Мученик Савва Готфський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 15-й день

Святий мученик Савва походив із німецького племені готфів, жив у IV столітті. На готфських землях тоді проповідував християнство єпископ Вульфил, проте населення ще переважно залишалося язичницьким. Християнин Савва, котрий жив серед язичників, був доброчесною людиною, робив багато добрих справ, і йому були властиві благочестя, лагідність, негнівливість, простота мови та смиренність, водночас істинну віру він завжди твердо захищав. Святий уникав мирської суєти, а також будь-якої близькості з жінками. Окрім того, він співав у церкві, проводив дні в молитвах та сміливо проповідував християнську віру.

Настав час, коли готфські князі і язичницькі жерці розпочали переслідування християн. Тоді дехто, аби вберегти своїх рідних, котрі сповідували віру Христову, пропонував їм під виглядом ідоложертовного м’яса скуштувати звичайне, щоб приховати від гонителів їхню віру. Святий Савва, однак, сам на це не погодився й інших жителів свого села попередив про неприпустимість цього, сказавши: “Якщо хтось вкусив цих м’яс, не може залишатися християнином”. Ті ж, хто придумав так робити, вигнали його із села, проте згодом попросили повернутися.

Невдовзі, аби уникнути наслідків чергового гоніння, деякі тамтешні ідолопоклонники вирішили неправдиво заприсягтися перед готфським князем, що у їхньому селі християн немає. Дізнавшись про це, мученик Савва виголосив: “Хай ніхто не присягається за мене, бо я християнин!” Прийшовши до князя, ідолопоклонники лжесвідчили, що в селі їхньому живе лише один християнин, і заприсяглися в тому. Князь же звелів привести цього християнина до себе. Коли він побачив святого Савву та дізнався про його незаможність, то вирішив відпустити його, адже вважав, що “шкоди” від нього навряд чи варто очікувати.

Через деякий час у Готфії знову почалося переслідування християн. Напередодні Святої Пасхи святий Савва вирушив до іншого села, де жив християнський священник Гуфін, аби разом з ним зустріти свято Світлого Христового Воскресіння. Дорогою його зустрів муж великого зросту з обличчям, що сяє, та сказав йому повертатися до свого села до священника Сапсала. Савва, думаючи, що Сапсала в селі немає, продовжив свій шлях, але раптом найшла велика хмара та випав глибокий сніг, через який він не зміг іти далі. Святий зрозумів, що Божий промисел зупинив його, і повернувся до свого села, як було велено. Там, зустрівшись зі священником Сапсалом і розповівши йому та іншим християнам про те, що сталося, він зустрів разом з ними велике свято Пасхи.

На третю ніч свята язичницький начальник Афарид з багатьма воїнами здійснив напад на це село. Він схопив Сапсала і Савву й повів їх із села. Священника везли на возі, а Савву, котрий перед цим не встиг навіть одягнутися, вели по терню й постійно били палицями та бичами. Проте, коли прибули вони до міста, всі побачили, що на тілі святого зовсім не було ознак побоїв. Він голосно прославив Господа й сказав: “Чи не терням ви мене нагого й босого гнали і тягнули? Подивіться ж тепер, чи в ранах мої ноги? Чи є сліди на моєму тілі від ваших ударів?”

Потім святому мученику поклали на плечі вісь від воза, а руки його прив’язали протягнутими до її кінців, іншу ж вісь так само прив’язали до ніг його. У такому стані святого повалили на землю й почали мучити, що тривало до глибокої ночі. Вночі ж місцева жінка, яка збиралася приготувати їжу своїм домашнім, побачила Савву й розв’язала його, і він став допомагати їй у її справі. Однак наступного дня страждання святого продовжилися. Його зі зв’язаними руками повісили на перекладині в будинку жінки і запропонували йому вкусити ідоложертовне м’ясо в обмін на звільнення. Святий відмовився, а коли у відповідь на слова одного із мучителів про “пана Афарида” зауважив, що “один є Господь – Бог, сущий на небесах”, отримав сильний удар списом у груди, проте цей удар не зашкодив йому й навіть не завдав йому болю.

Афарид, довідавшись про ці події, наказав віддати святого Савву смерті. Мученика повели до річки Муссова, аби втопити його в ній. Дорогою воїни обговорювали те, щоб таємно відпустити Савву, але він сказав їм: “Для чого ви говорите безумні промови? Виконуйте краще сказане вам. Бо я бачу те, чого ви не можете бачити: ось стоять святі ангели, котрі прийшли зі славою взяти мою душу”. Святого привели до річки і, прив’язавши до його шиї великий шматок дерева, втопили. Так мученик Савва відійшов до Господа на тридцять восьмому році життя.

Після цього воїни витягнули тіло невинно убієнного Савви із річки та поклали на березі непохованим. Звірі і птахи не торкнулися тіла святого, бо воно було приховане благочестивими християнами. Згодом скіфський воєначальник Іуній Саран, християнин, взяв чесні останки мученика Савви із землі готфів та передав їх до грецького міста Каппадокії, де їх з шаною зустрів святитель Василій Великий.