Книга, вельми корисна для душі, про безперестанне Причащання Святих Христових Таїн

Про те, що православним християнам необхідно часто причащатися Божественного Тіла і Крові нашого Господа

Наказується всім православним християнам причащатися часто, по-перше, Владичними заповідями Господа нашого Іісуса Христа, по-друге, Діяннями і Правилами святих Апостолів і священних Соборів, а також свідоцтвами божественних отців, по-третє, самими словами, чином і священнодійством святої Літургії, а по-четверте, зрештою, власне самим Святим Причащанням.

1 Господь наш Іісус Христос, перш ніж преподати Таїнство Причащання, сказав: “хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу” (Ін. 6:51). Тобто їжа, яку Я хочу вам дати, – це Плоть Моя, яку Я хочу віддати для оживотворення всього світу. Це означає, що Божественне Причастя для віруючих – це необхідна складова частина духовного і по Христу життя. Але оскільки це духовне і по Христу життя не повинне згасати і перериватися (як каже Апостол, духа не вгашайте (1Сол. 5:19)), а повинне бути постійним і безперервним, щоб живі не для себе жили, а для Померлого за них і Воскреслого (за тим же Апостолом¹), тобто щоб живучі вірні жили більше життям не власним і тілесним, а життям Христа, Котрий за них помер і воскрес, – із необхідністю, отже, вимагається, щоб було постійним і те, що його складає, тобто Божественне Причащання.

І в іншому місці Господь говорить наказово: “істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі” (Ін. 6:53). З цих слів стає зрозуміло, що Божественне Причастя для християн настільки необхідне, наскільки необхідне і святе Хрещення. Оскільки те ж саме подвійне повеління, яке Він сказав про Хрещення, Він сказав і про Божественне Причастя. Про святе Хрещення Він сказав: “істинно, істинно кажу тобі, якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже” (Ін. 3:5). І про Божественне Причастя подібним же чином: “істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі”. Отже, як без Хрещення нікому неможливо жити духовним життям і спастися, так неможливо нікому жити і без Божественного Причастя. Однак оскільки ці два [Таїнства] мають ту відмінність, що Хрещення відбувається один раз, а Божественне Причастя звершується постійно і щодня, звідси робиться висновок, що в Божественному Причасті є дві необхідні речі: по-перше, воно повинно звершуватися, а по-друге, звершуватися постійно.

До того ж, коли Господь передавав це Таїнство Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: “Хто хоче, хай їсть Моє Тіло, а хто хоче, хай п’є Мою Кров”, як Він сказав: “якщо хто хоче йти за Мною” (Мф. 16:24) і “коли хочеш бути досконалим” (Мф. 19:21). Але Він проголосив наказово: “прийміть, їжте; це є Тіло Моє”, і “пийте з неї всі, бо це є Кров Моя” (див. Мф. 26:26-28). Тобто неодмінно ви маєте їсти Моє Тіло і обов’язково маєте пити Мою Кров. І знову каже: “це творіть на Мій спомин” (Лк. 22:19). Тобто це Таїнство Я вам передаю, щоб воно звершувалося не один, чи два, чи три рази, а щоденно (як то пояснює божественний Златоуст) на спомин Моїх страждань. Моєї смерті і всього Мого домобудівництва спасіння.

Ці слова Господа ясно представляють два необхідних [моменти] в Причащанні: один полягає в обов’язковому велінні, яке вони містять, а інший – у тривалості, на яку вказує слово “творіть”, що, зрозуміло, означає, що нам наказується не просто причащатися, а причащатися безперестанку. Отже, кожен тепер бачить, що не дозволяється православному порушувати це веління, якого чину б він не був, але йому ставиться в обов’язок і зобов’язання зберігати це неодмінно, приймати це як Владичні заповіді та встановлення.

2. Божественні апостоли, слідуючи цій настійній заповіді нашого Господа, на початку проповіді [Євангелія], за першої зручної нагоди, збиралися з усіма вірними в таємному місці через побоювання від іудеїв (Ін. 20:19), навчали християн, молилися і, звершуючи Таїнство, причащалися і самі, і всі, хто зібрався, як про це свідчить св. Лука в ” Діяннях апостолів”, де каже, що три тисячі, які увірували в Христа в день П’ятидесятниці й охрестилися, були з апостолами, щоб чути їхнє вчення, щоб здобувати від них користь, молитися з ними та причащатися Пречистих Таїн, щоб освячуватися й краще утверджуватися у вірі Христовій. “Вони ж постійно перебували, – каже він, – у вченні Апостолів, в єднанні та переломленні хліба і в молитвах” (Діян. 2:42).

І щоб це необхідне передання Господа зберігалося наступними християнами і згодом не забулося, те, що апостоли тоді робили, те й написали у 8-му і 9-му своїх Правилах, наказуючи із суворим випробуванням і з покаранням відлучення, щоб не залишився ніхто без причастя Божественних Тайн, коли звершується свята Літургія.

“Якщо єпископ, або пресвітер, або диякон, або будь-хто зі священного списку під час звершення приношення не причаститься: нехай представить причину, і якщо є благословення, нехай буде прощений. Якщо ж не надасть: нехай буде відлучений від спілкування Церковного, як винний у тому, що заподіяв шкоду народові, і той, хто звершував приношення, навів підозру, ніби той неправильно здійснив таїнство”². Тобто якщо хтось не причаститься, коли звершується свята Літургія, хай скаже причину, чому не причастився, і якщо вона поважна, хай йому пробачать, якщо ж він цього не говорить, тоді має бути відлучений.

А в 9-му правилі вони кажуть: “Усіх вірних, які входять до церкви і писання слухають, але не перебувають на молитві та Святому Причасті до кінця, як таких, що порушують порядок у церкві, відлучати належить від спілкування Церковного”³. Тобто всі ті вірні, які приходять до церкви та слухають писання, але не залишаються на молитві та Святого Причастя не долучаються, мають відлучатись від церкви, бо вчиняють безчинство в церкві.

Пояснюючи це правило, Вальсамон каже: “Визначення цього правила дуже суворе, бо воно відлучає тих, хто приходить до церкви, і тих, хто не залишається до кінця, і тих, хто не причащається”. І інші канони подібним чином наказують, щоб усі були готові й гідні Причастя.

Антіохійський собор, слідуючи святим апостолам, по-перше, підтверджує їхнє вищенаведене правило, а потім додає: “Усі, хто входить до церкви і слухає священні писання, але через якесь ухилення від порядку не беруть участі в молитві з народом або відвертаються від Причастя святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви, допоки не будуть у змозі, сповідавшись, принісши плоди каяття та попросивши прощення, одержати його”⁴. тобто, всі ті, які входять до церкви і слухають священні писання, але не моляться разом з рештою народу або відмовляються від Божественного Причастя, повинні відлучатися доти, доки не висповідаються і не покажуть плодів покаяння, і не проситимуть прощення, після чого можуть бути прощені.

Отже, бачите, брати мої, що всі християни підлягають неодмінному відлученню і повинні причащатися часто і що вони зобов’язані робити це на кожній Літургії, щоб не бути відлученими і святими апостолами, і святим Собором?

3 Якщо ми уважно придивимося до Божественної і святої Літургії, то побачимо, що від початку до кінця вся вона має на меті і вказує на Причастя присутніх вірних християн, бо це виявляють і молитви, які читає священик таємно, і вигуки, і всі слова, і священнодійства, і чинопослідування, які відбуваються на ній.

У молитві, яка називається молитвою вірних, написано: “Даждь им ( тобто вірним), всегда со страхом и любовию служащим Тебе, неповинно и неосужденно причаститися Святых Твоих Таин”. У молитві, яка слідує за звершенням Таїн⁵, написано: “Якоже быти причащающимся во трезвение души, во оставление грехов”. Тобто щоб послужили ці Святі Дари вірним, які причащаються, для очищення душі та прощення гріхів. У молитві, яка знаходиться перед Причастям, говориться: “И сподоби державною Твоею рукою преподать нам пречистое Тело Твое и честную Кровь, и нами всем людем”. Тобто удостой нас, Господи, дати нам Своєю міцною рукою Твоє Святе Тіло і чесну Кров і через нас передай усьому Твоєму народу.

Це ми бачимо також і в вигуках, коли священик взиває немов би від Лиця Господнього до народу: “Примите, ядите, сие есть Тело Мое” та “пиите от нея вси, сия есть Кровь Моя”. І коли, тримаючи у своїх руках святу Чашу з животворящим Тілом і Кров’ю, виходить із врат і показує її народові, тоді запрошує його до Божественного Причастя і голосно взиває: “Со страхом Божиим, верою и любовию⁶ приступите”. Тобто підходьте зі страхом Божим, вірою і любов’ю причащатися Божественних Тайн.

Після Причащання священик і народ дякують Богові за цю велику благодать, якої вони удостоїлися. Народ дякує: “Да исполнятся уста наша хваления Твоего, Господи, яко сподобил еси нас причаститися Святым Твоим, Божественным, безсмертным и животворящим Тайнам”, що означає: “О Господи, нехай вуста наші наповняться славослів’ям Тобі, бо Ти нас удостоїв причаститися Святим і безсмертним Твоїм Тайнам”. А священик каже: “Прости приимше Божественных, Святых, Пречистых и животворящих Тайн достойно благодарим Господа”, що значить: “Браття, оскільки з чистою совістю ми всі причастилися Святих і животворящих Тайн, давайте разом дякувати Господу”.

Але і Херувимська пісня, яку співає народ, якщо хто-небудь задумається, є підготовкою до Причастя, бо вона говорить: “Всі ми, що таємничо зображають багатоочітих херувимів і співаємо трисвяту пісню Животворящій Трійці, очистимо наш розум від усякого піклування й клопоту цього світу, бо треба буде прийняти нам у нашу душу та причаститися Царя всього сущого, Котрого оточують невидимо чини небесних ангелів”. Те ж саме означає і молитва Господня, що виголошується після преложення Таїнств, бо в ній християни просять Бога і Отця дати їм насущний хліб, яким є головним чином Святе Причастя.

Та й самі назви Літургії – “Спілкування” (Κοινονια) та “Зібрання” (Συνάντηση), як вона переважно називається, спонукають у певному сенсі з необхідністю до частого Причащання. Адже “Спілкування” і “Зібрання” означають, що за допомогою Причастя Тіла і Крові Христових усі вірні збираються, спілкуються і з’єднуються з Христом, і робляться з Ним одним тілом і одним духом.

Отже, на підставі всього цього священного чину Божественної Літургії я прошу вас, брати мої, скажіть мені зі страхом Божим і прислухаючись до совісті у вашій душі, чи не очевидно, що ті християни, які приходять на Літургію, зобов’язані причащатися часто? Чи не мають вони обов’язку робити це і для того, щоб була явлена Літургія як спілкування, зібрання і трапеза, і щоб не виявилися вони злочинцями того, у що вірять і що сповідують? А якщо вони не причащаються, як самі зізнаються, то боюся, боюся, чи не виявляються вони злочинцями? І тому я не знаю, чи мають істинний чин і чи доречно те, що їх запрошує священик, та інші слова і священнодійства і устав, який буває на Літургії? Тому що всі, як один, відступають, і не знаходиться жоден християнин, який виконав би їх і послухався б запрошення священика або, щоб сказати краще, Бога, але [кожен] йде від Святині ні з чим, не прийнявши її і не підійшовши, щоб причаститися.

Тому і божественний Златоуст, дотримуючись священних Правил святих Апостолів і святих Соборів, про які ми сказали раніше, а особливо ж розмірковуючи про всі ці священнодійства Божественної Літургії та бачачи, що вони мають на меті Причастя вірних, виносить судження, що ті, хто приходить на Літургію й не причащається, негідні й самого входу до храму. Він каже: “Я бачу, що багато хто причащається Тіла [і Крові] Христових просто так і як трапиться, спонукувані скоріше звичаєм і законницьким ставленням, а не розумним міркуванням. Бо коли настане час святої Чотиридесятниці, кожен, яким би він не був, тобто гідним чи негідним, причащається Тайн. Так само кожен робить і коли прийде день Богоявлення, навіть якщо йому не час причащатися.

Але ні Богоявлення, ні Чотиридесятниця не роблять людей гідними Причастя, а роблять їх гідними щирість і чистота душі. З цією чистотою душі ти можеш причащатися щоразу [коли присутній на Літургії], а без неї не причащайся ніколи, бо, каже [Павел], щоразу, коли ви це робите, сповіщаєте про смерть Господа, тобто здійснюєте спогад про ваше власне спасіння і благодіяння, яке вам зроблено.

Подумай, скільки старанності вживали ті, які їли від жертвоприношень старого закону. Бо чого вони тільки не робили! Чого не вживали! Вони постійно очищалися. Ти ж, маючи намір причаститися тієї Жертви, перед якою тремтять ангели, очищення обмежуєш проміжками часу. І як ти постанеш на суд Христовий, якщо насмілюєшся причащатися з скверними руками й устами?

Бачу, що відбувається великий безлад у цій справі. Бо в інший час ви не причащаєтеся, хоча буваєте часто і чистими, а коли приходить Пасха, навіть якщо зробили якесь зло, дерзаєте і причащаєтеся. О поганий звичай! О злий забобон!

Даремно звершується щодня Літургія, даремно ми стоїмо у вівтарі – ніхто не підходить причаститися. Кажу це не для того, щоб ви причащалися просто так і як трапиться, але щоб ви робили себе гідними.

О людино! Ти недостойна Причастя? Тоді ти недостойна і чути молитви Літургії. Ти чуєш диякона, який стоїть і взиває: “Ті, які перебуваєте в покаянні, всі просіть Бога, щоб вас простив”. Ті, які не причащаються, перебувають усе ще в чині тих, хто кається. Отже, що ти стоїш? Якщо ти в чині тих, хто кається, тоді ти не можеш причаститися, адже той, хто не причащається, серед тих, хто кається, перебуває. Для чого взиває [диякон]: “Вийдіть ті, які не можете молитися Богу”, а ти стоїш нахабно? Якщо ж ти не з тих, хто кається, але з тих, хто має змогу причащатися, як же ти не дбаєш, щоб причаститися? Чи ти не вважаєш Причастя великим даром і нехтуєш ним?

Задумайся, прошу тебе! Тут царська трапеза, ангели служать на цій трапезі, Сам Цар тут присутній, а ти стоїш, як роззява. Одяг твоєї душі нечистий, і це тебе не чіпає? Але [може бути] вони чисті? Тоді сідай і їж від неї. Христос на кожній Літургії приходить побачити тих, що сидять на трапезі, з усіма розмовляє і тепер говорить кожному в його совісті: “Друзі, як ви стоїте тут, [у Церкві], не маючи весільного одягу?” Хіба Він не запитав: “Чому ти сів за трапезу?” Але навіть перед тим, як той сів, каже йому, що він недостойний навіть увійти сюди. Адже Він сказав не “чому ти ліг?”, а “як ти увійшов?” (Див. Мф. 22:2-14).

Те ж саме і тепер виголошує Христос усім нам, які стоять нахабно і з безсоромністю, адже кожен, хто не причащається Тайн, стоїть безсоромно і нахабно. З цієї причини [диякони] відсторонюють першими тих, які перебувають у гріхах.

Бо, коли Господин повинен увійти на трапезу, там не повинні перебувати ті раби, що завинили, але вони повинні тікати від його обличчя. Так, безумовно, відбувається і тут, коли звершується Літургія і Агнець, Ягня Владичне, приноситься в жертву.

Коли ти почуєш: “Помолимося всі спільно”, коли ти побачиш, що відчиняються врата вівтаря, тоді вважай, що відчиняється небо і сходять ангели. І як не повинен бути тут жоден нехрещений, так не повинен бути й жоден [хоч і хрещений, але] нечистий і скверний.

Скажи мені, будь ласка, якби когось запросили на трапезу, він пішов туди, помив свої руки, сів і приготувався до трапези, а потім не став би їсти, хіба він не образив би того, хто його запросив? Чи не краще було б, якби він не приходив узагалі? Так і ти: прийшов на трапезу, співав з рештою піснеспівіви, сповідував, що ти гідний (оскільки не пішов разом із негідними), як ти можеш [після всього цього] залишатися [на Літургії] і не причащатися від цієї Трапези?

Але ти кажеш: “Я недостойний”. Тоді ти недостойний брати участь і в молитвах, тому що Святий Дух сходить не тільки на належні [Святі Дари], а й на ці співи. Хіба ти не бачив, як раби господ своїх спершу миють трапезну, прибирають дім, а потім уже пропонують страви? Це робиться в нас за допомогою молитов, за допомогою вигуку диякона: ми миємо, як губкою, церкву, щоб Таємниці були запропоновані в чистій церкві й не знайшлося в ній жодної плями, жодного пороку. Нечисті очі негідні бачити цього видовища, осквернені вуха негідні чути [ці піснеспіви]. Бо так велить закон: якщо навіть тварина хотіла наблизитися до Синайської гори, то повинна була бути побита камінням. Так вони були негідні перебувати навіть біля підніжжя гори, хоча згодом і наблизилися і бачили місце, де був Бог. Слід було наближатися і бачити після. А коли був присутній [Бог], треба було віддалитися”.

Так і ти, християнине, якщо негідний наприкінці Літургії наблизитися і побачити Бога, тікай разом із оголошеними, бо [продовжує Златоуст] “нічого більшого, ніж вони, не маєш. Адже це не одне й те саме: ніколи не причащатися [будучи нехрещеним] і [після Хрещення], сподобившись Причастя, опинитися таким, що згрішив і негідний Причастя.

Хотів би сказати вам ще більше і страшніше, але, щоб не перевантажувати ваш розум, досить і цього. Бо ті, які не напоумлюються цим, не зможуть напоумлятися і більшим. Отже, щоб наші слова не послужили до ще більшого осуду вас, просимо вас не про те, щоб ви не приходили, а про те, щоб ви зробили себе гідними і присутності [на Літургії], і Причастя.

Скажи мені, будь ласка, якби якийсь цар повелів: “Той, хто зробить таке-то зло, нехай не наближається до моєї трапези”, то заради цієї честі хіба ви не захотіли б докласти всіх можливих зусиль ваших, щоб уберегти себе від зла? [Коли ж священик запрошує нас підійти причаститися, тоді] Господь нас закликає піднятися на небеса, на трапезу великого і дивовижного Царя, а ми відмовляємося, і повільнимо, і не поспішаємо, і не прагнемо до цього. І яка тоді надія на спасіння нам залишається? Ми не можемо сказати, що нам перешкоджає хвороба або єство, але негідними робить нас тільки наше недбальство “⁷.

Чуєш, брате мій, що говорить цей великий учитель Церкви? Що недостойні приходити на Літургію ті, які, не маючи перешкоди, не готові причаститися?

Але що ти відповідаєш? Що, оскільки справи йдуть так, не буду ходити взагалі на Літургію.

Ні, брате мій, ні. І це тобі не дозволяється робити, тому що тоді ти підлягаєш відлученню, як визначає святий і Вселенський П’ято-шостий Собор, кажучи: ” Якщо хто, єпископ, або пресвітер, або диякон, або будь-хто із тих, кого зараховано до кліру, або мирянин, не маючи жодної нагальної потреби або перешкоди, якою б надовго усунуто його було від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, у три недільні дні впродовж трьох тижнів не прийде до церковного зібрання, то нехай клірик буде позбавлений клиру, а мирянин – буде вилучений від спілкування “⁸. Тобто той, хто перебуває в місті й не ходить до церкви три недільні дні [поспіль], якщо він священнослужитель, то має бути позбавлений сану, а якщо мирянин, то має бути відлучений. Те ж саме визначає і Сардикійський святий Помісний собор у своєму 11-му Правилі⁹.

Отже, ти підлягаєш покаранню відлучення, улюблений, якщо не робиш і те, і інше, тобто не ходиш на Літургію і не готуєшся, скільки можеш, причаститися, якщо немає в тебе перешкод. Ні одне ти не можеш порушити, ні інше.

Бо якщо ти всього цього не порушуєш, то зберігаєш [в цілісності] всі священнодійства Божественної Літургії, як ми раніше сказали, і не порушуєш чину, який отримала Церква від Самого Господа нашого, від апостолів, від Соборів, а також і від святих. А чин такий: Святий Хліб повинен розділятися на кожній Літургії, і ті вірні, у яких немає перешкоди, повинні приходити причащатися.

Як каже Симеон Солунський, “Божественна Літургія – це служба, мета якої – священнодійство Самого Пресвятого Тіла Христового і Крові та щоб дано їх було на Причастя всім вірним. І, як така, мета її полягає тільки в Причащанні”.

Св. Миколай Кавасіла, єпископ Діррахійський, пише: “Справа святої служби Священних Тайн – це преложення Божественних Дарів у Божественні Тіло і Кров. Мета ж її – щоб вірні були ними освячені “¹⁰.

Мудрий Іов, про якого свідчить св. Фотій у своїй “Бібліотеці”, у книжці “Про таїнства” так каже: “Уся священна служба розуміється в Причащанні Святинь, оскільки мета її, і призначення, і діло – Причастя животворящих і страшних Тайн і Святинь”.

Гавриїл Філадельфійський у книзі “Про Таїнства” говорить, що Божественна Літургія звершується заради трьох причин. По-перше, на славу і похвалу Бога і Спасителя нашого і на спогад Смерті та Воскресіння Його, як Сам Він сказав: “Це робіть на Мій спомин”. По-друге, заради упокоєння і освячення душ спочилих благочестивих православних християн. І по-третє, заради живих. Тож коли звершується Божественна Літургія на славу і на похвалу та на спомин Смерті й Воскресіння Господа нашого, у вірі спочилі наші брати отримують від Бога упокоєння й освячення, наскільки це можливо.

Живі ж вірні, які не причащаються Божественних Тайн на Літургії, дивуюся, як можуть освятитися. Святий Кавасіла каже, що вони не освячуються. І послухай знову його: “Якщо душі підготовлені й готові причаститися, а Господь, що освячує і [все] звершує, завжди бажає освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити Причащанню? Звичайно, ніщо. Але хто-небудь запитає: “Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які йшлося, не приступить до Тайн, чи не отримає він тим не менш освячення [від Літургії, що відбувається]?” [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може отримати не всякий, але тільки той, хто не може прийти тілесно, як це буває і з душами померлих. Якщо ж хто-небудь може, але не приступає до Трапези, щоб сподобитися освячення від неї, для такого отримати освячення абсолютно неможливо – не тільки тому, що він не приступив, а тому, що не приступив, будучи в змозі це зробити “¹¹. Тобто, будучи в змозі піти, знехтував, не подбав, і тому не пішов.

Відповідно до цього, не тільки те, що ми досі говорили, зобов’язує кожного християнина, який не має перешкоди, безперестанку причащатися, а й Божественне Причастя і Долучення саме по собі, якщо ми замислимося, приваблює кожного насолоджуватися ним постійно, бо є просто-напросто складовою частиною життя душі. Подивимося тепер, що це означає.

Складовою частиною схоластичні богослови називають той предмет, без якого неможливо бути тому, що буває. Так, наприклад, у житті людини складовою частиною є дихання, бо без нього неможливо вижити людині. Також необхідне харчування для тілесного складу. І як часте дихання необхідне для життя, а харчування необхідне, щоб складати тілесне єство, так і часте Причастя необхідне для життя душі та для складу її сутності. Або, щоб сказати краще, набагато і незрівнянно більше необхідне.

І покличемо тепер у свідки Василя Великого – основу праведних догматів Церкви, щоб він нам сказав: “Необхідно для життя вічного Прилучення Тіла і Крові Христових “¹². І також: “Повинно відродженому Хрещенням споживати надалі Причащанням Божественних Тайн. Бо необхідно нам надалі споживати їжу життя вічного, яку нам віддав Син Бога Живого “¹³. І, будучи запитаний якоюсь жінкою на ім’я Кесарія Патриція, він відповідає в одному зі своїх листів: “Долучатися щодня і причащатися Святого Тіла і Крові Христових добре й корисно, тому що Сам [Господь] ясно говорить: “Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той має життя вічне”. Хто ж сумнівається, що причащатися безперестанку життя є не що інше, як жити багатообразно? “¹⁴. Тобто жити всіма душевними й тілесними силами та почуттями.

Монах Іов Сповідник каже: “Якщо говорити про Святиню Причащання, то праведному й порядному християнину добре, і справедливо, і природно часто освячуватися і прибігати до цієї Святині, і спрагнути її більше, ніж ми бажаємо дихати. Тому кожен має дозвіл причащатися постійно, тож, якщо можливо, гідні не мають перешкоди причащатися навіть щодня”.

Геннадій, патріарх Константинопольський, дуже мудро викладає, наскільки необхідним для християнина є Святе Причастя, кажучи: “І нині Таїнство робить своїм причасникам успіх життя за Христом. Те, що здійснює тілесно видима частина таїнства [тобто хліб і вино для тіла], те ж саме воно таємниче і невидимо здійснює в душі. Бо Тіло Христове живить і становить нашу душу, подібно до того, як хліб робить це для тіла. Як ми відроджуємося, коли приймаємо Хрещення і благодатне буття отримуємо замість буття гріховного, так і коли споживаємо Таїнство Причастя, ми отримуємо перебування в благодаті й досягаємо успіху. Подібно до того, як природний жар тіла видаляє з нього притаманну йому вологу, якщо тіло не отримує допомогу від їжі (і тому їжею та питвом добре зберігається склад тіла та поповнюється та волога, яку тіло втратило від спеки, і в інший спосіб людське життя не може зберегтися навіть на малий час), так і жар злоби, поїдаючи душу зсередини, висушує благоговіння і винищив би його дощенту, якби душа не сприймала цю духовну поживу, що чинить опір згубній силі злоби і оновлює, і зрощує в нас духовні дари Божі.

Тіло ж Христове, з одного боку, живлячи нас, згідно зі своєю тілесною природою, з іншого боку, згідно зі своєю чистотою, очищаючи й освячуючи, будучи поєднане з Божественною природою, в достатку подає нам духовну їжу, і ми, таким чином, споживаючи добре цю їжу, знову набуваємо духовного здоров’я та чистоти, яких нас позбавило тоді в раю вживання забороненого древа.

Необхідно було нам, які втратили вкушанням тілесної їжі ті перші чистоту і здоров’я, знову їх набути тілесною їжею. І слід було подібне зцілити подібним, а протилежне – протилежним. Адже обидві ці їжі тілесні – і та, що зіпсувала нас спочатку, і та, що зберігає здоров’я і духовне життя тепер. Однак ту їжу Бог нам забороняв, цю ж нині дозволяє і подає. Ту нам подав лукавий біс, цієї ж їжі Син Божий робиться не тільки радником, а й служителем. Та їжа була здобута крадіжкою, а до цієї ми явно запрошуємося. У тій була прихована отрута злочину, а ця приховує в собі скарб незліченних благ “¹⁵.

Отже, браття мої, якщо вже необхідне для християн, які не мають перешкод, часте Причащання, як було доведено на підставі свідчень, які ми навели дотепер, то і для нас є великою необхідністю причащатися часто, щоб мати нам життя в собі, яке є Іісус Христос, і щоб нам не вмерти душевною смертю. Адже ті, які не споживають часто цієї духовної їжі, звісно, помирають, хоча й здається, що живуть тілесно. Однак душевно вони мертві, бо віддалилися від духовного й істинного життя, яке доставляє Святе Причастя.

І як немовля, коли народжується, плаче і просить з великою охотою їжу і молоко, а коли не їсть, не має апетиту, то це ознака, що воно хворе і перебуває в небезпеці померти, так і ми повинні мати охоту їсти Святе Причастя, духовну їжу, щоб нам оживотворятися. А в іншому випадку ми перебуваємо в небезпеці душевно померти.

Тому говорить божественний Златоуст: “Отже, не будемо не дбати, удостоївшись такої любові й честі. Чи не бачите ви дітей, з яким завзяттям вони прагнуть до материнських грудей, з яким завзяттям їхні губи хапають груди? З таким самим завзяттям нехай приходимо і ми до цієї Трапези, до цих духовних грудей, мабуть, навіть із більшим завзяттям. Вхопимося, як діти за материнську сорочку, за благодать Духа. І нехай у нас буде тільки одна скорбота – не причащатися цієї Їжі “¹⁶.

* * *

¹ Див. “Христос помер за всіх, щоб живущі вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого” (2Кор. 5:15). – Прим. пер.

² 8-ме Правило святих апостолів.

³ 9-те Правило святих апостолів.

⁴ 2-е правило.

⁵ Тобто після преложення Святих Дарів. – Прим. пер.

⁶ Так у грецькому чині Літургії. – Прим. пер.

⁷ Бесіди на Послання до Ефесян. Бесіда 3. Див.: Творіння святого отця нашого Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського, в російському перекладі. Т.11. Кн. 1. СПб., 1905, с.29-32. – Тут і далі всі святоотцівські цитати даються в нашому перекладі. Преп. Никодим ці цитати наводить спочатку в оригіналі, а потім дає свій переклад-тлумачення. У нашому перекладі ми керуємося тим, як розуміє текст святого отця преподобний Никодим.

⁸ Правило 80.

⁹ При цьому згадайте, що в попередній час отці наші визначили: якщо хто з мирян, перебуваючи в місті, в три недільні дні, протягом трьох седмиць, не прийде на зібрання, то нехай буде вилучений із спілкування церковного.

¹⁰ Тлумачення Літургії, гл.1.

¹¹ В своєму тлумаченні Никодим додає: “Але, будучи в змозі піти, знехтував і не подбав, і тому не пішов”.

¹² Моральні правила, 21, 1. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.3. М., 1993, с.391.

¹³ Про Хрещення слово 3. PG 31, 1573.

¹⁴ Послання 93, 1. Див.: Правила православної Церкви з тлумаченнями Никодима, єпископа Долматинсько-Істрійського. Т.2. Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 1996, с.612.

¹⁵ Бесіда про Таїнственне Тіло Христове.

¹⁶ Бесіда 82 на Євангеліє від Матфея. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Матфея. М., 1993, с.827.

 

Про те, що корисно і спасительно часте Причащання Святих Тайн

І перш ніж причащається християнин, і коли причащається, і після того як причаститься, велику користь отримує від Божественних Тайн і для душі, і для тіла. Перш ніж причаститься будь-хто, йому необхідно здійснити належну підготовку, тобто він сповідується духовному отцю, сокрушається, виправляється, умиляється, приділяє увагу своєму духовному життю, оберігає себе від пристрасних помислів, наскільки це можливо, і від усякого іншого зла.

Таким же чином він утримується, молиться, не спить, робиться більш побожним і будь-яке інше благодіяння робить, розмірковуючи, якого страшного Царя йому належить прийняти в самого себе, і особливо коли він замислиться про те, що, яку він зробить підготовку, така ж дана йому буде благодать від Святого Причастя. Очевидно, що чим частіше здійснює хто-небудь таку підготовку, тим більшу отримує користь.

Коли ж християнин причащається, хто може осягнути, які дари і дарування подаються йому від Божественного Причастя? Або як немічний язик наш може по порядку це передати? Тому наведемо знову божественних і священних учителів Церкви, щоб вони нам сказали все по порядку своїми красномовними і богонатхненними устами.

Григорій Богослов каже: “Найсвятіше Тіло Христове, коли добре приймається, для тих, хто воює, є зброєю, для тих, хто віддаляється від Бога, – поверненням, немічних укріплює, здорових звеселяє, хвороби лікує, здоров’я зберігає, завдяки йому ми легше виправляємось, у працях та скорботах робимось терплячішими, у любові – палкішими, у знанні – більш витонченими, у послуху – більш готовими, до дій благодаті – більш сприйнятливими. А для тих, які причащаються недобре, наслідки протилежні, бо вони не запечатані чесною Кров’ю нашого Господа. Як каже сам Григорій Богослов: “Відтоді Агнець заколюється; і запечатуються чесною Кров’ю діло і слово, тобто навик і дія – стовпи наших врат (маю на увазі [під вратами] рухи і думки розуму), які легко відчиняються і зачиняються від споглядання “¹⁷. Іншими словами, легко відкриваються для споглядання і знову зачиняються від споглядання вищих і незбагненних смислів.

Преподобний Єфрем Сирин пише: “Будемо належати, брати, мовчанню, посту, молитві, сльозам, церковним зібранням, рукоділлю, спілкуванню зі святими отцями, послуху істині, слуханню божественних Писань, щоб не зсох наш розум, а більш за все намагатимемося зробити себе гідними причащання Божественних і Пречистих Тайн, щоб наша душа очистилася від помислів, що народжуються, невір’я та нечистоти, і щоб Господь, що поселився в нас, позбавив нас від лукавого”.

Божественний Кирило Александрійський каже, що завдяки Божественному Причащанню уявні крадії – біси – не знаходять дозволу входити за допомогою почуттів у нашу душу: “Під дверима досконалого дому [душі] май на увазі наші почуття, через які входять до сердець всіх людей образи всіх речей і виливається в них безмірна безліч побажань. А пророк Іоїл називає їх, почуття, вікнами: “через вікна пролазять, як злодій” (Йоїл. 2:9), бо вони не були помазані Кров’ю Христовою. І знову говорить [Писання], що після заклання агнця “нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах” (Вих. 12:7), вказуючи, що чесною Кров’ю Христа ми зберігаємо цю земну нашу храмову споруду, тобто наше тіло, і виганяємо стародавню мертвоту неслухняності тим, що насолоджуємося причастям життя, відганяючи від нас і згубителя помазанням Крові Христової”.

Божественний Кирило і в іншому місці говорить, що завдяки Причащанню ми очищаємося від усякої душевної нечистоти і отримуємо готовність і ревність до добра: “Чесна Кров Христа не тільки від тління нас позбавляє, а й від усякої нечистоти, прихованої всередині, і не залишає нас остигати в недбальстві, а й робить нас більш гарячими в Дусі”.

Святий Феодор Студит чудово описує користь, яку кожен отримує від частого Причащання: “Велику силу мають сльози, умиління, але насамперед і найбільше – Причащання Святинь, відносно яких бачачи вас, не знаю чому, недбало налаштованими, я дуже дивуюся. Якщо буде неділя, ви ще приступаєте до Таїнства, якщо ж Літургійне зібрання трапиться в інший день – ніхто не причащається. Хоча в монастирі охочому можна було б причащатися щодня. Тепер же Літургія звершується рідше, але ви і при цьому не причащаєтеся.

Говорячи ж це, я не маю на увазі, щоб ви захотіли причащатися просто так і так, як трапиться, бо написано: “Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі” (1Кор. 11:28-29), – не розрізняючи, де Тіло і Кров Господа. Не для того я кажу, нехай не буде! Але для того, щоб з бажанням Долучення наскільки можливо ми очищали себе і робили себе гідними цього дару, бо причастям життя є передлежачий Хліб, що зійшов з небес. Якщо хто їстиме від цього Хліба, житиме навіки: “Хліб же, що Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу”. І знову: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:56).

Бачиш незбагненний дар? Він не тільки помер за нас, а й Самого Себе запропонував нам у їжу. Що може бути більшим знаменням міцної любові? Що може бути спасеннішим для душі? До того ж звичайну їжу та пиття ніхто не відмовляється їсти щодня, а якщо й не поїсть – надзвичайно засмучується. Що ж стосується не звичайного хліба, а Хліба життя, і не звичайного пиття, а Чаші безсмертя, то ми ставимося до них як до речі неважливої і не абсолютно необхідної. Що може бути більш божевільним і безрозсудним? Утім, як би справи не йшли до цього моменту, на майбутнє, прошу вас, будемо оберігатися, знаючи силу дару, і, наскільки можливо, очищені, нехай причащаємося Святинь. І якщо трапиться, що ми зайняті якоюсь роботою, як тільки зазвучить дзвін, нехай полишаємо справу і йдемо причащатися Дарів із великою охотою. І це (як я думаю або, вірніше, як істинно насправді) буде нам дуже допомагати, оскільки підготовка до Причастя буде зберігати нас у чистоті. Якщо ж ми будемо байдужі до Причастя, то як уникнемо того, щоб працювати пристрастям? Нехай буде ж нам Причастя провідником у життя вічне^{18 19}.

Отже, браття мої, якщо робитимемо так, як нам наказують божественні отці, і причащатимемося часто, то не тільки Божественну благодать ми матимемо помічником і співпрацівником у цьому швидкоплинному житті, а й допомагатимуть нам ангели Божі, і сам Владика ангелів, а крім того, далеко відкинемо від себе супротивників-бісів, як каже божественний Златоуст: “Як леви, що дихають вогнем, так ми відходимо від цієї [Святої Трапези], ставши страшними для диявола, маючи в собі і нашого Главу Христа, і любов, яку Він нам надав. Ця Кров робить сяючим царський образ нашої душі, народжує невимовну красу, не дає зів’янути благородству в душі, зрошуючи її безперестанку і живлячи. Ця Кров, гідно прийнята, геть жене від нас бісів, ангелів же приваблює, разом із Владикою ангелів. Бо біси тікають, коли бачать Владичну Кров, а ангели збираються. Вона – спасіння наших душ, Нею радіє душа, Нею прикрашається, Нею зігрівається. Вона робить наш розум світлішим за вогонь. Вона робить нашу душу чистішою за золото. Ті, хто причащаються цієї Крові, стоять разом з ангелами і вищими силами, будучи вдягнені в той самий, що й у них, царський одяг, і зброю маючи духовну. Але я не сказав ще про найбільше: ті, хто причащаються, одягнені в Самого Царя “²⁰.

Бачиш, улюблений мій брате, скільки чудових дарів ти одержуєш, якщо причащаєшся часто, бачиш, як при частому причащанні просвіщається розум, світлішає розум, очищаються всі сили душі? А якщо ти хочеш умертвити і плотські пристрасті, причащайся часто і насолодишся цим. У цьому нас засвідчує Кирило Олександрійський: “Той, хто вірує в благословенне Причастя, не тільки від смерті, а й від хвороб, які перебувають у нас, позбавляється. Бо Христос, який приходить у нас, присипляє в наших членах безумствующий закон плоті й оживляє благоговіння до Бога, а пристрасті умертвляє”.

Таким чином, без частого Причастя ми не можемо звільнитися від пристрастей і зійти на висоту безпристрасності. Так і ізраїльтяни: якби вони не захотіли їсти паску в Єгипті, не змогли б із нього звільнитися.

Єгипет же означає життя пристрасне. І якщо ми не причащаємося безперестанку Чесному Тілу і Крові нашого Господа (якщо було б можливо, то й щодня), ми не в змозі звільнитися від уявних фараонітів. Божественний Кирило Олександрійський саме так і каже: “Те, що ізраїльтяни, будучи рабами і трудячись під началом єгиптян, вчинили [тобто закололи агнця і з’їли паску], це означає, що душа людини не може інакше прийти до свободи і уникнути тиранії диявола, окрім як причастям Христу. Бо Він Сам сказав: “Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними” (Ін. 8:36)”. І знову говорить цей святий: “Ті, що принесли в жертву агнця, зробили це, прообразуючи Христа, тому що в інший спосіб звільнитися не могли”, тому що свобода тільки силою Христа набувається.

Отже, якщо і ми хочемо втекти з Єгипту, тобто від темного гріха, що переслідує нас, і від фараона, тобто уявного тирана, як каже Григорій Богослов, і хочемо успадкувати землю серця й обітниці, тоді маємо, як і ізраїльтяни, що мали вождя Іісуса Навина, мати Господа нашого Іісуса Христа через часте Причастя, щоб перемогти хананеїв та іноплемінників (незліченні пристрасті плоті), і гаваонітян (оманливі помисли), щоб нам оселитися в місті Єрусалимі, який означає священний мир (Тут і далі – ειρήνη) (на відміну від мирського світу). За словом нашого Господа: “мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам” (Ін. 14:27). Тобто: “Учні Мої, Я вам даю Мій мир священний і святий, не такий, яким є мирський, що часто має на меті зло”. Перебуваючи в цьому священному світі, ми удостоїмося отримати в нашому серці заручення Духа, як і апостоли, залишаючись у Єрусалимі за повелінням Господнім, отримали досконалість і благодать Духа в день П’ятидесятниці. Адже мир – це дар, який включає в себе всі інші божественні дарування, і в мирі живе Господь, бо, як каже пророк Ілля, не у великому й сильному вітрі був Бог, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого й мирного вітру – там був Господь (Див. 1Царів. 19:11-12).

Однак ніхто не може набути миру, не маючи інших чеснот, чеснота ж не набувається без виконання заповідей, а заповідь, своєю чергою, не може виконуватися досконало без любові, а любов не поновлюється без Божественного Причастя. Отже, без Божественного Причастя ми марно трудимося.

Адже багато хто часто вишукує самі в собі різні чесноти, сподіваючись спастися завдяки їм і без частого Причастя. Але це майже неможливо, бо вони не хочуть підкоритися волі Божій, яка полягає в тому, щоб причащатися часто, згідно з чином Церкви, тобто за кожною звершуваною Літургією, коли вони збираються в храм.

До таких людей Бог говорить через пророка Єремію: “покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають” (Єр. 2:13). Іншими словами, залишили джерело чеснот і дарувань Святого Духа і викопали в самих собі водойми, продірявлені знизу, які не можуть тримати води.

І знову говорить Бог через пророка Ісаю: “Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога: Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того? Отак, у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно… Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?” (Іс. 58:2-5). Іншими словами, вони Мене шукають щодня і хочуть дізнатися премудрість Мого промислу, нібито це був народ праведний, який зберіг веління Божі, і кажуть: “Чому Ти не бачиш, Господи, що ми постили? Чому Ти не хочеш знати, що ми так страждали?” І відповідає Бог: “Я не чую вас, бо, коли ви постите, тоді знову виконуєте ваші злі побажання. Такого посту і такого страждання Я не хочу. Але навіть якщо ти постелиш замість ложа мішковину і золу, і такого посту Я не приймаю”.

Але тоді труди приймаються і чесноти приносять користь, коли відбуваються з волі Божої. Воля ж Божа полягає в тому, щоб ми робили так, як нам велить наш Господь, Який нам каже: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне” (Ін. 6:54). Це не просто заповідь, але всіх заповідей глава, бо є докорінною силою і невід’ємною складовою частиною решти заповідей.

Отже, улюблений мій, якщо ти хочеш запалити у своєму серці божественну ревність і здобути любов до Христа, а з нею здобути й решту чеснот, часто приступай до Святого Причастя – і тоді насолодишся тим, чого бажаєш. Адже неможливо будь-кому не полюбити Христа і не бути улюбленим від Христа, якщо він безперестанку причащається Його Святого Тіла і Крові. Це відбувається природним чином. І послухай, як це буває.

Дехто дивується, чому батьки люблять своїх чад. Так само, чому і діти також люблять своїх батьків. Відповідаємо: ніхто ніколи не зненавидів самого себе і своє тіло. Оскільки діти мають своє тіло від тіл своїх батьків і особливо тому, що харчуються материнською кров’ю як у утробі матері, так і після народження (адже молоко, природно, є ніщо інше, як біла кров, що стала білою), то я й кажу, що для них (дітей) природний закон – любити своїх батьків, як і для батьків – любити своїх дітей. Адже і зачаті діти з власних тіл батьків. Таким чином, ті, які часто причащаються Тіла і Крові нашого Господа, природним чином запалять у собі прагнення і любов до Нього – з одного боку, тому що ці животворні і животворящі Тіло і Кров настільки зігрівають у любові тих, хто причащається (навіть найбільш непридатних і жорстокосердих), наскільки безперестанно вони причащаються; а з іншого боку, тому що пізнання любові до Бога – це не щось чуже для нас, але природно всіяне всередину нашого серця, як тільки ми народжуємося по плоті і відроджуємося по духу у святому Хрещенні.

За найменшої зручної нагоди ці природні іскри миттєво спалахують у полум’я, як каже премудрий у Божественному Василій: “Одночасно з появою тварини (тобто людини) впроваджується в нас такий собі насіннєвий логос (σπερματικος λογος), що природним чином народжує в нас здатність любити [Бога]. Цю силу (тобто логос) обробляє ретельне виконання заповідей Божих, живить пізнання [Бога] і приводить до досконалості благодать Божа. Слід знати, що подвиг любові один, але він виконує і включає в себе всі інші заповіді “²¹.

Отже, цю природну силу – любити Бога – зміцнює, плекає й удосконалює часте Причащання Тілу і Крові нашого Господа. Тому й святий Кипріан пише, що мученики, коли йшли на страждання, насамперед причащалися Пречистих Тайн і, укріпившись від Святого Причастя, так спалахували любов’ю Божою, що бігли на терени, як вівці на заклання, і замість Тіла та Крові Христових, яких вони причащалися, проливали свою власну кров і віддавали своє тіло на різні муки.

Що ще доброго хотів би ти, християнине, отримати і не отримав би від Святого Причастя? Хочеш святкувати щодня? Хочеш святкувати Світлу Пасху, коли забажаєш, і радіти радістю невимовною в цьому сумному житті? Невпинно прибігай до Таїнства і причащайся з належною підготовкою, і тоді ти насолодишся тим, чого бажаєш. Адже істинна Пасха і істинне свято душі – це Христос, Якого приносять у жертву в Таїнстві, як каже Апостол, а слідом за ним і божественний Златоуст: “Чотиридесятниця один раз на рік буває, а Пасха – тричі на тиждень, а іноді й чотири, точніше – стільки разів, скільки ми захочемо, тому що Пасха – це не піст, а Приношення та Жертва, яка трапляється на кожних зібраннях²². А те, що це істинно, почуєш від Павла, який говорить: “Пасха наша, Христос, закланий за нас (1Кор. 5:7)”. Тож щоразу, коли ти приступаєш із чистою совістю [до Таїнства], ти звершуєш Пасху. Не тоді, коли ти постиш, а коли цієї Жертви причащаєшся.

Адже оглашенний ніколи не звершує Пасху, хоча й постить щороку, тому що до Приношення він не долучається”. Тобто не причащається. І навпаки: “Той, хто не постить, коли долучається до Причастя, якщо з чистою совістю приступить [до Таїнства], тоді й звершує Пасху – чи то сьогодні, чи то завтра, чи то в будь-який день. Бо підготовка оцінюється не спостереженням часів, а чистою совістю “²³. Тобто найкраща підготовка до Причастя полягає не в тому, щоб відраховувати вісім, або п’ятнадцять, або сорок днів і тоді причащатися, а в тому, щоб очищати совість.

Отже, ті, які, хоч і постять перед Пасхою, але на Пасху не причащаються, такі люди Пасху не святкують, як каже цей божественний Отець. Ті, які не підготовлені в кожне свято причащатися Тіла і Крові Господніх, не можуть по-справжньому святкувати і недільні дні, і інші свята в році, бо ці люди не мають у собі причини й приводу свята, якими є Найсладший Іісус Христос, і не мають тієї духовної радості, що народжується від Божественного Причащання.

Спокушаються ті, які вважають, що Пасха і свята полягають у багатих трапезах, у багатьох свічках, запашному фіміамі, срібних і золотих прикрасах, якими вони прибирають церкву. Бо цього Бог від нас не вимагає, бо це не першорядне і не головне, як Він це говорить і через пророка Мойсея: “Чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю, виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре” (Повт. 10:12-13).

Звісно, слово наше зараз не про те, щоб судити, хороші чи ні ті дари, які ми приносимо до церкви з благоговіння. Вони добрі, проте з ними ми повинні насамперед приносити і послух святим заповідям нашого Господа і надавати перевагу цьому послуху над усіма іншими приношеннями, як і каже пророк і цар Давид: “Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50:19).

Апостол же Павло в Посланні до Євреїв в інший спосіб говорить те ж саме: “жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені” (Євр. 10:5),
що означає: “Господи! Ти не хочеш, щоб я приносив тобі всі інші жертви і приношення, Ти хочеш тільки, щоб я приступав до Божественних Тайн і причащався Всесвятого Тіла Твого Сина, яке Ти приготував на Святому Престолі (Τρ?πepsilon;ζα), бо така Твоя воля”. Тому, бажаючи, щоб ти показав, що готовий до послуху, Апостол каже: “ось, іду виконати волю Твою, Боже і Закон Твій у мене в серці” (Євр. 10:9; Пс. 39:8-9). Тобто я йду звершити волю Твою з усією готовністю і виконати закон Твій від усього мого серця.

Тому якщо ми хочемо спастися, то повинні виконувати з радістю і любов’ю, як сини, волю Божу і заповіді Його, а не зі страхом, як раби. Адже страх зберігає виконання старих заповідей, а любов – євангельських. Інакше кажучи, ті, хто перебував під законом, виконували заповіді і постанови закону зі страху, щоб не бути покараними і не зазнати мук. Ми ж, християни, оскільки більше не перебуваємо під законом, повинні виконувати заповіді Євангелія не зі страху, а з любові, як сини повинні здійснювати волю Божу.

Воля ж Бога і Отця, за Його благоволінням від самого початку, полягала в тому, щоби зробити Тіло для Єдинородного Свого Сина, Господа нашого Іісуса Христа, як сказав Апостол, тобто щоби Його Син воплотився і пролив Кров Свою для спасіння світу.

І щоб ми всі, християни, безперестанку причащалися Тіла Його і Крові Його, щоб за допомогою частого Причастя і в цьому житті були збережені від ловушок і хитрощів диявола, і коли здійсниться результат нашої душі, і вона злетить, як голуб, у волі й радості на небеса, їй абсолютно не перешкодили повітряні духи.

І це підтверджує божественний Златоуст, кажучи: “І інший мені розповідав про якесь видіння, якого він удостоївся сам, а не дізнався від когось. Якщо ті, кому належить бути взятими звідси, виявляться причащеними Таїнств із чистою совістю, то, коли вони вмирають, їх дориносять і возводять звідси на небо ангели, завдяки Причащанню “²⁴.

Тому й ти, брате мій, оскільки не знаєш, коли приходить смерть – чи то сьогодні, чи то завтра, чи то цієї години, – остільки мусиш завжди бути долученим Пречистих Тайн і бути готовим. І якщо воля Божа буде, щоб ти ще жив у цьому житті, то будеш із благодаттю Святого Причастя проводити життя, сповнене радості, сповнене миру, сповнене любові, і супроводжуване всіма іншими чеснотами. А якщо воля Божа буде тобі померти, то, завдяки Святому Причащанню, ти вільно оминеш бісівські митарства, які перебувають у повітрі, і з невимовною радістю оселишся у вічних обителях. Адже оскільки ти завжди з’єднаний із Найсолодшим Іісусом Христом, всесильним Царем, то й тут будеш жити блаженним життям, і, коли помреш, біси втечуть від тебе, як блискавка, а ангели відкриють тобі небесний вхід і будуть урочисто супроводжувати тебе до самого Престолу Блаженної Трійці.

О велич, якою насолоджуються християни від частого Долучення і в цьому житті, і в майбутньому!

Чи хочеш ти, християнине, очиститися і від тих найдрібніших гріхів, які ти, як людина, допускаєш або очима, або вухами своїми? Тоді приступай до Таїнства зі страхом і скрушеним серцем – і очистишся, і будеш прощений. У цьому засвідчує святий Анастасій Антіохійський: “Якщо ми чинимо якісь малі, людські і такі, що прощаються, провини, будучи скрадовані чи то язиком, чи то слухом, чи то очима, чи то марнославством, чи то печаллю, чи то гнівом, чи чи то ще чим-небудь, то, докоряючи собі й сповідуючись Богові, хай причащаємося таким чином Святих Таїн, вірячи, що Причащання звершується для очищення всього цього”, – проте не від важких або злих і нечистих гріхів, які ми вчинили²⁵.

Про це свідчать і багато інших святих. Священний Климент каже: “Причащаючись Чесного Тіла і Чесної Крові Христа, подякуємо тому, хто удостоїв нас причаститися Святих Його Таїнств, і нехай попросимо, щоб були вони нам не на суд, а для спасіння та для відпущення гріхів “²⁶.

Василій Великий каже: “І сподоби неосужденно причаститися Пречистих цих і Животворящих Твоїх Таїн у відпущення гріхів “²⁷.

А божественний Златоуст каже: “Щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів”²⁸. Тобто щоб послужили ці Таємниці тим, хто причащається, для очищення душі та прощення гріхів.

Хоча і сповідь, і виконання епітимій можуть подавати прощення гріхів, однак для звільнення від гріхів необхідне Божественне Причастя. Під час лікування смердючої рани спочатку видаляють черв’яків, потім відсікають гнилі частини й потім накладають мазь для зцілення, бо якщо залишити рану без неї, вона повернеться до колишнього стану.Так буває і з гріхом: сповідь видаляє черв’яків, виконання епітимій відтинає те, що згнило, а потім Божественне Причастя буває немов би маззю і зцілює від гріха. Бо якщо не буде прийнято Божественне Причастя, нещасний грішник повертається до попереднього стану, і буває для людини тієї останнє гірше за перше (Мф. 12:45).

Чуєш, християнине мій, скільки дарів ти отримуєш від частого Причащання? І найдрібніші вибачливі гріхи твої прощаються, і рани твої зцілюються, і ти весь стаєш здоровим. Що інше може бути блаженніше, ніж завжди готуватися і причащатися, і, завдяки підготовці та допомозі Божественного Причастя, перебувати завжди вільним від гріхів, чим бути тобі, земному, чистим на землі, як чисті ангели на небі?І яке інше щастя може бути більшим, ніж це?

І однак я скажу тобі про ще більше. Якщо, брате мій, ти приступаєш до Тайн часто і гідно причащаєшся цього нетлінного, цього препрославленого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, і стаєш співтелесником і співкровником Христа, життєдайна сила і дія цього Пресвятого Тіла і Крові у воскресінні праведних оживотворять і твоє власне тіло,і воно воскресне нетлінним, як пише в Посланні до Филипійців божественний Апостол, прославленим із Тілом Христа, “Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його” (Флп. 3:21).

Усю цю славу і дари, ці великі й вишеприродні блага, про які ми досі говорили, отримує кожен християнин, коли з чистою совістю причащається Божественних Тайн Найсолодшого нашого Іісуса Христа, – та інші, ще більші, які ми, заради стислості, залишаємо.

Нарешті, коли християнин причаститься, тоді, розмірковуючи, яких він страшних і небесних Тайн долучився, він уважно дивиться на себе, щоб не збезчестити благодать, боїться своїх помислів, збирає та зберігає їх, започатковує суворіше й доброчесніше життя і віддаляється, наскільки можливо, від усякого зла. Коли ж знову задумається, що належить йому через кілька днів причаститися, подвоює увагу, докладає готовність до готовності, утримання до утримання, пильнування до пильнування, праці до праці і подвизається, наскільки це можливо. Адже він виявляється немов обмеженим із двох боків: по-перше, тим, що він щойно причастився, а по-друге, тим, що скоро знову буде причащатися.

* * *

¹⁷ Слово 45, на святу Пасху. Див.: Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський. Зібрання творів у 2-х томах. Т.1. Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 1994, с.671.

¹⁸ Див. слав. “в напутие живота вечного” з молитви до Святого Причастя,

¹⁹ Огласительне повчання 107. У руському “Добротолюбії” – повчання 309. Добротолюбіє. Т.4, с.581-582.

²⁰ Бесіда 43 на Євангеліє від Іоанна. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Вибрані творіння. Книга 1. М., 1993, с.304-305.

²¹ Правила, розлого викладені в питаннях і відповідях, 2. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Частина 5. М., б.р., с.82.

²² Тобто па Євхаристійному зібранні, на Літургії. – Прим. пер.

²³ Проти іудеїв. Слово 3, Див.; Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.673-675.

²⁴ Про священство. Слово 6. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.471.

²⁵ Мається на увазі, якщо ці гріхи ми не сповідуємо. – Прим. пер.

²⁶ Кн.8, гл.14.

²⁷ Літургія св. Василія Великого, молитва священика на “Главы ваша Господеви приклоните”.

²⁸ Літургія св. Іоанна Златоуста, молитва священика після преложення Святих Дарів.

 

Про те, що якщо хто затримує причащатися, то завдає собі цим великої шкоди

Усе протилежне до раніше сказаного доставляє християнам рідкісне Причащання, бо той, хто відкладає Причащання, той не робить жодної підготовки, не буває уважним, не має старанного оберігання від злих помислів. Затягування в Причащанні стає причиною того, що він впадає в недбальство, і тепло благоговіння та Божественної любові охолоджується. Протяжність часу дозволяє йому йти по життю безтурботно й недбало, не мати страху в своїй душі, стриманості в почуттях і обережності у своїх рухах, а також дозволяє йому повну вольність і в їжі, і в словах, і в неналежних видовищах і слуханнях, тож він робиться подібним до коня, який, не маючи вуздечок, зісковзує в усіляку прірву гріха. І це істина, що все це трапляється в тих, хто відкладає Причастя, як то в щоденному досвіді і практиці ми відчуваємо самі.

У мене викликають здивування ті християни, які бувають, наскільки це можливо, гідними, проте причащатися не поспішають. Як зможуть вони отримати освячення і радість від Божественних Тайн, як сказав Кавасіла, слова якого ми наводили спочатку? Як зможуть вони загасити вогонь пристрастей, якщо не причащаються Пречистих Тайн, що виганяють усяку неміч, втихомирюють дику війну плоті та вгамовують пристрасті, згідно зі священним Кирилом?

Як можуть вони очистити свій розум, просвітити свій розум, удобрити всі сили душі, не причащаючись Тіла і Крові нашого Господа, які є істинним очищенням, істинною красою, істинним просвітленням і благородством душі, як раніше сказав нам божественний Златоуст?

Або як можливо втекти їм від уявного фараона і з Єгипту, гіркого і такого, що переслідує їхній гріх, коли вони не запечатані і не знаменовані Чесною Кров’ю Христовою, як говорив Григорій Богослов? Або яким чином вони запалять у своєму серці Божественну любов, духовну радість, Божественний мир і решту плодів і обдарувань Святого Духа, не причащаючись Тіла і Крові улюбленого Сина Отчого і єдиносущного Святому Духові, Котрий є наша справжня радість і мир, відповідно до Апостола (див. Еф.2,14), і джерело всіх благ?

Я ніяковію і дивуюся, як християни теперішніх часів можуть святкувати чи то неділі, чи то інші свята впродовж року і духовно радіти істинною радістю, якщо не причащаються постійно Божественного Причащання, що є причиною й приводом усякого свята й урочистості.

Отже, безумовно, ті, хто не причащається постійно, ті позбавляються (о горе!) всіх цих небесних і Божественних благ, а до всього цього є ще й злочинцями заповідей і Владичних велінь Господніх, як ми сказали, й Апостольських Правил, й соборних Канонів, і [повчань] усіх святих, свідчення яких ми наводили. І вони підпадають під покарання відлучення, яке накладають божественні апостоли й Антіохійський собор, як ми раніше докладно виклали.

Такі до того ж дають дозвіл і місце дияволу своєю затримкою Причастя ввергати їх у різні гріхи та інші численні спокуси, як каже божественний Кирило Олександрійський: “Ті, хто відлучає себе від Церкви і Причастя, робляться ворогами Бога і друзями бісів”.

І божественний Златоуст каже: “Да не на мнозе удаляяйся общения Твоего, от мысленнаго волка звероуловлен буду”²⁹. Тобто тому, Господи, я приступаю часто до Таїнства і причащаюся, що боюся, якщо віддалятимуся на довгий час від Святого Твого Причастя, то, опинившись непокритим благодаттю³⁰, буду вловлений уявним вовком, дияволом, і він мене вб’є.

Преподобний Паладій розповідає про авву Макарія Єгипетського, що, після того як він зцілив ту жінку, яка через диявольське сприяння здавалася людям конем, він дав їй таку пораду і сказав: “Жінко, ніколи не будь відсутня на Причащанні Христових Тайн, але причащайся часто, бо ця диявольська дія трапилася з тобою через те, що ти не причащалася п’ять тижнів, і від того диявол знайшов місце й досадив тобі “³¹.

Так само і божественний Златоуст того дня, коли його висвятили, зціливши одного біснуватого, наставляв його часто ходити до церкви і приступати до Божественних Тайн з постом і молитвами, щоб біс не спокушав його надалі. Так про це пише в житії Святого Симеон Метафраст: “Якийсь божевільний чоловік, будучи одержимий нечистим бісом, вбіг всередину церкви, випускаючи з рота піну, з висунутим назовні язиком, так що всі бачили це огидне видовище. І тоді всі стали молити святу цю душу – божественного Златоуста, щоб він помолився про зцілення стражденного. Він сказав цій людині наблизитися, з любов’ю подивився на неї і, знаменувавши її своєю рукою і закликавши Ім’я Святої Трійці, наказав лукавому бісу вийти. І відразу, коли це говорилося, слово стало ділом, і людина миттєво звільнилася від жахливої бісівської хвороби. Після цього Святий, піднявши його, порадив йому бути ревним у відвідуванні церкви та Причащанні Божественних Святинь, бути уважним до посту і молитов. “Бо, якщо так ти будеш чинити, – сказав він, – ворог ніколи тобі більше не докучатиме, і не будеш ти спійманий у його сіті”.

Чуєте, брати мої, яких бід зазнають ті, які не причащаються часто, але віддаляють себе від Тайн? Чуєте, що вони і біснуватими стають, і виглядом своїм на нерозумних тварин перетворюються, як у давні часи перетворився на бика цар Навуходоносор? І справедливо вони це терплять, бо можуть стати з людей богами по благодаті завдяки безперервному Божественному Причащанню, та не хочуть, але, віддаляючись від Божественного Причастя, втрачають і людську подобу, яку мають, і перетворюються на нерозумних тварин, і віддаються у владу сатани, як каже Псалмоспівець: “загинуть ті, що віддаляються від Тебе” (Пс. 72:27). Тобто, Господи, ось як абсолютно гинуть ті, які віддаляють себе від Твоєї благодаті.

Не кажу вже про те, що з тими, які не поспішають причащатися, трапляється раптова смерть і застає їх непідготовленими, бо вони залишаються без Божественного Причастя. Що буде з ними, нещасними? Чи зможуть вони вільно минути бісів-митарів у повітрі? Якого страху і жаху зазнає душа, тоді як могла б за частого Причащання звільнитися від усього цього, як сказав вище божественний Златоуст. Змилуйся, Боже, над ними!

Отже, брати мої, оскільки рідкісне Причащання заподіює нам настільки великі й нез’ясовні біди, а часте Причащання дарує нам настільки високі, настільки великі, настільки небесні й надприродні блага і в цьому житті, і в майбутньому, чому ми так затягуємо причащатися? Чому не готуємося з належною підготовкою долучатися до Божественних Тайн, якщо не щодня, то хоча б щосуботи або щонеділі і щосвята? Варто було б нам з великою радістю часто прибігати до Священної Трапези та долучатися до нашого Найсолодшого Іісуса Христа, Котрий є все наше життя, подих, буття наше й уся надія та спасіння наше, щоб бути нам завжди з Ним сполученими й нерозлучними і в цьому житті, і в іншому. Ми ж, однак, погоджуємося і сильно радіємо тому, щоб баритися і віддаляти себе від Нього.

Якщо нас хто-небудь позбавить хоча б на один день трапези, що складається з тілесної їжі, то ми засмучуємося і тривожимося, і нам це здається великим злом; якщо ж ми позбавляємося на день, і на два, і на цілі місяці духовної та небесної Трапези Божественних Тайн, то злом це не вважаємо. О велике нерозсудливість, що здійснюється нинішніми християнами, які не бачать різниці між тілесним і духовним! Бо вони перше з усією любов’ю приймають, а другого зовсім не бажають.

Багато боголюбивих християн вкладають великі гроші, зазнають великих труднощів, переносять багато небезпек і на морі, і на суходолі, щоб піти вклонитися в Єрусалим до живоносного Гробу Господнього та інших святих місць. І потім радіють, коли їх називають паломниками цих святинь. Багато хто, чуючи, що в якомусь далекому місці перебувають святі мощі якогось святого, біжать з великою готовністю, щоб поклонитися їм і отримати благодать і освячення.

Але щоб причаститися Пречистих Тайн і удостоїтися одержати не животворний Гроб, не святі місця, не мощі святих, але Царя всього і Святого святих, вони або мале бажання мають, або їх це зовсім не хвилює. Щоб піти у святі місця – і гроші витрачають, і довгі дороги проходять пішки, і багато небезпек переносять, тоді як, щоб причаститися, не потрібно ні витрата грошей, ні довгі пішохідні подорожі, ні перенесення небезпек. Достатньо тільки зробити скрушену сповідь, виконати по-справжньому епітимію і підготовку, як одразу можна це отримати і стати співтілесниками і співкровниками Христу. І, незважаючи на всю цю простоту, знову ж таки всі не дбають щодо цього, всі відразу відступають.

Ах, браття мої, якби ми хоча б один раз бачили подумки очима нашої душі, яких високих і яких великих благ ми втрачаємо, не причащаючись безперестанку, тоді, звісно, ми доклали б усіх своїх зусиль, щоб підготовлятися й причащатися, якби була можливість, щодня.

Отже, якщо досі ми проявляли велике недбальство щодо Святого Причастя, відтепер і надалі, прошу вас із глибини по-братськи люблячого серця, нехай прокинемося від тяжкого сну лінощів, докладемо готовність і старанність. І якщо хто-небудь із тих, хто має духовну владу, спробує нам перешкодити в цій богоугодній справі, то нехай не охолоджуємо одразу теплоту нашої рішучості і не засмучуємося, ні, але нехай впадемо на коліна й цілуватимемо, як блудниця, його ноги, й наполегливо стукатимемо у двері та проситимемо дозволу. І, звичайно, я не вірю, щоб знайшовся хтось настільки жорстокосердий, що, бачачи нашу гарячу готовність приступити до Святого Причастя, перешкодив би нам. Більше того, я впевнений, що яким би він не був суворим, як би він не боявся порушити шкідливий звичай, що встановився в цій справі, серце його прихилиться, щоб дати нам дозвіл здійснити те, чого ми бажаємо.

* * *

²⁹ Молитва 2-а до Святого Причастя.

³⁰ Буквально – “оголеним від благодаті”. – Прим. пер.

³¹ Див. “Лавсаїк” Палладія, єпископа Єленопольського. М., 1992, с. 37-38. Гл.18. Про Макарія Єгипетського.

 

Відповіді на заперечення проти безперестанного Причащання Святих Христових Тайн

Заперечення 1

Існують деякі благоговійні люди, які, не знаючи Писань, коли побачать, як якийсь християнин причащається часто, перешкоджають йому й докоряють, кажучи, що так робити можна тільки священикам. І якщо ти хочеш причащатися часто, кажуть, тоді ставай і ти священиком.

Таким людям ми відповідаємо не нашими власними словами, за словами Святих Писань, священних Соборів та святих і вчителів Церкви. Ми говоримо, що служіння священиків полягає в тому, щоб вони приносили Божественні Дари і щоб за допомогою їхніх, як органів Святого Духа, Його натхненням, звершувалося освячення цих Дарів. А також щоб вони заступалися перед Богом за народ і виконували інші священнодійства, які не може виконувати не посвячений у сан. Коли ж настає час Причастя і вони збираються причаститися, тоді у священиків немає жодної відмінності від мирян або ченців, окрім тієї єдиної, що священики дають [Тайни], а миряни приймають, а також що священики причащаються у вівтарі та безпосередньо, без священної лжиці, а миряни та ченці – поза вівтарем і за допомогою священної лжиці.

У тому, що це істинно і що в Причащанні священики не мають жодної відмінності від мирян, нехай буде свідком божественний Златоуст, який каже: “Один Отець нас народив. Всі ми одні й ті самі вистраждали пологи”. Тобто всі від однієї матері народилися – святої Купелі. “Одне й те саме Пиття всім дається”. Тобто Кров Господня дана всім: і священикам, і мирянам. “І навіть не просто одне й те саме [Пиття], а й з однієї Чаші. Адже Отець, бажаючи піднести нас до ніжної любові (φιλοστοργια), придумав те, щоб ми всі пили з однієї Чаші, яка є символом надзвичайної любові “³². І в іншому місці каже: “У деяких речах священик нічим не відрізняється від мирянина. Коли, наприклад, слід причащатися Страшних Тайн, усі ми удостоюємося однаково того самого, не так, як у Старому Завіті: одне їв священик, а інше – непосвячений. Адже закон не дозволяв народу їсти те, що їв священик. Нині ж не так, але всім одне Тіло пропонується і Чаша одна “³³. Іншими словами, тепер під благодаттю Євангелія для всіх знаходиться готовим на Святому Престолі одне й те саме Тіло Господнє й одна й та сама Чаша.

Симеон Солунський пише: “Причащатися слід усім вірним. Це не є служінням тільки архієрея, але його служіння в тому, щоб священнодійствувати це Всесвяте Тіло Христове і Кров і всім вірним давати їх у Причастя, бо тільки для цього вони і призначені “³⁴.

Іов Амартол пише в книзі “Про Таїнства”: “Уся досконалість і мета, і діло [Літургії] полягає в Причащанні животворящих і страшних Тайн і Святинь. Тому спочатку вони преподаються у вівтарі священикам, а потім – підготовленому народу, який перебуває поза вівтарем”.

З цього з необхідністю випливає, що першими повинні причащатися Приношення священики, які служать, а потім – увесь народ, згідно зі священномучеником Климентом, який каже: “Нехай причащається єпископ, потім – пресвітери і диякони, і іподиякони, і чтеці, і співаки, і подвижники, а з жінок – дияконісси, діви, вдовиці, потім – діти, а потім уже – увесь народ за чином, із благоговійним страхом і без галасу “³⁵.

Передусім згаданий Іов каже ще, що гідним щодня дозволено причащатися, однаково, без відмінності, як священикам, так і мирянам, чоловікам і жінкам, немовлятам і старцям – простіше сказати, усім християнам будь-якого віку і чину.

Ті ж священики, які не причащають християн, що приступають до Божественного Причастя з благоговінням і вірою, засуджуються Богом як убивці, згідно з написаним у пророка Осії: “Приховали жерці Господню дорогу, вбили Сихема, і зробили беззаконня” (Ос. 6:9). Іншими словами, священики приховали шлях і волю, і заповідь Божу, і не оголосили про неї, вбили Сіхема і вчинили беззаконня в народі Моєму.

Тільки я дивуюся і нерозумію, якщо знаходяться такі священики, які проганяють тих, хто приступає до Тайн. Адже вони навіть не замислюються, принаймні, про те, що слова, які вони самі кажуть, виявляються брехнею. Адже вони самі наприкінці Літургії голосно виголошують і закликають усіх вірних, кажучи: “Со страхом Божиим, верою и любовию приступите”. Тобто підходьте до Тайн і причащайтеся; а потім, знову ж таки самі, відрікаються від своїх слів і проганяють тих, хто приступає. Я не знаю, як можна було б назвати це безчиння.

 

Заперечення 2

Деякі заперечують, кажучи, що потрібно причащатися раз на сорок днів і не частіше.

Ті, які висувають це заперечення, наводять для власного виправдання свідчення божественного Златоуста, який говорить: “З якої причини ми постимо ці сорок днів? У минулому багато хто приступав до Тайн просто так і як трапиться. І було це переважно в той час, коли Христос передав нам це Таїнство. Святі отці, усвідомивши шкоду, що буває від недбайливого Причащання, зібравшись, визначили сорок днів посту, молитов, слухання Писань і відвідування церкви, щоб у ці дні всі ми, очистившись завдяки старанності, і молитвам, і милостині, і посту, і всенічним бдінням, і сльозам, і сповіді, і всім іншим чеснотам, наскільки це в наших силах, у такий спосіб із чистою совістю приступали до Таїнства “³⁶.

На це заперечення ми відповідаємо, що ті, хто бажає обґрунтувати свою думку, мають звичай приводити на допомогу собі або вислови Священного Писання, або когось зі святих, щоб гачок за приманкою не був усіма побачений. “Бо, – каже божественний Златоуст, – брехня, коли бажає, щоб у неї повірили, якщо не покладе в свою основу уявну, але не справжню істину, не може бути прийнята на віру “³⁷. Так роблять і ці благословенні.

Однак не слід відрізати й виривати вислови Божественного Писання окремо від решти його частин і насильно застосовувати їх для власних цілей, бо знову каже той самий Златоуст: “Ми не повинні досліджувати лише цей вислів сам по собі, але повинні розглянути й усе, що за ним слідує, і про що це сказано, і ким, і кому, і чому, і коли, і як. Недостатньо сказати, що так написано в Писанні, так само як і виривати вислови, розсікаючи члени тіла богонатхненних Писань, окремо й оголено від притаманного їм оточення, беручи на себе владу й дозволяючи собі пошкоджувати їх. Бо так багато перекручених догматів увійшли в наше життя за сприяння диявола, який переконує недбайливих говорити тексти Священних Писань у відриві один від одного, або додаючи до них, або забираючи від них, і в такий спосіб затьмарювати істину “³⁸.

Тому не слід їм говорити тільки те, що говорить Златоуст про визначення божественними отцями сорока днів, у які ми, постячись, причащаємося, але слід розглянути і те, що передує цим словам, і те, що слідує за ними, і що наводить у тому ж самому слові цей божественний отець, і з якого приводу, і до кого звернено його бесіду. Ті, хто заперечують нам, стверджують і доводять, що божественний Златоуст тільки днем Пасхи обмежив вживання Божественного Причастя. Якщо ці захисники сорокаденності хочуть це обґрунтувати, то повинні, згідно з їхньою думкою, або причащатися тільки раз на рік, тобто на свято Пасхи, і уподібнитися до тих, до кого тоді говорив Златоуст, або повинні здійснювати десять Великих постів на рік – стільки, скільки разів у них прийнято причащатися.

Якщо ж їм перше не подобається, а другого вони виконати не можуть, нехай замовкнуть, і нехай не звинувачують інших і божественного Златоуста і не уявляють його в цьому питанні супротивником не тільки апостолів, і Вселенських, і Помісних Соборів, і багатьох інших богоносних отців, які говорять про безперестанне Причастя, а й супротивником самого себе, оскільки сам він пише більше за інших про постійне Причащання і в багатьох інших своїх бесідах, і в цій же самій, кажучи: “Не це мені пропонуй, а доведи мені те, що так повелів творити Христос, бо я тобі вказую, що Він повелів робити протилежне, що Він не тільки не наказав нам дотримуватися днів, а й звільнив нас від цієї необхідності.

Послухай, що говорить Павел, – коли ж я згадую Павла, то говорю про Самого Христа, адже Христос був тим, Хто рухав Павловою душею. Отже, що він каже? “Ви дотримуєтеся днів*, місяців, часів і років. Боюся за вас, чи не марно я трудився у вас (Гал. 4:10-11) і проповідував вам Євангеліє”.

І знову каже: “Бо кожного разу, коли ви їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте” (1Кор. 11:26). Сказавши ж “кожного разу”, зробив господином того, хто хоче причаститися, звільнивши його від усякого дотримання днів. Бо не одне й те саме – Пасха і Чотиридесятниця, але Пасха – це одне, а Чотиридесятниця – інше. Адже Чотиридесятниця один раз на рік буває, Пасха ж – тричі на тиждень, а іноді й чотири, точніше ж – стільки разів, скільки ми захочемо, бо Пасха – це не піст, а Приношення (Προσφορ?) і Жертва, яка буває на кожнім зібранні”, тобто священна Літургія і Божественне Причастя, що відбувається за нею. “А те, що це істинно, почуєш від Павла, який говорить: “Пасха наша, Христос, закланий за нас” (1Кор. 5:7). Тож щоразу, коли ти приступаєш із чистою совістю [до Таїнства], звершуєш Пасху. Не тоді, коли ти постиш, а коли цієї Жертви причащаєшся.

Адже оголошений ніколи не звершує Пасху, хоча й постить щороку, тому що Приношення він не долучається. А той, хто не постить, коли долучається до Причастя, якщо з чистою совістю приступить [до Таїнства], тоді й звершує Пасху – чи то сьогодні, чи то завтра, чи то в будь-який день. Бо підготовка оцінюється не дотриманням часів, а чистою совістю.

Ми ж чинимо навпаки: розум не очищаємо, а коли збираємося святкувати Пасху – приступаємо цього дня до Таїнства, навіть якщо наповнені тисячами гріхів. Але так бути не повинно, ні! Адже якщо ти і в [Велику] Суботу приступиш до Таїнства з совістю лукавою, то відпадеш ти від Причастя, підеш, не звершивши Пасху. Якщо ж сьогодні, омившись від гріхів, долучаєшся, то саму Пасху здійснюєш.

Варто було б цю вашу ретельність і старанність вживати не в дотриманні часів, а у ставленні до Таїнства. І як ви зараз вважаєте за краще все терпіти, тільки б не міняти звичаю, так слід було б вам звичаєм знехтувати і вважати за краще все виносити і робити, щоб приступати до Таїнства без гріхів. Бо соромно не ставати краще, але перебувати в недоречній балаканині. Це й іудеїв погубило, які, бажаючи залишатися при старому звичаї, ухилилися в нечестя “³⁹.

І знову він каже: “Знаю, що багато хто з вас за звичкою, заради свята, приступлять до цієї Священної Трапези. Варто було б, однак, як я раніше багато разів говорив, не свята дотримуватися, коли ви збираєтеся причащатися, а очищати вашу совість і після цього доторкатися до Священної Трапези. Бо скверний і нечистий, якщо й у свято причащається цієї Святої і страшної Плоті, не буде гідним. А чистий і, завдяки ретельному покаянню, який омив свої гріхи і в свято, і завжди гідний причащатися Божественних Тайн і насолоджуватися Божими Дарами. Але оскільки це, не знаю чому, деякими нехтується, багато хто, навіть будучи сповнений тисячами зол, коли бачать, що звершується свято, немов самим днем спонукувані, торкаються Священних Таємниць, яких вони за законом не варті навіть бачити “⁴⁰.

Отже, ось як божественний Златоуст не тільки відкрито засвідчує у своєму намірі й думці тих, хто любить чути істину, а й пророчо спростовує цей багатьма помічений звичай сорокаденності.

Що ж стосується сорока днів, про які він говорить як про встановлені святими отцями, то пояснення цьому буде простим, якщо хто захоче про це поговорити. Ми, однак, зараз наведемо деякі дані для тих, хто ще сумнівається.

Асійські християни на той час святкували Пасху разом з іудеями під тим приводом, що так вони начебто прийняли від Іоанна Богослова й апостола Филипа та деяких інших. І хоча божественні отці, збираючись на помісні собори, писали проти цього багато разів, вони все ж таки не полишали свого звичаю доти, доки не було скликано Перший святий і Вселенський Собор, який, окрім іншого, встановив, щоб Пасха надалі не святкувалась разом з іудеями, а святкувалась після весняного рівнодення в день недільний і щоб вона не збігалась з іудейською пасхою. Незважаючи на це, деякі продовжували триматися цього злого звичаю. До них і звертає цю свою бесіду божественний Златоуст, викриваючи їх у тому, що вони нехтують стількома божественними отцями тільки через один поганий звичай.

З цієї причини він настільки вихваляє гідність божественних отців Першого Собору і приписує їм правило про Чотиридесятницю і каже, що вони встановили його, бажаючи таким чином переконати цих асійських християн і залучити їх до послуху. Адже хто не знає, що піст святої Чотиридесятниці встановлений святими апостолами, які кажуть у 69-му Правилі: “Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи чтець, чи співак не поститься в святу Чотиридесятницю перед Пасхою, чи в середу, чи в п’ятницю, окрім перешкоди від немочі тілесної, – нехай буде позбавлений. А якщо ж мирянин: нехай буде відлучений”.

Або, можливо, він каже, що її встановили отці Першого Собору, бо додали до неї Велику Страсну седмицю, як він сам говорить про це в іншому місці: “Тому отці продовжили поприще посту, щоб дати нам ще термін покаяння, щоб ми приступали до Таїнства очищені й омиті “⁴¹.

А найістинніша причина, з якої говорить Златоуст, що Перший Собор встановив Чотиридесятницю, здається, така. Оскільки тодішні християни недбальствували й не постили всю цю святу Чотиридесятницю, тож дехто постив тільки три тижні, дехто – шість, а дехто – ще якось інакше, кожен згідно з місцевим звичаєм, як про це свідчить Сократ у “Церковній історії”, отці Першого Собору знов проголосили Правило святих апостолів і встановили, щоби в усю Чотиридесятницю постили непорушно. І божественний Златоуст каже, що ті отці встановили Чотиридесятницю, маючи на увазі це оновлення Правила, яке вони тоді зробили.

Оскільки ж дехто наводить як захисника сорокаденності божественного Златоуста, а він сам розриває, наче павутиння, їхні доводи, ми замовкаємо і переходимо до інших заперечень.

 

Заперечення 3

Деякі, хто заперечує, кажуть, що мета, з якою святі отці вчать про безперестанне Причащання, полягає в тому, щоб ми зовсім не віддалилися від Причащання Божественних Тайн. Якщо ж деякі з великого страху і благоговіння долучаються рідко і з великим благоговінням приступають до Таїнства, то вони причащаються гідно.

Ми хотіли б попросити тих, хто говорить це, щоб вони нам показали, звідки і на підставі яких свідчень вони дізналися намір Христа і святих? Можливо, вони зійшли на небо, як Павел, і там це почули? Але ж Павел чув невимовні слова, які людина не може сказати. А вони як могли це сказати? Якщо ж це щось інше, то чому не знаходиться це написаним у книгах наших божественних отців? А якщо це написано, але ми цього не знайшли, то просимо, щоб вони нам це вказали.

Тільки страх, з яким вони приступають до Таїнства, не за Богом, як каже пророк: “Тоді настрашилися страхом вони, хоч страху не було” (Пс. 52:6). Бо там повинен бути страх, де трапляється злочин заповідей, але не там, де є покірність і послух. І благоговіння таких не справжнє, а штучне і лицемірне, бо справжнє благоговіння шанує слова і заповіді Господні і не нехтує ними. Те, що кажуть ці заперечувачі, має на меті не зробити християн більш уважними та побожними щодо Причащання, а позбавити їх відваги та абсолютно відсікти від нього, а отже, призвести їх до душевної загибелі.

Тому й божественний Кирило Олександрійський відповідає цим нібито побожним: “Якщо ми прагнемо вічного життя, то хай молимося, щоб був у нас Податель безсмертя, нехай не будемо віддалятися від благословення [тобто від Причастя], як роблять деякі недбайливі. І нехай не влаштовує нам умілий у підступності диявол пастку і сіті у вигляді шкідливого благоговіння [щодо Божественного Таїнства. Але що ти мені кажеш: “Ось, Павел пише, що] хто їсть Хліб і п’є Чашу Господню негідно, на осудження собі їсть і п’є. Отже, я, випробувавши себе, бачу себе негідним причаститися”. На це я тобі відповідаю: “Коли ж ти будеш гідний? Коли ти себе поставиш перед Христом? Якщо ти будеш боятися завжди своїх найдрібніших гріхів, то [знай, що, будучи людиною,] ти ніколи не перестанеш їх робити (“помилки хто зрозуміє?” (Пс. 18:13), згідно зі святим Псалмоспівцем), і так і залишишся навіки абсолютно непричетним до спасительної Святині.

Тому розумніше і благочестивіше – жити відповідно до закону [Божого], вірячи, що благословенним Причастям ти позбуваєшся не тільки смерті, а й хвороб” – душевних і тілесних, які перебувають у нас, “тому що Христос, який приходить у нас, присипає в наших членах невгамовний закон плоті й оживляє благоговіння до Бога, а пристрасті умертвляє, не звинувачуючи нас у гріхах, в яких ми перебуваємо, але, скоріше, зцілює нас, як хворих, звільняє від уз розбитого, воскрешає занепалого, як Пастир добрий, що душу свою поклав за овець”.

І знову він каже: “Святе Тіло Христове животворить тих, у яких опиниться, і утримує в нетлінні, коли з’єднається з нашими тілами. Тіло ж мається на увазі не якесь інше, але саме за природою Життя”, тобто Бога. “Воно має в собі всю [Божественну] силу з’єднаного з ним Слова і виявляється наповненим [Божественною] Його енергією, за допомогою якої все життєво твориться і зберігається в бутті. І оскільки справи йдуть саме так, то нехай знають ті хрещені [християни], які не намагаються ходити до церкви причащатися і на багато часу відлучаються від Причащання, що приводом вони виставляють благоговіння штучне і шкідливе. Нехай знають, що, не причащаючись, вони позбавляються вічного життя, відмовляючись від того, щоб оживотворитися. Це перетворюється на ловушку і спокусу, хоча й видається ця відмова від Причастя плодом благоговіння. Тому вони повинні намагатися з усіх своїх сил і з усією готовністю очищатися від гріха, і належати більше до життя боголюбивого, і прагнути з відвагою і любов’ю до Причастя Життя. Бо так ми переможемо диявольський обман, і станемо причасниками Божого єства (Пет.1,4), і піднімемося до життя і нетління “⁴².

А Іоанн Зонара в поясненні 2 Правила Антіохійського собору⁴³ каже: “Ухиленням отці назвали тут не те, якщо хто ненавидить божественне причастя і тому не підходить до причастя, а те, якщо хто уникає його, можливо, з благоговіння і нібито зі смиренномудрістю. Бо якби через ненависть і через відразу до святого причастя ухилялися від нього, то були б піддані не відлученню, а остаточному відсіканню від церкви й анафемі.”.

Досить божественний Кирило та Іоанн Зонара викрили уявне благоговіння недбайливих, яке не приносить плід користі й спасіння, а породжує душевну смерть і цілковите позбавлення вічного життя, яке здобувається частим Прилученням Божественних Тайн. Адже ті, хто воістину побожний, не тільки не не нехтують словами Господа і стількома священними правилами – апостольськими, соборними і святоотецькими, а й у думках своїх цього не приймають, боячись суду і осудження за непослух. Про цих істинно побожних говорить Дух Святий через пророка Ісаю: “І при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом.” (Іс. 66:2).

 

Заперечення 4

Деякі кажуть, що преподобна Марія і багато інших пустельників і подвижників тільки один раз за все своє життя причастилися і це їм не завадило освятитися.

Їм ми відповідаємо, що пустельники не керують Церквою і Церква не для пустельників визначала правила⁴⁴. Як каже Апостол: “закон призначений не для праведника” (1Тим. 1:9). А божественний Златоуст додає: “Усі, хто заревнував любомудрія Нового Завіту, зробили це не через страх покарання і не через погрози, а через божественну любов і гаряче прагнення до Бога. Бо вони не мали потреби ні в настановах, ні в заповідях чи законах, щоб полюбити чесноту й ухилятися від зла, але як благородні й вільні сини, пізнав власну цінність [тобто благородство свого єства], вони без усякого страху покарання попрямували до чесноти “⁴⁵.

Але й ці пустельники, якби мали можливість і не причащалися, то засуджувалися б як порушники священних правил і зневажники Божественних Таїнств. А якщо такої можливості у них не було – вони невинні. Так святий Кавасіла каже: “Якщо душі підготовлені й готові причаститися, а Господь, що освячує і [все] звершує, завжди бажає освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити Причащанню? Звичайно, ніщо. Але хто-небудь запитає: “Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які йшлося, не приступить до Тайн, чи не отримає він, тим не менш, освячення [від Літургії, що відбувається]?” [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може отримати не кожен, а тільки той, хто не може прийти тілесно, як це буває і з душами померлих, і з душами тих, хто блукає в пустелях, і в горах, і в печерах, і в ущелинах землі (порівн. Євр. 11:38), яким неможливо було бачити жертовника та священика, “бо не було в них поблизу церкви”. “Таких Сам Христос освячував невидимо Своїм освяченням. Якщо ж хто-небудь має можливість, але не приступає до Трапези, щоб сподобитися освячення від неї, для такого отримати освячення абсолютно неможливо – не тільки тому, що він не приступив, а тому, що не приступив, будучи в змозі це зробити. І тому очевидно, що в такої людини душа порожня від чеснот, які потрібні для Причастя, бо як може мати любов і прагнення до Причастя той, хто має можливість піти долучитися, але не хоче? Або як може мати віру в Бога той, хто абсолютно не боїться загрози, що міститься в словах Господніх⁴⁶, тим, хто нехтує цією Трапезою? І як йому повірити, що він любить те, що може отримати, але [за власним бажанням] не отримує?”

 

Заперечення 5

Дехто заперечує, кажучи, що Святе Причастя – справа страшна, і тому від тих, хто причащається, потрібне життя святе, досконале й ангельське.

У тому, що Таїнство Божественного Причастя велике і страшне і що потрібне життя святе і чисте, не сумнівається ніхто. Тільки слово “святий” має багато значень.

Святим є тільки Бог, бо володіє природною святістю, а не набутою. Люди ж, які удостоїлися святого Хрещення, отримують святість через причастя Святому Богу. І святими вони називаються тому, що отримали освячення благодаттю Святого Духа від відродження зверху. До всього цього вони отримують завжди освячення від Божественних Тайн, тому що причащаються Святого Тіла і Крові нашого Господа. І наскільки вони наближаються до Бога завдяки виконанню Владичних заповідей, настільки більш освяченими піднімаються до досконалості. Наскільки ж, навпаки, віддаляються від Бога через залишення заповідей, настільки, втрачаючи освячення, виявляються одержимими пристрастями, і зло в них зростає. Адже зло є не що інше, як позбавлення добра.

Отже, ті, хто удостоївся відродження від Святого Духа, не мають жодної перешкоди називатися святими, а отже, – як по благодаті святі чада Святого Бога – і часто причащатися Божественних Дарів. Тому й божественний Златоуст каже: “Святі Дари повинні даватися святим, а не скверним і нечистим “⁴⁷. Бажаючи ж показати різницю святих, він каже: “Нехай не приступає до Причастя ніхто з грішних. Хоча, мабуть, не буду говорити “ніхто з грішних”, бо інакше першим я відокремлю себе від Божественної Трапези, але [краще скажу так]: “Ніхто, залишаючись грішником, нехай не приступає”. Я знаю, що всі ми гідні покарання і що ніхто не похвалиться чистим серцем. Але не в тому біда, що ми не маємо чистого серця, а в тому, що, не маючи чистого серця, навіть до Того, Хто може створити його чистим, не приступаємо “⁴⁸.

А Феодорит каже: “Серед тих, хто причащається Божественних Таємниць, деякі причащаються [Христа] як агнця – ті, хто придбав досконалу чесноту. Інші ж – як козла [відпущення], – ті, які покаянням очищаються від скверни гріха “⁴⁹.

Хоча ті, хто нам заперечують, дозволяють причащатися безперестанку тільки досконалим, проте божественні отці, як видно, не вимагають від тих, хто причащається досконалості, але вимагають виправлення життя через покаяння. Адже як у цьому видимому світі не всі люди одного й того ж віку, так і в духовному світі Церкви стани людей різні, згідно з Притчею про насіння (Див. Мф. 13:8). І якщо досконалий віддає Богові сторицею, то середній – шістдесят, а початківець – тридцять, тобто кожен – по своїй силі. І ніхто не буває відкинутий Богом за те, що не віддає сторицею.

Тільки ми, якщо добре поміркуємо, зрозуміємо, що неможливо будь-кому прийти до досконалості без безперестанного Причастя Святих Тайн. Бо без нього не можна набути любові, а без любові – послуху Владичним заповідям, а без послуху не можна досягти досконалості. Як каже премудрий Соломон: “Початок премудрості є щире бажання навчання, а турбота про навчання — любов, любов же — збереження законів її, а збереження законів — запорука безсмертя, а безсмертя наближає до Бога; тому бажання премудрости підносить до царства” (Прем. 6:17-20), Царства Небесного.

Тому і святий авва Аполлос, знаючи, що Божественне Причастя є силою, що породжує Божественну любов, зараховує його до заповіді любові та каже: “На цих двох заповідях, тобто на частому Причащанні та на любові до ближнього, увесь Закон та Пророки утверджуються” (Див. Мф. 22:40).

Але чи є потреба багато говорити? Ті, хто заперечує нам, причащаються раз на сорок днів як досконалі чи як грішники і недосконалі? Якщо як досконалі, то повинні причащатися частіше, згідно зі своїми ж словами, а якщо як недосконалі – повинні причащатися частіше, щоб стати досконалими, як ми сказали вище.

Адже якщо немовля не може вирости в дорослу людину без тілесної їжі, то тим паче не може душа прийти до досконалості без духовної їжі. Зовнішні мудреці кажуть, що три речі спостерігаються в немовляті: по-перше, сам той, хто харчується, по-друге, те, чим він харчується, і, по-третє, те, що його насичує. І те, що його насичує, – це поживна сутність; те, що насичується, – це одушевлене тіло; а те, чим воно насичується, – це їжа.

Так, каже Гавриїл Філадельфійський, буває і в духовному відродженні: “Той, хто харчується, – це охрещена, відроджена людина; те, чим вона харчується, – це Пречисті Таємниці; а той, хто харчує, – це Божественна благодать, що перетворює ці [Тайни] на Тіло і Кров нашого Спасителя”. Тому Василій Великий каже, що той, хто відродився Хрещенням, повинен харчуватися надалі Причащанням Божественних Тайн⁵⁰.

Якщо ж вони причащаються як грішники, то не повинні причащатися ні раз на сорок днів, ні один раз на рік, як каже золотоговорящий Іоанн: “Як той, хто має совість чисту, має причащатися щодня, так тому, хто перебуває в гріхах і при цьому не кається, навіть у свято причащатися небезпечно. Але якщо і раз на рік причащаємося, це не позбавляє нас від гріхів наших, якщо ми негідно приступаємо. Навпаки, це якраз ще більше нас засуджує, бо, тільки раз приступаючи, ми й тоді приступаємо нечисто. Тому прошу всіх вас: не торкайтесь Божественних Тайн тільки лише в свято “⁵¹.

І в іншому місці він пише: “Оскільки священики не можуть знати всіх грішників і тих, хто негідно причащається Таїнств, Бог часто їх виявляє і віддає їх сатані. З цієї причини з ними трапляються колись хвороби, колись підступи, колись біди й нещастя, колись інше щось подібне. І це Павел показує, кажучи: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:30).

“Як же, – говорите ви мені, – буває це, якщо ми причащаємося тільки раз на рік?” Біда в тому, що ми визначаємо гідність Причащання не чистотою думок, а проміжком часу, і в тому, що ти вважаєш благочестям нечасто приступати до Таїнства, не знаючи, що негідно приступити навіть раз – це заподіяти собі шкоду, а якщо достойно, навіть якщо й часто, – здобути спасіння.

Зухвалість полягає не в тому, що приступають часто, але в тому, що недостойно, – навіть якщо хто раз на рік причаститься. Ми ж настільки божевільні й окаянні, що, здійснюючи протягом усього року тисячі гріхів, не докладаємо жодної турботи, щоб їх сповідати. І при цьому ми вважаємо, що нам достатньо не насмілюватися причащатися безперестанку і [тим самим] не ставитися образливо до Тіла Христового.

Так міркуючи, ми не розуміємо, що і ті, хто розіп’яли Христа, розіп’яли Його один раз. Але невже, тому що один раз, гріх від цього менший? І Іуда один раз зрадив. Що з цього? Хіба це його спасло? Чому ми цю справу вимірюємо часом? Часом Причастя нехай буде нам чиста совість “⁵².

І знову: “Кого нам похвалити? Тих, які [причащаються] раз? Тих, які часто? Тих, які рідко? Ні тих, які раз, ні тих, які часто, ні тих, які рідко. Але тих, які [приступають] з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай приступають завжди, а не такі – ніколи. Бо суд собі здобувають і осудження, і муку, і покарання “⁵³.

Але ці благословенні, не знаю чому, не чують цього, вимагаючи від тих, хто причащається, ангельського життя і стану. Те, що всякий, хто охрестився і відродився у святому Хрещенні, дає обіцянку жити ангельським життям, – це зрозуміло, тому що він примушує себе, скільки може, виконувати Владичні заповіді, до чого він і покликаний. Це і є властивість ангельських чинів – виконувати і здійснювати завжди Божественні повеління.

Тож тому охрещені і ті, хто зберігає Божественні заповіді, не далекі від ангельського життя. І ще тому, що вони намагаються зберігати в тілі чистоту безтілесних ангелів, згідно з Апостолом, який виголошує і каже: “Життя ж наше на небесах” (Флп. 3:20). Тобто наше християнське життя – небесне й ангельське.

Але й божественний Златоуст каже: “Залучимо до себе непереможну допомогу Святого Духа, зберігаючи заповіді. І тоді ми ні в чому не будемо меншими за ангелів “⁵⁴. І знову: “Той, хто спасається, отримує подвійну благодать: він і душу свою оживотворяє, і птахом робиться, небесні склепіння знаходячи “⁵⁵.

 

Заперечення 6

Дехто наводить стосовно Божественного Причастя вислів Притчі: “Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки досить тобі, щоб ним не пересититися та не звернути” (Притч. 25:16).

На цей софізм нам і відповідати соромно. Адже під куштуванням меду не можуть матися на увазі Божественні Тайни, оскільки під цим, згідно з Григорієм Синаїтом та іншими отцями, мається на увазі розумне споглядання. Якщо ж вони сприймають цей вислів як такий, що говорить про Божественні Дари, то я віддаю перевагу слуханню самого Приточника, який говорить мені: “Їж, сину мій, мед, бо він добрий, а мед щільниковий солодкий він на піднебінні твоїм,
отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо знайдеш її, то ти маєш майбутність, і надія твоя не понищиться!” (Притч. 24:13-14).

Однак ці люди мали б нам сказати, як вони розуміють слова “скільки досить тобі”. Адже ми не маємо іншої міри, окрім священних Правил апостолів і всієї Церкви Христової, які кажуть, щоб ми причащалися, якщо можливо, щоденно або чотири рази на тиждень, як мислять Василій і божественний Златоуст, або принаймні щосуботи й неділі та в інші святкові дні. Так, Апостол наказує чоловікові й дружині утримуватися один від одного в ці дні, щоб вони причащалися Божественних Тайн, кажучи: “Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, до часу, щоб перебувати в пості та молитві” (1Кор. 7:5).

А божественний Тимофій Александрійський каже: “Необхідно треба утримуватися в день суботній і недільний, бо в ці дні духовна жертва приноситься Богові” (Відповідь 13).

Іншими словами, чоловік і дружина нехай оберігають себе від шлюбного зв’язку в суботу та неділю, тому що в ці дні підноситься духовна Жертва, тобто звершується Божественна Літургія, і вони повинні причаститися.

І божественний Григорій Солунський говорить про свята: “Перший день тижня, званий днем Господнім⁵⁶, бо він присвячений Господу, який цього дня воскрес із мертвих і провістив нам загальне Воскресіння, і засвідчив нас у ньому, у Воскресінні, коли скасується всяке земне діло, – цей день тижня освячуй і всяке життєве діло цього дня не творіть, окрім найнеобхіднішого. І своїм підлеглим і своїй сім’ї надавай відпочинок, щоб усі разом ви прославляли Того, Хто відкупив нас від смерті та воскресив із Собою наше єство; щоб згадував ти життя майбутнього віку й вивчав усі заповіді та виправдання Господні. І щоб ти випробовував себе, чи не переступив і чи не упустив ти що-небудь із них, [і якщо так, то] щоб ти виправляв себе в усьому. І щоб ти перебував цього дня в храмі Божому, брав участь у богослужбових зібраннях, які відбуваються в ньому, і Причащанні зі щирою вірою і неосудженою совістю Святого Тіла і Крові Христових. І щоб поклав ти початок більш суворого життя, і оновлював себе, і готував себе до прийняття майбутніх вічних благ. І таким чином ти будеш святити суботу, суботствуючи неробленням зла. А до неділі ти приєднай і встановлені великі свята, роблячи в ці дні те ж саме і утримуючись від того ж самого “⁵⁷.

 

Заперечення 7

Дехто, побоюючись атеїзму, називає єрессю те, коли хто-небудь постійно причащається. Вони кажуть, що як ті, хто приймає Хрещення поза переданням Церкви, є єретиками, так є єретиками і ті, хто постійно причащається.

Ми, правду кажучи, дивуємося, що й відповісти на ці зухвалі слова. Хіба тільки те, що, згідно з цією думкою, є єретиками не тільки всі ті святі, які спонукали вірних приступати до Божественного Причастя, а й ті, хто приймає їхні слова. А також – о хула! – і всі священики, які щодня служать і причащаються. Найбільше ж – святий Аполлос, який був широко відомий своєю святістю і мав у себе в послуху п’ять тисяч учнів. Про нього пише божественний Ієронім, який сам прийшов і бачив його: “Після того, як ми звершили молитву, вони, вмивши нам ноги і поставивши трапезу, облобизали нас душевно й тілесно, – тобто ми разом із ними причастилися Божественних Тайн, що вони роблять щодня.

Потім, після трапези, ми відпочивали, а вони, віддалившись у пустелю, молилися уклінно до ранку, доки не настав час церковного зібрання. І після дев’ятого часу і вечірньої вони причащалися, а після Причастя деякі сідали поїсти, деякі ж, ревніші, віддалялися в безмовність, живучи тільки силою Священного Причастя. Приснопам’ятний [старець] зробив нам багато корисних для душі повчань, особливо про те, щоб ми щодня причащалися Божественних Тайн і приймали странників як ангелів Божих, подібно до Авраама, Лота та інших таких самих, бо на цих двох заповідях увесь Закон і Пророки утверджуються⁵⁸.

Отже, оскільки весь лик божественних отців, за загальним визнанням, становлять святі й справжні раби Христові, то звідси випливає, що ті, хто виставляє таке заперечення, протилежне до вищесказаного, протиставляють себе й апостолам, і Вселенським та Помісним святим Соборам, а також і святим отцям. І не тільки їм, а й самому Господу, Який говорить: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне”, а також: “це творіть на Мій спомин” (Ін. 6:54; Лк. 22:19), тобто щодня і завжди, як то тлумачить божественний Златоуст, про що ми говорили раніше.

Святий Тимофій Александрійський навіть біснуватим дозволяє причащатися щонеділі, якщо вони не хулять Божественні Дари. Він каже: “Вірний біснуватий якщо не порушує Тайни, не хулить іншим якимось чином, то нехай причащається, але не щодня: досить для нього тільки по неділях “⁵⁹.

І тоді як божественні отці не тільки здорових, а й біснуватих приймають невпинно в Причастя Божественних Тайн, ці благословенні навіть тих, хто перебуває при здоровому глузді, не приймають, але вимагають, щоб вони здавалися законнішими за закон.

 

Заперечення 8

Деякі заперечують і кажуть: “Невже ті, хто причащається часто, не відчувають, як усі люди, впливу пристрастей обжерливості, марнославства, сміху, марнослів’я і багатьох інших подібних? Як же вони, [незважаючи на це], хочуть причащатися часто?”

Цим людям відповідає святий Анастасій Антіохійський: “Буває, що деякі, навіть ті, хто рідко причащаються, віддають себе гріху. Інші ж, які причащаються частіше, оберігають себе, як правило, від багатьох зол, боячись суду Причастя. Отже, якщо ми впадаємо, як усі люди, в якісь людські й простимі гріхи, будучи скрадовані або язиком, або слухом, або очима, або марнославством, або печаллю, або гнівом, або чим-небудь подібним, то, докоряючи себе та сповідуючись Богові, нехай причащаємося в такий спосіб Святих Тайн, вірячи, що Причастя Божественних Тайн буде нам на очищення від цих гріхів. Якщо ж ми чинимо якісь важкі, лукаві, і плотські, і нечисті гріхи, і маємо злопам’ятство по відношенню до ближнього, то доти, доки ми не покаємось гідно, до Божественних Тайн не маємо доторкатися зовсім.

Оскільки ж ми, будучи людьми плотськими і немічними, впадаємо в багато гріхів, Бог дав нам на відпущення гріхів різні жертви, які, коли ми їх приносимо, очищають нас для того, щоб ми приступали до Причастя. Так і милостиня є жертвою, що очищає гріхи. Є ще й інша спасительна жертва на відпущення гріхів, як каже пророк Давид: Жертва Богу — дух скрушений: серцем скрушеним і смиренним Бог не знехтує”⁶⁰.

Якщо ми приносимо Богові ці жертви, то навіть коли маємо якісь людські недоліки, все ж таки можемо приступати до Святих Тайн – зі страхом і трепетом і умилінням та сповіддю, як це зробила, плачучи й тремтячи, та кровоточива [жінка]. Бо є гріх до смерті, і є гріх до покаяння, і є гріх, що вимагає прикладання пластиру. Справжнє ж покаяння все може зцілити. Той, хто приступає до Святих Тайн зі страхом, і трепетом, і сповіддю, і умилінням, отримує прощення, а той, хто приступає без страху і зі зневагою, отримує покарання. Таким не тільки не дається прощення гріхів, але до них, до того ж, ще більший доступ отримує диявол. А ті, хто зі страхом приходить до Божественних Тайн, не тільки освячуються і отримують відпущення гріхів, а й диявола від себе проганяють”.

Однак, незважаючи на всі ці безперечні свідчення святих учителів Церкви, дехто все одно не заспокоюється і пропонує інше заперечення, кажучи:

 

Заперечення 9

У той час причащалася більшість народу, а не причащалася меншість. Тому божественні отці й карають меншість, щоб не було спокуси для більшості. Однак тепер, коли не причащається більшість, окрім деяких небагатьох, повинні не причащатися і ці деякі, щоб не творити безчинства в Церкві і не спокушати багатьох.

Варто було б тим, хто говорить це, знати, що означають “спокуса” і “безчинство”, і тоді висувати своє заперечення. Адже спокусою є і називається те, що віддаляє людину від Бога і наближає її до диявола. Так Великий Василій каже: “Вчинення гріха відчужує [людину] від Бога і засвоює [її] дияволу “⁶¹. Також він каже: “Все, що протистоїть волі Господа, є спокуса “⁶². І щоб сказати ясніше, спокуса – це всяка перешкода, покладена на дорозі для того, щоб об неї спіткнувся подорожній. Так Пророк просить Бога позбавити його від цього, кажучи: “Збережи мене, Господи, від руки нечестивого, визволи мене від людей неправедних. Вони задумали звалити мене з ніг. горді поставили тенета на мене; розкинули сильця та петлі для ніг моїх, на дорозі моїй влаштували пастку”⁶³. Тобто збережи мене, Господи, від рук грішників, визволи мене від несправедливих людей, що задумали покласти під ноги мої що-небудь, щоб повалити мене; горді люди або біси поставили пастку, щоб спіймати мене, і мотузками та сітками зв’язали ноги мої, і поблизу моєї стежки поклали спокуси та перешкоди, щоб скинути.

Отже, оскільки тоді спокушали таким чином одиниці багатьох, бо захоплювали їх у недбальство і злочин заповіді Божої, а тепер багато хто спокушає небагатьох, захоплюючи їх до відмови від заповіді, – як бути? Як тоді деякі відсікли свою волю і слідували за багатьма у виконанні волі Божої, так і тепер багато хто повинен відсікти свою волю і слідувати за небагатьма у виконанні волі Божої. Але не так, щоб небагато залишили без виконання веління Бога тільки лише тому, що їх меншість, і заради більшості пішли слідом за ним на злочин заповіді. Бо якби так йшли справи, тоді і пророк Ілля, і апостоли, і так багато отців, які трудилися за істину, мали б істину приховати і піти за більшістю, оскільки їх самих було мало.

Тому Великий Василій каже: “Ті, які виконують волю Господню, повинні проявляти непохитну сміливість, навіть якщо деякі й спокушаються “⁶⁴.

Хоча дехто й каже, що ті, в кого недостатньо сил бачити, як вони причащаються, спокушаються, нехай усе ж таки вони самі зрозуміють, що це буває [в тих людей] через або заздрість, або ненависть до брата.

Отже, ми не повинні нехтувати заповідями Божими заради того, щоб не спокушалися люди, як каже Златоуст: “Ми повинні настільки дбати про те, щоб не спокушати людей, наскільки це необхідно, щоб не давати їм привід нас звинувачувати. Якщо ж ми їм приводу не даємо, а вони все одно нас засуджують – просто так і ні за що, – то нам залишається сміятися і плакати про їхню нерозумність. Ти намагайся поводитися добре перед Богом і людьми. Якщо ж ти чиниш добре, а хтось тебе засуджує, анітрохи про це не переживай. Так Христос про тих, хто спокушається, говорив: “залиште їх: вони – сліпі вожді сліпих” (Мф. 15:14). Бо якщо причина спокуси – ми самі, то горе нам. А якщо не ми, то гріха на нас немає. Також говориться: “Горе вам, через вас ім’я Боже ганьблять” (Рим. 2:24). Як же бути? Якщо ти робиш те, що маєш робити, а хтось хулить, то ти гріха не маєш, гріх на ньому, бо [ім’я Боже] хулиться ним.

Ми не повинні звертати уваги, коли якійсь богоугодній справі перешкоджає те, що вона стає для когось спокусою. Ми повинні тоді по-справжньому турбуватися, коли інші не змушують нас противитися волі Божій.

Адже скажи мені, будь ласка, якщо зараз, коли ми розмовляємо, я захотів би викрити п’яниць, і хтось із них спокусився б, невже я маю перестати про них говорити? Ні. У всьому треба знати міру. Коли одна вродлива дівчина не побажала виходити заміж, віддала перевагу незайманості і стала черницею, багато хто богохульствував і лаяв тих, хто її до цього привів. Що ж? Через це треба було тим людям відмовитися її постригати? Безумовно, ні. Бо нічого противного Богові вони не зробили. Навпаки, вони зробили справу дуже богоугодну.

Отже, у всякій справі ми повинні, слідуючи законам Божим, намагатися не давати жодного приводу для спокуси, щоб бути нам невинними й отримати від Бога дар людинолюбства “⁶⁵

Ось що ми можемо сказати про спокусу. Що ж стосується безчиння, то ним є така справа, яка відбувається поза своїм чином. Оскільки ж чин і закон Церкви полягає в тому, щоб християни, які перебувають на Божественній Літургії і не перебувають під епітимією, причащалися, як ми сказали раніше, то очевидно, що безчиння здійснюють ті, хто не причащається, переступаючи тим самим закони Церкви. Тому й пророк Авакум каже: “Сонце й місяць спинилися в мешканні своєму” (Пісн. 4)66. Інакше кажучи, Сонце правди – Христос Бог наш – вознісся у висоту на Хресті, а місяць – Церква – встановився у своєму чині, тобто у волі й велінні Божому, від яких він раніше відпав.

Отже, ті, хто виходить за межі заповіді Божої, ті й чинять спокуси і безчинства, а не ті, хто трудиться в міру сил зберігати Владичні заповіді.

 

Заперечення 10

Інші виставляють Томос Єднання і кажуть, що існує правило, записане в Часослові, яке визначає, щоб християни причащалися тричі на рік.

Скажіть мені, будь ласка, якщо навіть правило, що виставляється цими благословенними, і є справжнім (хоча насправді воно спотворене), чи справедливо було б, щоб воно виявилося сильнішим від стількох труб Святого Духа, свідчення яких ми наводили? Царські закони пишуть, що якщо якийсь із них, тобто такий, що також є Царським, закон виявляється таким, що суперечить священним канонам божественних отців, то нехай буде він недійсним.

Божественний Златоуст каже, що звичай, який суперечить божественним законам, повинен викорінюватися. Також він каже: “Звичай здається предметом, який незручно обійти і від якого важко вберегтися. Отже, наскільки сильний, як ти знаєш, звичай, стільки сили й докладай, щоб позбутися поганого звичаю і щоб придбати собі звичай добрий “⁶⁷.

Тоді навіщо ж ці люди хочуть встановити цей душешкідливий звичай? Але оскільки вони бажають приховати істину за допомогою цього правила, ми покажемо стисло, про що насправді говорить це правило, щоб була явлена чиста істина і ніхто більше не обманювався.

Це правило було прийнято з такої причини. Лев Мудрий⁶⁸, оскільки уклав четвертий шлюб, був відлучений від Церкви патріархом Миколою, а цар за це позбавив Миколу патріаршого престолу, оскільки той не хотів йому пробачити четвертий шлюб. Замість Миколи він звів у патріархи Євфимія, який і позбавив царя від відлучення. Отже, з цієї причини розділилися на два табори як архієреї, так і весь інший народ: одні були за патріарха Миколу, а інші – за Євфимія. Коли цар Лев помер, після нього запанував його брат Олександр, який скинув із престолу Євфимія і звів на нього знову Миколу. А коли помер і Олександр, запанував його племінник, тобто син Лева, Костянтин Багрянородний, у тестя ж його. Романа, мав титул “Отець-Цар”.

Ті, які зібрали Собор у 992 р. від Різдва Христового, заборонили не тільки чотиришлюбність, а й проти тришлюбності встановили це правило, яке говорить: “Якщо хто, досягнувши сорока років і при цьому ні віку не соромлячись, ні про належне християнське благопристойне життя не піклуючись, лише через пристрасну пристрасть впадає в третій шлюб, то хай з усією ретельністю та наглядом протягом п’яти років не причащатиметься Святині Причастя, і цей термін ніяк не може бути скорочений⁶⁹. Але і після того, як він удостоїться Пречистого Причастя, нехай не буде йому дозволено причащатися в інший час, окрім як на спасительне Христа Бога нашого Воскресіння, заради очищення, наскільки можливо, яке буває від попередньої стриманості [Великого] посту⁷⁰. Якщо ж хто, будучи тридцятирічним і маючи дітей від попередніх шлюбів, поєднується з третьою дружиною, той неопустимо протягом чотирьох років нехай не причащається Святинь. І після того як зможе причаститися Таїнств, то нехай удостоюється ними насолоджуватися тільки тричі на рік: перший раз – на спасительне Христа Бога нашого Воскресіння, другий – на Успіння Пречистої Владичиці нашої Богородиці та третій раз – на день Різдва Христа Бога нашого, заради посту, який передує цим дням, та користі, яка буває від нього”.

Це Діяння Собору було названо Томосом Єднання, бо на ньому знов об’єдналися архієреї й увесь народ, що був до того розділений четвертим шлюбом Лева.

Однак я не знаю, який благословенний – чи то через неосвіченість, чи то маючи намір покласти для християн перешкоду до вічного життя, – вкоротив це правило і в такому усіченому вигляді помістив його в Часослов. А наші благословенні духівники, виявивши його, розтрубили це правило по всьому всесвіту, покладаючи епітимію і правило про тришлюбних на всіх християн: другошлюбних, першошлюбних, незайманих, та й узагалі на всякий вік.

Але я не стільки дивуюся духівникам, скільки дивуюся, що добрі архієреї й пастирі не вигукнули одразу в боговдохновенні труби істини, щоб затаврувати ганьбою злого сіяча цих плевел і викорчувати цю гнилу рослину з Церкви. Адже вони мають владу від благодаті Святого Духа підтримувати всяке добро і виправляти те, що потребує виправлення.

Напевно, архієреї наводять те виправдання, що оскільки вони перебувають під ярмом турків і пов’язані багатьма турботами, то довіряють вирішувати такі питання вчителям і проповідникам. Але тим самим ці благословенні – один, не бажаючи втратити свій спокій, інший, наводячи інші виправдання, – всі разом усуваючись і перекладаючи тягар один на одного, приховують, як у гробу, слово Боже і істину і мовчки дають зрозуміти, що вони згодні з тим, що відбувається, як каже божественний Мелетій Сповідник:

Коли хто, відання досягнувши

і вірно істину пізнавши,

намагається її приховати,

винаходячи якісь прийоми,

і сміливо не проголошує,

відкрито, голосно кажучи;

хто, про чесних турботи не маючи

і про Божественні Канони,

не захищає Правил, даних

святими славними отцями,

той покаранню підлягає не меншому,

ніж ті, хто їх порушив.

“Той, хто мовчить про істину,

воскреслого Христа в гробі приховує”, –

так говорить один отець,

і з ним згодна мова іншого:

“Воістину, дуже небезпечно

про благочестя мовчати,

і рів погибельний, і мука

на віки вічні віків”.

Неправедно, недозволено,

недобре благочестивим

мовчати тоді, коли Господні

закони зухвало порушують,

коли намагаються обман обґрунтувати

і великі лестощі злі.

Як було сказано одним великим:

“Коли благочестивий бачить

небезпеку з Богом розлучення

і образу проти Бога,

тоді він хіба промовчить?

Чи цілком буде він спокійний?

Адже промовчати тоді є те саме,

що погодитися і схвалити71.

Приклад дає нам

святий Предтеча Спасів Іоанн,

а разом з ним –

святі брати Маккавеї.

Адже і за малі статути

Закону Божого вони,

знехтувавши смертельною небезпекою,

стояли твердо, до кінця,

найменшої йоти не зрадивши

священного Закону.

Похвальною часто визнається

і справедливою війна,

і битва – незрівнянно кращою,

ніж душешкідливий, каламутний світ.

Адже краще стати на бій із такими,

хто мудрує недобро, зло,

ніж їм послідувати і вільно

в неправді з ними погодитися,

навічно з Богом розлучившись,

а з цими з’єднатися⁷².

А божественний Златоуст каже: “Якщо небезпечно людині мовчати, коли її кривдять, то хіба не буде гідний усілякого покарання той, хто мовчить і не зважає на те, коли завдається шкода Божественним законам? “⁷³.

Заперечення 11

Багато тих, хто заперечує, кажуть, що практика Причащання не є догматом віри, який слід було б зберігати обов’язково.

Хоча часте Причащання і не є догматом віри, це все ж таки Владична заповідь, яка міститься в багатьох висловах нашого Господа, особливо ж у наступному: “це творіть на Мій спомин” (Лк. 22:19), тобто безперестанку і щодня, поки стоїть цей світ. І тому, як заповідь Владична, вона має зберігатися неодмінно, про що ми говорили в першій частині книги.

Однак ті, хто висловлює такі заперечення, виявляють тим самим, що хочуть оголити догмати і залишити їх спустошеними від усякого церковного визначення і встановлення. Але ми їх запитаємо: ці догмати на чому зможуть бути засновані? Хіба не сказав нам божественний Златоуст, що людське життя потребує правильних догматів, а догмати потребують життя чистого; чисте ж життя народжується та досягається завдяки божественним заповідям, священним законам Церкви та чесним переданням і визначенням божественних отців? Отже, якщо ми відмовимося від священних правил, Владичних заповідей та решти, то зникне і чисте життя. А коли зникне чисте життя, тоді ми й догмати правильні втратимо, і лишимося спустошеними й у темряві.

Мені не вистачить часу, щоб перелічити тисячі прикладів святих, які зазнали мук і померли за церковні настанови і правила. І однак знаходяться деякі настільки безсоромні, що не тільки не страждають за істину, а й чинять опір їй і зухвало відкидають Владичні веління, ставлячи перед тими, хто приступає причаститися, перешкоду до Божественного Причащання без жодної з боку тих провини або приводу. Це дуже зухвала поведінка, якщо згадати, що Господь навіть самого Іуду не відкинув від Причастя, хоча й знав, що це скверна посудина зла.

Щодня Христос приймає всіх, хто причащається, і тих, хто гідний, очищає, просвіщає й освячує, а негідних спершу віддає докорам совісті, а потім, якщо вони виправляться, з милосердям їх приймає. А якщо вони залишаться невиправленими, то піддає їх різним хворобам, як каже Апостол: “Бо хто їсть і п’є недостойно, через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:30).

Ці ж благословенні, і не знаючи стану тих, хто причащається, тільки для того, щоб зберегти поганий звичай, який шкідливо для душі встановився, ставлять перешкоди православним християнам до Божественного Причастя.

Однак запитаємо Великого Василія, щоб він нам сказав істину: “Чи слід, о божественна і священна глава, або чи не небезпечно відмовитися від будь-якого веління Божого? Чи дозволено перешкодити тому, кому дано такий наказ, його виконати або послухатися тих, хто перешкоджає, особливо, якщо той, хто перешкоджає, є справжнім чадом Божим? Або ж цей помисел тільки здається прийнятним, а на ділі противний Божественному велінню?” На це святий відповідає: “Оскільки Господь сказав: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29), очевидно, що і всього іншого найкраще вчитися у Нього. Так і в цьому випадку згадаємо самого Господа нашого Іісуса Христа, Єдинородного Сина Бога Живого. Коли Іоанн Хреститель сказав Йому: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?” – Він відповів: “облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:14-15) [Тобто необхідно, щоб Я сповнив усяку справу, яка виправдає людину]. І як Він з обуренням відповів Петру, коли той спробував відмовити Господа від страждань, про які Він пророчо сповістив своїм учням дорогою до Єрусалима: “відійди від Мене, сатана! ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:23). І знову, коли той же Петро, віддаючи честь Владиці Христу, відмовлявся, щоб Той умив йому ноги, Господь знову сказав: “якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною” (Ін. 13:8).

Якщо ж потрібно більше допомогти душі прикладами нам рідних людей, то згадаймо Апостола, який каже: “що плачете і засмучуєте серце моє? я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Ієрусалимі за ім’я Господа Іісуса” ( Діян. 21:13). Хто ж може бути славнішим за Іоанна? Або хто може бути щирішим за Петра? Або які інші можуть бути знайдені помисли більш побожні, ніж у них? [Адже обидва вони були спонукувані почуттям благоговіння і поваги, так що один не хотів хрестити Господа, а інший не хотів, щоб Господь умив йому ноги. Однак, незважаючи на це, вони не змогли вмовити Христа].

Я ж знаю, що ні святий Мойсей, ні пророк Іона не уникли докору від Бога за те, що відмовилися від послуху Йому, віддавши перевагу слідувати своїм роздумам. Всіма цими святими ми навчаємося, що не повинні ні суперечити волі Божій, ні перешкоджати іншим виконувати заповідь Божу, ні слухатися тих, хто перешкоджає її виконувати.

Якщо з цих прикладів Слово Боже навчило нас, чого ми не повинні допускати, то тим паче в усьому іншому нам необхідно наслідувати святих, які колись сказали: “Богові треба коритися більше, ніж людям” ( Діян. 5:29), та іншим разом: “розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули” (Діян. 4:19-20).

І знову говорить Василь: “Не слід перешкоджати тому, хто виконує волю Божу, чи робить він це за заповіддю Божою, чи з метою, що узгоджується із заповіддю Божою. Також не слід тому, хто виконує заповідь, слухатися тих, хто перешкоджає йому, навіть якщо вони справжні друзі Божі, але слід залишатися при своєму рішенні “⁷⁴.

Також: “Якщо хто виконує заповідь Божу не за здоровим настроєм [тобто не з правильною метою і без вірного міркування], однак, судячи з усього, слідує достеменно вченню Господньому, то такій людині перешкоджати не слід. Бо, так чинячи, ця людина не заподіє собі шкоди. Іноді навіть буває, що люди від цього отримують користь. Однак добре таку людину наставити, щоб і міркування її відповідали гідності подвигу “⁷⁵, щоб вона виконувала заповідь із богоугодною метою. І ще: “Не слід слідувати переданням людським, коли порушується заповідь Божа “⁷⁶. І ще: “Не слід віддавати перевагу своїй волі перед волею Господньою, але у всякій справі слід шукати і творити волю Божу “⁷⁷.

А божественний Златоуст каже: “Слід мужньо стояти проти всього, що перешкоджає нашому доброму спонуканню. Послухай, що говорить Христос: “Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той не достойний Мене” (Мф. 10:37).Отже, коли ми робимо якусь угодну Богові справу, кожен, хто перешкоджає нам у ній, нехай буде для нас ворогом і супротивником, навіть якщо це батько, або мати, або хто завгодно інший “⁷⁸.

Богоносець же Ігнатій каже: “Усякий, хто говорить тобі щось всупереч тому, що наказав Бог, навіть якщо він гідний довіри, навіть якщо постить, навіть якщо знамення творить, навіть якщо пророкує, нехай буде в твоїх очах вовком в овечій шкурі, що губить овець “⁷⁹.

А Сповідник божественний Мелетій каже:

Не потрібно слухатися ченців,

Та й пресвітерів не варто,

Коли їхні промови – беззаконні,

Коли поради їхні – на зло.

І що я кажу “пресвітерів”, “ченців”!

Самим єпископам не поступайтеся,

Коли некорисне душі вони

творити, і говорити, і думати

раптом переконувати підступно стануть⁸⁰.

 

Заперечення 12

Дехто спокушається через те, що не може нас переконати своїми словами (в тому, мається на увазі, що на безперестанне Причащання існує заборона), і на свій захист висувають три доводи: по-перше, кажуть, канони й заповіді перебувають у розпорядженні архієреїв; по-друге, ми не повинні випробовувати те, що нам кажуть архієреї, вчителі й духівники, а повинні тільки в простоті слухатися їх; і по-третє, виставляють апостольський вислів “слухайтесь наставників ваших, і будьте покірні” (Євр. 13:17).

На ці три частини заперечення ми нічого від себе говорити не будемо, щоб не викликати в когось замішання і збентеження. Але й зовсім промовчати тут ми вважаємо душевне шкідливим. Тому, щоб ніхто не став скаржитися, давайте подивимося, що говорять [у зв’язку з цим] святі.

На перше зауваження відповідає Великий Василій, кажучи: “Якщо сам Господь, у Котрому благоволив Отець, у Котрому всі скарби премудрості й таємниці відання. Який усяку владу, усякий суд одержав від Отця, – якщо сам Він говорить: “Він дав Мені заповідь, що Мені казати і що говорити” (Ін. 12:49), а також: “що Я говорю, говорю, як сказав Мені Отець” (Ін. 12:50), якщо і Дух Святий від Себе не говорить, але тільки те говорить, що почує від Нього⁸¹, – то наскільки благочестивіше для нас благочестиво та безпечніше так мислити та чинити!”⁸². Іншими словами, не повинні ми переступати Божественні заповіді, але повинні їх покірно слухатися.

А божественний Златоуст на прикладі самої архієрейської хіротонії показує, що архієреї підвладні Божественним канонам і заповідям. Він каже: “Оскільки архієрей – [первосвященик у Старому Завіті] – був главою народу, необхідно було главі всіх мати на своїй голові знак влади, якій він підпорядковувався (бо якщо влада нічим не обмежена, то вона нестерпна, а коли вона має символ іншої влади над собою, то показує цим, що вона підпорядковується закону), тому Закон наказує, щоб голова архієрея не була оголеною, а була вкритою, щоб знав голова народу, що має іншого Главу. Тому і в Церкві на хіротоніях ієреїв – [тут святитель має на увазі архієреїв, кажучи про священство взагалі, бо тільки архієреї носять на голові богопредані символи, згідно з Діонісієм Ареопагітом] – на голову покладають Євангеліє Христове, щоб знав той, хто рукопокладається, що отримує істинну євангельську тіару, і щоб пізнав, що хоча він і для всіх голова, але повинен діяти за цими євангельськими законами, всіх тримаючи у своїй владі, але й сам будучи утримуваним під владою законів, для всього будучи законодавцем, але й маючи над собою законодавця – євангельський закон.

Тому якийсь доблесний стародавній муж (Ігнатій ім’я його), що просяяв у священстві та мучеництві, у посланні до якогось архієрея каже: “Ніщо нехай не звершується без твоєї волі (γν? μη), але й ти нічого не звершуй без волі Божої. Тому архієрей має на голові Євангеліє – знак того, що він перебуває під його владою “⁸³.

Що ж стосується другого, тобто того, що ми повинні не випробовувати архієреїв, вчителів і духівників, але в усьому їх слухати, то на це відповідає Василь Великий: “Той, хто керує словом, – [чи то вчитель, чи то архієрей] – повинен завжди з багатьма обмірковуванням і випробуванням, із метою догодити Богові і робити, і говорити, бо він повинен і з боку тих, хто йому довірений, бути випробуваним і засвідченим⁸⁴“⁸⁵.

Також: “Тим зі слухачів, хто навчений у [Божественних] Писаннях, слід випробовувати те, що говорять учителі. І те, що згідно з Писаннями, слід приймати, а те, що їм чуже, – відкидати. Тих же вчителів, які наполягають на такому вченні, треба зовсім відвертатися “⁸⁶. Також: “Тим, хто не володіє великим знанням Писань, слід пізнавати відмінні властивості святих за плодами Духа [Святого]⁸⁷. І тих, хто їх має, слід приймати [як святих], а від тих, хто має щось інше, необхідно відвертатися “⁸⁸. Також: “Не личить просто так і без випробування захоплюватися тими, які лише прикидаються, що говорять істину. Треба на підставі свідчень Писання пізнавати кожного, [істину чи брехню викладає цей учитель]”⁸⁹. І також: “Необхідно всяке слово чи діло перевіряти на підставі свідчень Богодухновенного Писання, щоб добрі з них були визнані, а лукаві – осоромлені “⁹⁰.

На третю ж частину заперечення відповідає божественний Златоуст: “Анархія є злом скрізь, вона – корінь багатьох бід і причина безладу і сум’яття. Не менше зло – і непокора начальникам. Але, можливо, хто-небудь нам скаже, що є ще й третє зло – коли сам начальник є злим. Це знаю і я. І це зло не мале, але ще набагато гірше, ніж анархія. Бо краще ні під яким не бути начальством, ніж підкорятися злому. Адже в першому випадку людина часто рятується і часто перебуває в небезпеці, а в другому – завжди в небезпеці, тому що ведуть її в прірву.

Але як же Павел сказав: “Слухайте наставників ваших і будьте покірні”? Перш сказавши: “дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їх” (Євр. 13:7), потім сказав і: “Слухайте наставників ваших і будьте покірні”. [Тобто спочатку Павел засвідчив, що ці наставники вірні в усьому, і вже після цього каже: “Побачивши добрий плід їхнього доброчесного життя і проповіді, наслідуйте їх у вірі”].

Що ж, скажете ви мені, якщо начальник злий (Тут і далі πονηρ?ς – лукавий.), нам йому не підкорятися? У якому сенсі ти кажеш “злий”? Якщо це стосується віри, залиш його і тікай – не тільки від людини, а й від ангела, що зійшов з небес. А якщо це стосується життя, то не цікався. Послухай, що говорить Христос: “На Мойсеєвому сидінні – [на вчительській кафедрі Закону] – сіли книжники і фарисеї”. Перш сказавши багато про них жахливого, Він говорить потім: “На Мойсеєвому сідалищі… отож все, чого вони кажуть дотримуватися, дотримуйтеся і робіть; а по ділах їхніх не робіть” (Мф. 23:2-3). Інакше кажучи, вони користуються пошаною, [у них є право навчати], каже Він, але життя їхнє нечисте; однак ви слухайте не їхнє життя, а їхні слова.

Адже від їхніх нравів ніхто не отримає шкоди. Чому? Тому що їх видно всім і тому що сам той, хто навчає, навіть будучи тисячу разів злим, ніколи злим нравам навчати не стане. Що ж стосується віри, то тут зло не всім видно, та й учень не відмовляється від того, щоб так вчити. Тому “не судіть, щоб не бути судимими” (Мф. 7:1) сказано про спосіб життя, а не про віру.

Тому й Павел спочатку представив [пастирів як істинних в усіх відношеннях], а потім каже: ” Слухайтеся наставників ваших “⁹¹.

І в іншому місці: “Ти кажеш, що така-то людина лагідна, має священний сан, дуже розсудлива, а робить те-то й те-то. Не кажи мені про те, що він лагідний, що розумний, що благочестивий, що він священик. Якщо бажаєш, нехай це буде навіть Петро або Павел, або хоч ангел, що зійшов з неба, – навіть тоді я не зверну уваги на значущість особи. Адже я читаю не рабський закон, а Царський. Коли ж читаються писання Царя, всяка рабська значущість нехай замовкне.

Що ти мені наводиш приклади то того, то іншого? Бог буде тебе судити не за недбальство таких же, як ти, рабів, а за невиконання Його законів. Я тобі наказав, скаже [Він тобі в день судний], і слід було тобі підкоритися, а не наводити приклад такого-то або цікавитися про злі справи іншого.

Адже і великий Давид страшним гріхом згрішив, але чи означає це, скажи мені, що тепер нам грішити вже не небезпечно? Тому потрібно нам остерігатися і ревнувати тільки про подвиги святих, а недбальства і порушення закону – [які й у них, як у людей, могли іноді трапитися] – з багатьма стараннями уникати. Бо судити нас будуть не такі ж раби, як ми, а сам Владика, – Йому ми дамо відповідь за все, що зробили в житті “⁹².

Ось як кажуть святі. Ми ж, брати мої, оскільки Господь покликав нас до миру (Тут і далі – ειρ?νη), повинні підкорятися архієреям, і духівникам, і вчителям заради їхнього чину, який вони мають від Бога. Якщо ж хто-небудь із них робитиме щось нерозумне або буде нам перешкоджати в будь-якій богоугодній справі, то нехай не припинимо ми просити його й благати, доки не переконаємо його в тому, щоби здійснилася воля Божа, щоби панував мир між нами, панували однодумність і злагода, була любов між пастирями й вівцями, між архієреями та християнами, між священиками й мирянами, між очільниками й підначальними. Щоб геть віддалилися від нас спокуси, потрясіння, розколи, розділення. Бо все це руйнує наші душі, і наші домівки, і наші церкви, і всяке суспільство, і націю. Коротко: щоб усі ми були одне тіло й один Дух, усі – з однією надією, до чого ми й покликані, щоб і Бог світу був із нами.

 

Заперечення 13

Деякі кажуть: “Ось, ми виконуємо заповідь Господню – причащаємося двічі або тричі на рік, і цього достатньо для нашого виправдання [на Страшному Суді]”.

Таким людям ми відповідаємо, що і це добре і корисно, але частіше причащатися – набагато краще. Бо чим більше хто наближається до світла, тим більше просвіщається, чим більше наближається до вогню, тим більше зігрівається, чим більше зближується зі святинею, тим більше освячується. Так, чим частіше хто приступає до Бога в Причащанні, тим більше і просвіщається, і зігрівається, і освячується. Брате мій, якщо ти гідний причащатися двічі або тричі на рік, то ти гідний причащатися і частіше, як каже божественний Златоуст, тільки уважно готуйся і не втрачай цієї гідності. Отже, що ж нам перешкоджає причащатися? Наше недбальство і лінь, які нас перемагають. І тому ми не готуємося, наскільки це в наших силах, щоб долучитися.

Відповідаючи ж іншим чином, ми повинні сказати, що ці люди не виконують, всупереч тому, як вони вважають, заповідь Божу. Бо де повелів Бог або хто-небудь зі святих, щоб ми причащалися два або три рази на рік? Такого ніде знайти не можна. Тому нам необхідно знати, що, коли ми виконуємо будь-яку заповідь, ми повинні дивитися, щоб і виконувати її згідно із заповіддю. Тобто слід дотримуватися і місця, і часу, і мети, і способу дії, і всіх обставин, за яких її треба виконувати, щоб те благо, яке ми робитимемо, було таким чином досконале в усьому й благоугодне Богові.

Все це відноситься і до Божественного Причастя. Причащатися безперестанно – це і необхідно, і корисно для душі, і відповідно до заповіді Божої, і добро досконале, і благо-угодне. А причащатися тільки тричі на рік – це і не згідно із заповіддю, і добро недосконале, бо не є добром те, що не добро робиться.

Тому, як усі інші заповіді Божі потребують для себе необхідного часу, згідно з Екклесіастом: “Час для всякої речі” (Еккл. 3:17), так і виконанню заповіді про Причастя нам слід приділяти належний час. Іншими словами, відповідний час для Причастя – це той момент, коли священик виголошує: “Со страхом Божиим, верою и любовию приступите”.

Але хіба це чується в церкві тільки тричі на рік? О нещастя і біда! Щоб вижило матеріальне тіло, воно щодня мусить їсти двічі або тричі на день. А нещасній душі, щоб жити духовним життям, доводиться їсти цю свою життєдайну пищу тільки тричі або навіть один раз на рік? Чи не велика це нерозумність?

В іншому ж випадку, я боюся, боюся, чи не виявляється марним для нас виконання заповідей – адже ми їх перекручуємо і спотворюємо і тому є не виконавцями закону, а протизаконоположниками. Часто ми, постуючи, вважаємо, що виконуємо заповідь Божу, а насправді, як каже божественний Златоуст, грішимо: “Не кажи мені, що вони постять, а доведи мені, чи роблять вони це у згоді з волею Божою. А якщо не в згоді, то цей піст є більш беззаконним, ніж пияцтво. Адже ми повинні дивитися не тільки на те, що вони роблять, а й шукати причину того, що відбувається, [чому вони це роблять]. Бо те, що робиться з волі Божої, навіть якщо здається поганим, насправді є найкращим. А те, що робиться проти волі Божої, хоча і здається найкращим, насправді є найгіршим і протизаконнішим. Бо справи добрі або злі не самі по собі, але волевиявлення Боже робить їх добрими або злими “⁹³.

* * *

³² Бесіда 32 на Євангеліє від Матфея. Див.: Творіння святого отця нашого Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. Т.7. Кн.1. СПб., 1901, с.359-360.

³³ Тлумачення на Друге Послання апостола Павла до Коринфян. Бесіда 18. Див.: Указ. видання. Т.10. Кн.1. СПб., 1904, с.632.

³⁴ Див.: Твори блаженного Симеона, архієпископа Фессалонікійського. М., 1994, с.93.

³⁵ Гл. 13.

³⁶ Проти іудеїв. Слово 3. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.674.

³⁷ Слово 2. На створення світу.

³⁸ Слово 28.

³⁹ Проти іудеїв. Слово 3. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.673-676.

⁴⁰ Бесіда про Хрещення Господнє і про Богоявлення. Див ; Указ. вид. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.406.

⁴¹ Слово про серафимів. Див.: Творіння святого отця нашого Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. Т.6. Кн.1. СПб., 1900, с.427.

⁴² Кн.4, гл.2. На Євангеліє від Іоанна.

⁴³ “Усі, хто входить до церкви і слухає священні писання, але, через якесь ухилення від порядку, не бере участі в молитві з народом або відвертається від Причастя святої Євхаристії, нехай буде відлучено від церкви доти, доки не висповідається, не проявить плодів покаяння і не попросить прощення і в такий спосіб зможе отримати його”.

⁴⁴ Порівн: “То були виняткові випадки, не всім загальні; але що буває виключно для деяких, тільки небагатьох, того не визнає загальним для всіх законом свята Церква”. Преп. Симеон Новий Богослов. Творіння. Т.1. Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 1993, с.204. Слово 22. – Прим. перекладача.

⁴⁵ Слово 56.

⁴⁶ “Іісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі.” (Ін. 6:53).

⁴⁷ Порівн. ” Святая – святым” у Літургії Іоанна Златоуста.

⁴⁸ Слово 26.

⁴⁹ Порівн: “Що ж говорить Бог у пророка? “І нехай їдять козла, принесеного в день посту за всі гріхи” – помічайте уважно – “і нехай тільки жерці, всі, їдять нутрощі неомиті з оцтом”. Чому? – “Оскільки Мене, сказав Господь, коли Я колись принесу в жертву плоть Мою за гріхи нового народу, поїтимете жовччю з оцтом, то й їсте тільки ви, а народ поститиметься, нарікатиме, вкрившись волосяницею та попелом”, а щоб показати, що Йому треба постраждати за них, послухайте, яку дав Він заповідь. “Візьміть двох козлів, хороших і однакових, і принесіть їх у жертву: нехай одного з них жрець візьме на всеспалення”. А з іншим що повинні вони зробити? “Інший”, сказано, “нехай буде проклятий”. Помічайте, як відкривається тут преображення про Іісуса. “Плюньте на нього всі, і вразьте його, і покладіть шерсть червону на голову його, і нехай він так буде вигнаний у пустелю”. Після вчинення цієї дії носій відносить козла в пустелю, знімає з нього червону шерсть і покладає її на чагарник, званий шипшиною, чиї паростки зазвичай їмо, знаходячи на полі, і який один між чагарниками має солодкі плоди. А до чого й те, зауважте, що одного козла покладають на жертовник, а іншого роблять проклятим, і чому проклятий увінчується? Тому, що іудеї побачать Його того дня в довгому червоному одязі довкола тіла і казатимуть: “Чи не Той, Котрого ми колись принизили, пронизали, піддали глузуванню і розіп’яли? Воістину це Той, Який тоді називав Себе Сином Божим”. Так само для чого й те, що козли мають бути однакові, добрі та рівні? Для того, щоб іудеї, побачивши Його тоді прийдешнього, були вражені схожістю козла. Ось прообраз Іісуса, що мав постраждати”. Послання апостола Варнави. Гл. VII. – Прим. пер.

⁵⁰ Слово 8. Про Хрещення.

⁵¹ Слово 71. На св. Філолога.

⁵² Тлумачення на Перше Послання до Тимофія. Бесіда 5. Див.: Творіння святого отця нашого Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. Т.11. Кн.1. СПб., 1905, с.656-657.

⁵³ Бесіди на Послання до Євреїв. Див.: Указ. вид. Т.12. СПб., 1905, с.153-154.

⁵⁴ Бесіда 75 на Євангеліє від Іоанна. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна. Кн.2. М., 1993, с.504.

⁵⁵ Слово 4. На створення світу.

⁵⁶ По-грецьки недільний день називається Κυριακ? – день Господній. – Прим. пер.

⁵⁷ Декалог законоположення Христового. Заповідь 4.

⁵⁸ Див.: “на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки” (Мф. 22:40).

⁵⁹ Правило 3. Так у грецькій Книзі Правил – “Кормчей” (“Πηδ?λιον”, θεσσαλον?κη, 1991). Таку редакцію правила підтверджують Арістін і Армеіопулос, тоді як варіант слов’янський “по часам” – Вальсамон і Зонара. У грецькій “Кормчей” наведено таку примітку: ” Див. і 1046 сторінку “Евергетіноса”, де авва Кассіан каже, що Святе Причастя давали біснуватим і ніколи не забороняли для них стародавні старці, і що Святі Дари дають не на їжу бісові, а скоріше для очищення душі та тіла і для спалення злого духа, що перебуває в членах тіла людини, і що якщо ми забороняємо Причастя біснуватим, то даємо цим можливість бісу частіше і важче в них діяти через позбавлення їх Божої допомоги, що подається від Божественного Причастя”. Зазначене видання, с. 668. – Прим. пер.

⁶⁰ Див.: “Жертва Богові дух скрушений; серця скрушеного і смиренного Ти не знехтуєш, Боже” (Пс. 50:19).

⁶¹ Моральні правила, 22, 1. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.3. М.,1993, с.393.

⁶² Моральні правила, 33, 2. Див.: Там же, с.402.

⁶³ Див.: “Пильнуй мене, Господи, від рук нечестивого, бережи мене від насильника, що задумали стопи мої захитати… Чванливі сховали на мене тенета та шнури, розтягли свою сітку при стежці, сільця розмістили на мене!” (Пс. 139:4-6).

⁶⁴ Моральні правила, 33, 5. Див.: Там само, с.404.

⁶⁵ Бесіда 46 на Діяння. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Бесіди на Діяння апостольські. М., 1994, с.405-406. Ми даємо переклад за текстом преп. Никодима.

⁶⁶ “Сонце і місяць зупинилися на місці своєму” (Авв. 3:11).

⁶⁷ Слова огласительні. Слово 2. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.258.

⁶⁸ Лев. 6 Мудрий, візантійський імператор у 886-912 рр. – Прим. пер.

⁶⁹ Зрозуміло, крім того випадку, коли людина перебуває при смерті. У такому стані їй завжди дозволяється причаститися, під якою б епітимією вона не перебувала. Якщо ж людина одужує, термін епітимії продовжується. – Прим. пер.

⁷⁰ Тобто дозволяється причащатися тільки на Пасху. – Прим. пер.

⁷¹ Преп. Никодим так тлумачить це місце: “Мовчання – це зрада і зречення від істини”.

⁷² Віршоване перекладання Сергія Дяченка.

⁷³ Слово про блаженного Вавила і проти Юліана. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.2. Кн.2. М., 1994, с.589.

⁷⁴ Правила моральні, 19, 1. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч. 3. М., 1993. с.387.

⁷⁵ Моральні правила, 19, 2. См.: Там само, с.388.

⁷⁶ Моральні правила, 12, 2. См.: Там само, с.378.

⁷⁷ Моральні правила, 12, 4. См.: Там само, с.379.

⁷⁸ Про дівоцтво. Див.: Повне зібрання творів. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.367.

⁷⁹ Послання 10, Іроні, диякону антіохійському. Гл. 2, 1.

⁸⁰ Віршоване перекладення Сергія Дяченка.

⁸¹ Див.: “Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину, бо не від Себе промовляти буде, але промовлятиме, що почує…” (Ін. 16:13).

⁸² Про віру. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.5. М., с.21-22.

⁸³ Слово 62.

⁸⁴ Тобто він повинен від підлеглих отримати свідчення, підтвердження в тому, що його справи і слова є істинними. – Прим. пер.

⁸⁵ Моральні правила, 70, 37. См.: Там самое, с.476.

⁸⁶ Моральні правила, 72, 1. См.: Там само, с.478.

⁸⁷ Див: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5:22-23).

⁸⁸ Моральні правила 72, 2. См.: Там само, с.478.

⁸⁹ Моральні правила, 28, 1. См.: Там само, с.398.

⁹⁰ Моральні правила, 26, 1. См.: Там само, с.396.

⁹¹ Слово 34.

⁹² Слово огласительне 1. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.257.

⁹³ Проти іудеїв. Слово 4. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.680.

 

Епілог

Ось, улюблені мої брати, з Божою поміччю закінчено цю книжку, і з усією очевидністю доведено на підставі свідчень і Священного Писання, і святих отців, що безперервне Причастя Пречистих Таїн – справа необхідна й дуже важлива для душі, і що без цього неможливо нам возвеличитися до любові нашого Господа, Котрий нас, колись неіснуючих, створив, а коли ми загинули, знову відтворив.

Отже, тепер нічого іншого не потрібно, окрім того, щоб готуватися з належною підготовкою – скрушенням, сповіддю і виконанням епітимій – і таким чином приступати до Таїнства, зі страхом і трепетом причащатися. Усі ті з нас, хто прагне життя і любить бачити дні благі⁹⁴, згідно з Псалмоспівцем, нехай приступає до нашого Господа, найсолодшого Іісуса Христа, Який до нас кличе щодня зі Святого Престолу і каже: “Прийдіть, їжте Мій Хліб і пийте Вино, яке Я вам розчинив у святій Чаші, щоб ви просвітилися душевно й тілесно, щоб вас вигодували й підживили їжею безсмертя та напоїли питтям нетління, щоб у годину потреби не посоромилися ваші обличчя “⁹⁵.

Доти, доки в нас є час, будемо творити добро, як каже Апостол⁹⁶. “Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння” (2Кор. 6:2). Нехай спрямуємося і нехай підемо за Господом – і тоді ми знайдемо Його, як зорю, що нас просвітить, як каже Осія, і Він прийде до нас, як приходить на землю дощ ранній і пізній⁹⁷. Послухаємо Єремію, який каже: “На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!” (Єр. 6:16). Нехай покаємося від усієї душі й від усього серця в нашому колишньому недбальстві та нехай виправимо себе, щоб не почути нам, як нас став би звинувачувати знову ж таки пророк Єремія: “О Господи,Хіба ж очі Твої не для правди, о Господи? Уразив Ти їх, але їм не болить, понищив Ти їх, та відмовились узяти поуку вони, обличчя свої поробили від скелі твердішими, відмовилися навернутись!… пророки віщують неправду, при помочі їхній панують священики, і народ Мій оце так кохає!”

До кого я буду казати та свідчити буду, і слухатимуть? Необрізане ось їхнє вухо і слухати уважно не можуть вони, ось слово Господнє для них стало посміхом вони не жадають його!…. Бо вони від малого свого й до великого, усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду” (Єр. 5:3,31,6:10-13).

Слухаймо ті промови, які приносять користь душі, і нехай не будемо досліджувати, хто їх говорить – мудрий чи немудрий, іменитий чи смиренний. Бо яку користь нам принесе те, що такий-то і такий-то – це важлива і велика людина? Або який збиток у нас буде від того, якщо ця людина незначна і непомітна? Ми не збираємося купувати ні одного, ні іншого. Для нашої користі нам потрібні тільки слова Писання, а хто їх говорить – мудрий чи немудрий – нас не стосується. Тому те, що нам кажуть, ми повинні порівнювати з написаним у Святому Письмі, і якщо це згідно з Писанням, то приймаємо, а якщо незгодне – нам це не потрібно ні від одного, ні від іншого. Адже той, хто йде на базар, щоб купити пшеницю або щось інше, не замислюється над тим, хто її продає, – хороша він людина чи погана, а дивиться тільки, чи хороший товар.

Так ми повинні дивитися ретельно і на слова і не переступати те, що нам передали божественні отці, якщо тільки ми хочемо не втратити прямого шляху.

Якби сучасні сектанти по-справжньому вивчали Божественні Писання, вони не пішли б за тими першими єретиками, щоб разом із ними загинути. І тоді серед тих підступний диявол сіяв різні єресі, позбавивши їх, окрім усього іншого, і святого Хрещення. А нас, православних, він намагається погубити, віддаляючи нас від безперервності Божественного Причастя. Оскільки наше ставлення до святого Хрещення йому не вдалося похитнути, він вишукує, яким би іншим способом нас умертвити.

І не думайте, що одне від іншого має якусь відмінність, бо рішення нашого Господа було рівним щодо них обох, як ми раніше сказали. Адже зовсім не народитися і, народившись, померти від голоду – ці два випадки не мають жодної відмінності.

Так і ми, звичайно, відроджуємося святим Хрещенням.Однак якщо не харчуємося потім частим Причастям, щоб жити духовним життям, тоді знову вмираємо від голоду – нестачі благодаті – і ще гірше впадаємо в пристрасті, ніж нехрещені.

Тому прошу вас, нехай побоїмося слів нашого Господа тепер, поки ми ще живемо, щоб знайти спасіння і щоб не затріпотіти тоді, на майбутньому Суді, не отримавши жодної втіхи. Нехай не уподібнимося тим, до кого говорив Господь: “ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського” (Мк. 7:8).

Нехай не обманюємося ми забобонами і марновірствами, які поширилися, але нехай будемо слухати написане. Бо каже Василій Великий: “Точно, що найлютіший звичай нас обдурив; точно, що причиною великих бід стало спотворене людське передання “⁹⁸. І також: “Якщо хто-небудь із тих, хто пообіцяв Богові у святому Хрещенні анітрохи не жити для себе, але жити для Померлого і Воскреслого заради нього, буде шукати праведності від [виконання] Закону, то за це його треба засудити, як за перелюбство. [Отже, якщо християнин так засуджується за подібне ставлення до Закону], то що можна тоді сказати про передання людські?

Що стосується передань людських, то слідування їм потягне за собою покарання, як це видно зі слів Господа. А що стосується наших власних помислів, які шукає людська премудрість, то їх нас навчив подвижницьки відкидати Апостол: “Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога” (2Кор. 10:4). [Це Апостол сказав як про людські помисли], так і про всяку видиму [людську] праведність, навіть якщо і заради Бога намагаються її досягти. З усього цього стає очевидним, який осуд чекає на тих, хто своїми мудруваннями спотворює заповіді Божі. Бо написано: “Горе тим, що мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!” (Іс. 5:21). Тому необхідно відкинути все це разом: і диявольські пожадливості, і мирські піклування, і людські передання, і власні бажання, навіть якщо вони здаються добромисними “⁹⁹.

Нехай не будемо переступати заповіді Божі, щоб не опинитися нам у цьому ще гіршими за безсловесних тварин і нерозумнішими за риб, які не суперечать закону Божому, як говорить той самий Василій: “Риба не сперечається із законом Божим, а ми, люди, спасительне вчення приймати відмовляємося “¹⁰⁰.

Давайте залишимо тих, які бажають жити недбало, або краще попросимо Бога, щоб дав їм ревність. Прокиньмося всі від сну лінощів і приймемо тепло й любов у серці, щоб послухатися духовного заклику священика¹⁰¹, і нехай приступаємо зі скрушеним серцем до Таїнства. Великою зневагою до Бога є те, що така велика кількість християн приходить на Літургію, наприкінці якої Господь через священика запрошує нас підійти причаститися, і не знаходиться ніхто з такої безлічі запрошених, щоб виконати Божественний заклик – не через інший гріх або привід, а лише через поганий звичай.

Ах, брати мої, боюся, чи не про нас це Господь сказав: “ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері” (Лк. 14:24)? А крім цього – чи не покарає Він нас найсуворішим чином, якщо не покаємося і не виправимо себе?

Я хочу вас запитати ось про що: якби під час Таємної Вечері хто-небудь з апостолів сказав: “Я сьогодні не причащаюся”, цікаво, що б тоді сказав Господь? Безумовно, здається мені, Він сказав би те, що сказав і Петру під час священного умивання ніг: “якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною” (Ін. 13:8). Неодмінно, Він і на Таємній Вечері сказав би тому, хто не причащається: “Якщо не будеш їсти Моє Тіло і пити Моєї Крові, то не матимеш частини зі Мною”.

Те ж саме Господь і тепер говорить нам, улюблені, на кожній Літургії: “Якщо не будете їсти Тіла Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя” (Ін. 6:53), якщо тільки хтось позбавляє себе такої небесної благодаті не тому, що має перешкоду через свої гріхи та відлучений від Причащання своїм духівником, а за одним лише поганим звичаєм.

О лукавий звичай! Цей найлютіший звичай так укорінився, що ми не тільки не причащаємося самі, а й якщо якихось інших людей побачимо, що вони часто приступають до Божественного Причастя, то ми їх засуджуємо, засуджуючи як таких, що нібито неблагоговійні та не поважають Божественні Тайни, тоді як нам слід було б брати з них приклад.

Отже, справедливо на нас справдилося пророцтво Ісаї: “Слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитися будете – і не побачите. Бо огрубіло серце цього народу, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили” (Іс. 6:9-10). Бо воістину всі ми стали начебто нечутливими і не розуміємо ні того, що говоримо, ні того, що чуємо, ні того, що бачимо.

І я знаю, що через такий жалюгідний наш стан, скільки б я не говорив про цей предмет, мало хто прислухається. Бо в багатьох обважнів слух, так що не можуть вони чути, як сказав Ісая.

А для цих небагатьох я хочу навести один приклад і закінчу. Уявімо собі, що якийсь цар сидить на високому троні, перебуваючи за межами палацу, на якійсь рівнині, а перед ним стоять усі князі, і офіцери, і всі військові загони з великим страхом і трепетом. І от якби той цар наказав одному з них вийти вперед і підійти до себе, щоб дати йому якесь доручення, а якісь інші, позаздривши його близькості до царя, спробували б його відрадити від виконання царського наказу, то, скажіть мені, послухав би він їх, чи висловив би він зневагу щодо царя? Я думаю, що він не звернув би на цих людей ані найменшої уваги і з великою готовністю побіг би до царя, вважаючи для себе великою честю і славою виконати його наказ.

Отже, якщо стосовно смертного царя ми хочемо показати, що ми настільки слухняні, чому не робимося ми ще більш слухняними стосовно Царя Небесного і нашого Владики? Земний цар здатний, можливо, позбавити нас честі, слави і майна – всього того, що сьогодні або завтра знищить смерть. А Бога, здатного засудити нас на вічну смерть, хто тоді зможе благати?

Що ми тоді, нещасні, робитимемо – ті з нас, які порушують Владичні заповіді, – коли почнеться Великий Суд? Хіба ми зможемо тоді знайти виправдання перед Богом, по відношенню до Якого ми зараз виявляємо зневагу, виправдовуючись тим, що, мовляв, “така-то людина нам стала на заваді, і ми тому не виконали Твого повеління”? Напевно, багато хто з нас це скаже тоді, але ніякої користі це нам не принесе.

Тому повинні ми зараз покаятися, перш ніж прийде той час. Маємо відмовитися від побажань диявольських і звичаїв людських. Маємо виконувати заповіді Божі і, готуючись необхідною підготовкою, часто причащатися Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, щоб укріплюватися в благодаті Божій завдяки Божественному Причащенню. І таким чином укріплені, нехай творимо кожен день на землі волю Божу, благу, і благоугодну, і досконалу, як її творять на Небі ангели. А якщо хтось нам буде в цьому перешкоджати, тоді ми маємо по відношенню до них, як до духовних отців, обов’язок вмовляти їх, з гарячими сльозами в очах, доти, доки будь-яким можливим способом не переконаємо їх дати нам дозвіл, щоб удостоїтися отримати нам заручини Духа в наших серцях з досконалим почуттям і усвідомленням цього. І тут і там нехай удостоїмося ми славити разом з ангелами і всіма святими Отця, і Сина, і Святого Духа – в Трійці Єдиницю і в Єдиниці Трійцю, безмежно досконалого Бога, в нескінченні віки віків. Амінь.

* * *

⁹⁴ Див.: “Хто та людина, що хоче життя, що любить дні довгі, щоб бачити добро?” (Пс. 33:13). Цей псалом співається наприкінці Літургії після Причастя. – Прим. пер.

⁹⁵ Див.: “Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя!” (Пс. 33:6).

⁹⁶ Див.: “Отже, доки є час, будемо робити добро” (Гал. 6:10).

⁹⁷ Див.: “І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю.” (Ос. 6:3).

⁹⁸ Про суд Божий. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.5. М., с.16.

⁹⁹ Слово 2. Про Хрещення. PG 31, 1557.

¹⁰⁰ Бесіда 7 на Шестоднів. Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.1. М., б.р., с.114.

¹⁰¹ «Со страхом Божиим, верою и любовию приступите!»

О том, что православным христианам необходимо часто причащаться Божественного Тела и Крови нашего Господа

Повелевается всем православным христианам причащаться часто, во-первых, Владычними заповедями Господа нашего Иисуса Христа, во-вторых, Деяниями и Правилами святых Апостолов и священных Соборов, а также свидетельствами божественных отцов, в-третьих, самими словами, чином и священнодействием святой Литургии, а в-четвертых, наконец, собственно самим Святым Причащением.

1.Господь наш Иисус Христос, прежде чем преподать Таинство Причащения, сказал: «Хлеб же, который Я дам, есть Плоть Моя, которую Я отдам за жизнь мира»(Ін. 6:51). То есть пища, которую Я хочу вам дать, – это Плоть Моя, которую Я хочу отдать для оживотворения всего мира. Это значит, что Божественное Причащение для верующих – это необходимая составная часть духовной и по Христу жизни. Но поскольку эта духовная и по Христу жизнь не должна угашаться и прерываться (как говорит Апостол, духа не угашайте (1Сол. 5:19)), а должна быть постоянной и непрерывной, дабы живые не для себя жили, но для Умершего за них и Воскресшего (по тому же Апостолу¹), то есть чтобы живущие верные жили более жизнью не собственной и плотской, но жизнью Христа, Который за них умер и воскрес, – с необходимостью, таким образом, требуется, чтобы было постоянным и то, что ее составляет, то есть Божественное Причащение.

И в другом месте Господь говорит повелительно: «Истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни» (Ін. 6:53). Из этих слов становится ясно, что Божественное Причащение для христиан настолько необходимо, насколько необходимо и святое Крещение. Поскольку то же самое двойное повеление, которое Он сказал о Крещении, Он сказал и о Божественном Причащении. О святом Крещении Он сказал: «Истинно, истинно говорю тебе, если кто не родится от воды и Духа, не может войти в Царствие Божие» (Ін. 3:5). И о Божественном Причащении подобным же образом: «Истинно, истинно говорю вам, если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни». Итак, как без Крещения никому невозможно жить духовной жизнью и спастись, так невозможно никому жить и без Божественного Причащения. Однако поскольку эти два [Таинства] имеют то различие, что Крещение происходит один раз, а Божественное Причащение совершается постоянно и ежедневно, отсюда делается вывод, что в Божественном Причащении есть две необходимые вещи: во-первых, оно должно совершаться, а во-вторых, совершаться постоянно.

К тому же, когда Господь предавал это Таинство Своим ученикам, Он не сказал им в форме совета: «Кто хочет, пусть ест Мое Тело, и кто хочет, пусть пьет Мою Кровь», как Он сказал: «Если кто хочет идти за Мною» (Мф. 16:24) и «если хочешь быть совершенным» (Мф. 19:21). Но Он провозгласил повелительно: «Приимите, ешьте, это Мое Тело», и «пейте из нее все, это Кровь Моя» (см. Мф. 26:26-28). То есть непременно вы должны есть Мое Тело и обязательно должны пить Мою Кровь. И вновь говорит: «Сие творите в Мое воспоминание» (Лк. 22:19). То есть это Таинство Я вам предаю, чтобы оно совершалось не один, или два, или три раза, но ежедневно (как то объясняет божественный Златоуст) в воспоминание Моих страданий. Моей смерти и всего Моего домостроительства спасения.

Эти слова Господа ясно представляют два необходимых [момента] в Причащении: один состоит в обязательном повелении, которое они содержат, а другой – в длительности, на которую указывает слово «творите», что, понятно, означает то, что нам повелевается не просто причащаться, но причащаться непрестанно. Итак, каждый теперь видит, что не позволяется православному нарушать это повеление, какого чина бы он ни был, но ему вменяется в долг и обязанность хранить это непременно, принимать это как Владычние заповеди и установления.

2. Божественные апостолы, следуя этой настоятельной заповеди нашего Господа, в начале проповеди[Евангелия], при первом удобном случае, собирались со всеми верными в тайном месте из-за опасения от иудеев (Ін. 20:19), учили христиан, молились, и, совершая Таинство, причащались и сами, и все собравшиеся, как об этом свидетельствует св. Лука в «Деяниях апостолов», где говорит, что три тысячи, которые уверовали во Христа в день Пятидесятницы и крестились, были с апостолами, чтобы слышать их учение, чтобы приобретать от них пользу, молиться с ними и причащаться Пречистых Таин, дабы освящаться и лучше утверждаться в вере Христовой. «Они постоянно пребывали, – говорит он, – в учении апостолов, в общении и преломлении хлеба и в молитвах»(Деян.2:42).

И чтобы это необходимое предание Господа сохранялось последующими христианами и со временем не забылось, то, что апостолы тогда делали, то и написали в 8-м и 9-м своих Правилах, повелевая со строгим испытанием и с наказанием отлучения, чтобы не остался никто без причастия Божественных Тайн, когда совершается святая Литургия.

«Аще епископ, или пресвитер, или диакон, или кто-либо из священнаго списка при совершении приношения не причастится: да представит причину, и аще есть благословна, да будет извинен. Аще же не представит: да будет отлучен от общения Церковнаго, яко соделавшийся виною вреда народу, и на совершавшаго приношение наведший подозрение, аки бы неправильно совершал»². То есть если кто-нибудь не причастится, когда совершается святая Литургия, пусть скажет причину, почему не причастился, и если она уважительна, пусть его простят, если же он этого не говорит, тогда должен быть отлучен.

А в 9-м правиле они говорят: «Всех верных, входящих в церковь и писания слушающих, но не пребывающих на молитве и Святом Причащении до конца, яко безчиние в церкви производящих, отлучати подобает от общения Церковнаго»³. То есть все те верующие, которые приходят в церковь и слушают Писания, но не остаются на молитве и Святого Причастия не приобщаются, должны отлучаться от Церкви, потому что производят бесчинство в церкви.

Объясняя это правило, Вальсамон говорит: «Определение этого правила очень суровое, ибо оно отлучает приходящих в церковь и не остающихся до конца и непричащающихся». И другие каноны подобным образом повелевают, чтобы все были готовы и достойны Причащения.

Антиохийский собор, следуя святым апостолам, во-первых, подтверждает их вышеприведенное правило, а затем добавляет: «Все входящие в церковь и слушающие священные писания, но по некоему уклонению от порядка не участвующие в молитве с народом или отвращающиеся от Причащения святой Евхаристии, да будут отлучены от Церкви дотоле, как исповедаются, окажут плоды покаяния и будут просить прощения, и таким образом возмогут получить оное»⁴. То есть, все те, которые входят в церковь и слушают священные писания, но не молятся вместе с остальным народом или отказываются от Божественного Причащения, должны отлучаться до тех пор, пока не исповедаются и не покажут плодов покаяния, и не будут просить прощения, после чего могут быть прощены.

Итак, видите, братья мои, что все христиане подлежат непременному отлучению и должны причащаться часто и что они обязаны делать это на каждой Литургии, чтобы не быть отлученными и святыми апостолами, и святым Собором?

3. Если мы внимательно присмотримся к Божественной и святой Литургии, то увидим, что с начала до конца вся она имеет целью и указывает на Причащение собравшихся верующих христиан, ибо это обнаруживают и молитвы, которые читает священник тайно, и возгласы, и все слова и священнодействия, и чин, которые происходят на ней.

В молитве, которая называется молитвой верных, написано: «Даждь им (то есть верным), всегда со страхом и любовию служащим Тебе, неповинно и неосужденно причаститися Святых Твоих Таин». В молитве, которая следует за совершением Тайн⁵, написано: «Якоже быти причащающимся во трезвение души, во оставление грехов». То есть чтобы послужили эти Святые Дары причащающимся верным для очищения души и прощения грехов. В молитве, которая находится перед Причащением, говорится: «И сподоби державною Твоею рукою преподать нам пречистое Тело Твое и честную Кровь, и нами всем людем». То есть удостой нас, Господи, дать нам Своей крепкой рукой Твое Святое Тело и честную Кровь и посредством нас передай всему Твоему народу.

Это мы видим также и в возгласах, когда священник взывает как бы от Лица Господа к народу: «Примите, ядите, сие есть Тело Мое» и «пиите от нея вси, сия есть Кровь Моя». И когда, держа в своих руках святую Чашу с животворящим Телом и Кровью, выходит из врат и показывает ее народу, тогда приглашает его к Божественному Причащению и громко взывает: «Со страхом Божиим, верою и любовию⁶ приступите». То есть подходите со страхом Божиим, верою и любовью причащаться Божественных Тайн.

После Причащения священник и народ благодарят Бога за эту великую благодать, которой они удостоились. Народ благодарит: «Да исполнятся уста наша хваления Твоего, Господи, яко сподобил еси нас причаститися Святым Твоим, Божественным, безсмертным и животворящим Тайнам», что значит: «О Господи, пусть уста наши наполнятся славословием Тебе, ибо Ты нас удостоил причаститься Святым и бессмертным Твоим Тайнам». А священник говорит: «Прости приимше Божественных, Святых, Пречистых и животворящих Тайн достойно благодарим Господа», что значит: «Братья, поскольку с чистой совестью мы все причастились Святых и животворящих Тайн, давайте вместе благодарить Господа».

Но и Херувимская песнь, которую поет народ, если кто-нибудь задумается, является подготовкой к Причащению, потому что она говорит: «Все мы, таинственно изображающие многоочитых херувимов и поющие трисвятую песнь Животворящей Троице, давайте очистим наш ум от всякой заботы и хлопот этого мира, ибо предстоит принять нам в нашу душу и причаститься Царя всего сущего, Которого окружают невидимо чины небесных ангелов». То же самое означает и молитва Господня, возглашаемая после преложения Таинств, ибо в ней христиане просят Бога и Отца дать им насущный хлеб, которым является главным образом Святое Причащение.

Да и сами названия Литургии – «Общение» (Κοινονια) и «Собрание» (Συνάντηση), как она по преимуществу называется, побуждают в некотором смысле с необходимостью к частому Причащению. Ведь «Общение» и «Собрание» значат, что посредством Причащения Тела и Крови Христовых все верные собираются, общаются и соединяются со Христом, и делаются с Ним одно тело и один дух.

Итак, на основании всего этого священного чина Божественной Литургии я прошу вас, братья мои, скажите мне со страхом Божиим и прислушиваясь к совести в вашей душе, не очевидно ли, что те христиане, которые приходят на Литургию, обязаны причащаться часто? Не имеют ли они долга делать это и, чтобы была явлена Литургия как общение, собрание и трапеза, и, чтобы не оказались они преступниками того, во что веруют и что исповедуют? А если они не причащаются, как сами признаются, то боюсь, боюсь, не оказываются ли они преступниками? И поэтому я не знаю, имеют ли истинный чин и уместно ли то, что их приглашает священник, и другие слова и священнодействия и устав, который бывает на Литургии? Потому что все, как один, отступают, и не находится ни один христианин, который исполнил бы их и послушался бы приглашения священника или, чтобы сказать лучше, Бога, но [каждый] уходит от Святыни ни с чем, не приняв ее и не подойдя, чтобы причаститься.

Поэтому и божественный Златоуст, следуя священным Правилам святых Апостолов и святых Соборов, о которых мы сказали прежде, особенно же размышляя о всех этих священнодействиях Божественной Литургии и видя, что они имеют целью Причащение верных, выносит суждение, что те, которые приходят на Литургию и не причащаются, недостойны и самого входа в храм. Он говорит: «Я вижу, что многие причащаются Тела [и Крови] Христовых просто так и как случится, движимые скорее обычаем и законническим отношением, а не разумным рассуждением. Ибо, когда придет время святой Четыредесятницы, каждый, каким бы он ни был, то есть достойным или недостойным, причащается Тайн. Так же каждый делает и когда придет день Богоявления, даже если ему не время причащаться.

Но ни Богоявление, ни Четыредесятница не делают людей достойными Причащения, а делают их достойными искренность и чистота души. С этой чистотой души ты можешь причащаться всякий раз [когда присутствуешь на Литургии], а без нее не причащайся никогда, ибо, говорит [Павел], всякий раз, когда вы это совершаете, возвещаете смерть Господа, то есть совершаете воспоминание вашего собственного спасения и благодеяния, которое вам сделано.

Подумай, сколько тщательности употребляли те, которые ели от жертвоприношений ветхого закона. Ибо чего они только не делали! Чего не употребляли! Они постоянно очищались. Ты же, имея намерение причаститься той Жертвы, перед которой трепещут ангелы, очищение ограничиваешь промежутками времени. И как ты предстанешь на суд Христов, если дерзаешь причащаться со скверными руками и устами?

Вижу, что происходит большой беспорядок в этом деле. Ибо в иное время вы не причащаетесь, хотя бываете зачастую и чистыми, а когда приходит Пасха, даже если сделали какое-либо зло, дерзаете и причащаетесь. О дурной обычай! О злой предрассудок!

Напрасно совершается ежедневно Литургия, напрасно мы стоим в алтаре – никто не подходит причаститься. Говорю это не для того, чтобы вы причащались просто так и как случится, но чтобы вы делали себя достойными.

О человек! Ты недостоин Причастия? Тогда ты недостоин и слышать молитвы Литургии. Ты слышишь диакона, который стоит и взывает: «Те, которые пребываете в покаянии, все просите Бога, дабы вас простил». Те, которые не причащаются, находятся все еще в чине кающихся. Итак, что ты стоишь? Если ты в чине кающихся, тогда ты не можешь причаститься, ведь тот, кто не причащается, среди кающихся находится. Для чего взывает [диакон]: «Изыдите те, которые не можете молиться Богу», а ты стоишь нагло? Если же ты не из кающихся, но из тех, кто имеет возможность причащаться, как же ты не заботишься, чтобы причаститься? Или ты не считаешь Причастие великим даром и пренебрегаешь им?

Задумайся, прошу тебя! Здесь царская трапеза, ангелы служат на этой трапезе, Сам Царь здесь присутствует, а ты стоишь, как зевака. Одежды твоей души нечисты, и это тебя не трогает? Но [может быть] они чисты? Тогда садись и ешь от нее. Христос на каждой Литургии приходит увидеть тех, которые сидят на трапезе, со всеми разговаривает и теперь говорит каждому в его совести: «Друзья, как вы стоите здесь, [в Церкви], не имея брачной одежды?» Разве Он не спросил: «Почему ты сел за трапезу?» Но даже прежде, чем тот сел, говорит ему, что он недостоин даже войти сюда. Ведь Он сказал не «почему ты возлег?», а «как ты вошел?» (См. Мф. 22:2-14).

То же самое и теперь возглашает Христос всем нам, стоящим нагло и с бесстыдством, ведь всякий не причащающийся Тайн стоит бесстыдно и нагло. По этой причине [диаконы] удаляют первыми тех, которые пребывают во грехах.

Ибо, когда Господин должен войти на трапезу, там не должны находиться те рабы, которые провинились, но они должны убегать от его лица. Так, безусловно, происходит и здесь, когда совершается Литургия и Агнец, Ягненок Владычний, приносится в жертву.

Когда ты услышишь: «Помолимся все сообща», когда ты увидишь, что открываются врата алтаря, тогда считай, что открывается небо и снисходят ангелы. И как не должен быть здесь ни один некрещеный, так не должен быть и ни один [хотя и крещеный, но] нечистый и скверный.

Скажи мне, пожалуйста, если бы кто-нибудь был приглашен на трапезу, пошел туда, помыл свои руки, сел и приготовился к трапезе, а затем не стал бы есть, разве он не оскорбил бы того, кто его пригласил? Не лучше ли было бы, если бы он не приходил вообще? Так и ты: пришел на трапезу, пел с остальными песнопения, исповедовал, что ты достоин (поскольку не удалился вместе с недостойными), как ты можешь [после всего этого] оставаться [на Литургии] и не причащаться от этой Трапезы?

Но ты говоришь: «Я недостоин». Тогда ты недостоин участвовать и в молитвах, потому что Святой Дух нисходит не только на предлежащие [Святые Дары], но и на эти песнопения. Разве ты не видел, как рабы господ своих сначала моют трапезную, убирают дом и затем уже предлагают блюда? Это делается у нас посредством молитв, посредством возгласа диакона: мы моем, как губкой, церковь, чтобы Тайны были предложены в чистой церкви и не нашлось в ней никакого пятна, никакого порока. Нечистые глаза недостойны видеть этого зрелища, оскверненные уши недостойны слышать [эти песнопения]. Ибо так повелевает закон: если даже животное хотело приблизиться к Синайской горе, то должно было быть побито камнями. Так они были недостойны находиться даже у подножия горы, хотя впоследствии и приблизились и видели место, где был Бог. Следовало приближаться и видеть после. А когда присутствовал [Бог], надо было удалиться».

Так и ты, христианин, если недостоин в конце Литургии приблизиться и увидеть Бога, убегай вместе с оглашенными, ибо [продолжает Златоуст] «ничего большего, чем они, не имеешь. Ведь это не одно и то же: никогда не причащаться [будучи некрещеным] и [после Крещения], сподобившись Причастия, оказаться согрешившим и недостойным Причащения.

Хотел бы сказать вам еще больше и страшнее, но, чтобы не перегружать ваш ум, достаточно и этого. Ибо те, которые не вразумляются этим, не смогут вразумиться и большим. Итак, дабы наши слова не послужили к еще большему осуждению вас, просим вас не о том, чтобы вы не приходили, а о том, чтобы вы соделали себя достойными и присутствия [на Литургии], и Причащения.

Скажи мне, пожалуйста, если бы некий царь повелел: «Тот, кто совершит такое-то зло, пусть не приближается к моей трапезе», то ради этой чести разве вы не захотели бы приложить все возможные силы ваши, чтобы предохранить себя от зла? [Когда же священник приглашает нас подойти причаститься, тогда] Господь нас призывает взойти на небеса, на трапезу великого и чудного Царя, а мы отказываемся, и медлим, и не спешим, и не стремимся к этому. И какая тогда надежда на спасение нам остается? Мы не можем сказать, что нам препятствует болезнь или естество, но недостойными делает нас только наше нерадение»⁷.

Слышишь, брат мой, что говорит этот великий учитель Церкви? Что недостойны приходить на Литургию те, которые, не имея препятствия, не готовы причаститься?

Но что ты отвечаешь? Что, поскольку дела обстоят так, не буду ходить вообще на Литургию.

Нет, брат мой, нет. И это тебе не разрешается делать, потому что тогда ты подлежишь отлучению, как определяет святой и Вселенский Пятошестой Собор, говоря: «Аще кто, епископ, или пресвитер, или диакон, или кто-либо из сопричисленных к клиру, или мирянин, не имея никакой настоятельной нужды или препятствия, которым бы надолго устранен был от своея церкви, но, пребывая во граде, в три воскресные дни в продолжении трех седмиц не приидет в церковное собрание: то клирик да будет извержен из клира, а мирянин да будет удален от общения»⁸. То есть тот, кто находится в городе и не ходит в церковь три воскресных дня [подряд], если он священнослужитель, то должен быть лишен сана, а если мирянин, то должен быть отлучен. То же самое определяет и Сардикийский святой Поместный собор в своем 11-м Правиле⁹.

Итак, ты подлежишь наказанию отлучения, возлюбленный, если не делаешь и то и другое, то есть не ходишь на Литургию и не готовишься, сколько можешь, причаститься, если нет у тебя препятствий. Ни одно ты не можешь нарушить, ни другое.

Ибо если ты всего этого не нарушаешь, то сохраняешь [в целостности] все священнодействия Божественной Литургии, как мы прежде сказали, и не преступаешь чина, который получила Церковь от Самого Господа нашего, от апостолов, от Соборов, а также и от святых. А чин таков: Святой Хлеб должен разделяться на каждой Литургии, и те верные, у которых нет препятствия, должны приходить причащаться.

Как говорит Симеон Солунский, «Божественная Литургия – это служба, цель которой – священнодействие Самого Пресвятого Тела Христова и Крови и чтобы даны они были в Причащение всем верным. И, как таковая, цель ее состоит только в Причащении».

Св. Николай Кавасила, епископ Диррахийский, пишет: «Дело святой службы Священных Тайн – это преложение Божественных Даров в Божественные Тело и Кровь. Цель же ее – чтобы верные были ими освящены»¹⁰.

Мудрый Иов, о котором свидетельствует св. Фотий в своей «Библиотеке», в книге «О таинствах» так говорит: «Вся священная служба понимается в Причащении Святынь, поскольку цель ее, и назначение, и дело – Причащение животворящих и страшных Тайн и Святынь ».

Гавриил Филадельфийский в книге «О Таинствах» говорит, что Божественная Литургия совершается ради трех причин. Во-первых, во славу и похвалу Бога и Спасителя нашего и в воспоминание Смерти и Воскресения Его, как Сам Он сказал: «Сие творите в Мое воспоминание». Во-вторых, ради упокоения и освящения душ усопших благочестивых православных христиан. И в-третьих, ради живых. Так что, когда совершается Божественная Литургия во славу и в похвалу и в воспоминание Смерти и Воскресения Господа нашего, в вере усопшие наши братья получают от Бога упокоение и освящение, насколько это возможно.

Живые же верные, не причащающиеся Божественных Тайн на Литургии, недоумеваю, как могут освятиться. Святой Кавасила говорит, что они не освящаются. И послушай опять его: «Если души подготовлены и готовы причаститься, а освящающий и [все] совершающий Господь всегда желает освящать и любит Себя отдавать каждому, тогда что может воспрепятствовать Причащению? Конечно, ничто. Но кто-нибудь спросит: «Если кто из живых, имея в душе блага, о которых говорилось, не приступит к Тайнам, не получит ли он тем не менее освящение [от совершающейся Литургии]?» [На такой вопрос мы отвечаем, что] это может получить не всякий, но только тот, кто не может прийти телесно, как это бывает и с душами умерших. Если же кто-нибудь может, но не приступает к Трапезе, чтобы сподобиться освящения от нее, для такого получить освящение совершенно невозможно – не только потому, что он не приступил, но потому, что не приступил, будучи в состоянии это сделать»¹¹. То есть, будучи в состоянии пойти, пренебрег и вознерадел, и поэтому не пошел.

Согласно этому, не только то, что мы до сих пор говорили, обязывает каждого христианина, не имеющего препятствия, непрестанно причащаться, но и Божественное Причащение и Приобщение само по себе, если мы задумаемся, привлекает каждого наслаждаться им постоянно, ибо является просто-напросто составной частью жизни души. Посмотрим теперь, что это значит.

Составной частью схоластические богословы называют тот предмет, без которого невозможно быть тому, что бывает. Так, например, в жизни человека составной частью является дыхание, ибо без него невозможно выжить человеку. Также необходимо питание для телесного состава. И как частое дыхание необходимо для жизни, а питание необходимо, чтобы составлять телесное естество, так и частое Причащение необходимо для жизни души и для состава ее сущности. Или, чтобы сказать лучше, гораздо и несравненно более необходимо.

И призовем теперь в свидетели Василия Великого – основание праведных догматов Церкви, чтобы он нам сказал: «Необходимо для жизни вечной Приобщение Тела и Крови Христовых»¹². И также: «Должно возрожденному Крещением питаться впоследствии Причащением Божественных Тайн. Ибо необходимо нам в дальнейшем питаться пищей жизни вечной, которую нам предал Сын Бога Живого»¹³. И, будучи спрошен некоей женщиной по имени Кесария Патриция, он отвечает в одном из своих писем: «Приобщаться каждый день и причащаться Святого Тела и Крови Христовых хорошо и полезно, так как Сам [Господь] ясно говорит: «Тот, кто ест Мою Плоть и пьет Мою Кровь, имеет жизнь вечную». Кто же сомневается, что причащаться непрестанно жизни есть не что иное, как жить многообразно?»¹⁴. То есть жить всеми душевными и телесными силами и чувствами.

Монах Иов Исповедник говорит: «Если говорить о Святыне Причащения, то праведному и порядочному христианину хорошо, и справедливо, и естественно часто освящаться и прибегать к этой Святыне, и жаждать ее более, чем мы желаем дышать. Поэтому каждый имеет разрешение причащаться постоянно, так что, если возможно, достойные не имеют препятствия причащаться даже каждый день».

Геннадий, патриарх Константинопольский, очень мудро излагает, насколько необходимо для христианина Святое Причастие, говоря: «И ныне Таинство соделывает своим причастникам преуспеяние жизни по Христу. То, что совершает телесно видимая часть таинства [то есть хлеб и вино для тела], то же самое оно таинственно и невидимо совершает в душе. Ибо Тело Христово питает и составляет нашу душу, подобно тому как хлеб делает это для тела. Как мы возрождаемся, когда принимаем Крещение и благодатное бытие получаем вместо бытия греховного, так и когда питаемся Таинством Причащения, мы получаем пребывание в благодати и преуспеваем. Подобно тому как естественный жар тела удаляет из него присущую ему влагу, если тело не получает помощь от пищи (и поэтому пищей и питьем хорошо сохраняется состав тела и восполняется та влага, которую тело потеряло от жара, и иным образом человеческая жизнь не может сохраниться даже на малое время), так и жар злобы, поедая душу изнутри, иссушает благоговение и истребил бы его совершенно, если бы душа не воспринимала эту духовную пищу, которая сопротивляется тлетворной силе злобы и обновляет, и взращивает в нас духовные дары Божии.

Тело же Христово, с одной стороны питая нас, согласно своей телесной природе, с другой стороны, согласно своей чистоте, очищая и освящая, будучи соединено с Божественной природой, в достатке подает нам духовное питание, и мы, таким образом питаясь хорошо этой пищей, вновь приобретаем духовное здоровье и чистоту, которых нас лишило тогда в раю вкушение запрещенного древа.

Необходимо было нам, потерявшим вкушением телесной пищи те первые чистоту и здоровье, вновь их приобрести телесной пищей. И следовало подобное исцелить подобным, а противоположное – противоположным. Ведь обе эти пищи телесные – и испортившая нас вначале, и сохраняющая здоровье и духовную жизнь теперь. Однако ту пищу Бог нам запрещал, эту же ныне разрешает и подает. Ту нам подал лукавый бес, этой же пищи Сын Божий делается не только советником, но и служителем. Та пища была добыта воровством, а к этой мы явно приглашаемся. В той был сокрыт яд преступления, а эта скрывает в себе сокровище бесчисленных благ»¹⁵.

Итак, братья мои, раз уж необходимо для не имеющих препятствий христиан частое Причащение, как было доказано на основании свидетельств, которые мы привели до сих пор, то и для нас является большой необходимостью причащаться часто, чтобы иметь нам жизнь в себе, которая есть Иисус Христос, и дабы нам не умереть душевной смертью. Ведь те, которые не питаются часто от этой духовной пищи, конечно, умирают, хотя и кажется, что живут телесно. Однако душевно они мертвы, ибо удалились от духовной и истинной жизни, которую доставляет Святое Причастие.

И как младенец, когда рождается, плачет и просит с большой охотой пищу и молоко, а когда не ест, не имеет аппетита, то это признак, что он болен и находится в опасности умереть, так и мы должны иметь охоту есть Святое Причастие, духовную пишу, дабы нам оживотворяться. А в противном случае мы находимся в опасности душевно умереть.

Поэтому говорит божественный Златоуст: «Итак, не будем нерадеть, удостоившись такой любви и чести. Не видите ли вы детей, с какой охотой они стремятся к материнской груди, с каким рвением их губы хватают грудь? С таким же рвением да приходим и мы к этой Трапезе, к этой духовной груди, пожалуй, даже с большей охотой. Ухватимся, как дети за материнскую рубашку, за благодать Духа. И пусть у нас будет только одна скорбь – не причащаться этой Пищи»¹⁶.

* * *

¹ См. «Христос за всех умер, чтобы живущие уже не для себя жили, но для Умершего за них и Воскресшего» (2Кор. 5:15). – Прим. пер.

² 8-е Правило святых апостолов.

³ 9-е Правило святых апостолов.

⁴ 2-е правило.

⁵ То есть после преложения Святых Даров. – Прим. пер.

⁶ Так в греческом чине Литургии. – Прим. пер.

⁷ Беседы на Послание к Ефесянам. Беседа 3. См.: Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского, в русском переводе. Т.11. Кн. 1. СПб., 1905, с.29–32. – Здесь и далее все святоотеческие цитаты даются в нашем переводе. Преп. Никодим эти цитаты приводит сначала в оригинале, а затем дает свой перевод-толкование. В нашем переводе мы руководствуемся тем, как понимает текст святого отца преподобный Никодим.

⁸ Правило 80.

⁹ При сем воспомяните, что в предшествовавшее время отцы наши определили: аще кто мирянин, пребывая во граде, в три воскресные дни, в продолжение трех седмиц, не приидет в собрание, да будет удален от общения церковного.

¹⁰ Толкование Литургии, гл.1.

¹¹ В своем истолковании Никодим прибавляет: «Но, будучи в состоянии пойти, пренебрег и вознерадел, и поэтому не пошел».

¹² Нравственные правила, 21, 1. См.: Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Ч.3. М., 1993, с.391.

¹³ О Крещении слово 3. PG 31, 1573.

¹⁴ Послание 93, 1. См.: Правила православной Церкви с толкованиями Никодима, епископа Долматинско-Истрийского. Т.2. Свято-Троицкая Сергеева Лавра, 1996, с.612.

¹⁵ Беседа о Таинственном Теле Христовом.

¹⁶ Беседа 82 на Евангелие от Матфея. См.: Св. Иоанн Златоуст. Беседы на Евангелие от Матфея. М., 1993, с.827.

 

О том, что полезно и спасительно частое Причащение Святых Тайн

И прежде чем причащается христианин, и когда причащается, и после того как причастится, великую пользу получает от Божественных Тайн и для души, и для тела. Прежде чем причастится кто-либо, ему необходимо совершить должную подготовку, то есть он исповедуется духовному отцу, сокрушается, исправляется, умиляется, приобретает внимание к своей духовной жизни, предохраняется от страстных помыслов, насколько это возможно, и от всякого другого зла.

Таким же образом он воздерживается, молится, бодрствует, делается более благоговейным и всякое иное благодеяние совершает, размышляя, какого страшного Царя ему предстоит принять в самого себя, и особенно когда он задумается о том, что, какую он совершит подготовку, такая же дана ему будет благодать от Святого Причащения. Очевидно, что чем чаще совершает кто-либо такую подготовку, тем большую получает пользу.

Когда же христианин причащается, кто может постигнуть, какие дары и дарования подаются ему от Божественного Причащения? Или как немощный язык наш может по порядку это передать? Поэтому приведем вновь божественных и священных учителей Церкви, чтобы они нам сказали все по порядку своими красноречивыми и богодухновенными устами.

Григорий Богослов говорит: «Священнейшее Тело Христово, когда хорошо приемлется, для воюющих является оружием, для удаляющихся от Бога – возвращением, немощных укрепляет, здоровых веселит, болезни лечит, здоровье сохраняет, благодаря ему мы легче исправляемся, в трудах и скорбях делаемся более терпеливыми, в любви – более горячими, в знании – более утонченными, в послушании -более готовными, к действиям благодати – более восприимчивыми. А для тех, которые причащаются нехорошо, последствия противоположные, потому что они не запечатаны честной Кровью нашего Господа. Как говорит сам Григорий Богослов: «С тех пор Агнец закалается; и запечатлеваются честной Кровью дело и слово, то есть навык и действие – столпы наших врат (подразумеваю [под вратами] движения и мысли ума), которые легко отворяются и затворяются от созерцания»¹⁷. Иными словами, легко открываются для созерцания и вновь закрываются от созерцания высших и непостижимых смыслов.

Преподобный Ефрем Сирин пишет: «Будем прилежать, братья, безмолвию, посту, молитве, слезам, церковным собраниям, рукоделию, общению со святыми отцами, послушанию истине, слушанию божественных Писаний, чтобы не иссох наш разум, а более же всего постараемся сделать себя достойными Причащения Божественных и Пречистых Тайн, чтобы наша душа очистилась от рождающихся помыслов неверия и нечистоты и дабы поселившийся в нас Господь избавил нас от лукавого».

Божественный Кирилл Александрийский говорит, что благодаря Божественному Причащению мысленные воры – бесы – не находят позволения входить посредством чувств в нашу душу: «Под дверью совершенного дома [души] подразумевай наши чувства, через которые входят в сердца всех людей образы всех вещей и изливается в них безмерное множество пожеланий. А пророк Иоиль называет их, чувства, окнами: «Входят в окна, как воры» (Йоїл. 2:9), ибо они не были помазаны Кровью Христовой. И вновь говорит [Писание], что после заклания агнца «пусть возьмут от крови его и помажут на обоих косяках и на перекладине дверей в домах» (Вих. 12:7), указывая, что честной Кровью Христа мы сохраняем эту земную нашу храмину, то есть наше тело, и изгоняем древнее омертвение преслушания тем, что наслаждаемся причастием жизни, удаляя к тому же от нас и губителя помазанием Крови Христовой».

Божественный Кирилл и в другом месте говорит, что благодаря Причащению мы очищаемся от всякой душевной нечистоты и получаем готовность и ревность к добру: «Честная Кровь Христа не только от тления нас избавляет, но и от всякой нечистоты, сокрытой внутри, и не оставляет нас охлаждаться в нерадении, но делает нас более горячими в Духе».

Святой Феодор Студит чудесно описывает пользу, которую каждый получает от частого Причащения: «Великую силу имеют слезы, умиление, но прежде всего и более всего – Причащение Святынь, по отношению к которым видя вас, не знаю почему, расположенными нерадиво, я очень удивляюсь. Если будет воскресенье, вы еще приступаете к Таинству, если же Литургическое собрание случится в другой день – никто не причащается. Хотя в монастыре желающему можно было бы причащаться каждый день. Теперь же Литургия совершается реже, но вы и при этом не причащаетесь.

Говоря же это, я не имею в виду, чтобы вы захотели причащаться просто так и как случится, ибо написано: «Да испытывает же себя человек, и таким образом пусть ест от хлеба сего и пьет из чаши сей. Ибо кто ест и пьет недостойно, тот ест и пьет осуждение себе» (1Кор. 11:28-29), – не различая, где Тело и Кровь Господа. Не для того я говорю, да не будет! Но для того, чтобы с желанием Приобщения насколько возможно мы очищали себя и делали себя достойными этого дара, ибо причастием жизни является предлежащий Хлеб, сшедший с небес. Если кто будет есть от этого Хлеба, будет жить вовек: «Хлеб же, который Я дам, есть Плоть Моя, которую Я отдам за жизнь мира». И снова: «Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь пребывает во Мне, и Я в нем» (Ін. 6:56).

Видишь непостижимый дар? Он не только умер за нас, но и Самого Себя предложил нам в пищу. Что может быть большим знамением крепкой любви? Что может быть спасительнее для души? К тому же обычную пищу и питие никто не отказывается есть каждый день, а если и не поест – чрезвычайно огорчается. Что же касается не обыкновенного хлеба, но Хлеба жизни, и не обычного питья, но Чаши бессмертия, то мы относимся к ним как к вещи неважной и не абсолютно необходимой. Что может быть более безумным и безрассудным? Впрочем, как бы дела ни обстояли до сих пор, на будущее, прошу вас, будем оберегаться, зная силу дара, и, насколько возможно, очищенные да причащаемся Святынь. И если случится, что мы заняты какой-нибудь работой, как только зазвучит колокол, да оставляем дело и идем причащаться Даров с великой охотой. И это (как я думаю или, вернее, как истинно на самом деле) будет нам очень помогать, так как подготовка ко Причащению будет хранить нас в чистоте. Если же мы будем равнодушны к Приобщению, то как избежим того, чтобы работать страстям? Да будет же нам Причащение проводником в жизнь вечную¹⁸¹⁹.

Итак, братья мои, если будем делать так, как нам повелевают божественные отцы, и причащаться часто, то не только Божественную благодать мы будем иметь помощником и сотрудником в этой маловременной жизни, но будут нам помогать и ангелы Божии, и сам Владыка ангелов, а кроме того, далеко отбросим от себя противников-бесов, как говорит божественный Златоуст: «Как львы, дышащие огнем, так мы отходим от этой [Святой Трапезы], став страшными для диавола, имея в себе и нашего Главу Христа, и любовь, которую Он нам оказал. Эта Кровь делает сияющим царский образ нашей души, рождает невыразимую красоту, не дает увянуть благородству в душе, орошая ее непрестанно и питая. Эта Кровь, достойно принимаемая, прочь гонит от нас бесов, ангелов же привлекает, вместе с Владыкой ангелов. Ибо бесы убегают, когда видят Владычнюю Кровь, а ангелы собираются. Она – спасение наших душ, Ею радуется душа, Ею украшается, Ею согревается. Она делает наш ум светлее огня. Она делает нашу душу чище золота. Причащающиеся этой Крови стоят вместе с ангелами и вышними силами, будучи одеты в ту же, что и у них, царскую одежду, и оружие имея духовное. Но я не сказал еще о самом великом: причащающиеся одеты в Самого Царя»²⁰.

Видишь, возлюбленный мой брат, сколько чудесных даров ты получаешь, если причащаешься часто, видишь, как при частом Причащении просвещается ум, светлеет разум, очищаются все силы души? А если ты хочешь умертвить и плотские страсти, причащайся часто и насладишься этим. В этом нас удостоверяет Кирилл Александрийский: «Верующий в благословенное Причащение не только от смерти, но и от болезней, находящихся в нас, избавляется. Ибо приходящий в нас Христос усыпляет в наших членах неистовствующий закон плоти и оживляет благоговение к Богу, а страсти умерщвляет».

Таким образом, без частого Причащения мы не можем освободиться от страстей и взойти на высоту бесстрастия. Так и израильтяне: если бы они не захотели есть пасху в Египте, не смогли бы из него освободиться.

Египет же означает жизнь страстную. И если мы не причащаемся непрестанно Честному Телу и Крови нашего Господа (если было бы возможно, то и каждый день), мы не в состоянии освободиться от мысленных фараонитов. Божественный Кирилл Александрийский именно так и говорит: «То, что израильтяне, будучи рабами и трудясь под началом египтян, совершили [то есть закололи агнца и съели пасху], это означает, что душа человека не может иначе прийти к свободе и избежать тирании диавола, кроме как Причащением Христу. Ибо Он Сам сказал: «Итак, если Сын освободит вас, то истинно свободны будете» (Ін. 8:36)». И вновь говорит этот святой: «Принесшие в жертву ягненка сделали это, прообразуя Христа, ибо иным образом освободиться не могли», потому что свобода только силой Христа приобретается.

Итак, если и мы хотим убежать из Египта, то есть от мрачного и преследующего нас греха, и от фараона, то есть мысленного тирана, как говорит Григорий Богослов, и хотим унаследовать землю сердца и обетования, тогда должны и мы, подобно израильтянам, имевшим вождя Иисуса Навина, иметь Господа нашего Иисуса Христа посредством частого Причащения, чтобы победить хананеев и иноплеменников (бесчисленные страсти плоти), и гаваонитян (обманчивые помыслы), чтобы нам водвориться в городе Иерусалиме, который означает священный мир (Здесь и далее – ειρήνη) (в отличие от мирского мира). По слову нашего Господа: «Мир Мой даю вам; не так, как мир дает, Я даю вам» (Ін. 14:27). То есть: «Ученики Мои, Я вам даю Мой мир священный и святой, не такой, каков мир мирской, часто имеющий целью зло». Пребывая в этом священном мире, мы удостоимся получить в нашем сердце обручение Духа, как и апостолы, оставаясь в Иерусалиме по повелению Господнему, получили совершенство и благодать Духа в день Пятидесятницы. Ведь мир – это дар, который включает в себя все остальные божественные дарования, и в мире живет Господь, ибо, как говорит пророк Илия, не в большом и сильном ветре был Бог, не в землетрясении, не в огне, а в веянии тихого и мирного ветра – там был Господь (См. 1Царів. 19:11-12).

Однако никто не может приобрести мир, не имея других добродетелей, добродетель же не приобретается без исполнения заповедей, а заповедь, в свою очередь, не может исполняться в совершенстве без любви, любовь же не возобновляется без Божественного Причащения. Итак, без Божественного Причащения мы напрасно трудимся.

Ведь многие часто изыскивают сами в себе разные добродетели, надеясь спастись благодаря им и без частого Причащения. Но это почти невозможно, ибо они не хотят подчиниться воле Божией, состоящей в том, чтобы причащаться часто, согласно чину Церкви, то есть за каждой совершаемой Литургией, когда они собираются в храм.

К таким людям Бог говорит через пророка Иеремию: «Меня, источник воды живой, оставили, и высекли себе водоемы разбитые, которые не могут держать воды» (Єр. 2:13). Иными словами, оставили источник добродетели и дарований Святого Духа и выкопали в самих себе водоемы, продырявленные снизу, которые не могут держать воды.

И вновь говорит Бог через пророка Исаию: «Они каждый день ищут Меня и хотят знать пути Мои, как бы народ, поступающий праведно и не оставляющий законов Бога своего; они вопрошают Меня о судах правды, желают приближения к Богу: «Почему мы постимся, а Ты не видишь? смиряем души свои, а Ты не знаешь?» – Вот, в день поста вашего вы исполняете волю вашу и требуете тяжких трудов от других. Вот, вы поститесь для ссор и распрей и для того, чтобы дерзкою рукою бить других; вы не поститесь в это время так, чтобы голос ваш был услышан на высоте. Таков ли тот пост, который Я избрал, день, в который томит человек душу свою, когда гнет голову свою, как тростник, и подстилает под себя рубище и пепел? Это ли назовешь постом и днем, угодным Господу?» (Іс. 58:2-5). Иными словами, они Меня ищут каждый день и хотят узнать премудрость Моего промысла, как будто бы это был народ праведный, сохранивший повеления Божий, и говорят: «Почему Ты не видишь, Господи, что мы постились? Почему Ты не хочешь знать, что мы столь страдали?» И отвечает Бог: «Я не слышу вас, потому что, когда вы поститесь, тогда вновь исполняете ваши злые пожелания. Такого поста и такого страдания Я не хочу. Но даже если ты постелешь вместо ложа мешковину и золу, и такого поста Я не принимаю».

Но тогда труды принимаются и добродетели приносят пользу, когда совершаются по воле Божией. Воля же Божия состоит в том, чтобы мы делали так, как нам повелевает наш Господь, Который нам говорит: «Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную» (Ін. 6:54). Это не просто заповедь, но всех заповедей глава, ибо является совершительной силой и неотъемлемой составной частью остальных заповедей.

Итак, возлюбленный мой, если ты хочешь зажечь в своем сердце божественное рачение и приобрести любовь ко Христу, а с нею приобрести и все остальные добродетели, часто приступай ко Святому Приобщению – и тогда насладишься тем, чего желаешь. Ведь невозможно кому-либо не возлюбить Христа и не быть возлюбленным от Христа, если он непрестанно причащается Его Святого Тела и Крови. Это происходит естественным образом. И послушай, как это бывает.

Некоторые недоумевают, почему родители любят своих чад. Подобным образом, почему и дети также любят своих родителей. Отвечаем: никто никогда не возненавидел самого себя и свое тело. Поскольку дети имеют свое тело от тел своих родителей и особенно потому, что питаются материнской кровью как во чреве матери, так и после рождения (ведь молоко, естественным образом, есть не что иное, как ставшая белой кровь), то я и говорю, что для них (детей) естественный закон – любить своих родителей, как и для родителей – любить своих детей. Ведь и зачаты дети из собственных тел родителей. Таким образом, те, которые часто причащаются Тела и Крови нашего Господа, естественным образом зажгут в себе стремление и любовь к Нему – с одной стороны, потому что эти животочные и животворящие Тело и Кровь столь согревают в любви причащающихся (даже наиболее негодных и жестокосердых), сколь непрестаннее они причащаются; а с другой стороны, потому что ведение любви к Богу – это не что-то чуждое для нас, но естественно всеяно внутрь нашего сердца, как только мы рождаемся по плоти и возрождаемся по духу в святом Крещении.

При малейшем удобном случае эти естественные искры мгновенно возгораются в пламя, как говорит премудрый в Божественном Василий: «Одновременно с появлением животного (то есть человека) внедряется в нас некий семенной логос (σπερματικος λογος), который естественным образом рождает в нас способность любить [Бога]. Эту силу (то есть логос) возделывает тщательное исполнение заповедей Божиих, питает познание [Бога] и приводит к совершенству благодать Божия. Следует знать, что подвиг любви один, но он исполняет и включает в себя все остальные заповеди»²¹.

Итак, эту естественную силу – любить Бога – укрепляет, взращивает и совершенствует частое Приобщение Телу и Крови нашего Господа. Поэтому и святой Киприан пишет, что мученики, когда шли на страдания, прежде всего причащались Пречистых Тайн и, укрепившись от Святого Приобщения, так загорались любовью Божией, что бежали на поприще, как овцы на заклание, и вместо Тела и Крови Христовых, которых они причащались, проливали свою собственную кровь и предавали свое тело на различные муки.

Что еще доброго хотел бы ты, христианин, получить и не получил бы от Святого Причащения? Хочешь праздновать каждый день? Хочешь праздновать Светлую Пасху, когда пожелаешь, и радоваться радостью неизреченной в этой прискорбной жизни? Непрестанно прибегай к Таинству и причащайся с должной подготовкой, и тогда ты насладишься тем, чего желаешь. Ведь истинная Пасха и истинный праздник души – это Христос, Который приносится в жертву в Таинстве, как говорит Апостол, а вслед за ним и божественный Златоуст: «Четыредесятница один раз в год бывает, Пасха же – трижды в неделю, а иногда и четыре, точнее же – столько раз, сколько мы захотим, ибо Пасха – это не пост, но Приношение и Жертва, бываемая на каждом собрании²². А то, что это истинно, услышь от Павла, говорящего: «Пасха наша, Христос, заклан за нас (1Кор. 5:7)». Так что всякий раз, когда ты приступаешь с чистой совестью [к Таинству], ты совершаешь Пасху. Не тогда, когда ты постишься, а когда этой Жертвы причащаешься.

Ведь оглашенный никогда не совершает Пасху, хотя и постится каждый год, потому что Приношения он не приобщается». То есть не причащается. И напротив: «Непостящийся, когда приобщается Причастия, если с чистой совестью приступит [к Таинству], тогда и совершает Пасху – будь то сегодня, будь то завтра, будь то в любой день. Ибо подготовка оценивается не наблюдением времен, а чистой совестью»²³. То есть наилучшая подготовка к Причащению состоит не в том, чтобы отсчитывать восемь, или пятнадцать, или сорок дней и тогда причащаться, а в том, чтобы очищать совесть.

Итак, те, которые, хотя и постятся перед Пасхой, но на Пасху не причащаются, такие люди Пасху не празднуют, как говорит этот божественный Отец. Те, которые не подготовлены в каждый праздник причащаться Тела и Крови Господних, не могут по-настоящему праздновать и воскресные дни, и другие праздники в году, потому что эти люди не имеют в себе причины и повода праздника, которыми является Сладчайший Иисус Христос, и не имеют той духовной радости, которая рождается от Божественного Приобщения.

Прельщаются те, которые считают, что Пасха и праздники состоят в богатых трапезах, во многих свечах, благоуханном фимиаме, серебряных и золотых украшениях, которыми они убирают церковь. Ибо этого Бог от нас не требует, поскольку это не первостепенное и не главное, как Он это говорит и чрез пророка Моисея: «Чего требует от тебя Господь, Бог твой? Того только, чтобы ты боялся Господа, Бога твоего, ходил всеми путями Его, и любил Его, и служил Господу, Богу твоему, от всего сердца твоего и от всей души твоей, чтобы соблюдал заповеди Господа [Бога твоего] и постановления Его» (Повт. 10:12-13).

Конечно, слово наше сейчас не о том, чтобы судить, хороши или нет те дары, которые мы приносим в церковь из благоговения. Они хороши, однако с ними мы должны прежде всего приносить и послушание святым заповедям нашего Господа и предпочитать это послушание всем другим приношениям, как и говорит пророк и царь Давид: «Жертва Богу – дух сокрушенный; сердца сокрушенного и смиренного Ты не презришь. Боже» (Пс. 50:19).

Апостол же Павел в Послании к Евреям иным образом говорит то же самое: «Жертвы и приношения Ты не восхотел, но тело уготовал Мне» (Євр. 10:5), что значит: «Господи! Ты не хочешь, чтобы я приносил тебе все иные жертвы и приношения, Ты хочешь только, чтобы я приступал к Божественным Тайнам и причащался Всесвятого Тела Твоего Сына, которое Ты уготовал на Святом Престоле (Τρ?πepsilon;ζα), ибо такова Твоя воля». Поэтому, желая, чтобы ты показал, что готов к послушанию, Апостол говорит: «Вот, иду исполнить волю Твою, Боже мой, и закон Твой у меня в сердце» (Євр. 10:9; Пс. 39:8-9). То есть я иду совершить волю Твою со всей готовностью и исполнить закон Твой от всего моего сердца.

Поэтому если мы хотим спастись, то должны исполнять с радостью и любовью, как сыны, волю Божию и заповеди Его, а не со страхом, как рабы. Ведь страх хранит исполнение ветхих заповедей, а любовь – евангельских. Иными словами, находящиеся под законом исполняли заповеди и постановления закона из страха, чтобы не быть наказанными и подвергнутыми мукам. Мы же, христиане, поскольку более не находимся под законом, должны исполнять заповеди Евангелия не из страха, а по любви, как сыны должны совершать волю Божию.

Воля же Бога и Отца, по Его благоволению с самого начала, состояла в том, чтобы составить Тело для Единородного Своего Сына, Господа нашего Иисуса Христа, как сказал Апостол, то есть чтобы Его Сын воплотился и пролил Кровь Свою для спасения мира. И дабы мы все, христиане, непрестанно причащались Тела Его и Крови Его, чтобы посредством частого Приобщения и в этой жизни были сохранены от ловушек и уловок диавола, и когда совершится исход нашей души и она взлетит, как голубь, в свободе и радости на небеса, ей совершенно не воспрепятствовали воздушные духи.

И это подтверждает божественный Златоуст, говоря: «И другой мне рассказывал о некоем видении, которого он удостоился сам, а не узнал от кого-то. Если те, кому предстоит быть взятыми отсюда, окажутся причащенными Таинств с чистой совестью, то, когда они умирают, их дориносят и возводят отсюда на небо ангелы, благодаря Причащению»²⁴.

Поэтому и ты, брат мой, поскольку не знаешь, когда приходит смерть – или сегодня, или завтра, или в этот час, – постольку должен всегда быть приобщенным Пречистых Тайн и быть готовым. И если воля Божия будет, чтобы ты еще жил в этой жизни, то будешь с благодатью Святого Причащения проводить жизнь, полную радости, полную мира, полную любви и сопровождаемую всеми остальными добродетелями. А если воля Божия будет тебе умереть, то, благодаря Святому Причащению, ты свободно минуешь бесовские мытарства, которые находятся в воздухе, и с неизреченною радостью поселишься в вечных обителях. Ведь поскольку ты всегда соединен со Сладчайшим Иисусом Христом, всесильным Царем, то и здесь будешь жить блаженной жизнью, и, когда умрешь, бесы убегут от тебя, как молния, а ангелы откроют тебе небесный вход и будут торжественно сопровождать тебя до самого Престола Блаженной Троицы.

О величие, которым наслаждаются христиане от частого Приобщения и в этой жизни, и в будущей!

Хочешь ли ты, христианин, очиститься и от тех мельчайших прегрешений, которые ты, как человек, допускаешь или глазами, или ушами своими? Тогда приступай к Таинству со страхом и сокрушенным сердцем – и очистишься, и будешь прощен. В этом удостоверяет святой Анастасий Антиохийский: «Если мы совершаем некие малые, человеческие и прощаемые провинности, будучи скрадываемы или языком, или слухом, или глазами, или тщеславием, или печалью, или гневом, или чем-нибудь подобным, то, укоряя себя и исповедуясь Богу, да причащаемся таким образом Святых Тайн, веруя, что Причащение совершается во очищение всего этого» – однако не от тяжелых или злых и нечистых грехов, которые мы совершили²⁵.

Об этом свидетельствуют и многие другие святые. Священный Климент говорит: «Причащаясь Честного Тела и Честной Крови Христа, возблагодарим Удостоившего нас причаститься Святых Его Таинств и да попросим, чтобы были они нам не в суд, а во спасение и во оставление грехов»²⁶.

Василий Великий говорит: «И сподоби неосужденно причаститися Пречистых сих и Животворящих Твоих Тайн во оставление грехов»²⁷.

А божественный Златоуст говорит: «Якоже быти причащающимся во трезвение души, во оставление грехов»²⁸. То есть чтобы послужили эти Тайны причащающимся для очищения души и прощения грехов.

Хотя и исповедь, и исполнение епитимий могут подавать прощение грехов, однако для освобождения от грехов необходимо Божественное Причащение. При лечении зловонной раны сначала удаляют червей, потом отсекают сгнившие части и затем накладывают мазь для исцеления, потому что, если оставить рану без нее, она придет в прежнее состояние. Так бывает и с грехом: исповедь удаляет червей, исполнение епитимий отсекает сгнившее, а затем Божественное Причащение бывает как бы мазью и исцеляет от греха. Ибо если не будет принято Божественное Причащение, несчастный грешник возвращается в прежнее состояние, и бывает для человека того последнее хуже первого (Мф. 12:45).

Слышишь, христианин мой, сколько даров ты получаешь от частого Приобщения? И мельчайшие извинительные грехи твои прощаются, и раны твои исцеляются, и ты весь делаешься здоровым. Что иное может быть блаженнее, чем всегда готовиться и причащаться, и, благодаря подготовке и помощи Божественного Причащения, находиться всегда свободным от грехов, чем быть тебе, земному, чистым на земле, как чисты ангелы на небе? И какое иное счастье может быть больше, чем это?

И однако я скажу тебе о еще большем. Если, брат мой, ты приступаешь к Тайнам часто и достойно причащаешься этого нетленного, этого препрославленного Тела и Крови Господа нашего Иисуса Христа, и становишься сотелесником и сокровником Христу, животворящая сила и действие этого Пресвятого Тела и Крови в воскресении праведных оживотворят и твое собственное тело, и оно воскреснет нетленным, как пишет в Послании к Филиппийцам божественный Апостол, прославленным с Телом Христа, «Который уничиженное тело наше преобразит так, что оно будет сообразно славному телу Его» (Флп. 3:21).

Всю эту славу и дары, эти великие и вышеестественные блага, о которых мы до сих пор говорили, получает каждый христианин, когда с чистой совестью причащается Божественных Тайн Сладчайшего нашего Иисуса Христа, – и иные, еще большие, которые мы, ради краткости, оставляем.

Наконец, когда христианин причастится, тогда, размышляя, каких он страшных и небесных Тайн приобщился, он внимает себе, чтобы не обесчестить благодать, боится своих помыслов, собирает и хранит их, полагает начало более строгой и добродетельной жизни и удаляется, насколько возможно, от всякого зла. Когда же опять задумается, что предстоит ему через несколько дней причаститься, удваивает внимание, прилагает готовность к готовности, воздержание к воздержанию, бдение к бдению, труды к трудам и подвизается, насколько это возможно. Ведь он оказывается словно стесненным с двух сторон: во-первых, тем, что он только что причастился, а во-вторых, тем, что скоро опять будет причащаться.

* * *

¹⁷ Слово 45, на святую Пасху. См.: Святитель Григорий Богослов, архиепископ Константинопольский. Собрание сочинений в 2-х томах. Т.1. Свято-Троицкая Сергеева Лавра, 1994, с.671.

¹⁸ См. слав. «в напутие живота вечного» из молитвы ко Святому Причащению,

¹⁹ Огласительное поучение 107. В русском «Добротолюбии» – поучение 309. Добротолюбие. Т.4, с.581–582.

²⁰ Беседа 43 на Евангелие от Иоанна. См.: Св. Иоанн Златоуст. Избранные творения. Книга 1. М., 1993, с.304–305.

²¹ Правила, пространно изложенные в вопросах и ответах, 2. См.: Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Часть 5. М., б.г., с.82.

²² То есть па Евхаристическом собрании, на Литургии. – Прим. пер.

²³ Против иудеев. Слово 3, См.; Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.673–675.

²⁴ О священстве. Слово 6. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.471.

²⁵ Имеется в виду, если эти грехи мы не исповедуем. – Прим. пер.

²⁶ Кн.8, гл.14.

²⁷ Литургия св. Василия Великого, молитва священника на «Главы ваша Господеви приклоните».

²⁸ Литургия св. Иоанна Златоуста, молитва священника после преложения Святых Даров.

 

О том, что если кто медлит причащаться, то доставляет себе этим большой вред

Все противоположное преждесказанному доставляет христианам редкое Причащение, ибо тот, кто откладывает Причащение, тот не делает никакой подготовки, не бывает внимателен, не имеет тщательного предохранения от злых помыслов. Промедление в Причащении становится причиной того, что он впадает в нерадение, и тепло благоговения и Божественной любви охлаждается. Протяженность времени позволяет ему идти по жизни беспечно и небрежно, не иметь страха в своей душе, сдержанности в чувствах и осторожности в своих движениях, а также разрешает ему полную вольность и в еде, и в словах, и в неподобающих зрелищах и слушаниях, так что он делается подобным коню, который, не имея узды, соскальзывает во всякую пропасть греха. И это истина, что все это случается у откладывающих Причащение, как то в ежедневном опыте и практике мы испытываем сами.

У меня вызывают удивление те христиане, которые бывают, насколько это возможно, достойными, однако причащаться не спешат. Как смогут они получить освящение и радость от Божественных Тайн, как сказал Кавасила, слова которого мы приводили вначале? Как смогут они угасить огонь страстей, если не причащаются Пречистых Тайн, которые изгоняют всякую немощь, усмиряют дикую войну плоти и умерщвляют страсти, согласно священному Кириллу?

Как могут они очистить свой ум, просветить свой разум, удобрить все силы души, не причащаясь Тела и Крови нашего Господа, которые есть истинное очищение, истинная красота, истинное просвещение и благородство души, как прежде сказал нам божественный Златоуст?

Или как возможно убежать им от мысленного фараона и из Египта, горького и преследующего их греха, когда они не запечатаны и не знаменованы Честной Кровью Христовой, как говорил Григорий Богослов? Или каким образом они зажгут в своем сердце Божественную любовь, духовную радость, Божественный мир и остальные плоды и дарования Святого Духа, не причащаясь Тела и Крови возлюбленного Сына Отчего и единосущного Святому Духу, Который есть наша подлинная радость и мир, согласно Апостолу (См. Еф.2,14), и источник всех благ?

Я недоумеваю и удивляюсь, как христиане нынешних времен могут праздновать или воскресенья, или другие праздники в течение года и духовно радоваться истинной радостью, если не причащаются постоянно Божественного Приобщения, которое есть причина и повод всякого праздника и торжества.

Итак, безусловно, те, кто не причащается постоянно, те лишаются (о горе!) всех этих небесных и Божественных благ, а ко всему этому являются еще и преступниками заповедей и Владычних повелений Господа, как мы сказали, и Апостольских Правил, и соборных Канонов, и [наставлений] всех святых, свидетельства которых мы приводили. И они подпадают под наказание отлучения, которое налагают божественные апостолы и Антиохийский собор, как мы прежде подробно изложили.

Таковые к тому же дают позволение и место диаволу своей задержкой Причащения повергать их в различные грехи и иные многие искушения, как говорит божественный Кирилл Александрийский: «Удаляющие себя от Церкви и Причащения делаются врагами Бога и друзьями бесов».

И божественный Златоуст говорит: «Да не на мнозе удаляяйся общения Твоего, от мысленнаго волка звероуловлен буду»²⁹. То есть потому, Господи, я приступаю часто к Таинству и причащаюсь, что боюсь, если буду отдаляться на долгое время от Святого Твоего Приобщения, то, оказавшись непокрытым благодатью³⁰, буду уловлен мысленным волком, диаволом, и он меня умертвит.

Преподобный Палладий рассказывает об авве Макарии Египетском, что, после того как он исцелил ту женщину, которая по диавольскому содействию казалась людям лошадью, он дал ей такой совет и сказал: «Женщина, никогда не отсутствуй на Приобщении Тайн Христовых, но причащайся часто, ибо это диавольское действие случилось с тобой потому, что ты не причащалась пять недель, и от этого диавол нашел место и досадил тебе»³¹.

Подобным образом и божественный Златоуст в тот день, когда был рукоположен, исцелив одного бесноватого, наставлял его часто ходить в церковь и приступать к Божественным Тайнам с постом и молитвами, дабы бес не искушал его впредь. Так об этом пишет в житии Святого Симеон Метафраст: «Некий безумный муж, будучи одержим нечистым бесом, вбежал внутрь церкви, испуская изо рта пену, с высунутым наружу языком, так что все видели это отвратительное зрелище. И тогда все стали молить святую эту душу – божественного Златоуста, дабы он помолился об исцелении страждущего. Он сказал этому человеку приблизиться, с любовью посмотрел на него и, знаменовав его своей рукой и призвав Имя Святой Троицы, повелел лукавому бесу выйти. И сразу, когда это говорилось, слово стало делом, и человек мгновенно освободился от ужасной бесовской болезни. После этого Святой, подняв его, посоветовал ему быть прилежным в посещении церкви и Приобщении Божественных Святынь, быть внимательным к посту и молитвам. «Ибо, если так ты будешь поступать, – сказал он, – враг никогда тебе больше не досадит, и не будешь ты уловлен в его сети».

Слышите, братья мои, какие беды претерпевают те, которые не причащаются часто, но удаляют себя от Тайн? Слышите, что они и бесноватыми становятся, и видом своим в неразумных животных превращаются, как в древнее время преобразился в быка царь Навуходоносор? И справедливо они это претерпевают, ибо могут стать из людей богами по благодати благодаря непрестанному Божественному Причащению, и не хотят, но, удаляясь от Божественного Причащения, теряют и человеческий облик, который имеют, и превращаются в неразумных животных, и предаются во власть сатаны, как говорит Псалмопевец: «Се удаляющий себе от Тебе погибнут» (Пс. 72:27). То есть, Господи, вот как совершенно погибают те, которые удаляют себя от Твоей благодати.

Не говорю уже о том, что с теми, которые не спешат причащаться, случается внезапная смерть и застает их неподготовленными, ибо они остаются без Божественного Причащения. Что будет с ними, несчастными? Смогут ли они свободно миновать бесов-мытарей в воздухе? Какой страх и ужас испытает душа, тогда как могла бы при частом Приобщении освободиться от всего этого, как сказал выше божественный Златоуст. Смилуйся, Боже, над ними!

Итак, братья мои, поскольку редкое Причащение причиняет нам столь великие и неизъяснимые беды, а частое Приобщение дарует нам столь высокие, столь большие, столь небесные и вышеестественные блага и в этой жизни, и в будущей, почему мы так медлим причащаться? Почему не готовимся с должной подготовкой приобщаться Божественных Тайн, если не каждый день, то хотя бы каждую субботу или воскресенье и каждый праздник? Следовало бы нам с великой радостью часто прибегать ко Священной Трапезе и приобщаться нашего Сладчайшего Иисуса Христа, Который есть вся наша жизнь, дыхание, бытие наше и вся надежда и спасение наше, дабы быть нам всегда с Ним соединенными и неразлучными и в этой жизни, и в иной. Мы же, однако, соглашаемся и сильно радуемся тому, чтобы медлить и удалять себя от Него.

Если нас кто-нибудь лишит хотя бы на один день трапезы, состоящей из телесной пищи, то мы печалимся и тревожимся, и нам это кажется большим злом; если же мы лишаемся на день, и на два, и на целые месяцы духовной и небесной Трапезы Божественных Тайн, то злом это не считаем. О великое безрассудство, совершаемое нынешними христианами, не видящими различия между телесным и духовным! Ибо они первое со всей любовью принимают, а второго совершенно не желают.

Многие боголюбивые христиане вкладывают большие деньги, претерпевают великие труды, переносят многие опасности и в море, и на суше, чтобы пойти поклониться в Иерусалим живоносному Гробу Господню и иным святым местам. И затем радуются, когда их называют паломниками этих святынь. Многие, слыша, что в некоем далеком месте находятся святые мощи какого-нибудь святого, бегут с большой готовностью, чтобы поклониться им и получить благодать и освящение.

Но чтобы причаститься Пречистых Тайн и удостоиться получить не животворный Гроб, не святые места, не мощи святых, но Царя всего и Святого святых, они или малое желание имеют, или их это совершенно не волнует. Чтобы пойти во святые места – и деньги тратят, и длинные дороги проходят пешком, и многие опасности переносят, тогда как, чтобы причаститься, не требуется ни трата денег, ни длинные пешеходные путешествия, ни перенесение опасностей. Достаточно только сделать сокрушенную исповедь, исполнить по-настоящему епитимию и подготовку, как сразу можно это получить и стать сотелесниками и сокровниками Христу. И, несмотря на всю эту простоту, опять же все нерадят по отношению к этому, все сразу отступают.

Ах, братья мои, если бы мы хотя бы один раз видели мысленными очами нашей души, каких высоких и каких великих благ мы лишаемся, не причащаясь непрестанно, тогда, конечно, мы приложили бы все свои силы, чтобы подготавливаться и причащаться, если бы была возможность, каждый день.

Итак, если до сих пор мы проявляли большое нерадение по отношению ко Святому Приобщению, отныне и впредь, прошу вас из глубины по-братски любящего сердца, да проснемся от тяжкого сна лености, приложим готовность и старательность. И если кто-нибудь из имеющих духовную власть попытается нам воспрепятствовать в этом богоугодном деле, да не охлаждаем сразу теплоту нашей решимости и да не унываем, нет, но да падем на колени и будем целовать, как блудница, его ноги, и будем настоятельно стучать в дверь и просить позволения. И, конечно, я не верю, чтобы нашелся кто-нибудь настолько жестокосердый, что, видя нашу горячую готовность приступить ко Святому Приобщению, воспрепятствовал бы нам. Более того, я уверен, что каким бы он ни был суровым, как бы он ни боялся нарушить вредный обычай, который установился в этом деле, сердце его приклонится, чтобы дать нам позволение совершить то, чего мы желаем.

* * *

²⁹ Молитва 2-я ко Святому Причащению.

³⁰ Буквально – «обнаженным от благодати». – Прим. пер.

³¹ См. “Лавсаик” Палладия, епископа Еленопольского. М., 1992, с.37–38. Гл.18. О Макарии Египетском.

 

Ответы на возражения против непрестанного Причащения Святых Христовых Тайн

Возражение 1

Существуют некоторые благоговейные люди, которые, не ведая Писаний, когда увидят какого-нибудь христианина причащающимся часто, препятствуют ему и упрекают, говоря, что так делать можно только священникам. И если ты хочешь причащаться часто, говорят, тогда становись и ты священником.

Таким людям мы отвечаем не нашими собственными словами, по словам Святых Писаний, священных Соборов и святых и учителей Церкви. Мы говорим, что служение священников состоит в том, чтобы они приносили Божественные Дары и чтобы посредством их, как органов Святого Духа, Его наитием, совершалось освящение этих Даров. А также чтобы они предстательствовали к Богу за народ и исполняли другие священнодействия, которые не может исполнять не посвященный в сан. Когда же наступает время Приобщения и они собираются причаститься, тогда у священников нет никакого отличия от мирян или монахов, кроме того единственного, что священники преподают [Тайны], а миряне принимают, а также что священники причащаются в алтаре и непосредственно, без священной лжицы, миряне же и монахи – вне алтаря и посредством священной лжицы.

В том, что это истинно и что в Причащении священники не имеют ни единого отличия от мирян, да будет свидетелем божественный Златоуст, говорящий: «Один Отец нас родил. Все мы одни и те же выстрадали роды». То есть все от одной матери родились – святой Купели. «Одно и то же Питие всем дается». То есть Кровь Господня дана всем: и священникам, и мирянам. «И даже не просто одно и то же [Питие], но и из одной Чаши. Ведь Отец, желая возвести нас к нежной любви (φιλοστοργια), придумал то, чтобы мы все пили из одной Чаши, которая является символом чрезвычайной любви»³². И в другом месте говорит: «В некоторых вещах священник ничем не отличается от мирянина. Когда, например, следует причащаться Страшных Тайн, все мы удостаиваемся одинаково того же самого, не так, как в Ветхом Завете: одно ел священник, а другое – непосвященный. Закон ведь не позволял народу есть то, что ел священник. Ныне же не так, но всем одно Тело предлагается и Чаша одна»³³. Иными словами, теперь под благодатью Евангелия для всех обретается готовым на Святом Престоле одно и то же Тело Господа и одна и та же Чаша.

Симеон Солунский пишет: «Причащаться следует всем верным. Это не является служением только архиерея, но его служение в том, чтобы священнодействовать это Всесвятое Тело Христово и Кровь и всем верным давать их в Причащение, ибо единственно для этого они и предназначены»³⁴.

Иов Амартол пишет в книге «О Таинствах»: «Все совершенство и цель, и дело [Литургии] состоит в Причащении животворящих и страшных Тайн и Святынь. Поэтому сначала они преподаются в алтаре священникам, а затем – находящемуся вне алтаря подготовленному народу».

Из этого с необходимостью следует, что первыми должны причащаться Приношения служащие священники, а затем – весь народ, согласно священномученику Клименту, который говорит: «Да причащается епископ, затем -пресвитеры и диаконы, и иподиаконы, и чтецы, и певцы, и подвижники, а из женщин – диакониссы, девы, вдовицы, затем – дети и тогда уже – весь народ по чину, с благоговейным страхом и без шума»³⁵.

Преждеупомянутый Иов говорит еще, что достойным каждый день позволительно причащаться, равным образом, без отличия, как священникам, так и мирянам, мужчинам и женщинам, младенцам и старцам – проще сказать, всем христианам любого возраста и чина.

Те же священники, которые не причащают христиан, приступающих к Божественному Приобщению с благоговением и верой, осуждаются Богом как убийцы, согласно написанному у пророка Осии: «Скрыша жрецы путь Господень, убиша Сикиму, яко беззаконие сотвориша» (Ос. 6:9). Иными словами, священники сокрыли путь и волю, и заповедь Божию, и не объявили о ней, убили Сихема и сотворили беззаконие в народе Моем.

Только я удивляюсь и недоумеваю, если находятся такие священники, которые прогоняют приступающих к Тайнам. Ведь они даже не задумываются, по крайней мере, о том, что слова, которые они сами говорят, оказываются ложью. Ведь они сами в конце Литургии громко возглашают и призывают всех верных, говоря: «Со страхом Божиим, верою и любовию приступите». То есть подходите к Тайнам и причащайтесь; а затем, опять же сами, отрекаются от своих слов и прогоняют приступающих. Я не знаю, как можно было бы назвать это бесчиние.

Возражение 2

Некоторые возражают, говоря, что нужно причащаться раз в сорок дней и не чаще.

Те, которые выдвигают это возражение, приводят для собственного оправдания свидетельство божественного Златоуста, говорящего: «По какой причине мы постимся эти сорок дней? В прошлом многие приступали к Тайнам просто так и как случится. И было это по преимуществу в то время, когда Христос предал нам это Таинство. Святые отцы, осознав вред, бываемый от нерадивого Причащения, собравшись, определили сорок дней поста, молитв, слушания Писаний и посещения церкви, дабы в эти дни все мы, очистившись благодаря тщательности, и молитвам, и милостыни, и посту, и всенощным бдениям, и слезам, и исповеди, и всем другим добродетелям, насколько это в наших силах, таким образом с чистой совестью приступали к Таинству»³⁶.

На это возражение мы отвечаем, что желающие обосновать свое мнение имеют обычай приводить в помощь себе или изречения Священного Писания, или кого-нибудь из святых, дабы крючок за приманкой не был всеми увиден. «Ибо, – говорит божественный Златоуст, – ложь, когда желает, чтобы в нее поверили, если не положит в свое основание мнимую, но не подлинную истину, не может быть принята на веру»³⁷. Так делают и эти благословенные.

Однако не следует отрезать и вырывать изречения Божественного Писания в отдельности от остальных его частей и насильно применять их для собственных целей, потому что вновь говорит тот же Златоуст: «Мы не должны исследовать только это изречение само по себе, но должны рассмотреть и все, что за ним следует, и о чем это сказано, и кем, и кому, и почему, и когда, и как. Недостаточно сказать, что так написано в Писании, так же как и вырывать изречения, рассекая члены тела богодухновенных Писаний, отдельно и обнаженно от свойственного им окружения, беря на себя власть и позволяя себе повреждать их. Ибо так многие извращенные догматы вошли в нашу жизнь при содействии диавола, убеждающего нерадивых говорить тексты Священных Писаний в отрыве друг от друга, или прибавляя к ним, или отнимая от них, и таким образом помрачать истину»³⁸.

Поэтому не следует им говорить только то, что говорит Златоуст об определении божественными отцами сорока дней, в которые мы, постясь, причащаемся, но следует рассмотреть и то, что предшествует этим словам, и то, что следует за ними, и что приводит в том же самом слове этот божественный отец, и по какому поводу и к кому обращена его беседа. Возражающие нам утверждают и доказывают, что божественный Златоуст только днем Пасхи ограничил употребление Божественного Причащения. Если эти защитники сорокадневия хотят это обосновать, то должны, в согласии с их мнением, или причащаться только раз в году, то есть на праздник Пасхи, и уподобиться тем, к которым тогда говорил Златоуст, или должны совершать десять Великих постов в году – столько, сколько раз у них принято причащаться.

Если же им первое не нравится, а второго они выполнить не могут, пусть замолчат, и пусть не обвиняют других и божественного Златоуста и не представляют его в этом вопросе противником не только апостолов и Вселенских и Поместных Соборов и многих других богоносных отцов, высказывающихся о непрестанном Причащении, но и противником самого себя, поскольку сам он пишет больше других о постоянном Приобщении и во многих других своих беседах, и в этой же самой, говоря: «Не это мне предлагай, а докажи мне то, что так повелел творить Христос, ибо я тебе указываю, что Он повелел делать противоположное, что Он не только не повелел нам наблюдать дни, но и освободил нас от этой необходимости.

Послушай, что говорит Павел, – когда же я упоминаю Павла, то говорю о Самом Христе, ведь Христос был тем, Кто двигал Павловой душой. Итак, что он говорит? «Наблюдаете дни, месяцы, времена и годы. Боюсь за вас, не напрасно ли я трудился у вас (Гал. 4:10-11) и проповедовал вам Евангелие».

И вновь говорит: «Ибо всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию, смерть Господню возвещаете» (1Кор. 11:26). Сказав же «всякий раз», сделал господином того, кто хочет причаститься, освободив его от всякого наблюдения за днями. Потому что не одно и то же – Пасха и Четыредесятница, но Пасха – это одно, а Четыредесятница – другое. Ведь Четыредесятница один раз в год бывает, Пасха же – трижды в неделю, а иногда и четыре, точнее же – столько раз, сколько мы захотим, ибо Пасха – это не пост, но Приношение (Προσφορ?) и Жертва, бываемая на каждом собрании», то есть священная Литургия и Божественное Приобщение, которое совершается за ней. «А то, что это истинно, услышь от Павла, говорящего: «Пасха наша, Христос, заклан за нас» (1Кор. 5:7). Так что всякий раз, когда ты приступаешь с чистой совестью [к Таинству], совершаешь Пасху. Не тогда, когда ты постишься, а когда этой Жертвы причащаешься.

Ведь оглашенный никогда не совершает Пасху, хотя и постится каждый год, потому что Приношения он не приобщается. А непостящийся, когда приобщается Причастия, если с чистой совестью приступит [к Таинству], тогда и совершает Пасху – будь то сегодня, будь то завтра, будь то в любой день. Ибо подготовка оценивается не наблюдением времен, а чистой совестью.

Мы же поступаем наоборот: разум не очищаем, а когда собираемся праздновать Пасху – приступаем в этот день к Таинству, даже если наполнены тысячами грехов. Но так быть не должно, нет! Ведь если ты и в [Великую] Субботу приступишь к Таинству с совестью лукавой, то отпадешь ты от Приобщения, уйдешь, не совершив Пасху. Если же сегодня, омывшись от грехов, приобщаешься, то самую что ни есть Пасху совершаешь.

Следовало бы эту вашу тщательность и прилежность употреблять не в наблюдении времен, а в отношении к Таинству. И как вы сейчас предпочитаете все претерпевать, только бы не менять обычай, так следовало бы вам обычаем пренебречь и предпочесть все выносить и делать, чтобы приступать к Таинству без грехов. Ибо стыдно не становиться лучше, но пребывать в неуместном словопрении. Это и иудеев погубило, которые, желая оставаться при ветхом обычае, уклонились в нечестие»³⁹.

И вновь он говорит: «Знаю, что многие из вас по привычке, ради праздника, приступят к этой Священной Трапезе. Следовало бы, однако, как я раньше много раз говорил, не праздники наблюдать, когда вы собираетесь причащаться, но очищать вашу совесть и после этого прикасаться ко Священной Трапезе. Ибо скверный и нечистый, если и в праздник причащается этой Святой и страшной Плоти, не будет достойным. А чистый и, благодаря тщательному покаянию, омывший свои прегрешения и в праздник, и всегда достоин причащаться Божественных Тайн и наслаждаться Божиими Дарами. Но поскольку это, не знаю почему, некоторыми пренебрегается, многие, даже будучи полны тысячами зол, когда видят, что совершается праздник, словно самим днем побуждаемые, касаются Священных Тайн, которых они по закону недостойны даже видеть»⁴⁰.

Итак, вот как божественный Златоуст не только открыто удостоверяет в своем намерении и мнении тех, которые любят слышать истину, но и пророчески опровергает этот многими замеченный обычай сорокадневия.

Что же касается сорока дней, о которых он говорит как об установленных святыми отцами, то объяснение этому будет простым, если кто захочет об этом поговорить. Мы, однако, сейчас приведем кое-какие данные для тех, кто еще сомневается.

Асийские христиане в то время праздновали Пасху вместе с иудеями под тем предлогом, что так они якобы приняли от Иоанна Богослова и апостола Филиппа и некоторых других. И хотя божественные отцы, собираясь на поместные соборы, писали против этого много раз, они все не оставляли свой обычай до тех пор, пока не был созван Первый святой и Вселенский Собор, который, кроме прочего, установил, чтобы Пасха впредь не праздновалась вместе с иудеями, а праздновалась после весеннего равноденствия в день воскресный и чтобы она не совпадала с иудейской пасхой. Несмотря на это, некоторые продолжали держаться этого злого обычая. К ним и обращает эту свою беседу божественный Златоуст, обличая их в том, что они пренебрегают столькими божественными отцами только из-за одного плохого обычая.

По этой причине он столь восхваляет достоинство божественных отцов Первого Собора и приписывает им правило о Четыредесятнице и говорит, что они установили ее, желая таким образом убедить этих асийских христиан и привлечь их к послушанию. Ведь кто не знает, что пост святой Четыредесятницы установлен святыми апостолами, которые говорят в 69-м Правиле: «Аще кто епископ, или пресвитер, или диакон, или чтец, или певец не постится во святую Четыредесятницу пред Пасхою, или в среду, или в пяток, кроме препятствия от немощи телесныя: да будет извержен. Аще же мирянин: да будет отлучен».

Или, возможно, он говорит, что ее установили отцы Первого Собора, потому что прибавили к ней Великую Страстную седмицу, как он сам говорит об этом в другом месте: «Потому отцы продолжили поприще поста, чтобы дать нам еще срок покаяния, дабы мы приступали к Таинству очищенные и омытые»⁴¹.

А самая истинная причина, по которой говорит Златоуст, что Первый Собор установил Четыредесятницу, кажется, такова. Поскольку тогдашние христиане нерадели и не постились всю эту святую Четыредесятницу, так что иные постились только три недели, другие – шесть, а другие – еще как-нибудь иначе, каждый согласно местному обычаю, как о том свидетельствует Сократ в «Церковной истории», отцы Первого Собора вновь провозгласили Правило святых апостолов и установили, чтобы во всю Четыредесятницу постились непреложно. И божественный Златоуст говорит, что те отцы установили Четыредесятницу, имея в виду это обновление Правила, которое они тогда сделали.

Поскольку же некоторые приводят в качестве защитника сорокадневия божественного Златоуста, а он сам разрывает, как паутину, их доводы, мы умолкаем и переходим к другим возражениям.

Возражение 3

Некоторые возражающие говорят, что цель, с которой святые отцы учат о непрестанном Причащении, состоит в том, чтобы мы совершенно не удалились от Приобщения Божественных Тайн. Если же некоторые по большому страху и благоговению приобщаются редко и с большим благоговением приступают к Таинству, то они причащаются достойно.

Мы хотели бы попросить говорящих это, чтобы они нам показали, откуда и на основании каких свидетельств они узнали намерение Христа и святых? Может быть, они взошли на небо, как Павел, и там это услышали? Но Павел слышал неизреченные глаголы, которые человек не может сказать. А они как могли это сказать? Если же это что-то иное, то почему не находится это написанным в книгах наших божественных отцов? А если это написано, но мы этого не нашли, то просим, чтобы они нам это указали.

Только страх, с которым они приступают к Таинству, не по Богу, как говорит пророк: «Тамо убояшася страха, идеже не бе страх» (Пс. 52:6). Ибо там должен быть страх, где случается преступление заповедей, но не там, где есть покорность и послушание. И благоговение таковых не истинное, но искусственное и лицемерное, ибо истинное благоговение почитает слова и заповеди Господа и не пренебрегает ими. То, что говорят эти возражающие, имеет целью не сделать христиан более внимательными и благоговейными по отношению к Приобщению, а лишить их отваги и совершенно отсечь от него и, следовательно, привести их к душевной гибели.

Поэтому и божественный Кирилл Александрийский отвечает этим якобы благоговейным: «Если мы вожделеем вечной жизни, то да молимся, чтобы был в нас Податель бессмертия, да не будем удаляться от благословения [то есть от Приобщения], как делают некоторые нерадивые. И да не устраивает нам искусный в коварстве диавол ловушку и сети в виде вредного благоговения [по отношению к Божественному Таинству. Но что ты мне говоришь: «Вот, Павел пишет, что] кто ест Хлеб и пьет Чашу Господню недостойно, в осуждение себе ест и пьет. Итак, я, испытав себя, вижу себя недостойным причаститься». На это я тебе отвечаю: «Когда же ты будешь достоин? Когда ты себя поставишь пред Христом? Если ты будешь бояться всегда своих мельчайших прегрешений, то [знай, что, будучи человеком,] ты никогда не перестанешь их делать («грехопадения кто разумеет?» (Пс. 18:13), согласно святому Псалмопевцу), и так и останешься навек совершенно непричастным спасительной Святыни.

Поэтому более разумно и благочестиво – жить согласно с законом [Божиим], веря, что благословенным Причащением ты избавляешься не только от смерти, но и от болезней» – душевных и телесных, находящихся в нас, «ибо приходящий в нас Христос усыпляет в наших членах неистовствующий закон плоти и оживляет благоговение к Богу, а страсти умерщвляет, не вменяя нам прегрешения, в которых мы пребываем, но, скорее, исцеляет нас как болящих, освобождает от уз сокрушенного, восставляет падшего, как Пастырь добрый и душу свою положивший за овец».

И опять он говорит: «Святое Тело Христово животворит тех, в которых окажется, и содержит в нетлении, когда соединится с нашими телами. Тело же подразумевается не какое-либо иное, но самой по естеству Жизни», то есть Бога. «Оно имеет в себе всю [Божественную] силу соединенного с ним Слова и оказывается исполненным [Божественной] Его энергии, посредством которой все животворится и сохраняется в бытии. И поскольку дела обстоят именно так, то пусть знают те крещеные [христиане], которые нерадят ходить в церковь причащаться и на многое время отлучаются от Приобщения, что предлогом они выставляют благоговение искусственное и вредное. Пусть знают, что, не причащаясь, они лишаются вечной жизни, отказываясь от того, чтобы оживотвориться. Это превращается в ловушку и соблазн, хотя и мнится этот отказ от Причастия плодом благоговения. Поэтому они должны стараться изо всех своих сил и со всей готовностью очищаться от греха, и прилежать более к жизни боголюбивой, и стремиться с отвагой и любовью ко Причащению Жизни. Ибо так мы победим дьявольский обман, и станем причастниками Божеского естества (Пет.1,4), и взойдем к жизни и нетлению»⁴².

А Иоанн Зонара в объяснении 2 Правила Антиохийского собора⁴³ говорит: «Отвращением здесь отцы назвали не то, чтобы ненавидеть Божественное Причащение и поэтому не хотеть причащаться, а уклонение от него, якобы по благоговению или по смирению. Ибо если бы некие отказывались от него как ненавидящие и гнушающиеся Святым Причащением, то были бы осуждены не к отлучению, а к совершенному выдворению и анафеме».

Достаточно божественный Кирилл и Иоанн Зонара обличили мнимое благоговение нерадивых, которое не приносит плод пользы и спасения, но рождает душевную смерть и совершенное лишение вечной жизни, которая приобретается частым Приобщением Божественных Тайн. Ведь те, кто воистину благоговеен, не только не пренебрегают словами Господа и столькими священными правилами – апостольскими, соборными и святоотеческими, но и в мыслях своих этого не принимают, боясь суда и осуждения за преслушание. Об этих истинно благоговейных говорит Дух Святой через пророка Исаию: «А вот на кого Я призрю: на смиренного и сокрушенного духом и на трепещущего пред словом Моим» (Іс. 66:2).

Возражение 4

Некоторые говорят, что преподобная Мария и многие другие пустынники и подвижники только один раз во всю свою жизнь причастились и это им не воспрепятствовало освятиться.

Им мы отвечаем, что пустынники не управляют Церковью и Церковь не для пустынников определяла правила⁴⁴. Как говорит Апостол: «Закон положен не для праведника» (1Тим. 1:9). А божественный Златоуст прибавляет: «Все, кто возревновал любомудрия Нового Завета, сделали это не по страху наказания и не из-за угроз, но по божественной любви и горячему к Богу рачению. Ибо они не имели нужды ни в повелениях, ни в заповедях или законах, чтобы возлюбить добродетель и устраняться от зла, но как благородные и свободные сыны, познав собственную ценность [то есть благородство своего естества], они без всякого страха наказания устремились к добродетели»⁴⁵.

Но и эти пустынники, если бы имели возможность и не причащались, то осуждались бы как нарушители священных правил и презрители Божественных Таинств. А если такой возможности у них не было – они неповинны. Так святой Кавасила говорит: «Если души подготовлены и готовы причаститься, а освящающий и [все] совершающий Господь всегда желает освящать и любит Себя отдавать каждому, тогда что может воспрепятствовать Причащению? Конечно, ничто. Но кто-нибудь спросит: «Если кто из живых, имея в душе блага, о которых говорилось, не приступит к Тайнам, не получит ли он, тем не менее, освящение [от совершающейся Литургии]?» [На такой вопрос мы отвечаем, что] это может получить не всякий, но только тот, кто не может прийти телесно, как это бывает и с душами умерших, и по пустыням скитающихся и горам, по пещерам и ущельям земли (ср. Євр. 11:38), которым невозможно было видеть жертвенника и священника», потому что не было у них поблизости церкви. «Таковых Сам Христос освящал невидимо Своим освящением. Если же кто-нибудь имеет возможность, но не приступает к Трапезе, чтобы сподобиться освящения от нее, для такого получить освящение совершенно невозможно – не только потому, что он не приступил, но потому, что не приступил будучи в состоянии это сделать. И поэтому очевидно, что у такого человека душа пуста от добродетелей, которые требуются для Причащения, ибо как может иметь любовь и стремление к Приобщению тот, кто имеет возможность пойти приобщиться, но не хочет? Или как может иметь веру в Бога тот, кто совершенно не боится содержащуюся в словах Господних⁴⁶ угрозу пренебрегающим этой Трапезой? И как ему поверить, что он любит то, что может получить, но [по собственному произволению] не получает?»

Возражение 5

Некоторые возражают, говоря, что Святое Причащение – дело страшное, и поэтому от тех, кто причащается, требуется жизнь святая, совершенная и ангельская.

В том, что Таинство Божественного Приобщения велико и страшно и что требуется жизнь святая и чистая, не сомневается никто. Только слово «святой» имеет много значений.

Святым является только Бог, ибо обладает природной святостью, а не приобретенной. Люди же, удостоившиеся святого Крещения, получают святость по причастию Святому Богу. И святыми они называются потому, что получили освящение благодатью Святого Духа от возрождения свыше. Ко всему этому они получают всегда освящение от Божественных Тайн, потому что причащаются Святого Тела и Крови нашего Господа. И насколько они приближаются к Богу благодаря исполнению Владычних заповедей, настолько более освященными восходят к совершенству. Насколько же, напротив, удаляются от Бога из-за оставления заповедей, настолько, лишаясь освящения, оказываются одержимыми страстями, и зло в них возрастает. Ведь зло есть не что иное, как лишение добра.

Итак, те, кто удостоился возрождения от Святого Духа, не имеют никакого препятствия называться святыми, а следовательно, – как по благодати святые чада Святого Бога – и часто причащаться Божественных Даров. Поэтому и божественный Златоуст говорит: «Святые Дары должны даваться святым, а не скверным и нечистым»⁴⁷. Желая же показать разницу святых, он говорит: «Да не приступает к Причастию никто из грешных. Хотя, пожалуй, не буду говорить «никто из грешных», ибо иначе первым я отделю себя от Божественной Трапезы, но [лучше скажу так]: «Никто, оставаясь грешником, да не приступает». Я знаю, что все мы достойны наказания и что никто не похвалится чистым сердцем. Но не в том беда, что мы не имеем чистого сердца, а в том, что, не имея чистого сердца, даже к Тому, Кто может сотворить его чистым, не приступаем»⁴⁸.

А Феодорит говорит: «Среди причащающихся Божественных Тайн иные причащаются [Христа] как агнца – те, которые приобрели совершенную добродетель. Иные же – как козла [отпущения], – те, которые покаянием очищаются от скверны греха»⁴⁹.

Хотя нам возражающие позволяют причащаться непрестанно только совершенным, однако божественные отцы, как явствует, не требуют от причащающихся совершенства, но требуют исправления жизни через покаяние. Ведь как в этом видимом мире не все люди одного и того же возраста, так и в духовном мире Церкви состояния людей различны, согласно Притче о семени (См. Мф. 13:8). И если совершенный отдает Богу сторицей, то средний – шестьдесят, а начинающий – тридцать, то есть каждый – по своей силе. И никто не бывает отвержен Богом за то, что не отдает сторицей.

Только мы, если хорошо поразмыслим, поймем, что невозможно кому-либо прийти к совершенству без непрестанного Приобщения Святых Тайн. Ибо без него нельзя приобрести любовь, а без любви – послушание Владычним заповедям, а без послушания нельзя достигнуть совершенства. Как говорит премудрый Соломон: «Начало премудрости есть искреннейшее желание учения, а забота об учении – любовь, любовь же – хранение законов ее, а наблюдение законов – залог бессмертия, а бессмертие приближает к Богу; поэтому желание премудрости возводит к царству» (Прем. 6:17-20), Царству Небесному.

Поэтому и святой авва Аполлос, зная, что Божественное Приобщение является силой, производящей Божественную любовь, причисляет его к заповеди любви и говорит: «На этих двух заповедях, то есть на частом Причащении и на любви к ближнему, весь Закон и Пророки утверждаются» (См. Мф. 22:40).

Но есть ли нужда много говорить? Возражающие нам причащаются раз в сорок дней как совершенные или как грешники и несовершенные? Если как совершенные, то должны причащаться чаще, согласно своим же словам, а если как несовершенные – должны причащаться чаще, чтобы стать совершенными, как мы сказали выше.

Ведь если младенец не может вырасти во взрослого человека без телесной пищи, то тем более не может душа прийти к совершенству без духовной пищи. Внешние мудрецы говорят, что три вещи наблюдаются в младенце: во-первых, сам питающийся, во-вторых, то, чем он питается, и в-третьих, то, что его питает. И то, что его питает, – это питательная сущность; то, что питается, – это одушевленное тело; а то, чем оно питается, – это пища.

Так, говорит Гавриил Филадельфийский, бывает и в духовном возрождении: «Питающийся – это крещеный, возрожденный человек; то, чем он питается, – это Пречистые Тайны; а питающий – это Божественная благодать, претворяющая эти [Тайны] в Тело и Кровь нашего Спасителя». Поэтому Василий Великий говорит, что тот, кто возродился Крещением, должен питаться впредь Приобщением Божественных Тайн⁵⁰.

Если же они причащаются как грешники, то не должны причащаться ни раз в сорок дней, ни один раз в год, как говорит златоглаголивый Иоанн: «Как имеющий совесть чистую должен причащаться каждый день, так пребывающему во грехах и при этом не кающемуся даже в праздник причащаться небезопасно. Но если и раз в год причащаемся, это не избавляет нас от грехов наших, если мы недостойно приступаем. Напротив, это как раз еще больше нас осуждает, ибо, только раз приступая, мы и тогда приступаем нечисто. Поэтому прошу всех вас: не прикасайтесь Божественных Тайн только лишь по причине праздника»⁵¹.

И в другом месте он пишет: «Поскольку священники не могут знать всех грешников и тех, кто недостойно причащается Таинств, Бог часто их обнаруживает и предает их сатане. По этой причине с ними случаются когда болезни, когда козни, когда беды и несчастья, когда иное что-либо подобное. И это Павел показывает, говоря: «Оттого многие из вас немощны и больны и немало умирает» (1Кор. 11:30).

«Как же, – говорите вы мне, – бывает это, если мы причащаемся только раз в году?» Беда в том, что мы определяем достоинство Причащения не чистотой помышлений, а промежутком времени, и в том, что ты считаешь благочестием нечасто приступать к Таинству, не ведая, что недостойно приступить даже раз -это причинить себе вред, а если достойно, даже если и часто, – приобрести спасение.

Дерзость состоит не в том, что приступают часто, но в том, что недостойно, – даже если кто раз в году причастится. Мы же столь безумны и окаянны, что, совершая на протяжении всего года тысячи грехов, не прилагаем никакой заботы, чтобы их исповедать. И при этом мы считаем, что нам достаточно не дерзать причащаться непрестанно и [тем самым] не относиться оскорбительно к Телу Христову.

Так рассуждая, мы не понимаем, что и распявшие Христа распяли Его один раз. Но неужели, потому что один раз, грех от этого меньше? И Иуда один раз предал. Что из этого? Разве это его спасло? Почему мы это дело измеряем временем? Временем Причащения да будет нам чистая совесть»⁵².

И вновь: «Кого нам похвалить? Тех, которые [причащаются] раз? Тех, которые часто? Тех, которые редко? Ни тех, которые раз, ни тех, которые часто, ни тех, которые редко. Но тех, которые [приступают] с чистой совестью, с чистым сердцем, с безупречной жизнью. Таковые да приступают всегда, а не таковые -никогда. Ибо суд себе приобретают и осуждение, и муку, и наказание»⁵³.

Но эти благословенные, не знаю почему, не слышат этого, требуя от причащающихся ангельской жизни и состояния. То, что всякий, кто крестился и возродился в святом Крещении, дает обещание жить ангельской жизнью, – это ясно, потому что он понуждает себя, сколько может, исполнять Владычние заповеди, к чему он и призван. Это и есть свойство ангельских чинов – исполнять и совершать всегда Божественные повеления.

Так что поэтому крещеные и хранящие Божественные заповеди не далеки от ангельского жительства. И еще потому, что они стараются сохранять в теле чистоту бесплотных ангелов, согласно Апостолу, который возглашает и говорит: «Наше же жительство – на небесах» (Флп. 3:20). То есть наша христианская жизнь -небесная и ангельская.

Но и божественный Златоуст говорит: «Привлечем к себе непобедимую помощь Святого Духа, сохраняя заповеди. И тогда мы ни в чем не будем меньше ангелов»⁵⁴. И вновь: «Спасающийся получает двойную благодать: он и душу свою оживотворяет, и птицей делается, небесные своды обретая»⁵⁵.

Возражение 6

Некоторые приводят по отношению к Божественному Причащению изречение Притчи: «Нашел ты мед – ешь, сколько тебе потребно, чтобы не пресытиться им и не изблевать его» (Притч. 25:16).

На этот софизм нам и отвечать стыдно. Ведь под вкушением меда не могут подразумеваться Божественные Тайны, поскольку под этим, согласно Григорию Синаиту и другим отцам, подразумевается умное созерцание. Если же они воспринимают это изречение как говорящее о Божественных Дарах, то я предпочитаю слушать самого Приточника, говорящего мне: «Яждь мед, сыне, благ бо есть сот, да насладится гортань твой: сице уразумееши премудрость душею твоею. Аще бо обрящеши, будет добра кончина твоя, и упование не оставит тебе» (Притч. 24:13-14).

Однако эти люди должны были бы нам сказать, как они понимают слова «сколько тебе потребно». Ведь у нас нет иной меры, кроме священных Правил апостолов и всей Церкви Христовой, говорящих, чтобы мы причащались, если возможно, ежедневно или четыре раза в неделю, как мыслят Василий и божественный Златоуст, или по крайней мере каждую субботу и воскресенье и в остальные праздничные дни. Так, Апостол повелевает мужу и жене воздерживаться друг от друга в эти дни, чтобы они причащались Божественных Тайн, говоря: «Не уклоняйтесь друг от друга, разве по согласию, на время, для упражнения в посте и молитве» (1Кор. 7:5).

А божественный Тимофей Александрийский говорит: «Необходимо должно воздерживаться в день субботный и воскресный, потому что в сии дни духовная жертва приносится Богу» (Ответ 13).

Иными словами, муж и жена пусть предохраняют себя от супружеской связи в субботу и воскресенье, потому что в эти дни возносится духовная Жертва, то есть совершается Божественная Литургия, и они должны причаститься.

И божественный Григорий Солунский говорит о праздниках: «Первый день недели, называемый днем Господним⁵⁶, так как он посвящен Господу, в этот день воскресшему из мертвых, и предвозвестившему нам общее Воскресение, и удостоверившему нас в нем, в Воскресении, когда упразднится всякое земное дело, – этот день недели освящай и всякое житейское дело в этот день не твори, кроме самого необходимого. И своим подчиненным и своей семье предоставляй отдых, дабы все вместе вы прославляли Искупившего нас от смерти и Совоскресившего с Собою наше естество; дабы вспоминал ты жизнь будущего века и изучал все заповеди и оправдания Господни. И чтобы ты испытывал себя, не преступил или не упустил ли ты что-либо из них, [и если да, то] чтобы ты исправлял себя во всем. И дабы ты пребывал в этот день в храме Божием, участвовал в совершаемом в нем богослужебном собрании и Причащении с искренней верой и неосужденной совестью Святого Тела и Крови Христовых. И чтобы положил ты начало более строгой жизни, и обновлял себя, и подготавливал себя к принятию будущих вечных благ. И таким образом ты будешь святить субботу, субботствуя неделанием зла. А к воскресенью ты присоедини и установленные великие праздники, делая в эти дни то же самое и воздерживаясь от того же самого»⁵⁷.

Возражение 7

Некоторые, опасаясь атеизма, называют ересью то, когда кто-нибудь постоянно причащается. Они говорят, что как те, кто принимает Крещение вне предания Церкви, являются еретиками, так являются еретиками и те, кто постоянно причащается.

Мы, по правде сказать, недоумеваем, что и ответить на эти дерзкие слова. Разве только то, что, согласно этому мнению, являются еретиками не только все те святые, которые побуждали верных приступать к Божественному Причащению, но и те, кто принимает их слова. А также – о хула! – и все священники, ежедневно служащие и причащающиеся. Более же всего – святой Аполлос, который был широко известен своей святостью и имел у себя в послушании пять тысяч учеников. О нем пишет божественный Иероним, сам пришедший и видевший его: «После того как мы совершили молитву, они, умыв нам ноги и поставив трапезу, облобызали нас душевно и телесно – то есть мы вместе с ними причастились Божественных Тайн, что они делают каждый день.

Затем, после трапезы, мы отдыхали, а они, удалившись в пустыню, молились коленопреклоненно до утра, пока не пришло время церковного собрания. И после девятого часа и вечерни они причащались, а после Причащения некоторые садились поесть, некоторые же, более ревностные, удалялись в безмолвие, живя только силой Священного Причастия. Приснопоминаемый [старец] сделал нам много душеполезных наставлений, особенно о том, чтобы мы каждый день причащались Божественных Тайн и принимали странников как ангелов Божиих, подобно Аврааму, Лоту и другим таким же, ибо на этих двух заповедях весь Закон и Пророки утверждаются⁵⁸.

Итак, поскольку весь лик божественных отцов, по всеобщему признанию, составляют святые и подлинные рабы Христовы, то отсюда следует, что выставляющие такое возражение, противное вышесказанному, противопоставляют себя и апостолам, и Вселенским и Поместным святым Соборам, а также и святым отцам. И не только им, но и самому Господу, Который говорит: «Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную», и также: «Сие творите в Мое воспоминание» (Ін. 6:54; Лк. 22:19), то есть каждый день и всегда, как то истолковывает божественный Златоуст, о чем мы говорили раньше.

Святой Тимофей Александрийский даже бесноватым позволяет причащаться каждое воскресенье, если они не хулят Божественные Дары. Он говорит: «Верный бесноватый аще не нарушает Тайны, ниже хулит иным каким-либо образом, то да причащается, но не каждый день: довольно для него токмо по воскресеньям»⁵⁹.

И тогда как божественные отцы не только здоровых, но и бесноватых принимают непрестанно в Причастие Божественных Тайн, эти благословенные даже тех, кто находится в здравом уме, не принимают, но требуют, чтобы они казались законнее закона.

Возражение 8

Некоторые возражают и говорят: «Неужели те, кто причащается часто, не испытывают, как все люди, воздействия страстей чревоугодия, тщеславия, смеха, празднословия и многих других подобных? Как же они, [несмотря на это], хотят причащаться часто?»

Этим людям отвечает святой Анастасий Антиохийский: «Бывает, что некоторые, даже редко причащающиеся, предают себя греху. Иные же, причащающиеся чаще, предохраняют себя, как правило, от многих зол, боясь суда Причастия. Итак, если мы впадаем, как все люди, в какие-нибудь человеческие и простительные прегрешения, будучи скрадываемы или языком, или слухом, или глазами, или тщеславием, или печалью, или гневом, или чем-либо подобным, то, укоряя себя и исповедуясь Богу, да причащаемся таким образом Святых Тайн, веря, что Причастие Божественных Тайн будет нам во очищение от этих грехов. Если же мы совершаем какие-либо тяжелые, лукавые, и плотские, и нечистые грехи и имеем злопамятство по отношению к ближнему, то до тех пор, пока мы не покаемся достойным образом, к Божественным Тайнам не должны прикасаться совершенно.

Поскольку же мы, будучи людьми плотскими и немощными, впадаем во многие грехи, Бог дал нам во оставление грехов различные жертвы, которые, когда мы их приносим, очищают нас для того, чтобы мы приступали к Причащению. Так и милостыня является жертвой, очищающей грехи. Есть еще и другая спасительная жертва во оставление грехов, как говорит пророк Давид: «Жертва Богу – дух сокрушен, сердце сокрушенно и смиренно Бог не уничижит»⁶⁰.

Если мы приносим Богу эти жертвы, то даже когда имеем какие-либо человеческие недостатки, все же можем приступать ко Святым Тайнам – со страхом, и трепетом, и умилением, и исповедью, как сделала, плача и трепеща, та кровоточивая [женщина]. Ибо есть грех к смерти, и есть грех к покаянию, и есть грех, требующий приложения пластыря. Подлинное же покаяние все может исцелить. Приступающий ко Святым Тайнам со страхом, и трепетом, и исповедью, и умилением получает прощение, а приступающий без страха и с пренебрежением приобретает наказание. Таким не только не дается прощение грехов, но к ним, вдобавок, еще больший доступ получает диавол. А те, кто со страхом приходит к Божественным Тайнам, не только освящаются и получают оставление грехов, но и диавола от себя прогоняют».

Однако, несмотря на все эти бесспорные свидетельства святых учителей Церкви, некоторые все равно не успокаиваются и предлагают иное возражение, говоря:

Возражение 9

В то время причащалось большинство народа, а не причащалось меньшинство. Поэтому божественные отцы и наказывают меньшинство, чтобы не было соблазна для большинства. Однако теперь, когда не причащается большинство, кроме некоторых немногих, должны не причащаться и эти немногие, чтобы не творить бесчиния в Церкви и не соблазнять многих.

Следовало бы говорящим это знать, что значат «соблазн» и «бесчиние», и тогда выдвигать свое возражение. Ведь соблазном является и называется то, что удаляет человека от Бога и приближает его к диаволу. Так Великий Василий говорит: «Делание греха отчуждает [человека] от Бога и усваивает [его] диаволу »⁶¹. Также он говорит: «Все противостоящее воле Господа есть соблазн»⁶². И чтобы сказать яснее, соблазн – это всякое препятствие, положенное на дороге для того, чтобы о него споткнулся путник. Так Пророк просит Бога избавить его от этого, говоря: «Сохрани мя, Господи, из руки грешничи, от человек неправедных изми мя: иже помыслиша запяти стопы моя. Скрыша гордии сеть мне, и ужы препяша сеть ногама моима: при стези соблазны положиша ми»⁶³. То есть сохрани меня, Господи, от рук грешников, избавь меня от несправедливых людей, которые замыслили положить под ноги мои что-нибудь, чтобы повергнуть меня; гордые люди или бесы поставили ловушку, чтобы поймать меня, и веревками и сетями связали ноги мои, и близ моего пути положили соблазны и препятствия, чтобы низвергнуть.

Итак, поскольку тогда соблазняли таким образом немногие многих, ибо увлекали их в нерадение и преступление заповеди Божией, а теперь многие соблазняют немногих, увлекая их к отказу от заповеди, – как быть? Как тогда немногие отсекли свою волю и следовали за многими в исполнении воли Божией, так и теперь многие должны отсечь свою волю и последовать за немногими в исполнении воли Божией. Но не так, чтобы немногие оставили без исполнения повеление Бога только лишь потому, что их меньшинство, и ради большинства пошли вслед за ним на преступление заповеди. Ибо, если бы так обстояли дела, тогда и пророк Илия, и апостолы, и столь многие отцы, которые подвизались за истину, должны были бы истину сокрыть и последовать за большинством, поскольку их самих было мало.

Поэтому Великий Василий говорит: «Те, которые исполняют волю Господню, должны проявлять непреклонное дерзновение, даже если некоторые и соблазняются»⁶⁴.

Хотя некоторые и говорят, что те, у кого недостает сил видеть их причащающимися, соблазняются, пусть все же они сами поймут, что это бывает [у тех людей] вследствие или зависти, или ненависти к брату.

Итак, мы не должны пренебрегать заповедями Божиими ради того, чтобы не соблазнялись люди, как говорит Златоуст: «Мы должны настолько заботиться о том, чтобы не соблазнять людей, насколько это необходимо, чтобы не давать им повод нас обвинять. Если же мы им повода не даем, а они все равно нас осуждают – просто так и ни за что, – то нам остается смеяться и плакать о их неразумии. Ты старайся вести себя хорошо пред Богом и людьми. Если же ты поступаешь хорошо, а кто-то тебя осуждает, нисколько об этом не переживай. Так Христос о соблазняющихся говорил: «Оставьте их: они – слепые вожди слепых» (Мф. 15:14). Ибо если причина соблазна – мы сами, то горе нам. А если не мы, то греха на нас нет. Также говорится: «Горе вам, ради вас имя Божие хулится» (Рим. 2:24). Как же быть? Если ты делаешь то, что должен делать, а кто-то хулит, то ты греха не имеешь, грех на нем, ибо [имя Божие] хулится им.

Мы не должны обращать внимания, когда некоему богоугодному делу препятствует то, что оно становится для кого-нибудь соблазном. Мы должны тогда по-настоящему беспокоиться, когда другие не заставляют нас противиться воле Божией.

Ведь скажи мне, пожалуйста, если сейчас, когда мы разговариваем, я захотел бы обличить пьяниц и кто-то из них соблазнился бы, неужели я должен перестать о них говорить? Нет. Во всем надо знать меру. Когда одна красивая девушка не пожелала выходить замуж, предпочла девство и сделалась монахиней, многие богохульствовали и бранили тех, которые ее к этому привели. Что же? Из-за этого надо было тем людям отказаться ее постригать? Безусловно, нет. Ибо ничего противного Богу они не сделали. Напротив, они совершили дело очень богоугодное.

Итак, во всяком деле мы должны, следуя законам Божиим, стараться не давать никакого повода для соблазна, чтобы быть нам неповинными и получить от Бога дар человеколюбия»⁶⁵.

Вот что мы можем сказать о соблазне. Что же касается бесчиния, то им является такое дело, которое совершается вне своего чина. Поскольку же чин и закон Церкви состоит в том, чтобы христиане, находящиеся на Божественной Литургии и не состоящие под епитимией, причащались, как мы сказали прежде, то очевидно, что бесчиние совершают те, кто не причащается, преступая тем самым законы Церкви. Поэтому и пророк Аввакум говорит: «Воздвижеся солнце, и луна ста в чине своем» (Песнь 4)⁶⁶. Иными словами, Солнце правды – Христос Бог наш – вознесся в высоту на Кресте, а луна – Церковь – установилась в своем чине, то есть в воле и повелении Божием, от которых она прежде отпала.

Итак, те, кто выходит за пределы заповеди Божией, те и производят соблазны и бесчиния, а не те, кто подвизается по мере сил хранить Владычние заповеди.

Возражение 10

Иные выставляют Томос Единения и говорят, что существует правило, записанное в Часослове и определяющее, чтобы христиане причащались три раза в год.

Скажите мне, пожалуйста, если даже выставляемое этими благословенными правило и является подлинным (хотя на самом деле оно искажено), справедливо ли было бы, чтобы оно оказалось сильнее столь многих труб Святого Духа, свидетельства которых мы приводили? Царские законы пишут, что если какой-либо из них, то есть также являющийся Царским, закон оказывается противоречащим священным канонам божественных отцов, то да будет он недействительным.

Божественный Златоуст говорит, что обычай, противящийся божественным законам, должен искореняться. Также он говорит: «Обычай кажется вещью, которую неудобно обойти и от которой трудно сохраниться. Итак, насколько силен, как ты знаешь, обычай, столько силы и прилагай, чтобы избавиться от дурного обычая и чтобы приобрести себе обычай добрый»⁶⁷.

Тогда зачем же эти люди хотят установить этот душевредный обычай? Но так как они желают скрыть истину с помощью этого правила, мы покажем вкратце, о чем на самом деле говорит это правило, чтобы была явлена чистая истина и никто больше не обманывался.

Это правило было принято по следующей причине. Лев Мудрый⁶⁸, так как заключил четвертый брак, был отлучен от Церкви патриархом Николаем, а царь за это низложил Николая с патриаршего престола, поскольку тот не хотел ему простить четверобрачие. Вместо Николая он возвел в патриархи Евфимия, который и разрешил царя от отлучения. Итак, по этой причине разделились на два лагеря как архиереи, так и весь остальной народ: одни были за патриарха Николая, а другие – за Евфимия. Когда царь Лев умер, после него воцарился его брат Александр, который низвел с престола Евфимия и возвел на него вновь Николая. А когда умер и Александр, воцарился его племянник, то есть сын Льва, Константин Багрянородный, у тестя же его. Романа, был титул «Отец-Царь».

Те, которые собрали Собор в 992 г. от Рождества Христова, запретили не только четверобрачие, но и против троебрачия установили это правило, говорящее: «Если кто, достигнув сорока лет и при этом ни возраста не стыдясь, ни о должной христианской благопристойной жизни не заботясь, только лишь по действию страстного вожделения впадает в третий брак, тот да будет со всей тщательностью и наблюдением в течение пяти лет не причащающимся Святыни Причастия, и этот срок никак не может быть сокращен⁶⁹. Но и после того как он удостоится Пречистого Причастия, да не будет ему позволено причащаться в иное время, кроме как на спасительное Христа Бога нашего Воскресение, ради очищения, насколько возможно, бываемого от предшествующего воздержания [Великого] поста⁷⁰. Если же кто, будучи тридцатилетним и имея детей от предыдущих браков, сочетается с третьей женой, тот неопустительно в течение четырех лет да не причащается Святынь. И после того как сможет причаститься Таинств, то да удостаивается ими наслаждаться только три раза в год: первый раз – на спасительное Христа Бога нашего Воскресение, второй – на Успение Пречистой Владычицы нашей Богородицы и третий раз – в день Рождества Христа Бога нашего, ради предшествующего этим дням поста и бываемой от него пользы».

Это Деяние Собора было названо Томосом Единения, потому что на нем вновь объединились архиереи и весь народ, который был до этого разделен четверобрачием Льва.

Однако я не знаю, какой благословенный – или по необразованности, или же намереваясь положить для христиан препятствие к вечной жизни, – укоротил это правило и в таком усеченном виде поместил его в Часослов. А наши благословенные духовники, обнаружив его, раструбили это правило по всей вселенной, возлагая епитимию и правило о троебрачных на всех христиан: второбрачных, первобрачных, девственников, да и вообще на всякий возраст.

Но я не столько удивляюсь духовникам, сколько удивляюсь, что добрые архиереи и пастыри не возгласили сразу в богодухновенные трубы истины, чтобы заклеймить позором злого сеятеля этих плевел и выкорчевать это гнилое растение из Церкви. Ведь они имеют власть от благодати Святого Духа поддерживать всякое добро и исправлять то, что нуждается в исправлении.

Наверное, архиереи приводят то оправдание, что поскольку они находятся под игом турок и связаны многими заботами, то доверяют решать такие вопросы учителям и проповедникам. Но тем самым эти благословенные – один не желая потерять свой покой, другой приводя другие оправдания – все вместе устраняясь и перекладывая тяжесть друг на друга, скрывают, как в гробу, слово Божие и истину и молчаливо дают понять, что они согласны с тем, что происходит, как говорит божественный Мелетий Исповедник:

Когда кто, веденья достигнув

и верно истину познав,

пытается ее сокрыть,

изобретая некии приемы,

и смело не провозглашает,

открыто, громко говоря;

кто, о честных заботы не имея

и о Божественных Канонах,

не защищает Правил, данных

святыми славными отцами,

тот наказанью подлежит не меньшему,

чем те, кто их нарушил.

«Тот, кто молчит об истине,

воскресшего Христа в гробу скрывает», –

так говорит один отец,

и с ним согласна речь другого:

«Воистину, весьма опасно

о благочестии молчать,

и ров погибельный, и мука

на веки вечные веков».

Неправедно, непозволительно,

нехорошо благочестивым

молчать тогда, когда Господни

законы дерзко нарушают,

когда стараются обман обосновать

и прелесть злую.

Как было сказано одним великим:

«Когда благочестивый видит

опасность с Богом разлученья

и оскорбленье против Бога,

тогда он разве промолчит?

Вполне ли будет он спокоен?

Ведь промолчать тогда есть то же,

что согласиться и одобрить⁷¹.

Пример дает нам

святой Предтеча Спасов Иоанн,

а вместе с ним –

святые братья Маккавеи.

Ведь и за малые уставы

Закона Божьего они,

презрев смертельную опасность,

стояли твердо, до конца,

малейшей йоты не предав

священного Закона.

Похвальной часто признается

и справедливою война,

и битва – несравненно лучшей,

чем душевредный, мутный мир.

Ведь лучше стать на бой с такими,

кто мудрствует недобро, зло,

чем им последовать и вольно

в неправде с ними согласиться,

навечно с Богом разлучившись,

а с этими соединиться⁷².

А божественный Златоуст говорит: «Если небезопасно человеку молчать, когда его обижают, то разве не будет достоин всяческого наказания тот, кто молчит и не взирает на то, когда наносится ущерб Божественным законам?»⁷³.

Возражение 11

Многие возражающие говорят, что практика Причащения не является догматом веры, который следовало бы хранить обязательно.

Хотя частое Причащение и не является догматом веры, это все же Владычняя заповедь, которая содержится во многих изречениях нашего Господа, особенно же в следующем: «Сие творите в Мое воспоминание» (Лк. 22:19), то есть непрестанно и каждый день, пока стоит этот мир. И поэтому, как заповедь Владычняя, она должна храниться непременно, о чем мы говорили в первой части книги.

Однако те, кто высказывает такие возражения, обнаруживают тем самым, что хотят обнажить догматы и оставить их опустошенными от всякого церковного определения и установления. Но мы их спросим: эти догматы на чем смогут быть основаны? Разве не сказал нам божественный Златоуст, что человеческая жизнь нуждается в правильных догматах, а догматы нуждаются в жизни чистой; чистая же жизнь рождается и достигается благодаря божественным заповедям, священным законам Церкви и честным преданиям и определениям божественных отцов? Итак, если мы откажемся от священных правил, Владычних заповедей и остального, то исчезнет и чистая жизнь. А когда исчезнет чистая жизнь, тогда мы и догматы правильные потеряем, и останемся опустошенными и во мраке.

Мне не достанет времени, чтобы перечислить тысячи примеров святых, которые претерпели муки и умерли за церковные установления и правила. И однако находятся некоторые столь бесстыдные, что не только не страдают за истину, но и сопротивляются ей и дерзко отвергают Владычние повеления, полагая перед теми, кто приступает причаститься, препятствие к Божественному Причащению без всякой со стороны тех вины или повода. Это очень дерзкое поведение, если вспомнить, что Господь даже самого Иуду не отверг от Приобщения, хотя и знал, что это скверный сосуд зла.

Каждый день Христос принимает всех причащающихся и тех, кто достоин, очищает, просвещает и освящает, а недостойных сначала предает угрызениям совести и затем, если они исправятся, с милосердием их принимает. А если они останутся неисправившимися, то предает их различным болезням, как говорит Апостол: «Оттого, что причащаются недостойно, многие из вас немощны и больны и немало умирает» (1Кор. 11:30).

Эти же благословенные, и не зная состояния причащающихся, только для того, чтобы сохранить дурной обычай, который душевредно установился, полагают препятствия православным христианам к Божественному Приобщению.

Однако спросим Великого Василия, чтобы он нам сказал истину: «Следует ли, о божественная и священная глава, или не опасно ли отказаться от какого-либо повеления Божия? Позволительно ли воспрепятствовать тому, кому дано такое повеление, его исполнить или послушаться препятствующих, особенно если препятствующий является подлинным чадом Божиим? Или же этот помысел только кажется приемлемым, а на деле противен Божественному повелению?» На это святой отвечает: «Так как Господь сказал: «Научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем» (Мф. 11:29), очевидно, что и всему другому лучше всего учиться у Него. Так и в данном случае вспомним самого Господа нашего Иисуса Христа, Единородного Сына Бога Живого. Когда Иоанн Креститель сказал Ему: «Мне надобно креститься от Тебя, и Ты ли приходишь ко мне?» – Он ответил: «Оставь теперь, ибо так надлежит нам исполнить всякую правду» (Мф. 3:14-15) [То есть необходимо, чтобы Я исполнил всякое дело, которое оправдает человека]. И как Он с негодованием ответил Петру, когда тот попытался отговорить Господа от страданий, о которых Он пророчески возвестил своим ученикам по пути в Иерусалим: «Отойди от Меня, сатана! ты Мне соблазн! потому что думаешь не о том, что Божие, но что человеческое» (Мф. 16:23). И опять, когда тот же Петр, отдавая честь Владыке Христу, отказывался, чтобы Тот умыл ему ноги, Господь вновь сказал: «Если не умою тебя, не имеешь части со Мною» (Ін. 13:8).

Если же нужно больше помочь душе примерами нам родственных людей, то вспомним Апостола, говорящего: «Что плачете и сокрушаете сердце мое? я не только хочу быть узником, но готов умереть в Иерусалиме за имя Господа Иисуса» (Деян.21,13). Кто же может быть славнее Иоанна? Или кто может быть искреннее Петра? Или какие иные могут быть найдены помыслы более благоговейные, чем у них? [Ведь оба они были движимы чувством благоговения и почтения, так что один не хотел крестить Господа, а другой не хотел, чтобы Господь умыл ему ноги. Однако, несмотря на это, они не смогли уговорить Христа].

Я же знаю, что ни святой Моисей, ни пророк Иона не избежали упрека от Бога за то, что отказались от послушания Ему, предпочтя последовать своим рассуждениям. Всеми этими святыми мы научаемся, что не должны ни противоречить воле Божией, ни препятствовать другим исполнять заповедь Божию, ни слушаться тех, кто препятствует ее исполнять.

Если из этих примеров Слово Божие научило нас, чего мы не должны допускать, то тем более во всем остальном нам необходимо подражать святым, некогда сказавшим: «Должно повиноваться больше Богу, нежели человекам» (Деян.5,29), и в другой раз: «Судите, справедливо ли пред Богом слушать вас более, нежели Бога? Мы не можем не говорить того, что видели и слышали» (Деян.4,19–20).

И вновь говорит Василий: «Не следует препятствовать тому, кто исполняет волю Божию, делает ли он это по заповеди Божией или с целью, согласной с заповедью Божией. Также не следует исполняющему заповедь слушаться препятствующих ему, даже если они настоящие друзья Божии, но следует оставаться при своем решении»⁷⁴.

Также: «Если кто исполняет заповедь Божию не по здравому расположению [то есть не с правильной целью и без верного рассуждения], однако, по всей видимости, следует в точности учению Господню, то такому человеку препятствовать не следует. Ибо, так поступая, этот человек не причинит себе вреда. Иногда даже бывает, что люди от этого получают пользу. Однако хорошо такого человека наставить, чтобы и рассуждение его соответствовало достоинству подвига»⁷⁵, чтобы он исполнял заповедь с богоугодной целью. И еще: «Не должно следовать преданиям человеческим, когда нарушается заповедь Божия»⁷⁶. И еще: «Не должно предпочитать свою волю воле Господней, но во всяком деле следует искать и творить волю Божию»⁷⁷.

А божественный Златоуст говорит: «Следует мужественно стоять против всего, что препятствует нашему доброму побуждению. Послушай, что говорит Христос: «Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня» (Мф. 10:37). Итак, когда мы совершаем некое угодное Богу дело, всякий препятствующий нам в нем да будет для нас врагом и противником, даже если это отец, или мать, или кто угодно другой»⁷⁸.

Богоносец же Игнатий говорит: «Всякий говорящий тебе нечто вопреки тому, что повелел Бог, даже если он достоин доверия, даже если постится, даже если знамения творит, даже если пророчествует, да будет в твоих глазах волком в овечьей шкуре, губящим овец»⁷⁹.

А Исповедник божественный Мелетий говорит:

Не нужно слушаться монахов,

Да и пресвитеров не стоит,

Когда их речи – беззаконны,

Когда советы их – во зло.

И что я говорю «пресвитеров», «монахов»!

Самим епископам не уступайте,

Коль неполезное душе они

творить, и говорить, и думать

вдруг убеждать коварно станут⁸⁰.

Возражение 12

Некоторые соблазняются оттого, что не могут нас убедить своими словами (в том, имеется в виду, что на непрестанное Причащение существует запрет), и в свою защиту выдвигают три довода: во-первых, говорят, каноны и заповеди находятся в распоряжении архиереев; во-вторых, мы не должны испытывать то, что нам говорят архиереи, учителя и духовники, а должны только в простоте слушаться их; и в-третьих, выставляют апостольское изречение «повинуйтесь наставникам вашим и будьте покорны» (Євр. 13:17).

На эти три части возражения мы ничего от себя говорить не будем, чтобы не вызвать у кого-нибудь замешательства и смущения. Но и совершенно промолчать здесь мы считаем душевредным. Поэтому, чтобы никто не стал жаловаться, давайте посмотрим, что говорят [в связи с этим] святые.

На первое замечание отвечает Великий Василий, говоря: «Если сам Господь, в Котором благоволил Отец, в Котором все сокровища премудрости и тайники ведения. Который всякую власть, всякий суд получил от Отца, – если сам Он говорит: «Он дал Мне заповедь, что сказать и что говорить» (Ін. 12:49) и также: «Что Я говорю, говорю, как сказал Мне Отец» (Ін. 12:50), если и Дух Святой от Себя не говорит, но только то говорит, что услышит от Него⁸¹, – сколь более для нас благочестиво и безопасно так мыслить и поступать!»⁸². Иными словами, не должны мы преступать Божественные заповеди, но должны их покорно слушаться.

А божественный Златоуст па примере самой архиерейской хиротонии показывает, что архиереи подвластны Божественным канонам и заповедям. Он говорит: «Так как архиерей – [первосвященник в Ветхом Завете] – был главой народа, необходимо было главе всех иметь на своей голове знак власти, которой он подчинялся (ибо если власть ничем не ограничена, то она невыносима, а когда она имеет символ иной власти над собой, то показывает этим, что она подчиняется закону); поэтому Закон повелевает, чтобы голова архиерея не была обнажена, но чтобы была покрыта, дабы знал глава народа, что имеет другого Главу. Поэтому и в Церкви на хиротониях иереев – [здесь святитель имеет в виду архиереев, говоря о священстве вообще, ибо только архиереи носят на главе богопреданные символы, согласно Дионисию Ареопагиту] – на голову возлагается Евангелие Христово, дабы познал рукополагающийся, что получает истинную евангельскую тиару, и дабы познал, что хотя он и для всех глава, но должен действовать по этим евангельским законам, всех держа в своей власти, но и сам будучи содержим под властью законов, для всего являясь законодателем, но и имея над собой законодателя – евангельский закон.

Поэтому некий доблественный древний муж (Игнатий имя его), просиявший в священстве и мученичестве, в послании к некоему архиерею говорит: «Ничто да не совершается без твоей воли (γν?μη), но и ты ничего не совершай без воли Божией. Поэтому архиерей имеет на голове Евангелие – знак того, что он находится под его властью»⁸³.

Что же касается второго, то есть того, что мы должны не испытывать архиереев, учителей и духовников, но во всем их слушаться, то на это отвечает Василий Великий: «Начальствующий в слове – [будь то учитель или архиерей ] – должен всегда со многим обдумыванием и испытанием, с целью благоугождения Богу и делать, и говорить, потому что он должен и со стороны тех, кто ему вверен, быть испытан и засвидетельствован⁸⁴“⁸⁵.

Также: «Тем из слушающих, кто обучен в [Божественных] Писаниях, следует испытывать то, что говорят учителя. И то, что согласно с Писаниями, следует принимать, а то, что им чуждо, – отвергать. Тех же учителей, которые настаивают на таком учении, надо совершенно отвращаться»⁸⁶. Также: «Тем, кто не обладает большим знанием Писаний, следует познавать отличительные свойства святых по плодам Духа [Святого]⁸⁷. И тех, кто их имеет, следует принимать [в качестве святых], а от тех, кто имеет нечто иное, необходимо отвращаться»⁸⁸. Также: «Не подобает просто так и без испытания увлекаться теми, которые лишь притворяются, что говорят истину. Должно на основании свидетельств Писания познавать каждого, [истину или ложь преподает этот учитель]»⁸⁹. И также: «Необходимо всякое слово или дело проверять на основании свидетельств Богодухновенного Писания, чтобы добрые из них были признаны, а лукавые – посрамлены»⁹⁰.

На третью же часть возражения отвечает божественный Златоуст: «Анархия является злом везде, она – корень многих бед и причина беспорядка и смятения. Не меньшее зло – и неподчинение начальствующим. Но, может быть, кто-нибудь нам скажет, что есть еще и третье зло – когда сам начальствующий является злым. Это знаю и я. И это зло не малое, но еще намного худшее, чем анархия. Ибо лучше ни под каким не быть начальством, чем подчиняться злому. Ведь в первом случае человек часто спасается и часто находится в опасности, а во втором – всегда в опасности, потому что ведут его в пропасть.

Но как же Павел сказал: «Повинуйтесь наставникам вашим и будьте покорны»? Прежде сказав: «Взирая на кончину их жизни, подражайте вере их» (Євр. 13:7), потом сказал и: «Повинуйтесь наставникам вашим и будьте покорны». [То есть вначале Павел засвидетельствовал, что эти наставники верны во всем, и уже после этого говорит: «Видя добрый плод их добродетельной жизни и проповеди, подражайте им в вере».]

Что же, скажете вы мне, если начальствующий злой (Здесь и далее πονηρ?ς – лукавый.), нам ему не подчиняться? В каком смысле ты говоришь «злой»? Если это касается веры, оставь его и беги – не только от человека, но и от ангела, сшедшего с небес. А если это касается жизни, то не любопытствуй. Послушай, что говорит Христос: «На Моисеевом седалище – [на учительской кафедре Закона] – сели книжники и фарисеи». Прежде сказав много о них ужасного, Он говорит затем: «На Моисеевом седалище сели… Итак все, что они велят вам соблюдать, соблюдайте и делайте; по делам же их не поступайте» (Мф. 23:2-3). Другими словами, они пользуются почетом, [у них есть право учить], говорит Он, но жизнь их нечиста; однако вы внимайте не их жизни, а их словам.

Ведь от их нравов никто не получит вреда. Почему? Потому что они видны всем и потому что сам учащий, даже будучи тысячу раз злым, никогда злым нравам учить не станет. Что же касается веры, то здесь зло не всем видно, да и учащий не отказывается от того, чтобы так учить. Поэтому «не судите, да не судимы будете» (Мф. 7:1) сказано об образе жизни, а не о вере.

Поэтому и Павел сначала представил [пастырей как истинных во всех отношениях], а потом говорит: «Повинуйтесь наставникам вашим»⁹¹.

И в другом месте: «Ты говоришь, что такой-то человек кроткий, имеет священный сан, очень благоразумный, а делает то-то и то-то. Не говори мне о том, что он кроткий, что разумный, что благочестивый, что он священник. Если желаешь, пусть это будет даже Петр или Павел, или хоть ангел, сшедший с неба, – даже тогда я не обращу внимания на значимость лица. Ведь я читаю не рабский закон, а Царский. Когда же читаются писания Царя, всякая рабская значимость да умолкнет.

Что ты мне приводишь примеры то того, то другого? Бог будет тебя судить не за нерадение таких же, как ты, рабов, а за неисполнение Его законов. Я тебе повелел, скажет [Он тебе в день судный], и следовало тебе подчиниться, а не приводить пример такого-то или любопытствовать о злых делах другого.

Ведь и великий Давид страшным грехом согрешил, но значит ли это, скажи мне, что теперь нам грешить уже не опасно? Поэтому нужно нам остерегаться и ревновать только о подвигах святых, а нерадения и нарушения закона – [которые и у них, как у людей, могли иногда случиться] – со многим старанием избегать. Ибо судить нас будут не такие же рабы, как мы, а сам Владыка, – Ему мы дадим ответ за все, что сделали в жизни»⁹².

Вот как говорят святые. Мы же, братья мои, поскольку Господь призвал нас к миру (Здесь и далее – ειρ?νη), должны покоряться архиереям, и духовникам, и учителям ради их чина, который они имеют от Бога. Если же кто-нибудь из них будет делать что-то неразумное или будет нам препятствовать в каком-либо богоугодном деле, то да не прекратим мы просить его и молить, пока не убедим его в том, чтобы исполнилась воля Божия, дабы царствовал мир между нами, господствовали единомыслие и согласие, была любовь между пастырями и овцами, между архиереями и христианами, между священниками и мирянами, между предстоящими и подначальными. Дабы прочь удалились от нас соблазны, потрясения, расколы, разделения. Ибо все это разрушает наши души, и наши дома, и наши церкви, и всякое общество, и нацию. Вкратце: дабы все мы были одно тело и один Дух, все – с одной надеждой, к чему мы и призваны, дабы и Бог мира был с нами.

Возражение 13

Некоторые говорят: «Вот, мы выполняем заповедь Господню – причащаемся два или три раза в год, и этого достаточно для нашего оправдания [на Страшном Суде]».

Таким людям мы отвечаем, что и это хорошо и полезно, но чаще причащаться – намного лучше. Ибо чем более кто приближается к свету, тем более просвещается, чем более приближается к огню, тем более согревается, чем более сближается со святыней, тем более освящается. Так, чем чаще кто приступает к Богу в Причащении, столь более и просвещается, и согревается, и освящается. Брат мой, если ты достоин причащаться два или три раза в год, то ты достоин причащаться и чаще, как говорит божественный Златоуст, только внимательно готовься и не теряй этого достоинства. Итак, что же нам препятствует причащаться? Наше нерадение и лень, которые нас побеждают. И поэтому мы не готовимся, насколько это в наших силах, чтобы приобщиться.

Отвечая же иным образом, мы должны сказать, что эти люди не исполняют, вопреки тому, как они считают, заповедь Божию. Ибо где повелел Бог или кто-нибудь из святых, чтобы мы причащались два или три раза в год? Такого нигде найти нельзя. Поэтому нам необходимо знать, что, когда мы исполняем какую-либо заповедь, мы должны смотреть, чтобы и исполнять ее согласно с заповедью. То есть следует соблюдать и место, и время, и цель, и образ действия, и все обстоятельства, при которых она должна исполняться, чтобы то благо, которое мы будем делать, было, таким образом, совершенно во всем и благоугодно Богу.

Все это относится и к Божественному Причащению. Причащаться непрестанно – это и необходимо, и душеполезно, и согласно с заповедью Божией, и добро совершенное и благо-угодное. А причащаться только три раза в году -это и не согласно с заповедью, и добро несовершенное, ибо не является добром то, что не добро делается.

Поэтому, как все другие заповеди Божии требуют для себя необходимого времени, согласно Екклесиасту: «Время для всякой вещи» (Еккл. 3:17), так и исполнению заповеди о Причащении нам следует уделять должное время. Иными словами, соответствующее время для Причащения – это тот момент, когда священник возглашает: «Со страхом Божиим, верою и любовию приступите».

Но разве это слышится в церкви только три раза в год? О несчастье и беда! Чтобы выжило материальное тело, оно ежедневно должно есть два или три раза в день. А несчастной душе, чтобы жить духовной жизнью, приходится есть эту свою животворящую пишу только три раза или даже один раз в год? Не великое ли это неразумие?

В противном же случае, я боюсь, боюсь, не оказывается ли бесполезным для нас исполнение заповедей – ведь мы их коверкаем и искажаем и поэтому являемся не исполнителями закона, а противозаконоположниками. Часто мы, постясь, считаем, что исполняем заповедь Божию, а на самом деле, как говорит божественный Златоуст, согрешаем: «Не говори мне, что они постятся, а докажи мне, делают ли они это в согласии с волей Божией. А если не в согласии, то этот пост является более беззаконным, чем пьянство. Ведь мы должны смотреть не только на то, что они делают, но и искать причину происходящего, [почему они это делают]. Ибо то, что совершается по воле Божией, даже если кажется дурным, в действительности является наилучшим. А то, что делается против воли Божией, хотя и кажется самым лучшим, на самом деле является наихудшим и противозаконнейшим. Ибо дела добры или злы не сами по себе, но волеизъявление Божие делает их добрыми или злыми»⁹³.

* * *

³² Беседа 32 на Евангелие от Матфея. См.: Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского. Т.7. Кн.1. СПб., 1901, с.359–360.

³³ Толкование на Второе Послание апостола Павла к Коринфянам. Беседа 18. См.: Указ. издание. Т.10. Кн.1. СПб., 1904, с.632.

³⁴ См.: Сочинения блаженного Симеона, архиепископа Фессалоникийского. М., 1994, с.93.

³⁵ Гл. 13.

³⁶ Против иудеев. Слово 3. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.674.

³⁷ Слово 2. На сотворение мира.

³⁸ Слово 28.

³⁹ Против иудеев. Слово 3. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.673–676.

⁴⁰ Беседа о Крещении Господа и о Богоявлении. См ; Указ. изд. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.406.

⁴¹ Слово о серафимах. См.: Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского. Т.6. Кн.1. СПб., 1900, с.427.

⁴² Кн.4, гл.2. На Евангелие от Иоанна.

⁴³ «Все входящие в церковь и слушающие священные писания, но, по некоему уклонению от порядка, не участвующие в молитве с народом или отвращающиеся от Причащения святой Евхаристии, да будут отлучены от церкви дотоле, как исповедаются, окажут плоды покаяния и будут просить прощения, и таким образом возмогут получить оное».

⁴⁴ Ср.: «То были исключительные случаи, не всем общие; но что бывает исключительно для некоторых, только немногих, того не признает общим для всех законом святая Церковь». Преп. Симеон Новый Богослов. Творения. Т.1. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1993, с.204. Слово 22. – Прим. переводчика.

⁴⁵ Слово 56.

⁴⁶ «Иисус же сказал им: истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни» (Ін. 6:53).

⁴⁷ Ср. «Святая – святым» в Литургии Иоанна Златоуста.

⁴⁸ Слово 26.

⁴⁹ Ср.: «Что же говорит Бог у пророка? «И пусть едят козла, приносимого в день поста за все грехи» – замечайте внимательно – «и пусть только жрецы, все, едят внутренности неомытые с уксусом». Почему? – «Поелику Меня, сказал Господь, когда Я некогда принесу в жертву плоть Мою за грехи нового народа, будете поить желчью с уксусом: то и едите вы одни, тогда как народ будет поститься и сетовать, покрывшись власяницею и пеплом», А чтобы показать, что Ему должно пострадать за них, послушайте, какую дал Он заповедь. «Возьмите двух козлов, хороших и одинаковых, и принесите их в жертву: пусть одного из них жрец возьмет во всесожжение». А с другим что должны они сделать? «Другой», сказано, «да будет проклят». Замечайте, как открывается здесь преобразование об Иисусе. «Плюньте на него все, и поразите его, и возложите волну червленую около головы его, и пусть он так будет изгнан в пустыню». По совершении этого действия носильщик относит козла в пустыню, снимает с него червленую волну и возлагает ее на кустарник, называемый шиповником, коего ростки обыкновенно едим, находя на поле, и который один между кустарниками имеет сладкие плоды. А к чему и то, заметьте, что один козел возлагается на жертвенник, а другой делается проклятым, и почему проклятый увенчивается? Потому, что иудеи увидят Его в тот день в длинной червленой одежде вокруг тела и будут говорить: «Не тот ли это, которого мы некогда уничижили, пронзили, подвергли осмеянию и распяли? Поистине это Тот, Который тогда называл Себя Сыном Божиим». Равным образом для чего и то, что козлы должны быть одинаковые, хорошие и равные? Для того, чтобы иудеи, увидев Его тогда грядущего, поразились сходством козла. Вот прообраз Иисуса, имевшего пострадать». Послание апостола Варнавы. Гл. VII. – Прим. пер.

⁵⁰ Слово 8. О Крещении.

⁵¹ Слово 71. На св. Филолога.

⁵² Толкование на Первое Послание к Тимофею. Беседа 5. См.: Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского. Т.11. Кн.1. СПб., 1905, с.656–657.

⁵³ Беседы на Послание к Евреям. См.: Указ. изд. Т.12. СПб., 1905, с.153–154.

⁵⁴ Беседа 75 на Евангелие от Иоанна. См.: Св. Иоанн Златоуст. Беседы на Евангелие от Иоанна. Кн.2. М., 1993, с.504.

⁵⁵ Слово 4. На сотворение мира.

⁵⁶ По-гречески воскресный день называется Κυριακ? – день Господень. – Прим. пер.

⁵⁷ Декалог законоположения Христова. Заповедь 4.

⁵⁸ См.: «на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки» (Мф. 22:40).

⁵⁹ Правило 3. Так в греческой Книге Правил – «Кормчей» («Πηδ?λιον», θεσσαλον?κη, 1991). Такую редакцию правила подтверждают Аристин и Армеиопулос, тогда как вариант славянский «по временам» – Вальсамон и Зонара. В греческой «Кормчей» приведено следующее примечание: «См. и 1046 страницу «Евергетиноса», где авва Кассиан говорит, что Святое Причастие преподавалось бесноватым и никогда не запрещалось для них древними старцами, и что Святые Дары даются не в пищу бесу, а, скорее, для очищения души и тела и в попаление злого духа, пребывающего в членах тела человека, и что если мы запрещаем Приобщение бесноватым, то даем этим возможность бесу чаще и тяжелее в них действовать по причине лишения их Божией помощи, подаваемой от Божественного Причащения». Указанное издание, с. 668. – Прим. пер.

⁶⁰ См.: «Жертва Богу – дух сокрушенный; сердца сокрушенного и смиренного Ты не презришь, Боже» (Пс. 50:19).

⁶¹ Нравственные правила, 22, 1. См.: Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепикопа Кесарии Каппадокийския. Ч.3. М.,1993, с.393.

⁶² Нравственные правила, 33, 2. См.: Там же, с.402.

⁶³ См.: «Соблюди меня. Господи, от рук нечестивого, сохрани меня от притеснителей, которые замыслили поколебать стопы мои. Гордые скрыли силки для меня и петли, раскинули сеть по дороге, тенета разложили для меня» (Пс. 139:4-6).

⁶⁴ Нравственные правила, 33, 5. См.: Там же, с.404.

⁶⁵ Беседа 46 на Деяния. См.: Св. Иоанн Златоуст. Беседы на Деяния апостольские. М., 1994, с.405–406. Мы даем перевод по тексту преп. Никодима.

⁶⁶ «Солнце и луна остановились на месте своем» (Авв. 3:11).

⁶⁷ Слова огласительные. Слово 2. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.258.

⁶⁸ Лев. 6 Мудрый, византийский император в 886–912 гг. – Прим. пер.

⁶⁹ Разумеется, кроме того случая, когда человек находится при смерти. В таком состоянии ему всегда позволяется причаститься, под какой бы епитимией он ни находился. Если же человек выздоравливает, срок епитимии продолжается. – Прим. пер.

⁷⁰ То есть разрешается причащаться только на Пасху. – Прим. пер.

⁷¹ Преп. Никодим так толкует это место: «Молчание – это предательство и отречение от истины».

⁷² Стихотворное переложение Сергея Дяченко.

⁷³ Слово о блаженном Вавиле и против Юлиана. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.2. Кн.2. М., 1994, с.589.

⁷⁴ Правила нравственные, 19, 1. См.: Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Ч. 3. М., 1993. с.387.

⁷⁵ Нравственные правила, 19, 2. См.: Там же, с.388.

⁷⁶ Нравственные правила, 12, 2. См.: Там же, с.378.

⁷⁷ Нравственные правила, 12, 4. См.: Там же, с.379.

⁷⁸ О девстве. См.: Полное собрание творений. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.367.

⁷⁹ Послание 10, Ироне, диакону антиохийскому. Гл. 2, 1.

⁸⁰ Стихотворное переложение Сергея Дяченко.

⁸¹ См.: «Когда же приидет Он, Дух истины, то наставит вас на всякую истину: ибо не от Себя говорить будет, но будет говорить, что услышит…» (Ін. 16:13).

⁸² О вере. См.: Творения иже во святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Ч.5. М., с.21–22.

⁸³ Слово 62.

⁸⁴ То есть он должен от подчиненных получить свидетельство, подтверждение в том, что его дела и слова являются истинными. – Прим. пер.

⁸⁵ Нравственные правила, 70, 37. См.: Там же, с.476.

⁸⁶ Нравственные правила, 72, 1. См.: Там же, с.478.

⁸⁷ См: «Плод же Духа: любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание» (Гал. 5:22-23).

⁸⁸ Нравственные правила, 72, 2. См.: Там же, с.478.

⁸⁹ Нравственные правила, 28, 1. См.: Там же, с.398.

⁹⁰ Нравственные правила, 26, 1. См.: Там же, с.396.

⁹¹ Слово 34.

⁹² Слово огласительное 1. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.2. Кн.1. М., 1993, с.257.

⁹³ Против иудеев. Слово 4. См.: Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.680.

 

Эпилог

Вот, возлюбленные мои братья, с помощью Божией закончена эта книга, и со всей очевидностью доказано на основании свидетельств и Священного Писания, и святых отцов, что непрестанное Причащение Пречистых Тайн – дело необходимое и душеполезнейшее и что без этого невозможно нам возвыситься к любви нашего Господа, Который нас, когда-то не существующих, создал, а когда мы погибли, вновь воссоздал.

Итак, теперь ничего другого не требуется, кроме того, чтобы готовиться с должной подготовкой – сокрушением, исповедью и исполнением епитимий – и таким образом приступать к Таинству, со страхом и трепетом причащаться. Все те из нас, кто хочет жизни и любит видеть дни благие⁹⁴, согласно Псалмопевцу, да приступает к нашему Господу, сладчайшему Иисусу Христу, Который к нам взывает каждый день от Святого Престола и говорит: «Придите, ешьте Мой Хлеб и пейте Вино, которое Я вам растворил в святой Чаше, чтобы вы просветились душевно и телесно, чтобы вы были вскормлены и удобрены пищей бессмертия и напоены питием нетления, дабы в час нужды не постыдились ваши лица»⁹⁵.

До тех пор, пока у нас есть время, будем творить благо, как говорит Апостол⁹⁶. «Вот, теперь время благоприятное, вот, теперь день спасения» (2Кор. 6:2). Да устремимся и да последуем за Господом – и тогда мы обретем Его как зарю, которая нас просветит, как говорит Осия, и Он придет к нам, как приходит на землю дождь ранний и поздний⁹⁷. Послушаем Иеремию, который говорит: «Остановитесь на путях ваших и рассмотрите, и расспросите о путях древних, где путь добрый, и идите по нему, и найдете покой душам вашим» (Єр. 6:16). Да покаемся от всей души и от всего сердца в нашем прежнем нерадении и да исправим себя, чтобы не услышать нам, как нас стал бы обвинять опять же пророк Иеремия: «О, Господи! очи Твои не к истине ли обращены? Ты поражаешь их, а они не чувствуют боли; Ты истребляешь их, а они не хотят принять вразумления; лица свои сделали они крепче камня, не хотят обратиться… Пророки пророчествуют ложь, и священники господствуют при посредстве их, и народ Мой любит это.

К кому мне говорить и кого увещевать, чтобы слушали? Вот, ухо у них необрезанное, и они не могут слушать; вот, слово Господне у них в посмеянии; оно неприятно им…. Ибо от малого до большого, каждый из них предан корысти, и от пророка до священника – все действуют лживо» (Єр. 5:3,31,6:10-13).

Давайте будем слушать те речи, которые приносят пользу душе, и да не будем исследовать, кто их говорит – мудрый или немудрый, именитый или смиренный. Ибо какую пользу нам принесет то, что такой-то и такой-то – это важный и великий человек? Или какой ущерб у нас будет от того, если данный человек незначительный и незаметный? Мы не собираемся покупать ни одного, ни другого. Для нашей пользы нам требуются только слова Писания, а кто их говорит – мудрый или немудрый – нас не касается. Поэтому то, что нам говорят, мы должны сравнивать с написанным в Священном Писании, и если это согласно с Писанием, да принимаем, а если несогласно – нам это не нужно ни от одного, ни от другого. Ведь тот, кто идет на базар, чтобы купить пшеницу или что другое, не задумывается о том, кто ее продает, – хороший он человек или плохой, а смотрит только, хороший ли товар.

Так мы должны смотреть тщательно и на слова и не преступать то, что нам передали божественные отцы, если только мы хотим не потерять прямого пути.

Если бы современные сектанты по-настоящему изучали Божественные Писания, они не последовали бы за теми первыми еретиками, чтобы вместе с ними погибнуть. И тогда среди тех коварный диавол сеял различные ереси, лишив их, кроме всего прочего, и святого Крещения. А нас, православных, он старается погубить, удаляя нас от непрерывности Божественного Причащения. Поскольку наше отношение ко святому Крещению ему не удалось поколебать, он изыскивает, каким бы другим способом нас умертвить.

И не думайте, что одно от другого имеет какое-либо отличие, ибо решение нашего Господа было равным в отношении их обоих, как мы прежде сказали. Ведь совершенно не родиться и, родившись, умереть от голода – эти два случая не имеют никакого отличия.

Так и мы, конечно, возрождаемся святым Крещением. Однако если не питаемся затем частым Приобщением, чтобы жить духовной жизнью, тогда вновь умираем от голода – недостатка благодати – и еще хуже впадаем в страсти, чем некрещеные.

Поэтому прошу вас, да убоимся слов нашего Господа теперь, пока мы еще живем, чтобы обрести спасение и чтобы не вострепетать тогда, на предстоящем Суде, не получив никакого утешения. Да не уподобимся тем, к кому говорил Господь: «Вы, оставив заповедь Божию, держитесь предания человеческого» (Мк. 7:8).

Да не обманываемся мы суевериями и предрассудками, которые распространились, но да будем внимать написанному. Ибо говорит Василий Великий: «Точно, что злейший обычай нас обманул; точно, что причиной великих зол стало искаженное человеческое предание»⁹⁸. И также: «Если кто-либо из пообещавших Богу во святом Крещении нисколько не жить для себя, но жить для Умершего и Воскресшего ради него будет искать праведности от [исполнения] Закона, то за это он должен быть осужден, как за прелюбодеяние. [Итак, если христианин так осуждается за подобное отношение к Закону], то что можно тогда сказать о преданиях человеческих?

Что касается преданий человеческих, то следование им повлечет за собою наказание, как это видно из слов Господа. А что касается наших собственных помыслов, изыскиваемых человеческой премудростью, то их нас научил подвижнически отвергать Апостол: «Оружия воинствования нашего не плотские, но сильные Богом на разрушение твердынь: ими ниспровергаем замыслы и всякое превозношение, восстающее против познания Божия» (2Кор. 10:4). [Это Апостол сказал как о человеческих помыслах], так и о всякой видимой [человеческой] праведности, даже если и ради Бога стараются ее достичь. Из всего этого становится очевидным, какое осуждение последует тем, которые своими мудрованиями искажают заповеди Божии. Ибо написано: «Горе тем, которые мудры в своих глазах и разумны пред самими собою!» (Іс. 5:21). Поэтому необходимо отвергнуть все это вместе: и диавольские похоти, и мирские попечения, и человеческие предания, и собственные желания, даже если они кажутся благонамеренными»⁹⁹.

Да не будем преступать заповеди Божии, чтобы не оказаться нам в этом еще хуже бессловесных животных и более неразумными, чем рыбы, которые не противоречат закону Божию, как говорит тот же Василий: «Рыба не спорит с законом Божиим, а мы, люди, спасительное учение принимать отказываемся»¹⁰⁰.

Давайте оставим тех, которые желают жить нерадиво, или лучше попросим Бога, чтобы дал им ревность. Давайте проснемся все от сна лености и примем тепло и любовь в сердце, чтобы послушаться духовного призыва священника¹⁰¹, и да приступаем с сокрушенным сердцем к Таинству. Великим пренебрежением к Богу является то, что такое множество христиан приходит на Литургию, в конце которой Господь чрез священника приглашает нас подойти причаститься, и не находится никто из такого множества званых, чтобы исполнить Божественный призыв – не из-за иного какого греха или предлога, а только по дурному обычаю.

Ах, братья мои, боюсь, не о нас ли это Господь сказал: «Никто из тех званых не вкусит моего ужина» (Лк. 14:24)? А кроме этого – не накажет ли Он нас строжайшим образом, если не покаемся и не исправим себя?

Я хочу вас спросить вот о чем: если бы во время Тайной Вечери кто-нибудь из апостолов сказал: «Я сегодня не причащаюсь», интересно, что бы тогда сказал Господь? Безусловно, кажется мне, Он сказал бы то, что сказал и Петру во время священного умовения ног: «Если не умою тебя, не имеешь части со Мною» (Ін. 13:8). Непременно, Он и на Тайной Вечери сказал бы непричащающемуся: «Если не будешь есть Мое Тело и пить Моей Крови, не имеешь части со Мною».

То же самое Господь и теперь говорит нам, возлюбленные, на каждой Литургии: «Если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни» (Ін. 6:53), если только кто-то лишает себя такой небесной благодати не потому, что имеет препятствие по своим грехам и отлучен от Причащения своим духовником, а по одному лишь дурному обычаю.

О лукавый обычай! Этот злейший обычай так укоренился, что мы не только не причащаемся сами, но и если каких-нибудь других людей увидим, что они часто приступают к Божественному Приобщению, то мы их порицаем, осуждая их как якобы неблагоговейных и не уважающих Божественные Тайны, тогда как нам следовало бы брать с них пример.

Итак, справедливо на нас исполнилось пророчество Исаии: «Слухом услышите – и не уразумеете, и очами смотреть будете – и не увидите. Ибо огрубело сердце народа сего, и ушами с трудом слышат, и очи свои сомкнули» (Іс. 6:9-10). Ибо воистину все мы сделались как будто бесчувственными и не понимаем ни того, что говорим, ни того, что слышим, ни того, что видим.

И я знаю, что по причине такого жалкого нашего состояния, сколько бы я ни говорил об этом предмете, прислушаются немногие. Ибо у многих отяжелел слух, так что не могут они слышать, как сказал Исаия.

А для этих немногих я хочу привести один пример и закончу. Представим себе, что некий царь сидит на высоком троне, пребывая вне дворца, на некоей равнине, а перед ним стоят все князья, и офицеры, и все воинские отряды с великим страхом и трепетом. И вот если бы тот царь повелел одному из них выйти вперед и подойти к себе, чтобы дать ему некое поручение, а какие-нибудь другие, позавидовав его близости к царю, попытались бы его отговорить от выполнения царского приказа, то, скажите мне, послушал ли бы он их, выразил ли бы он пренебрежение по отношению к царю? Я думаю, что он не обратил бы на этих людей ни малейшего внимания и с великой готовностью побежал бы к царю, считая для себя великой честью и славой исполнить его приказ.

Итак, если в отношении смертного царя мы хотим показать, что мы столь послушны, почему не делаемся мы еще более послушными в отношении Царя Небесного и нашего Владыки? Земной царь способен, может быть, лишить нас чести, славы и имущества – всего того, что сегодня или завтра уничтожит смерть. А Бога, способного осудить нас на вечную смерть, кто тогда сможет умолить?

Что мы тогда, несчастные, будем делать – те из нас, которые преступают Владычние заповеди, – когда начнется Великий Суд? Разве мы сможем тогда найти оправдание перед Богом, по отношению к Которому мы сейчас выказываем пренебрежение, оправдываясь тем, что, дескать, «такой-то человек нам воспрепятствовал, и мы поэтому не исполнили Твое повеление»? Наверное, многие из нас это скажут тогда, по никакой пользы это нам не принесет.

Поэтому должны мы сейчас покаяться, прежде чем придет тот час. Должны отказаться от пожеланий диавольских и обычаев человеческих. Должны исполнять заповеди Божии и, подготавливаясь необходимой подготовкой, часто причащаться Тела и Крови Господа нашего Иисуса Христа, чтобы укрепляться в благодати Божией, благодаря Божественному Приобщению. И таким образом укрепляемые, да творим каждый день на земле волю Божию, благую, и благоугодную, и совершенную, как ее творят на Небе ангелы. А если кто-то нам будет в этом препятствовать, тогда мы имеем по отношению к ним, как к духовным отцам, долг уговаривать их, с горячими слезами в глазах, до тех пор, пока любым возможным способом не убедим их дать нам позволение, чтобы удостоиться получить нам обручение Духа в наших сердцах с совершенным чувством и осознанием этого. И здесь и там да удостоимся мы славить вместе с ангелами и всеми святыми Отца, и Сына, и Святого Духа – в Троице Единицу и в Единице Троицу, беспредельно совершенного Бога, в нескончаемые веки веков. Аминь.

* * *

⁹⁴ См.: «Кто есть человек хотяй живот, любяй дни видети благи» (Пс. 33:13). Этот псалом поется в конце Литургии после Причащения. – Прим. пер.

⁹⁵ См.: «Приступите к Нему, и просветитеся, и лица ваша не постыдятся (Пс. 33:6).

⁹⁶ См.: «Итак, доколе есть время, будем делать добро» (Гал. 6:10).

⁹⁷ См.: «Итак познаем, будем стремиться познать Господа; как утренняя заря – явление Его, и Он придет к нам, как дождь, как поздний дождь оросит землю» (Ос. 6:3).

⁹⁸ О суде Божием. См.: Творения иже по святых отца нашего Василия Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Ч.5. М., с.16.

⁹⁹ Слово 2. О Крещении. PG 31, 1557.

¹⁰⁰ Беседа 7 на Шестоднев. Творения иже во святых отца нашего Василии Великаго, архиепископа Кесарии Каппадокийския. Ч.1. М., б.г., с.114.

¹⁰¹ «Со страхом Божиим, верою и любовию приступите!»