Бесіда на преполовіння, на розслабленого, і на те, щоб не судити по зовнішності
У суботу до розслабленого Господь сказав: встань, візьми постіль твою та йди в дім твій (Лк. 5:24). І з цієї причини і до іудеїв сказав: Моє вчення – не Моє, а Того, Хто послав Мене (Ін. 7:16). А що після зцілення самовладного розслабленого сказав Господь слова ці до іудеїв, про те візьми собі доказ із прочитаних нині; там бо Господь вельми ясно показав незмінність свою і Отця. Бо якби сказав Господь: вчення Моє не є Отця, але Моє, то відділив би себе від Отця, зробився б тим, що є поза сутністю Його, і чужим домобудівництва. Сказавши ж: вчення Моє не є Моє, але Отця, що послав Мене, показав незмінність сутності, і те, що вчення це є вчення Отця і Сина і Святого Духа. Єдине бо Слово Син Отця, і Дух Отця, Святий Дух є. Яке Слово навчить іншого, яке наставить дивному Дух Святий? Немає цього, немає за блаженним Павлом, що говорить: Бо хто з людей знає, що є в людині, крім духа людського, який живе в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого (1Кор. 2:11). І що після зцілення самовладного розслабленого, як я раніше сказав, сказав Господь ці слова, про те послухай, як Господь промовив сьогодні: “одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтесь. Мойсей дав вам обрізання (хоч воно не від Мойсея, а від отців), і в суботу ви обрізуєте чоловіка. Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого,– то чому на Мене гніваєтеся за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу? Не судіть по зовнішності, а судіть судом справедливим (Ін. 7:21-24). Що ж після зцілення розслабленого сказав Господь слова ці в законі, показуючи їх беззаконними, про те сам говорив до них, як чуєш: Якщо ж обрізання людина в суботу прийме, і в суботу обріжеться немовля, то нехай не скасується восьмиденний закон: ви ж законом закон спростовуєте, перетворюєте закон, і на мене гніваєтесь, що я всю людину в суботу зробив здоровою, не працюючи в суботу, а творячи чудодійства. У суботу не слід працювати, але бути всім бездіяльним. Для чого ж у вас, Іудеї, дружина в суботу народжує, годувальниця бентежиться і пелени розв’язуються, природа очищається, і дружина до годування готується? Дружина народжує, і природа закону неушкоджена буває: як же Богу не чудодіяти? Кажете мені: в суботу обрізується людина, щоб незабутній був закон: то як на мене за те гніваєтеся, що всю людину зробив здоровою в суботу? He судіть по зовнішньості, але судіть суд праведний. He вагаюся судимим бути від вас, вороги, для того, що яким же судом судите, таким засудитеся. Хто руйнує суботу, ви, хто обрізає в суботу, і меч загострює, хто відрізання вводить, і член обрізає, чи я, який сказав словом: встань, візьми постіль твою та йди в дім твій. Якби не подіяло моє слово, то дозволив би я суботу, марнославствуючи. Коли ж передувало слову діло, то чому суботу захищаєте і Зиждителя поносите? Чи задовольнилися ви, о отроки Іудейські, дивлячись на розслабленого, що тридцять вісім років лежить на ліжку, і на ліжко знеможений, і на те, що носить розслабленого щоденний тягар? Чи нe досадували? Чи нe співчували? І нині не терпите, щоб хоча б одну годину носив ліжко розслаблений, і віддав йому взаємне? He повинно і було і йому в недугу вигукнути: “Ти перемінив постіль мою в недузі моїй”? Знаю, фарисеї, для чого ви обурюєтеся. He нарікаєте на те, що зцілився розслаблений, але що не можете приховати постіль. Чому я, знаючи думку вашу, повелів йому нести постіль, щоб, якщо ви промовчите, постіль оспівала чудотворення. Що сумніваєтеся, фарисеї? Не є розслаблений чужоземець, не є малочасний. Знаєте його всі при купелі вашій, що тридцять вісім років харчувався. He можете сказати, якоже про сліпого від народження: це той; інші ж: схожий на нього (Ін. 9:9). Якби не запевнив вас сліпий, то і його б ви взявши повели на судилище, чим самі б себе перед усіма посоромили. Не судіть по зовнішності, а судіть судом справедливим. І якщо завгодно, повернемося коротенько і до самої історії розслабленого, для того що і Господь про нього згадує; якщо ж Господь згадує, то як ми забудемо? Хто тоді не дивується, коли чудеса Господні оповідаються? і справжнє ж свято є Господнє, Господь є посередник, середній і свято. Завжди ж середина огороджується крайнощами. Чому і свято, що стоїть, сугубу мало благодать воскресіння. Преполовившись бо від воскресіння і п’ятдесятниці, воскресіння показав; п’ятдесятницю ж як би пальцем показує і сил оновлення оспівує. Яка бо є справжня розслабленого ревність, знайте купці слова, нехай скористаєтеся з усіма здобуттям духовної користі. Згадуйте Іоанна Євангеліста, який промовляє: Після цього було іудейське свято, і прийшов Іісус до Ієрусалима. В Ієрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Віфезда, яка мала п’ять критих ходів. У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води. Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років. Іісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?”. (Ін. 5:1-3,5-6). О не марнославного Господнього зцілення! Він не приймає того, щоб хворі Його закликали, але приходить сам до стражденних. Будучи бо Сонце правди, на всіх поширює промені благодіяння. біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Віфезда, яка мала п’ять критих ходів, У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих. Це є знаменування хвороби Іудейської п’ять критих ходів, які були наповнені хворими; хворіє бо народ Іудейський п’ятьма почуттями: зором, нюхом, смаком, слухом і дотиком, усім цим хворіли отроки Іудейські. Вони не мали чистого ока, бачачи чудеса і зневажаючи; не мали приємного смаку, харчуючись манною і шукаючи городини; не мали розбірливого нюху, віддаючи перевагу замість Господнього миру смороду диявольському; не мали чистого слуху, зміїними соплями, a не Пророцькими похвалами тішачись; не мали дотику, який допомагає, бо ідолів богами шануючи, а живого зневажаючи. Однак прийшовши плотським своїм пришестям, Владика Христос виправив у ньому хвороби тілесні та гріхопадіння душевні. Розслаблений, що лежав, сугубо зазнавав пригнічення: тіло бо позбавив від хвороби, а душу від гріхів. Чому і Господь, як лікар тієї й іншої частини, і тіло зміцнює, і душу просвіщає. Тілу повелів понести постіль, душу ж до носіння чесноти призначає. Що бо Господь, бачачи розслабленого оного, промовив до нього, який все знає: “чи хочеш бути здоровим?”. Але цим Господу діти Єврейські докоряли, кажучи: якби Христос був Богом, то не запитував би розслабленого: Хочеш здоров бути? Недугою одержимий був, провів тридцять вісім років у немочі, жив при купелі, щоб віддалити від себе страждання, і запитує його: чи хочеш бути здоровим, який є Бог, що запитує? Однак Господь не як не знаючи запитує, але як хоче в усьому подати зцілення. Якби тільки тіло було недугою одержиме, то Господь ніяк би не сказав до розслабленого: “чи хочеш бути здоровим?”, знаючи, що він хоче того, чого хоче. Але оскільки були гріхопадіння душевні, для того запитує розслабленого, кажучи: чи хочеш бути здоровим? Tобто застерігає його, щоб він не грішив наостанок. Якщо хочеш бути здоровим, дай згоду і прийми зцілення, нічого бо я не шукаю потребою, Я бо є Той, хто говорив давніше через Пророка: “Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати. А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас” (Іс. 1:19-20). Оскільки бо людина є тварина самовладна, і розслаблений був душею розлагоджений, для того Господь, щоб не подати безмезднаго лікування, запитує її, просячи згоди, і кажучи: Чи хочеш бути здоровим? He зовсім про тілесне запитує Господь, кажучи: Чи хочеш бути здоровим? якимось чином не запитував ні кровоточиву, ні прокаженого, ні сліпих. Коли ж довідався про неміч, запитав, щоб отримати згоду; якби ж не почув згоди, не подав би зцілення.
Але скаже хто-небудь: що, невже і два сліпці носили на собі гріховні знаки, що і їх запитав Господь, кажучи: Що хочете, нехай зроблю вам? Невже і написані оні два сліпці в Божественних благовіщеннях сліпотіли тілесними очима, і не бачили душевним зором Господа? He мали досконалого пізнання, сумнівалися у сповідуванні, для того й Господь відкладає і зцілення, щоб утвердити їхню віру. Але скаже хто-небудь: засуджуєш сліпців, вони були вірні мужі. Ні, але щойно почули, що Господь іде, то й вигукнули, кажучи: помилуй нас, Господи, сину Давидів! (Мф. 9:27). Наскільки ж були грішні, що голосом цим голосять, послухай ти, що суперечиш. За цей голос, який вони при першому випадку сказали, і зцілення Господь відстрочив; для того що, просячи, сказали: Помилуй нас, Сину Давидів. Який син Давидів має таку силу, яка б творила такі чудодійства? Чи прекрасний Авесалом? Але виявився батьковбивцею. Чи жаданням наступний Амнон? Але ґвалтував сестру свою. Чи премудрий Соломон? Але врешті загинув; бо так, як до сина Давидова, а не до Бога прийшли, розмірковуючи про Нього як про сильного і знаючого лікаря, а не про про прославленого Бога, то коли кричали сліпі: Помилуй нас, Сину Давидів, Він не дав їм відповіді, щоб підготувати до примноження своєї віри. Чому сліпці, отримавши відстрочення, в душі просвітилися, і через небагато часу, як тільки дізнався Господь, що вони в душі просвітилися і прийняли світильника віри, запитав, кажучи: чи віруєте, що Я можу це зробити? Що бо сліпці сказали: так, Господи! (Мф. 9:28). Не до того вже кажуть: так, Сину Давидів. Згадали відстрочення; чому про те сповідують, кажучи: Так Господи, віримо, що Ти можеш це зробити. Нарешті, показуючи Господь, що вони успіли вірою, відповів кажучи: по вірі вашій хай буде вам (Мф. 9:29). Навпаки, якби не встигли вірою, не отримали б прозріння. З тієї причини і тут Господь, як розслаблений був душевно зіпсований тлінням гріховним, запитує його, кажучи: чи хочеш бути здоровим? Розслаблений же, не знаючи, хто говорить, відповів Господу: хочу бути здоровим? Добре ти запитав, хочу. Але вже не хочу; багато різного я бажаючи, нічого не отримав. Втім чого хочу, того не отримую; хочу бути здоровий, занепалий одр, я є гроб багатомовний; помер я в житті, не сподіваючись нічого отримати новітнього, всі мене клянуть; тридцять вісім років, як я живу при купелі, і ніхто за мною не співчуває. Продається дар, користаються ним діти Фарисейські; єдиний в літо очищається, і коли треба віддавати перевагу першому, віддається перевага тому, хто багатший; сумнівна купіль, несправедлива нинішня. Але чи буде якийсь праведний провидіння у тому, щоб води не продавали, але всім давали незалежно? Господь же до розслабленого: чому в єдиному місці лежачи, думкою наближаєшся, розмовляєш зі мною, як з незнаючим? Хіба вже я, володіючи купальнею, не знаю подій? Знаю продажу Іудейську. Для того я прийшов змінити купель, і нині її залишу і зроблю купель хрещення. У цій єдиний кожного літа очищається, а в цій незліченна безліч кожного дня відродиться. У цю посилав я Ангела, а в ону зійду я, Творець Ангелів. Чому відповідай мені на запит: чи хочеш бути здоровим? тобто, чи віриш, що в цих словах сильний Я є, які тобі говорю? Розслаблений же, мало зітхнувши і дізнавшись володарювання Господнє, але дотримуючись ще звичаю, відповів, кажучи (про що ті, хто знає, явно знаєте): так, Господи; але чоловіка не маю, щоб, коли збуриться вода, опустив мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить (Ін. 5:7). Господь же до розслабленого: Що пустословиш, розслаблений, досилає тобі знати, що я Господь, не мудруй багато, не дивись на збурювання купелі, зм’ятошася всі діла Іудейські, май восьмину мого джерела, я знаю, чого шукаєш. Хоч ти й людини не маєш, але я став перед тобою Бог, що втілився, для того послухай мене, і, встань, візьми постіль, і іди в дім твій. Напади на Іудеїв, урази диявола, розруш противників, запевни тих, хто зломислить, зруйнуй свято суботи, носи постіль проти заповіді. Це почувши розслаблений, і звільнившись раптом від страждання словом Господнім, виконав повеління, носив постіль, і іудеїв, які хотіли заборонити суботою, і казали: “Сьогодні субота, і не слід тобі було брати постіль свою” (Ін. 5:10), прогнав від себе, як того, що виконував веління того, хто повелів, кажучи до них: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи (Ін. 5:11). Коли ж беззаконні Іудеї звинувачували Господа і запитали: хто Той Чоловік, Котрий сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? і до того ж на подобу псів лихословили Того, Хто зцілив, то той, який зцілився, і далі продовжував свідомо сперечатися з убивцями. Знаходить бо його після цього ще Господь, і говорить до нього: ось, ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не трапилось чого гіршого (Ін. 5:14). Чи бачиш, улюблений, наскільки довгий час був одержимий недугою за гріхи? Звернімося бо й ми, нехай звільнимося від тимчасової цієї муки, і врятуємося від вічної геєни, у Христі Іісусі Господі нашому, Йому ж слава і держава на віки віків. Амінь.
В субботу к разслабленному Господь сказал: Востав возми одр твой, и иди в дом твой (Лк. 5:24). И по сей причине и к Иудеям сказал: Учение Мое несть Мое, но пославшаго Мя Отца (Ін. 7:16). А что по исцелении самовластном разслабленнаго сказал Господь слова сии к Иудеям, о том возьми себе доказательство из чтенных ныне; тамо бо Господь весьма ясно показал неизменность свою и Отца. Ибо если бы сказал Господь: учение Мое несть Отца, но Мое, то разделил бы себя от Отца, сделался бы сущим вне существа Его и чуждым смотрения. Сказавши же: учение Мое несть Мое, нo пославшаго Мя Отца, показал неизменность существа, и то, что учение сие есть учение Отца и Сына и Святаго Духа. Едино бо Слово Сын Отца, и Дух Отца, Святый Дух есть. Како Слово научит иному, како наставит странному Дух Святый? Нет сего, нет по блаженному Павлу, глаголющему: Кто весть от человек, яже в человеце, точию дух, живущий внутрь человека: тако и Божия никто же весть, точию Дух Божий, в нем пребываяй (1Кор. 2:11). И что по исцелении самовластном разслабленнаго, как я прежде сказал, изрек Господь сии глаголы, о том послушай ныне глаголющаго Господа: Едино дело сотворих, и все чудитеся. Сего ради Моисей даде вам обрезание не яко от Моисея есть, но от отец, и в субботу обрезаете человека. Аще обрезание человек в субботу приемлет, да не разорится закон Моисеев: на мя ли гневаетеся, яко всего человека в субботу сотворих здрава?. He судите на лица, нo суд праведен судите (Ін. 7:21-24). Что же по исцелении разслабленнаго сказал Господь слова сии в законе показуя их беззаконными, о том сам говорил к ним, якоже слышиши: Аще обрезание человек в субботу приемлет, и в субботу обрезуется младенец, да не упразднится осьмодневный закон: то вы, законом закон опровергая, превращаете закон, и на мя гневаетеся, яко всего человека сотворих здравым в субботу не работая, но чудодействуя. В субботу не должно работати, но быть всем праздным. Для чего же у вас, Иудеи, жена в субботу раждает, кормилица смущается и пелены разрешаются, природа очищается и жена к млекокормлению уготовляется? Жена раждает, и природа закона невредима бывает: как же Богу не чудодействовать? Сказываете мне: в субботу обрезывается человек, дабы незабвен был закон: тo как на меня за то гневаетеся, что всего человека сотворих здравым в субботу? He судите на лица, но праведен суд судите. He обинуюсь судим быть от вас, неприятели! для того, что им же судом судите, осудитеся. Кто раззоряет субботу, вы ли, обрезывающие в субботу и мечь острящие, отрезание вводящие и член обрезывающие; или я, сказавый словом: Востав возьми одр твой, и иди в дом твой? Если бы не подействовало мое слово, то разрешил бы я субботу суесловствуя. Когда же предшествовало слову дело, то почто субботу защищаете и Зиждителя поносите? He удовольствовались ли вы, о отроки Иудейские! взирая на разслабленнаго, тритцать осмь лет на одре лежащаго, и на одр обветшавший и носящий разслабленнаго нощедневную тяжесть? He досадовали ли? He сострадали ли? И ныне не терпите, чтоб хотя один час поносил одр разслабленный, и отдал ему взаимное? He должно и было и ему в недуг возгласить: обратил еси одр мой в недуге моем? Знаю, фарисеи, для чего вы негодуете. He ропщете на тo, что исцелился разслабленный, но что не можете утаить одра. Почему я, ведая мысль вашу, повелел ему нести одр, дабы, если вы умолчите, одр воспел чудотворение. Что сомневаетеся, фарисеи? Несть разслабленный чужестранец, несть маловременный. Ведаете его все при купели вашей тритцать осмь лет питавшагося. He можете сказать, якоже о слепом от рождения: Сей есть, подобен ему есть, несть сей (Ін. 9:9). Если бы не уверил вас слепый, то и его бы вы взявши повели на судилище, чем сами бы себя пред всеми постыдили. He судите на лица, но праведен суд судите. И если угодно, возвратимся вкратце и к самой истории разслабленнаго, для того что и Господь о нем воспоминает; если же Господь воспоминает, тo как мы позабудем? Кто тогда не удивляется, когда чудеса Господни повествуются? и настоящий же праздник есть Господень, Господь есть посредник, средний и праздник. Всегда же средина ограждается крайностями. Почему и стоящий праздник сугубую имел благодать воскресения. Преполовившися бо от воскресения и пятьдесятницы, воскресение показал; пятьдесятницу же как бы перстом показывает и сил обновление воспевает. Каково убо есть настоящее разслабленнаго усердие, знайте купцы слова, да воспользуетеся со всеми стяжанием духовной пользы. Воспоминайте Иоанна Евангелиста глаголющаго: По сих бе праздник Иудейский, и взыде Иисус во Иерусалим, Есть же во Иерусалимех овчая купель, яже глаголется Еврейски Вифесда, пять притвор имущи. В тех слежаше множество болящих, слепых, хромых, сухих. Бе же тy некий человек, тридесять и осмь лет имый в недузе своем. Сего видев Иисус лежаща, видящий вся прежде бытия их, и разумев, яко многа лета уже имяше в недузе, глагола ему: хощеши ли цел быти? (Ін. 5:1-3,5-6). О нетщеславнаго Господня исцеления! He приемлет того, чтобы болящие Его призывали, но приходит сам к страждущим. Будучи бо Солнце правды, на всех распространяет лучи благодеяния. Бе же во Иерусалимех во овчей купели, яже глаголется Еврейски Вифесда, пять притвор имущи, в тех слежаше множество болящих, слепых, хромых, сухих. Сие есть знаменование болезни Иудейския пять притвор, которые были наполнены больными; болезнует бо народ Иудейский пятьма чувствами: видением, обонянием, вкусом, слухом и осязанием, всем сим болезновали отроки Иудейские. Они не имели чистаго глаза, зря чудеса и презирая; не имели приятнаго вкуса, питаясь манною и ища огородины; не имели разборчиваго обоняния, предпочитая миру Господню смрад диявольский; не имели чистаго слуху, змеиными сопельми, a не Пророческими похвалениями услаждаясь; не имели содействующаго осязания, идолов богами почитая, а живаго презирая. Однако пришедый плотским своим пришесшвием Владыко Христос исправил в нем болезни телесныя и грехопадения душевныя. Предлежащий бо оный разслабленный сугубо претерпевал удручение: тело бо избавил от болезни, а душу от прегрешений. Почему и Господь, яко той и другой части Врач, и тело укрепляет и душу просвещает. Телу повелел понести одр, душу же к ношению добродетели определяет. Что бо Господь, видя разслабленнаго онаго, рекл к нему, якоже все ведает: Хощеши ли цел быти? Но сим Господа дети Еврейския упрекали, сказывая: аще бы Христос был Бог, то бы не вопрошал разслабленнаго: Хощеши ли здрав быти? Недугом одержим был, провел тритцать осмь лет в слабости, жил при купели, дабы удалить от себе страдание, и вопрошает его: Хощеши ли здрав быти, каков есть Бог вопрошаяй? Однако Господь не яко не ведая вопрошает, но яко хотя во всем подать исцеление. Если бы только тело было недугом одержимо, то Господь никак бы не сказал к разслабленному: Хощеши ли здрав быти? ведая, что он хощет того, чего хощет. Но Поелику были грехопадения душевныя, для того вопрошает разслабленнаго, сказывая: Хощеши ли цел быти? To есть предостерегает его, чтобы он не грешил напоследок. Аще хощеши быти цел, дай согласие и приими исцеление, ничего бо я не ищу нуждою, Аз бо есмь древле глаголавый чрез Пророка: Аще хощете и послушаете мене, благая земли снесте: аще же не хощете, ниже послушаете, мечь вы пояст (Іс. 1:19-20). Понеже убо человек есть животное самовластное, и разслабленный был душею разстроен, для того Господь, чем бы не подать безмезднаго врачевания вопрошает его, прося согласия, и сказывая: Хощеши ли цел быти? He совсем о плотских вопрошает Господь, сказывая: Хощеши ли цел быти? каким образом не вопрошал ни кровоточивой, ни прокаженнаго, ниже слепых. Когда же узнал немощь, вопросил, хотя получить согласие; если же бы не услышал согласия, не подал бы исцеления.
Но скажет кто-нибудь: что убо, неужели и два слепца носили на себе греховные знаки, что и их вопросил Господь, сказывая: Что хощете, да сотворю вам? Heужели и написанные оные два слепца в Божественных благовествованиях слепотствовали телесными глазами, и не видели душевным зрением Господа? He имели совершеннаго познания, сомневались о исповедании, для того и Господь отлагает и исцеление, чтоб утвердить их веру. Но скажет кто-нибудь: осуждаешь слепцов, они были верные мужи. Нет, но как только услышали, что Господь грядет, то и возгласили, сказывая: Помилуй нас, Господи Сыне Давидов (Мф. 9:27). Сколь убо были грешные, гласом сим возопившие, послушай противоречущий. За сей глас, который они при первом случае сказали, и излечение Господь отсрочил; для того что прося, сказали: Помилуй ны, Сыне Давидов. Какой сын Давидов имеет такую силу, которая бы творила чудодействия таковыя? Прекрасный ли Авессалом? Но явился отцеубийцею. Вожделениям ли последующий Амнон? Но насильствовал сестру свою. Премудрый ли Соломон? Но наконец погиб; понеже убо так, как к сыну Давидову, а не к Богу пришли, разсуждая об Нем как о сильном и знающем враче, а не о преславном Боге: то когда вопили слепцы: Помилуй ны, Сыне Давидов, Он не дал им ответа, дабы приуготовить к умножению своей веры. Почему слепцы, получивши отрочивание, по душе просветились, и по немногом времени, как только узнал Господь, что они по душе просветились и приняли светильника веры, вопросил сказывая: Веруете ли, яко могу сие сотворити? Что убо успевающие слепцы сказали? Ей Господи (Мф. 9:28). Не к тому уже говорят: Ей Сыне Давидов. Воспомянули отсрочивание; почему о том исповедывают сказывая: Ей Господи, веруем, яко можеши сие сотворяти. Наконец, показуя Господь, что они успели верою, отвещал сказывая: По вере вашей будет вам (Мф. 9:29). Напротив того если бы не успели верою, не пoлучили бы прозрения. По той причине и здесь Господь, как разслабленный был душевно испорчен тлением греховным, вопрошает его сказывая: Хощеши ли цел быти? Разслабленный же, не ведая, кто есть глаголяй, ответствовал Господу: Хощу цел быти, Хорошо ты вопросил, хощу. Но уже не хощу; многоразличнаго бо желая, ничего не получил. Впрочем чего хощу, того не получаю; хощу быть здрав, обветшавший одр, гроб есмь многоречивый; умер я в жизни, не надеясь ничего получить новейшаго, все меня клянут; тритцать осмь лет как я живу при купели, и никто о мне не соболезнует. Продается дар, корыстуются оным дети Фарисейския; един в лето очищается, и когда надобно предпочитать перваго, предпочитается кто богатее; сомнительная купель, неправедная настоящая. Но будет ли какое-нибудь праведное смотрение в том, чтобы воды не продавали, но всем давали независтно? Господь же к разслабленному: почто в едином месте лежа, мыслию приближаешься, разговариваешь со мною как с незнающим? He уже ли я, владея купелию, не знаю произшествий? Знаю продажу Иудейскую. Для того я пришел переменить купель, и ныне ее оставлю и произведу купель крещения. В сей един во всякое лето очищается, а в оной безчисленное множество всякой день возродится. В сию посылал я Ангела, а в оную сниду я, Творец Ангелов. Почему ответствуй мне на запрос: Хощеши ли цел быти? то есть, веруешь ли, яко в сих силен есмь тебе глаголяй? Разслабленный же, мало воздохнув и узнав владычество Господне, но придержась еще обыкновения, ответстствовал, сказывая (о чем знающии явственно ведаете): Ей Господи, человека не имам, да егда возмутится вода, ввержет мя в купель: егда же прихожду я, другий прежде мене слазит (Ін. 5:7). Господь же к разслабленному: что пустословишь, разслабленне! довлеет тебе знать, что я Господь; не умствуй много, не смотри на возмущение купели, смятошася вся дела Иудейская; имей восьмину моего источника; ведаю, чего ищеши. Хотя же ты и человека не имаши, так предстал я тебе Бог вочеловечивыйся; для того послушай мене, и востав, возьми одр, и иди в дом твой. Напади на Иудеев, порази диявола, потреби противников, удостоверь зломыслящих, раззори праздник субботы, носи одр против заповеди. Сие услышав разслабленный, и свободившись вдруг от страдания словом Господним, исполнил повеление, носил одр, и Иудеев, хотящих запретить субботою, и сказывающих: He подобает тебе носити одра твоего, понеже суббота есть (Ін. 5:10), прогнал от себя, яко исполняющий повеление повелевшаго, говоря к ним: Сотворивый мя здрава, тoй ми рече, возьми одр твой и ходи (Ін. 5:11). Когда же беззаконные Иудеи обвиняли Господа и вопросили: кто есть тебя исцеливый и повелевый носити одр свой? и притом по подобию псов злословили исцелившаго: то исцеливший продолжал свидетельственне препираться с убийцами. Обретает бо его по сем паки Господь, и глаголет к нему: Се здрав еси и к тому не согрешай, да не горше что ти будет (Ін. 5:14). Видиши ли, возлюбленне, сколь долгое время одержим был недугом за согрешения? Обратимся убо и мы, да свободимся от временнаго сего мучения, и убежим вечной геэнны, во Христе Иисусе Господе нашем, Ему же слава и держава во веки веков. Аминь.
