Преподобномучениця Февронія діва

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 25-й день

Преподобномучениця Февронія діва постраждала в часи царювання Діоклітіана (284–305). Вона виховувалася в монастирі в місті Сиваполі, що в Ассирійській області. Настоятелькою обителі була ігуменя Врієна, тітка святої Февронії. Вона, піклуючись про спасіння Февронії, призначила їй суворіший спосіб життя, ніж іншим інокиням.

За уставом обителі щоп’ятниці сестри залишали свої послухи і весь день проводили в молитві й читанні Святого Письма. Зазвичай ігуменя доручала читання святій Февронії.

Слава про її благочестиве життя поширилася містом. Знатна молода вдова Ієрія, язичниця, стала відвідувати святу Февронію. Під впливом її настанов і молитов вона прийняла Святе Хрещення і привела до Христової віри своїх батьків та родичів.

Діоклітіан направив до Ассирії для винищення християн загін воїнів на чолі з Лисимахом, Селином і Примом. Селин, дядько Лисимаха, вирізнявся жорстокістю щодо християн, а Лисимах був прихильний до них, адже його мати намагалася передати синові любов до християнської віри і померла християнкою. Лисимах домовився зі своїм родичем Примом у міру можливості звільняти християн із рук мучителів.

Коли загін воїнів наблизився до обителі, насельниці віддалилися із неї, аби сховатися. У монастирі залишилися лише ігуменя Врієна, її помічниця Фомаїда і свята Февронія, яка тоді тяжко хворіла. Ігуменя сильно сумувала, що її племінниця потрапить в руки мучителів, котрі могли вчинити наругу над нею, і палко молилася, щоб Господь зберіг її та укріпив у сповіданні Христа Спасителя.

Селин наказав привести до нього всіх інокинь обителі. Прим з загоном воїнів не знайшов нікого, окрім двох стариць і святої Февронії. Він шкодував, що й вони не сховалися, і запропонував інокиням піти. Але вони вирішили не покидати місце своїх подвигів і покластися на волю Господню.

Прим розповів Лисимаху про надзвичайну красу святої Февронії і порадив одружитися з нею. Лисимах відповів, що не бажав спокушати дів, присвячених Богові, і попросив Прима сховати де-небудь інокинь, які залишилися, аби вони не потрапили до рук Селина.

Один із солдатів підслухав розмову і доніс Селину. Святу Февронію зі зв’язаними руками та ланцюгом на шиї привели до воєначальника. Той запропонував їй відмовитися від віри у  Христа і принести жертву язичницьким богам, пообіцявши почесті, нагороди і шлюб з Лисимахом. Свята діва твердо й безстрашно відповіла, що має Безсмертного Нареченого і не проміняє Його ні на які земні блага.

Селин піддав її жорстокоим тортурам. Свята молилася: «Спасителю мій, не залиш мене в цю страшну годину!» Мученицю довго били, і кров струмилася із її ран. Щоб посилити страждання святої Февронії,  її повісили на дереві та розпалили під нею багаття. Муки були такі нелюдські, що народ став голосно вимагати припинення катування ні в чому не винної дівчини. Проте Селин продовжував знущатися і глузувати з мучениці.

Свята Февронія мовчала. Від слабкості вона не могла сказати ні слова. Розлючений Селин накзав вирвати їй язик, вибити зуби, відрізати груди і, врешті, відтяти обидві руки і ноги. Люди не виносили жахливого видовища та йшли з місця мук, проклинаючи Діоклітіана і його богів.

Серед народу були інокиня Фомаїда, яка згодом докладно описала мученицький подвиг святої Февронії, і учениця святої діви Ієрія. Вона вийшла із натовпу та привселюдно докорила Селину за безмірну жорстокість. Він наказав схопити її, однак, дізнавшись, що Ієрію як знатну жінку небезпечно піддавати катуванню, облишив її, сказавши: «Своїми промовами ти накликаєш на Февронію ще більші муки». Зрештою, святій мучениці Февронії відсікли голову.

Залишивши місце страти у сльозах, Лисимах закрився у своєму приміщенні. Селин же збирався обідати, але не міг прийняти їжу й ходив покоями свого палацу. Раптом, поглянувши вгору, він втратив мову, замичав подібно до вола, упав і, вдарившись об мармурову колону, розбив собі голову й одразу помер. Коли Лисимах довідався про це, то сказав: «Великий Бог християнський, Він гідний шанування, тому що помстився за невинну кров!» Він приготував ковчег, вклав у нього розсічене тіло мучениці та відніс до монастиря.

Ігуменя Врієна знепритомніла, побачивши понівечені останки святої Февронії. До вечора вона отямилася й звеліла відчинити монастирські ворота, аби всі могли прийти поклонитися святій мучениці і прославити Бога, Який дарував їй таке терпіння в стражданнях за Христа Спасителя.

Лисимах і Прим тоді ж зреклися ідолопоклонства і прийняли Хрещення та іноцтво. Ієрія ж передала своє багатство до монастиря і просила ігуменю Врієну прийняли її до обителі замість святої Февронії.

Щороку в день мученицької кончини святої Февронії в обителі завжди відбувалися урочистості. Під час всенічного бдіння сестри завжди бачили святу Февронію, котра займала своє звичне місце у храмі. Від мощей мучениці звершувалися численні чудеса і зцілення. Її житіє було написане очевидицею її подвигу інокинею Фомаїдою.

363 року мощі святої Февронії були перенесені до Константинополя. Окрім того, невдовзі після її кончини святий Яків, єпископ Нізибійський, створив церкву і переніс до неї частку мощей святої мучениці.

Тропарі, кондаки, молитви та величання