Вибрані праці святих отців,  святий Феофілакт Болгарський, архієпископ Охридський

Тлумачення на 2-ге послання святого апостола Петра

Зміст
УкраїнськаРосійська

Зміст другого послання святого апостола Петра

Про покликання у вірі, затверджуване справами чесноти, і про надію майбутніх благ. – Застереження пам’ятати вчення після смерті його і про те, що він на горі Фавор чув голос Божий про Христа. – Пророцтво про те, що з’являться єретики спокусники, про їхнє нечестя і майбутнє покарання. – Повторення про злість єретиків; тут же про те, що Христос раптово прийде під час кінця віку цього і що тому треба прикрашати себе всякою чеснотою.

Опис другого послання святого апостола Петра

І це послання пише апостол Петро до тих, які вже увірували. Він нагадує про те, що раніше писано. Знаючи, що скоро розлучиться з тілом, апостол намагався всім нагадати те вчення, яким вони були оголошені. І по-перше, говорить про віру, показуючи, що вона сповіщена пророками, і що пророцтва, які стосуються Спасителя, промовляли не люди, а Бог. Потім переконує не прислухатися до спокусників, кажучи, що вони загинуть, як сталося це і з ангелами, що згрішили. Передбачає, що настане час, коли лайкарі обходитимуть усюди й намагатимуться спокусити декого, кажучи, що ми даремно проповідуємо друге пришестя Спасителя, бо завжди говоримо про це, а Він усе ще не прийшов. Таких особливо заповідає віддалятися, і вчить не засмучуватися з нагоди повільності, бо весь час перед Господом ніщо, бо в Нього “один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день” (2Пет. 3:8). Утім, стверджує і доводить, що день Господній прийде скоро, і заповідав усім бути готовими до нього добрими ділами і любити писання апостола Павла, а не дослухатися до тих, котрі спотворюють їх, тому що вони спотворюють і все Священне Писання. Нагадавши це і навчивши всіх дбати про свої справи, переконує не відпадати від мети віри, і таким чином закінчує послання.

 

Глава перша

2Пет. 1:1. Симон Петро, раб і Апостол Іісуса Христа, тим, хто прийняв з нами однаково дорогоцінну віру в правді Бога нашого і Спасителя Іісуса Христа:

Симон є скорочене ім’я Симеона, як і Митр – Митродора, Міна – Мінодора, Февда – Феодосія. Від самого початку апостол пробуджує помисли і душі вірян, спонукаючи їх намагатися в справі проповіді дорівнювати апостолам. Бо тоді, коли всі отримали однаково дорогоцінну благодать, несправедливо було б мати нестачу в чомусь такому, в чому всі виявилися рівними. Апостол постійно бажає віруючим миру, який дав їм Христос після воскресіння Свого з мертвих і при відходженні до Отця, волаючи: “мир вам” (Ін. 20:19,21,26; Лк. 24:36). І в церкві ми молимо Господа, щоб дав нам “ангела мирна”, і священик від святого жертовника подає народові “мир”, бо мир є матір усяких благ. Тому й Господь заповідав учням Своїм, щоб вони при вході в домівки насамперед подавали “мир” (Мф. 10:12; Лк. 10:5).

2Пет. 1:2. благодать і мир вам хай примножиться в пізнанні Бога і Христа Іісуса, Господа нашого..

Зв’язок такий: вам, які в пізнанні Бога і Христа Іісуса, Господа нашого, прийняли з нами однаково дорогоцінну віру, по правді Бога нашого, нехай благодать і мир примножаться.
2Пет. 1:3. Як від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та благістю,

2Пет. 1:4. якими даровані нам великі й дорогоцінні обітниці.

Зв’язок такий: нехай примножаться вам благодать і мир, тому що все, необхідне для життя і благочестя, в пізнанні Бога і Господа нашого Іісуса, Його божественною силою, цією благодаттю, дароване вам для пізнання слави та чеснот, за які даровано найвеличніші обітниці, щоб ви, віддаляючись від мирського розтління, яке здійснюється через пристрасть, стали причасниками Божественного єства. Інакше. Виклад розтягнутий, але думка така: силою Христовою отримавши незліченні блага, ми можемо і стати причасниками Божественного єства і досягти життя і благочестя; тому повинні жити так, щоб до віри долучити чесноту і через чесноту процвітати в благочесті, аж поки не досягнемо досконалого блага, яке є любов. Причасниками ж Божественного єства ми стали через явлення Господа і Бога, Який початок нашого єства з’єднав у Самому Собі та через сприйняття освятив; якщо ж початок святий, то й ціле святе.

щоб ви через них стали причасниками Божественного єства, віддалившись від панівного у світі розтління похіттю:

Зв’язок такий: щоб ви, звільнившись від мирського розтління, що відбувається в плотській похоті, стали причасниками Божественного єства, бо “пішовши” означає те саме, що “звільнившись”. Наслідок мирської похоті називає “розтлінням” тому, що вона складається і обертається біля предметів розтлінних.

2Пет. 1:5. то ви, докладаючи до цього все старання, покажіть у вірі вашій чесноту, у чесноті розсудливість,

2Пет. 1:6. у розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, у терпінні благочестя,

2Пет. 1:7. у благочесті братолюбство, у братолюбстві любов.

Показує ступені успіху. На першому місці віра, оскільки вона є підстава і опора добра. На другому місці чеснота, тобто справи, бо без них, як каже апостол Іаков: “віра мертва” (Іак. 2, 26). Далі розсудливість. Яка ж розсудливість? Знання сокровенних таємниць Божих, яке доступне не для всякого, але для того тільки, хто постійно вправляється в добрих справах. Потім утримання. Бо і воно потрібне тому, хто досяг означеної міри, щоб не загордився величчю дару. А оскільки за короткочасної стриманості не можна зміцнити за собою дар (бо пристрасті, незважаючи на стримувальну їхню свободу, завжди люблять прагнути до гіршого), то має перевершити терпіння. Воно зробить все, і благочестя умиротворить, і надію на Бога вдосконалить. До благочестя приєднається братолюбство, а до всього цього любов, яку апостол Павло називає “сукупністю досконалості” (Кол. 3:14). Бо любов виявила силу свою і над Сином Божим, і над Отцем Його: Отця спонукала віддати Улюбленого Свого (Ін. 3:16), а Сина пролити Кров Свою за нас (1Ін. 3:16).

2Пет. 1:8. Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитеся без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Іісуса Христа.

Що – “це”? Віра, чеснота, знання, стриманість, терпіння, благочестя, братолюбство, любов, які повинні не тільки бути, а й примножуватися. Бо якщо корисне придбання їх, то набагато корисніше примноження. Яка ж користь від них? Та, що той, хто має їх, безпечний у друге пришестя Господа. Бо хто не має їх, за тим послідує сліпота, коли Суддя прийде у славі й облистане, як сонце; а якщо зір і вціліє якось, то він не зможе нешкідливо дивитися на безмірний блиск, тому що надмірний блиск світла зазвичай затьмарює слабке око, яке дивиться на нього.

2Пет. 1:9. А в кому немає цього, той сліпий, закрив очі, забув про очищення колишніх гріхів своїх.

2Пет. 1:10. Тому, браття, все більше і більше намагайтеся робити твердим ваше звання й обрання;

Сліпий (μυωπάζων). Вираз цей має на увазі мишей (μυων), які під землею постійно залишаються в сліпоті. Вислів апостола Петра подібний до сказаного апостолом Іаковом, а саме: “хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, що розглядає природні риси обличчя свого в дзеркалі” ( Іак. 1,23). Бо дізнавшись, що через очищення святим хрещенням він омитий від безлічі гріхів, він повинен знати, що разом з очищенням він отримав і святість, повинен пильнувати, щоб таким чином зберегти те освячення, без якого ніхто не побачить Господа; а він забув. Тому, каже, браття мої, “більше й більше намагайтеся робити твердим ваше покликання й обрання” (2Пет. 1:10); тобто те огласительне вчення, що ви чули під час вашого обрання, і бути непохитними у покликанні, щоб не бути вам засудженими в забутті Божого дару, але перебувати твердими у вашому покликанні.
так чинячи, ніколи не спіткнетеся,

2Пет. 1:11. бо так відкриється вам вільний вхід у вічне Царство Господа нашого і Спасителя Іісуса Христа.

2Пет. 1:12. Для того я ніколи не перестану нагадувати вам про це,

Про що – “про це”? Про вищесказане, а саме: чесноти, знання та інше. Зауваж, як раніше апостол хотів спонукати страхом – пришестям Судді, а тепер переконує обіцянкою благ – входом у вічне Царство Боже.

хоча ви те і знаєте, і затверджені в справжній істині.

2Пет. 1:13. Справедливим же вважаю, доки перебуваю в цій тілесній храмині, збуджувати вас нагадуванням,

2Пет. 1:14. знаючи, що скоро маю покинути храмину мою, як і Господь наш Ісус Христос відкрив мені.

Щоб при постійному нагадуванні про одне й те саме не подумали, ніби їх засуджують у неробстві, і не засмутилися, апостол додав: “хоча ви знаєте і утверджені в справжній істині”. А на пояснення причини постійного нагадування додав те, що він знає, що скоро настане дозвіл його від тіла.

2Пет. 1:15. Буду ж намагатися, щоб ви і після мого відходу завжди приводили це на пам’ять.

Дехто розуміє це з такою перестановкою слів: “буду намагатися і після мого відходу приводити вас завжди на пам’ять”, тобто щоденно і безперервно згадувати, і звідси виводять думку, що святі і після смерті пам’ятають тих, хто залишається тут, і моляться за тих, хто живе. Справедливість цього щодня вбачають ті, які закликають божественну благодать святих. Так розуміють одні; але інші розуміють інакше. Останні читають і розуміють цей вірш просто: намагатимуся, щоб ви й після мого відходу завжди пам’ятали це, тобто ми безперервно повторюємо вам одне й те ж саме для того, щоб зробити вам це звичкою, щоб ви через постійне й незмінне засвоєння цього позбулися звинувачення в неслухняності й незнанні, а й після смерті моєї завіт про це зберігали твердо й незмінно.

2Пет. 1:16. Бо ми сповістили вам силу й пришестя Господа нашого Іісуса Христа, не за хитросплетеними байками слідуючи, але будучи очевидцями Його величі.

Вимагаючи з боку віруючих суворої уваги до свого благовістя і довго наполягаючи на цьому, хоча вони знають і не раз чули, апостол каже тепер: не даремно я зупиняюся на цьому, але тому, що усвідомлюю всю важливість цього. Чому ж? Тому що, коли ми сповіщали вам силу і пришестя Господа, ми не користувалися людською мудрістю щодо вас і не спокушали вашого слуху красномовством, як язичники та єретики. Бо язичники спокушають красою та поемами, а єретики – вигадками (ймовірно, вони вже починали й тоді з’являтися). Нічого такого не можна підозрювати в нас. Бо ми дали вам вчення простим, невигадливим словом, як і Павло каже коринфянам (1Кор. 2:4,13), і дали те, що на власні очі бачили, коли разом із Ним сходили на святу гору. Апостол говорить про славу Єдинородного, яка явлена була апостолам у Преображенні, і про голос Отця, який чули вони, що зійшов на Господа з неба від Отця. А як ми з самих справ дізналися провіщене пророками, то й вважаємо пророцтво їхнє найвірнішим. Бо слова виправдалися подіями. Тому й ви добре робите, що прислухаєтеся до пророцтва, тобто пророцтв пророків, хоча пророки свого часу говорили й не зовсім ясно.

2Пет. 1:17. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли від величної слави принісся до Нього такий голос: Це – Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління.

2Пет. 1:18. І цей голос, що принісся з небес, ми чули, будучи з Ним на святій горі.

Не тому, що є якесь пророцтво про голос Отця, що зійшов із неба, а тому, що з цього голосу Отця з неба, який засвідчив синовство Іісуса Христа, ми переконалися, що все, що було відкрито через пророків, беззаперечно належить до Того, про кого свідчить Отець. А свідчення Отця про синовство Господа нашого Іісуса Христа ми знаємо троєкратно: одне – під час Хрещення (Мф. 3:17), інше – перед стражданнями, коли сказано: “і прославив, і ще прославлю” (Ін. 12:28). І третє – на горі Фавор (Мф. 17:5).

2Пет. 1:19. І до того ж ми маємо найвірніше пророче слово; і ви добре робите, що звертаєтеся до нього, як до світильника, що сяє в темному місці, доки не почне світати день і не зійде ранкова зірка в серцях ваших.

Прислухаючись, каже, до пророцтв пророків, ви не обдуритеся у своїй надії. Бо свого часу вони виправдаються самими справами, які й назвав апостол “днем”, продовжуючи переносну мову, бо тут же сказав про світильник, про темне місце, яке і є ніч. Отже, коли, каже, настане “день”, тобто явлення подій, тоді “в серцях ваших зійде ранкова зірка”, тобто пришестя Христове, провіщене пророками, і, як істинне світло, освітить серця ваші.

2Пет. 1:20. знаючи насамперед те, що жодного пророцтва в Писанні не можна розв’язати самому собою.

2Пет. 1:21. Бо ніколи пророцтво не було вимовлене з волі людської, але виголошували його святі Божі люди, будучи керовані Духом Святим.

Пророки розуміли, що і про що навіював їм Дух пророчий, однак не так ясно і точно, як все зокрема здійснилося. Тому й “бажали вони бачити”, виконання, як сказав Господь (Лк. 10:24). Апостол пояснює, чому пророки не розтлумачували своїх висловлювань, і водночас показує відмінність істинного пророцтва від бісівського й вигаданого, яке приймається в єретиків. “Бо ніколи пророцтво не було вимовлене з волі людської” (2Пет. 1:21), це означає: пророки отримують пророцтво від Бога, але не так, як вони хочуть, а як діє Дух Божий; вони усвідомлювали та усвідомлювали пророче слово, що посилається їм, але пояснення його не робили. Що пророки під час дії на них Духа Божого усвідомлювали, що їм посилається слово від Духа Божого, видно з того, що вони підкорялися добровільно, і що хотіли, те висловлювали, а чого не хотіли, про те замовчували. У лжепророків не так. Вони під час дії не володіли свідомістю, але приведені в шаленство, як п’яні, не знали, що з ними відбувалося. Святі пророки, хоч і розуміли, але не мали потреби пояснювати свої пророцтва, як тому, що вони служили іншим, саме нам, так і для того, щоб пришестя Господнє було приховане і не зазнавало наклепів від нечестивих. Наклепів воно могло б уникнути силою Господньою; але, ймовірно, справа втілення, що відбулося, здалася б примарною, якби кілька разів таке уникнення було способом незвичайним. Що це істинно, видно з прикладу новозавітних пророків, які пророкували і пояснювали самі себе, хоча не все. Бо нічого такого не слід побоюватися в Новому Завіті. А що пророки пророкували не в гарячці, видно і з наступного. Пророки Старого і Нового Завіту пророкували одним Духом. А апостол Павло каже: “Якщо ж іншому з тих, хто сидить, буде одкровення, то перший мовчи” (1Кор. 14:30). З цього ясно, що пророки добровільно пророкували, залишаючись у природному стані. Тому, коли вставав інший натхненний, тому, хто раніше говорив, наказували мовчати, чого ніхто не знайде в тих, хто біснується. Бо як буде мовчати той, хто сам не знає, що робить? Що в пророках діє Дух Святий, про це говорить той самий апостол Павло: “одному дається Духом слово мудрості… іншому пророцтво” (1Кор. 12:8,10).

 

Глава друга

2Пет. 2:1. Були й лжепророки в народі, як і у вас будуть лжевчителі, котрі запровадять згубні єресі, і, відкидаючи Господа, що відкупив їх, спричинять самі на себе швидку загибель.

2Пет. 2:2. І багато хто піде за їхньою розпустою, і через них шлях істини буде в ганьбі.

2Пет. 2:3. І з любостяжання будуть ловити вас уловлювати улесливими словами;

Під псевдовчителями апостол має на увазі однодумців Миколи і Керінфа, а ім’ям пророцтва, загальнопритаманного і пророкам, і псевдовчителям, застерігає вірних, щоб не дослухалися до псевдопророків. Яка ж відмінність між тими й іншими, цього навчив Павло, коли сказав, що ніхто не називає Іісуса Господом, “як тільки Духом Святим” (1Кор. 12:3). Потім починає викривати єресь миколаїтів, кажучи, що вони подвійно погані. Бо у вченні вони вкрай нечестиві, бо хулять Владику Христа; у житті вони дуже порочні, що і тепер він висловлює, згадуючи про їхню “розпусту”, а трохи нижче пояснить ще більше. Словом “з любостяжання” показує, що вони набувають ганебним чином. Бо любостяжання означає іноді несправедливість, а іноді взагалі мерзенність придбання. Чому доречно вжито слово “ловити”. Щоб показати, що вони геть чужі божественного вчення, каже, що вони вживають улесливі слова. Але, каже, вони отримають належне за своє нечестя, саме смерть.

Суд їм давно готовий, і погибель їхня не дрімає.

2Пет. 2:4. Бо, якщо Бог ангелів, що згрішили, не пощадив, але, зв’язавши узами пекельного мороку, віддав блюсти на суд для покарання;

2Пет. 2:5. і якщо не пощадив першого світу, але у восьми душах зберіг сімейство Ноя, проповідника правди, коли навів потоп на світ нечестивих;

2Пет. 2:6. і якщо міста Содомські та Гоморрські, засудивши на винищення, перетворив на попіл, показавши приклад майбутнім нечестивцям,

2Пет. 2:7. а праведного Лота, стомленого зверненням між людьми несамовито розпусними, позбавив

2Пет. 2:8. (бо цей праведник, живучи між ними, щодня мучився в праведній душі, бачачи й чуючи справи беззаконні) –

2Пет. 2:9. то, звісно, знає Господь, як позбавляти благочестивих від спокуси, а беззаконників тримати до дня суду, для покарання.

Слово “давно готовий” означає передбачення Боже. Бо Бог за передбаченням як добрим приготував блага, так і злим властиве їм місце. Бо суд давно готовий. Не без причини починає апостол з віруючих, більш поважних, але бажає показати, що вони за свої гріхи винні більшому осуду. Вони мають ту перевагу, що перші покликані до апостольства. Тому і за спокушання з правого шляху піддадуться більшому осуду. З наміром представивши доказ у прикладах, не вивів наслідку одного виду, але з’єднав разом приклад і відплати праведникам. І йому потрібно було б зробити висновок про те, що вище запропоновано, тобто про грішників, через яких і подано приклад, і сказати: якщо тих не пощадив, то чи вже пощадить справжніх нечестивців? або ствердно: тим більше не пощадить цих. Але апостол не так робить. Чому? Тому, що висновок сам відкривається, коли запропоновано два приклади, добра і зла. Що йде до одного тільки зла, то не відноситься ще до добра. Бо за добро не відплачується злом. Отже, оскільки недостатньо було одним висновком закінчити речення, то він вжив інший вираз, і вигуком закінчив потрібне. Для чого ж до прикладів худих людей він додає приклади добрих? Про це скажемо у відповідному місці. Як ми вище сказали, за формою ясної мови не випливає думка з речень, тому що не додано висновку, який зазвичай слідує за подібним словотвірством, а просто доводиться прикладом, що за гріхи буває покарання, а за правду – нагорода. Апостол ніби так говорить: Бог вміє неминуче карати без пощади тих, хто живе в гріхах, як покарав ангелів, що згрішили, людей передпотопних, міста содомські. Вміє нагороджувати і тих, хто робить правду, як нагородив Ноя, Лота. Перебіг промови такий: сказано, що лжевчителі покарані будуть за хулення свої і за розпусне життя; наводять приклади: Бог не пощадив ангелів, які згрішили, не пощадив і першого світу. Потім згадуються ті, хто подвизався в правді, і говориться, що Бог і Ноя, і Лота за їхню цнотливість зберіг від загибелі сучасних їм людей. Бо Ной не захопився нечестям людей передпотопних, і Лот анітрохи не наслідував розпусту мешканців содомських, а коли вони вимагали на нечистоту Ангелів, прийнятих ним як людей як мандрівників, він не видав їх, хоча й зазнав вельми багато образливого від юрби, що наступала на нього. На це і вказується словом “стомленого” (2Пет. 2:7). Про Лота ж говориться і це: “знає Господь, як позбавляти благочестивих від спокуси” (2Пет. 2:9) та ін. Вище апостол нічого не говорив про праведників; він говорив тільки про нечестивців і про покарання їхнє, а про праведників згадав у прикладах. Це для того, по-перше, щоб згадати історію про погибель нечестивих і спасіння праведних; по-друге, для того, щоб через зіставлення їх виставити жахливу злість грішників і світлі досконалості доброчесних; нарешті, для того, щоб переконати своїх слухачів зненавидіти нечестя одних з причини покарань за нього й полюбити чесноту інших з причини її спасительності.

2Пет. 2:10. а особливо тих, які йдуть слідом за поганими похотями плоті, нехтують начальством, зухвалі, свавільні й не бояться злословити вищих,

Тепер від вищенаведених прикладів апостол майстерно перейшов до головного предмета. Він говорить про проклятих миколаїтів, наасянів і кердоніянів; бо злоба їхня багатоіменна і розглядається разом, як подібна за поганими справами та іменами. Вони уявляли зачатками буття світу Безодню і Мовчання, і деякі з цих зачатків дивно називали матерями і віками (αἰώνας); звідси ж і Маркіон взяв погане насіння. Потім, відкинувши участь Господа у творенні світу і промислі, вони безстрашно вдалися до всякої плотської нечистоти. Хто бажає повніше дізнатися про це, той нехай візьме до рук книжку Іринея Кельтського, складену про них і надписану “Проти псевдоіменного знання”; у ній описано гріхи їхні, особливо розпусного Марка та розбещених ним жінок, та інші мерзоти, скоєні іншими, яких, з огляду на їхню зловредність, ніхто не зможе викласти письмово, ні згадати. Не дивно, що ті, які зневажають і не бояться панування, безстрашно поводитимуться і перед усякою славою. Найяскравіше скаже про це святий апостол Іуда Фаддей, коли згадає і про тіло Мойсеєве. А Петро тільки натякнув на це, торкнувся і закінчив промову. Але отримавши від нього привід, ми говоримо і про належне.

2Пет. 2:11. тоді як і Ангели, перевершуючи їх міцністю і силою, не вимовляють на них перед Господом докірливого суду.

Бажаючи утримати їх від такої зухвалості, каже: тоді як і ангели, перевершуючи їхньою міцністю й силою, не вимовляють на них перед Господом докірливого суду. Апостол, як ми помітили, говорить одне й те саме з апостолом Іудою; бо і він, утримуючи зухвалих на язик, переконує їх цим же самим прикладом. Утім, він говорить ширше: ” Михаїл Архангел, не смів вимовити докірливого суду” (Іуд. 1, 9). Подібне хоче сказати тепер і Петро, що ці нечисті не мають жодної пощади в хулі на славу, тоді як і ангели, що перевершують цих негідників силою і міцністю, не вимовляють проти них, тобто начальства, докірливого суду перед Господом. А оскільки диявол причетний до певної слави, бо він “початок творіння Господнього” (Йов. 40:14), то Архангел не вимовив на нього докірливого слова. Якщо ж більш гідний хули, тобто диявол, як такий, що причетний до слави, не отримав від Михайла хули перед Господом; то вельми нерозумні ті, хто поспішно хулить начальства, тоді як самі є значно нижчими за гідність ангелів. Під “начальствами” розуміє божественні сили, або й церковні начальства, проти яких вони повстають і які вони безперестанку злословлять.

2Пет. 2:12. Вони, як безсловесні тварини, водимі природою, народжені на уловлення та знищення, лихословлячи те, чого не розуміють, в розтлінні своєму знищаться.

2Пет. 2:13. Вони отримають відплату за беззаконня, бо вони покладають насолоду у щоденній розкоші;

Дехто пояснював це так: вони винищаться в розбещенні своєму, як бездумні тварини, народжені природно, тобто анітрохи не відрізняючись від худоби, що народжуються на одне винищення. “Як безсловесні тварини, керовані природою”, тобто ті, що живуть однією тільки чуттєвістю, а не розумом і життям розумним. Тому вони й удоболовимі для ведення життя розтлінного, водяться і захоплюються гнівом і пристрастю, лихословлять те, чого не знають, тобто з властивим їм незнанням, чому й винищать у заслуженому ними розтлінню, отримуючи відплату за беззаконня, яке вони самі приготували собі добровільно. “Покладають насолоду у повсякденній розкоші”, тобто в щоденній насолоді горла покладають істинну мету, істинну й улюблену розсудливість і насолоду. Однак слід знати, що Святе Письмо, коли засуджує те, що є в людях за природою, тобто що притаманне тваринам, уподібнює їх до безсловесних. Воно говорить, наприклад: “людина, яка в честі й нерозумна, подібна до тварин, що гинуть” (Пс. 48:13); а також: “Не будьте, як кінь і коник” (Пс. 31:9); ще: “Це – вгодовані коні” (Єр. 5:8); і ще: “будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби” (Мф. 10:16). Писання говорить це, не змінюючи природи, а тільки переконуючи утримуватися від природних нахилів. Коли сповіщає воно що-небудь спасительне, то подобу запозичує від вищого, наприклад: “будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). І тут не втілює природу, а тільки наказує робити це, наскільки стане сили.

Негідники й осквернителі, вони насолоджуються обманами своїми, бенкетуючи з вами.

2Пет. 2:14. Очі в них сповнені пристрасті й невпинного гріха; вони спокушають незатверджені душі; серце їхнє привчене до пристрасті: це сини прокляття.

2Пет. 2:15. Залишивши прямий шлях, вони заблукали, ідучи слідами Валаама, сина Восорова, що полюбив мзду неправедну,

2Пет. 2:16. але був викритий у своєму беззаконні: безсловесна ослиця, промовивши людським голосом, зупинила безумство пророка.

Порядок такий: ганьбителі й осквернителі; “серце їхнє привчене до любостяжання”, тобто вправні в любостяжанні; сини прокляття; ті, що бенкетують разом з вами; ті, що мають очі, сповнені розбещеності та безперервного гріха; вони спокушають незатверджені душі, які і Павло назвав “жінками, які тонуть у гріхах” (2Тим. 3:6); вони залишили пряму дорогу Валаама, сина Восорова та інше; голоси їх є безводними джерелами, хмарами, гонимі буревієм. 3, 6); вони, залишивши прямий шлях, пішли шляхом Валаама, сина Восорова, та інше; голоси їхні суть безводні джерела, хмари, гнані бурею, та інше. А за що належить їм у майбутньому віці морок? За надмірне їхнє марнославство, через яке вони нечистотами й тілесними пристрастями спокушають тих, хто був колись в омані й щиро залишив її, повернутися, як пес, на свою блювотину. Що вставлено, те пояснює і підтверджує їхню суєтність. Сенс же такий: вони, каже, не мають нічого, притаманного чистоті, але пристають до чистого товариства, як плями на чистому одязі. Коли зваблять кого-небудь і встигнуть зробити чоловіків і дружин, які потрапили в їхні тенета, нечистими, вважають цю справу насолодою, доповнюючи своє розбещення. Вони, і бенкетуючи з вами, роблять це не з любові й спілкування з іншими, а тому, що вважають цей час зручним для зваблення жінок. Бо вони, маючи очі, дивляться ні на що інше, як на любостяжання, і безперестанку маючи це на увазі та грішачи, як сини прокляття, спокушають незатверджені душі. Бо серце їхнє не привчене ні до чого іншого, як тільки до любостяжання, тобто до розпусти або до корисливості, і через те і через те, залишивши шлях, що міг привести їх до порятунку, вони заблукали від нього й піддалися тому самому, що й Валаам, син Восорів, бо і він за любов’ю до подарунків возлюбив і нагороду несправедливу. Але він був викритий у своєму беззаконні. “Безсловесна ослиця, проговоривши людським голосом, зупинила безумство пророка” (2Пет. 2:16). Звідси навчаємося, що Валаам, отримавши одного разу заборону від Бога йти до Валака, знову спонукуваний був до того гордовитою своєю пристрастю, яку він вигодовував своїм несамовитим чаклунством, але, приборканий страхом Божим і страшними знаменнями, що бували під час шляху, не передумав слово благословення, яке було справою не чаклунства. Бо пророки зі свідомістю вимовляють свої промови. Тому-то й апостол назвав його “пророком”, як такого, що усвідомлював, що він говорив. Бо якби він не усвідомлював своїх слів, то не міг би вибрати того, що краще. Отже, благословення його було справою не чаклунства, але сили Божої.

2Пет. 2:17. Це безводні джерела, хмари й іма, гнані бурею: їм приготований морок вічної темряви.

2Пет. 2:18. Бо, висловлюючи надуте пустослів’я, вони ловлять у плотські похоті і розпусту тих, які ледве відстали від перебуваючих в омані.

2Пет. 2:19. Обіцяють їм волю, будучи самі рабами тління; бо хто ким переможений, той тому і раб.

Вставивши багато чого в середину промови, між іншим приклад Валаама, апостол знову починає говорити про нечистих гностиків. Прирівнює їх до безводних джерел, тому що вони втратили чистоту проповіді й солодку воду життя. Порівнює їх із хмарами, гнаними вітром, маючи на увазі вітер супротивний, чому й назвав його бурею, тому що буря приводить гнане нею в досконалий безлад. Вони, каже, хмари не світлі, якими є святі, але темні, повні мороку. Наводить і причину цього, саме те, що вони через марнославство виголошують промови надуті, залучаючи плотською похоттю в розпусту тих, хто абсолютно уникнув її, або, якщо колись і перебував в омані, то згодом підкорив себе Господу. Самі, каже, будучи рабами згаданої нечистоти, яку справедливо і назвав тлінням, обіцяють тим, кого спокушають, свободу. А чому вони іншим обіцяють свободу, самі будучи рабами гріха, наводить на це прекрасний доказ: хто якою пристрастю переможений, той і раб її. Але це детальніше з’ясується далі.

2Пет. 2:20. Бо якщо, уникнувши скверн світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа, знову заплутуються в них і перемагаються ними, то останнє буває для них гірше за перше.

2Пет. 2:21. Краще б їм не пізнати шляху правди, ніж, пізнавши, повернутися назад від відданої їм святої заповіді.

2Пет. 2:22. Але з ними трапляється за вірним прислів’ям: пес повертається на свою блювотину, і вимита свиня йде валятися в багнюці.

Цими словами підтверджує два предмети: по-перше, те, що переможений за необхідністю працює своєму переможцю, і, по-друге, те, що ті, хто пізнав істину, але знову дотримується колишнього нечестя, впадають у зло, гірше за колишнє. Додає і притчу, що підтверджує те саме (Притч. 26:11). Сенс промови такий: якщо ті, які через пізнання Господа і Спасителя Іісуса Христа уникли скверн світу, знову заплутуються в них і перемагаються ними, то вони, без сумніву, і поневолюються ними, і становище їхнє стає гіршим, ніж було до пізнання про рабство, бо сатана намагається, щоб вони впали в більшу лихоліття. Тому-то апостол і каже, що за такого майбутнього для тих, хто добровільно повертається на зло, краще було б їм не пізнавати правди, ніж, пізнавши, впадати в більше зло. Тому що і пес, який повертається на свою блювотину, буває ще огиднішим, подібно до того, як і свиня, яка шукає омитися від бруду, якщо робить це в багнюці, виявляється ще бруднішою, ніж раніше.

 

Глава третя

2Пет. 3:1. Це вже друге послання пишу вам, улюблені; в них нагадуванням збуджую ваше чисте розуміння,

2Пет. 3:2. щоб ви пам’ятали слова, що їх раніше говорили святі пророки, і заповідь Господа і Спасителя, передану апостолами вашими.

Звідси дізнаємося, що послань апостола Петра всього два. “У них нагадуванням збуджую” означає: у цих посланнях або цими посланнями я збуджую ваш чистий зміст. Бо чистому глузду властиво пам’ятати, що вислухано або заповідано рятівного, і збуджуватися до виконання цього на ділі з усією силою і ретельністю. А заповідано це через проповідь пророків і апостолів. Тому й Павло каже: “будучи утверджені на підставі Апостолів і пророків” (Еф. 2:20). Бо всі вони сповіщали про пришестя Господа. І не можна не вірити настільки багатьом свідкам. Чому ж кажу про пророків і апостолів? Тому, що вони сповіщали і про перший, і про другий прихід Самого Господа і Спасителя нашого. Порядок мови такий: “щоб ви пам’ятали слова, раніше сказані (ὑπό) святими пророками”, “заповідь (ὑπό) апостолів своїх”, “за (ὑπό) заповіддю Господа і Спасителя”. Бо прийменник ὑπό (від) відноситься до всіх. Чому ж заповідає оживляти пам’ять про це? Тому, додає, що ті, хто пристрасно живуть за своїми пристрастями, безсоромно нападають на віруючих і насміхаються з них, бачачи, що дехто боїться пришестя Господнього, про яке разом із пророками провістив і Сам Господь, а тому гидує нечистим життям їхнім, а особливо тому, що після пророцтва не негайно настає подія, а для порятунку вписаних у книзі тих, кого можна врятувати, допущено проміжок.

2Пет. 3:3. Насамперед знайте, що останніми днями з’являться нахабні крикуни, що чинитимуть за власними своїми примхами…

2Пет. 3:4. і кажуть: “Де обітниця пришестя Його? Бо відтоді, як стали вмирати батьки, від початку творіння, все залишається так само.

Через те, що для порятунку багатьох, написаних у книзі живих, не настає слідом за словами сам прихід Господа, нахабні люди нападають на вірних із глузуванням і кажуть: “де обітниця пришестя Його?” Але через те, що не виповнилася ще, з вищезгаданої причини, одна обітниця, несправедливо не вірити й іншим спасенним заповідям Господа, як бажають і домагаються люди зловмисні. Так марнословили гностики того часу, а саме: наасяни, і лампетіани, і євхіти. Усі вони, каже, не знають; бо добровільно зміщують очі свої перед істиною. Чого ж не знають вони? Того, що небеса, згідно з книгою Буття Мойсея, були з води, – бо, за його словами, Сам Бог наказав “бути твердими посеред води” (Бут. 1:6), – так само і земля за велінням Його з’явилася з вод же, у які раніше була занурена, що оскільки небо і земля складаються з вод, то несподівано настав потоп, і що як під час потопу настала руйнація через воду, так і тепер має відбутися руйнація всього через вогонь, з чим разом загинуть і нечестиві. Дві головні стихії всесвіту: вода і вогонь, від яких отримують буття ще дві стихії: повітря від вод, що випаровуються, а земля – від вод, що згущуються, випаровування ж і згущення це виробляється вогнем, у що повірить всякий, хто має розум, бо таку силу отримала природа вогню від Самого Творця Бога. Отже, якщо дві тільки стихії, і перше винищення нечестивих було через воду, то абсолютно необхідно, каже, щоб друге знищення нечестивих відбулося через вогонь.

2Пет. 3:5. Ті, хто так думають, не знають, що спочатку словом Божим небеса і земля складені з води і водою:

“З води”, як причини речової, “водою” ж, як причиною докорінної, тому що вода утримує землю, зв’язуючи пил її і надаючи їй твердість, а якби цього не було, то земля перетворилася б на пил і повітря. Інший пустослов, можливо, заперечить нам: чому ж Бог, який створив видимий світ, не створив його від початку твердим, від чого і потрібно зводити його до досконалості за Ноя через потоп, а при кінці світу, як каже тепер Петро, через вогонь? Такому скажемо, по-перше, те, що світу не можна бути незмінним. Бо як матиме незмінність те, що отримало буття через зміну (бо він приведений у буття з небуття, чого жоден розсудливий не назве незміною)? Оскільки ж зміна до гіршого дійшла до найгіршого, то Творець світу, щоб звести до кращого, за необхідності здійснив очищення його за Ноя за допомогою води, а під час закінчення здійснить за допомогою вогню. І ми маємо звичай піддавати деякі речі дії вогню, не для того, щоб знищити їх, а для того, щоб надати їм чистоти і блиску. У цьому, ймовірно, ніхто не засумнівається. Подібне і Бог обіцяє зробити при кінці віку за допомогою вогню: зайве і непотрібне для майбутнього стану людей Він знищить, наприклад, рослини, худобу, ліс. Так істоти, не потрібні для нетлінного життя, знищаться. Якщо ж так, то марно марнословлять ті, які стверджують, ніби цей видимий світ від початку був нетлінним. Якби хто надумав так само міркувати і про істот уявних, оскільки і вони приведені в буття з небуття, такий нехай зрозуміє, що сама простота (нескладність) їх ручається за неруйнівність і за близькість їх, за самим буттям, до блаженного і божественного єства.

2Пет. 3:6. тому тодішній світ загинув, будучи потопленим водою.

Світ загинув через небо і землю. Земля випустила з надр своїх воду, а хляби небесні скинули воду на землю. “Загинув” розумій не про весь світ, але про одних тільки тварин, які являють собою ніби весь світ: бо створений без них світ не був би і світом.

2Пет. 3:7. А теперішні небеса й земля, утримувані тим самим Словом, зберігаються вогню на день суду й погибелі нечестивих людей.

Що буде руйнування теперішнього світу за допомогою вогню – це думка не одних тільки християн, а й язичницьких мудреців. Але скаже інший: навіщо творити світ, якщо він знову має перетворитися на тління? Такому скажемо, що світ не знищиться зовсім, але зруйнується, щоб оновитися, чому і пророк каже: “і Ти оновиш обличчя землі” (Пс. 103:30). Чуттєве створіння, по створенні Богом, було “гарне вельми” (Бут. 1:31), а через злочин людини і саме це створіння “підкорилося суєті” (Рим. 8:20), тобто втратило твердість буття свого. Потім, коли під час потопу стало на землі мало людей богочестивих, світ нібито вдруге відновився і отримав початок через Ноя та інші живі істоти, що збереглися в ковчезі для того, щоб послужити насінням нового стану світу. Тим часом рід людський і тоді не покращився, але пішов на гірше за попередній, від чого не відвернув його ні закон, даний через Мойсея, ні пришестя Господнє. Отже, оскільки і покликання до спасіння було різноманітним, і погибель від непокори була різноманітною, то потрібен буде вогненний потоп, тобто руйнування, хоча й не всеціле, руйнування не душ, але й не тіл. “Бо всім нам треба з’явитися перед судом Христовим” (2Кор. 5:10), не без тіл, з одними тільки душами, але разом із нетлінними тілами. Бо як може бути покарана одна душа без тіла, коли вона носить на собі зроблене нею через тіло? Бо праведному Судді не властиво, коли двоє згрішили в одному й тому самому, одного прощати, а на іншого покладати весь тягар провини. Скажемо, по-друге, і те, що і ми за допомогою вогню зазвичай очищаємо нечисті речі від домішок і відновлюємо їхню світлість. “Зберігаються на день суду і погибелі” (2Пет. 3:7). “Суду” – те саме, що засудження.

2Пет. 3:8. Одне те не повинно бути приховане від вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день .

2Пет. 3:9. Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як дехто вважає, що це зволікання, але довготерпить нас, не бажаючи, щоб хто загинув, але щоб усі прийшли до покаяння.

Закінчивши слово про кінець віку, що він неодмінно буде і буде через вогонь (що і ми докладно роз’яснили), апостол перейшов до тривалості часу кінцівки світу і каже, що “Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як дехто вважає, що це повільне, а довготерпеливо чекає” (2Пет. 3:9), очікуючи спасіння нашого і повноти тих, хто має спастися, і що перед Ним, нескінченним, жоден час не є триваючим, але що в Нього “і тисяча років, як один день” (2Пет. 3:8); навіть, за словами Давида, немає і безлічі днів, бо він так каже: “Тисяча літ перед очима Твоїми, як вчорашній день, коли він минув, і як вартових у ночі” (Пс. 89:5). Коли тисячу років уподібнює варті нічній, то має на увазі найкоротший термін. А ніч ділиться на чотири проміжки. Так Господь, за словами Євангелія (Мф. 14:25), постав Своїм апостолам “у четверту варту ночі”.

2Пет. 3:10. Прийде ж день Господній, як злодій вночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, стихії ж, розгорівшись, зруйнуються, земля і всі справи на ній згорять.

2Пет. 3:11. Якщо так все це зруйнується, то якими має бути у святому житті та благочесті вам,

2Пет. 3:12. які очікують і бажають пришестя дня Божого, в який запалені небеса зруйнуються, а стихії, що розгорілися, розтануть?

Щоб пояснити невідомість і несподіваність пришестя Господнього, апостол порівнює його з приходом злодія і ночі. Ніч вказує на невідомість, а злодій – на неочікуваність; бо ніхто, хто чекає на злодія, не буває пограбований. Тому й Господь каже, що “як за днів Ноя були люди, що любили бенкети і шлюби, аж доки потоп не застав їх, так і прихід Господній спіткає нечестивих несподівано” (Мф. 24:37-39). “З шумом” означає з тріском, а такий тріск зазвичай буває, коли що-небудь горить. Примічай. Апостол сказав: “земля і… справи на ній згорять”, а не “люди”; отже, він говорить тільки про погибель нечестивих або їхніх діл нечестивих; бо “шлях нечестивих загине” (Пс. 1:6), а не сам нечестивий.

2Пет. 3:13. Втім ми, за обітницею Його, очікуємо, нового неба і нової землі, на яких мешкає правда.

2Пет. 3:14. Отже, улюблені, очікуючи цього, постарайтеся з’явитися перед Ним незаплямованими й непорочними у світі;

2Пет. 3:15. і довготерпіння Господа нашого вважайте спасінням,

Господь влаштує нове небо і нову землю, “нові” не за сутністю і речовиною; бо якщо хто будує новий дім, то це не значить уже, що він будує його і з речовини, яка не існувала раніше. Ні, Бог одного разу створив речовину й утворив її на всілякі види та склади, і що було необхідне для тутешнього лише життя, а для тамтешнього нетлінного даремно та надміру, те Він скасує, а що корисне, тому дасть новий образ із красою нетлінної та нев’янучої, і дозволить наповнювати інший і нетлінний світ.

як і улюблений брат наш Павло, за даною йому премудрістю, написав вам,

2Пет. 3:16. як він говорить про це й у всіх посланнях, у яких є щось незрузоміле, що невігласи й незатверджені, на власну свою погибель, перетворюють, як і інші Писання.

2Пет. 3:17. Тож ви, улюблені, будучи попереджені про це, стережіться, щоб вам не захопитися оманою беззаконників і не відпасти від свого утвердження,

2Пет. 3:18. але зростайте в благодаті й пізнанні Господа нашого і Спасителя Іісуса Христа. Йому слава і нині, і в день вічний. Амінь.

Павло написав про це, коли сказав: “благодать Божа веде тебе до покаяння” (Рим. 2:4). Якщо ж довготерпіння Боже веде до покаяння, а покаяння для нас спасенне, то очевидно, що довготерпіння Боже служить для нашої ж користі і спасіння. Говорить “незрозуміле”, що нечестиві проповідують у спотвореному розумінні, бо це означає “перетворюють”. Наведемо один приклад з усіх їхніх псевдотлумачень. Апостол Павло сказав: “коли примножився гріх, благодать стала рясніти” (Рим. 5:20). Збоченці надали словам апостола Павла такого змісту: будемо більше грішити, щоб більше отримати прощення. Роблять вони це на власну погибель. Бо як ті, що вбивали пророків і апостолів, так і ті, що хибно тлумачать промови їхні, підлягають одному й тому самому осуду. Як їх убивали ті, хто не бажав користі і спасіння учням їхнім, так і їхні промови перекручують ті, хто не бажає, щоб хто-небудь отримав через них спасіння. “Своїм утвердженням” називає віру в Господа. Нарешті, як перше послання закінчує молитвою, так і в другому просить їм зростання у вірі Господній.

Переклад українською: Осіпов А.

Оглавление второго послания святого апостола Петра

О призвании в вере, утверждаемом делами добродетели, и о надежде будущих благ. – Увещание помнить учение после смерти его и о том, что он на горе Фаворе слышал глас Божий о Христе. – Предсказание о том, что явятся еретики обольстители, об их нечестии и будущем наказании. – Повторение о злобе еретиков; здесь же о том, что Христос внезапно придет при кончине века сего и что посему должно украшать себя всякой добродетелью.

Содержание второго послания святого апостола Петра

И это послание пишет апостол Петр к тем, которые уже уверовали. Он напоминает о том, что прежде писано. Зная, что скоро разрешится от тела, апостол старался всем напомнить то учение, которым они были оглашены. И во-первых, говорит о вере, показывая, что она возвещена пророками, и что пророчества, относящиеся ко Спасителю, изрекаемы были не человеками, но Богом. Потом, убеждает не внимать обольстителям, говоря, что они погибнут, как случилось это и с согрешившими ангелами. Предсказывает, что придет время, когда ругатели будут обходить всюду и стараться обольстить некоторых, говоря, что мы напрасно проповедуем второе пришествие Спасителя, потому что всегда говорим об этом, а Он все еще не пришел. Таковых в особенности заповедует удаляться, и учит не унывать по случаю медлительности; ибо все время пред Господом ничто, потому что у Него «один день, как тысяча лет, и тысяча лет, как один день» (2Петр. 3, 8). Впрочем, утверждает и доказывает, что день Господень придет скоро, и заповедует всем быть готовыми к нему добрыми делами и любить писания апостола Павла, а не внимать тем, которые извращают их, потому что они извращают и все Священное Писание. Напомнив это и научив всех заботиться о своих делах, убеждает не отпадать от цели веры, и таким образом оканчивает послание.

 

Глава первая

2Пет. 1:1. Симон Петр, раб и Апостол Иисуса Христа, принявшим с нами равно драгоценную веру по правде Бога нашего и Спасителя Иисуса Христа:

Симон есть сокращенное имя Симеона, как и Митр – Митродора, Мина – Минодора, Февда – Феодосия. С самого начала апостол пробуждает помыслы и души верующих, побуждая их стараться в деле проповеди равняться апостолам. Ибо тогда, как все получили равно драгоценную благодать, несправедливо было бы иметь недостаток в чем-нибудь таком, в чем все оказались равными. Апостол постоянно желает верующим мира, который дал им Христос по воскресении Своем из мертвых и при отхождении к Отцу, взывая: “мир вам” (Ін. 20:19,21,26Лк. 24:36). И в церкви мы молим Господа, чтобы дал нам «ангела мирна», и священник от святого жертвенника подает народу «мир»; потому что мир есть мать всяких благ. Поэтому и Господь заповедал ученикам Своим, чтобы они при входе в дома прежде всего подавали “мир” (Мф. 10:12Лк. 10:5).

2Пет. 1:2. благодать и мир вам да умножится в познании Бога и Христа Иисуса, Господа нашего.

Связь такая: вам, которые в познании Бога и Христа Иисуса, Господа нашего, приняли с нами равно драгоценную веру, по правде Бога нашего, благодать и мир да умножатся.

2Пет. 1:3. Как от Божественной силы Его даровано нам все потребное для жизни и благочестия, через познание Призвавшего нас славою и благостью,

2Пет. 1:4. которыми дарованы нам великие и драгоценные обетования,

Связь такая: да умножатся вам благодать и мир, так как все, потребное для жизни и благочестия, в познании Бога и Господа нашего Иисуса, Его божественной силой, этой благодатью, даровано вам для познания славы и добродетели, за которые дарованы величайшие обетования, дабы вы, удалясь от мирского растления, совершающегося чрез похоть, сделались причастниками Божественного естества. Иначе. Изложение растянуто, но мысль такая: силой Христовой получив бесчисленные блага, мы можем и сделаться причастниками Божественного естества и достигнуть жизни и благочестия; посему должны жить так, чтобы к вере присовокупить добродетель и чрез добродетель преуспевать в благочестии, доколе достигнем совершеннейшего блага, которое есть любовь. Причастниками же Божественного естества мы сделались чрез явление Господа и Бога, Который начаток нашего естества соединил в Самом Себе и чрез восприятие освятил; если же начаток свят, то и целое свято.

дабы вы через них соделались причастниками Божеского естества, удалившись от господствующего в мире растления похотью:

Связь такая: чтобы вы, освободившись от мирского растления, совершающегося в плотской похоти, сделались причастниками Божеского естества, ибо «удалившись» значит то же, что «освободившись». Следствие мирской похоти называет «растлением» потому, что она слагается и вращается около предметов растленных.

2Пет. 1:5. то вы, прилагая к сему все старание, покажите в вере вашей добродетель, в добродетели рассудительность,

2Пет. 1:6. в рассудительности воздержание, в воздержании терпение, в терпении благочестие,

2Пет. 1:7. в благочестии братолюбие, в братолюбии любовь.

Показывает степени преуспеяния. На первом месте вера, так как она есть основание и опора добра. На втором месте добродетель, то есть дела, ибо без них, как говорит апостол Иаков: «вера мертва» (Як. 2:26). Далее рассудителъность. Какая же рассудительность? Знание сокровенных тайн Божиих, которое доступно не для всякого, но для того только, кто постоянно упражняется в добрых делах. Затем воздержание. Ибо и оно нужно достигшему до означенной меры, чтобы не возгордился величием дара. А как при кратковременном воздержании нельзя упрочить за собой дар (ибо страсти, несмотря на сдерживающую их свободу, всегда любят стремиться к худшему), то должно превзойти терпение. Оно произведет все, и благочестие умиротворит, и упование на Бога усовершит. К благочестию присоединится братолюбие, а к всему этому любовь, которую апостол Павел называет «совокупностью совершенства» (Кол. 3:14). Ибо любовь явила силу свою и над Сыном Божиим и над Отцом Его: Отца расположила отдать Возлюбленного Своего (Ін. 3:16), а Сына пролить Кровь Свою за нас (1Ін. 3:16).

2Пет. 1:8. Если это в вас есть и умножается, то вы не останетесь без успеха и плода в познании Господа нашего Иисуса Христа.

Что – “это”? Вера, добродетель, знание, воздержание, терпение, благочестие, братолюбие, любовь, которые должны не только быть, но и умножаться. Ибо если полезно приобретение их, то гораздо полезнее приумножение. Какая же польза от них? Та, что имеющий их безопасен во второе пришествие Господа. Ибо кто не имеет их, с тем последует слепота, когда Судия придет во славе и облистает как солнце; если же зрение и уцелеет как-нибудь, то оно не сможет безвредно смотреть на безмерный блеск, ибо чрезмерный блеск света обыкновенно помрачает слабый глаз, смотрящий на него.

2Пет. 1:9. А в ком нет сего, тот слеп, закрыл глаза, забыл об очищении прежних грехов своих.

2Пет. 1:10. Посему, братия, более и более старайтесь делать твердым ваше звание и избрание;

Слеп (μυωπάζων). Выражение это подразумевает мышей (μυων), которые под землею постоянно остаются в слепоте. Изречение апостола Петра подобно сказанному апостолом Иаковом, именно: «кто слушает слово и не исполняет, тот подобен человеку, рассматривающему природные черты лица своего в зеркале» (Як. 1:23). Ибо узнав, что чрез очищение святым крещением он омыт от множества грехов, он должен знать, что вместе с очищением он получил и святость, должен бодрствовать, чтобы таким образом сохранить то освящение, без которого никто не увидит Господа; а он забыл. Посему, говорит, братия мои, «более и более старайтесь делать твердым ваше звание и избрание» (2Пет. 1:10); то есть то огласительное учение, которое вы слышали при вашем избрании, и быть неукоризненными в звании, чтобы не быть вам осужденными в забвении дара Божия, но пребыть твердыми в вашем звании.

так поступая, никогда не преткнетесь,

2Пет. 1:11. ибо так откроется вам свободный вход в вечное Царство Господа нашего и Спасителя Иисуса Христа.

2Пет. 1:12. Для того я никогда не перестану напоминать вам о сем,

О чем – “о сем”? О вышесказанном, именно: добродетели, знании и прочем. Примечай, как прежде апостол хотел побудить страхом – пришествием Судии, а теперь убеждает обещанием благ – входом в вечное Царство Божие.

хотя вы то и знаете, и утверждены в настоящей истине.

2Пет. 1:13. Справедливым же почитаю, доколе нахожусь в этой телесной храмине, возбуждать вас напоминанием,

2Пет. 1:14. зная, что скоро должен оставить храмину мою, как и Господь наш Иисус Христос открыл мне.

Чтобы при постоянном напоминании об одном и том же не подумали, будто их осуждают в праздности, и не опечалились, апостол прибавил: «хотя вы знаете и утверждены в настоящей истине». А в объяснение причины постоянного напоминания прибавил то, что он знает, что скоро последует разрешение его от тела.

2Пет. 1:15. Буду же стараться, чтобы вы и после моего отшествия всегда приводили это на память.

Некоторые понимают это с такой перестановкой слов: «буду стараться и после моего отшествия приводить вас всегда на память», то есть каждодневно и непрерывно вспоминать, и отсюда выводят мысль, что святые и по смерти помнят остающихся здесь и молятся за живущих. Справедливость сего каждодневно усматривают те, которые призывают божественную благодать святых. Так понимают одни; но другие понимают иначе. Последние читают и понимают сей стих просто: буду стараться, чтобы вы и после моего отшествия всегда помнили это, то есть мы непрерывно повторяем вам одно и то же для того, чтобы обратить вам это в привычку, чтобы вы чрез постоянное и неизменное усвоение сего избавились от обвинения в непослушании и незнании, но и после смерти моей завещание о сем хранили твердо и неизменно.

2Пет. 1:16. Ибо мы возвестили вам силу и пришествие Господа нашего Иисуса Христа, не хитросплетенным басням последуя, но быв очевидцами Его величия.

Требуя со стороны верующих строгого внимания к своему благовествованию и долго настаивая на этом, хотя они знают и не раз слышали, апостол говорит теперь: не напрасно я останавливаюсь на этом, но потому, что сознаю всю важность этого. Почему же? Потому что, когда мы возвещали вам силу и пришествие Господа, мы не пользовались человеческой мудростью в отношении к вам и не обольщали вашего слуха красноречием, как язычники и еретики. Ибо язычники обольщают красотой и поэмами, а еретики – вымыслами (вероятно, они уже начинали и тогда появляться). Ничего такого нельзя подозревать в нас. Ибо мы преподали вам учение простым, безыскусным словом, как и Павел говорит коринфянам (1Кор. 2:4,13), и преподали то, что своими глазами видели, когда вместе с Ним восходили на святую гору. Апостол говорит о славе Единородного, которая явлена была апостолам в Преображении, и о гласе Отца, который слышали они сошедшим на Господа с неба от Отца. А как мы из самых дел узнали предвозвещенное пророками, то и почитаем пророчество их вернейшим. Ибо слова оправдались событиями. Поэтому и вы хорошо делаете, что внимаете пророчеству, то есть предсказаниям пророков, хотя пророки в свое время говорили и не совсем ясно.

2Пет. 1:17. Ибо Он принял от Бога Отца честь и славу, когда от велелепной славы принесся к Нему такой глас: Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Мое благоволение.

2Пет. 1:18. И этот глас, принесшийся с небес, мы слышали, будучи с Ним на святой горе.

Не потому, что есть какое-либо пророчество о сошедшем с неба гласе Отца, но потому, что из этого гласа Отца с неба, засвидетельствовавшего сыновство Иисуса Христа, мы убедились, что все открытое чрез пророков непререкаемо относится к Тому, о ком свидетельствует Отец. А свидетельство Отца о сыновстве Господа нашего Иисуса Христа мы знаем троекратно: одно – при Крещении (Мф. 3:17), другое – пред страданиями, когда сказано: «и прославил, и еще прославлю» (Ін. 12:28). И третье – на горе Фавор (Мф. 17:5).

2Пет. 1:19. И притом мы имеем вернейшее пророческое слово; и вы хорошо делаете, что обращаетесь к нему, как к светильнику, сияющему в темном месте, доколе не начнет рассветать день и не взойдет утренняя звезда в сердцах ваших.

Внимая, говорит, предсказаниям пророков, вы не обманетесь в своей надежде. Ибо в свое время они оправдаются самыми делами, которые и назвал апостол “днем”, продолжая переносную речь, ибо тут же сказал о светильнике, о темном месте, которое и есть ночь. Итак, когда, говорит, наступит “день”, то есть явление событий, тогда «в сердцах ваших взойдет утренняя звезда», то есть пришествие Христово, предвозвещенное пророками, и как истинный свет осветит сердца ваши.

2Пет. 1:20. зная прежде всего то, что никакого пророчества в Писании нельзя разрешить самому собою.

2Пет. 1:21. Ибо никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой, но изрекали его святые Божии человеки, будучи движимы Духом Святым.

Пророки понимали, что и о чем внушал им Дух пророческий, однако не так ясно и точно, как все в частности исполнилось. Посему и “желали они видеть”, исполнение, как сказал Господь (Лк. 10:24). Апостол объясняет, почему пророки не истолковывали своих изречений, и одновременно показывает отличие истинного пророчества от бесовского и вымышленного, каковое принимается у еретиков. «Ибо никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой» (2Пет. 1:21), это значит: пророки получают пророчество от Бога, но не как они хотят, а как действует Дух Божий; они сознавали и уразумевали ниспосылаемое им пророческое слово, но объяснения его не делали. Что пророки во время действия на них Духа Божия сознавали, что им ниспосылается слово от Духа Божиего, видно из того, что они подчинялись добровольно, и что хотели, то высказывали, а чего не хотели, о том умалчивали. У лжепророков не так. Они во время действия не владели сознанием, но приведенные в неистовство, как пьяные, не знали, что с ними происходило. Святые пророки, хотя и понимали, но не имели нужды изъяснять свои предсказания, как потому, что они служили другим, именно нам, так и для того, чтобы пришествие Господа было сокрыто и не подвергалось наветам от нечестивых. Наветов оно могло бы избежать силой Господнею; но, вероятно, дело совершившегося вочеловечения показалось бы призрачным, если бы несколько раз такое избежание было способом необыкновенным. Что это истинно, видно из примера новозаветных пророков, которые пророчествовали и объясняли сами себя, хотя не все. Ибо ничего такого не следует опасаться в Новом Завете. А что пророки прорицали не в исступлении, видно и из следующего. Пророки Ветхого и Нового Завета пророчествовали одним Духом. А апостол Павел говорит: «если же другому из сидящих будет откровение, то первый молчи» (1Кор. 14:30). Из этого ясно, что пророки добровольно пророчествовали, оставаясь в естественном состоянии. Посему, когда вставал другой вдохновенный, прежде говорившему повелевалось молчать, чего никто не найдет в беснующихся. Ибо как будет молчать тот, кто сам не знает, что делает? Что в пророках действует Дух Святый, об этом говорит тот же апостол Павел: «одному дается Духом слово мудрости… иному пророчество» (1Кор. 12:8,10).

 

Глава вторая

2Пет. 2:1. Были и лжепророки в народе, как и у вас будут лжеучители, которые введут пагубные ереси и, отвергая искупившего их Господа, навлекут сами на себя скорую погибель.

2Пет. 2:2. И многие последуют их разврату, и через них путь истины будет в поношении.

2Пет. 2:3. И из любостяжания будут уловлять вас льстивыми словами;

Под лжеучителями апостол разумеет единомышленников Николая и Керинфа, а именем пророчества, общепридаваемого и пророкам и лжеучителям, предостерегает верующих, чтобы не внимали лжепророкам. Какое же различие между теми и другими, этому научил Павел, когда сказал, что никто не называет Иисуса Господом, «как только Духом Святым» (1Кор. 12:3). Затем начинает обличать ересь николаитов, говоря, что они вдвойне худы. Ибо в учении они крайне нечестивы, так как хулят Владыку Христа; в жизни они весьма порочны, что и теперь он выражает, упоминая об их «разврате», а немного ниже объяснит еще более. Словом «из любостяжания» показывает, что они приобретают постыдным образом. Ибо любостяжание означает иногда несправедливость, а иногда вообще гнусность приобретения. Почему прилично употреблено слово “уловлять”. Чтобы показать, что они совершенно чужды божественного учения, говорит, что они употребляют льстивые слова. Но, говорит, они получат должное за свое нечестие, именно смерть.

Суд им давно готов, и погибель их не дремлет.

2Пет. 2:4. Ибо, если Бог ангелов согрешивших не пощадил, но, связав узами адского мрака, предал блюсти на суд для наказания;

2Пет. 2:5. и если не пощадил первого мира, но в восьми душах сохранил семейство Ноя, проповедника правды, когда навел потоп на мир нечестивых;

2Пет. 2:6. и если города Содомские и Гоморрские, осудив на истребление, превратил в пепел, показав пример будущим нечестивцам,

2Пет. 2:7. а праведного Лота, утомленного обращением между людьми неистово развратными, избавил

2Пет. 2:8. (ибо сей праведник, живя между ними, ежедневно мучился в праведной душе, видя и слыша дела беззаконные) 

2Пет. 2:9. то, конечно, знает Господь, как избавлять благочестивых от искушения, а беззаконников соблюдать ко дню суда, для наказания.

Слово «давно готов» означает предведение Божие. Ибо Бог по предведению как добрым приготовил блага, так и злым свойственное им место. Ибо суд давно готов. Не без причины начинает апостол с верующих, более почтенных, но желает показать, что они за свои грехи повинны большему осуждению. Они имеют то преимущество, что первые призваны к апостольству. Посему и за совращение с правого пути подвергнутся большему осуждению. С намерением представив доказательство в примерах, не вывел следствия одного вида, но соединил вместе пример и воздаяния праведникам. И ему нужно было бы сделать заключение о том, что выше предложено, то есть о грешниках, из-за которых и представлен пример, и сказать: если тех не пощадил, то ужели пощадит настоящих нечестивцев? или утвердительно: тем более не пощадит этих. Но апостол не так делает. Почему? Потому, что заключение само открывается, когда предложены два примера, добра и зла. Что идет к одному только злу, то не относится еще к добру. Ибо за добро не воздается злом. Итак, поскольку не достаточно было одним заключением закончить предложение, то он употребил иное выражение, и восклицанием закончил нужное. Для чего же к примерам худых людей он присовокупляет примеры добрых? Об этом скажем в соответстующем месте. Как мы выше сказали, по форме ясной речи не вытекает мысль из предложений, ибо не прибавлено заключения, какое обыкновенно следует за подобным словосочинением, но просто доказывается примером, что за грехи бывает наказание, а за правду награда. Апостол как бы так говорит: Бог умеет неизбежно наказывать без пощады живущих во грехах, как наказал ангелов согрешивших, людей предпотопных, города содомские. Умеет награждать и делающих правду, как наградил Ноя, Лота. Ход речи такой: сказано, что лжеучители наказаны будут за хуления свои и за развратную жизнь; представляются примеры: Бог не пощадил ангелов согрешивших, не пощадил и первого мира. Потом упоминаются подвизавшиеся в правде, и говорится, что Бог и Ноя, и Лота за их целомудрие сохранил от погибели современных им людей. Ибо Ной не увлекся нечестием людей предпотопных, и Лот нимало не подражал разврату жителей содомских, а когда они требовали на нечистоту Ангелов, принятых им в виде людей как странников, он не выдал их, хотя и вытерпел весьма много обидного от наступавшей на него толпы. На это и указывается словом «утомленного» (2Пет. 2:7). О Лоте же говорится и это: «знает Господь, как избавлять благочестивых от искушения» (2Пет. 2:9) и проч. Выше апостол ничего не говорил о праведниках; он говорил только о нечестивцах и о наказании их, а о праведниках упомянул в примерах. Это для того, во-первых, чтобы воспомянуть историю о погибели нечестивых и спасения праведных; во-вторых, для того, чтобы чрез сопоставление их выставить ужасную злобу грешников и светлые совершенства добродетельных; наконец, для того, чтобы убедить своих слушателей возненавидеть нечестие одних по причине наказаний за оное и возлюбить добродетель других по причине ее спасительности.

2Пет. 2:10. а наипаче тех, которые идут вслед скверных похотей плоти, презирают начальства, дерзки, своевольны и не страшатся злословить высших,

Теперь от вышеприведенных примеров апостол искусно перешел к главному предмету. Он говорит о проклятых николаитах, наасянах и кердониянах; ибо злоба их многоименна и рассматривается слитно, как сходная по скверным делам и именам. Они представляли начатками бытия мира Бездну и Молчание и некоторые из этих начатков странно называли матерями и веками (αἰώνας); отсюда же и Маркион взял дурные семена. Затем, отвергнув участие Господа в творении мира и промышлении, они бесстрашно вдались во всякую плотскую нечистоту. Кто желает полнее узнать об этом, тот пусть возьмет в руки книгу Иринея Кельтского, составленную о них и надписанную «Против лжеименного знания»; в ней описаны грехи их, особенно развратнейшего Марка и растленных им женщин, и прочие гнусности, совершенные прочими, которых, по их зловредности, никто не сможет изложить письменно, ни вспомянуть. Неудивительно, что те, которые презирают и не боятся господства, бесстрашно поведут себя и пред всякой славой. Яснее скажет об этом святой апостол Иуда Фаддей, когда упомянет и о теле Моисеевом. А Петр только намекнул на это, коснулся и кончил речь. Но получив от него повод, мы говорим и о предлежащем.

2Пет. 2:11. тогда как и Ангелы, превосходя их крепостью и силою, не произносят на них пред Господом укоризненного суда.

Желая удержать их от такой дерзости, говорит: тогда как и ангелы, превосходя их крепостью и силой, не произносят на них пред Господом укоризненного суда. Апостол, как мы заметили, говорит одно и то же с апостолом Иудой; ибо и он, удерживая дерзких на язык, убеждает их этим же самым примером. Впрочем, он говорит обширнее: «Михаил Архангел, не смел произнести укоризненного суда» (Іуд. 1:1,9). Подобное хочет сказать теперь и Петр, что эти злобесные не имеют никакой пощады в хуле на славы, тогда как и ангелы, превосходящие этих скверных силой и крепостью, не произносят против них, то есть начальства, укоризненного суда пред Господом. А как диавол причастен некоторой славы, потому что он “начаток творения Господня” (Йов. 40:14), то Архангел не произнес на него укоризненного слова. Если же более достойный хулы, то есть диавол, как причастный славе, не получил от Михаила хулы пред Господом; то весьма неразумны те, которые поспешно хулят начальства, тогда как сами гораздо ниже достоинства ангелов. Под «начальствами» разумеет божественные силы, или и церковные начальства, против которых они восстают и которые они непрестанно злословят.

2Пет. 2:12. Они, как бессловесные животные, водимые природою, рожденные на уловление и истребление, злословя то, чего не понимают, в растлении своем истребятся.

2Пет. 2:13. Они получат возмездие за беззаконие, ибо они полагают удовольствие во вседневной роскоши;

Некоторые объясняли это так: они истребятся в растлении своем, как бессловесные животные, родившиеся естественно, то есть нисколько не различаясь от скотов, которые рождаются на одно истребление. «Как бессловесные животные, водимые природою», то есть живущие одной только чувственностью, а не умом и жизнью разумной. Посему они и удоболовимы для ведения по жизни растленной, водятся и увлекаются гневом и похотью, злословят то, чего не знают, то есть со свойственным им незнанием, почему и истребятся в заслуженном ими растлении, получая возмездие за беззаконие, которое они сами приготовили себе добровольно. «Полагают удовольствие во вседневной роскоши», то есть в каждодневном услаждении горла полагают истинную цель, истинное и любимое благоразумие и удовольствие. Однако должно знать, что Священное Писание, когда порицает то, что находится в людях по естеству, то есть что присуще животным, уподобляет их бессловесным. Оно говорит, например: “человек, который в чести и неразумен, подобен животным, которые погибают» (Пс. 48:13); а также: «Не будьте как конь и лошак” (Пс. 31:9); еще: “Это – откормленные кони» (Єр. 5:8); и еще: «будьте мудры, как змии, и просты, как голуби» (Мф. 10:16). Писание говорит это, не переменяя природы, а только убеждая удерживаться от природных наклонностей. Когда возвещает оно что-нибудь спасительное, то подобие заимствует от высшего, например: «будьте милосерды, как и Отец ваш милосерд» (Лк. 6:36). И здесь не претворяет природу, а только повелевает делать это, насколько станет силы.

cрамники и осквернители, они наслаждаются обманами своими, пиршествуя с вами.

2Пет. 2:14. Глаза у них исполнены любострастия и непрестанного греха; они прельщают неутвержденные души; сердце их приучено к любостяжанию: это сыны проклятия.

2Пет. 2:15. Оставив прямой путь, они заблудились, идя по следам Валаама, сына Восорова, который возлюбил мзду неправедную,

2Пет. 2:16. но был обличен в своем беззаконии: бессловесная ослица, проговорив человеческим голосом, остановила безумие пророка.

Порядок такой: срамники и осквернители; «сердце их приучено к любостяжанию», то есть искусные в любостяжании; сыны проклятия; пирующие вместе с вами; имеющие глаза, исполненные любострастия и непрестанного греха; они прельщают неутвержденные души, которые и Павел назвал “женщинами, утопающими во грехах” (2Тим. 3:6); они, оставив прямой путь, пошли путем Валаама, сына Восорова, и прочее; голоса их суть безводные источники, облака, гонимые бурею, и прочее. А за что предлежит им в будущем веке мрак? За чрезмерную их суетность, по которой они нечистотами и плотскими похотями прельщают бывших прежде в заблуждении и искренно оставивших его возвратиться, как пес, на свою блевотину. Что вставлено, то объясняет и подтверждает их суетность. Смысл же такой: они, говорит, не имеют ничего, свойственного чистоте, но пристают к чистому обществу, как пятна на чистой одежде. Когда обольстят кого-нибудь и успеют сделать попавшихся в их сети мужей и жен нечистыми, почитают это дело наслаждением, дополняя свое развращение. Они, и пиршествуя с вами, делают это не по любви и общению с другими, но потому, что находят это время удобным для обольщения женщин. Ибо они, имея глаза, смотрят не на что иное, как на любострастие, и непрестанно имея это в виду и греша, как сыны проклятия, прельщают неутвержденные души. Ибо сердце их не приучено ни к чему другому, как только к любостяжанию, то есть к разврату или к корысти, и чрез то и другое оставив путь, могший привести их ко спасению, они заблудились от него и подверглись тому же, чему и Валаам, сын Восоров, потому что и он по любви к подаркам возлюбил и награду неправедную. Но он был обличен в своем беззаконии. «Бессловесная ослица, проговорив человеческим голосом, остановила безумие пророка» (2Пет. 2:16). Отсюда научаемся, что Валаам, получив однажды запрещение от Бога идти к Валаку, снова побуждаем был к тому надменной своей страстью, которую он откармливал своим неистовым чародейством, но, обузданный страхом Божиим и страшными знамениями, бывшими во время пути, не переменил слово благословения, которое было делом не чародейства. Ибо пророки с сознанием произносят свои вещания. Посему-то и апостол назвал его “пророком”, как сознававшего, что он говорил. Ибо, если бы он не сознавал своих слов, то не мог бы выбрать того, что лучше. Итак, благословение его было делом не волхвования, но силы Божией.

2Пет. 2:17. Это безводные источники, облака и мглы, гонимые бурею: им приготовлен мрак вечной тьмы.

2Пет. 2:18. Ибо, произнося надутое пустословие, они уловляют в плотские похоти и разврат тех, которые едва отстали от находящихся в заблуждении.

2Пет. 2:19. Обещают им свободу, будучи сами рабы тления; ибо, кто кем побежден, тот тому и раб.

Вставивши многое в средину речи, между прочим пример Валаама, апостол опять начинает говорить о нечистых гностиках. Уподобляет их безводным источникам, потому что они утратили чистоту проповеди и сладкую воду жизни. Сравнивает их с облаками, гонимыми ветром, разумея ветер противный, почему и назвал его бурею, так как буря приводит гонимое ею в совершенный беспорядок. Они, говорит, облака не светлые, каковы святые, но темные, полные мрака. Приводит и причину сему, именно то, что они по суетности произносят речи надутые, привлекая плотской похотью в разврат тех, которые совершенно избегли его, или, если некогда и находились в заблуждении, то впоследствии покорили себя Господу. Сами, говорит, будучи рабами упомянутой нечистоты, которую по справедливости и назвал тлением, обещают обольщаемым свободу. А почему они иным обещают свободу, сами будучи рабами греха, приводит на это прекрасное доказательство: кто какой страстью побежден, тот и раб ее. Но это пространнее уяснится далее.

2Пет. 2:20. Ибо если, избегнув скверн мира чрез познание Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа, опять запутываются в них и побеждаются ими, то последнее бывает для таковых хуже первого.

2Пет. 2:21. Лучше бы им не познать пути правды, нежели, познав, возвратиться назад от преданной им святой заповеди.

2Пет. 2:22. Но с ними случается по верной пословице: пес возвращается на свою блевотину, и вымытая свинья идет валяться в грязи.

Сими словами подтверждает два предмета: во-первых, то, что побежденный по необходимости работает своему победителю, и, во-вторых, то, что познавшие истину, но опять придерживающиеся прежнего нечестия, впадают в зло, худшее прежнего. Присовокупляет и притчу, подтверждающую то же (Притч. 26:11). Смысл речи такой: если те, которые чрез познание Господа и Спасителя Иисуса Христа избегли скверн мира, опять запутываются в них и побеждаются ими, то они, без сомнения, и порабощаются ими, и положение их становится хуже, чем было до познания о рабстве, ибо сатана старается, чтобы они впали в большее зло. Посему-то апостол и говорит, что при такой будущности для тех, кто добровольно возвращается на зло, лучше было бы им не познавать правды, нежели, познав, впадать в большее зло. Потому что и пес, возвращающийся на свою блевотину, бывает еще отвратительнее, подобно как и свинья, ищущая омыться от грязи, если делает это в грязи же, оказывается еще грязнее прежнего.

 

Глава третья

2Пет. 3:1. Это уже второе послание пишу к вам, возлюбленные; в них напоминанием возбуждаю ваш чистый смысл,

2Пет. 3:2. чтобы вы помнили слова, прежде реченные святыми пророками, и заповедь Господа и Спасителя, преданную Апостолами вашими.

Отсюда узнаем, что посланий апостола Петра всего два. «В них напоминанием возбуждаю» значит: в этих посланиях или этими посланиями я возбуждаю ваш чистый смысл. Ибо чистому смыслу свойственно помнить, что выслушано или заповедано спасительного, и возбуждаться к исполнению сего на деле со всею силой и усердием. А заповедано это чрез проповедь пророков и апостолов. Посему и Павел говорит: «бывши утверждены на основании Апостолов и пророков» (Еф. 2:20). Ибо все они возвещали о пришествии Господа. И нельзя не верить столь многим свидетелям. Почему же говорю о пророках и апостолах? Потому, что они возвещали и о первом и о втором пришествии Самого Господа и Спасителя нашего. Порядок речи такой: «чтобы вы помнили слова, прежде реченные (ὑπό) святыми пророками», «заповедь (ὑπό) апостолов своих», «по (ὑπό) заповеди Господа и Спасителя». Ибо предлог ὑπό (от) относится ко всем. Почему же заповедует оживлять память о сем? Потому, присовокупляет, что страстно живущие по своим похотям бесстыдно нападают на верующих и насмехаются над ними, видя, что некоторые страшатся пришествия Господня, о котором вместе с пророками предвозвестил и Сам Господь, и посему гнушаются нечистой жизнью их, и особенно потому, что за предсказанием не тотчас следует событие, но для спасения вписанных в книге спасаемых допущен промежуток.

2Пет. 3:3. Прежде всего знайте, что в последние дни явятся наглые ругатели, поступающие по собственным своим похотям

2Пет. 3:4. и говорящие: где обетование пришествия Его? Ибо с тех пор, как стали умирать отцы, от начала творения, всё остается так же.

Из-за того, что для спасения многих, написанных в книге живых, не наступает вслед за словами само пришествие Господа, наглые люди нападают на верных с насмешками и говорят: «где обетование пришествия Его?» Но из-за того, что не исполнилось еще, по вышеупомянутой причине, одно обетование, несправедливо не верить и прочим спасительным заповедям Господа, как желают и домогаются люди злонамеренные. Так пустословили гностики того времени, именно: наасяне и лампетиане и евхиты. Все они, говорит, не знают; ибо добровольно смежают глаза свои перед истиной. Чего же не знают они? Того, что небеса, согласно книге Бытия Моисея, были из воды, – ибо, по словам его, Сам Бог повелел “быть тверди посреди воды» (Бут. 1:6), – равно и земля по повелению Его явилась из вод же, в которых прежде была погружена, что поскольку небо и земля состоят из вод, то неожиданно настал потоп, и что как во время потопа последовало разрушение чрез воду, так и теперь предлежит разрушиться всему чрез огонь, с чем вместе погибнут и нечестивые. Две главные стихии вселенной: вода и огонь, от которых получают бытие еще две стихии: воздух от испаряющихся вод, а земля – от вод сгущающихся, испарение же и сгущение сие производится огнем, чему поверит всякий, имеющий ум, ибо такую силу получила природа огня от Самого Творца Бога. Итак, если две только стихии, и первое истребление нечестивых было чрез воду, то совершенно необходимо, говорит, чтобы второе погубление нечестивых совершилось чрез огонь.

2Пет. 3:5. Думающие так не знают, что вначале словом Божиим небеса и земля составлены из воды и водою:

“Из воды”, как причины вещественной, “водой” же, как причиной совершительной, ибо вода содержит землю, связуя пыль оной и доставляя ей твердость, а если бы этого не было, то земля превратилась бы в пыль и воздух. Иной пустослов, быть может, возразит нам: почему же Бог, создавший видимый мир, не создал его от начала твердым, от чего и нужно возводить его к совершенству при Ное чрез потоп, а при кончине мира, как говорит теперь Петр, чрез огонь? Такому скажем, во-первых, то, что миру нельзя быть неизменяемым. Ибо как будет иметь неизменяемость то, что получило бытие чрез перемену (ибо он приведен в бытие из небытия, чего ни один благоразумный не назовет непеременою)? Поскольку же изменение к худшему дошло до самого худого, то Творец мира, чтобы возвести к лучшему, по необходимости совершил очищение его при Ное посредством воды, а при кончине совершит посредством огня. И мы имеем обыкновение подвергать некоторые вещи действию огня, не для того, чтобы уничтожить их, но для того, чтобы придать им чистоту и блеск. В этом, вероятно, никто не усомнится. Подобное и Бог обещает сделать при кончине века посредством огня: лишнее и бесполезное для будущего состояния людей Он уничтожит, например, растения, скот, лес. Так существа, не нужные для нетленной жизни, уничтожатся. Если же так, то напрасно пустословят те, которые утверждают, будто этот видимый мир от начала был нетленным. Если бы кто вздумал так же рассуждать и о существах мысленных, поскольку и они приведены в бытие из небытия, таковой пусть поймет, что самая простота (несложность) их ручается за неразрушимость и за близость их, по самому бытию, к блаженному и божественному естеству.

2Пет. 3:6. потому тогдашний мир погиб, быв потоплен водою.

Мир погиб чрез небо и землю. Земля выпустила из недр своих воду, а хляби небесные ниспустили воду на землю. “Погиб” разумей не обо всем мире, но об одних только животных, которые представляют собой как бы весь мир: ибо созданный без них мир не был бы и миром.

2Пет. 3:7. А нынешние небеса и земля, содержимые тем же Словом, сберегаются огню на день суда и погибели нечестивых человеков.

Что будет разрушение настоящего мира посредством огня – это мысль не одних только христиан, но и языческих мудрецов. Но скажет иной: зачем созидать мир, если он опять должен обратиться в тление? Такому скажем, что мир не уничтожится совершенно, но разрушится, чтобы обновиться, почему и пророк говорит: «и Ты обновишь лице земли» (Пс. 103:30). Чувственная тварь, по создании Богом, была “хороша весьма” (Бут. 1:31), а за преступление человека и сама эта тварь «покорилась суете» (Рим. 8:20), то есть утратила твердость бытия своего. Потом, когда во время потопа стало на земле мало людей богочестивых, мир как бы вторично восстановился и получил начало чрез Ноя и прочие живые существа, сохранившиеся в ковчеге для того, чтобы послужить семенем нового состояния мира. Между тем род человеческий и тогда не улучшился, но пошел на худшее прежнего, от чего не отвратил его ни закон, данный чрез Моисея, ни пришествие Господне. Итак, поскольку и призвание ко спасению было многообразно, и погибель от непокорности была многоразлична, то необходим будет огненный потоп, то есть разрушение, хотя и не всецелое, разрушение не душ, но и не тел. «Ибо всем нам должно явиться пред судом Христовым” (2Кор. 5:10), не без тел, с одними только душами, но вместе с нетленными телами. Ибо как может быть наказана одна душа без тела, когда она носит на себе сделанное ею чрез тело? Ибо праведному Судии не свойственно, когда двое погрешили в одном и том же, одного прощать, а на другого слагать всю тяжесть вины. Скажем, во-вторых, и то, что и мы посредством огня обыкновенно очищаем нечистые вещи от примеси и восстановляем их светлость. «Сберегаются на день суда и погибели» (2Пет. 3:7). “Суда” – то же, что осуждения.

2Пет. 3:8. Одно то́ не должно быть сокрыто от вас, возлюбленные, что у Господа один день, как тысяча лет, и тысяча лет, как один день.

2Пет. 3:9. Не медлит Господь исполнением обетования, как некоторые почитают то медлением; но долготерпит нас, не желая, чтобы кто погиб, но чтобы все пришли к покаянию.

Заключив слово о кончине века, что она непременно будет и будет чрез огонь (что и мы пространно разъяснили), апостол перешел к протяжению времени кончины мира и говорит, что «Не медлит Господь исполнением обетования, как некоторые почитают то медлением; но долготерпит» (2Пет. 3:9), ожидая спасения нашего и полноты имеющих спастись, и что пред Ним, бесконечным, ни какое время не продолжительно, но что у Него «и тысяча лет, как один день» (2Пет. 3:8); даже, по словам Давида, нет и множества дней, ибо он так говорит: «тысяча лет пред очами Твоими, как день вчерашний, когда он прошел, и как стража в ночи» (Пс. 89:5). Когда тысячу лет уподобляет страже ночной, то имеет в виду самый краткий срок. А ночь делится на четыре промежутка. Так Господь, по словам Евангелия (Мф. 14:25), предстал Своим апостолам «в четвертую стражу ночи».

2Пет. 3:10. Придет же день Господень, как тать ночью, и тогда небеса с шумом прейдут, стихии же, разгоревшись, разрушатся, земля и все дела на ней сгорят.

2Пет. 3:11. Если так всё это разрушится, то какими должно быть в святой жизни и благочестии вам,

2Пет. 3:12. ожидающим и желающим пришествия дня Божия, в который воспламененные небеса разрушатся и разгоревшиеся стихии растают?

Чтобы объяснить неизвестность и неожиданность пришествия Господня, апостол сравнивает оное с приходом вора и ночи. Ночь указывает на неизвестность, а вор – на неожиданность; ибо никто, ожидающий вора, не бывает ограблен. Посему и Господь говорит, что «ка́к во дни Ноя были люди, пристрастные к пирам и к бракам, пока не застиг их потоп, – так и пришествие Господа застигнет нечестивых неожиданно» (Мф. 24:37-39). “С шумом” значит с треском, а такой треск обыкновенно бывает, когда что-нибудь горит. Примечай. Апостол сказал: «земля и… дела на ней сгорят», а не «люди»; следовательно, он говорит только о погибели нечестивых или их дел нечестивых; ибо «путь нечестивых погибнет» (Пс. 1:6), а не сам нечестивый.

2Пет. 3:13. Впрочем мы, по обетованию Его, ожидаем, нового неба и новой земли, на которых обитает правда.

2Пет. 3:14. Итак, возлюбленные, ожидая сего, потщитесь явиться пред Ним неоскверненными и непорочными в мире;

2Пет. 3:15. и долготерпение Господа нашего почитайте спасением,

Господь устроит новое небо и новую землю, “новые” не по сущности и веществу; ибо если кто строит новый дом, то это не значит уже, что он строит его и из вещества, не существовавшего прежде. Нет, Бог однажды создал вещество и образовал его во всевозможные виды и составы, и что было необходимо для здешней лишь жизни, а для тамошней нетленной бесполезно и излишне, то Он отменит, а что полезно, тому даст новый образ с красотой нетленной и неувядающей, и дозволит наполнять другой и нетленный мир.

как и возлюбленный брат наш Павел, по данной ему премудрости, написал вам,

2Пет. 3:16. как он говорит об этом и во всех посланиях, в которых есть нечто неудобовразумительное, что невежды и неутвержденные, к собственной своей погибели, превращают, как и прочие Писания.

2Пет. 3:17. Итак вы, возлюбленные, будучи предварены о сем, берегитесь, чтобы вам не увлечься заблуждением беззаконников и не отпасть от своего утверждения,

2Пет. 3:18. но возрастайте в благодати и познании Господа нашего и Спасителя Иисуса Христа. Ему слава и ныне и в день вечный. Аминь.

Павел написал об этом, когда сказал: «благость Божия ведет тебя к покаянию» (Рим. 2:4). Если же долготерпение Божие ведет к покаянию, а покаяние для нас спасительно, то очевидно, что долготерпение Божие служит к нашей же пользе и спасению. Говорит «неудобовразумительное», что нечестивые проповедуют в извращенном смысле, ибо это значит «превращают». Представим один пример из всех их лжетолкований. Апостол Павел сказал: «когда умножился грех, стала преизобиловать благодать» (Рим. 5:20). Извратители придали словам апостола Павла такой смысл: будем больше грешить, чтобы большее получить прощение. Делают они это на собственную погибель. Ибо как те, которые убивали пророков и апостолов, так и те, которые превратно толкуют речи их, подлежат одному и тому же осуждению. Как их убивали те, которые не желали пользы и спасения ученикам их, так и речи их извращают те, которые не желают, чтобы кто-нибудь получил чрез них спасение. «Своим утверждением» называет веру в Господа. Наконец, как первое послание заканчивает молитвой, так и во втором просит им возрастания в вере Господней.

Знайшли помилку