Преподобний Зосима, ігумен Соловецький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 17-й день / травня на 21-й день – Собор Карельських святих / у Неділю третю після П’ятидесятниці – Собор Новгородських святих (перехідне) / серпня на 8-й день – перенесення мощей / серпня на 9-й день – Собор Соловецьких святих / місяця жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Преподобний Зосима народився в селі Толвуя на Новгородщині, на березі Онезького озера. Його батьки, Гавриїл і Варвара, були благочестивими людьми і змалку виховували отрока в християнських чеснотах, а також навчили його грамоті.

Коли Зосима підріс, він вирішив не одружуватися, бажаючи уникнути шлюбу як перешкоди для богодогоджання. Батьки, однак, схиляли його до одруження, і він, сумуючи через це, залишив їхній дім й оселився неподалік від нього в усамітненому місці, де віддався подвигам молитви і посту.

Шукаючи наставника та побоюючись перешкод для своїх трудів з боку рідних, преподобний вирушив шукати ще віддаленіше місце і, промислом Божим, зустрів ікона Германа, котрий раніше жив на Соловецькому острові разом з преподобним Савватієм, ігуменом тамтешнього монастиря. Святий Зосима захотів також подвизатися на тому острові й просив Германа відвести його туди та навчити іночеського життя.

Невдовзі померли батьки преподобного Зосими. Поховавши їх, він відплив разом з Германом до Соловецького острова. Прибувши туди, вони звершили всенічне бдіння в наметі недалеко від берега й помолилися Христу Господу і Пресвятій Богородиці про послання їм допомоги й благословення з неба на оселення на цьому острові.

Наступного ранку, вийшовши із намету, Зосима побачив яскравий промінь світла, що осяював його і всю місцевість, а коли він поглянув на схід, перед очима його постала на хмарах велика і красива церква. Преподобний був схвильований і розповів про своє видіння Герману, і той заспокоїв його та сказав, що, як йому здається, Богу угодно, щоб завдяки Зосимі зібралося на острові багато іноків.

Святий Зосима сповнився радістю від слів свого благочестивого співрозмовника й укріпився в намірі заснувати на Соловецькому острові монастир. Подвижники розпочали труди, спрямовані на облаштування келій, не забуваючи й про труди духовні. Через деякий час Герман перебрався на інший бік моря, аби придбати необхідні для влаштовуваної обителі речі, але повернутися йому завадили погодні умови, тож Зосима вимушений був перезимувати на острові сам.

Сильні спокуси та напади бісівські перетерпів преподобний, подвизаючись на самоті, але всі їх здолав з Божою допомогою. Спокушуваний він був і побоюванням голоду, коли запаси їжі зменшилися, однак святий поклав уповання на Господа і не був посоромлений: Він послав йому двох мужів, котрі поділилися з ним їжею.

Після завершення зими на острів повернувся інок Герман і привіз з собою рибалку Марка, котрий за деякий час прийняв іночеський постриг. Згодом і інші люди стали прибувати на острів та будувати собі там келії, а преподобний Зосима звів церкву на честь Преображення Господнього на тому самому місці, де бачив церкву та промінь світла, що її осяював, у видінні. Таким чином виникла чернеча громада.

Архієпископ Новгородський Іона прислав для Соловецької обителі ігумена Павла, але той керував громадою недовго й повернувся до Новгорода через складність умов на острові. Ігумен Феодосій, котрий змінив його, також невдовзі залишив острів, і тоді братія вирішила обрати ігумена із свого середовища. іноки забажали, щоб ігуменство прийняв на себе Зосима, а архієпископ Іона, на прохання декого із них, запросив його до Новгорода й висвятив на ігумена.

Під час звершення преподобним Зосимою першої Літургії сталася чудесна подія: лице його просвітилося благодаттю Святого Духа і стало світлим, наче ангельське, а храм наповнився пахощами. Братія ж раділа, бачачи таку милість Божу до свого наставника.

Чисельність насельників Соловецької обителі з часом зростала, тож ігумен Зосима збудував більшу церкву, у якій всі могли поміститися, а також багато нових келій. Через декілька ж років Богу угодно було дарувати соловецькій братії мощі блаженного Савватія, який подвизався на острові до них. Сталося ж це так. Один із іноків обителі на честь Пресвятої Богородиці, що на Білому озері, доставив на Соловецький острів послання від ігумена Кирила та братії, у якому йшлося про чудеса, звершувані преподобним Саватієм після смерті, й про зцілення біля його гробу і містилася порада перенести його мощі до Соловецького монастиря. Ігумен Зосима з братією прибув на кораблі до місця біля храму на березі річки Виги, де спочивали останки святого Савватія. Там вони розкопали могилу преподобного, і, коли вони відкрили гроб, побачили, що мощі його збереглися нетлінними. Братія прославили Бога і понесли гроб з мощами святого Савватія на свій корабель, співаючи священні пісні. За попутнього вітру вони привливли назад до своєї обителі, славлячи Бога за дарований Ним скарб. Мощі преподобного поклали за вівтарем церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці в особливо збудованій каплиці. Біля його гробу відбувалися численні зцілення, а ігумен Зосима старанно молився та творив поклони біля нього.

Одного разу, коли преподобний Зосима був у Новгороді, просячи у архієпископа та місцевих бояр захисту від кривд з боку деяких слуг вельмож та жителів Карельської землі, завітав він до боярині Марфи. Коли слуги боярині сповістили її про прихід Зосими, вона звеліла прогнати його з безчестям, однак коли дізналася про те, що архієпископ та бояри одноголосно вирішили допомогти преподобному, передали острів у його володіння та підтвердили це грамотою, то зрозуміла, що істинний раб Божий був у неї, розкаялася і запросила його на пир до себе. Під час заходу святий Зосима, хоча й сидів на почесному місці, погодився скромно і їжу вживав помірковано. Тоді ж мав він видіння, яке вказувало на подальшу долю декого із присутніх: він побачив шістьох бояр безголовими. Після завершення пиру боярина Марфа попросила у святого пробачення за те, що сталося раніше, і подарувала його обителі ділянку землі поблизу річки Суми. Учень же Зосими спитав у нього, чому він під час пиру, тричі поглянувши на бояр, котрі сиділи за столом, опустил обличчя, прослізився й більше нічого не їв. Преподобний у відповідь розповів йому про своє видіння та пояснив, що, найімовірніше, воно означало, що ті бояри невдовзі будуть обезголовлені. Через деякий час так і сталося: великий князь Московський Іоанн Третій захопив місто і стратив саме тих бояр, котрих преподобний Зосима бачив без голів. Марфу ж з дітьми було відправленно в заслання до Нижнього Новгорода.

Ігумен Зосима заздалегідь приготував гроб для свого поховання і, часто споглядаючи на нього, плакав та думав про годину смертну. Передчуваючи ж наближення своєї кончини, ігумен Зосима закликав до себе братію, призначив своїм заступником Арсенія та звернувся до братії з повчальним словом. Потім святий облобизав і благословив кожного із братів, здійняв руки до неба й помолився про обитель, про всю свою паству і про себе. Після цього він осінив себе хресним знаменням, сказав братії “мир вам!”, звів очі до неба й мовив: “Владико Людинолюбче, сподоби мене стати праворуч від Тебе, коли Ти прийдеш у славі Своїй судити живих і мертвих та віддати кожному за ділами його”. Сказавши це, преподобний ліг на одр і відійшов до Господа, Якого любив усім серцем і Якому служив з юних років.

Братія Соловецької обителі гірко плакали через відхід свого улюбленого ігумена. Він був похований у могилі, яку власноруч викопав, за вівтарем храму на честь Преображення Господнього. Згодом над його мощами було побудовано каплицю. Біля гробу його звершувалися чудеса і зцілення, а сам преподобний неодноразово з’являвся насельникам монастиря та мирянам, іноді разом з преподобним Савватієм. Святі також рятували мореплавців, які опинялися в небезпеці на морі, зцілювали біснуватих та інакше допомагали багатьом людям.