Без категорії

Страждання святих Теопемпта і Теони

Місяця січня в 5-й день

Диоклитіян-цар у перший рік свого на християн гоніння пішов з Риму, увійшов у град Никомидійський і, зробивши там ідолів багато, поклонявся їм. По кількох днях взятий був на передмісті чоловік Божий Теопемпт, єпископ [він-бо перший постраждав на початку гоніння від нечестивого Диоклитіяна], і коли був представлений тому цареві, сказав: “Не є богами ті, яким ти покланяєшся, срібні чи золоті, дерев’яні чи кам’яні, бо ані дихати не можуть чи говорити, ані щось добре зробити чи погане. Всемогутній небесний Бог — Він створив Небо і Землю, море разом і все, що на них є”. Коли те й більше про віру християнську говорив святий, цар, розгнівавшись, сказав йому: “Не кликав тебе багато слів говорити, але щоби зразу, багатослів’я покинувши, приніс жертву богові Аполонові”. Відповів святий Теопемпт, кажучи: “Я таким богам ніколи не принесу жертви ані не боюся жертв твоїх, написано-бо є: “Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не може убити”[1]. Ти ж , маючи владу над моїм тілом, що хочеш, роби”. Тоді цар звелів розпалити піч, щоб у неї єпископа святого вкинути. Розпалювали-бо воїни піч дуже, з ранку аж до полудня, і сказав до них єпископ святий: “Зупиніться трошки, і я явлю вам силу Господа Бога мого, за його ж Ім’я святе та піч розпалюється на мене”. Те сказавши, вкинувся у піч вельми гарячу і сів у ній посередині. Ті ж, думаючи, що він зразу згорів і загинув, пішли. Опівночі встав святий муж з печі, увійшов у ложницю царську, бо двері всі йому самі по собі відчинялися, і, збудивши царя, сказав: “Я Теопемпт, єпископ, чоловік Ісуса Христа, не помер так, як ти звелів мене заморити, але ось живий є”. Те сказавши, пішов знову в піч. Цар же, бачивши святого і слова його чувши, настрашився і був наче німий з великого страху. Коли ж настав ранок, прикликав воїнів своїх і сказав: “Не вкинули християнина того в піч розпалену, його ж вкинути вам я звелів”. Сказали воїни: “Зробили, пане, як ти велів, вкинули його, і, згорівши, загинув учора”. Тоді Диоклитіян, вставши, пішов з воїнами і, перед піччю ставши, чув святого єпископа, який співав і славословив Бога посеред розпаленої печі, і здивувалися вельми. Коли ж вийшов святий з печі неушкоджений, сказав цар до прислуги: “Дивіться, яку силу мають чари християнські. Чув я, що в ім’я якогось Ісуса чари свої здійснюють”. І звелів в ту ж годину взяти пса і вкинути в піч — бачити хотів, чи не згорить пес, як же не згорів єпископ чудесно, — і зразу пес згорів. Бачивши те, цар сказав до чоловіка Божого: “Натисну на тебе більшими муками, як на нечестивого, тому що пізнав тебе як звабника і волхва”. І звелів його в тісній замкнути темниці й не давати йому хліба ні води аж до дня, в який захоче його перед народом судити. І перебував чоловік Божий у темниці тій двадцять і два дні без їжі і пиття, Богом підкріплюваний. Коли минули ті дні, сказав цар воїнам своїм: “Ходімо подивимося, чи живий ще той християнин, чи вже помер”. Його ж знайшовши живим і лицем веселим, наче його царським обідом пригостили, розгнівався Диоклитіян, вивів з темниці блаженного єпископа і, роздерши на собі одяг свій, сплеснув руками своїми, кажучи: “Прийдіть і подивіться, якими є чари християнські”. Блаженний же єпископ сказав: “Доки, окаянний, осліплене матимеш серце й не пізнаватимеш Бога істинного, у Якого я вірую? Він-бо дає мені силу і міць, поки переможу тебе, і, твоє перемігши катування, ні за що не маю муки”. Цар же, те й тому подібне чуючи від нього, звелів виколоти йому праве око й у праву руку йому вкласти — і так відвести знову до темниці. Коли там молився святий, світло велике засіяло йому в пітьмі і зразу зіниця святого його виколеного ока відкрилася і була ціла та здорова, як і друга. Те довідавшись і бачивши, цар розгнівався більше і сказав: “Клянуся царством Римським і великим Аполлоном, ніяк же не заспокоюся, допоки не прикличу спершу найсильнішого волхва, який зможе всі твої хитрощі й чари зруйнувати”. Те сказавши, знову звелів його відвести до в’язниці. І послав послання своє у всі кінці землі своєї, щоб, коли який знайдеться волхв, що може зруйнувати волхвування християнське, нехай прийде до нього швидко і прийме від нього великі дари та великі почесті. І прийшов один волхв на ім’я Теона, який, ставши перед лицем Диоклитіяна, сказав: “За велінням вашим царським прийшов швидко зруйнувати чари християнські, і нема в мені неправди перед тобою”.

Те чувши, цар утішився і сказав: “Є в мене в темниці князь один християнський, його ж чари коли зруйнуєш, великі від нас приймеш почесті”. Сказав йому Теона: “Хай зробить християнин той якусь силу переді мною, і я, коли ти дивитимешся, всі його зруйную дії”. Утішився-бо цар за слова такі, сказав до нього: “Хотів би я спершу від тебе якесь знамення бачити”. Теона ж сказав: “Хай приведуть сюди вола найлютішого”. І коли той приведений був, Теона якісь слова у вуха волові прошептав — і зразу віл розпався на дві частини, і кожна частина окремо була. Тоді дивувався цар, кажучи: “Справді ти здатний зруйнувати волхвування християнські”. Теона ж, волхв, сказав до царя: “Трохи зачекай і пізнаєш чудесно зроблене діло, о царю”. Те сказавши, звелів принести собі мірила і поклав на них вола частини, і виявилися обидві рівні. Скоро-бо Диоклитіян звелів привести перед себе святого Теопемпта, єпископа, і, поставивши його проти волхва, сказав йому: “Знаючи, що ти волхв і звабник, прийшов цей волхв із краю єгипетського, і хочу я довідатися, хто з вас є у волхвуваннях сильніший”. Тоді Теона сказав до єпископа: “Дві хитрості нині чарівного вчення здійсню на тобі, і, якщо тобі не пошкодять, повірю і я у Бога твого”. І зробив два млинці круглі з муки чарівної, дав єпископу з’їсти. Той же, взявши, з’їв, і стало солодким в устах його, наче мед, й анітрохи йому не пошкодило. Бачивши ж те, Теона здивувався і сказав: “Ще одну чудесну чарівну хитрість на тобі здійсню, і якщо тобі не пошкодить, повірю у Бога твого”. І, взявши чашу води, поклав у неї якесь смертоносне зілля і прикликав імена найсильніших богів, щоб сильніша була отрута, і подав святому випити. Коли те святий випив без шкоди, Теона скоро припав до ніг святого єпископа, кажучи: “Нема иншого Бога, на якого можна покладатися, окрім одного Ісуса”. Тоді сказав до царя: “Я є християнином і Розп’ятому поклоняюся”. Цар же, те чуючи, збентежився вельми і крикнув, кажучи: “Великі є, через волхвування здійснювані, чари християнські”. І звелів обох вести до темниці, де ж святий єпископ, Теону віри научивши, переіменував його на Сисінія, тобто “розуму сповненого”, бо чистим серцем розумів і пізнав Христа Бога і Господа, й охрестив його там.

Наступного ж дня звелів цар святого єпископа привести перед себе і, схиливши шию, сказав до нього: “Вітаю тебе, учителю волхвів”. И умовляв його словами багатьма до еллінського нечестя. Коли ж святий богам принести жертви не захотів, звелів простягнути його на землі горілиць і до чотирьох дерев за руки й ноги прив’язати, принести ж частину зруйнованого стовпа кам’яного немалу, яку ледве вісім чоловіків нести змогли, і покласти на животі святого. Але коли молився єпископ святий, зразу той камінь, що на животі лежав, сам по собі піднявся, відкинувся від нього далеко, десь на п’ятнадцять ліктів. Тоді Диоклитіян звелів повісити його за ноги стрімголов і другий камінь важкий повісити на шиї його, і залишив святого, що так висів від ранку до третьої години дня. Тоді раптом звелів зрізати шнур, яким святий повішений за ноги висів, щоб так, раптово впавши, камінним тягарем голову розбив і шию зламав, і згубно помер. І коли те зробили, святий єпископ силою Божою став просто на ноги свої. Після цього кат дав на нього вирок смертний, якого ж радісно прийнявши, святий велегласно сказав: “Благословен Бог і Отець Господа мого Ісуса Христа, Який сподобив мене досягнути того дня, якого я у всі часи прагнув. Молю-бо тебе, Господи, пом’яни мене завжди і в цю годину”. Те сказавши, схилив коліна, й усічена була його голова, переставився у мирі і в троїчному сповіданні. Після того звелів цар привести перед себе Теону, волхва, який увірував у Христа. Його ж, коли ні ласкою, ні погрозами до жертв ідольських схилити не зміг, звелів вкинути у яму глибоку і землею засипати. Приведені ж були дикі коні й топтали землю, сипану на святого у яму. Так Теона святий, землею засипаний, перейшов до Господа. Здійснили подвиг свій страдницький святі мученики Теопемпт, єпископ, і Теона, він же і Сисіній, через Диоклитіяна, царя в Никодимії, коли царює у всіх і над усіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і святим Духом Слава навіки. Амінь.


[1] Євангеліє від Матвія
10:1 И призвав двенадцать учеников Своих, Он дал им власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь.
10:2 Двенадцати же Апостолов имена суть сии: первый Симон, называемый Петром, и Андрей, брат его, Иаков Зеведеев и Иоанн, брат его,
10:3 Филипп и Варфоломей, Фома и Матфей мытарь, Иаков Алфеев и Леввей, прозванный Фаддеем,
10:4 Симон Кананит и Иуда Искариот, который и предал Его.
10:5 Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите;
10:6 а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева;
10:7 ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное;
10:8 больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте.
10:9 Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои,
10:10 ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания.
10:11 В какой бы город или селение ни вошли вы, наведывайтесь, кто в нем достоин, и там оставайтесь, пока не выйдете;
10:12 а входя в дом, приветствуйте его, говоря: мир дому сему;
10:13 и если дом будет достоин, то мир ваш придет на него; если же не будет достоин, то мир ваш к вам возвратится.
10:14 А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших;
10:15 истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому.
10:16 Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби.
10:17 Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас,
10:18 и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками.
10:19 Когда же будут предавать вас, не заботьтесь, как или что сказать; ибо в тот час дано будет вам, что сказать,
10:20 ибо не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас.
10:21 Предаст же брат брата на смерть, и отец - сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их;
10:22 и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
10:23 Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой. Ибо истинно говорю вам: не успеете обойти городов Израилевых, как приидет Сын Человеческий.
10:24 Ученик не выше учителя, и слуга не выше господина своего:
10:25 довольно для ученика, чтобы он был, как учитель его, и для слуги, чтобы он был, как господин его. Если хозяина дома назвали веельзевулом, не тем ли более домашних его?
10:26 Итак не бойтесь их, ибо нет ничего сокровенного, что не открылось бы, и тайного, что не было бы узнано.
10:27 Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях.
10:28 И не бойтесь убивающих тело, души́ же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
10:29 Не две ли малые птицы продаются за ассарий*? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего;
10:30 у вас же и волосы на голове все сочтены;
10:31 не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц.
10:32 Итак всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным;
10:33 а кто отречется от Меня пред людьми, отрекусь от того и Я пред Отцем Моим Небесным.
10:34 Не думайте, что Я пришел принести мир на землю; не мир пришел Я принести, но меч,
10:35 ибо Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее.
10:36 И враги человеку - домашние его.
10:37 Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня;
10:38 и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня.
10:39 Сберегший душу свою потеряет ее; а потерявший душу свою ради Меня сбережет ее.
10:40 Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня;
10:41 кто принимает пророка, во имя пророка, получит награду пророка; и кто принимает праведника, во имя праведника, получит награду праведника.
10:42 И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
Мв. 10
, [28].