Священомученик Антипа, єпископ Пергамський в Азії

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 11-й день

У роки апостольські, коли царював Доміціан, гоніння велике піднялося на християн. І розіслав цар по світу послання для князів і володарів, аби християни царським наказам корилися й приймали без будь-якого спротиву безумне зловір’я і храми ідолів щоб всілякою вшановували честю. Виявилося тоді багато вірних, які слово Боже без страху сповідували, і видно було велику мужність мучеників, які в Христі Спасі всюди подвизалися. Тоді церковний стовп віри і християнської істини основа, предвічного ж Божества, Єдинородного Сина Божого проповідник святий Іоанн Богослов, прекрасний апостол, вигнаний був на острів Патмос, де ж явився йому в одкровенні разом з сімома світильниками Господь, Який велів писати до семи ангелів, тобто єпископів семи церков азійських, укріплюючи мученицькі собори. Там тоді устами Господніми згадано цього святителя Антипу так: “знаю твої діла, і що ти живеш там, де престол сатани, і що зберігаєш ім’я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа” (Одкр. 2:13).

Був-бо Антипа святий єпископом Пергамської церкви. І з тих слів про нього, написаних в Одкровенні Іоанновому, зрозуміло, яким був Антипа — вірним Христовим свідком, і якими були люди пергамські, які мешкання сатани в себе мали, посеред них же святий Антипа був наче світло посеред пітьми, троянда серед тернів, золото серед болота чи, краще сказати, посеред вогняної печі, за написаним: “Випробував їх, як золото в горнилі” (Прем. 3:6).

Там ані закон природи не бережуть, ані нема різниці між речами, але кожен за себе, і хто яку має силу, такою насилує інших. Кожного вважають хоробрим, і добрим, і праведним, якщо когось із християн здолає чи з тих, що на землі живуть, знищить. І коли була там християнська спільнота у великій від невірних кривді та бентезі, Антипа блаженний, винятковий муж, непохитний у вірі і постійний у добродійному житті, анітрохи не збентежився, але наче в ангельську природу з людини перемінився, міцно стояв проти супротивників, цілком нічого не боячись.

Ще ж і виходив часто між люди, на катівські погрози не зважав і посеред них, наче зоря, світив світлом чистої і праведної віри, розганяючи пітьму ідолопоклонницького блуду. Через те біси, яких елліни вважали богами, усі звідтіля втікали, і жоден з них не смів у тому Пергамському граді перебувати, в якому ж святий Антипа мешкав. У снах-бо жерцям своїм біси являлися, кажучи: “Ні жертв ваших не куштуємо, ані не вдихаємо смороду і диму жертовного, бо християнський князь Антипа проганяє нас”. Розгнівалося багато еллінів, на Антипу накинулися і, взявши його, тягнули на місце, де звичайно відбувалися нечисті їхні жертви. І сказав до нього ігемон:

–Чи ти Антипа, який ані сам царських наказів не слухає, ще й інших непослуху вчить, і жертви, які ми богам приносимо, настільки бентежить, що ні одному з богів не дає жиром чи жаром насититися? Через те всі боги, покинувши град, пішли, і страшно, щоб якась біда велика не напала на місто, якщо вони стерегти його більше не захочуть. Досить тобі, до сьогодні ти християнським чаруванням займався, покайся вже і законам нашим покорися, щоб боги, які прекрасним цим градом володіють, турботу про нас мали і пильнувати нас не переставали. Якщо ж зробити цього не хочеш і не відкинеш віри своєї, і богів наших вшанування зневажатимеш, то, за римським законом, достойними карами мучений будеш.

Відповів Антипа святий:

– Одне знай, о ігемоне, що християнином я є, царському ж велінню, безумному й нечестивому, покоритися зовсім не погоджуюся. А тому, що на питання твої належну відповідь дати годиться, відповідаю: якщо богів ваших, яким поклоняєтеся і їх же називаєте всього всесвіту володарями, так смертна людина прогнати може, як самі кажуть, і ті, яких же вважаєте захисниками вашими й оборонцями, вашої допомоги шукають, то з цього легко можете пізнати оману свою, бо за свою кривду помститися не можуть і визнають себе переможеними від однієї людини. Як тоді цілий рід людський чи одне якесь місто від котроїсь біди зможуть визволити? Так розмірковуючи, ви маєте хоч би нині, від згубної омани вашої відступивши, увірувати в Христа, Який із небес зійшов, щоб спасти рід людський. Він — справді Христос, на закінчення віків прийде судити всіх і віддати кожному за ділами його — або почесть, або муку.

Коли так розсудливо відповідав Антипа святий, ігемон знову почав говорити таке:

– Ви новим, що самі винайшли, законам й уставам підкоряєтеся, зневаживши богошанування давнє, яке від початку прийняли ми від праотців наших, і як спадок від них прийшло до нас те, щоб шанувати богів. Ідучи ж за звичаями прабатьків наших, відступати від них не є добре, бо старе краще від нового, певніше й похвали достойніше те, що давністю часу утверджене. Через те мусиш і ти змінити свою віру, не йти за Чоловіком, Котрий недавно перед тобою з’явився, чарами якимись життя людей збентежив і розіп’ятий був за Понтія Пілата. Тому царським наказам покорися; аби з нами прожити безжурно, будемо тобі у всьому допомагати й синами люблячими будемо тобі, бо старість твоя того достойна, аби тебе, як батька, ми любили й шанували.

На це святий Антипа відповів:

– Якщо і незліченними доказами заглушите вуха мої, не буду такий безумний і нерозумний, аби, прийшовши в останню старість і до смерті наблизившись, змінити свою віру, задля окаянного й безчесного цього життя відступити від утвердженого визнання віри. Не зваблюй розуму мого, який у божественних книгах весь час вправляється: від початку жодного з богів ваших не було, але пізніше з’явилися, і ніхто з них добра не зробив, ані жодної користі від них до нас не дійшло, але самі були мерзенні і скаредні люди, стали причиною злого життя інших пристрасних людей. Якщо ж давні недобрі устави берегти треба, то й Каїна-братовбивцю наслідувати треба. Чому не йдете за тими, що хотіли на небо залізти й не соромилися зі своїми сестрами змішатися, — через те і потоп був, винищуючи рід їхній, бо праведним і благочестивим шляхом ходити не хотіли. Якщо і ви беззаконня їхні наслідувати захочете задля давньості їхньої, то вже не водою, а вогнем вічним покарані будете, і черви незасинаючі вас їстимуть, якщо не покаєтеся.

Коли те й більше говорив муж святий, схопили його нечестиві люди і до храму Артеміди тягнули, де був віл мідний. Його ж сильно розжарили, вкинули в нього мученика, який, знаменувавшись хресним знаменням, молився всередині вола, до Бога взиваючи: “Боже, Ти, Який явив нам сховану від віків тайну Господа нашого Іісуса Христа, через Нього і недовідомі ради свої відкрив нам, дякую Тобі за все добро Твоє, що спасааєш тих, які уповають на Тебе. І мене в годину цю сподобив достойним бути вписаним в число святих мучеників, які постраждали в ім’я Твоє святе. Дух мій, який із життя цього нині відходить, прийми і дай мені в Тебе і в Єдинородного Сина Твого знайти благодать. Не лише мене, а й тих, що після мене будуть, зроби учасниками милостині Твоєї, щоби всі прославляли Ім’я Твоє святе навіки. Амінь.

Так і подібно до того Антипа святий молився довго, мучений у волі розжареному. Ще ж молився і за тих, що будуть вшановувати його пам’ять і звертатися до нього у всяких хворобах (особливо при зубному болі). І, за весь світ помолившись, в руки Божі дух віддав, наче сном заснув солодким, і зійшов на небо, славним мучеництва вінцем прикрашений. Мужі ж благочестиві, взявши святі його мощі, у тому ж місті Пергамі поклали чесно, і витекло з них миро, яке всякі хвороби людські зцілює, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання