком. Посему апостол, считая не полезным, чтобы Филимон печалился по случаю дурного поступка и бегства Онисима, и желая залечить рану его сердца, которую он получил от раба, посылает Онисима к нему с этим одобрительным посланием. Некоторые, однако, говорят, что не следует причислять это послание к прочим, так как оно касается маловажнаго дела; но посмотри, сколько пользы от него. Во-первых, оно научает нас иметь заботу и о тех, которые, по видимости, незначительны, как и Господь говорит: «да не презрите единаго от малых сих» (Мф. 18:10). Во-вторых, что если раб, такой неразумный и недобрый, обратился, то не должно никому отчаиваться за себя и особенно тем, которые выросли на свободе. В-третьих, не должно под предлогом благочестия отторгать рабов от господ, если они не желают. В-четвертых, не должно с презрением относиться к рабам добродетельным и не стыдиться их, когда Павел называет чадом своим Онисима. Посему, кто же не удостоит причислить к прочим посланиям и это, заключающее в себе столько полезнаго.

Глава первая

Флм. 1:1 Павел, узник Иисуса Христа

Тотчас с самого начала научает господина не стыдиться своего раба, сделавшагося сорабом. Ибо ради Христа все прекрасно, даже узы, которым и сам он радуется, так что и называется по ним. Этим он сильно упрашивает, показывая, что содержимому в узах за Христа справедливо сделать удовольствие.

И Тимофей брат.

Как бы не довольным себя почитая к упрошению, он присоединяет в сопросители и Тимофея, чтобы Филимон склонился на просьбу многих.

Филимону возлюбленному и сотруднику нашему.

Если он возлюбленный, то окажет милость. Если он сотрудник, то не задержит своего раба, а опять пошлет на служение проповеди, которой и сам он служит. Ибо и раб исполнит такое дело господина, если опять будет возвращен.

Флм. 1:2. и Апфии, (сестре) возлюбленной, и Архиппу, сподвижнику нашему.

Может быть, Апфия была супругой (Филимона), а Архипп – другом. Если он совоинственник, то будет принимать участие и в этом. Это был тот самый (Архипп), о котором в послании к Колоссянам пишет: «рцыте Архиппу, блюди служение, еже приял еси» (Кол. 4:17).

И домашней твоей церкви.

Церковью называет апостол всех верующих в доме (Филимона), включая сюда и рабов. Обрати внимание на смиренномудрие, – он увещевает и их, чтобы они содействовали ему в просьбе.

Флм. 1:3. Благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

Каким образом благодать Божия будет с нами? Если и мы будем прощать своим должникам. А каким образом будет мир? Если и ты помиришься с рабом.

Флм. 1:4. Благодарю Бога моего, всегда вспоминая о тебе в молитвах моих.

Всякий раз, говорит, как я вспоминаю о тебе, – а вспоминаю я всегда, когда молюсь, – столько раз я благодарю Бога за твою добродетель. Какая это добродетель, – объясняет дальше.

Флм. 1:5. Слыша о твоей любви и вере, которую имеешь к Господу Иисусу и ко всем святым,.

Здесь хвалит его за доброту. Из Фригии не было бы слышно в Риме о любви и вере его, если бы она не была велика. Так как ты любишь всех святых, т. е. верных, то должен полюбить и Онисима, ибо и он есть уже верный, – чтобы чрез то явить себя любящим и Господа. Видишь ли, какия понудительныя он собирает в уме его помышления к удовлетворению прошения?

Флм. 1:6. дабы общение веры твоей оказалось деятельным в познании всякого у вас добра.

Благодарю, говорит апостол, Бога за любовь твою, моляся и о том, чтобы вера твоя, которая у тебя общая с нами, была действенна, – деятельная и живая в познании тобою всякаго добраго дела, т. е. чтобы тебе любить его и в дело производить. Ибо вера тогда жива бывает, когда мы прилежим всякому делу благому, как и мертва, когда бывает без добрых дел. Прибавил: «еже в вас», чтобы показать, что и теперь Филимон имеет уже всякое благое в себе дело, как бы так говоря: (в познании) всякаго дела благого и теперь в вас, т. е. в тебе уже сущего. Сказав: «общение веры», св. Павел соединяет Филимона с собою и едино творит. Общая вера есть и единотворна, так что ты должен и едино со мною мудрствовать. Или общением веры он называет милостыню, бывающую от великой веры. Итак, апостол говорит: память о тебе творю, моляся, да общительное и благоподатливое расположение твое никогда не прекращалось, но более и более да изливаешь ты на нуждающихся всякое благо, «еже в вас», то есть, которое есть у тебя.

во Христе Иисусе.

К Христу Иисусу, говорит, возносится всякое благо, какое делаешь ты нуждающимся, особенно святым. Так и теперь, если примешь Онисима и сделаешь мне удовольствие, то самому Христу то сделаешь.

Флм. 1:7. Ибо мы имеем великую радость и утешение в любви твоей,

То есть имеем радость, и не только радость, но и великое утешение в узах по причине твоей любви, т. е. твоего человеколюбиваго и общительнаго расположения сердца.

потому что тобою, брат, успокоены сердца святых..

Весьма мудро апостол принимается за дело, напоминая ему о его благодеяниях к другим, чтобы более смягчить его, пока он рассудит, что если дает другим, незнакомым, то тем более должен сделать это Павлу, своему учителю. И не просто сказал: «даешь святым», но упокоеваешь «утробы святых», то есть что они вседушевно принимают твое человеколюбие, как щедро и с утешительным радушием предлагаемое им.

Флм. 1:8-9. Посему, имея великое во Христе дерзновение приказывать тебе, что должно, по любви лучше прошу,

Так как, говорит, ты таков ко всем святым, что их сердца успокаиваются тобою, тем более я о Христе, т. е. как родивший тебя по Христу, я имел дерзновение повелевать тебе, не как господин твой, но по любви, которую я имею к тебе и ты ко мне. «Еже потребно есть», или – повелевает тебе потребное, т. е. чтобы ты исполнил то, что мне нужно; или – что ты почитаешь всех святых: посему и я, соответственно тому, что потребно, т. е. что падает на мою долю, я имел дерзновение повелевать тебе, однако я молю. Ибо я имею такое необходимое дело, чтобы умолять (тебя).

не иной кто, как я, Павел старец, а теперь и узник Иисуса Христа;

Будучи таковым, говорит, посланником, я достойно должен быть и выслушан, как подобает Павлу старцу, т. е. имеющему авторитет и по учительскому достоинству и по возрасту, а ныне получившему еще другое, более важное преимущество, – это пребывание в узах за Христа. Видишь ли, сколько поводов для убеждения?

Флм. 1:10-11. Прошу тебя о сыне моем Онисиме, которого родил я в узах моих

Еще не упомянул имени того, за кого он ходатайствует. Предварительно смягчает Филимона похвалою слуги, называя его своим сыном. Почему же так называет его? Потому что, говорит, я родил его, т. е. огласил благовестием и уверовавшаго повелел крестить, и это в тесных обстоятельствах: в узах. Смягчивши, таким образом, сердце его, он наконец упоминает имя.

он был некогда негоден для тебя

Знает, что признание во грехе погашает гнев; поэтому и говорит так.

а теперь годен тебе и мне; я возвращаю его;

Так как он стал благочестив и свят, и потому, говорит, обоим нам благопотребен. Если полезен Павлу, требующему столь великой ревности, то конечно и Филимону. Вместе с тем дает понять и то, что если полезен мне, то он должен быть обратно послан ко мне. То есть тебе передаю его, пользуйся им, как желаешь. Тем, что передает ему, он еще более утоляет его гнев.

Флм. 1:12. Ты же прими его, как мое сердце.

То есть с любовию прими его, скорее не его, а мою утробу, ибо так я люблю его и в душе своей ношу.

Флм. 1:13. Я хотел при себе удержать его, дабы он вместо тебя послужил мне в узах за благовествование;

Обрати внимание на мудрость (апостола), как он понемногу его (слугу) поставил на место господина. «Да вместо тебе», говорит «послужит ми». Показывает также, что он желает пользы господина. Если, говорит, ты обязан послужить мне, а он делает это вместо тебя, то от этого, явно, тебе прибыль.

Флм. 1:14. но без твоего согласия ничего не хотел сделать,

И этим он более всего смягчает Филимона. Дело было так необходимо: в узах, и притом ради Бога, он намеревался служить ему; однако апостол не хотел этого сделать против воли Филимона. Посему ужели не следует оказать милость тому, кто мог бы и сам пользоваться ею, но не захотел.

чтобы доброе дело твое было не вынужденно, а добровольно.

Не сказал: по нужде, но: «аки по нужди», как бы так говоря: конечно, и против твоей воли удерживая его, я поистине не опечалил бы тебя; однакож многим казалось, что это делается по нужде и против твоей воли. Посему ныне я предпочел, чтобы это ни в каком случае не казалось кому-нибудь подневольным, но, без сомнения, добровольным.

Флм. 1:15. Ибо, может быть, он для того на время отлучился,

Так как Онисим убежал с злым умыслом, то Павел обращает это бегство в полезное дело. Может быть, говорит, он убежал по устроению Божию. Похвально также он называет бегство разлучением, дабы именем бегства не раздражать господина. И тем, что сокращает время, он успокоивает гнев. «На час», говорит «разлучися». Вместе с тем показывает также, что сколько времени он был с Павлом, – был и с Филимоном. Посему он только то время отсутствовал, какое провел до знакомства с Павлом; а это – незначительное время, как бы один час. Посему отныне, если он, отпущенный тобою, будет находиться при мне, то разумей, что он служит тебе.

чтобы тебе принять его навсегда,

То есть будешь пользоваться им.

Флм. 1:16. не как уже раба, но выше раба, брата возлюбленного, особенно мне, а тем больше тебе, и по плоти и в Господе.

Много, говорит, пользы принесло бегство: вместо одного часа, ты имеешь его вечно. Ведь и вся жизнь человека, в сравнении с вечностию, ничто; тем более время бегства. Так вместо раба прими брата; вместо непотребнаго – возлюбленного; «и по плоти», т. е. и в мирских вещах – он достоин любви, как услужливый, «и о Господе», т. е. в делах духовных.

Флм. 1:17. Итак, если ты имеешь общение со мною, то прими его, как меня.

То есть, если ты сознаешь, что мудрствуешь со мною, то прими его, как меня. Кого не устыдил бы апостол? Кто не пожелал бы принять к себе Павла?

Флм. 1:18. Если же он чем обидел тебя, или должен, считай это на мне.

Не сказал: украл, но – мягче: «обиде, или должен есть». Правдоподобно, что он истратил украденное. Посему говорит: мне зачисли это в долг, меня считай должником.

Флм. 1:19. Я, Павел, написал моею рукою: я заплачу́;

Превосходно говорит это, пиша с духовную благодатию и как бы так говоря: для большей уверенности, что уплачу долг, – служит мое собственноручное письмо.

не говорю тебе о том, что ты и самим собою мне должен.

Чтобы не показалось укорным Филимону, что апостол, будто не надеясь на него, не просит его о рабе-воре просто так, но и дает собственноручную росписку, – ибо это давало знак, что Филимон жестокосерд и к учителю своему невнимателен, – апостол (приведенными словами) дает разуметь, что надеется на него и очень. Ибо не только, говорит, своею собственностию, но сверх того и самим собою ты должен мне.

Флм. 1:20. Так, брат, дай мне воспользоваться от тебя в Господе;

От сердечной речи апостол опять перешел к более важному, умоляя: «да пользуюсь», говорит, «тобою», т. е. да наслаждаюсь твоими благодеяниями, не в мирских делах, а в тех, кои о Господе.

успокой мое сердце в Господе.¹.

Упокой, говорит, мою любовь к тебе, или мое сердце ради Христа. Ибо не мне оказываешь благодеяние, а Христу.

Флм. 1:21. Надеясь на послушание твое, я написал к тебе, зная, что ты сделаешь и более, нежели говорю.

Я, говорит, написал тебе, не приказывая и не из самолюбия, но надеясь на твое послушание. Какое железо не размягчат эти слова?

Флм. 1:22. А вместе приготовь для меня и помещение.

Филимону могло придти на мысль: если б не для Онисима, то ты и слова меня не удостоил бы. Апостол наперед врачует это, говоря: не для него только написал, но чтобы попросить тебя приготовить мне обитель; а вместе с тем, чтобы также устрашить его, потому что придет апостол и осудит его, если он не примет Онисима.

ибо надеюсь, что по молитвам вашим я буду дарован вам..

Двум вещам научаемся из сего: первое, – сколь велика сила молитвы, если и великий Павел нуждается в их помощи; второе, – что должно смиряться, если Павел нуждается в молитвах учеников.

Флм. 1:23. Приветствует тебя Епафрас, узник вместе со мною ради Христа Иисуса,

Этот Епафрас был отправлен к Павлу Колоссянами; отсюда ясно, что Филимон был из Колоссян. «Спленником» называет его, показывая, что и Епафрас был в великой скорби, давая этим почувствовать Филимону, что если Епафрас страдает с Павлом, то Филимон ужели не окажет милость для него Онисиму. «Спленник» же, говорит, не ради человеческаго чего-либо, но ради Христа Иисуса, страдая вместе со мною за Евангелие.

Флм. 1:24. Марк, Аристарх, Димас, Лука, сотрудники мои.² .

Димас сначала пользовался уважением, как здесь и засвидетельствовано о нем, как о сотруднике Павла, после же по легкомыслию он отпал от Павла, как действительно и пишет (об этом) Павел в послании к Тимофею, написанном, очевидно, после этого послания. «Димас бо мене остави, Лука един есть со мною» (2Тим. 4:9). Итак, Лука, поставленный здесь последним, стал первым из всех, когда Димас отпал. Так, никому не должно надеяться на самого себя, но кто стоит, должен смотреть, как бы не пасть. Сказав: «споспешник», показывает, что и они вместе со мною просят тебя и достойно есть оказать благосклонное внимание к таким лицам.

Видишь, какую пользу получили мы из этого, кажущегося кратким и не требующего объяснения послания? Уверься же из сего, что в Писании ничего не следует оставлять без исследования, но во всем, как изреченном от Духа, искать духовного некоего смысла и извлекать пользу. И конечно Утешитель, изрекший все Писание, тем, которые доброго ищут, даст и обрести искомое. От Него да будем и мы всегда просвещаемы и руководимы и к истинному боговедению и житию, не увлекаясь лжеучениями и не прельщаясь ложною сластию мира. Кто из нас – раб, да облагородит себя верою и добродетелью, а кто – господин, да возревнует, видя рабов святыми и апостолами, не оказаться ниже их в царствии Владыки, ради нас зрак раба приявшаго, Христа, истиннаго Бога нашего. Ему слава и держава, и честь ныне и присно и во веки веков. Аминь.

* * *

¹ По-славянски: «о Господе», но все наши толковники читают: «о Христе».

² Блаж. Феофилакт оканчивает толкование послания 24-м стихом.

 

Источник: Блаженнаго Феофилакта, архиепископа Болгарскаго, Толкования на послания св. ап. Павла к Титу и Филимону. – Пятый выпуск Патрологическаго отдела журнала “Православный собеседник” за 1898 год. – Казань: Типо-литография Императорскаго Университета, 1898. – С. 31-42.