Тлумачення на послання до Тита
Передмова
Із супутників Павла Тит був найдосвідченішим чоловіком; саме тому він був висвячений Павлом на єпископа острова Крит, і йому було доручено висвячення і суд над багатьма єпископами. Йому, як абсолютно досвідченому, і незакінчене виправити доручається цим посланням, яке Павел пише йому до ув’язнення свого в кайдани, коли він був ще на волі. Бо ніде він тут не згадує про випробування. Тому мені здається, що це послання передує другому посланню до Тимофія, бо те писав він наприкінці життя. Він постійно згадує тут про благодать, якою ми спасенні, знаючи, що вона слугує великою втіхою. Хто згадає, ким він був колись і яких після того удостоївся дарів і благодаті, той докладе всіх зусиль, щоб не прогнівити свого Благодійника. Нападає також і на іудеїв, але не дивуйся, якщо він засуджує весь народ. Він робить це не для образи, а з любові до Бога і з полум’яних ревнощів, так само, як і Христос багаторазово викривав книжників, але не за Себе, а за те, що вони інших втягували в погибель. Апостол пише коротке послання, щоб навіть і цим навчити нас чесноти Тита. Бо він не потребував довгих промов, а тільки деякого нагадування.
Глава перша
Тит. 1:1. Павел, раб Божий, Апостол же Іісуса Христа,
Без різниці вживає ці вирази, іноді називає себе рабом Христовим, апостолом Божим, а тепер навпаки. Так він не вважав жодної різниці між Отцем і Сином.
за вірою вибраних Божих і пізнанням істини, що належить до благочестя,
Розуміти це можна по-різному: або – що я став апостолом, щоб вибрані увірували через мене, або – що я вибраний апостолом не через мої досконалості, а тому, що Бог благоволив довірити мені вибраних Його. Тому все є справа благодаті, а не тому, щоб я був гідний, але заради вибраних. Потім, щоб показати, що і ми повинні привнести що-небудь, він додав: “і пізнанням істини”, тобто, оскільки я пізнав істину вчення цього, тому й довірено мені. А краще: навіть і пізнання не наше, але Він джерело і цього. Бо спочатку ми були пізнані, а потім пізнали. Або, що я увірував, подібно до інших вибраних, і пізнав істину. Навіть для протиставлення іудейським обрядам він сказав: “істини”. Бо вони – не істина, хоча й не неправда, а образ і тінь; і, називаючи нас вибраними, він засуджує іудеїв. Бо, якщо і вони були колись вибраними, але не тепер. Дивись: спочатку “віра”, а потім від неї “пізнання”, але не від розумових пошуків. Сказавши: “істини”, додав: “що належить до благочестя”, тому що і в життєвих справах є “пізнання істини”. Наприклад, хто-небудь істинно знає землеробську справу, або будівельну справу. Отже, не про цю істину йдеться, а про “істину по благочестю”.
Тит. 1:2. у надії вічного життя,
Сказавши, наскільки облагодіяв нас Бог для теперішнього життя, говорить і про те, що Він дасть у майбутньому. Уже й саме пізнання істини – найбільше благодіяння для нас, звільнених від заблуджень. Але в нагороду за це Він дасть нам ще й життя вічне. Оскільки ми пізнали Його, то ми й “сподіваємося, каже, на вічне життя”. Чи бачиш, як він одразу ж, від самого початку, вказує на благодіяння Божі, щоб і самого єпископа, і тим більше його учнів зробити більш готовими до того, щоб догодити Благодійнику? Словами “у надії вічного життя” він відкидає іудейські обряди, бо вони мали нагородою теперішнє життя.
яке обіцяв вірний у слові Бог раніше вікових часів,
Якщо Він незмінний, то, безсумнівно, дасть і після смерті те, що обіцяв. З давніх-давен ще, каже, Він визначив це, а не внаслідок розкаяння. Не тому, що іудеї не звернулися до Нього, Він дасть це нам, а тому, що з давніх-давен так було зумовлено, – і Він полюбив нас від віку. Що Він полюбив нас від початку, – це вказує на наше благородство.
Тит. 1:3. а в свій час явив Своє слово в проповіді,
Щоб хто-небудь не сказав: чому Він зволікав дати те, що визначено від вічності? каже, що з піклування про нас і для того, щоб зробити це завчасно. Часом Писання називає зручний час, як наприклад: “час Господу діяти” (Пс. 118:126). Отже, “у свій, каже, час”, тобто відповідний, належний час. Що ж Він явив? “Слово”, каже, “Своє”, тобто Євангеліє. Яким чином? “У проповіді”, тобто явно, з дерзновенням. Той, хто проповідує, не додає, не збавляє. Так і ми проповідуємо те, що нам наказано звісно, тільки в слух усіх, як і Христос сказав: “проповідуйте на покрівлях” (Мф. 10:27), позначаючи способом і місцем прямоту, неупередженість, свободу. Зауваж: послідовність вимагала сказати так: “явив у свій час”, тобто вічне життя, але він написав не так, а – “явив Своє слово”. Справедливо. Бо Євангеліє все охоплює; як те, що нині нам дано, як то: благочестя, віру, істину, так і те, що обіцяється в майбутньому віці, тобто життя вічне. Деякі, втім, під “Словом Його” розуміли Сина.
довіреній мені за велінням Спасителя нашого, Бога,–
Ця проповідь, каже, доручена мені. Отже, якщо доручено, то я не повинен думати того, що негідно того, хто доручив мені, не повинен прикидатися, або висловлювати невдоволення на те, що мені доручено. До того ж це доручено мені “за велінням”, інакше сказати: я мимоволі змушений робити це. З того, що треба робити, одне робиться “за велінням”, інше – за повчанням. Наприклад: “примирися з братом твоїм” (Мф. 5:24), – це наказ, і хто не виконає його, карається; але: “продай маєток твій” (Мф. 19:21), якщо хочеш, і ще: “хто може вмістити, нехай вмістить” (Мф. 19:12) – це повчання, і той, хто не виконує їх, не карається. Отже, каже, мені доручено проповідь за велінням, так що мені необхідно виконати його. “Горе мені”, каже, “якщо не благовіствую” (1Кор. 9:16), і це – не через владолюбство, а через потребу. Чиє ж повеління? “Спасителя Бога”. Тому, якщо повелів це Бог, який бажає нашого спасіння, то як я не покажу своєї прихильності до спасительної справи?
Тит. 1:4. Титу, істинному синові
Син може бути і не істинний, як блудник християнин, або користолюбець: такий син, хоч і відроджений через хрещення, але не істинний, тому що недостойний батька.
за спільною вірою:
Назвавши Тита сином і засвоївши собі звання батька, апостол знову зменшує цю честь, кажучи: за вірою я не маю нічого більшого порівняно з тобою, бо вона спільна і нею відродилися як я, так і ти. Чому ж апостол називає його своїм сином? Або – щоб показати свою любов до нього, або – тому, що він сам хрестив Тита. Оскільки в обох одна й та сама віра, вони – брати одне одному. А оскільки Павел хрестив Тита, він батько йому. Отже, вираз “за спільною вірою” означає братерство.
благодать, милість і мир від Бога Отця і Господа Іісуса Христа, Спасителя нашого.
І цим вказує на братерство, коли каже: “від Бога Отця”, він збуджує Тита, щоб той пам’ятав, чий він син, саме – Божий. Дивись, як він чого бажає простим людям, того ж бажає єпископу і вчителю. Бо йому самому більше за інших потрібна благодатна Божа сила, як тому, хто несе надважкі тягарі, потрібна милість, як такому, що важко уникати повинності перед Богом у чомусь, потрібен мир, як такому, хто поставлений перед необхідністю бути в сутичках і вести безперервну боротьбу. Бо й одне правильне проходження єпископства зводить на небо, і одна неправильність зводить у пекло.
Тит. 1:5. Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене
Подібно до того, як у домашньому побуті з приставлених на служіння один робить одне, інший – інше, так само і вони розділили між собою всесвіт по частинах, і всі трудилися. На це саме і вказується тут словами “залишив тебе на Криті”, тому що сам він, очевидно, вирушив в інше місце, щоб трудитися там. Дивись, як він не соромиться писати учневі, щоб той довершив незакінчене ним. Він дбав про загальну користь, а не про свою власну честь. Зверни увагу також і на те, що все це він виправляв сам; що ж вело до честі, або похвали, це він доручає учневі, – розумію висвячення єпископів і все інше, що потребувало більшого устрою.
і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував:
Так він називає тут єпископів, і в Посланні до Тимофія. “У всіх містах”, каже. Він не бажав, щоб увесь острів був доручений одній особі, але щоб кожне місто мало свого пастиря. Таким чином і праця буде легшою, і спостереження ретельнішим.
Тит. 1:6. коли хто непорочний,
Якщо веде життя, вільне від докорів, якщо ніхто не докоряє йому за спосіб життя. Бо якщо світло, каже, темрява, то темрява у скільки більше?
чоловік однієї жінки,
Щоб затулити вуста єретикам, які засуджували шлюб, він приймає в єпископи одруженого чоловіка. Бо шлюб настільки чесний, що при ньому можна йти навіть на священний престол. Але щоб приборкати нестриманих, він каже: “чоловік однієї жінки”. Бо хто не зберіг жодної прихильності до померлої, як він буде добрим предстоятелем у Церкві? Єпископ повинен бути непорочний. Двоєженець же – не безпорочний, хоча це й допускається цивільними законами.
дітей має вірних, яких не докоряють в розпусті чи непокірності.
Хто не виховав власних дітей, як буде керувати іншими? Ясно, що якби він спершу добре й дбайливо виховував своїх дітей, то вони не вийшли б непокірними. Бо гріхи не такі за своєю природою, щоб вони могли бути сильнішими за таке піклування. Апостол не сказав просто: не розпусних дітей, але навіть зовсім вільних від докору в розпусті й вільних від поганої підозри.
Тит. 1:7. Бо єпископ повинен бути непорочний, як Божий домобудівник,
Як він може бути бездоганним, якщо в нього невіруючі й невиховані діти? Бог поставив його над домом Своїм, Боже займає він місце; тому в усіх відношеннях повинен бути точним виконавцем волі Його.
не зухвалий, (μη αυθάδη)
Цивільні начальники панують над підлеглими силою закону, тому можуть проявляти зухвалість і самолюбство. Єпископ же управляє добровільно підлеглими йому, і він не повинен доходити до такої зухвалості, щоб чинити самовладно, самовільно і не питаючи думки своїх підлеглих; бо це буде насильно.
не гнівливий,
За самолюбством необхідно слідує гнівливість, від якої також, само собою, відповідно, єпископ повинен утримуватися. Бо як він навчить інших приборкувати цю пристрасть, якщо не навчив цього самого себе?
не п’яниця,
Тобто образник. Яка необхідність ображати? Непокірних слід приводити в страх геєною, а не ображати.
не забіяка,
Ні руками не завдає побоїв, ні словами гіркими і запеклими. Бо він лікар. А лікар радше лікує рани, але не завдає їх сам.
не користолюбець,
Тобто той, хто показує велике презирство до багатства. У єпископа всяка корисливість, навіть і праведна, ганебна.
Тит. 1:8. а гостинний,
Не тільки не отримувати прибуток, а й усе роздавати странникам.
який любить добро,
Так називає апостол лагідного, поміркованого і незаздрісного.
доброчесний,
Тобто чистий.
справедливий,
Безсторонній у ставленні до людей.
благочестивий,
Тобто побожний до всього божественного, що не опускає нічого у ставленні до Бога.
стриманий,
Стриманий не тільки в їжі, а й у язиці, руках і ганебних поглядах; бо в тому й полягає істинна стриманість.
Тит. 1:9. який додержується правдивого слова, згідно з вченням,
Замість: той, хто дбає, піклується про цю справу. “Правдивого”, або викладеного за допомогою віри, а не за допомогою міркування. Тому й сказав: “згідно з ученням”, показуючи, що він міг навчати і без зовнішньої мудрості. Не урочистість виразів потрібна, а досвідченість у Писаннях і сила в думках. Бо таке тільки вчення матиме успіх, як і вчення самого Павла.
щоб він мав силу й наставляти в здоровому вченні і викривати противників.
Тобто щоб як своїх охороняв і зміцнював, так і ворогів відбивав. Бо хто не “сильний” ні з ворогами боротися і брати “в полон усякий помисел на послух Христу” (2Кор. 10:5), ні своїх утішати, наставляти й утверджувати, той лжеєпископ. Інші чесноти можна знаходити і в підлеглих, як от: гостинність, здравомислення та інше; але що найбільше характеризує єпископа, – це вчителювання.
Тит. 1:10. Бо є багато і непокірних, марнословів і обманщиків,
Він вказав на корінь усіх зол – непокору. Оскільки непокірний не хоче перебувати під начальством, а наскакує, щоб начальствувати над іншими, – вочевидь, нічому здоровому й правому не навчився, бо не хотів знести, щоб його вчили. Той, хто спокушає себе та інших, є марнослав і обманщик.
особливо з обрізаних,
Їм і Господь докоряв у любоначалії, бо вони не залишили цієї недуги й після того, як увірували.
Тит. 1:11. яким треба затуляти уста:
Тобто сильно викривати, щоб замикалися в них “уста”. А що користі, коли вони з тих, котрі не підкоряються істині? Для них – ніякої, але корисно це для тих, яких вони можуть розбестити, якщо єпископ мовчатиме; за розбещення їхній сам єпископ дасть відповідь. Тому таким потрібно “затуляти ус”: якщо не можеш, не будь єпископом.
вони розбещують цілі доми, навчаючи, чого не слід, заради ганебної користі.
Бачиш, що означає непокора у зв’язку зі сріблолюбством і “ганебною користю”, як “вони розбещують доми”! Вони – важелі в руках диявола, за допомогою яких він руйнує “доми” Божі.
Тит. 1:12. З них же самих один віршотворець сказав: критяни завжди лжеці, злі звірі, черева ліниві.
Тит. 1:13. Свідчення це справедливе.
Питається, чому він навів “свідчення” з грецьких письменників і схвалив його, хоча воно несправедливе? Та й хто це сказав? Правда, сказав Епіменід, який більше за всіх грецьких мудреців займався провіщеннями й умилостивленням богів і славився благодійним даром прорікання. Він, справді, коли побачив, що критяни спорудили гробницю Зевсу і стали шанувати його як якусь людину, ніби ревнуючи про славу вітчизняного бога, склав таке звернення до Зевса: будучи таким-то і таким-то, критяни спорудили тобі гробницю; тим часом ти не помер, ти завжди живеш. Цьому вислову Павел дає тепер ” свідчення” істини. Як же він робить це? Адже якщо сказано істинно, – значить, Зевс безсмертний. Ні, не на це апостол звернув увагу, кажучи, що ” свідчення” правдиве, але на те, що Епіменід назвав “критян лжецями” та інше. А яка користь у язичницькому свідченні? Через це він найкраще подіяв на них, представляючи їм на доказ їхньої гордовитості їхніх власних письменників. Павел зазвичай робить так; так само він міркував і з афінянами на підставі Арата: що той приписує псевдоіменному богові Зевсу, то він відносить до істинного Бога, тому що на підставі їхніх власних свідчень вони краще можуть переконатися. Так само і з іудеями він говорить на підставі пророків, а не на підставі Євангелій. Так чинить і Бог, залучаючи до Себе кожного звичним і вірним для нього шляхом. Так, “волхвів” – через “зірку” (Мф. 2:1-2), Саула – через чаклунку (1Сам. 28:3-25), бо той вірив їй, а ворожбитів – через тварин (корів), що везли кивот; і це не означає, що язичницькі ворожбисти кажуть правду, – навпаки, він викриває їхніми ж устами. І Валааму Бог дозволяє благословляти і пророкувати (Чис. 23-24). Бо зазвичай завжди виявляє поблажливість для нашої користі. Чому ж Христос і Павел забороняли демонам говорити і свідчити? Тому, що достатньо було знамень, щоб вірити; і Христос Сам проповідував про Себе, і цього було достатньо. До того ж, демонам не віддавалося поклоніння, а ідол не сам віщав. Тому бісам і заборонялося говорити.
З цієї причини викривай їх суворо,
Оскільки вони, каже, лжеці, що пояснюється їхньою підступністю, і обжерливі, то для них потрібне сильне і викривальне слово, бо лагідність для них марна. Як той, хто докоряє лагідній людині, губить її, так і той, хто лестить безсоромній людині, псує її, не даючи їй пізнати себе саму. Тут, каже апостол, не чужих треба викривати, а своїх.
щоб вони були здорові у вірі,
Тит. 1:14. незважаючи на іудейські байки
Отже, здоров’я полягає в тому, щоб не вводити нічого неправдивого, нічого чужого вірі; подібно до того, як підпорядкувати себе закону, це не означає сміливо сподіватися на віру, що її достатньо, щоб спастися. Це немаловажна помилка. Іудейські звичаї – подвійно байки: і тому, що вони не своєчасні й абсолютно марні, і тому, що прислухатися до них шкідливо. Отже, як байкам не слід вірити, так і їм. Звичайно, святі книги Старого Завіту, якщо їх правильно розуміти, не суть байки. Та й як це може бути, коли з них ми навчаємося євангельської істини? Але неправильні тлумачення і додавання – ось що байки. Слухай, що слідує далі.
і накази людей, які відвертаються від істини.
Бачиш, що він називає байками? Заповіді людські, як написано в Ісаї (Іс. 29) і в Євангелії (Мф. 15), та інше, очевидно, також і спостереження щодо страв, як видно з наступного.
Тит. 1:15. Для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних нема нічого чистого, бо осквернені і розум їхній і совість.
Отже, не за природою своєю чисті або нечисті страви, але за волею тих, котрі їдять. Останні, будучи чистими і благочестивими, знають, що все чисто, як творіння Боже, що один тільки гріх нечистий. Бо, якщо і закон вважав щось нечистим, то це було не безцільно, а для приборкання нестриманості, знаючи, що євреї без примусу не підкорялися б йому, як черевоугодники. Звісно, якщо ті, хто їсть, будуть чистими і благочестивими, то для таких все буде чистим. Яким чином? Бо, якщо так міркувати, то риби, що пожирають людей, і птахи, що вважаються чистими, але харчуються черв’яками, мали б здаватися нечистими. Тому нечиста думка, спрямована в поганий бік, сама собою бруднить те, що за природою не таке. Так само той, хто страждає на шлунок, думає, що страви неприємні, хоча б вони були приємні; і тому, хто страждає на запаморочення, тверда земля здається такою, що рухається. Така підозра залежить від його хвороби. Це стосується як маніхеїв, так і маркіонітів і новонароджених від них єретиків, у більшості званих галатами1.
Тит. 1:16. Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються, будучи огидними і непокірними і не здатними ні до якого доброго діла.
Бачиш, що робить їх нечистими й мерзенними? те, що діла погані й нечисті. Бо воістину “віра без діл, мертва” (Як. 2:17). Мертвий же вселяє огиду і ні до чого не придатний.
* * *
1 За іншим читанням називаються гаватами.
Глава друга
Тит. 2:1. Ти ж говори те, що згідно із здоровим вченням:
Хоч би вони були невіруючими й безчесними людьми, ти все ж таки роби свою справу: не мовчи, хоч би вони й не приймали вчення.
Тит. 2:2. щоб старі чоловіки були пильні,
Оскільки недолік старості – лінощі, повільність і нерухливість, тому каже, щоб “були пильні”, тобто пильнували б і були б готові на все належне.
поважні, доброчесні,
Доброчесними називає тут розсудливих, таких, що мають здоровий стан розуму. Бо і між старцями бувають люди шалені, біснуючі і божевільні, – одні від вина, інші від малодушності.
здорові у вірі, в любові, в терпінні;
Заповідь про “терпіння” особливо доречна старцям, через їхню запальність і дратівливість.
Тит. 2:3. щоб старі жінки також одягались як личить святим,
Говорить про стареньких жінок, які і за зовнішнім виглядом, і за одягом повинні виглядати пристойними. Дехто, втім, думає, що тут ідеться про дияконисс, від яких апостол вимагає, щоб вони і за самим вбранням виглядали доброчесними, тобто такими, що відповідають їхньому священному служінню.
не були обмовницями, не підневолювались п’янству,
Оскільки до старості людина охолоджується, то є схильність до вина, а потім, не будучи в змозі утримуватися, як слабка, перемагається не від помірного, а від великого вживання вина, а звідси є схильність до обмов.
вчили добру;
Як же в іншому місці каже: “а навчати жінці не дозволяю” (1Тим. 2:12)? Там він говорить про публічне вчення в церкві, яке жінкам не дозволяється, а тут про вчення домашнє, до того ж тільки жінок молодших. Що це говорить апостол, слухай далі.
Тит. 2:4. щоб наставляли молодих любити чоловіків,
Не своїх тільки дочок, а й взагалі всіх юних за віком. Кожна старша нехай “наставляє” молодшу, і насамперед найважливішому домашньому благу – “любити чоловіка”. Коли це буде в наявності, і решта піде, порядок у домі й достаток у майні; коли ж цього немає, то хоча б і все було, все зникне.
любити дітей,
Хто любить корінь, тобто батька, тим більше полюбить і плоди, тобто “дітей”.
Тит. 2:5. бути доброчесними, чистими, дбайливими про дім, добрими,2
Жінка, яка любить чоловіка, і доброчесна буде, і непорочна, тобто і тілом, і думкою чиста, і від змішання з посторонніми, і від похітливого побажання; а також буде доброю правителькою дому, тобто господинею. Люблячи чоловіка, вона піклується і “про дім”, не будучи зайнята прикрасами, ні розкішшю, ні несвоєчасними витратами. І кому ще іншому буде подобатися, якщо сподобалася улюбленому? Дивись, як Павел, що відволікав колись від життєвих турбот, тепер докладає велике старання до справ домашніх, тому що, коли в доброму стані перебувають ці справи, добрі будуть і духовні.
щоб не зневажалося слово Боже.
Чи бачиш, що він переважно дбає про проповідь, а не про мирські справи? Якщо віруюча жінка, яка живе з невіруючим чоловіком, не доброчесна, то хула переноситься на віру.
Тит. 2:6. Юнаків також навчай бути доброчесними.
Старших поставив учителями для молодших, жінок для жінок; для “юнаків” – самого Тита, чоловіка для чоловіків: скрізь дотримується благопристойності. Чому ж їх наставляти і напоумляти? “Бути доброчесними”, бо в молодому віці найбільше завдає шкоди вогонь ганебних задоволень, який треба погашати і намагатися “бути доброчесним”.
Тит. 2:7. всьому показуй в собі взірець добрих діл,
Нехай старші жінки повчають молодших, а сам ти повчай юнаків. Однак загальним училищем і зразком чесноти нехай буде твоє світле життя, немов би якесь первісне зображення, поставлене перед очима в усіх, хто бажає навчитися чогось доброго в ньому.
в учительстві чистоту,
Цей вираз залежить від загального: показуй. Щоб те, чого ти вчиш, не було, каже, хибним і неправдивим, але здоровим і мало правильний сенс.
статечність,3
Щоб у вченні не було нічого юнацького і такого, що бентежить нерозумних, але щоб усе було благочестиво і гідно Бога.
Тит. 2:8. слово здорове, недокірливе,
Тобто православне, що не містить нічого докірливого.
щоб противник був осоромлений, не маючи нічого сказати про нас поганого.
Противником називає або диявола, або всякого, хто йому служить.
Тит. 2:9. Рабів навчай коритися своїм господарям, догоджати їм у всьому,
Тому гідний осудження той, хто розлучає жінок і чоловіків під приводом стриманості, і хто відокремлює слуг від господарів під приводом благочестя. Бо дає багато приводів до докору всім і відкриває уста всіх проти віри.
не перечити,
Тит. 2:10. не красти, але виявляти всю добру вірність,
Бачиш, що вимагає від рабів? Те, що найбільше заспокоює господарів, саме, щоб “не перечили, не крали, але були вірні”. Для мирських людей це найбільше бажано.
щоб вони в усьому були прикрасою вчення Спасителя нашого Бога.
Якщо раби такі, вони служать на славу християнства. Бо коли язичник побачить свого раба, так вихованого християнством, хіба він не дивуватиметься вченню, яке мало таку силу, що поліпшило й таку душу? А наскільки завжди зухвалий і впертий цей рабський рід, але через те, що, нехтуючи господарями, він погано виховується і не керується настановами й поводженням із чесними людьми. Тому Павел справедливо говорив в іншому місці: “служи як Господу, а не людям” (Еф.6:7). Хоч ти служиш своєму господареві, однак честь відноситься до Бога, бо і прихильність до господаря має початок у тому страху.
Тит. 2:11. о явилась благодать Божа, спасительна для всіх людей,
Оскільки апостол багато великого зажадав від рабів, – розумію саме те, щоб вони прикрашали вчення Господа своїм доброчесним життям, – то тепер показує, чому справедливо він вимагає від них таких високих якостей. Бо і для них також з’явилася благодать, хоча вони раби. “Для всіх”, каже, “людей”. І їм дарував Господь очищення багатьох гріхів, і вони повинні жити наступні часи на славу свого Благодійника.
Тит. 2:12. яка вчить нас, щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті,
І тут присоромлює їх. Маючи, каже, учителем Бога, хіба ви не повинні жити гідно Його? Благодать ця, каже, простягається не на відпущення тільки колишніх гріхів, але забезпечує нас і на майбутній час. Навчає, щоб ми жили решту часу цнотливо, так як раніше абсолютно відмовилися від нечестя і мирських похотей. Висловом “відкинувши” він позначає цілковиту відразу, що виникає від настрою всієї душі. “Нечестям” називає ідолопоклонство і спотворені догмати. “Мирськими похотями” – користолюбство, розкіш та інші пороки, які не приводять до неба, але корисні в цьому світі і разом з ним припиняються. Тому Христос прийшов для того, щоб ми відмовилися від нечестивих учень і грішного життя, з однаковою силою зненавидівши те й інше.
доброчесно, праведно і благочестиво жили
“Доброчесно” – означає не тільки утримання від блуду, а й від інших пристрастей. І якщо ти любостяжательний, то і “не доброчесний”, навпаки, ще більш нестриманий, оскільки пристрасть ця не природна. Взагалі, переможений усіма пристрастями – не доброчесний.
в нинішньому віці,
Цей “вік” представляє боротьбу, а майбутній – відплату.
Тит. 2:13. очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа,
Ось і нагорода, Друге Пришестя, воістину блаженне. Прекрасно сказав: “слави”. Про два явлення він говорить. Перше, як і вище сказано, мало благодать і прощення, яке відбулося з милосердям і простотою. Друге – відплата, що має відкритися зі славою, як і в Євангелії говориться: “коли ж прийде Син Людський у славі Своїй” (Мф. 25:31). Де ті, які принижують Сина і не хочуть називати Його Богом? Нехай вони вислухають, що Він – і Бог, і великий. Великий, сказано, як Бог, не порівняно з іншим чимось малим, а безумовно, бо великий Сам по Собі, за природою. Якщо Він спас нас, коли ми були ворогами, то чого Він не дасть тоді, коли знайде нас такими, що благодогоджають Йому?
Тит. 2:14. Котрий дав Себе за нас, щоб визволити нас від усякого беззаконня
І це знак Його могутності, що Він дав Себе: і не так, щоб від одного беззаконня позбавити, а, від іншого ні; але “від усякого беззаконня”. Вшануймо ж своє визволення.
і очистити Собі людей вибраних,
Очистити купіллю божественного хрещення і виконанням Його божественних і очищувальних заповідей. “Вибраний” (περιούσιος), тобто Свій, – цей вираз метафорично взятий від слуг, які кружляють навколо майна і надбання господаря свого, подібно до того, як називають людину вибрану, виділену, таку, що не має нічого спільного з іншими людьми.
ревних до добрих діл.
Тобто народ, який палко прагне до чеснот і показує “ревність до всіх добрих діл” і полум’яне наслідування. Визволення – діло Його одного, бути ж ревнителем у ділах – також і наше.
Тит. 2:15. Це говори, наставляй і викривай зі всякою владою,
Спершу “говори і наставляй”, тобто навчай більш лагідним мовленням; а потім “викривай”, і не просто, а “зі всякою владою”, тобто настійно і владно. Оскільки вони були грубі, то він пропонує проти них суворість. Є пороки, які не потребують суворості, а тільки в настанові та переконанні, як наприклад, щоб абсолютно зневажали гроші. Але є й такі, що потребують суворості, як перелюбство, злодійство, хижацтво, чаклунство.
щоб ніхто не зневажав тебе.
Тобто: нехай ніхто не зневажає тебе, такого, котрий благовчасно і суворо викриває; бо хто суворо викриває, але не вчасно, того більше зневажають.
* * *
2 Наступні слова: “покірними своїм чоловікам” у тексті блж. Феофілакта опущені.
3 Наступне слово – “непошкодженість” – опущено у блж. Феофілакта.
Глава третя
Тит. 3:1. Нагадуй їм, щоб слухалися і корилися начальству і властям, були готові на всяке добре діло,
Скрізь апостол бажає, щоб віруючі “корилися властям”. І показує, яким чином ” коритися”, саме, якщо “будуть готові на всяке добре діло”. Звідси ясно, що хто готовий на зло, той не кориться властям. Або, нехай “будуть готові, щоб схилятися до доброго”, а не до нечестивості, або чогось іншого, шкідливого для душі.
Тит. 3:2. нікого не лихословили, були не сварливі, а тихі,
Хоч і погано хто чинить, – “не лихослов”, тобто не докоряй. Уста наші мають бути чисті від докору. Справедливо, чи хибно, – не нам судити. Дивись на те, яка небезпека може бути.
і виявляли всяку лагідність до всіх людей.
І до іудеїв, і до еллінів, і до тих, хто завдає шкоди, і до несправедливих.
Тит. 3:3. Бо і ми були колись нерозумні, непокірні, заблудші, раби похотей і різних розкошів,
У Посланні до Коринфян лякає майбутнім, щоб не засуджували, кажучи: “хто думає, що він стоїть, хай бережеться, щоб не впасти” (1Кор. 10:12). Тут же напоумляє минулим, кажучи: не будемо докоряти інших, бо й самі ми колись більше грішили. Що говорив розбійник іншому розбійникові: “і ми засуджені на те саме” (Лк. 23:40). Коли ж ми були нерозумні? До Христа. Хіба не безглуздо було служити таким богам? А приносити людей у жертву – хіба це не найбільша помилка? Але ми служили ще різним пристрастям і розкошам. Тут мав на увазі мужоложництво, шлюб із матір’ю або сестрою та інші безсоромності; бо по-різному забавляється нами диявол.
жили в злобі та в заздрощах, були огидні, ненавиділи один одного.
“Жили в злобі та в заздрощах”, тобто завжди проводячи час у злопам’ятстві “і заздрості” та живучи таким життям; тому ми й були гідні ненависті, бо ненавиділи одне одного. Справедливо: від заздрості походить і ненависть.
Тит. 3:4. Коли ж явилась благодать і людинолюбство Спасителя нашого, Бога,
Тобто коли втілився Єдинородний і став нам подібним.
Тит. 3:5. Він спас нас не за діла праведності, які б ми сотворили, а з Своєї милості,
“Він спас нас не за діла”, які ми зробили, інакше сказати: ми і діл, гідних виправдання, не зробили, і не спаслися ними, а все зробила благодать Його.
через купіль відродження і оновлення Святим Духом,
Тит. 3:6. Якого щедро вилив на нас через Іісуса Христа Спасителя нашого,
На жаль, ми так були занурені в зло, що не могли вже очиститися, але мали потребу у відродженні. Бо це означає відродження і оновлення, друге народження і нове утворення. Як під зовсім старий дім ми не підставляємо підпірку, але, зруйнувавши вщент, будуємо його знову: так і Бог не поправив нас, а відтворив сповна. Яким чином? Святим Духом. Щоб ти не дошукувався, яким це чином, він каже: Дух усе виправив. Звідки це видно? “Якого вилив”, каже, “на нас щедро”. Не тільки відновив через Нього, а й щедро нагородив Ним, щоб і це було видно через Нього. І справедливо. Після того, як очистив, Він щедро наповнив нас і Духом. Це і означає: вилив. Бо в нечистих не входить чисте. А це здійснилося через Іісуса: Він посередник і податель усіх благ.
Тит. 3:7. щоб, виправдавшись Його благодаттю, ми за упованням стали спадкоємцями вічного життя.
Знову – “благодаттю”, а не за заслугами. Це навчає смиренномудрості. Бо не самі ми зробили що-небудь. І обнадіює щодо майбутнього. Якщо зовсім втрачених Він спас “благодаттю”, тим більше дасть майбутнє виправданим. Щоб, каже, ми були спадкоємцями вічного життя, як на це і сподіваємося. Або: ми вже й спадкоємці, оскільки живемо надією.
Тит. 3:8. Слово це вірне;
Оскільки сказав про майбутнє, то приєднує підтвердження своєму слову. Адже ясно з минулого: Хто дарував такі блага, дарує й ці.
і я хочу, щоб ти підтверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, старались бути ревними до добрих діл:
Згадавши про невимовну доброту Божу, каже: хочу, щоб ти так навчав про це, щоб віруючі навчилися не тільки смиренномудрствувати і не ображати інших, а й милість їм усяку надавати. Бо хто пам’ятає про милість Божу, якої сподобився, той і сам буде милостивий. Щоб “старались бути ревними”, каже, тобто щоб вони повсякчасною справою і постійною турботою мали те, щоб допомагати скривдженим: про вдів, сиріт, про всіх нужденних промишляти. Бо це означають слова: “бути ревними до добрих діл”, – не очікувати, щоб нужденні до них приходили, а самим про них піклуватися.
це добре і корисне людям.
Турбота і заступництво в добрих ділах, або самі добрі діла.
Тит. 3:9. Нерозумних же змагань і родоводів, і суперечок, і чвар про закон уникай, бо вони некорисні і марні.
Говорить про нерозумні змагання, в які втягують віруючих іудеї. Про родоводи, які вони складають для себе, виводячи свої родоводи від патріархів і пишаючись ними. “Уникай” замість: відвертайся. Бо ніяк не повинно, залишаючи необхідні справи, витрачати час на марнослів’я і безплідні суперечки. Яка користь сперечатися там, де немає надії, щоб хто-небудь полонений був у Христа. Але як же вище він заповів загороджувати вуста тим, хто противляться? Коли вони заподіюють іншим шкоду, тоді їм слід загороджувати вуста. Заради ж їхньої користі – зовсім не берися говорити їм: нічого не досягнеш, бо вони невиправні.
Тит. 3:10. Єретика, після першого і другого напоумлення, цурайся,
Тит. 3:11. знаючи, що такий розбестився і грішить, будучи самозасудженим.
Як же Павел в іншому місці каже: “чи не дасть їм Бог покаяння” (2Тим. 2:25)? Там він говорив про людей, які подають надію на виправлення; а тут говорить про невиправного єретика, абсолютно розбещеного, який засуджений сам собою, тобто безвідповідальний. Бо він не може сказати: ніхто не напоумив мене, ніхто не навчив. Отже, якщо після умовляння він упирається в одному й тому ж, він сам засудив себе.
Тит. 3:12. Коли пришлю до тебе Артема чи Тихика, поспіши прийти до мене в Нікополь, бо я вирішив там провести зиму.
Навіщо апостол, доручивши Титу такий великий острів, знову викликає до себе, відволікаючи від посади? Це для його ж користі, щоб краще налаштувати його на діло, обговоривши, як виконано ним ввірене йому. Нікополь – місто у Фракії, розташоване на Істрі.
Тит. 3:13. Законника Зину та Аполлоса потурбуйся відправити так, щоб у них ні в чому не було недостатку.
Так називає людину досвідчену в законах іудейських: такий був Зіна; і Аполлос був красномовний і сильний у Писаннях. Їм ще не були ввірені Церкви, “щоб у них ні в чому не було недостатку”, тобто: потурбуйся, щоб вони вдосталь мали все необхідне, а саме – їжу та одяг.
Тит. 3:14. Хай і наші вчаться дбати про добрі діла, в задоволенні необхідних потреб, щоб не були безплідні.
Ніби так каже: мені можна було б іншим чином зробити згаданих не нужденними, але я не бажаю, – для того, щоб “наші”, тобто ті, що біля тебе, навчилися б з того, що ти забезпечиш їх необхідним на дорогу, “дбати про добрі діла”, тобто дбати про нужденних – і в грошах, і в словах, і в усьому іншому, не для того, щоб нужденні отримали таку користь від того, а щоб самі вони користувалися плодами своєї людяності по відношенню до ближніх. Адже і Господь, який нагодував п’ять тисяч, звісно, міг завжди годувати і Себе, і учнів, однак Він побажав отримувати їжу від жінок, щоб вони отримали користь. Так і по відношенню до нас, не стільки бідним приноситься користь від нашого подаяння, скільки нам від них. Бідні – для нас джерело прощення гріхів і дерзновення перед Богом.
Тит. 3:15. Вітають тебе всі, що знаходяться зі мною. Вітай тих, хто любить нас у вірі.
Або: “хто любить” його вірно і нелицемірно, або: “хто любить” його вірних, тобто християн.
Благодать з усіма вами. Амінь.
Молитовно благобажає, нехай збережеться в них дар Божий, або людинолюбство завжди перебуватиме з ними, зберігаючи їх благодаттю. Або: нехай пребуде завжди “благодать” з ними, які найбільше потребують її, захищаючи і душі їхні, і тіла у Святому Дусі. Йому слава на віки вічні. Амінь.
Предисловие
Из спутников Павла Тит был опытнейший муж; именно поэтому он был рукоположен Павлом во епископы острова Крита, и ему было поручено рукоположение и суд над многими епископами. Ему, как совершенно опытному, и недоконченное исправить поручается этим посланием, которое Павел пишет ему до заключения своего в узы, когда он был еще на свободе. Ибо нигде он здесь не упоминает об испытаниях. Поэтому мне кажется, что это послание предшествует второму посланию к Тимофею, ибо то писал он при конце жизни. Он постоянно упоминает здесь о благодати, которой мы спасены, зная, что она служит великим утешением. Кто вспомнит, кем он был прежде и каких после того удостоился даров и благодати, тот приложит все старание, чтобы не прогневать своего Благодетеля. Нападает также и на иудеев, но не удивляйся, если он порицает весь народ. Он делает это не для оскорбления, а из любви к Богу и по пламенной ревности, подобно как и Христос многократно обличал книжников, но не за Себя, а за то, что они других вовлекали в погибель. Апостол пишет краткое послание, чтобы даже и этим научить нас добродетели Тита. Ибо он не нуждался в длинных речах, а только в некотором напоминании.
Глава первая
Тит. 1:1. Павел, раб Божий, Апостол же Иисуса Христа,
Безразлично употребляет эти выражения, иногда называет себя рабом Христовым, апостолом Божиим, а теперь наоборот. Так он не полагал никакого различия между Отцом и Сыном.
по вере избранных Божиих и познанию истины, относящейся к благочестию,
Понимать это можно по-разному: или – что я стал апостолом, чтобы избранные уверовали чрез меня, или – что я избран апостолом не за мои совершенства, но потому, что Бог благоволил вверить мне избранных Его. Поэтому все есть дело благодати, а не потому, чтобы я был достоин, но ради избранных. Потом, чтобы показать, что и мы должны привнести что-нибудь, он прибавил: «и познанию истины», то есть, так как я познал истину учения сего, поэтому и вверено мне. А лучше: даже и познание не наше, но Он источник и этого. Ибо прежде мы были познаны, а потом познали. Или, что я уверовал, подобно; прочим избранным, и познал истину. Даже для противопоставления иудейским обрядам он сказал: “истины”. Ибо они – не истина, хотя и не ложь, а образ и тень; и, называя нас избранными, он осуждает иудеев. Ибо, если и они были некогда избранными, но не теперь. Смотри: прежде “вера», а потом от нее “познание», но не от рассудочных изысканий. Сказав: “истины”, прибавил: ” относящейся к благочестию», потому что и в житейских делах есть “познание истины”. Например, кто-нибудь истинно знает земледельческое дело, или строительное дело. Итак, не об этой истине речь, а об “истине по благочестию».
Тит. 1:2. в надежде вечной жизни,
Сказав, насколько облагодетельствовал нас Бог для настоящей жизни, говорит и о том, что Он даст в будущем. Уже и самое познание истины – величайшее благодеяние для нас, освобожденных от заблуждений. Но в награду за это Он даст нам еще и жизнь вечную. Так как мы познали Его, то мы и “надеемся, говорит, на вечную жизнь». Видишь ли, как он тотчас же, с самого начала, указывает на благодеяния Божии, чтобы как самого епископа, так и тем более его учеников сделать более готовыми к тому, чтобы угодить Благодетелю? Словами «в надежде вечной жизни» он ниспровергает иудейские обряды, ибо они имели наградой настоящую жизнь.
которую обещал неизменный в слове Бог прежде вековых времен,
Если Он неизменен, то, несомненно, даст и после смерти то, что обещал. Издревле еще, говорит, Он предопределил это, а не вследствие раскаяния. Не потому, что иудеи не обратились к Нему, Он даст это нам, а потому, что издревле так было предопределено, – и Он возлюбил нас от века. Что Он возлюбил нас от начала, – это указывает на наше благородство.
Тит. 1:3. а в свое время явил Свое слово в проповеди,
Чтобы кто-нибудь не сказал: почему Он медлил дать то, что определено от вечности? говорит, что из попечения о нас и для того, чтобы сделать это благовременно. Временем Писание называет удобное время, как например: «время Господу действовать» (Пс. 118:126). Итак, “в свое, говорит, время”, то есть сообразное, надлежащее время. Что же Он явил? “Слово”, говорит, “Свое”, то есть Евангелие. Каким образом? «В проповеди», то есть явно, с дерзновением. Проповедующий не прибавляет, не убавляет. Так и мы проповедуем то, что нам повелено конечно, только в слух всех, как и Христос сказал: «проповедуйте на кровлях» (Мф. 10:27), означая способом и местом прямоту, беспристрастность, свободу. Заметь: последовательность требовала сказать так: «явил в свое время», то есть вечную жизнь, но он привел не так, а – «явил Свое слово». Справедливо. Ибо Евангелие все объемлет; как то, что в настоящее время нам дано, как то: благочестие, веру, истину, так и то, что обещается в будущем веке, то есть жизнь вечную. Некоторые, впрочем, под “Словом Его» разумели Сына.
вверенной мне по повелению Спасителя нашего, Бога, –
Эта проповедь, говорит, поручена мне. Итак, если поручено, то я не должен мыслить того, что недостойно Поручившего мне, не должен притворяться, или выражать неудовольствие на то, что мне поручено. К тому же это поручено мне «по повелению», иначе сказать: я невольно вынуждаюсь делать это. Из того, что должно делать, одно делается «по повелению», другое – по увещанию. Например: «примирись с братом твоим» (Мф. 5:24), – это повеление, и кто не исполнит его, наказывается; но: «продай имение твое» (Мф. 19:21), если желаешь, и еще: «кто может вместить, да вместит» (Мф. 19:12) – это увещания, и не исполняющий их не наказывается. Итак, говорит, мне поручена проповедь по повелению, так что мне необходимо исполнить его. “Горе мне”, говорит, «если не благовествую» (1Кор. 9:16), и это – не по властолюбию, а по нужде. Чье же повеление? «Спасителя Бога». Поэтому, если повелел это Бог, желающий нашего спасения, то как я не покажу своего расположения спасительному делу?
Тит. 1:4. Титу, истинному сыну
Сын может быть и не истинный, как блудник христианин, или корыстолюбец: такой сын, хотя и возрожден чрез крещение, но не истинный, потому что недостоин отца.
по общей вере:
Назвав Тита сыном и усвоив себе звание отца, апостол снова уменьшает эту честь, говоря: по вере я не имею ничего больше в сравнении с тобой, ибо она общая и ею возродились как я, так и ты. Почему же апостол называет его своим сыном? Или – чтобы показать свою любовь к нему, или – потому, что он сам крестил Тита. Так как у обоих одна и та же вера, они – братья друг другу. А так как Павел крестил Тита, он отец ему. Итак, выражение «по общей вере» означает братство.
благодать, милость и мир от Бога Отца и Господа Иисуса Христа, Спасителя нашего.
И этим указывает на братство, когда говорит: «от Бога Отца», он возбуждает Тита, чтобы тот помнил, чей он сын, именно – Божий. Смотри, как он чего желает простым людям, того же желает епископу и учителю. Ибо ему самому более других нужна благодатная Божия сила, как несущему претяжелые бремена, нужна милость, как такому, которому трудно избегать повинности пред Богом во многом, нужен мир, как поставленному в необходимость быть в столкновениях и вести непрерывную борьбу. Ибо и одно исправное прохождение епископства возводит на небо, и одна неисправность низводит в ад.
Тит. 1:5. Для того я оставил тебя в Крите, чтобы ты довершил недоконченное.
Подобно тому, как в домашнем быту из приставленных на служение один делает одно, другой – другое, точно так и они разделили между собой вселенную по частям, и все трудились. На это именно и указывается здесь словами «оставил тебя в Крите», потому что сам он, очевидно, отправился в другое место, чтобы трудиться там. Смотри, как он не стесняется писать ученику, чтобы тот довершил недоконченное им. Он заботился об общей пользе, а не о своей собственной чести. Обрати внимание также и на то, что все это он исправлял сам; что же вело к чести, или похвале, это он поручает ученику, – разумею рукоположение епископов и все прочее, что имело нужду в большем устройстве.
и поставил по всем городам пресвитеров, как я тебе приказывал:
Так он называет здесь епископов, и в Послании к Тимофею. «По всем городам», говорит. Он не желал, чтобы весь остров поручен был одному лицу, но чтобы каждый город имел своего пастыря. Таким образом и труд будет легче, и наблюдение тщательнее.
Тит. 1:6. если кто непорочен,
Если ведет жизнь, свободную от нарекания, если никто не укоряет его за образ жизни. Ибо если свет, говорит, тьма, то тьма во сколько более?
муж одной жены,
Чтобы заградить уста еретикам, осуждавшим брак, он принимает в епископы женатого человека. Ибо брак настолько честен, что при нем можно восходить даже на священный престол. Но чтобы обуздать невоздержных, он говорит: «муж одной жены». Ибо кто не сохранил никакого расположения к умершей, как он будет хорошим предстоятелем в Церкви? Епископ должен быть непорочен. Двоеженец же – не беспорочен, хотя это и допускается гражданскими законами.
детей имеет верных, не укоряемых в распутстве или непокорности.
Кто не воспитал собственных детей, как будет управлять другими? Ясно, что если бы он сначала хорошо и заботливо воспитывал своих детей, то они не вышли бы непокорными. Ибо грехи не таковы по своей природе, чтобы они могли быть сильнее такого попечения. Апостол не сказал просто: не распутных детей, но даже совсем свободных от укоризны в распутстве и свободных от дурного подозрения.
Тит. 1:7. Ибо епископ должен быть непорочен, как Божий домостроитель,
Как он может быть беспорочен, если у него неверующие и невоспитанные дети? Бог поставил его над домом Своим, Божие занимает он место; поэтому во всех отношениях должен быть точным исполнителем воли Его.
не дерзок, (μη αυθάδη)
Гражданские начальники властвуют над подчиненными силой закона, посему могут проявлять дерзость и самолюбие. Епископ же управляет добровольно подчиненными ему, и он не должен доходить до такой дерзости, чтобы поступать самовластно, самовольно и не спрашивая мнения своих подчиненных; ибо это будет насильственно.
не гневлив,
За самолюбием необходимо следует гневливость, от которой также, само собой, следовательно, епископ должен воздерживаться. Ибо как он научит других обуздывать эту страсть, если не научил этому самого себя?
не пьяница,
То есть оскорбитель. Какая необходимость оскорблять? Непокорных следует приводить в страх геенной, а не оскорблять.
не бийца,
Ни руками не наносящим побоев, ни словами горькими и ожесточительными. Ибо он врач. А врач скорее врачует раны, но не наносит их сам.
не корыстолюбец,
То есть показывающий великое презрение к богатству. В епископе всякая стяжательность, даже и праведная, срамна.
Тит. 1:8. но страннолюбив,
Не только не получать прибыль, но и все раздавать странникам.
любящий добро,
Так называет апостол кроткого, умеренного и независтливого.
целомудрен,
То есть чист.
справедлив,
Нелицеприятен в отношении к людям.
благочестив,
То есть благоговейный ко всему божественному, не опускающий ничего в отношении к Богу.
воздержан,
Воздержанному не только в пище, но и на язык, руки и постыдные взоры; ибо в том и состоит истинное воздержание.
Тит. 1:9. держащийся истинного слова, согласного с учением,
Вместо: заботящийся, пекущийся об этом деле. «Истинного», или преподанного посредством веры, а не посредством умствования. Поэтому и сказал: «согласно с учением», показывая, что он мог учить и без внешней мудрости. Не торжественность выражений нужна, а опытность в Писаниях и сила в мыслях. Ибо такое только учение будет иметь успех, как и учение самого Павла.
чтобы он был силен и наставлять в здравом учении и противящихся обличать.
То есть чтобы как своих охранял и укреплял, так и врагов отражал. Ибо кто не “силен” ни с врагами бороться “и пленять всякий разум в послушание Христу» (2Кор. 10:5), ни своих утешать, вразумлять и утверждать, тот лжеепископ. Другие добродетели можно находить и в подчиненных, как то: страннолюбие, здравомыслие и прочее; но что более всего характеризует епископа, – это учительство.
Тит. 1:10. Ибо есть много и непокорных, пустословов и обманщиков,
Он указал на корень всех зол – непокорность. Так как непокорный не хочет состоять под начальством, а наскакивает, чтобы начальствовать над другими, – очевидно ничему здравому и правому не научился, потому что не хотел снести, чтобы его учили. Прельщающий себя и других есть суеслов и умопрельщенный.
особенно из обрезанных,
Их и Господь укорял в любоначалии, потому что они не оставили этого недуга и после того, как уверовали.
Тит. 1:11. каковым должно заграждать уста:
То есть сильно обличать, чтобы замыкались у них “уста”. А что пользы, когда они из не покоряющихся истине? Для них – никакой, но полезно это для тех, которых они могут развратить, если епископ будет молчать; за развращение их сам епископ даст ответ. Посему таким нужно «заграждать уста»: если не можешь, не будь епископом.
они развращают целые домы, уча, чему не должно, из постыдной корысти.
Видишь, что значит непокорность в связи с сребролюбием и «постыдной корыстью», как «они развращают домы»! Они – рычаги в руках диавола, посредством которых он разрушает “домы” Божии.
Тит. 1:12. Из них же самих один стихотворец сказал: «Критяне всегда лжецы, злые звери, утробы ленивые».
Тит. 1:13. Свидетельство это справедливо.
Спрашивается, почему он привел «свидетельство» из греческих писателей и одобрил его, хотя оно несправедливо? Да и кто это сказал? Правда, сказал Эпименид, более всех греческих мудрецов занимавшийся предсказаниями и умилостивлением богов и славившийся благодетельным даром прорицания. Он, действительно, когда увидел, что критяне воздвигли гробницу Зевсу и стали почитать его как какого-нибудь человека, как бы ревнуя о славе отечественного бога, составил следующее обращение к Зевсу: будучи таким-то и таким-то, критяне воздвигли тебе гробницу; между тем ты не умер, ты всегда живешь. Этому изречению Павел дает теперь «свидетельство» истины. Как же он делает это? Ведь если сказано истинно, – значит, Зевс бессмертен. Нет, не на это апостол обратил внимание, говоря, что «свидетельство» истинно, но на то, что Эпименид назвал «критян лжецами» и прочее. А какая польза в языческом свидетельстве? Чрез это он лучше всего подействовал на них, представляя им в доказательство их надменности их собственных писателей. Павел обычно делает так; подобным образом он рассуждал и с афинянами на основании Арата: что тот приписывает лжеименному богу Зевсу, то он относит к истинному Богу, так как на основании их собственных свидетельств они лучше могут убедиться. Подобным образом и с иудеями он говорит на основании пророков, а не на основании Евангелий. Так поступает и Бог, привлекая к Себе каждого привычным и верным для него путем. Так, “волхвов» – посредством «звезды» (Мф. 2:1-2), Саула чрез волшебницу (1Сам. 28:3-25), так как тот верил ей, а гадателей – чрез животных (коров), везших кивот; и это не значит, что языческие гадатели говорят правду, – напротив, он обличает их их же устами. И Валааму Бог дозволяет благословлять и пророчествовать (Чис. 23-24). Ибо обычно всегда оказывает снисхождение для нашей пользы. Почему же Христос и Павел запрещали демонам говорить и свидетельствовать? Потому, что достаточно было знамений, чтобы верить; и Христос Сам проповедовал о Себе, и этого было достаточно. Притом, демонам не воздавалось поклонения, а идол не сам вещал. Поэтому бесам и запрещалось говорить.
По сей причине обличай их строго.
Так как они, говорит, лжецы, что объясняется их коварством, и чревоугодливы, то для них нужно сильное и обличительное слово, ибо кротость для них бесполезна. Как тот, кто укоряет кроткого человека, губит его, так и тот, кто льстит бесстыдному человеку, портит его, не давая ему узнать себя самого. Здесь, говорит апостол, не чужих должно обличать, а своих.
дабы они были здравы в вере,
Тит. 1:14. не внимая Иудейским басням
Итак, здравие состоит в том, чтобы не вводить ничего ложного, ничего чуждого вере; подобно как подчинить себя закону не значит смело уповать на веру, что ее достаточно, чтобы спастись. Это немаловажная ошибка. Иудейские обычаи – вдвойне басни: и потому, что они несвоевременны и совершенно бесполезны, и потому, что внимать им вредно. Итак, как басням не должно верить, так и им. Конечно, святые книги Ветхого Завета, правильно понимаемые, не суть басни. Да и как это может быть, когда из них мы научаемся евангельской истине? Но неправые толкования и прибавления – вот что басни. Слушай, что следует дальше.
и постановлениям людей, отвращающихся от истины.
Видишь, что он называет баснями? Заповеди человеческие, как написано у Исаии (Іс. 29) и в Евангелии (Мф. 15), и прочее, очевидно, также и наблюдения относительно яств, как видно из последующего.
Тит. 1:15. Для чистых все чисто; а для оскверненных и неверных нет ничего чистого, но осквернены и ум их и совесть.
Итак, не по природе своей чисты или нечисты яства, но по произволению вкушающих. Последние, будучи чисты и благочестивы, знают, что все чисто, как творение Божие, что один только грех нечист. Ибо, если и закон считал нечто нечистым, так это было не бесцельно, но для обуздания невоздержанности, зная, что евреи без принуждения не повиновались бы ему, как чревоугодники. Конечно, если вкушающие будут чисты и благочестивы, то для таковых все будет чисто. Каким образом? Ибо, если так рассуждать, то рыбы, пожирающие людей, и птицы, считающиеся чистыми, но питающиеся червями, должны бы казаться нечистыми. Поэтому нечистая мысль, направленная в дурную сторону, сама собой грязнит то, что по природе не таково. Подобным образом страдающий желудком думает, что яства неприятны, хотя бы они были приятны; и страдающему головокружением твердо стоящая земля кажется движущейся. Такое подозрение зависит от его болезни. Это относится как к манихеям, так и к маркионитам и ко вновь народившимся от них еретикам, у большинства называемых галатами1.
Тит. 1:16. Они говорят, что знают Бога, а делами отрекаются, будучи гнусны и непокорны и не способны ни к какому доброму делу.
Видишь ли, что делает их нечистыми и мерзкими? то, что дела дурны и нечисты. Ибо поистине “вера без дел, мертва» (Як. 2:17). Мертвый же внушает омерзение и ни к чему не годен.
* * *
1 По другому чтению называются гаватами.
Глава вторая
Тит. 2:1. Ты же говори то, что сообразно с здравым учением.
Хотя бы они были неверующими и бесчестными людьми, ты все же делай свое дело: не молчи, хотя бы они и не принимали учения.
Тит. 2:2. чтобы старцы были бдительны,
Так как недостаток старости – леность, медлительность и неудобоподвижность, поэтому говорит, чтобы «были бдительны», то есть бодрствовали бы и были бы готовы на все должное.
степенны, целомудренны,
Целомудренными называет здесь рассудительных, имеющих здравое состояние ума. Ибо и между старцами бывают люди неистовые, беснующиеся и безумные, – одни от вина, другие от малодушия.
здравы в вере, в любви, в терпении;
Заповедь о “терпении” особенно прилична старцам, по причине их вспыльчивости и раздражительности.
Тит. 2:3. чтобы старицы также одевались прилично святым,
Говорит о старицах, которые и по внешнему виду, и по одежде должны казаться приличными. Некоторые, впрочем, думают, что здесь речь о диакониссах, от которых апостол требует, чтобы они и по самому одеянию казались благоприличными, то есть отвечающими их священному служению.
не были клеветницы, не порабощались пьянству,
Так как к старости человек охлаждается, то является расположение к вину, а затем, не будучи в состоянии удерживаться, как слабый, побеждается не от умеренного, а от большого употребления вина, а отсюда является склонность к клеветам.
учили добру;
Как же в другом месте говорит: «а учить жене не позволяю» (1Тим. 2:12)? Там он говорит о публичном учении в церкви, которое женам не дозволяется, а здесь об учении домашнем, притом только жен младших. Что это говорит апостол, слушай далее.
Тит. 2:4. чтобы вразумляли молодых любить мужей,
Не своих только дочерей, а и вообще всех юных по возрасту. Каждая старшая пусть «вразумляет» младшую, и прежде всего важнейшему домашнему благу – «любить мужа». Когда это налицо, и остальное последует, порядок в доме и изобилие в имуществе; когда же этого нет, то хотя бы и все было, все утечет.
Любить детей,
Кто любит корень, то есть отца, тем более полюбит и плоды, то есть “детей”.
Тит. 2:5. быть целомудренными, чистыми, попечительными о доме, добрыми,2
Жена, любящая мужа, и целомудренна будет, и непорочна, то есть и телом и мыслью чиста и от смешения с сторонними, и от похотливого пожелания; а также будет хорошей правительницей дома, то есть хозяйкой. Любя мужа, она заботится и «о доме”, не будучи занята украшениями, ни роскошью, ни безвременными расходами. И кому еще другому будет нравиться, раз понравившаяся возлюбленному? Смотри, как Павел, отвлекавший прежде от житейских забот, теперь прилагает великое старание о делах домашних, потому что, когда в хорошем состоянии находятся эти, дела, хороши будут и духовные.
да не порицается слово Божие.
Видишь ли, что он преимущественно заботится о проповеди, а не о мирских делах? Если верующая жена, живущая с неверующим мужем, не добродетельна, то хула переносится на веру.
Тит. 2:6. Юношей также увещевай быть целомудренными.
Старших поставил учителями для младших, женщин для женщин; для “юношей” – самого Тита, мужа для мужей: везде соблюдает благоприличие. Чему же их наставлять и вразумлять? «Быть целомудренными», ибо в молодом возрасте больше всего причиняет вред огонь постыдных удовольствий, который должно погашать и стараться «быть целомудренным».
Тит. 2:7. Во всем показывай в себе образец добрых дел,
Пусть старшие женщины поучают младших, а сам ты поучай юношей. Однако ж общим училищем и образцом добродетели пусть будет твоя светлая жизнь, как бы какое первоначальное изображение, поставленное на виду у всех, желающих научиться чему-нибудь доброму в ней.
в учительстве чистоту,
Это выражение зависит от общего: показывай. Чтобы то, чему ты учишь, не было, говорит, порочно и ложно, но здраво и имело правильный смысл.
степенность,3
Чтобы учение не имело ничего юношеского и смущающего неразумных, но чтобы все было благочестно и достойно Бога.
Тит. 2:8. слово здравое, неукоризненное.
То есть православное, не содержащее ничего укоризненного.
чтобы противник был посрамлен, не имея ничего сказать о нас худого.
Противным называет или диавола, или всякого, кто ему служит.
Тит. 2:9. Рабов увещевай повиноваться своим господам, угождать им во всем,
Посему достоин осуждения тот, кто разлучает жен и мужей под предлогом воздержания, и кто отделяет слуг от господ под предлогом благочестия. Ибо дает много поводов к нареканию всем и открывает уста всех против веры.
Не прекословить,
Тит. 2:10. не красть, но оказывать всю добрую верность,
Видишь, что требует от рабов? То, что больше всего успокаивает господ, именно, чтобы «не прекословили, не крали, но были верны». Для мирских людей это больше всего желательно.
дабы они во всем были украшением учению Спасителя нашего, Бога.
Если рабы таковы, они служат во славу христианства. Ибо когда язычник увидит своего раба, так воспитанного христианством, разве он не будет удивляться учению, которое имело такую силу, что улучшило и такую душу? А насколько всегда дерзок и упрям этот рабский род, но оттого, что, пренебрегаемый господами, худо воспитывается и не руководствуется наставлениями и обращением с честными людьми. Посему Павел справедливо говорил в другом месте: «служа как Господу, а не человекам» (Еф.6:7). Хотя ты служишь своему господину, однако честь относится к Богу, потому что и расположение к господину имеет начало в том страхе.
Тит. 2:11. Ибо явилась благодать Божия, спасительная для всех человеков,
Так как апостол много великого потребовал от рабов, – разумею именно то, чтобы они украшали учение Господа своею добродетельной жизнью, – то теперь показывает, почему справедливо он требует от них таких высоких качеств. Ибо и для них также явилась благодать, хотя они рабы. “Для всех”, говорит, «человеков». И им даровал Господь очищение многих грехов, и они должны жить прочее время во славу своего Благодетеля.
Тит. 2:12. научающая нас, чтобы мы, отвергнув нечестие и мирские похоти,
И здесь пристыжает их. Имея, говорит, учителем Бога, разве вы не должны жить достойно Его? Благодать эта, говорит, простирается не на отпущение только прежних грехов, но обеспечивает нас и на будущее время. Научает, чтобы мы жили прочее время целомудренно, так как прежде совершенно отказались от нечестия и мирских похотей. Выражением «отвергнув» он означает полное отвращение, проистекающее от настроения всей души. “Нечестием» называет идолопоклонство и извращенные догматы. “Мирскими похотями» – корыстолюбие, роскошь и прочие пороки, которые не приводят к небу, но полезны в этом мире и вместе с ним прекращаются. Посему Христос пришел для того, чтобы мы отказались от нечестивых учений и грешной жизни, с одинаковой силой возненавидев то и другое.
целомудренно, праведно и благочестиво жили
«Целомудренно» – означает не только воздержание от блуда, но и от прочих страстей. И если ты любостяжателен, то и «не целомудрен», напротив, еще более невоздержан, поскольку страсть эта не природная. Вообще, побеждаемый всеми страстями – не целомудрен.
в нынешнем веке,
Этот «век» представляет борьбу, а будущий – воздаяние.
Тит. 2:13. ожидая блаженного упования и явления славы великого Бога и Спасителя нашего Иисуса Христа,
Вот и награда, Второе Пришествие, поистине блаженное. Прекрасно сказал: “славы”. О двух явлениях он говорит. Первое, как и выше сказано, имело благодать и прощение, которое совершилось с милосердием и простотой. Второе – воздаяние, имеющее открыться со славой, как и в Евангелии говорится: «когда же приидет Сын Человеческий во славе Своей» (Мф. 25:31). Где те, которые унижают Сына и не хотят называть Его Богом? Пусть они выслушают, что Он – и Бог, и велик. Велик, сказано, как Бог, не по сравнению с другим чем-то малым, а безусловно, так как велик Сам по Себе, по природе. Если Он спас нас, когда мы были врагами, то чего Он не даст тогда, когда найдет нас благоугождающими Ему?
Тит. 2:14. Который дал Себя за нас, чтобы избавить нас от всякого беззакония
И это знак Его могущества, что Он дал Себя: и не так, чтобы от одного беззакония избавить, а, от другого нет; но «от всякого беззакония». Почтим же свое избавление.
и очистить Себе народ особенный,
Очистить купелью божественного крещения и исполнением Его божественных и очистительных заповедей. «Особенный» (περιούσιος), то есть Свой, – это выражение метафорически взято от слуг, вращающихся около имущества и достояния господина своего, подобно тому, как называют человека избранного, выделенного, не имеющего ничего общего с прочими людьми.
ревностный к добрым делам.
То есть народ с жаром стремящийся к добродетели и показывающий “ревность ко всем добрым делам» и пламенное подражание. Избавление – дело Его одного, быть же ревнителем в делах – также и наше.
Тит. 2:15. Сие говори, увещевай и обличай со всякою властью,
Сперва “говори и увещевай”, то есть учи более кроткой речью; а потом “обличай”, и не просто, но «со всякой властью», то есть настоятельно и властно. Так как они были грубы, то он предлагает против них строгость. Есть пороки, которые не нуждаются в строгости, а только в увещании и убеждении, как например, чтобы совершенно презирали деньги. Но есть и такие, которые нуждаются в строгости, как прелюбодеяние, воровство, хищничество, волшебство.
чтобы никто не пренебрегал тебя.
То есть: пусть никто не презирает тебя, благовременно и строго обличающего; ибо кто строго обличает, но не своевременно, того более презирают.
* * *
2 Следующие слова: «покорными своим мужьям» в тексте блж. Феофилакта опущены.
3 Следующее слово – «неповрежденность» – опущено у блж. Феофилакта.
Глава третья
Тит. 3:1. Напоминай им повиноваться и покоряться начальству и властям, быть готовыми на всякое доброе дело,
Везде апостол желает, чтобы верующие «повиновались властям». И показывает, каким образом «повиноваться», именно, если «будут готовы ко всякому доброму делу». Отсюда ясно, что кто готов на зло, тот не повинуется властям. Или, пусть “будут готовы, чтобы склоняться к доброму», а не к нечестью, или чему-нибудь другому, вредному для души.
Тит. 3:2. никого не злословить, быть не сварливыми, но тихими,
Хотя и худо кто поступает, – «не злословь», то есть не укоряй. Уста наши должны быть чисты от укоризны. Справедливо, или ложно, – не нам судить. Смотри на то, какая опасность может быть.
и оказывать всякую кротость ко всем человекам.
И к иудеям, и к эллинам и к причиняющим вред, и к несправедливым.
Тит. 3:3. Ибо и мы были некогда несмысленны, непокорны, заблуждшие, были рабы похотей и различных удовольствий,
В Послании к Коринфянам устрашает будущим, чтобы не осуждали, говоря: «кто думает, что он стои́т, берегись, чтобы не упасть» (1Кор. 10:12). Здесь же вразумляет прошедшим, говоря: не будем укорять других, так как и сами мы некогда более грешили. Что говорил разбойник другому разбойнику: “и мы осуждены на то же” (Лк. 23:40). Когда же мы были несмысленны? До Христа. Разве не бессмысленно было служить таким богам? А приносить людей в жертву – разве это не величайшее заблуждение? Но мы служили еще различным страстям и удовольствиям. Здесь разумел мужеложество, брак с матерью или сестрой и прочие бесстыдства; ибо различно забавляется нами диавол.
жили в злобе и зависти, были гнусны, ненавидели друг друга.
«Жили в злобе и зависти», то есть всегда проводя время в злопамятстве “и зависти” и живя такой жизнью; поэтому мы и были достойны ненависти, так как ненавидели друг друга. Справедливо: от зависти происходит и ненависть.
Тит. 3:4. Когда же явилась благодать и человеколюбие Спасителя нашего, Бога,
То есть когда воплотился Единородный и стал нам подобным.
Тит. 3:5. Он спас нас не по делам праведности, которые бы мы сотворили, а по Своей милости,
«Он спас нас не по делам», которые мы сделали, иначе сказать: мы и дел, достойных оправдания, не сделали, и не спаслись ими, а все сделала благодать Его.
банею возрождения и обновления Святым Духом,
Тит. 3:6. Которого излил на нас обильно через Иисуса Христа, Спасителя нашего,
Увы, мы так были погружены во зле, что не могли уже очиститься, но имели нужду в возрождении. Ибо это означает возрождение и обновление, второе рождение и новое образование. Как под совершенно ветхий дом мы не подставляем подпор, но, разрушив до основания, строим его вновь: так и Бог не поправил нас, а воссоздал сполна. Каким образом? Святым Духом. Чтобы ты не доискивался, каким это образом, он говорит: Дух все исправил. Откуда это видно? «Которого излил», говорит, «на нас обильно». Не только воссоздал чрез Него, но и щедро наградил Им, чтобы и это было видно чрез Него. И справедливо. После того, как очистил, Он обильно исполнил нас и Духом. Это и означает: излил. Ибо в нечистых не входит чистое. А это совершилось чрез Иисуса: Он посредник и податель всех благ.
Тит. 3:7. чтобы, оправдавшись Его благодатью, мы по упованию соделались наследниками вечной жизни.
Опять – «благодатью», а не по заслугам. Это научает смиренномудрию. Ибо не сами мы совершили что-нибудь. И обнадеживает относительно будущего. Если совершенно потерянных Он спас «благодатью», тем более даст будущее оправданным. Чтобы, говорит, мы были наследниками вечной жизни, как на это и надеемся. Или: мы уже и наследники, поскольку живем надеждой.
Тит. 3:8. Слово это верно;
Так как сказал о будущем, то присоединяет подтверждение своему слову. Ведь ясно из прошедшего: Кто даровал такие блага, дарует и эти.
и я желаю, чтобы ты подтверждал о сем, дабы уверовавшие в Бога старались быть прилежными к добрым делам.
Упомянув о неизреченной благости Божией, говорит: хочу, чтобы ты так учил об этом, чтобы верующие научились не только смиренномудрствовать и не обижать других, но и милость им всякую оказывать. Ибо кто памятует о милости Божией, какой сподобился, тот и сам будет милостив. Чтобы «старались быть прилежными», говорит, то есть чтобы они всегдашним делом и постоянной заботой имели то, чтобы помогать обижаемым: о вдовах, сиротах, о всех нуждающихся промышлять. Ибо это значат слова: «быть прилежными к добрым делам», – не ожидать, чтобы нуждающиеся к ним приходили, а самим о них попечение иметь.
это хорошо и полезно человекам.
Забота и покровительство в добрых делах, или сами добрые дела.
Тит. 3:9. Глупых же состязаний и родословий, и споров и распрей о законе, удаляйся, ибо они бесполезны и суетны.
Говорит о глупых состязаниях, в которые вовлекают верующих иудеи. О родословиях, которые они составляют для себя, производя свои родословия от патриархов и гордясь ими. “Удаляйся” вместо: избегай. Ибо никак не должно, оставляя необходимые дела, тратить время на суесловие и бесплодные споры. Какая польза спорить там, где нет надежды, чтобы кто-либо пленен был во Христа. Но как же выше он заповедал заграждать уста противящимся? Когда они причиняют другим вред, тогда им должно заграждать уста. Ради же их пользы – совсем не берись говорить им: ничего не успеешь, потому что они неисправимы.
Тит. 3:10. Еретика, после первого и второго вразумления, отвращайся,
Тит. 3:11. зная, что таковой развратился и грешит, будучи самоосужден.
Как же Павел в другом месте говорит: «не даст ли им Бог покаяние» (2Тим. 2:25)? Там он говорил о людях, подающих надежду на исправление; а здесь говорит о неисправимом еретике, совершенно развращенном, который осужден сам собой, то есть безответен. Ибо он не может сказать: никто не вразумил меня, никто не научил. Итак, если после увещания он упорствует в одном и том же, он сам осудил себя.
Тит. 3:12. Когда пришлю к тебе Артему или Тихика, поспеши придти ко мне в Никополь, ибо я положил там провести зиму.
Зачем апостол, поручив Титу такой большой остров, опять вызывает к себе, отвлекая от должности? Это для его же пользы, чтобы лучше наладить его на дело, обсудив, как исполнено им вверенное ему. Никополь – город во Фракии, расположенный на Истре.
Тит. 3:13. Зину законника и Аполлоса позаботься отправить так, чтобы у них ни в чем не было недостатка.
Так называет человека опытного в законах иудейских: таков был Зина; и Аполлос был красноречив и силен в Писаниях. Им еще не были вверены Церкви, «чтобы ни в чем у них не было недостатка», то есть: позаботься, чтобы они в изобилии имели все необходимое, именно – пропитание и одежду.
Тит. 3:14. Пусть и наши учатся упражняться в добрых делах, в удовлетворении необходимым нуждам, дабы не были бесплодны.
Как бы так говорит: мне можно было бы и иначе сделать не нуждающимися упомянутых, но я не желаю, – для того, чтобы “наши”, то есть те, которые около тебя, научились бы из того, что ты снабдишь их необходимым на дорогу, «упражняться в добрых делах», то есть заботиться о нуждающихся – и в деньгах, и в словах, и во всем другом, не для того, чтобы нуждающиеся получили такую пользу от того, но чтобы сами они пользовались плодами своего человеколюбия по отношению к ближним. Ведь и Господь, напитавший пять тысяч, конечно, мог всегда питать и Себя, и учеников, однако Он пожелал получать пропитание от женщин, чтобы они получили пользу. Так и по отношению к нам, не столько бедным приносится польза от нашего подаяния, сколько нам от них. Бедные – для нас источник прощения грехов и дерзновения пред Богом.
Тит. 3:15. Приветствуют тебя все находящиеся со мною. Приветствуй любящих нас в вере.
Или: “любящих” его верно и нелицемерно, или: “любящих” его верных, то есть христиан.
Благодать со всеми вами. Аминь.
Молитвенно благожелательствует, да сохранится в них дар Божий, или человеколюбие всегда пребудет с ними, сохраняя их благодатью. Или: да пребудет всегда «благодать» с ними, более всего нуждающимся· в ней, ограждая и души их и тела во Святом Духе. Ему слава во веки. Аминь.
