Слово про новопросвітлених, або на Воскресіння Господа Нашого Іісуса Христа
Коли весняна пора змінює похмурість зими, різноманітні птахи, що летять небом, милозвучними піснями сповіщають людям про приємність цієї пори року; тоді й солодкоголосі ластівки, моторним польотом розсікаючи повітря й пролітаючи над головами людей як над квіткою, вкладають крик свій у вуха людей. У цей час можна бачити повітря чистим і безвітряним, а обличчя людей світлими і заспокоєними за подобою моря в безвітряний час. Бо звуки птахів тішать слух і чисте повітря тішить погляд, і блиск строкатих квітів тішить зір, і змішаний запах трав наповнює нюх. І насолоду цю, кохані мої, надає людям земна й швидкоплинна весна, а божественна й неминуща весна – Христос наш, що наповнив церковну галявину духовними квітами – фіалками, трояндами й ліліями, тішить зір вірою й наповнює вмістилище серця нашого божественними ароматами.
Бо хто з вірних нині не радіє? І хто нині не радіє, коли бачить новопросвітлених, які сяють за образом лілій, виблискують красою покривів, і в самому серці несуть вони золоте сяйво віри? Тут, коханий мій, якщо пильно спрямуєш погляд серця, виявиш, що серця вірних наче пурпурові квітки фіалки обагрені кров’ю Ісуса, бо троянда з полум’яними пелюстками нетлінно процвіла від Діви Марії. На якому лузі ти знайдеш пахощі, які можна порівняти з пахучою радістю на нашому лузі? Обіймаючи новопросвітленого, ти знайдеш у ньому безсмертні пахощі духу, під якими я розумію пахощі небесного помазання. Так пальми отців, увінчані вайями перемоги, принесли солодкі плоди любові; так милозвучні птахи псалмоспівівців одноголосно оспівували Богові псалми; так дівоцтво тішить Бога, приносячи чисті пахощі молитви, подібні до смоли запашного древа; так смиренномудрість радіє, приносячи в жертву Богові радісну гілку чистоти, як Авраам приніс Ісаака; так стовбури оливок, виводячи багатоплідні гілки благодійності бідним, і Господа тішать, і жебраків живлять. Дівоцтво нехай оспіває, кажучи: “Нехай виправиться молитва моя як кадило перед Тобою, Господи” (Пс. 140:2). Милосердя нехай скаже: Аз же яко маслина плодовита в домі Божому (Пс. 51:10). Праведник як фінік процвіте, як кедр, що в Лівані, помножиться (Пс. 91:13).
Нині суворість диявольської зими вигнана і радість небесного лугу знову засяяла, нині смуток померлих відступив, тому що прийшло світло воскресіння. Заспіваймо всі разом нову пісню, бо личить новому життю нова і блаженна пісня. Заспіваймо нову пісню, бо, ось, Адама оновлено, бо знищено давній гріх, се биша вся нова (2Кор. 5:17). Заспіваймо нову пісню, бо, ось, Адам оновлений і Єва на небеса піднесена, бо диявола скинуто у вогонь. Візьмемо від Маріам, сестри Мойсея, її пісню, бо доречна вона нам нині так само, як їм тоді. Нехай стане разом із нами також хор тих святих і нехай виголосить те, що оспівав при Червоному морі: Поім Господеві, славно бо прославився (Вих. 15:1). Але що Він зробив? Коня і вершника вверже в море (Вих. 15:1). Коня і вершника: коня – гріх пристрасного жінколюбства і вершника – біса, що сидить при гріху, занурив у купелі хрещення. Бо колісниці фараонові і силу його вверже в море (Вих. 15:4), тобто диявола і похмуре і прокляте його демонське полчище потопив у купелі хрещення. Більше не боюся почути: Яко земля єси, і в землю відійдеш (Бут. 3:19), бо в хрещенні землю відклав і в небо одягнувся, і чую: “Ти небо, і на небо повернешся”, бо всі ви, коли в Христа хреститеся, в Христа облекостетеся (Гал. 3:27), і хто є перстний, то є й перстні, і хто є небесний, то є й небесні (1Кор. 13:48). Повинно нам на хмари зійти і на небеса піднестися. Мені є на кого послатися. Послухай, що Павло каже: Ми піднесемось на хмарах у сретеніє Господнє на повітрі, і так завжди з Господом будемо (1Сол. 4:17). Тому – як щойно чули псалмоспівця, який застерігає нас і каже: “Цього дня, який створив Господь, будемо радіти, і веселитися в ньому” (Пс. 117:24), – радітимемо, не затьмарюючи себе пияцтвом і бешкетуванням, тому що це була би не радість, а безумство й затьмарення серця. Будемо радіти, веселячись духом, будемо радіти, насолоджуючись любов’ю, радіючи надією. Але якщо треба думати про іншу радість серця, то, приймаючи чистими руками небесний хліб, передамо його душі, бо він їжа вічного життя. Кажучи “приймаючи чистими руками”, маю на увазі не руками, вимитими звичайною водою, а руками, що світяться від благодіянь. Вберемо пелюстками губ божественне й небесне пиття, не пурпуром забарвлюючись, але обагряючись кров’ю Ісуса Христа.
О воістину великий і благий день, у який агнець приноситься в жертву, і світ спокутується, і Пастир наш живе, бо каже: Аз есмь Пастир добрий (Ін. 10:11). О нове таїнство і надзвичайне диво! Хрест поставлений і Христос розп’ятий. Те, що бачилося, було несправедливою смертю, і те, що сталося, було священним чертогом. Те, що бачилося, було хрестом, а те, що сталося, було шлюбним чертогом. Учора приготований шлюбний чертог, а нині народжений народ. О смерть Христова, що умертвила смерть і витекла в найгіршій смерті солодке життя! О таїнство Авраамове, що здійснилося у Христі! Зв’язаний Ісаак покладається на жертовник і замість нього загартовується агнець.
Син Божий на хрест підноситься і плоттю за нас розпинається, і хоча плоть страждає, Божество залишається безпристрасним. Поставлено вітрило хреста на кораблі світу, і світ залишається неушкодженим, і завдяки цьому вітрилу хреста той, хто плаває, не відає аварії, якою є смерть, але пливе на небеса. Єва вже не боїться осуду Адама, бо її гріх очищено в Марії; Адам уже не боїться змія, бо Христос стер голову дракона: Ти стер глави зміїв у воді (Пс. 73:13), тобто в хрещенні. Уже не засмучуюсь, уже не плачу, кажучи: Возвратихся на пристрасть, егда унзе ми терн (Пс. 31:4). Тому що Христос, прийшовши і вирвавши терен гріхів наших, поклав його на Свою голову. Знищено мою давню скорботу, знищено давнє прокляття, що говорить: Терни та вовчки виростить тобі (Бут. 3:18), бо висохли терни, вирвано вовчець, і на голову мою покладено майстерно сплетений вінець. Хто з юдеїв та еллінів повірить, що древо поставлено і життя процвіло? І щодня вірні зривають з нього плоди, і воно залишається невичерпним; і всяке плем’я і всякий народ вірних до цього древа сходить, йдучи душею, і наповнює розум безсмертним плодом, і древо носить всіх, і живить усіх, і закарбовує, і збагачує, і після цього на небеса возсилає.
Бо які тільки заради нас не сприйняв найменування Христос? Не в силах ми, улюблені мої, перерахувати імена Його, але я наважуся сказати: двері, шлях, вівця, пастир, черв’як, камінь, перлина, квітка, ангел, людина, Бог, світло, джерело, сонце правди. Різноманітний Христос і перебуває єдиним, різноманітний Син, будучи єдиний, і не змінюючись, і не змінюючись, бо незмінне Божество, але додає кожній діяльності власне найменування, співвідносячи його з кожним діянням відповідно до діяльності. Тож давайте подивимося, улюблені, чи можемо ми назвати відповідно до кожного найменування діяльність.
Він називається шлях, бо каже: Аз є шлях і істина (Ін. 14:6), оскільки Він є початком усякої чесноти і сходження на небеса.
Він же названий дверима, бо каже: Аз есмь дверима вівцям (Ін. 10:7), оскільки через Нього немов би через двері ми входимо в Царство Небесне.
Названий рибалкою, бо знищив сморід ідолослужіння людей, і повернув наші душі до віри благочестя, і роз’єднані уривки думки згуртував істиною.
Названий вівцею, бо як вівця на заколення ведеться, і як ягня перед тими, хто стриже його, безгласне (Іс. 53:7). Вівцею був завдяки закланню, і завдяки тому, що ми сприймаємо Його святе Тіло і навіки зберігаємося через запечатування Його святою Кров’ю.
Пастирем, бо каже: Аз есмь пастир добрий (Ін. 10:11), бо повертає овець, які заблукали, і вбиває древом хреста ворожого нам лева.
Перлиною був через те, що Він як перлина в черепашці, посеред двох стулок тіла і незайманої душі, народився без сім’я чоловіка; або через те, що Він є прикраса душі; або через Його світлозарність і чистоту та блискучість всюдисущим сяйвом Божества.
Світло, бо є світло правдиве, що просвіщає кожну людину, яка приходить у світ (Ін. 1:9), бо Він прогнав похмуру оману стародавньої темряви з наших умів і розплющив очі панівного в нас розуму, щоб ми воістину бачили, що ті, кому ми раніше поклонялися, не були богинями, а були творіннями рук людських, древом і камінням (Іс. 37:19).
Був каменем наріжним, бо вірою звів два народи немов дві стіни. Він над ними підноситься, зводячи їх в одне спасительне з’єднання.
Був сонцем правди завдяки тому, що Він світло і тепло – немає, хто сховається від теплоти Його (Пс. 18:7), і завдяки дванадцяти променям світла апостолів.
Був зерном гірчичним, оскільки принизив Сам Себе і зійшов до нашого стану, до самого початку віри, якщо Він, після того, як глибоко розсипався, сховавшись у борозенках нашої душі, спонукав до благочестя і розуму, піднісшись до висоти небесної.
Черв’як, бо каже: Аз же є черв’як, а не людина (Пс. 21:7), бо Він, сховавши сяюче Божество, наче гачок, у нашому тілі, як у черв’яку, та опустивши його в глибину життя, та, як добрий рибалка, витягнувши, виконав написане: “Витягнути чи змія здицею?”. (Йов. 40:20 слав. Йов. 40:25 Sept.). Був людиною, оскільки Він носив тіло, створене не від задоволення і сну, але виникле від Діви і Святого Духа.
Але тепер, улюблені, після того як кожен з нас прийме медоточиве вчення отців, давайте запечатаємо Святим Духом збори наших слів, щоб вони самі, прийшовши від мудрості Господа нашого Ісуса Христа, що витікає медом, наповнили вмістилище сердець наших, і кожен з нас рясний плід благочестя виростив, і один тридцять, і інший шістдесят, і інший сто вінців ангелів звершив, у Христі Іісусі Господі нашому, з Котрим Отцю слава, честь, держава разом зі Святим і Животворящим Духом, нині і на віки віків. Амінь.
* * *
Ніщо так не розташовує душу до радості, як страх Божий і віддалення від злих, і прагнення до каяття, і покаянна вдача. Тому й Давид нині догодив тим, хто отримав відпущення гріхів, представляючи, з одного боку, людинолюбство Христа, а з іншого – готуючи грішників звернутися до каяття… Блаженні, що їхні беззаконня залишились, і їхні гріхи прикрилися (Пс. 31:1). …Отже, якийсь … чи блудник … митар нехай кинеться до невичерпних джерел спасіння Христа. Неможливо без покаяння ані отримати звільнення від злих, ані бути блаженним, навіть якби ти назвав і пророків, і апостолів, і євангелістів. Тому що всі вони черпали з того ж самого джерела. У пророків – сам Давид, будучи після перелюбу ще й донині пророком завдяки милості Того, Хто поступився. В апостолах – Петро і Павло, бо перший після зречення має ключі Царства, а другий після гоніння став апостолом язичників, перемінивши іудейські ревнощі на євангельську вдачу. У євангелістах – Матвій, і не тільки його знаю, що врятувався з митарів, а й інших із ним двох. Один з яких за те, що, молячись, бив себе в груди – це вмістилище зол, за те, що не смів підняти руки у Святая, за те, що дивився на дно, не лише виправданий, а й навіть прославлений більше за фарисея. А Закхей, зійшовши на дерево, стоячи на якому, постійно визирав, чи не пройде десь непомітно хто з купців, уникнувши оподаткування, стежив і за тим, як би непомітно не пройшов повз нього купен неба і землі, Той, Хто приносить нерозкритий скарб Царства Небесного.
Але щоб нам цілком не змішати історії митарів, давай сьогодні виголосимо, якщо хочеш, розлогу промову тільки про одного Закхея, взявши його предметом міркування. Ісус – каже апостол Лука – увійшовши, проходив Єрихон. І ось чоловік, якого звуть Закхей, і він був старий митарем (Лк. 19:1-2). Але не просто так євангеліст згадав про Єрихон, але говорить про нього тому, що тут митар радо прийняв у себе Бога. Неймовірною була справа. Він згадує батьківщину його, щоб ми, згадавши про Раавську блудницю, здивувалися цій дивовижній зміні вдачі Закхея. Отже, тому він згадав Єрихон, щоб ми, уявивши подумки образ Раав блудниці, з’єднали образ спасіння обох. Бо як Раав розпусниця, прийнявши підглядача Ісуса Навина, сховала його, так і Закхей митар, прийнявши в домі істинного Ісуса, що дивиться на думки наші, нагодував його. Та прийняла Ісуса Навина, що ввів народ у землю обітниці; цей прийняв істинного Ісуса, [що вводить] у Царство Небесне… Та прийняла Ісуса, що… , цей прийняв істинного Ісуса, який зруйнував іудейський храм, бо говорить апостол Матвій: “Не має залишитися тут камінь на камені, а хто не…” [У втраченому тексті, вочевидь, ідеться про зруйнування Єрихона військами Ісуса Навина, якого, як старозавітний прообраз, порівнюють із Ісусом Христом, котрий провістив руйнування Єрусалима.] розориться (Мф. 24:2). Та прийняла Ісуса, який через Йордан провів народ у землю, що витікає молоком і медом; цей прийняв істинного Ісуса, Який через хрещення ввів вірних до того, чого око не бачило, і вухо не чуло, і на серці людині не взидоша (1Кор. 2:9). Та прийняла Ісуса, який приніс із землі на дереві виноградну китицю; цей прийняв істинного Ісуса, Який розбійника ввів у рай…
Джерело Єрихона було колись матір’ю безчаддя, живильником безпліддя, бо мало воду нехорошу. Бо мало воно широку течію, що безшумно текла, немов олія, але споглядання води не рятувало тих, хто споглядав, від спраги, бо пиття з нього було небезпечне для спраглих, бо вода його була згубна. Краса джерела змушувала прагнути до нього тих, хто проходив повз, але острах шкоди відсікав їхнє бажання. Тому, оскільки вода протікала без жодної користі, ті, хто жив поруч, зупиняючись, часто журилися, оскільки починали відчувати спрагу не через відсутність води, а через те, що бачили, що у воді цій немає користі. Не могли вони втамувати сильне відчуття спраги, тому, скаржачись, говорили джерелу: “О джерело, що течеш ти без усякої користі? Краще б ти був невидимий, або, протікаючи в горах і в піщаних пустелях, мав би там не багатьох свідків зла”. Але чому вода його була непридатна до пиття? Бо вона вбивала тіла тих, хто пив, бо якщо чоловік пив із цього джерела, тоді він не міг стати батьком, а якщо жінка, то вона не могла стати матір’ю, оскільки втрачала дар материнства. Ба більше, і земля, якщо вбирала потік води цієї, не могла вже, як звичайно, приносити плоди, і пальми, що приносять насолоду своєю тінню, знімали з себе листяний покров, і, загалом кажучи, все ставало пустелею, якщо проти своєї волі стикалося з цією водою. Таке джерело в давнину оточувало Єрихон, доки пророк Єлисей, прийшовши, взявши сіль і кинувши її в джерело, не оживив воду його. Бо так говорить Господь: Зціли воду цю (2Царів. 2:21). Так говорить Той, Хто завжди говорить і слово своє приводить у діло: Не буде у вас безчадних, нижче неплоди (Повт. 7:14). Сказав, і вода змінилася, і материнські утроби народжують, і земля дала плід, і виноград проріс, і маслини показали свої плоди. І ті, що живуть навколо, примирилися зі звичним джерелом; якщо раніше ворогували й відчували неприязнь до нього, то після цього заохочувалися до нього і стали добрими сусідами.
Але що необхідне для нас хоче сказати загадка цього джерела? Джерело, що щедро тече, хоча в давнину і виділяло марний і безплідний потік, нині зберігає слово Церкви. Бо перед Христом воно було настільки злочестиве, що і чоловік, випивши від потоку води, губив саме своє людське буття і через сплетіння уявних образів відмовлявся від своєї розумної душі; і жінка не ставала матір’ю чеснот, і не народжувала паростки смирення, і не випромінювала чисте молоко благочестя. І хоча він був у такому стані, Господь, прийшовши, привів його негайно до ладу і зробив придатним для пиття тим, що, немов сіль, вкинув у нього апостолів. А те, що були апостоли сіллю, послухай Самого Христа, Який говорить їм: Ви є сіль землі (Мф. 5:13). А те, що безплідна і безчадна стане багатоплідною, прийнявши апостольську сіль, говорить пророк: Возвеселися, неплідна, що народжувала, вигукни й закричи, що не випустила, що багато чад пустих є більшими, аніж тих, що мають чоловіка (Іс. 34:1).
Ісус прийшов до Єрихона, Джерело (життя) – до тих, хто багато харчується від джерела, Всесильна Милість – до міста, багатого на дерева і багатого на джерела. І ось, чоловік наріцаемий Закхей, старій митарем. Подвійне зло (в ньому), бо і стосунок мав до несправедливого ремесла, і начальствував над тими, хто несправедливо займається таким, тобто він не тільки сам грішив, а й брав на себе зло інших. Бо припиняв чужий шлях несправедливістю, ставлячи для подорожніх перепони на дорогах. Він, звісно, не робив засідки подорожнім, наслідуючи розбійників, і не приймав мандрівників, спонукаючи себе любов’ю гостинності, але, оскільки мав закон чинити несправедливо, збирав податки з чужої праці, наслідуючи немилосердну ненажерливість трутнів. Бо як трутні пожинають нелегку працю бджіл, хоча й не трудяться з ними разом, так і митарі викрадають собі праці чужих мандрівників, проводячи час свій у неробстві та сидячи на перехрестях. Хто-небудь плив морем, боровся з морським хвилюванням, боровся з вітрами, перетинав велике і непокірне море, а Закхей, стягуючи податок, отримує від нього свій прибуток. Пастир, живучи в посуху і спеку, під час дощу, снігу та інею, знаходячи притулок на вершинах гір, харчуючись сиром і молоком, одягаючись у необроблену шкіру овець, ця (людина) сільська, бідна, що розмовляє з горами, потрапляє на зустріч із Закхеєм, віддає десяту частину від овець і тим самим, відповідно до закону, піддається пограбуванню і вбивається без меча. Тому що уражений мечем і той, хто прийняв рани, що кровоточать, віддаляється, уникаючи в нестямі тяжкості страждань, а цей, уражений мимовільним зубожінням, трудиться до смерті і гине; не одразу виснажується, але помирає всякий раз потроху. І щоб сказати коротко, як воїни уникають неприступних фортець, і керманичі високих скель, і ті, хто б’ються, підозрілих засідок, так торговці й мандрівники, пастухи й пастирі повинні були уникати Закхея.
Але цей (чоловік), що дійшов до такої міри шаленства в безглуздому збиранні грошей, хоч і бажав бачити Ісуса, але не міг, бо заважала йому незначність зросту і тягар несправедливості. Тому нині, оскільки бажав виправити винахідливістю розуму малість зросту свого, кинувшись уперед, видерся на смоковницю і сховався під кроною листя, вважаючи, що він бачить, а його не бачать, і думаючи, що він сховався від Того, Хто знає все. Так само і кровоточива стала позаду, вважаючи, що вона непомітно візьме в Ісуса, Який нібито не помічає цього. Але та, перебуваючи поруч, доторкнулася до краю одягу Ісуса, а цей (чоловік), будучи далеко, вірою вхопився за Христа. Піднявся він на древо, щоб вилікувати зло Адама: той древом введений в оману, коли уникає Бога, а цей, бажаючи бачити Бога, древом рятується. Бо, почувши, що Той чинить багато і дивовижних чудес, що зцілює не тільки тіла, а й душі, звільняє душі від гріхів і позбавляє тіла від страждань, захотів побачити Того, Хто все всім прощає, розсудивши про себе: “Хто ж тоді цей Ісус, що очищає прокажених, зцілює сліпих, прощає гріхи тим, хто просить? Який Він видом, який зовнішністю? Чи знає він усе? Чи відчуває думки відсутніх? Чи тільки виявляє помисли тих, хто поруч із ним? Чи досліджує Він як Бог наміри серця кожної людини? Але звідки мені знати це? Хто навчить мене цього? Хто? Досвід – учитель усіх. Зійшовши на дерево, сховаюся під кроною гілок. Сховаюся і дізнаюся, чи можу бути врятованим. Якщо Він пізнає рухи душі моєї, я переконаний, що Він випрасував гріх душі моєї. Отже, одне це пізнаю для себе, що Він знає таємне помислів. Якщо Він, хоча й оточений натовпом, побачить мене, що ховається, і не тільки побачить, а й відкриє пристрасть моєї душі, вважатиму за краще все відкинути й одне знайти. Бажаю наслідувати Матвія, тому що і він був митарем, як і я, але Матвій не за своїм бажанням приступив [до Нього], а після того, як покликаний був, послухався. Але тільки-но побачив Його і порахував одним з подорожуючих, він за звичкою простягнув руки і розкрив свій бездонний гаманець, прагнучи до видобутку, і, бажаючи взяти податок з Христа, навпаки, сам від Нього був обкладений податком не зовні, але віддавши цілком самого себе. Адже, щойно почув він: Іди слідом за Мною, приступив до покликання з ревним бажанням, кинувшись швидко до Того, Хто приваблює. Отже, якщо вже митарів покликає і не тільки покликає, а й виправдовує, не завадить і мені безліч раніше скоєних зол. Бо якщо Єлисей, кинувши сіль у живильне джерело, безпліддя його зробив родючим, то, в усякому разі, і Він Сам, благодаттю, як сіллю приправивши душу мою, відродить багатство доброчесності”.
І коли він думав про це, Ісус прииде на це місце, поглянувши… рече йому: Закхее, потщався сльози (пор. Лк. 19:5). Зійшов на дерево як митар, зійшов із дерева як боголюбець. Зійшов із дерева на землю, щоб зійти через хрест на небеса. Піднявся на дерево, ховаючись від людей, зійшов на хрест, ставши угодним ангелам. Потщався сльози: днесь бо в домі твоєму личить мені бути (Лк. 19:5). О невимовна милість! О невимовне людинолюбство! …Бо де Христос гостює, там усе змінюється на краще. Закхее, потщався сльози, днесь бо в домі твоєму подобает ми бити. Що ж сказати? Дім митаря став раєм. Оскільки, що у розбійника, те бачу й у Закхея. Сказав розбійникові: “Сьогодні зі Мною будеш у раю” (Лк. 23:43), і, взявши його з дерева, ввів у рай. Сказав Закхею: днесь бо в домі твоєму личить мені бути, і, взявши його, увійшов у присінок раю, зробивши його дім раєм. І швидко зліз і підбіг… син Авраама.
Але [всі почали] нарікати, розмірковуючи самі в собі, що Він до грішного чоловіка вниде (Лк. 19:7). О творці осуду і творці безтурботності! Ви хто, праведники чи грішники? Чи ви не найгірші з усіх людей? Як же у вас оселився Ісус? Як Він у вас народився, вигодовувався, ріс, пив, їв? Що ж, бачачи безліч своїх ран, досліджуєте чужі гріхи? Інакше, чому ви називаєте Христа іноді грішником, а іноді праведником? Тому що, коли Він зцілив сліпого від народження, ви назвали Його грішним, сказавши: Даждь славу Богові, ми знаємо, що Чоловік Цей грішний є (Ін. 9:24), тому що порушує суботу. Тепер, коли Він зійшов під дах митаря, відкрито засуджуєте Його як праведника і як того, кому не личить їсти разом із грішниками. Пискахом вам, і не танцюєте; плакахом вам, і не ридаєте (Мф. 11:17). Тому що, якщо і зцілює сліпця, називаєте Його грішником. Якщо і їсть із грішниками, осуджуєте як Того, Кому не личить їсти разом із грішниками. Так що ж? Невже Йому не зцілювати сліпця в суботу, щоб не вважатися грішником? Невже не їсти з митарями, щоб здаватися праведником? Але за те звинувачуєте Його, що Він зайшов до грішної людини? І де має бути світло, як не в темряві? І світло в темряві світиться, і темрява його не охопить (Ін. 1:5). Куди має йти лікар? Чи не повинен спрямуватися до хворих? Не вимагають здоров’я лікаря, але хворі (Мф. 9:12). Куди має з’явитися агнець Божий? Чи не до митарів і грішників, щоб, взявши тягар їхній, …привести…? Даремно сварите, бо справдилося на вас сказане, що митники й розпусники варять вас у Царстві Божому (Мф. 21:31). Фарисеї… Ставши ж Закхей промовив до Господа: Ось половину маєтку мого, Господи, дам жебракам, і, коли когось скривдив, поверну четверицею (Лк. 19:8). Тому що, прийнявши [у себе] вдома Тебе, заступництво жебраків, не можу вже ображати жебраків. Не боюся вже збирання грошей, [знайшовши багатство бідності Твоєї]. [Уже не бажаю брати податки з чужих мандрівників біля воріт, засуджуючи Бога в образі людини… Отримав прощення колишніх лих.] Бажаю… будучи багатим, постійно перебувати бідним. Лисиці нори мають, і птахи небесні гнізда, а Ти не маєш, де глави підхилити (Мф. 8:20). Нехай підуть двори і присінки, пишність будівель, блискучі і сяючі будинки. Тому що замість усього цього я шукаю невичерпне багатство Твоєї бідності.
Але оскільки від безлічі цього ми не в силах з’ясувати багатство душі Закхея, піднесімо слово багатому в чеснотах Отцю, бо гостинність супутня: чесноти гостинності означають похвалу його, і наше утвердження, і вінець Церкви, і честь Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
Когда весенняя пора сменяет угрюмость зимы, различные птицы, летящие по небу, благозвучными песнями возвещают людям о приятности этого времени года; тогда и сладкогласные ласточки, проворным полетом рассекая воздух и пролетая над головами людей как над цветком, влагают крик свой в уши людей. В это время можно видеть воздух чистым и безветренным, а лица людей светлыми и успокоенными по подобию моря в безветрие. Потому что звуки птиц радуют слух и чистый воздух веселит взор, и блеск пестрых цветов услаждает зрение, и смешанный запах трав наполняет обоняние. И наслаждение это, возлюбленные мои, предоставляет людям земная и мимолетная весна, а божественная и непреходящая весна – Христос наш, наполнивший церковный луг духовными цветами – фиалками, розами и лилиями, радует зрение верою и наполняет вместилище сердца нашего божественными ароматами.
Ибо кто из верных ныне не радуется? И кто ныне не веселится, когда видит новопросвещенных, которые сияют по образу лилий, сверкающих красотою покровов, и в самом сердце несут они золотое сияние веры? Здесь, возлюбленный мой, если пристально устремишь взор сердца, обнаружишь, что сердца верных словно пурпурные цветки фиалки обагрены кровью Иисуса, ибо роза с пламенными лепестками нетленно процвела от Девы Марии. На каком лугу ты найдешь благоухание, сравнимое с благоухающей радостью на нашем лугу? Обоняя новопросвещенного, ты найдешь в нем бессмертное благоухание духа, под которым я разумею благовоние небесного помазания. Так пальмы отцов, увенчанные вайями победы, принесли сладкие плоды любви; так благозвучные птицы псалмопевцев единогласно воспевали Богу псалмы; так девство радует Бога, принося чистое благоухание молитвы, подобное смоле благовонного древа; так смиренномудрие веселится, принося в жертву Богу радостную ветвь чистоты, как Авраам принес Исаака; так стволы маслин, изводя многоплодные ветви благодеяния бедным, и Господа радуют, и нищих питают. Девство пусть воспоет, говоря: Да исправится молитва моя яко кадило пред Тобою, Господи (Пс. 140:2). Милосердие пусть скажет: Аз же яко маслина плодовита в дому Божии (Пс. 51:10). Праведник яко финике процветет, яко кедр, иже в Ливане, умножится (Пс. 91:13).
Ныне суровость диавольской зимы изгнана и радость небесного луга вновь воссияла, ныне печаль умерших отступила, потому что пришел свет воскресения. Воспоем все вместе новую песнь, ибо подобает новому жительству новая и блаженная песнь. Воспоем новую песнь, ибо, вот, Адам обновлен, ибо уничтожено древнее прегрешение, се быша вся нова (2Кор. 5:17). Воспоем новую песнь, ибо, вот, Адам обновлен и Ева на небеса вознесена, ибо дьявол низвержен в огонь. Возьмем от Мариам, сестры Моисея, ее песнь, ибо прилична она нам ныне так же, как им тогда. Пусть станет вместе с нами также хор тех святых и пусть произнесет то, что воспел при Красном море: Поим Господеви, славно бо прославися (Вих. 15:1). Но что Он совершил? Коня и всадника вверже в море (Вих. 15:1). Коня и всадника: коня – грех страстного женолюбия и всадника – беса, сидящего при грехе, погрузил в купели крещения. Ибо колесницы фараоновы и силу его вверже в море (Вих. 15:4), то есть диавола и мрачное и проклятое его демонское полчище потопил в купели крещения. Больше не боюсь услышать: Яко земля еси, и в землю отыдеши (Бут. 3:19), потому что в крещении землю отложил и в небо облачился и слышу: «Ты небо и на небо возвратишься», потому что все вы, елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся (Гал. 3:27), и яков перстный, такови и перстнии; и яков небесный, тацы же и небеснии (1Кор. 13:48). Должно нам на облака взойти и на небеса вознестись. Мне есть на кого сослаться. Послушай, что Павел говорит: Мы восхищени будем на облацех в сретение Господне на воздусе, и тако всегда с Господам будем (1Сол. 4:17). Поэтому – как только что слышали псалмопевца, который увещает нас и говорит: Сей день, его же сотвори Господь, возрадуемся и возвеселимся в онь (Пс. 117:24), – будем радоваться, не помрачая себя пьянством и бесчинством, потому что это было бы не радостью, но безумием и помрачением сердца. Будем радоваться, веселясь духом, будем радоваться, наслаждаясь любовью, радуясь надеждой. Но если должно думать о другой радости сердца, то, принимая чистыми руками небесный хлеб, передадим его душе, потому что он пища вечной жизни. Говоря «принимая чистыми руками», имею в виду не руками, вымытыми обычной водой, а руками, которые светятся от благодеяний. Вберем лепестками губ божественное и небесное питье, не пурпуром окрашиваясь, но обагрясь кровью Иисуса Христа.
О поистине великий и благой день, в который агнец приносится в жертву, и мир искупается, и Пастырь наш живет, ибо говорит: Аз есмь Пастырь добрый (Ін. 10:11). О новое таинство и необычайное чудо! Крест водружен и Христос распят. То, что виделось, было несправедливой смертью и то, что случилось, было священным чертогом. То, что виделось, было крестом, а то, что совершилось, было брачным чертогом. Вчера приготовлен брачный чертог, а ныне рожден народ. О смерть Христова, умертвившая смерть и источившая в горчайшей смерти сладкую жизнь! О таинство Авраамово, совершившееся во Христе! Связанный Исаак полагается на жертвенник и вместо него агнец закалается.
Сын Божий на крест возносится и плотью за нас распинается, и хотя плоть страдает, Божество остается бесстрастным. Водружен парус креста на корабле мира, и мир остается невредимым, и благодаря этому парусу креста плавающий не ведает крушения, каковым является смерть, но плывет на небеса. Ева уже не боится осуждения Адама, потому что ее грех очищен в Марии; Адам уже не боится змия, ибо Христос стер главу дракона: Ты стерл еси главы змиев в воде (Пс. 73:13), то есть в крещении. Уже не печалюсь, уже не плачу, говоря: Возвратихся на страсть, егда унзе ми терн (Пс. 31:4). Потому что Христос, придя и вырвав терн прегрешений наших, возложил его на Свою главу. Уничтожена моя древняя скорбь, уничтожено древнее проклятие, гласящее: Терния и волчцы возрастит тебе (Бут. 3:18), потому что иссохли терния, вырван волчец и на главу мою возложен искусно сплетенный венец. Кто из иудеев и эллинов поверит, что древо водружено и жизнь процвела? И каждый день верные срывают с него плоды, и оно остается неоскудевающим; и всякое племя и всякий народ верных к этому древу восходит, шествуя душой, и наполняет ум бессмертным плодом, и древо носит всех, и питает всех, и запечатлевает, и обогащает, и после этого на небеса воссылает.
Ибо какие только ради нас не воспринял наименования Христос? Не в силах мы, возлюбленные мои, перечислить имена Его, но я решусь сказать: дверь, путь, овца, пастырь, червь, камень, жемчужина, цветок, ангел, человек, Бог, свет, источник, солнце правды. Многообразный Христос и пребывает единым, многообразен Сын, будучи един, и не изменяясь, и не переменяясь, ибо неизменно Божество, но прилагает каждой деятельности собственное наименование, соотнося его с каждым деянием соответственно деятельности. Поэтому давайте посмотрим, возлюбленные, можем ли мы назвать соответственно каждому наименованию деятельность.
Он называется путь, потому что говорит: Аз есмь путь и истина (Ін. 14:6), поскольку Он является началом всякой добродетели и восхождения на небеса.
Он же назван дверь, потому что говорит: Аз есмь дверь овцам (Ін. 10:7), поскольку через Него как бы через дверь мы входим в Царство Небесное.
Назван рыбаком, поскольку уничтожил зловоние идолослужения людей, и возвратил наши души к вере благочестия, и разобщенные обрывки мысли сплотил истиной.
Назван овцой, потому что яко овча на заколение ведеся и яко агнец пред стригущими его безгласен (Іс. 53:7). Овцой был благодаря закланию, и благодаря тому, что мы воспринимаем Его святое Тело и навечно сохраняемся через запечатление Его святой Кровью.
Пастырь, потому что говорит: Аз есмь пастырь добрый (Ін. 10:11), поскольку возвращает заблудившихся овец и убивает древом креста враждебного нам льва.
Жемчужиной был из-за того, что Он как жемчужина в раковине, посреди двух створок тела и девственной души, родился без семени мужа; или из-за того, что Он есть украшение души; или из-за Его светозарности и чистоты и блистания вездесущим сиянием Божества.
Свет, потому что бе свет истинный, иже просвещает всякого человека, грядущдго в мир (Ін. 1:9), поскольку Он прогнал мрачное заблуждение древней тьмы от наших умов и раскрыл очи господствующего в нас ума, чтобы мы поистине видели, что те, кому мы раньше поклонялись, не беша бобози, но дела рук человеческих, древа и камение (Іс. 37:19).
Был камнем краеугольным, потому что верой возвел два народа словно две стены. Он над ними возвышается, сводя их в одно спасительное соединение.
Был солнцем правды благодаря тому, что Он свет и тепло – несть, иже укрыется теплоты Его (Пс. 18:7), и благодаря двенадцати лучам света апостолов.
Был зерном горчичным, поскольку умалил Сам Себя и снизошел к нашему состоянию, к самому началу веры, если Он, после того как глубоко рассыпался, скрывшись в бороздках нашей души, побудил к благочестию и разуму, вознесшись к высоте небесной.
Червь, ибо говорит: Аз же есмь червь, а не человек (Пс. 21:7), потому что Он, сокрыв сияющее Божество словно крючок в нашем теле как в червяке, и опустив его в глубину жизни, и как хороший рыбак вытащив, исполнил написанное: Извлечения ли змия удицею? (Йов. 40:20 слав. Йов. 40:25 Sept.).
Был человеком, поскольку Он носил тело, составленное не от удовольствия и сна, но возникшее от Девы и Святого Духа.
Но теперь, возлюбленные, после того как каждый из нас приимет медоточивое учение отцов, давайте запечатлеем Святым Духом собрание наших слов, чтобы они сами, придя от источающей мед мудрости Господа нашего Иисуса Христа, наполнили вместилище сердец наших, и каждый из нас обильный плод благочестия произрастил, и один тридцать, и иной шестьдесят, и другой сто венцов ангелов совершил, в Христе Иисусе Господе нашем, с Которым Отцу слава, честь, держава вместе со Святым и Животворящим Духом, ныне и во веки веков. Аминь.
* * *
Ничто так не располагает душу к радости, как страх Божий и удаление от злых, и стремление к раскаянию, и покаянный нрав. Поэтому и Давид ныне ублажил получивших отпущение грехов, представляя, с одной стороны, человеколюбие Христа, а с другой – приготовляя грешников обратиться к раскаянию… Блажени, ихже оставишася беззакония, и ихже прикрышася греси (Пс. 31:1). …Итак, какой … или блудник … мытарь пусть устремится к неистощимым источникам спасения Христа. Невозможно без покаяния ни получить освобождение от злых, ни быть блаженным, даже если бы ты назвал и пророков, и апостолов, и евангелистов. Потому что все они черпали из того же самого источника. В пророках – сам Давид, будучи после прелюбодеяния еще и до ныне пророком благодаря милости Уступившего. В апостолах – Петр и Павел, потому что первый после отречения имеет ключи Царствия, а второй после гонения стал апостолом язычников, переменив иудейскую ревность на евангельский нрав. В евангелистах – Матфей, и не только его знаю спасшимся из мытарей, но и других с ним двух. Один из которых за то, что, молившись, ударял себя в грудь – это вместилище зол, за то, что не дерзал поднять руки во Святая, за то, что смотрел долу, не только оправдан, но даже прославлен более фарисея. А Закхей, взойдя на древо, стоя на котором, постоянно выглядывал, не пройдет ли где незаметно кто из купцов, избежав обложения налогом, следил и за тем, как бы незаметно не прошел мимо него купен неба и земли, Тот, Который приносит непохищаемое сокровище Царства Небесного.
Но чтобы нам целиком не смешать истории мытарей, давай сегодня произнесем, если хочешь, пространную речь только об одном Закхее, взяв его предметом рассуждения. Иисус – говорит апостол Лука – вшед прохождаше Иерихон. И се муж нарицаемый Закхей: и сей бе старей мытарем (Лк. 19:1-2). Но не просто так евангелист упомянул об Иерихоне, но говорит о нем потому, что здесь мытарь радушно принял у себя Бога. Невероятным было дело. Он упоминает отечество его, чтобы мы, вспомнив о Раав блуднице, удивились этому удивительному изменению нрава Закхея. Итак, потому он упомянул Иерихон, чтобы мы, представив мысленно образ Раав блудницы, соединили образ спасения обоих. Потому что, как Раав блудница, приняв соглядатая Иисуса Навина, скрыла его, так и Закхей мытарь, приняв в доме истинного Иисуса, смотрящего на мысли наши, накормил его. Та приняла Иисуса Навина, который ввел народ в землю обетования; этот принял истинного Иисуса, [вводящего] в Царство Небесное… Та приняла Иисуса, который.., этот принял истинного Иисуса, разрушившего иудейский храм, ибо говорит апостол Матфей: Не имать остати зде камень на камени, иже не… [В утраченном тексте, по всей видимости, речь идет о разрушении Иерихона войсками Иисуса Навина, который как ветхозаветный прообраз сравнивается с Иисусом Христом, предсказавшим разорение Иерусалима.] разорится (Мф. 24:2). Та приняла Иисуса, который через Иордан провел народ в землю, источающую молоко и мед; этот принял истинного Иисуса, Который через крещение ввел верных к тому, чего око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша (1Кор. 2:9). Та приняла Иисуса, который принес из земли на древе виноградную кисть; этот принял истинного Иисуса, Который разбойника ввел в рай…
Источник Иерихона был прежде матерью бесчадия, питателем бесплодия, поскольку имел воду нехорошую. Потому что было у него широкое течение, бесшумно текущее словно масло, но созерцание воды не избавляло созерцающих от жажды, ибо питье из него было небезопасно для жаждущих, так как вода его была губительна. Красота источника заставляла стремиться к нему проходивших мимо, но боязнь вреда отсекала их желание. Поэтому, поскольку вода протекала без всякой пользы, живущие рядом, останавливаясь, часто сокрушались, поскольку начинали испытывать жажду не из-за отсутствия воды, а из-за того, что видели, что в воде этой нет пользы. Не могли они утолить сильное чувство жажды, поэтому, жалуясь, говорили источнику: «О источник, что течешь ты без всякой пользы? Лучше бы ты был невидим, или, протекая в горах и в песчаных пустынях, имел бы там не многих свидетелей зла». Но почему вода его была непригодна к питью? Потому что она убивала тела пьющих, ибо если муж пил из этого источника, тогда он не мог стать отцом, а если женщина, то она не могла стать матерью, поскольку теряла дар материнства. Более того, и земля, если вбирала ток воды этой, не могла уже как обычно приносить плоды, и пальмы, доставляющие удовольствие своей тенью, снимали с себя лиственный покров, и, в целом говоря, все становилось пустыней, если против своей воли сталкивалось с этой водой. Такой источник в древности окружал Иерихон, пока пророк Елисей, придя и взяв соль, и бросив ее в источник, не оживотворил воду его. Ибо сице глаголет Господь: Исцелих воды сия (2Царів. 2:21). Так говорит Тот, Кто всегда говорит и слово свое приводит в дело: Не будет в вас безчадных, ниже неплоды (Повт. 7:14). Сказал, и вода изменилась, и материнские утробы рождают, и земля дала плод, и виноград произрос, и маслины показали свои плоды. И живущие вокруг примирились с привычным источником; если раньше враждовали и испытывали неприязнь к нему, то после этого вознуждались в нем и стали добрыми соседями.
Но что необходимое для нас хочет сказать загадка этого источника? Источник, щедро текущий, хотя в древности и источал бесполезный и бесплодный поток, ныне хранит слово Церкви. Потому что прежде Христа он был столь злочестив, что и муж, испив от потока воды, губил само свое человеческое бытие и из-за сплетения мнимых образов отказывался от своей разумной души; и женщина не становилась матерью добродетелей и не рождала ростки смиренномудрия и не источала чистое молоко благочестия. И хотя он был в таком состоянии, Господь, придя, привел его тотчас в порядок и сделал пригодным для питья тем, что, словно соль, вбросил в него апостолов. А то, что были апостолы солью, послушай Самого Христа, Который говорит им: Вы есте соль земли (Мф. 5:13). А то, что бесплодная и бесчадная станет многоплодной, принявши апостольскую соль, говорит пророк: Возвеселися, неплоды, порождающая; возгласи и возопий, нечревоболевшая; яко много чада пустыя паче, нежели имущия мужа (Іс. 34:1).
Иисус пришел к Иерихону, Источник (жизни) – к многопитаемым от источника, Всесильная Милость – к городу, богатому деревьями и обильному источниками. И се, муж нарицаемый Закхей, старей мытарем. Двойное зло (в нем), потому что и отношение имел к неправедному ремеслу, и начальствовал над теми, кто несправедливо занимается таковым, то есть он не только сам грешил, но и принимал на себя зло других. Ибо пресекал чужой путь несправедливостью, ставя для путников преграды на дорогах. Он, конечно, не делал засады путникам, подражая разбойникам, и не принимал путешествующих, побуждая себя любовью гостеприимства, но, поскольку был у него закон поступать несправедливо, собирал налоги с чужих трудов, подражая немилосердной прожорливости трутней. Потому что как трутни пожинают нелегкий труд пчел, хотя и не трудятся с ними вместе, так и мытари похищают себе труды чужих путешественников, проводя время свое в праздности и сидя на перекрестках. Кто-нибудь плыл морем, боролся с морским треволнением, сражался с ветрами, пересекал большое и непокорное море, а Закхей, взимая налог, получает от него свою прибыль. Пастырь, живя при засухе и зное, при дожде, снеге и инее, находя прибежище на вершинах гор, питаясь сыром и молоком, одеваясь в необработанную шкуру овен, этот (человек) сельский, бедный, беседующий с горами, попадается на встречу с Закхеем, отдает десятую часть от овен, и тем самым по закону подвергается ограблению и убивается без меча. Потому что пораженный мечем и принявший кровоточащие раны удаляется, избегая в бесчувствии тяжесть страданий, а этот, пораженный невольной бедностью, трудится до смерти и погибает; не сразу истощается, но умирает всякий раз понемногу. И чтобы сказать вкратце, как воины избегают неприступных крепостей, и кормчие высоких скал, и сражающиеся подозрительных засад, так торговцы и путешественники, пастухи и пастыри должны были избегать Закхея.
Но этот (человек), дошедший до такой степени неистовства в бессмысленном собирании денег, хотя и желал видеть Иисуса, но не мог, потому что мешала ему незначительность роста и бремя несправедливости. Поэтому ныне, поскольку желал исправить находчивостью ума малость роста своего, устремившись вперед, взобрался на смоковницу и спрятался под кроной листвы, полагая, что он видит, а его не видят, и думая, что он скрылся от Знающего все. Точно так же и кровоточивая стала позади, полагая, что она незаметно возьмет у Иисуса, Который будто бы не замечает этого. Но та, находясь рядом, прикоснулась к краю одежд Иисуса, а этот (человек), будучи вдали, верой ухватился за Христа. Взобрался он на древо, чтобы излечить зло Адама: тот древом введен в заблуждение, когда избегает Бога, а этот, желая видеть Бога, древом спасается. Потому что, услышав, что Тот совершает многие и удивительные чудеса, что исцеляет не только тела, но и души, освобождает души от грехов и избавляет тела от страданий, захотел увидеть Того, Кто все всем прощает, рассудив про себя: «Кто же тогда этот Иисус, очищающий прокаженных, исцеляющий слепцов, прощающий согрешения просящим? Каков Он видом, каков наружностью? Знает ли он все? Испытует ли мысли отсутствующих? Или только обнаруживает помыслы тех, кто рядом с ним? Исследует ли Он как Бог намерения сердца каждого человека? Но откуда мне знать это? Кто научит меня этому? Кто? Опыт – учитель всех. Взойдя на дерево, спрячусь под кроной ветвей. Спрячусь и узнаю, могу ли быть спасенным. Если Он узнает движения души моей, я убежден, что Он изгладил грех души моей. Итак, одно это познаю для себя, что Он знает тайное помыслов. Если Он, хотя и окружен толпой, увидит меня, скрывающегося, и не только увидит, но и откроет страсть моей души, предпочту все отвергнуть и одно найти. Желаю подражать Матфею, потому что и он был мытарем, как и я, но Матфей не по своему произволению приступил [к Нему], но после того как призван был, послушался. Но едва только увидел Его и посчитал одним из путешествующих, он по привычке протянул руки и раскрыл свой бездонный кошель, устремясь к добыче, и, желая взять налог с Христа, напротив того сам от Него был обложен налогом не внешне, но отдав целиком самого себя. Ведь, как только услышал он: Иди вслед за Мной, приступил к призванию ревностным желанием, устремившись быстро к Привлекающему. Итак, если уж мытарей призывает и не только призывает, но и оправдывает, не помешает и мне множество прежде совершенных зол. Ибо если Елисей, бросив соль в питающий источник, бесплодие его сделал плодородным, то, во всяком случае, и Он Сам, благодатью как солью приправив душу мою, возродит богатство добродетели».
И когда он помышлял об этом, Иисус прииде на это место, воззрев… рече ему: Закхее, потщався слези (ср. Лк. 19:5). Взошел на древо как мытарь, сошел с дерева как боголюбец. Сошел с дерева на землю, чтобы взойти через крест на небеса. Поднялся на дерево, скрываясь от людей, взошел на крест, став угодным ангелам. Потщався слези: днесь бо в дому твоем подобает ми быти (Лк. 19:5). О несказанная милость! О неизреченное человеколюбие! …Ибо где Христос гостит, там все изменяется в лучшую сторону. Закхее, потщався слези, днесь бо в дому твоем подобает ми быти. Что же сказать? Дом мытаря сделался раем. Поскольку, что у разбойника, то вижу и у Закхея. Сказал разбойнику: Днесь со Мною будеши в рай (Лк. 23:43), и, взяв его от древа, ввел в рай. Сказал Закхею: днесь бо в дому твоем подобает ми быти, и, взяв его, вошел в преддверие рая, соделав его дом раем. И быстро слез и подбежал… сын Авраама.
Но [все начали] роптать, рассуждая сами в себе, что Он ко грешну мужу вниде (Лк. 19:7). О творцы осуждения и делатели беспечности! Вы кто, праведники или грешники? Вы не самые ли худшие всех людей? Как же у вас поселился Иисус? Как Он у вас родился, вскармливался, рос, пил, ел? Что же, видя множество своих ран, исследуете чужие согрешения? Иначе, почему вы называете Христа иногда грешником, а иногда праведником? Потому что, когда Он исцелил слепого от рождения, вы назвали Его грешным, сказав: Даждъ славу Богу; мы вемы, яко Человек Сей грешен есть (Ін. 9:24), потому что нарушает субботу. Теперь, когда Он взошел под кров мытаря, открыто порицаете Его как праведника и как того, кому не подобает есть вместе с грешниками. Пискахом вам, и не плясасте; плакахом вам, и не рыдасте (Мф. 11:17). Потому что, если и исцеляет слепца, называете Его грешником. Если и ест с грешниками, порицаете как Того, Кому не подобает есть вместе с грешниками. Так что же? Неужели Ему не исцелять слепца в субботу, чтобы не считаться грешником? Неужели не есть с мытарями, чтобы казаться праведником? Но за то обвиняете Его, что Он зашел к грешному человеку? И где должен находится свет, как не во тьме? И свет во тме светится, и тма его не объят (Ін. 1:5). Куда должен идти врач? Не должен ли устремиться к больным? Не требуют здравии врача, но болящие (Мф. 9:12). Куда должен явиться агнец Божий? Не к мытарям ли и грешникам, чтобы, взяв бремя их, …привести..? Напрасно ругаете, ибо исполнилось на вас сказанное, что мытари и любодейцы варяют вы в Царствии Божии (Мф. 21:31). Фарисеи … Став же Закхей рече ко Господу: Се пол имения моего, Господи, дам нищим: и аще кого чим обидех, возвращу четверицею (Лк. 19:8). Потому что, приняв [у себя] дома Тебя, заступление нищих, не могу уже обижать нищих. Не боюсь уже собирания денег, [найдя богатство бедности Твоей]. [Уже не желаю брать налоги с чужих путешественников у врат, осуждая Бога в образе человека… Получил прощение прежних зол.] Желаю… будучи богатым, постоянно пребывать нищим. Лиси язвины имут, и птицы небесныя гнезда, а Ты не имеешь, где главы подклонити (Мф. 8:20). Пусть уйдут дворы и преддверия, великолепие строений, блестящие и сияющие дома. Потому что вместо всего этого я ищу неоскудеваемое богатство Твоей бедности.
Но поскольку от множества сего мы не в силах изъяснить богатство души Закхея, вознесем слово богатому в добродетелях Отцу, ибо гостеприимство сопутствуемо: добродетели гостеприимства означают похвалу его, и наше утверждение, и венец Церкви, и честь Христа, Которому слава и держава во веки веков. Аминь.
