Преподобний Даниїл Переяславський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 7-й день / травня на 23-й день – Собор Ростово-Ярославських святих

Преподобний Даниїл Переяславській, у миру Димитрій, народився в місті Переяславлі (нині Переславль-Заліський) від благочестивих батьків Константина і Феодосії. З юних літ він прагнув до строгих християнських подвигів. Одного разу, почувши житіє преподобного Симеона Стовпника, Димитрій дістав волосяний мотузок і таємно обв’язався ним для наслідування подвигу преподобного. Мотузок врізався в його тіло. Коли батьки вмовляли Димитрія зняти мотузок, маленький подвижник просив своїх батьків: «Дайте мені постраждати за гріхи мої».

Пізніше Димитрій отримав освіту у монастирі, де ігуменом був їхній родич, всіма шанований старець Іона. Тут зажевріла у вразливій душі Димитрія любов до чернечого життя. Проте, боячись, щоб батьки і родичі не перешкодили виконанню його наміру, він разом зі своїм братом Герасимом таємно пішов у монастир преподобного Пафнутія Боровського. Димитрій, прийнявши чернечий постриг з ім’ям Даниїл, під керівництвом досвідченого старця святого Левкія Волоколамського прожив у цьому монастирі десять років.

Згодом преподобний Даниїл повернувся на батьківщину, до Переяславля, і поселився в Горицькому монастирі. Спочатку він був просфорником, потім його висвятили в священний сан. До нього почали приходити на сповідь та за духовними порадами.

Як майстерний лікар, преподобний Даниїл зціляв душевні рани, і ніхто не йшов від преподобного невтішеним і без душевної користі. Але особливо серце його було відкрите мандрівникам і людям, пригніченим різними бідами, – вони завжди знаходили у нього допомогу і спасительне слово утіхи.

Преподобний Даниїл звершив особливий подвиг любові до ближнього – померлих, вбитих, замерзлих бідняків він на своїх руках приносив на загальну братську могилу для бідних, що називалася скудельницею. Там відспівував і поминав завжди під час служіння Літургії. Місце це добре було видно із монастиря. Часто виходив преподобний вночі із келії і дивився в той бік, де було видно ряд загальних могил скудельниці. Він говорив собі: «Скільки серед похоронених тут угодників Божих? Їх негідний весь світ…» І Бог вселив йому думку влаштувати при скудельниці церкву, щоб поминалися в ній душі тих, хто там лежить.

Преподобний Даниїл почав будівництво храму для поминання похованих на честь Всіх святих. Навколо храму декілька ченців збудували собі келії, утворивши таким чином невеликий монастир.

Щодня преподобний Даниїл приходив із Горицького монастиря, в якому він ще залишався насельником, до створеної ним нової обитель наставляти ченців у чернечих чеснотах, брати участь у сумісних службах і будівництві нових монастирських будівель та храмів.

У 1525 році з волі великого князя преподобний Даниїл перейшов настоятелем до свого монастиря. Одна із головних заповідей, яку виклав ченцям новий настоятель, закликала, окрім постійної молитви за душі похованих у скудельниці безвісних християн, приймати всіх мандрівників, убогих і голодних. Бідняки й жебраки завжди знаходили в обителі притулок і одержували милостиню. Знаючи любов преподобного до нещасних, багато хто приносив до воріт монастиря хворих та покалічених і залишав їх там.

Святий Даниїл приймав всіх убогих і з радістю годував, одягав і лікував їх. Під час голоду, коли в монастирській житниці залишалося хлібу на декілька днів, він віддав його убогій вдові з дітьми, і відтоді в нагороду за милосердя преподобного мука в житниці з волі Божої не зменшувалася протягом всього голоду.

Святий Даниїл одержав від Господа дар чудотворіння. Багато хто дивувався з його прозорливості, уміння читати таємні помисли і бачити події на відстані. За його молитвами хворі одужували, а розбійники приносили покаяння.

Передчуваючи наближення кончини, преподобний Даниїл постригся у велику схиму і, скликавши своїх учнів, дав їм останнє повчання:

«Отці і братія, Богом зібране стадо! Всіма силами зберігайте Божественні заповіді та передання святих отців; не забувайте своєї обітниці під час постригу, любіть один одного, терпіть немочі безсильних … особливо ж бережіть чистоту душевну і тілесну, завжди майте в душі плач про смертну годину і про подяку кожному у справах його…»

Тропарі, кондаки, молитви та величання