Cвященномученик Симеон, єпископ Персидський, і з ним мученики Авделай та Ананія пресвітери, Хусдазат (Усфазан) євнух, Фусик, Азат, мучениця Аскітрея та багато інших

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 17-й день

Священномученик Симеон, єпископ Персидський, постраждав під час гоніння на християн від Персидського царя Сапора ІІ (310–381). Він був єпископом міста Селевкії — Ктезифона. Святителя оббрехали, звинувативши у звʼязках з Грецькою державою та ворожих діях проти царя.

У 344 році Сапор Другий видав указ, згідно з яким християни були обкладені тяжким податком. Коли дехто із них відмовився його платити, це було представлено як бунт і цар розпочав жорстоке гоніння на християн. Святого Симеона як уявного ворога Перського царства привели на суд у залізних кайданах разом з двома пресвітерами Авделаєм і Ананією. Коли єпископ не поклонився цареві, той спитав, чому він не віддав йому почестей. Святитель відповів: «Раніше я вклонявся твоєму сану, тепер же, коли я приведений для того, щоб зректися мого Бога й відступити від своєї віри, мені не годиться тобі кланятися».

Цар став переконувати його поклонитися сонцю, погрожуючи в іншому разі зовсім винищити християнство в країні. Але ні переконання, ні погрози не похитнули мужнього святителя, і його повели до темниці. Дорогою святого Симеона побачив євнух Хусдазат (Усфазан), колишній наставник царя. Він встав і поклонився єпископові, але той відвернувся від нього та докорив йому, що Хусдазат, хоча був християнином, через страх перед царем поклонився сонцю. Євнух щиросердно розкаявся в цьому, перевдягнувся в грубий одяг, сів біля дверей палацу і став гірко плакати: «Горе мені, як я постану перед Богом моїм, Котрого зрікся? Ось — Симеон, і той відвернувся від мене!»

Цар Сапор дізнався про сум свого улюбленого вихователя і запитав його, що сталося. Хусдазат відкрито сказав цареві, що гірко розкаюється у відступництві від християнської віри й не поклонятиметься більше сонцю, а поклонятиметься лише Єдиному Істинному Богу. Правитель здивувався такій раптовій рішучості старця і ласкаво переконував його не зневажати богів, котрим поклонялися їхні предки. Усфазан, однак, був непохитним, і за сповідання християнства його було засуджено на смерть. Він звернувся з проханням, щоб глашатаї сповістили всьому народу, що він вмирає не за злочин перед царем, а як християнин, і воно було виконане.

Довідавшись про кончину мученика Хусдазата, святитель Симеон зі сльозами віддав дяку Богові. Коли ж його знову викликали до царя, він знову відмовився поклонитися язичницьким богам і сповідав віру в Господа Іісуса Христа. Розгніваний цар звелів на очах у святого усікти мечем всіх християн, які перебували в темниці.

Раби Христові йшли на смерть безстрашно, і, отримавши благословення від єпископа Симеона, схиляли голови під меч. Так був обезголовлений і священник Авделай. Коли настача черга священника Ананії, він завагався, і тоді вельможа Фусик, таємний християнин, виголосив: «Не страшися, старцю, закрий очі, і ти одразу побачиш Божественне світло Господа нашого Іісуса Христа». Таким чином про сповідання ним християнства стало відомо, і цар Сапор наказав вирвати йому язик та здерти з нього шкіру. Разом зі святим Фусиком мук зазнала і його донька Аскітрея.

Останнім прийняв мученицьку смерть святитель Симеон († 13 апреля 344 року). Страти християн тривали всю Пасхальну седмицю, до 23 квітня. Мученицьку кончину прийняв євнух Азат, близький до царя сановник. Згідно з джерелами, постраждали за Христа тоді тисяча мучеників, потім прийняли мученицьку смерть ще сто, а згодом ще сто пʼятдесят мучеників.