Святитель Софроній, патріарх Єрусалимський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 11-й день

Софроній святий, чесноті тезоіменитий, народився в Дамаску від батьків благочестивих і чеснотливих, їхні ж імена — Плінфос і Міра, які знатними були громадянами. З юності своєї цей блаженний Софроній відповідного до імені свого дотримувався життя, люблячи премудрість духовну і зовнішню та пильнуючи дівственну чистоту свою з утроби материнської цілою і непорочною. Вони ж обидві — премудрість духовна і дівственна чистота — ціломудреністю іменуються, знову ж за словом святого Іоанна Ліствичника: “Ціломудреність є спільним всіх чеснот найменуванням”. Їх же всіх був уважним шукачем ціломудрений Софроній. Навчився ж спочатку зовнішньої філософії, через те й Софістом прозваний був, тобто премудрим. Те-бо йменування — Софіст — в ті часи було шановане, і найкращих філософів ним називали, як колись Ліванія Софіста, відомого святому Василію Великому. Тоді Софроній блаженний після філософії зовнішньої хотів духовну здобути премудрість — обходив монастирі й відлюдництва пустельні, збираючи від богоугодних отців для душі своєї користь. Прийшов же і до святого града Єрусалима і, обходячи монастирі, які були навколо, до киновії Великого Феодосія увійшов, де зустрів ченця Іоанна, якого звали Мосхос і Євірат, пресвітера саном, мужа доброчесного та вельми вправного і в зовнішній, і у внутрішній премудрості. І пристав до нього Софроній усім серцем, як син до батька і учень до вчителя, наслідуючи його у всіх путях його аж до кончини його, ходячи по монастирях і пустелях з ним разом, і відвідуючи святих отців, і їхні житія записуючи задля користі — як же їхня книга “Лимонар”, або “Квітник”, названа, на Сьомому Вселенському Соборі засвідчена, показує відкрито. У тій книзі вчитель називає святого Софронія часто Софістом, бо рівний йому в ученні філософському, і не лише ж Софістом, а деінде і паном своїм, а деінде і батьком преподобний той Іоанн блаженного Софронія називає. Не мав-бо його за учня, а за друга, і супутника, і співтрудолюбця, життям видатного. До того ж і передбачив духом, що має той стати пастирем великим і стовпом церкви Христової непохитним. З тим-бо преподобним Іоанном святий Софроній ще перед постриженням своїм жив спершу в Палестині досить, у тій же Великого Феодосія киновії, і в пустелі Йорданській, і в монастирі, названому Новий, що його святий Савва створив. Тоді обидва, Іоанн і Софроній, залишивши Палестину через страх перед наступом персів, відійшли в краї Антіохії Великої, бо в ті часи перський цар Хозрой-молодший повстав боротьбою на Грецьку землю, з такої причини: Фока-кат [як же про те Никифор, історіограф грецький, просторо пише] убив Маврикія — царя грецького — і захопив престол царський. Маврикій же цар перед тим був Хозроєві перському великим благодійником, бо, коли вигнаний був Хозрой із Перського царства і до Грецької землі втік, Маврикій став йому замість батька і поміг йому багатствами царськими та силою військовою посісти знову престол у Персії, і укладений був мир вічний та міцний між греками й персами. Коли ж почув Хозрой про убивство благодійника свого — царя грецького Маврикія, зжалився вельми над ним і, розірвавши мирні з греками договори, почав помсту чинити за вбивство Маврикія. І найшло військо перське на багато країв грецьких, найбільше тоді на Сирію, Фінікію і Палестину, і полонило їх. Тоді святі отці, які в тих краях проходили життя посницьке, покинувши монастирі і пустельне своє перебування, втікали, хто куди міг. У той-бо час і ці два святі отці — Іоанн і Софроній — із Палестини пішли, а після відходу їхнього взяли перси святий град Єрусалим і Чесне Животворящого Хреста Христового Древо зі святішим патріархом Захарієм полонили, і чотирнадцять років перебувало воно в полоні у Персії — на превелику для цілого християнства скорботу і жаль. Перед полоненням Єрусалима ці святі в Антіохійські, як же мовилося, зайшли краї, за звичаєм своїм, подібно до бджіл, які літають по квітах і мед збирають, обходили всі місця, де про добродійних отців чули, і збирали солодше за мед душі вдосконалення, наче в стільники медові, складали писанням у вищезгадану свою книжицю, “Лимонар” названу. Коли ж і туди перська наблизилася рать, відплили до Єгипту й Александрії, де ж подібне до першого робили. Що здобули, видно з того, що останньому християнському роду після себе залишили користь, написавши багатьох святих отців діяння і висловлювання, які самі очима своїми бачили та вухами чули. Був же ще не пострижений у чернечий образ святий Софроній тоді, коли до Александрії зайшов, про що сповіщає глава шістдесят дев’ята Лимонару їхнього, де ж учитель Софронія, Іоанн Євират, каже таке: “Прийшов до Александрії я і кир Софроній, брат мій, перед постриженням його, і йшли до авви Палладія, мужа добродійного і раба Божого”. І знову у главі сто десятій він же говорить: “Я і пан мій Софроній ішли до Лаври, яка від Александрії за вісімнадцять поприщ, до старця одного вельми добродійного, родом єгиптянина. І сказав я старцеві: “Пане авво, скажи нам слово, як маємо жити один з одним, бо кир Софіст [Софроній] хоче відректися світу і стати ченцем”. Тоді сказав нам старець: “Добре робите, діти, покинувши мирське задля спасіння душі своєї, сидіть у келії, безмовствуючи й пильнуючи ум, і молячись безперестанно, і надію маючи на Бога, — і дасть Він вам розум Свій і просвітить розум ваш”. Звідси ще дивніша чеснота святого ціломудреного Софронія, бо, мирянином будучи, такий труд шляху монастирями і пустелями довгий час підіймав і таке докладав старання та дбання про віднайдення корисного, як наставитися на путь спасіння. І перед постриженням у чернецтво вже досконалим ченцем виглядав, чернече життя в чеснотах досконало проходячи. Коли постриг його учитель, трапилася йому тілесна хвороба, від якої чекав він смерті, і видіння йому було, як же учитель його про те пише у главі сто другій, кажучи: “Був при смерті брат мій Софроній премудрий. Стояв я і авва Іоанн Схоластик, і сказав він нам: “Здавалося, що йду десь шляхом і бачу дівчат, які лик утворили переді мною і ликували, кажучи: “Добре прийшов Софроній, вінчається Софроній”. Через те дівчата ликували перед ним, що він тезоіменитий чесноті, те про нього учитель його написав. Після хвороби тої одужавши і вже в чернечому образі будучи, більше докладав трудів, турбуючись про спасіння своє та інших, — примножилася-бо тоді в Єгипті Севірова єресь. Вельми противилися єретикам Софроній і вчитель його, бо премудрі і в Божественному Писанні досвідчені були, змагалися з ними і долали їх, через те святішому патріархові Александрійському Іоанну Милостивому вельми були любі, вельми ним шановані, як щирі його друзі, котрі в боротьбі з єретиками йому допомагали і в печалях його утішали. Розповідає-бо його житіє, яке написав Леонтій, єпископ Неапольський, що святий Іоанн Милостивий мав звичай у п’ятницю сидіти біля дверей церковних, даючи до себе кожному, хто хоче, доступ безборонний і слухаючи потреби кожного, допомагаючи ж і вгамовуючи суперечки та сварки, мир творячи в людях. Якщо ж траплялося, що, коли так сидів, до нього ніхто не приходив і нічого не просив, вставав скорботний і зі сльозами відходив до дому свого, кажучи: “Нині смиренний Іоанн нічого не знайшов, нічого не приніс Богові за гріхи свої”. Блаженний Софроній [цей, про кого нам слово], друг його, утішаючи його, сказав до нього: “Справді сьогодні веселитися тобі належить, отче, бо вівці твої живуть мирно, без розбрату і сварки, як ангели Божі”. Звідси зрозуміло, в яких був святий Софроній з учителем своїм пошані й любові у того святішого патріарха.

Був же в обох цих старців звичай і старання, аби щодня від нової якоїсь речі користь одержувати, бачачи щось таке, чи чуючи, чи чогось навчившись. І трапилася їм така річ, як же про те Іоанн говорить: “Я і пан мій Софроній Премудрий ішли до дому Стефана Філософа. Жив він біля шляху, що вів до церкви Пресвятої Богородиці, яку збудував блаженний патріарх Євлогій на схід від великого Тетрафіла. Був же південь, і прийшли до дому Філософа, постукали у ворота, і сказав нам воротар: “Ще відпочиває пан мій, трохи почекайте”. Тоді сказав панові моєму Софронію: “Ідіть до Тетрафіла і там перебувайте”. Є ж те місце шанованим александрійцями, кажуть-бо, що мощі святого пророка Єремії цар Александр Македонський, із Єгипту принісши, поклав на тому місці, коли місто Александрію на свою честь будував. І, коли прийшли ми туди, нікого не зустріли, лише трьох сліпців, і в безмовності сиділи поблизу них, маючи при собі книги свої. Багато ж ті сліпці розмовляли поміж собою, казав один до іншого: “Друже, ти як осліп?” Відповів йому той: “Кораблеплавцем був у юності своїй. Коли ми плили з Африки, від довгого на море вдивляння більма зробилися на очах моїх — і я осліп”. Потім другого питали, як осліп. Сказав: “Гутником я був, обробляв якось скло необережно, обпалився і від вогненної лютості втратив зір свій”. Коли обидва сліпці причину осліплення свого розповіли, спитали третього, як той став сліпим. Відповів їм той: “Коли був молодий, зненавидів трудитися і працювати, а в лінощах жити полюбив, страстолюбним був. Не мав що їсти і почав красти й багато поганого робити. Одного ж дня бачив мертвого, якого несли на поховання, в добрий одяг одягненого, і йшов услід за тими, що несли, хочучи бачити, де покладуть його, і похований був мертвий біля церкви святого Іоанна. Коли ж настала ніч, я відкрив гроб, увійшов і скинув з мертвого все, сам лише хітон на ньому залишив. Коли я виходив із гробу, сказав мені злий мій помисел: “Повернися, візьми і хітон, добрий-бо вельми”. І я повернувся, окаянний, бажаючи скинути і хітон та залишити мертвого нагим. І ось ворухнувся мертвий, сів переді мною і простягнув руки свої, пальцями своїми обдер лице моє і видер обидва ока мої. Тоді я, окаянний, з великою бідою і болем ледве виліз із гробу. Ось розповів вам, як я осліп”. Коли ми це чули, зробив знак мені пан Софроній, і ми відійшли від них, і сказав мені Софроній: “Справді, авво Іоанне, сьогодні не треба нічого більше вчитися, досить-бо ми користі прийняли, почувши, що ніхто, зло вчинивши, утаїтися від Бога не може”. Звідси зрозуміло, як обидва святі Іоанн і Софроній піклувалися про щоденну для себе користь. Сказав-бо: “Не треба сьогодні чогось більше вчитися, достатньо сьогодні користі прийняли”, — сповіщає, що кожного дня намагалися якусь користь для себе прийняти. Там же, в Александрії, перебував Софроній блаженний, коли записав чуда святих мучеників Кира та Іоанна, віддаючи дяку за зцілення очей своїх. Коли захворів на очі і прибіг до святих тих безкорисливих лікарів з молитвою і вірою — отримав від них зцілення, яке просив, у їхній церкві в Александрії і мав до них велику ревність.

Через якийсь рік і тим єгипетським краям, де Александрія, почали надокучати напади персів, і скрута була блаженним цим отцям, Іоанну і Софронію, — втекли і звідти, бо й святіший патріарх Іоанн Милостивий через страх перед варварами віддався втечі. З ним-бо до Константина-града плисти хотіли, сіли і вони на корабель, не хотіли залишитися без нього, бо від нього відлучення не терпіли. Коли святіший патріарх у дорозі впав у хворобу і в батьківському своєму граді Алсафунті преставився, високе його життя і незліченні милостині надгробними словами премудрий Софроній, похваливши, вшанував. А після поховання патріарха пішли до старого Рима з учителем своїм Іоанном і з братами, що до них доєдналися, їх же було до дванадцяти. Там вони якийсь рік прожили, преподобний Іоанн, учитель Софронія, старий, до Господа відійшов. Преставляючись же, заповідав любому своєму учневі і синові духовному Софронію блаженному, аби тіла його не ховав у Римі, а, у дерев’яній раці замкнувши, на гору Синайську щоб відніс. Оскільки неможливо було до Синайської гори дійти через варварів, то в Палестині в киновії святого Феодосія Великого, де той Іоанн преподобний спочатку інокував, щоб поховав його мощі. І було так. Наслідуючи святого Йосифа Старозавітного, який тіло Якова до гробу отців своїх приніс, Софроній взяв із Рима тіло преподобного Іоанна, духовного батька свого, і з братами до грецьких повернувся країв. Припливши ж до Аскалона, почув, що неможливо перейти до гори Синайської через варварів, прийшов у Єрусалим, яким володіли перси. І поховав тіло отця в Феодосієвій киновії. І сам з братами своїми в Єрусалимі перебував. Посідав тоді патріарший престол Модест, замість Захарії-патріарха, котрий у Персії в полоні з хресним деревом був. Після приходу святого Софронія із Рима до Палестини невдовзі благоволив Бог святе Хресне Древо і Захарію-патріарха із полону до Єрусалима повернути, бо Іраклій-воєвода, царя Фоку убивши, а сам Грецьке прийнявши царство, воював проти перської землі й багато разів переміг Хозроєві полки, тримав у полоні його міста сім років. Тоді Сіроес, син Хозроя, убивши батька свого Хозроя і самому Перське прийнявши царство, шукав примирення з царем грецьким Іраклієм, і встановлено було царем Іраклієм в мирних угодах найперше таке: аби цар перський поступився Єрусалимом грекам і повернув Чесне Древо Хреста Святого і патріарха Захарію з ним. І було так. З великою честю через чотирнадцять років повернено було із Персії Хресне Древо, яке Іраклій-цар сам на раменах своїх приніс у святий град, як же про те у 19-й день вересня написано. І святіший патріарх Захарія свій престол прийняв. Але через декілька днів Чесне те Животворящого Хреста Господнього Древо той самий цар Іраклій переніс із Єрусалима до Царгорода, аби знову якісь вороги такий великий християнський скарб не полонили, бо після того Єрусалим ще раз вороги взяли, як же пізніше сказано. Патріарх-бо Захарія, недовго на престолі після свого із полону повернення побувши, преставився до Господа, а після нього Модест знову престол прийняв і лише два роки на ньому пробув. Коли і Модест переставився, святого Софронія вибрали на те патріаршество. У ті дні ж піднялася єресь монофелітів, тобто єдиновольників, які сповідували, що в особі Христовій у двох його природах, Божій і людській, є одна воля і одна дія, наче кожна природа не мала окремо властивої своєї дії і бажання. Сповідуючи те, називали Христа в обох природах недосконалим. Про ту єресь просторіше я написав у Житії преподобного Максима Сповідника, місяця січня у 21-й день. Найперше ж ту єресь відкрито почав і розширив Кир, Александрійський патріарх, зібравши в себе помісний собор, і так вірувати звелів — його ж наслідував і константинопольський патріарх Сергій, а після нього Піррос та інші, за що постраждали багато тих, які з єрессю тою не погоджувалися. Тій єресі спротивився вельми святіший патріарх єрусалимський — цей святий Софроній, котрий, зібравши в себе помісний собор, прокляв ту єресь єдиновольників і писаннями соборування своє розіслав усюди, яке після того на Шостому Вселенському Соборі читали, і святі отці засвідчили, і прийняли як правовірне. Писав же святий Софроній й інших багато корисних Церкві Христовій слів, і повчань, і гимнів, і житій деяких святих, як же і святої Марії Єгипетської, яка рівноапостольно в пустелі понад природу людську прожила. І добре пас Божу Церкву, єретичні уста загороджуючи і далеко єретиків проганяючи, як вовків від словесного стада. Тоді були знову, з попущення Божого, нашестя варварів на Сирію і Палестину, вже не персів, а магометян, які спочатку місто Дамаск взяли, тоді облягли град Божий Єрусалим і два роки його здобували. Зазнало поразки від них в Сирії грецьке воїнство, і Сергій-воєвода був убитий. Святіший патріарх Софроній із християнами палестинськими замкнувся у святому граді. Знаходимо його Слово у день Різдва Христового, в облозі до людей сказане, — у ньому ж, як другий Єремія, оплакує зруйнування старих місць і запустіння, яке допускає Бог за гріхи людські. А найбільше жаліє через те, що не може дні Різдва Христового, як зазвичай, святкувати у Вифлеємі, бо Вифлеєм уже в руках агарянських. Коли закінчувався другий рік облоги, змушені були християни віддати себе ворогам своїм і відчинити їм місто. Але спершу святіший патріарх Софроній послав до князя агарянського Омара, укладаючи з ним мирні договори: у них же було зазначено спочатку, аби християнській вірі і святій Божій Церкві не було ніякого насилля і образи. Омар же князь обіцяв тієї домовленості й інших дотримуватися цілком, і, коли укладено було договір, відчинили християни ворота міські агарянському князеві. Він же, лицемірний і лукавий, вдавши овечу лагідність і смирення, всередині був вовком хижим: одягнувся в рубища волосяні верблюжі, увійшов до града пішки і питав, де церква Соломонова, бажаючи там молитви свої богомерзенні звершувати. Святіший же Софроній назустріч йому вийшов, в такому лицемірному образі його побачивши, сказав: “Ось буде мерзота запустіння, яку Даниїл-пророк провістив на місці святому”. І плакав довго зі всіма християнами. Умовляв же князя, аби відклав ті рубища, одягнувся у відповідні собі княжі одежі. І так святий град Божий Єрусалим взяли агаряни, і християнство важким рабством пригнітили. Нечестивий-бо той агарянський князь перед святішим патріархом Софонієм не дотримався мирних договорів, хоч обіцяв берегти їх, і почав багато біди чинити єрусалимським християнам. Те бачачи, Софроній святий ридав весь час і молився до Бога, аби взяв душу його із землі живих, щоб не бачив він більше кривди християнам і мерзоти запустіння, яка місця святі осквернює.

І почутий був скоро, закінчив плачевне своє життя і перейшов від земного слізного Єрусалима до вишнього радісного, де є обитель усіх, що веселяться в Христі Іісусі, Господі нашому, Йому ж Слава навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання