Про рай

1

Мойсей, який усім дав вчення в небесних книгах своїх, цей вождь Євреїв, і мене, як учня, нехай навчить своїм П’ятикнижжям – цією скарбницею одкровення. У ньому розкрито історію Едемського саду; зовні, тільки описаний, – він величний за потаємними в ньому таємницями, і стисло зображений, – дивовижний за своїми рослинами.

Довго поривався я страхом і любов’ю. Любов закликала мене уважно розглянути рай, а страх його величі утримував від такої допитливості. Нарешті, те й інше поєднав я з мудрістю. Благоговійно шануючи потаємності раю, я досліджував одне те, що відкрито в ньому. Одне досліджував для власного придбання, про інше промовчав для власної ж користі.

Радісно приступив я до історії раю. Небагато в ній для читання, але дуже багато для дослідження. Вуста читали відкрите в оповіданні, а дух, здіймаючись трепетно, підносився в дослідження слави раю, проте ж не з думкою – осягнути, що таке рай сам по собі, а бажаючи пізнати його, наскільки дозволено то людині.

Духовним оком поглянув я на рай. Вершини всіх гір низькі перед його висотою. Ледве п’яти його торкалися високі хвилі потопу; побожно лобзали стопи його і поверталися назад, щоб придушити і потоптати вершини гір і висот. Одну п’яту раю цілував потоп, що розтрощив усяку висоту.

Але яким би високим не був поставлений рай, не стомлюються ті, хто сходить туди, не обтяжуються працею ті, хто успадковує його. Красою своєю сповнює він радості й вабить до себе тих, хто прямує, осяює їх блиском променів, тішить своїми пахощами. Світлоносні хмари утворюють із себе кущі для тих, хто став гідним його.

Сходять із кущів своїх сини світла і радіють на тій землі, де були вони гнані; радіють на хребті моря і не потопають, де не потопав і Симон – камінь. Блаженний, хто бачить, що і кохані його з ними ж разом: і тут долу в їхніх сонмах, і там горе в їхніх обителях!

Колісниці їхні – хмари, з легкістю мчать по повітрю. Кожен здіймається на чолі тих, яких він навчав. Подвижницькі труди його стали для нього колісницею, а сонм учнів його – славним супроводом. Блаженний, хто побачить пророків, що здіймаються з ликами їхніми, і апостолів – із сонмами їхніми! “Хто виконає і навчить, той великим буде названий в Царстві Небесному” (Мф. 5:19).

Далекий від поглядів рай, недосяжний він для ока, тому можна наважитися зобразити його хіба що тільки в порівняннях. У світлому вінці, який бачимо біля місяця, уявляй собі рай; і він так само оточує і об’ємлет собою і море, і сушу.

Але нестримні уста мої, не насичуються солодкістю раю. Уявімо й інші його подоби. Мойсей зробив вінець на величному жертовнику (Іс. 27:3), золотим вінцем увінчав він жертовник. Такий і рай – цей прекрасний вінець, що увінчує собою всесвіт.

Коли ж згрішив Адам, вигнав його Бог із раю і, за милістю Своєю, дав йому житло за межами райських меж, оселив на долині, нижче раю. Але люди грішили і там, і за це розсіяні. Оскільки стали негідними мешкати поблизу раю, Бог повелів ковчегу видалити їх на гори Карду.

Розділилися сімейства двох братів. Каїн відійшов геть і став жити в землі Юд, нижче від місць, де мешкали сім’ї Сифа і Еноса. Але нащадки тих, хто мешкав угорі й іменувався синами Божими, залишили країну свою, зійшли донизу і вступили в шлюб із доньками людськими, з доньками тих, що мешкали внизу.

Сини світла перебувають у гірських обителях раю, і звідти бачать у прірві багатого. Підводить він очі свої, бачить Лазаря, волає до Авраама, просячи умилосердитися над ним. Але щедролюбний Авраам, який співчував про Содом, показує себе немилосердним до того, хто сам не був милосердним.

Безодня відлучає багатого від любові, безодня розділяє праведників і грішних, щоби перші не прив’язувалися любов’ю до останніх, щоби доброчесні не відчували мук, бачачи в пеклі своїх синів, братів і родичів, щоби матір не скорботіла за нечестивим сином, а пані – за служницею, з якою разом зростала й навчалася.

З ослабленням (всепрощенням) дивляться там потерпілі від гонінь на своїх гонителів, гноблені – на гнобителів, вбиті – на вбивць, пророки – на тих, хто побив їх камінням, апостоли – на тих, хто розпинав їх. Сини світла з горніх обителей своїх припадають (вдивляються, нахилившись) на нечестивих і, дивлячись на діла їхні, дивуються, чому, втративши надію порятунку, віддалися вони нечестю.

Горе тому, хто мерзенні діла свої приховував у темряві, хто грішив і ховався, щоб обдурити кожного; хто, бачачи такого, нечестивив і брехав, щоб обдурити кожного, хто слухає його. Господи, нехай покриють мене крила благодаті Твоєї, бо перстами будуть там вказувати на грішника і невпинно розголошувати ганьбу і таємні справи його.

Моє дерзнование не сміє простягатися далі сказаного мною. Але, можливо, знайдеться хтось більш зухвалий, ніж я, і він скаже, що незнаючі й нерозумні, які грішили через незнання, повинні, однак же, понести покарання як винні, і Благий поселить їх біля раю, і будуть вони харчуватися від райських крупинок. Але і цих обителей, які такі малі і знехтувані перед райськими обителями, жадають і прагнуть опалювані в геєні. Муки їхні посилюються, коли дивляться на дзюркотливі перед ними джерела тих осель; жадав їх і багатий, але не знайшов того, хто втихомирив би язик його. Усередині у стражденних – вогонь, перед ними – вода.

2

Блаженний, хто жадає раю, його жадає і рай; з радістю приймає у ворота свої, укладає в обійми свої, тішить піснями на лоні своєму, розвертає йому надра свої і спочиває в них. Але відвертається і тікає він від того, хто сам відвертається від раю, бо райські двері є дверима, що випробовують, хоча й люблять людей.

Тому тут запасися ключем від раю і візьми його з собою. Розумні ці двері, які так жадають тебе, так радіють і радіють за тебе; як провідні, премудро вимірюють тих, хто входить до них: малий хто чи великий, за зростом і за гідністю кожного самі розширюються, і своєю мірою показують, хто досконалий, а хто недостатній.

Люди бачать, що все загинуло: багатства не стало, тілесних задоволень немає, краса і володарювання зникли і минули, згадують там про це і сумують про те, що мучаться, дізнаються, що набуте ними, – один сон, багатство їхнє – тінь.

Втратили вони, що було в них, і знайшли, чого не було; які блага любили, ті відлетіли, а горе, яке ненавиділи, спіткало їх. На що покладали надію, – того вже немає, чого не боялися, – те знайшли. І стогнуть, що принижені й обкрадені, що колишня оселя була оманливою, а теперішня мука справжня, що спокій їхній зник, і покарання не припиниться.

Бачать і праведники, що страждання їхні минули, скорботи були тимчасові, тягар – невічний, начебто ніколи не відчували вони тісноти, і піст їхній був ніби сновидіння, після якого повстають вони, як зі сну, і знаходять рай і приготовану перед ними трапезу Царства.

Для чужих раю недоступна висота його, але сам він схиляє лоно своє до тих, хто піднімається до нього; радісний погляд звертає на праведників, укладає собою весь світ, об’ємає велике море. Він для гірських – ближній, для присних – друг, а для чужих – ворог. Бачив я в огорожі його плодоносні смоковниці. Засудженим приємно було б сплести собі вінці з листя їхнього, і тим, хто оголився, хотілося б прикритися їхнім листям, але вони ганьблять оголеного, бо, прикриваючи наготу його, ввергають у скорботу, бо в країні слави самий одяг для оголеного є безслав’ям.

Хто в змозі порахувати красу раю? Прекрасно влаштований він, блискуча кожна частина його, просторий рай для тих, хто в ньому мешкає, світлі палаци його; джерела його тішать своїми пахощами, але коли виливаються вони до нас, втрачають свої пахощі на нашій землі, тому що набувають смаку земного, придатного для нашого пиття.

Та воля, якій підкоряється все, зібрала води, що зрошують рай, у вигляді потоків, уклала їх у землі й повеліла їм виходити подібно до того, як утворює вона води в надрах хмар, і вони розливаються в повітрі за помахом тієї волі.

Прикрасив і урізноманітнив краси раю Художник, який їх вичистив; ступінь ступеня прикрашенішає (красивіше) в раю, і наскільки одна над іншою підноситься, настільки ж перевершує і красою. Для нижчих призначив Бог нижчу частину раю, для середніх – середню, а для вищих – найвищу.

Коли праведники зійдуть на ступені, призначені їм у спадок, тоді кожен, у міру трудів своїх, зведений буде правдою на ту саме ступінь, якої він гідний, і на якій має йому перебувати. Як велике і число, і відмінність ступенів, так само велике число і відмінність у гідності тих, хто оселяється; перша ступінь призначена тим, хто покаявся, середина – праведникам, висота – переможцям, чертог Божества над усім піднесений.

І Ной у самому низу ковчега свого помістив тварин, у середині ж – птахів, а сам, подібно до Бога, мешкав у верхній частині ковчега. І при Синаї народ Юдейський стояв внизу гори, священики – на схилі її, Аарон – на середині, Мойсей – на висоті, а слава Господня покривала вершину гори.

Ковчегом і горою Синай вказана нам таємниця, як розділяється сад життя; у них Творець представив нам образ упорядкованого, в усьому прекрасного й усім омріяного раю; і висотою, і красою своєю, за пахощами й проростанням своїм рай – пристань усіх багатств; ним зображується Церква.

3

Неможливо й подумки уявити собі образ цього величного і піднесеного саду, на вершині якого мешкає слава Господня. Око якого розуму в змозі буде розглянути той сад, чи вистачить сил дослідити його, і пильності – хоча б досягти його поглядом? Багатство його незбагненне!

Можна вважати, що благословенне древо життя за променистістю своєю є сонцем раю: світлоносне листя його, на ньому відбито духовну красу саду; інші дерева, за віянням вітрів, схиляються, немовби вклоняючись цьому вождю і царю дерев.

Посеред раю насадив Бог древо пізнання, оточив його страхом, захистив жахом, щоб, подібно до огорожі, охороняли вони його околицю. В одній заповіді, яка забороняла куштувати плодів цього древа, Адам почув дві заповіді; належало йому боятися древа і відчути, що недозволено навіть підходити до нього.

Змію неможливо було увійти в рай, тому що і тваринам, і птахам не дозволялося наближатися до околиць раю. Коли ж Адам вийшов до змія, то підступними запитаннями, запропонованими Єві, довівся він, що таке і який рай.

Дізнався проклятий, яке це святилище, дізнався, що від Адама і Єви слава його ховається в дереві пізнання, дізнався, що вхід у двері святилища прикритий заповіддю, і здогадався тоді, що в плоді дерева – ключ до правди, і що в тих, хто переступив заповідь, очі відчиняться, і вони сповняться каяття.

Відкриті були очі у прабатьків, але разом і закриті, щоб не бачили вони слави, не бачили також і ганьби, щоб не бачили слави внутрішньої святині, не бачили також і тілесної своєї наготи. Обидва ці пізнання сховав Бог у дереві й поставив дерево ніби суддею двох сторін.

Як скоро Адам наважився, приступив і скуштував плоду – раптом, і в одну мить, вилилися в нього обидва пізнання, совлек і зняв він обидва покривала з очей своїх. Побачила людина славу Святая святих – і жахнулася, побачила безслав’я своє – і засоромилася, засмутилася і повстала, хоча обидва набуті нею пізнання клопотали про її прощення.

Кожен, хто вкушає плоду цього, повинен або прозріти і стати блаженним, або прозріти і повставати. Якщо вкушає відданий гріху, то буде нарікати. Блаженний, хто бачить і не їсть, утім, не як цей відважний, у якого поглиблювалися муки, коли він жадав, але не міг скуштувати жита (вичавки для корму), які бачив.

Бог не дав Адаму бачити наготу, щоб, якщо порушить заповідь, тоді з наготою відкрилася вся мерзенність його вчинку, але не показав йому і Святая Святих, щоб, якщо збереже заповідь, тоді побачив – і більше зрадів. Обидві відплати приховав для того, щоб Адам після боротьби за ту й іншу отримав вінець за трудами своїми.

Бог поставив дерево ніби суддею, щоб воно, якщо людина скуштує плоду його, показало їй гідність, яку вона втратила через зарозумілість, а так само показало і безслав’я, яке вона знайшла як покарання для себе, а якщо здобуде перемогу й восторжествує, – огорнуло б її славою і відкрило б, що таке сором, і тоді людина, залишаючись здоровою, мала би знання і про хворобу.

Людина сама по собі була б здорова, а тим часом у розумі своєму мала б пізнання про те, що таке хвороба, і для неї те, що вона має, було б корисним, і те, що вона знає, слугувало б надбанням. А коли людина в хворобі і має в розумі своєму пізнання про те, що таке здоров’я, тоді і хвороба обтяжує її, і пізнання мучить її.

Якби Адам здобув перемогу, то члени його вкрилися б славою, але розумом своїм пізнавав би він, що таке страждання, тіло його процвітало б і розумні сили його підносилися. Але змій викривив це, дав йому скуштувати приниження насправді, а славу залишив тільки у спогаді: що знайшла людина, те покрило її соромом, а що втратила, за тим мусить плакати.

Древо те було для нього образом дверей, плід – завісою, що закривала храм. Адам зірвав плід, переступив заповідь – і тільки-но побачив славу, що променями своїми осяяла його зсередини, як побіг геть, і поспішив шукати собі прихистку під смиренними фіґовницями.

Той, хто посадив древо пізнання, поставив його посередині, щоб відокремлювало воно і вище, і нижче, і святе, і Святая Святих. Адам приступив, наважився увійти – і прийшов у жах. Як цар Озія вкрився проказою, так оголив себе Адам, а оскільки вражений був, як Озія, то поспішив піти. Обидва втекли і сховалися, бо обидва засоромилися плоті своєї.

Якби всі дерева райські прикрашалися тією самою світлосяйністю, яка вкривала славу, то як Херувими закривають обличчя крилами своїми, так і дерева закрилися б гілками своїми, щоб не дивитися на Господа свого. Але всі вони засоромилися за Адама, який виявився раптом оголеним, як тільки змій викрав його ризу, і сам позбувся ніг.

Оскільки Адаму не було дозволено входити у внутрішній храм, то храм цей охороняли, щоб Адам задовольнявся служінням у зовнішньому храмі, і як служить священик, приносячи кадило, так служив би і він, дотримуючись заповіді. Заповідь для Адама була кадилом, щоб нею увійшов і перед лицем Потаємного, у потаємний храм.

Таємниця раю зображена Мойсеєм, який влаштував два святилища: святе і Святая Святих. У зовнішнє святилище доступ був завжди вільний, а у внутрішнє дозволялося входити один раз. Так, Бог ув’язнив для Адама внутрішній рай і відчинив зовнішній, щоб задовольнявся він зовнішнім.

4

Правосудний бачив, що послаблення зробило б Адама зухвалим; Він знав, що якщо послабить вуздечку, то Адам прострілеться далі й переступить малу й слабку перешкоду. Тому через необхідність поставив йому нові перепони. Слово і заповідь були огорожею древа, а Херувим і вістря меча стали оплотом раю.

Адам у нечистоті своїй хотів увійти у Святая Святих, яке любить тільки подібних до нього, а оскільки наважувався увійти у внутрішню святиню, то не залишений і в зовнішній. І море, коли в надрах своїх побачить труп будь-якої тварини, не залишає його в собі, але викидає геть.

Образом цього був у народі Єврейському всякий прокажений у таборі: його видаляли зі стану, виганяли геть. Коли ж очищався від прокази, тоді виявляли йому милосердя, священик покроплював його гісопом, кров’ю і водою, і прокажений повертався в оселю свою, вступав у спадщину свою.

Чистий був Адам, але в прекрасному тому саду, коли дмухнув на нього змій, став прокаженим і опоганеним, і сад відкинув нечистого та вивернув із надр своїх. Всевишній Первосвященик побачив, що Адама вигнано з раю, і схилився, і зійшов до нього, і очистив його гісопом Своїм, і ввів його в рай.

Адам був голий, але прекрасний; потрудилася турботлива дружина його і виготовила йому одяг наруги. Побачив його сад Едемський і засмутився, що і він був тому причиною. Марія знайшла розбійникові іншу ризу, яка прикрасила і осяяла його обітницею. Сад Едемський побачив розбійника і з любов’ю прийняв його замість Адама.

Мойсей, що засумнівався, хоча побачив обітовану землю, але не увійшов до неї, межею йому був Йордан. І Адам, що згрішив, викреслений з раю життя, і перешкодою йому став Херувим. Але обидва введені Господом нашим, і увійшли шляхом воскресіння: Мойсей – в обітовану землю, Адам же – в рай.

Жодні вуста не в змозі зобразити внутрішність саду того і привабливу красу його зовнішності. Навіть і простих прикрас на огорожі його не в змозі описати вони, як належить. Блискучі фарби його, чудові пахощі, жадані краси, багатоцінні страви.

Біля краю огорожі раю – останні зі скарбів його, але і вони перевершують багатством усі скарби всесвіту. Якими б малими не були скарби нижчих меж його порівняно зі скарбами країни гірської, однак блаженство біля самої огорожі раю набагато перевершує і є вищим за всі блага цієї населеної нами юдолі. Нехай не гніваються на мене, що наважився язик мій зобразити те, що перевищує сили його, і тому принизив недостатнім своїм зображенням. Оскільки немає дзеркала, в якому б відбивалася краса раю, і немає фарб, які б жваво описали його, то нехай не звинувачують і моє свавілля; для користі нашої прийняв я працю скласти зображення раю.

Скорботному послужить це розрадою, отрокові – повчанням, велику славу принесе цнотливому, і бідному звернеться в придбання. Тому кожен нехай приділить мені свій мнас і свій кодрант, кожен нехай помолиться за мене в Едемі, щоб і мені досягти тієї країни, бо в міру сил своїх говорю про рай, щоб бідні жадали повноти обітниці його.

І Ти, Всезнаючий, не засуди мого веління! І Ти, для всіх Сокровенний, не засуджуй моєї допитливості! Народження Твого, цілком потаємного, не наважуюся я досліджувати – там мовчанням відгородив я слово. Оскільки ж вклонився я перед народженням Твоїм, то всели мене в рай. Від усіх, хто любить Тебе, хвала Тобі, Сокровенний!

5

Споглядав я здіймаюче Слово і уподібнив каменю, який за народом Єврейським пішов у пустелі (1Кор. 10:4). Не з зібрання вод, що містилися в ньому, виведені ним рясні потоки; в ньому не було водної вологи, але з нього потекли моря. Так Божим Словом все створено з нічого.

Мойсей у книзі своїй описав творіння природи, щоб про Творця свідчили і природа, і Писання: природа – коли користуємося нею, Писання – коли читаємо його. Ці два свідки обходять будь-яку країну, перебувають у всі часи, вони завжди перед нами і викривають відступників, які заперечують Творця.

Читав я початок цієї книги і заглиблювався в кожну її літеру і в кожен вірш, який поступово підносить у висоту. Привітно зупиняло мене на собі перше, що розвивалося переді мною і зв’язком мови заманювало до наступного. А щойно дійшов я до вірша, де пишеться історія раю, тоді захопив він мене із середовища книги і переніс на лоно раю.

І око, і розум, як по мосту, проходили по віршах і впадали в обитель раю. Око підносило розум читанням, а розум давав оку відпочинок від читання, тому що після прочитання книжки око спокійне, трудиться ж розум.

І мостом до раю, і дверима до нього була мені та книга; пройшов я міст і вступив до раю. Око залишилося зовні, а розум увійшов усередину; і почав я докопуватися про те, чого не написано. Це світла, чиста, славна і велична висота. Писання називає її Едемом, тому що на ній – верх усякого блаженства. Там бачив я кущі праведників, що виділяють із себе запашні масті, (які) розливають пахощі, прибрані квітами, увінчані смачними плодами. Яке ділання людини, така й куща її: одна нижча своїм оздобленням, інша сяє своєю красою, одна менш на вигляд, інша блищить славою.

Але мене потішив Едем більше спокоєм своїм, ніж своєю красою. У ньому мешкає чистота, і немає там місця бруду; у ньому живе спокій, і немає там місця збентеженню.

Запитував я потім, чи вмістимий буде рай для всіх праведників, які повинні жити в ньому? Торкався в питаннях і того, що не написано, і навчений з написаного; подивися на цю людину: у ній жив легіон усяких бісів; у людині жили вони, і проте ж не були помітними, тому що полчище це і простіше, і витонченіше за саму душу.

Так, ціле полчище жило в одному тілі. Але стократ чистішим і витонченішим за нього стане тіло праведників, коли повстануть і будуть вони воскрешені. Тіло праведників уподібниться духу, який може, коли хоче, розширюватися і збільшуватися, а коли хоче – скорочуватися і зменшуватися; коли скоротиться, – може бути в одному місці, а коли розшириться, – бути всюди.

Вислухай інші подоби і збагнися. Тисячі променів або іскор сонячного світла бувають в одному будинку, десятки тисяч пахощів носяться над одним квітником. Якщо укладені на малому просторі, то як простір цей наповнюється ними, так і вони всі бувають поширені по ньому. Так і рай, хоча сповнений духовних істот, але великий для того, щоб поширювалися там істоти ці.

Немає кінця і числа помислам, що містяться в серці, хоч би яке воно було маленьке; і хоча все воно сповнене ними, але помисли не сковуються в серці і не сковують один одного. Так і славний рай місткий для чистих духів, сутності яких не може осягнути думка.

Скільки міг, оспівував я рай і готовий був залишити його, але раптово всередині нього пролунав, як у таборі, голос тих, хто співає за звуками сурмових: “Свят, свят, свят!” (Одкр. 4:8), – і почув я, як славословиться в раю Божество. Блаженний, хто сподобиться раю по правді або по доброті, по трудах або по щедротах!

Здивувався я, бо тільки-но виступив з меж раю, залишив мене і відступив від мене супровідник. Коли ж досяг меж землі, що породжує терни, тоді зустріли мене хвороби і страждання всякого роду. І побачив я, що країна наша є темниця, що перед очима у мене – ув’язнені, але вони плачуть за цією темницею, коли повинні вийти з неї. Дивувався я, що і діти плачуть, коли виходять з утроби, плачуть, що з темряви закликають їх до світла, що з тісноти йдуть вони у світ. Так смерть для світу цього є образ народження; плачуть ті, яких земля ця, мати страждань, народжує для саду радощів.

Умилосердися наді мною, Владико раю, і якщо немає мені можливості увійти в самий рай Твій, то помісти мене, хоча зовні, поблизу тих пасовищ, які в огорожі його. Всередині його нехай буде трапеза для праведників, але плоди, що ростуть в огорожі його, нехай, як крупиці, падають і за межі його для грішників, щоб і вони були живі за благодаттю Твоєю!

6

Ключ вчення, що відчиняє всяку книгу, відчинив очам моїм і ту книгу, в якій читаю про скарб кивота, про вінець закону, відчинив і те Писання, що перш за всіх інших сповіщає про Творця, об’ємляє всі творіння Його, дає бачити всі лепоти Його, показує всі прикраси Його.

Це-то Писання привело мене до воріт раю, і тільки-но вступив я, як заціпенів розум мій від здивування, загубився здивований розум, відмовилися почуття осягнути пишність скарбів, розрізнити смак страв, порівняти жвавість барв, з’єднати воєдино всю красу, зобразити словом те, що було перед очима.

Всі члени оковує рай повнотою своїх радощів, полонить очі своїм оздобленням, слух – звуками, смак і нюх – наїдками і пахощами. Благословенний Той, Хто покликав до раю тих, хто трудився в пильнуванні й пості, щоб за пістництво своє насолодилися вони втіхою, впали на втішних його пасовищах!

Один погляд на рай звеличив, один роздум про нього збагатив мене; упоєний його пахощами забув я свою злиденність; оновлений розмаїттям красот його став я немов би інший і занурився в хвилі слави його. О, як став я упоєний і забув провини свої в цій країні, яка для оголеного Адама була палаючою піччю випробування!

І хоча багато було для мене й однієї хвилі його красот, проте ж він узяв і повалив мене в більше ще море. У лепоті його побачив я ще більші красоти і роздумував: “Якщо такий славний рай, то наскільки славний Адам, цей образ його Насаджувача! Наскільки прекрасний Хрест, ця колісниця сина Адамова – Господа!”

Не заради раю була створена людина, а, навпаки, сама була виною насадження раю. Чисте серце – дорогоцінніше за рослини, пісня – краща за плоди, слово – приємніше за те, що росте на деревах, віра людини – дорогоцінніша за запашне коріння, любов її – прекрасніша від усяких ароматів. Бог насадив прекрасний сад і створив чисту Церкву, на дереві пізнання прицвяхав заповідь; дарував радощі, – але не бажають їх, застерігав, – але не бояться. У Церкві поставив вчення, яке тішить обітницями і лякає погрозами; нехтувальник цього вчення гине, а хто слідує йому, той спасається.

Церква святих є образ раю; у ній щодня збирають всеоживляючий плід, а для пиття вмочують у точило гроздь, сповнену життєдайної медицини. Змій приведений у знемогу, зв’язаний прокляттям, вуста Єви закарбовані рятівним мовчанням і знову підкоряються Творцеві.

Серед мешканців раю немає оголених, тому що всі вбрані славою; ніхто не прикривається там листям і не постає осоромленим; у Господі нашому знайшли вони собі втрачений Адамом одяг. Церква зберігає слух їхній чистим від зміїної отрути і від отрути тих, які, послухавшись змія, очорнили нові й вибілені ризи свої, втратили одяг свій.

Сила, що ніколи не втомлюється, м’яз, що ніколи не знемагає, насадила і цей рай, прикрасила його без праці, прибрала його всякого роду плодами. Творець побачив і звеселився, і став жити в тому раю, насадженому на славу Його, як і той сад насадив Він на Свою ж славу.

Доброчесні, несучи плоди свої, прямують до раю, що красується всілякими плодами; і своїми ділами присоромлять цей дивовижно прекрасний сад. Рай бачить, що плоди праведників перевершують гідністю плоди дерев його, і що прикраси переможців посоромлять його оздоблення.

Блаженний, хто спроможеться побачити в раю, як усі перевершуючі і велично прекрасні плоди райських дерев, що перевершують і велично прекрасні, соромляться, побачивши плоди, які приносять праведники! Квіти райські бачать плоди ці й усвідомлюють себе переможеними, приходять у страх, бачачи квіти незайманих і святих, вінець яких звеселив і створіння, і Творця його.

Плоди праведників Всезнаючому Всевидячому угодніші від усяких плодів і рослин деревних. Краса природи звеличує гідність духу, рай – гідність розуму, квіти – гідність добрих звичаїв, сад – гідність свободи, земля – гідність розуму. Благословенний той, хто возвеличив Адама!

Паче за всі достославні прикраси райські гідні прославлення доблесні справи переможців, які представили в собі прекрасний образ раю. На них відбита лепота Едемського саду. Тому, залишивши древа, вихвалимо переможців і замість успадкованих благ прославимо тих, хто прийняв цю спадщину. Якщо дивує нас краса раю, то тим більше захоплює лепота духу; одна – справа природи, а інша – справа вільної волі. Свобода позаздрила Едемському саду, і від неї виникли і виросли переможні плоди, і пишністю вінців перевершили райські прикраси.

Наскільки прекрасними видаються духовному оку превожделенние там вечері праведників, які запрошують і нас стати їхніми братами, ближніми і співчленами! Ніщо нехай не позбавить нас, браття, спілкування з ними! Станемо їхніми друзями, а якщо не друзями, то хоча б близькими до них. О, якби вселитися нам хоча й не в їхніх обителях, то, принаймні, навколо них!

Як гідний змагання той, хто сподобився багатства їхніх скарбів! Наскільки благословенний той, хто прийняв хоча б краплю їхніх благ! О, якби сподобитися мені хоча б малої частки в тамтешньому! Нехай тоді подивиться на мене і воссетует ворог, який мріяв побачити мене в місці, яке він мені готував, а побачить мене в обителі, що її приготовано мені щедротами Твоїми!

Блажен, хто сподобиться бачити світлу їхню ризу! Блаженний, хто сподобиться слухати їхню мудрість! Блаженний слух, упоєний їхнім голосом! Блаженний, хто досяг їхнього блаженства! Блаженний, хто трудиться, щоб стати в числі перших! Горе тому, хто не подбав стати навіть і останнім!

Блаженний, про кого клопочуть вони перед Благим! Горе тому, на кого волають вони Правосудному! Хто любить їх, той в Едемі; хто ненавидить, той у пеклі. Відрадніше буде Содому, ніж тому місту, де обтрусили вони прах (Мф. 10:14-15). У тому домі, де молилися вони, мертвий повертався до життя і встановлювався там досконалий мир.

Якщо приходили вони в Єгипет, то вгамовували голод його. Якщо приходили до нерозумного моря, то умудряли його жезлом. Якщо вступали в дику пустелю, то освітлювали її стовпом. Якщо ввергалися в розпечену піч, то зрошували її прохолодою. Якщо ввергали в рів, то сходив туди Ангел і звірів навчав посту.

Церква їхня є сіль, що осоляє всю землю, оберігає її від гнилості. Церква їхня просвітила схід, осяяла захід, ними відновлена північ, навчений південь. Вони сходили на небо, – і відчиняли його; сходили в море, – і досліджували його глибини. Таємницю, відкриту апостолам у притчах, поширили вони всіма країнами і всім сповістили. Цілий світ прийняв таємницю цю, щоб у ній знайти собі силу.

Один зі святих розсікає повітря своєю колісницею, Ангели з поспіхом зустрічають його і зодягненого плоттю бачать в обителях своїх. Але як земнородний в одязі слави зійшов на колісниці на небо, так Господь, за благодаттю Своєю, зійшов, зодягнувшись Плоттю, сівши на хмару, вознісся, – і царює над гірськими і дольними. Вогнепрозорі духи – Ангели, здивувалися Іллі, коли побачили в ньому жаданий скарб; дивувалися вони пір’їні і славили Того, Хто утворив цю пір’їну, з радістю бачачи в ній дівоцтво, що підносить дольних і з подиву приводить горніх. На землі чекає на нього брань, а в раю – вінець.

Любов і навчання, поєднані з істиною, можуть утворити дух і збагатити його новими скарбами, якщо розумно проникає він у скарбницю таємниць. З любов’ю повчився я і пізнав, що в раю – пристань переможців. Оскільки сподобив Ти мене бачити рай, то сподоби й увійти в нього!

7

У спокусах утішайте себе обітницями! Непідробне слово Того, Хто на всіх виливає дари Свої, не така убога Його скарбниця, щоб могли ми побоюватися невиконання обітниці Його. Сина Свого Він віддав за нас, щоб увірували ми. З нами Його Плоть, з нами і істина Його. Він прийшов і дав нам ключ Свій, бо скарби Його на нас чекають.

З настанням вечора світ зміщує очі і занурюється в сон, а з настанням ранку знову пробуджується. Так, у таємничому сенсі тепер ніч, і Мздовоздаятель ще далеко, але настане день, – і Він з’явиться. Не будьте, браття, недбайливі, не думайте, що подвиг ваш тривалий, Воскресіння віддалене. Ось, смерть за нами, і перед нами – Воскресіння.

Будьте терплячі, ті, хто нарікає, ви ввійдете в рай. Роса його омиє вашу нечистоту; притулок його потішить вас; вечеря його покладе край вашим працям; вінець його втішить вас; вечеря його подасть спраглим розраду, а воно очищає тих, хто її куштує; запропонує спраглим небесне пиття, а воно втихомирить тих, хто п’є його.

Блаженний жебрак, що спрямовує погляд до цієї країни, наповненої незліченною безліччю багатства! Аметисти та інше дорогоцінне каміння відкладено поза нею, зринуті звідти як сміття, – вони осквернили б цю країну слави. Якби хтось вніс туди берили та інші дорогоцінні камені, вони здалися б каламутними і темними в цій променистій країні.

І чоловіки, і дружини одягнені у світлу ризу, славою закрита нагота їхніх складів, замовкли ганебні рухи в членах, загороджені джерела похітливостей, отрута винищена, душа чиста і зеленіє в Едемі солодощів, як пшениця без плевел.

Торжествує там дівоцтво про те, що зник змій, який таємно в слух його вливав свою отруту. Сповнившись радісної ревності, каже йому смоковниця: “Наведи на пам’ять невинне дитинство своє, згадай той день, коли, оголившись, ховалося ти в лоні моєму. Хвала Тому, Хто наготу твою прикрив ризою!”

Радіє там юність, що здобула перемогу, бачить у раю Йосипа, який скинув із себе та відкинув хтивість, що полум’яніла в нерозважливих, і переміг аспіда у власній його норі. Переможця левів Самсона здолала єхидна, погризла його, і незабаром втратив він волоси свого назорейства.

Спочивають там дружини, які жорстоко постраждали тут у хворобах прокляття і муках чадонародження. З радістю бачать вони, що немовлята їхні, яких з криками віддавали на поховання, подібно до ягнят пасуться на пасовищах Едемських, поставлені на високих щаблях слави, сяють променистим світлом, як брати пречистих Ангелів.

Славослів’я Милосердному, Який нерідко так рано пожинає дітей, – пізній плід старих батьків, щоб у раю стали вони плодом первородним! Нове це видовище – бачити, як одні плоди пожинають там інші плоди, первородні – первородні, і як пожаті уподібнюються чистотою до тих, хто пожинає.

Приліпись духом до раю, о старість! Воня його поверне тобі дитинство, дихання його зробить тебе юною, він одягне тебе в лепоти, якими прикриються нечистоти твої. У Мойсеї представлений твій образ. Його вкриті зморшками ланіти, цвітучи і сяючи, стали образом старості, що юніє (омолодилася) в Едемі.

Немає темних плям в мешканцях раю, бо чисті вони від гріха; немає в них гніву, бо вільні від усякої дратівливості; немає глузування, бо вільні від усякої підступності; не чинять вони одне одному шкоди, не плекають у собі ворожнечі, бо вільні від усякої заздрості; нікого там не судять, тому що немає там образ.

Там сини людські бачать себе у славі – і самі собі дивуються, бо тілесна їхня природа, колись збурювана і обурлива, тепер спокійна і чиста; вони зовні сяють красою і внутрішньо – чистотою, видимо сяє тіло, а невидимо – душа.

Скаче в раю кульгавий, який не міг і ходити; в повітрі носиться там калічний, який не рухався з місця. І очі сліпих, які від материнської утроби жадали світла і не бачили його, захоплені райською красою, звуком райських цівниць (сопілок) звеселений слух глухих.

Хто не дозволяв собі ні прокльону, ні лихослів’я, на того насамперед очікує райське благословення. Хто погляд очей своїх постійно зберігав чистим і цнотливим, той побачить найвищу красу раю. Хто всяку гіркоту придушував у своїх помислах, у того в членах потечуть джерела солодких веселощів.

Діва, що знехтувала в’янучим шлюбним вінцем, засяє там у шлюбному чертозі праведників, який любить чад світла. Оскільки зненавиділа вона діла темряви і оскільки жила самотньо в домі, то звеселить її там шлюб, і буде вона втіхою Ангелів, радістю пророків, славою апостолів.

Хто разом із Даниїлом, якому віддавали честь царі, схиляючись перед ним у своїх діадемах, обрав у їжу собі овочі, такого пісника замість царів вшанують там древа, поклоняться йому в усій красі, волаючи до нього: “Увійди в кущі наші, живи під нашими гілками, окропляйся нашою росою, насолоджуйся нашими плодами”.

Хто омивав ноги святим, того очистить ця роса. Хто простягав руку, щоб забезпечувати бідних, перед тим самі собою нахиляться плоди з цих дерев. Уся безліч квітів радісно поспішить увінчати ногу, що ходила відвідувати хворих, і один в одного будуть сперечатися, кому раніше поцілувати її стопу.

Хто з мудрою поміркованістю утримувався від вина, того переважно очікують до себе райські виноградники, і кожна лоза простягне до нього свої грона. А якщо він незайманий, приймають його в чисті надра свої, бо, живучи самотньо, не пізнав він подружнього лона, не сходив і на шлюбне ложе.

Ті, що вінчалися тут мечем за Господа нашого, славно у вінцях своїх переможуть там перемогу, бо тіла їхні посміялися вогню мучителів. Як зірки сяють там сім синів світла (святі мученики Маккавеї), – цей переможний вінець їхньої матері, бо смертю своєю осоромили вони лють нечестивого.

Блаженство країни тієї оновить дружин, які потрудилися в служінні святим. Там побачать вони, як блаженствує в Едемі вдовиця, що прийняла в дім свій Іллю. Замість двох джерел, що живили її, – водоноса і чванця (невеликого глечика), живлять її в Едемі деревні гілки, тому що перегодувала вона бідних.

Там немає нічого, що не слугувало б на користь; і билія (трави) видають там приємні пахощі, і харчі в Едемі прекрасні. Хто куштує їх, той юніє, хто нюхає їх, той робиться прекрасним. Кожна квітка приховує в надрах своїх Воскресіння і готова подати тому, хто зірве її; кожна квітка носить у собі скарб і готова вручити тому, хто візьме її.

Ніхто не переймається там, ніхто не прагне, тому що ніхто не грішить. Ніхто не відчуває там каяття, бо немає там тих, хто кається. Ті, хто подвизалися на терені, не виходять там на подвиг і перебувають у спокої. Немає там старості, бо немає і смерті; немає там тих, кого ховають, бо немає і тих, хто народжується. Немає в них печалі, бо вільні від усяких страждань; немає в них побоювання, бо далекі від усяких тенет. Немає там супротивника, тому що боротьба скінчилася. Безперестанку себе і один одного іменують блаженними, бо припинилися їхні брані; вінці отримані і в кущах їхній спокій.

Дивився я на цю країну і сидів, оплакуючи себе і подібних до мене. Минули дні мої, минули, як єдиний день; вони втрачені й зникли, а я й не помічав. Охопило душу мою каяття, бо втратив я і вінець, і ім’я, і славу, і ризу, і світле шлюбне палац, і трапезу Царства. Блажен, хто сподобився їх!

Зі сльозами нехай благають там про мене всі сини світу, щоб Господь наш їм дарував єдину душу, а мені – новий привід славословити Велич, яка так багатоманітно простягає допоміжну руку Свою. Той, хто віддає по правді, але й не без милості, за щедротами Своїми нехай дарує мені зі скарбниці милосердя Свого!

Якщо в країну цю неможливо увійти оскверненому, то дозволь мені при огорожі її жити під тінню її. І як рай подібний до трапези, то дозволь з милості, хоча поза раєм, прийняти і скуштувати плодів його, щоб виповнилося на мені сказане: “але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх” (Мф. 15:27).

Тоді пізнаю я викладене мені в притчі про багатого, який не приділяв бідному навіть крихт з трапези своєї; побачу, як Лазар превитає (мандрує) в раю, побачу, як жорстоко мучиться багатий, і ззовні (дивлячись ззовні) здригнуся перед суворістю Твого правосуддя, а внутрішньо підбадьорюсь віянням благодаті Твоєї.

Всели мене при огорожі цього саду, щоб мені бути в сусідстві зі всесвітами (що знаходяться) всередині раю, і щоб позаздрили мені непроглядні. Хто може одночасно бачити і блаженство, і муку, мати перед очима і геєну, і сад Едемський? Вінець тих, хто мешкає всередині Едему, покаже мені тяжкість провини моєї, а муки нечуваних напоумить мене, наскільки милосердним є Ти до мене.

Чиє око може винести те й інше видовище? Чий слух може стерпіти голос тих криків, з якими нечестиві в пеклі хулять Правосудного, і тих піснеспівів, якими славословлять Його праведники в Едемському саду? З подивом дивляться одні на інших – тим і іншим відкриті справи, за якими гідні осуду нечестиві.

Нехай не виявлені будуть провини мої перед ближніми моїми в той день! Втім, це зробило б мене, Господи, ще більш презирливим. Якщо провини мої відомі Тобі, то від кого мені приховувати їх? Сором зробив я ідолом для себе. Даруй мені, Господи, мати страх перед одним Тобою, Всемогутнім, і соромитися єдиного Тебе, Милосердного! Поставила людина ніби божеством собі ближнього: їй намагається вона завжди догодити, її соромиться, якщо зробить провину, її боїться, якщо поводиться погано, від її похвали втрачає і ціну доброї своєї справи; тому людина в повному розумінні стала рабом рабів. Ти, Благий, що дарував нам свободу, яку віддали ми в рабство, зроби й те, щоб Тобою замінити нам того владику, якого самі ми поставили над собою!

8

Написане в книзі слово увійшло в слух мій і звеселило мене. Воно зображує історію розбійника, – і душа моя втішилася, дивлячись на безліч його злодіянь, бо Господь помилував і розбійника. Тому і я отримав надію, що увійду в той сад, якого ім’я чув, і захопився я ним. Дух мій розірвав кайдани мої, і я поспішив бачити його.

Побачив я там обитель і світлоносну кущу, і чув голос, який говорив: “Блаженний розбійник, що туне прийняв ключі від раю!” Я очікував зустріти його там, але подумав, що душа не може в раю відчувати без участі її органа і знаряддя; і в країні радощів охопила мене скорбота, що марним виявилося моє дослідження таємниць.

Думка про розбійника навела мене на таке запитання: якщо душа може бачити і чути без участі плоті, то для чого вона укладена в ній? Якщо ж без неї не має життя, то чому не вмирає з тілом?

Душа не може бачити без тіла – це доводить саме тіло, бо якщо воно позбавлене зору, то з ним разом сліпне і навпомацки ходить і душа. І тіло, і душа потребують одне одного, і самі свідчать про те: як тілу потрібна душа, щоб йому жити, так душі потрібне тіло, щоб їй бачити і чути.

Якщо тіло немотне, немотне з ним разом і душа, а також і хворіє вона, якщо тіло в хворобі; і хоча окремо від тіла і сама по собі душа здорова, проте ж бере участь у всьому, що стосується тіла. Вона подібна до немовляти в материнській утробі, яке, маючи в собі життя, не має слова і розуму.

А якщо душа, перебуваючи в тілі, поки воно в дитячому стані, не може пізнавати ні себе самої, ні пов’язаного з нею тіла, то чи не робиться вона немічною після розлуки з тілом, коли ні зовні себе, ні в собі самій не має чуттєвих органів, якими б могла користуватися як знаряддями? Чи не за допомогою тільки почуттів пов’язаного з душею тіла проявляє вона себе і робиться видимою?

Ні в чому не має нестачі ця благословенна обитель, ця країна цілком у всьому досконала; чи не може ж увійти в неї душа одна, не маючи ні почуттів, ні розуміння? Звичайно, увійде в день Воскресіння, коли тіло сприйме всі свої почуття досконалими.

Коли Творча рука утворила плоть і призначила її співати Творця свого, тоді безмовна ткальня ця не видала жодного звуку, аж доки Творець не вдихнув наостанок у тіло душі, яка збудила в ньому пісню. Тоді вже й струни стали звучними, і сама душа набула в них слово мудрості.

Коли Господь довершив створення Адама, тоді взяв його й поселив у раю. Ані душа без тіла, ані тіло без душі не могли увійти туди, але чисті й досконалі увійшли разом у цю досконалу обитель. Разом і вийшли з неї, зробившись нечистими. А це показує, що разом увійдуть і в день Воскресіння.

Адам був безтурботним вартовим раю, бо хитрий тать увійшов туди, щоб розкрасти його, і поза увагою залишив плоди, до яких поспішив би кожен інший; викрав же самого мешканця саду. Господь наш прийшов шукати Адама, і вийшов, і знайшов його в шеолі (у пеклі), вивів звідти, і ввів до раю – в ті жадані оселі біля райської огорожі, де мешкають душі праведників і святих, очікуючи там на коханих тіл своїх, щоб, коли відчиняться двері саду, і тіла, і душі вигукнули: “Осанна! Благословенний Той, Хто породив одного Адама і знову вводить із багатьма!”

9

На землі – подвигів Едемі – вінець слави. І небо, і землю оновить Бог при нашому воскресінні, і створіння визволить і звеселить разом із нами. Земля, матір наша, зазнала наруги, піддалася прокльону за грішників; але за праведників Благий благословить нашу годувальницю, разом із чадами її оновить і її.

Лукавий розчинив чашу свою, і отрута своя показує кожному, усім потайки розстилає тенета свої, розставляє тенета свої, скрізь ростить пажитниці, щоб придушити благочестивих. Але Благий у прекрасному раю тішить їх гіркотою, прикрашає їх світлими вінцями, і за те, що понесли хрест свій, підносить їх до Едему.

Якщо хочеш увійти до древа життя, воно гілки свої, як ступені схиляє до стоп твоїх, закликає тебе на лоно своє, щоб сів ти на ложе гілок його, готових схилити перед тобою хребет свій, обняти й тісно стиснути в розмаїтті квітів і упокоїти, як немовля на материнському лоні.

Хто бачив трапезу на гілках цього дерева? Цілі ряди плодів усякого роду під руками того, хто куштує; по порядку, один за одним, самі наближаються до нього; плоди насичують і вгамовують його спрагу, роса слугує йому обмиванням, листи – чистим платом. Не виснажується скарбниця у багатого всім Господа.

Серед найчистішого повітря стоять там твердо вкорінені дерева; внизу вкриті вони квітами, вгорі сповнені плодів; від зрілих плодів тучнеє їхня вершина, а нижні гілки всі в квітах. Хто колись чув або бачив, щоб носилася над головою хмара, подібна до куща, в якому склепіння з плодів, а під ногами кольоровий килим стелиться?

Тільки-но залишають тебе хвилі одного потоку відрад, вабить уже до себе інший. Усе сповнене там радості. Тут куштуєш плід, а там освіжаєшся питтям; тут омиваєшся чистою росою, а там намащуєшся запашною вологою; тут відчуваєш пахощі, а там чуєш пісню, яка тішить. Благословенний Той, Хто звеселив Адама!

Поперемінно віють там приємні вітри, поспішаючи прислужитися, подібно до Марфи і Марії. Не припиняється вечеря, і ніколи не буває без запрошених. Втомлена Марфа насмілилася колись нарікати на Того, Хто закликав її до раю, де ті, хто служить за вечерею, не знають втоми.

Туди й сюди носяться перед праведниками вітри в раю: один навіює їм їжу, інший виливає питво; дихання одного є тук, а віяння іншого – запашна пахощі. Хто бачив такі вітри, які б диханням своїм то насичували, як наїдками, то слугували напуванням, то зрошували прохолодою, то умащували?

Духовно живлять там вітри тих, хто живе духовно; не стомлює тамтешня вечеря; рука не обтяжується; немає справи зубам; не обтяжується черево. Хто насолоджувався колись такою невтомною трапезою, насичувався без їжі, наливався без пиття, віянням одного вітру вгамовував спрагу, а віянням іншого насичувався?

Дивись, як відчутно зображується це в рослинах. Вітер вигодовує пшеницю та інші колосся, живлячи їх своїм подихом і притушляючи їх своєю силою; чи не тим паче вітри благословення можуть виховувати розумні й духовні насадження раю? Для духовних істот і їжа духовна.

Розумні вітри живлять там розумних. Дихання їхнє пригнічує тебе, віяння їхнє тішить тебе. Один змащує тебе, інший навіває тобі відраду. Хто випробовував колись таке задоволення: куштувати без рук, пити без вуст так, щоб один приємний подих вітру був для нього і їжею, і питтям?

Дивись, і донині ще буває це на цій тернистій землі, що породжує терни; донині на цій прокляттю відданій ниві вітром у надрах колоса виховується пшениця за всевишньою волею Всемогутнього. Дихання вітру немовби материнськими сосками живить її, представляючи тим образ, як харчуються духовні. Якщо пшеницю – цю поживу плоті, більшу частину якої вивергає з себе плоть, виховує повітря, притучняють вітри, то чисті вітри з Едемської скарбниці чи можуть шкодити істотам духовним? Тонкі соки складають харчування істот духовних.

І вогонь навчить тебе, що все живиться повітрям. Чи можна уявити якесь місце, де не було б повітря? Його подих гасить вогонь, його дихання підтримує полум’я. Хто бачив матір, яка все і всім живила б? Усе залежить від повітря, а воно залежить тільки від Того Єдиного, Чиєю силою живиться все.

Нехай посоромляться Халдеї, які так багато думали про небесні світила, стверджуючи, що вони живлять все і всім. І зірки, і насіння, і сонце, і плазунів, і людей живить повітря; його подихом, як сказав я, живиться і вогонь, за природою споріднений зі світилами.

Душа без повітря здіймається в гору, але вона сама служить опорою тілу: на ній спочиває плоть наша, вона готує нам хліб, вона робить плодоносною ниву нашу. Таким є і благословенне повітря: воно тішить, насичує, втамовує спрагу істот духовних, у ньому вони здіймаються, ним омиваються, воно для них – море насолод.

Райські пахощі насичують без хліба; дихання життя слугує питтям, почуття потопають там у хвилях насолод, що їх виливають на всіх і в усіх можливих видах. Ніхто не відчуває обтяження в цьому сонмі радощів, і всі безперестанно без пересичення впиваються ними, дивуючись перед величчю Божою.

Нині голодують і насичуються плоті, а там замість плоті відчувають голод душі, і душа вкушає споріднену їй їжу. Паче за всяку їжу душа тішиться Тим, Хто живить усе, насичується Його лепотами, перед Його скарбами дивується.

Тіла, що містять у собі кров і вологу, досягають там чистоти, однакової з самою душею. Крила душі, тут обтяженої, там робляться набагато чистішими, уподібнюючись до того, що в ній найвище, – розуму. Сам розум, який бентежиться тут у своїх рухах, там безтурботний, подібно до Божої величі.

Душа гідністю своєю вища за тіло, а її перевищує в гідності дух, але вища за дух – сокровенне Божество. Але наприкінці плоть вдягнеться в лепоту душі, душа – в лепоту духу, і дух уподібниться Божій величі.

Там плоті підносяться до ступеня душ, душа підноситься на ступінь духу, а дух, зі страхом і любов’ю спрямовуючись, сходить до висоти Божої величі. Не заноситься він занадто високо і не зупиняється довго на одному, і уповільнення його розумне, і ширяння його спасительне. Якщо прагнеш їжі, то соромить тебе Мойсей, який, не запасаючись їжею, зійшов на вершину гори, і там без їжі міцний був тілом; терплячи спрагу, робився ще прекраснішим. Хто бачив людину, яка б, не куштуючи їжі, харчувалася зором – і цвіла красою, впивалася голосом – і зміцнювалася? Його утучняла слава, упивався він світлістю і променистістю.

Будь-яка наша їжа – тільки гній, відсід (осад) її для нас огидний, сморід нестерпний, обтяжливість її робить нас неповороткими, надмірність заподіює нам шкоду. Якщо ж і така їжа тішить і пригнічує, то наскільки повинна тішитися душа потоками радощів, коли сили її живляться сосками премудрості!

Там на сонмі тих, хто споглядає, ллються потоки втіх від слави Отця через Його Єдинородного, – і всі тішаться на пажиті споглядання. Хто бачив, як спраглі насичуються, втучняються і впиваються потоками слави, що виливаються від лепоти Того, Хто є вічна лепота?

Він, Господь усіляких, є і скарбниця всього. Кожному, у міру сил його, ніби в малий отвір, показує Він лепоту потаємної істоти Своєї і сяйво величі Своєї. І сяйво Його з любов’ю опромінює всякого: малого – слабким мерехтінням, досконалого – променями світла; повну ж славу Його споглядає тільки Народжений Ним. Якою мірою очистив хто тут око своє, такою і там може споглядати славу Того, Хто понад усе. Якою мірою тут хто відчинив слух свій, такою і там долучиться до Його премудрості. Якою мірою тут хто приготував надра свої, такою там прийме зі скарбів Його.

Господь дари Свої дає в міру, порівнюючи з силами того, хто приймає: дає Себе і бачити в міру сил нашого ока, і чути в міру сил нашого слуху, і славословити в міру сил наших вуст, дає Він і мудрість в міру сил нашого язика. Потоки благ виливаються від благодаті Його; вона щогодини оновлюється в наїдках, пахне пахощами в пахощах, виявляється в кожній силі, сяє в квітах.

Хто бачив цілі сонми тих, хто харчується однією славою? Ризи їхні – світло, обличчя їхні – сяйво: постійно поглинають і виділяють вони повноту благодаті Божої. В устах у них – джерело мудрості, в думках – мир, у віданні – істина, у дослідженнях – страх, у славослів’ї – любов.

Даруй, Господи, коханим моїм, щоб і мені, і їм віднайти там хоча б останні останки благодаті Твоєї. Споглядання Коханого Твого є джерелом блаженства. Хто сподобився насолодитися ним, той зневажає будь-яку їжу, тому що той, хто споглядає на Тебе, вимушено (завжди) втомлюється від лепоти Твоєї. Хвала Твоєму велелепію!

10

Які уста зобразять рай? Який язик опише славу його? Який розум складе в собі подобу лепоти його? Потаємне лоно його недоступне спогляданню. Тому з подивом буду дивитися на одне видиме, на одне зовнішнє – і це покаже мені, наскільки далекий я від сокровенного.

Благорозчинне повітря, що оточує рай совне; поблизу його кожен місяць благорозчинний: похмурий Шеват (лютий) там ясний, як Іяр (травень); холодний і бурхливий Конун (січень) плодоносний там, як Ав (серпень); Зирон (червень) подібний до Нісана (березень), пекучий Фомуз (липень) – до росоносного Тісрі (вересень).

І найпохмуріші місяці цвітуть там розкішною приємністю, тому що приємне повітря в сусідстві з Едемом. Кожен місяць розсипає квіти навколо раю, щоб у всякий час готовий був вінець із квітів, яким би увінчати йому хоча б стопи раю, якщо недостойний увінчати його главу.

Бурхливим місяцям з їхніми вітрами немає доступу до раю, де панують мир і тиша. Якщо вже й у тому повітрі, що навколо раю, перемагаються бурі найбурхливіших місяців, то чи можуть вони торкнутися благословенного повітря, що небесним своїм подихом робить людей безсмертними?

Невичерпний ллється там потік творів кожного місяця; і кожен з них приносить плоди свої незабаром за квітами. Киплять там насолоджувальні джерела вина, меду, млека й олії. Один Конун (грудень) виробляє стебло, а інший (січень) – колос, і Шеват (лютий) викрадає його прикрасу, приносячи вже снопи.

На чотири порядки розділені там усі місяці. У третій місяць встигають первістки плодів, у шостий – плоди огрядні, у дев’ятий – плоди тверді, і, нарешті, вінцем літа бувають пахучі злаки та плоди, що тішать смак.

Зі змінами місяця змінюється цвітіння. На початку місяця розкриваються надра гілок, у повний місяць повніють і розширюються на всі боки, зі збитком знову згортаються, а наприкінці опадають; на початку ж нового місяця дають нові нащадки. Місяць – ключ від їхніх надр: і відчиняє, і замикає їх.

У раю плоди і квіти особливим чином складають особливі скарби, ще більш різноманітні взаємним їх змішанням. Нехай обидві квітки близькі одна до одної і кожна має свій колір; якщо вони з’єднані між собою, то дають новий колір; а якщо плоди їхні з’єднані, то продукують нову красу, і листя в них набуває вже нового вигляду.

Плодоношення райських дерев подібне до безперервного ланцюга. Якщо зібрані й опали перші плоди, з’являються за ними другі й треті. Хто колись бачив, щоб пізній плід тримався ніби за п’яту перших плодів, подібно до того немовляти, яке трималося за п’яту старшого брата?

Плоди райські один за одним слідують і виростають, подібно до безперервного народження людей. Між людьми є старці, люди середнього віку, юнаки, немовлята, що вже народилися, і немовлята, зачаті в утробі, яким належить ще народитися. Так плоди райські слідують один за одним, і з’являються подібно до постійного спадкоємства людського роду.

Річка людства тече у всіх віках: є старці, юнаки, юнаки, отроки, діти, немовлята, які харчуються материнським молоком і носяться в материнській утробі. Так народжуються і плоди: є первістки, є й останні, – всюди хвилі плодів і велика кількість квітів.

Блаженний грішник, який знаходить помилування в нашій країні і удостоюється бути прийнятим в околиці раю, щоб, по благодаті, пастися йому хоча поза раєм.

Хвала Правосудному, що панує з благодаттю! Добрий не Той, Хто зовсім не замикає межі Свої, але за безмежною любов’ю Своєю Свій, що сходить і до нечестивих, – над надбанням Його розпростерта хмара благодаті Його, і на тих, хто перебуває в полум’ї, дощить вона щедроти Його, щоб і мучимі могли скуштувати прохолодної роси.

11

Райське повітря є джерелом насолоди; ним вгощався Адам у своїй юності; віяння його новоствореному Адаму слугувало ніби матерними сосками; він був юний, прекрасний і веселий. Але як скоро знехтував заповіддю, став сумним і старим, і немічним, поніс на собі старість, як важкий тягар.

У благословенній країні блаженства немає ні шкідливого холоду, ні палючої спеки. Там пристань радощів, там збори всіляких утіх; там обитель світла і веселощів; там лунають всюди звуки гуслярських гуслей і цевниць, чути всією Церквою оспівувані “осанна і аллилуиа”.

Замість огорожі навкруги раю – всезаспокійливий спокій, замість стін і перепони – всеумиротворяючий мир. Херувим, що стереже рай, привітний до блаженних, що мешкають там, і грізний для знедолених, які поза ним. Що чуєш про чистий і святий рай, все те чисте і духовне.

Хто слухає опис раю, той не може судити про нього, тому що опис цей не підлягає суду. За найменуваннями раю можна подумати, що він земний, за силою ж своєю він духовний і чистий. І в духів імена однакові, але святий відрізняється від нечистого. Хто говорить, той крім імен, узятих із предметів видимих, нічим іншим не може перед слухачами зобразити невидимого.

Якби Сам Творець Едемського саду не наділив велич його іменами, запозиченими з нашої країни, то як зобразили б його наші уподібнення? Якщо людина зупиняється на одних іменах, які Божа велич ужила для зображення Едему, то самими іменуваннями, що вжиті для нас, утискає вона гідність Едему та принижує Доброту, Яка висоту Свою прихилила до нашої немовляти, а оскільки людська природа далека від розуміння Едему, зодягнула його в образи, щоб звести до першообразу.

Розум твій не повинен бентежитися цими іменуваннями. Рай зодягнений іменами, спорідненими тобі, не тому, що він потребує образів, від тебе зайнятих, а тому, що природа твоя вельми немічна і мала перед його величчю, хоча краса його применшується, коли окреслюється слабкими, тобі спорідненими, образами.

Тому що слабкі очі не в силах бачити промені небесних фарб його, Бог зодягнув древа його іменами наших дерев, фіґи його назвав ім’ям наших фігових дерев, листя його зображено подібним до листя, яке бачимо в нас, щоб усе це зробити доступним розумінню зодягнутих плоттю.

Квіти цієї країни набагато чисельніші й блискучіші за зірки, які можна побачити на видимому небі; благодатні пахощі, що віють з раю, як лікар вгамовують частину хвороб на проклятій землі та цілющою силою лікують ту хворобу, що принесена на землю змієм.

Віянням, що виходить із благословенної частини раю, тішиться гіркота нашої країни, згладжується прокляття нашої землі. Едемом ще дихає наш знеможений світ, змужнілий у хворобах; ним проповідується, що нашій мертвотності послано ліки життя.

Коли зібрані були блаженні апостоли, сталося там сильне коливання, і віяння раю, що носилося в тих обителях його, виливало пахощі свої. Воно помазало проповідників, які повинні були навчити і привести запрошених на райську вечерю, і радіє за тих, хто приходить на неї, тому що любить людей.

12

Сподоби і мене, по благості Твоїй і за допомогою Твоєї ж благодаті, досягти цієї скарбниці мастей, цього сховища пахощів, щоб і мені, спраглому, насолодитися віянням аромату. Пахощі раю завжди всіх насичують. Хто нюхав їх, той від задоволення забуває про всяку їжу. Благословенний Той, Хто приготував цю царську трапезу в Едемі! Відродилася в мені ще цікавість. Бажав я запитати – і боявся на це наважитися, але Той, Хто керував думкою моєю, зодягнув мудрістю питання, яке народилося в розумі моєму, і повірив я всьому, що було Ним сказано мені, тому що в словах зображувалося саме те, що хотів я знати.

Запитував же я: “Як змій спокусник досяг пізнання Божої заповіді?” І отримав я відповідь: “По слуху знав змій істину таємниці, і ймовірно, що він міг знати це по слуху. Голос був до Адама, що застерігав від древа пізнання добра і зла”.

Хитрун чув цей голос – і схилив до злочину, спокусив творця, щоб завчасно зірвав він плід, приємність якого свого часу стала б іншою, але для того, хто зірвав його завчасно, містила в собі гіркоту. Хитрун прикрив істину обманом, бо знав, що нахабних, спіткає зовсім інше, бо благо, яке здобувається через гріх, перетворюється на прокляття того, хто його здобуває.

Згадай Озію, який наважився увійти до святилища. Оскільки шукав він собі первосвященства, то втратив царство (2Хрон. 26:16). Адам хотів набути – і поглибив свої злидні. У святилищі можете бачити древо, у кадильниці – плід, у проказі – наготу. І Озія, і Адам зазнали шкоди від двох скарбниць.

Але вийшов інший нездоланний Борець, зодягнувшись у ту зброю, з якою був переможений Адам. Ворог побачив зброю і зрадів, не відчуваючи, що буде розкрадений. Що повинно було привести його в жах, то сховалося всередині, а що підбадьорювало, то стало відкрито йому. Лукавий прийшов перемогти – і понад сподівання залишився переможеним.

Два дерева насадив Бог у раю – древо життя і древо пізнання; обидва вони – благословенні джерела всіх благ. За їхнім посередництвом людина може уподібнюватися Богові: за посередництвом життя – не знати смерті, а за посередництвом мудрості – не знати омани.

Передсмертний заповіт1

Я, Єфрем, помираю і пишу заповіт, бажаючи залишити кожному на пам’ять дещо з того, що в мене є, щоб ті, хто знають мене, згадували мене хоча б за слова мої.

На жаль! Час мій минув, продовження років моїх зникло. Тканина скінчилася, і човник біля кінця основи. Елей у світильнику вичерпався, дні й години мої минули, найманець віджив свій рік, мандрівник закінчив свій термін. З усіх боків оточили мене приставники, що примушують до поспішності, і на вию мені наклали ланцюг, як злочинцеві.

Чи ридати мені? Але нікому почути. Чи волати про допомогу? Але немає того, хто рятує. Горе тобі, Єфреме, на Суді, коли постанеш перед Престолом Сина! Ті, хто знає тебе, оточать тебе з усіх боків.

На жаль, яке осоромлення! Горе тому, хто буде там осоромлений!

Ти, Іісусе, суди Єфрема, і не віддавай Суду іншому. Бо кого судить Бог, той знаходить щедроти на Суді.

Чув я від мудрих і дізнався від ведучих: хто бачить обличчя Цареве, той не піддасться смерті, хоча б і грішний був.

На жаль мені, браття мої! Що спіткало мене? Ридайте і плачте про жереб мій. Прийшли ті, хто спонукає до поспішності, щоб узяти і відвести мене, як і інших.

Сильно лякає мене Осія. Він докоряє і докоряє мені: “сивини з’явилися на Єфремі”, він же не посоромився (Ос. 7:9).

І ще: “Єфрем юний” ухиляє вию свою від ярма (Ос. 10:11). І якщо хто скаже, що Осія говорить це про Єфрема, сина Йосипового, то знаю, що він не відрізнив би Єфрема від Єфрема, і мене від будь-кого іншого.

Втішає мене дещо Давид, кажучи: “Єфрем охорона Моїй голові” (Пс. 59:9). Не хвалитися тим хочу – Бог у тому свідок, але вам, браття мої, бажаю дати заповідь, вас навчити і переконати, щоб поминали ви мене в молитвах і проханнях, щоб хоча за слова мої поминали мене ті, хто знає мене.

Отже, прийдіть, заплющте мені очі; справу вирішено – маю померти, ухвалу зроблено – розлучаюся з вами і не можу залишитися.

Клянуся життям вашим, учні мої, і життям самого Єфрема, що не зійде він уже з ложа, на яке зійшов, тому що обтяжений я тяжкою хворобою, і муки мої нестерпні.

Виставляю вам прапор, ставлю перед вами дзеркало і в ньому зображення, щоб ви безперестанку дивилися на нього і намагалися уподібнюватися йому. Ні вдень, ні вночі, за все життя своє, нікого не злословив я, і від початку буття свого ні з ким не сварився. Але невпинно змагався в зборах з відступниками. Бо знаєте, що й володар овець б’є свого пса, який, бачачи, як вовк іде у вівчарню, не біжить і не гавкає на нього.

Мудрий ні до кого не має ненависті; а якщо й ненавидить когось, то одного дурного. І нерозумний також ні до кого не має любові; а якщо й любить когось, то одного нерозумного.

(Не дивуйтеся, браття мої, що під час навчання послуху відреклися від мене деякі. І в дванадцяти апостолах був один зрадник, Юда. Знаєте також, що спочатку у винограднику ростуть зазвичай колючі рослини, а між троянд пожинаються терни. Перед вами, як перед щирими і одностайними братами, підтверджую, що віра моя є здорова, навіть клятвено засвідчую в її непохитності. Бо бажаю, щоб твердою була думка ваша про непорушну і єдиноначальну віру у вірних).

Клянуся Тим, Хто сходив на гору Синайську і промовляв з каменю (Вих. 17:6), клянуся вустами, що вигукнули: “Елоі” (Мк. 15:34), і привели тим у трепет все створіння. Клянуся Тим, Хто проданий Іудою і побитий у Єрусалимі; клянуся могутністю Завушеного за ланіту і величчю Того, Хто прийняв заплітання. Клянуся трьома іменами Вогню (Повт. 4:34) і Єдиною Божою істотою і єдиною волею, що не відокремлювався я від Церкви, не повставав проти Божої всемогутності.

Якщо звеличував я в розумі своєму Отця більше за Сина, то нехай не помилує Він мене. Якщо применшував я Духа Святого перед Богом, то нехай покриються темрявою очі мої. Якщо сповідував інакше, ніж як говорив, то нехай ввергнутий буду в темряву непроглядну. Якщо говорю лицемірно, то нехай буду разом зі злими горіти в полум’ї. Якщо говорю це з людиноугодництва, то нехай не послухає Мене Господь на Суді.

Клянуся і вашим, учні мої, і своїм життям: у Єфрема не було власності, не було ні жезла, ні піхви, бо чув я слова Господа нашого: Не набувайте нічого на землі (Мф. 6:19).

Прийдіть же, браття мої, скажіть мені мир і відпустіть мене; розлучаюся я з вами. Заклинаю вас, улюблені мої, згадуйте мене в молитвах і проханнях, бо в гріховній суєті провів я дні й години свої.

Заклинаю вас, учні мої, непорушними клятвами, нехай марними будуть слова мої: не порушуйте заповідей моїх!

Якщо хто покладе мене під жертовником, то нехай не побачить він Божого жертовника, бо смердючій нечистоті непристойно лежати на святому місці.

Якщо хто покладе мене в храмі, то нехай не побачить він храму світла, тому що суєтна слава марна тому, хто не гідний слави.

Нагим постане кожен дати за себе звіт. Для чого віддавати почесті тому, хто не зміг дотриматися своєї честі? Хто сам себе не прославив, того не повинен прославляти і світ.

Усе минає, як чули ви від Господа нашого (Мф. 24:35), тому зі сльозами кажу це, браття мої. З каменю створений храм руйнується, як і чули, і читали ви (Мф. 24:2), а храм плотяний (плоть людини) повстає для відплати і Суду. Господь наш не судить каміння, але судить синів людських. Нічого не беріть у мене на пам’ять собі, браття мої, кохані мої, діти мої, чада Святої Церкви, бо на пам’ять вам є у вас чуте вами від Господа нашого, Який усім нам Життєподавець. Якщо візьмете щось у Єфрема, то Єфрем буде у відповіді. Господь скаже мені: “У тебе більше вірували вони, ніж у Мене. А якби на Мене більше сподівалися, то нічого не взяли б у тебе на пам’ять собі”.

Не кладіть мене з мучениками, бо грішний я і нічого не вартий; через недоліки свої боюся і наближатися до кісток їхніх. Якщо солома наблизиться до вогню, вогонь запалить і пожже її. Не тому забороняю це, щоб противна була мені близькість мучеників, але боюся, через недоліки свої.

Чув я, що говорить пророк: “Ной, Йов і Даниїл не визволять ближніх своїх (Єз. 14:14,18); “людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові” (Пс. 48:8).

Хто понесе мене на руках своїх, у того руки нехай покриються проказою, як у Гієзія; але, піднявши мене на плечі, несіть якнайшвидше, і віддайте похованню, як знедоленого, тому що бідно минули дні мої.

До чого прославляти вам мене, коли осоромлений я перед Господом? До чого догоджати вам мене, коли немає у мене добрих справ? Якби хто описав вам справи мої, то кожен із вас обпльовував би мені обличчя. Якби сморід грішника відчували ті, хто наближається до нього, то всі б утекли від Єфремова смороду.

Хто зі мною в труну покладе шовковий одяг, той нехай буде кинутий у темряву непроглядну. Хто зі мною в труну покладе багряницю, той нехай буде скинутий у геєну вогненну. У моїй ризі і в кукулі віддайте мене землі, тому що оздоблення непристойне для непристойного, а пишність марна для мерця, розпростертого в труні. Грішний я, як уже говорив це. Ніхто нехай не догоджає мені.

Богу відкриті справи мої, Йому відомі беззаконня, які вчинив я. Осквернений я нечистотою і непотребством, очорнений гріхами. Якої немає в мені нечистоти? Якого не лежить на мені гріха? Усе непотрібне, усе беззаконне і кепське, як уже сказав я, є в мені.

Приходьте ж, Едесяни, брати мої, пани мої, діти й батьки мої, принесіть те, що обіцяли ви, і покладіть у гроб із братом вашим.

Принесіть обіцяне вами, браття мої, і покладіть переді мною, щоб сам я, доки лишається в мене кілька пам’яті, призначив тому ціну.

Нехай продано буде дорогий одяг, принесено ціну за нього і роздано бідним, жебракам і нужденним. І вам буде це на пам’ять, і мені на користь. Вас нагородить за це милість Божа як роздавальників, а мене – як радника. Але інша нагорода за справи, а інша – за слова. Той, хто дає, більший за того, хто приймає, як чули ви, улюблені (Діян. 20:35).

Дякую вам, браття мої, за те, що приділили ви мені і чим вшанували мене, хоча й недостойний я, бо в гріхах провів дні свої. Той, хто вшанував пророка, винагороду пророчу приймає, як Своїми устами запевняє Учитель наш (Мф. 10:41). А ви знаєте, що Він не брехливий.

Хоч і грішник я, але Христос винагородить вас, бо заради Нього і за надією на Нього надали ви мені честь цю. Той, заради Якого вшанували ви мене, улюблені, винагородить вас за обітниці ваші та прийме приношення ваші. Хоча я не пророк, але ви приймете мзду пророчу.

Благословенний населений вами град Едесса – мати мудрих! Його живими устами благословив Син через учня Свого. (Коли цар Авгар, творець цього міста, через послів виявив бажання прийняти до себе Спасителя, Владику всіляких Христа, який з’явився на землі, і говорив: “Почув я про все, що зроблено Тобою, і чого Ти зазнав від іудеїв, які тебе відкидають, то прийди сюди й живи зі мною, бо я маю невеличке місто, яке слугуватиме й Тобі, і мені”. Тоді Господь, здивувавшись вірі його і пославши вічних вісників, благословив місто, затвердивши його підвалини).

І благословення це нехай перебуває на ньому, поки не прийде Святий!

Хто утримає в себе що-небудь з обіцяного мені, той нехай помре смертю Ананії, який надумав збрехати апостолам, – і впав мертвий до ніг їхніх.

(Коли говорив так Єфрем, дехто з тих, хто стояв тут, людина вельми знатна, вражений був нечистим духом, упав негайно до одра і став голосно волати. Єфрем сказав йому: “Що таке зроблено тобою, чоловіче?” І за словом цим негайно вставши, сказав він: “Приніс я дорогий одяг з наміром покласти його з тобою. А щойно повелів ти нічого не класти в труну разом із тобою, то змінив я цю думку, кажучи: “Якщо вже ніяк не буде покладений у такому одязі, то для чого й виставляти його на вид? Якщо ж велить дати щось жебракам, дамо нужденним, скільки буде потрібно, з чого-небудь іншого, що є у нас””. Блаженний сказав йому у відповідь: “Іди і виконай свій намір”. Потім, помолившись за нього і поклавши на нього руки, зцілив його від нечистого духа і продовжував).

Хто понесе переді мною воскову свічку, того нехай спалить вогонь із нутрощі його. Навіщо вогонь тому, хто спалюється власним своїм вогнем? Як тільки запалюється видимий вогонь – запалюється ним вогонь внутрішній, потаємний.

З мене досить внутрішньої моєї хвороби; не збільшуйте її ще й зовнішньою. Краще пролийте, браття, сльози свої за мене, за друзів моїх і за всіх, подібних до мене.

У гріхах і в марній суєті провів я дні свої; і в день, коли не сподівався, прийшов і напав на мене тать; в годину, коли не думав, підкрався і наблизився викрадач, і нудить мене йти звідси в невідому мені країну.

Заклинаю тебе, той, хто тягне мене, не бентеж і не муч мене. А якщо вчиниш зі мною по гріхах моїх, то великий омине мене страх: і що тоді буде зі мною? Коли пригадую, що зроблено мною, – здригаються коліна мої і зуби скрегочуть; коли наводжу собі на пам’ять, що скоєно мною, – охоплює мене жах. Бо зовсім нічого доброго не зроблено мною в усі дні мої, зовсім нічого доброго не скоєно відтоді, як народили мене на світ батьки мої.

Не кладіть зі мною в труну аромати, тому що честь ця для мене марна. Не кладіть пахощів, тому що не позбавлять мене від Суду. Аромати запаліть у святині, а мене супроводжуйте молитвами; пахощі принесіть в дар Богові, а мене віддайте землі з псалмоспівами.

Замість того, щоб марнувати пахощі й аромати, згадуйте мене в молитвах своїх, бо що користі від пахощів мерцеві, який не може їх відчувати? Аромати ж запаліть у святилищі, щоб пахощами їхніми тішилися ті, хто туди входить.

Смердного гною не покривай шовковим одягом, який ні до чого не послужить. Залиш його лежати на гноїщі, бо не може він відчувати відданої почесті. Багатому личить пишність, а бідному – гноїще; нащадку царів належить царство, а прибульцю – убозтво. Не покладайте мене у ваших гробницях, тому що ні до чого не послужать для мене ваші прикраси. Я ж дав обітницю Богові, щоб поховали мене з мандрівниками.

Я такий самий мандрівник, як і вони; з ними покладіть мене, брати мої. Усякий птах любить однорідних собі, і людина любить подібних собі.

Покладіть мене на цвинтар, де поховані розбиті серцем, щоб Син Божий у Своєму пришесті і мене зросив і воздвиг разом із ними.

Поглянь, Господи, на заклинання мої, нехай з’являться мені щедроти Твої. Молю Тебе, Сину Милосердного, не вчини зі мною за гріхами моїми.

“Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?” (Пс. 129:3) Якщо вимагатимеш звіту на Суді, ніхто не виправдається. “Всяка уста загородяться”, як написано, “весь світ стає винним” (Рим. 3:19). Не надію втрачаю, кажучи так, але повторюю написане.

Що здобудеш, Сине Милосердного, якщо кинутий буду у вогонь? Яви на мені звичайні Тобі щедроти, нехай пізнана буде благодать Твоя. Якщо ж будеш судити суворо, то справді, як віщала правда Твоя, не виправдаються ні один із тисячі, ні двоє з темряви (Пс. 13:3).

“Невже вже заспокоюєшся тим, Єфреме, що не буду судити людей, що праведних порівняють із беззаконними, непорочних і добрих – зі злими?”

Ні, ніколи не може бути спілкування світла з темрявою. Як можуть бути зрівняні і Авель, і вбивця його Каїн? Або як можливо мешкати разом із мучениками і їхнім гонителям, на яких мученики будуть волати і скаржитися? Якщо і кажу це, то не прошу зрівняти добрих зі злими, але благаю Тебе, Сину Благого, помилувати мене, друзів моїх і подібних до мене.

Ось що говорив я, і говорю, і не відступлюся від свого слова: якщо Ти не виявиш милості, ніхто не побачить Царства! Бо з усіх наділених плоттю Один тільки чистий від гріха. І не тому тільки кажу це, що сам я грішний, а й у Святому Письмі справді так сказано, як пропоную вам, браття мої.

“Залиш мудрування свої, Єфреме, – каже мені Ангел смерті, – не приносять користі тобі хитросплетіння твої, ті, що тягнуть тебе, не послухають тебе”.

І в сильному гніві каже ще мені: “Закрий уста свої – не всі загинуть, як ти. Грішник думає, що всякий такий самий, як і він; сліпий припускає, що всі йому подібні”.

Прийдіть же, браття мої, покладіть мене, бо втрачаю вже сил, і скоро не стане мене; напучуйте мене молитвою, псалмами і приношеннями. Коли ж виповниться тридцять днів після смерті моєї, зробіть за мною пам’ять, браття мої, бо мертвим допомагають приношення, які роблять живі (і в грецькому, і в сирійському тексті згідно читається: “тридцятий день”. А це вказує на особливий звичай у стародавній Церкві здійснювати поминання за покійними, крім інших днів, і в тридцятий).

Хіба не помічали ви, що коли зріє живе вино у винограднику, бродить і мертве в глиняній посудині?

І якщо, кохані мої, цибулина, що видає важкий запах, показує в собі почуття (коли росте одна на полі, тоді інша дає паростки в домі), то чи не тим паче повинні відчувати померлі, коли творять про них пам’ять?

Ти, мудрецю, заперечиш мені: “Це робиться за законами природи, а природа не переконує мене, поки не надаси докази”. Але потерпи, представлю тобі, якщо хочеш, і доказ із Писання. Мойсей у благословенні своєму сказав Рувиму: у третьому роді нехай живе Рувим (Повт. 33:6).

А якби неможливо було отримувати допомогу мертвим, то для чого син Авраамів благословив Рувима? І якщо думаєш, що померлі не відчувають, то послухай, що говорить апостол: “Аще ж віднюдь мертві не востають, що й хрестяться мертвих заради?” (1Кор. 15:29).

Сини Маттафіїни, утримуючи тільки образи істини, жертвами, як написано, загладили гріхи тих, хто опоганився язичницькими приношеннями і впав у бою (2Мак. 12:40-46).

Чи не тим паче священики Сина Божого святими жертвами і молитвами вуст своїх можуть очищати гріхи померлих?

Але коли прийдете здійснювати за мною пам’ять, ніхто з вас нехай не чинить беззаконня і гріха, але чисто, цнотливо і свято перебувайте, браття мої, у бдінні. Не тому це потрібно, що гріх непотребства важчий за всі гріхи, бо є гріхи більш тяжкі, ніж і блуд. Але щоб мені не підпасти за вас відповідальності, бо Господь наш скаже мені: “Ти, Єфреме, зібрав цих перелюбників і блудників”. Написано ж, що судить їх Бог на останньому Суді (Євр. 13:4).

І що скажу ще? Вкрай боюся я, улюблені мої, і тепер повторюю те, що говорив незадовго до того. Кого судить Бог, той здобуває собі щедроти на Суді.

Плотська похіть у тілі – те саме, що закваска в борошні: вона породжується людиною, як вогонь – залізом, і щойно породжена всередині неї, пожирає і розтліває її.

Наблизьтеся до мене, учні мої, прийміть благословення силою благословенного Пастиря. Я – не Ной, але ви будьте, як Сим та Яфет. Я – не те, що Мелхиседек, але ви будьте благословенні, як Авраам. Я – і не Ісаак, але ви прийміть благословення, як Яків. Я – не те, що Мойсей, але нехай ви будете подібні до Іісуса, сина Навина; я – не Ілля, але ви прийміть духа мого, як Єлисей.

– Нехай звеличить Христос пам’ять твою, чудовий авва, нехай просвітиться світло твоє, подібно до Ангельського, нехай просяєш прославлений, як Мойсей, нехай уразумеют все, що дивляться на тебе, що Божий ти раб!

Бог Авраамів нехай почує тебе, Аврааме, Аврааме, що йшов слідами моїми, і тільки-но забажаєш розплющити вуста свої, – нехай наповнить їх Господь твій навіюваннями мудрості, як, чув я, сказано пророком: ” відчини свої уста і Я їх наповню!” (Пс. 80:11).

Бог нехай почує тебе, Симеоне, коли кличеш Його в молитві своїй; в який не прийдеш град, нехай наповниш там Церкву, як чашу! Прийдуть наречені бачити тебе; прийдуть діви, зачинені (в покоях своїх) слухати спасительні твої повчання, отримати від тебе допомогу, повчитися в тебе спасінню душі, почути від тебе мудре й душевно-корисне – і прославишся ти у світі, як лікар у таборі.

Бездоганний, простосердий і щирий Мара з Агела; бездоганний не за природою, а за простотою своєї волі, на Кого сподіваючись, пішов ти за мною в стражданнях моїх, Той разом із праведними нехай воздасть тобі нагороду, яку приймають святі!

Воїне і ловець Зіновій із Месопотамії, слово твоє нехай буде як вогонь, і нехай поглине терни єресей; як полум’я в лісі; – нехай спалить їх слово вчення твого. Як Давид, перемагай і скидай синів омани замість Голіафа; зодягнися в зброю пророків і в броню апостолів; Господь твій нехай буде тобі супутником і непереможним воїнством!

Нехай буде проклята мати твоя, Павлоне! Горе утробі, що народила тебе! Бо ти брав участь у всіх єресях і вигадував усілякі суперечки, а тому втратив усі труди свої, як Іуда – срібняки. Залишений тобою стовп (1Тим. 3:15) покаже чудо на тілі твоєму, бо поклав ти надію на тростину розтрощену, залишивши жезл Хреста.

Бунтівник Арвад, нехай споживеться пам’ять твоя з середовища живих, бо залишив ти вино Христове і пив дріжджі гріха. Син, Якого хулили уста твої, нехай стягне з рук твоїх за ганьбу Свою!

Нехай будуть прокляті аріани і маніхеї, кафари і офіти, маркіоніти і євіоміани, вардесани і кукіти! Нехай будуть прокляті павліани і віталіани, суботники і ворворіани разом із вченнями інших нечистих єресей!

Благословенний, хто обрав Святу Церкву. Це – агниця, яку не розірвав вовк, це – чиста голубиця, яку не міг наздогнати яструб, що переслідує її.

“бо чаша в Господній руці, а шумливе вино повне мішаного, і наливає Він з нього, усі ж беззаконні землі виссуть та вип’ють лиш дріжджі її” (Пс. 74:9), відступники випили її – і сп’яніли, відокремилися – і повстали на Іісуса. Як скажений пес гризе, якщо може, власного свого пана, так і відступники вивергають хули на Господа свого.

Хвала Тому, Хто піднесений над ними, і Чия висота для них недосяжна! Бо якби нечестиві могли якось увійти на небо, то внесли б чвари свої і туди – в мирну обитель горніх. Їхні брати наважилися й побажали колись зійти на небо, але засудила їх правда, і нечестиві посоромилися й осоромилися. І якщо тих, які бажали зійти в оселю горніх Ангелів, спіткав такий суд і таке покарання, то якого осуду, браття, зазнають ті зухвалі, які хочуть розділити Отця, Сина і Духа?

Залишайтеся у вченні моєму і не відпадайте від віри моєї, учні мої. Хто сумнівається про Бога, той, як Каїн, нехай буде “мандрівником та заволокою будеш ти на землі” (Бут. 4:12). Хто применшує Сина перед Отцем, того живого нехай поглине земля. Хто сумнівається про Духа Святого, той нехай не отримає помилування. Хто повстає на Церкву, у того плоть, як у Гієзія, нехай покриється проказою. Хто відступає від моєї віри, того нехай спіткає Юдине задавлення.

Велике злочестя – хула, тікайте від неї, улюблені; проти живого Бога грішить той, хто злословить і хулить. Досить для нас і тілесних гріхів, не будемо додавати до них нечестя.

У тому одному моя надія й утіха моя перед Богом, що ніколи не злословив я Господа свого, і хула не виходила з уст моїх. Бо ненавидів я, Господи, тих, хто ненавидить Тебе, і не любив ворогів Твоїх.

Напишіть слова мої на серцях своїх і пам’ятайте про мене, бо після смерті моєї прийдуть до вас злісні люди “в одязі овечім, а всередині – вовки хижаки хижаки” (Мф. 7:15). Солодкі мови їхні, але нахили серця їхні сповнені гіркоти. Добрі вони за зовнішністю, але походять від сатани. Тікайте від них і вчення їхнього, і не наближайтеся до них.

Знаєте, що захопленого в такому місці, де паплюжили царя, беруть до суду і піддають допиту; і хоча він невинний і не паплюжив царя, проте ж несе покарання за те, що не мав ревнощів про царя. Тому не спілкуйся з лжевчителями і не сходися з невірними.

Легше жити з бісом, ніж із невірним. На біса вимовиш заклинання – і він піде геть, бо не може опиратися імені Іісусовому; але якщо на невірного вимовиш тисячі заклинань, – не відступить він від злості своєї і не полишить безумства свого. Легше вчити біса, ніж навертати синів омани. Біси сповідували і говорили: “Ти єси” Господь “Син Божий” (Мк. 3:11); навпаки, невірні наполегливо стверджують, що Він – не Син Божий.

Той, хто живе в них, сатана сповідує, вони ж твердо стоять у впертості своїй. Якщо можна вербі вирости на голому камені, то й відступник може прийняти вчення. Легше горі, за Писанням, принизитися до долини, легше вербі, на виконання пророчого слова, рости на голому камені, ніж відступнику навчитися істини. Якщо ворон може стати білим, то можна і злочестивому зробитися праведним.

Коли взимку йде сніг і лягає на пір’я ворона, тоді й ворон на якийсь час здається білим від снігу, що лежить на пір’ї у нього. Так іноді злочестиві, чуючи про Суд, жахаються майбутніх мук, розкаюються ненадовго в тому, що ними зроблено, залишають на якийсь час свій спосіб життя, навертаючись від свого злочестя.

Послухайте настанов моїх, учні мої, збережіть у пам’яті слова мої: не відступайте від віри моєї і не переступайте слова мого! Прийде час, що здійсниться все написане і здійсниться передбачене: “Перейде небо і земля, а іота ж єдина, або єдина риса не перейде”, як із присягою промовив Учитель наш (Мф. 5:18), а ви знаєте, що Він не брехливий (у сирійському оригіналі за цими словами слідує довга розповідь про боротьбу Мойсея з волхвами єгипетськими, яка абсолютно не стосується заповіту і перериває зв’язок мовлення. За зауваженням видавця, ця розповідь узята з якого-небудь іншого твору Єфрема і вставлена тут нерозумним переписувачем).

Ось іде, і близько вже, що відводить мене. Залиш, Єфреме, мудрування свої. Благаю Тебе, Господи Іісусе, як людина благає друга свого: “Не постав мене на Себе, коли прийдеш!”

Ще скажу вам дещо. Клянуся життям вашим, що це неложно. Коли був я ще вельми малий і лежав на колінах у матері своєї, тоді привиділося мені нібито уві сні, що виправдалося згодом. На язиці в мене виникла виноградна гілка, вона росла вище і вище, і злетіла до неба; на ній з’явилася незліченна безліч плодів, і листю не було рахунку. Дедалі більше і більше розростаючись, розкидаючись і розширюючись на окружність, розпростерлася вона в цілому світі; збирали з неї плоди, і плодів не зменшувалося; навіть чим більше оббирали кетягів, тим більше примножувалося число їх.

Грона – це бесіди, листя – це піснеспіви. Подавець цього – Бог. Хвала Йому за благість Його! За благоволінням Своїм дарував Він мені це зі скарбниці Своєї.

Прощайте, друзі мої, моліться за мене, улюблені мої. Ось, настав час торжнику вирушити в країну свою. Але на жаль! Маєток мій занапащений, всі скарби мої розтрачені. Про добрих ніхто не плаче, тому що сходять вони в труну для життя. Про мене ж, про ближніх моїх, подібних до мене, пролийте сльози свої, браття мої, тому що в суєті провели ми дні і роки свої.

Прощавай, земля, нехай живуть сини твої в радості, нехай дотримується мир у Церквах, нехай припиняться гоніння нечестивих, нехай стануть праведними нечестиві, а грішники нехай принесуть покаяння!

Мир тобі, що відводить мене, що забирає душу з тіла і розлучає їх в особливі обителі до Воскресіння!

* * *

1 Заповіт цей зберігся в сирійському оригіналі та в грецькому перекладі. Тут пропонується переклад із сирійського. Місця, узяті в дужки, у сирійському оригіналі відсутні і доповнені з грецького перекладу.

 

 

1

Моисей, который всем преподал учение в небесных книгах своих, этот вождь Евреев, и меня, как ученика, да научит своим Пятикнижием – этой сокровищницей откровения. В нем раскрыта история Едемского сада; по наружности, только описанный, – он величественен по сокровенным в нем тайнам, и кратко изображенный, – дивен по своим растениям.

Долго порывался я страхом и любовью. Любовь призывала меня внимательно рассмотреть рай, а страх его величия удерживал от такой пытливости. Наконец, то и другое соединил я с мудростью. Благоговейно чтя сокровенности рая, я исследовал одно то, что открыто в нем. Одно исследовал для собственного приобретения, о другом умолчал для собственной же пользы.

Радостно приступил я к истории рая. Немного в ней для чтения, но очень много для исследования. Уста читали открытое в повествовании, а дух, воспаряя трепетно, возносился в исследование славы рая, однако же не с мыслью – постигнуть, что такое рай сам в себе, а желая изведать его, сколь дозволено то человеку.

Духовным оком воззрел я на рай. Вершины всех гор низки пред его высотой. Едва пяты его касались высокие волны потопа; благоговейно лобзали стопы его и возвращались назад, чтобы подавить и попрать вершины гор и высот. Одну пяту рая лобзал потоп, сокрушивший всякую высоту.

Но как ни высоко поставлен рай, не утомляются восходящие туда, не обременяются трудом наследующие его. Красотой своей исполняет он радости и влечет к себе шествующих, осиявает их блистанием лучей, услаждает своим благоуханием. Светоносные облака образуют из себя кущи для соделавшихся достойными его.

Нисходят из кущей своих сыны света и радуются на той земле, где были они гонимы; ликуют на хребте моря и не утопают, где не утопал и Симон – камень. Блажен, кто видит, что и возлюбленные его с ними же вместе: и здесь долу в их сонмах, и там горе в их обителях!

Колесницы их – облака, с легкостью несутся по воздуху. Каждый воспаряет во главе тех, которых он обучал. Подвижнические труды его стали для него колесницей, а сонм учеников его – славным сопровождением. Блажен, кто увидит пророков, воспаряющих с ликами их, и апостолов – с сонмами их! «Иже сотворит и научит, сей велий наречется в Царствии Небеснем» (Мф. 5:19).

Далек от взоров рай, недосягаем он для ока, поэтому, можно отважиться изобразить его разве только в сравнениях. В светлом венце, какой видим около луны, представляй себе рай; и он так же окружает и объемлет собой и море, и сушу.

Но неудержимы уста мои, не насыщаются сладостью рая. Представим и другие его подобия. Моисей сделал венец на величественном жертвеннике (Іс. 27:3), золотым венцом увенчал он жертвенник. Таков и рай – этот прекрасный венец, увенчивающий собой вселенную.

Когда же согрешил Адам, изгнал его Бог из рая и, по благости Своей, дал ему жилище вне райских пределов, поселил в долине, ниже рая. Но люди грешили и там, и за это рассеяны. Поскольку сделались недостойными обитать близ рая, Бог повелел ковчегу удалить их на горы Карду.

Разделились семейства двух братьев. Каин отошел прочь и стал жить в земле Иуд, ниже мест, где обитали семейства Сифа и Еноса. Но потомки обитавших вверху и именовавшихся сынами Божиими, оставили страну свою, сошли вниз и вступили в супружество с дочерями человеческими, с дочерями тех, которые обитали внизу.

Сыны света пребывают в горних обителях рая, и оттуда видят в пропасти богатого. Возводит он очи свои, видит Лазаря, взывает к Аврааму, прося умилосердиться над ним. Но щедролюбивый Авраам, сострадавший о Содоме, показывает себя немилосердым к тому, кто сам не был милосерд.

Бездна отлучает богатого от любви, бездна разделяет праведников и грешных, чтобы первые не привязывались любовью к последним, чтобы добродетельные не чувствовали мук, видя в геенне своих сыновей, братьев и сродников, чтобы матерь не скорбела о нечестивом сыне, и госпожа – о служанке, с которой вместе росла и училась.

С ослаблением (всепрощением) взирают там потерпевшие гонения на своих гонителей, притесненные – на притеснителей, умерщвленные – на убийц, пророки – на побивших их камнями, апостолы – на распинавших их. Сыны света из горних обителей своих приникают (всматриваются, наклонившись) на нечестивых и, смотря на дела их, дивятся, почему, утратив надежду спасения, предались они нечестию.

Горе тому, кто гнусные дела свои утаивал во тьме, кто грешил и скрывался, чтобы обмануть всякого; кто, видя такового, нечествовал и лгал, чтобы обмануть всякого, слушающего его. Господи, да покроют меня крыла благости Твоей, потому что перстами будут там указывать на грешника и непрестанно разглашать срамоту и тайные дела его.

Мое дерзнование не смеет простираться далее сказанного мной. Но, может быть, найдется кто-нибудь дерзновеннее меня, и он скажет, что незнающие и неразумные, которые грешили по неведению, должны, однако же, понести наказание как виновные, и Благий поселит их подле рая, и будут они питаться от райских крупиц.

Но и этих обителей, которые так малы и презренны перед райскими обителями, алчут и вожделеют опаляемые в геенне. Мучение их усугубляется, когда взирают на журчащие перед ними источники тех обителей; вожделел их и богатый, но не нашел, кто устудил бы язык его. Внутри у страждущих – огонь, перед ними – вода.

2

Блажен, кто вожделевает рая, его вожделевает и рай; с радостью приемлет во врата свои, заключает в объятия свои, услаждает песнопениями на лоне своем, разверзает ему недра свои и покоит в них. Но отвращается и убегает он от того, кто сам отвращается от рая, ибо райская дверь есть дверь испытующая, хотя и любит людей.

Потому здесь запасись ключом от рая и возьми его с собой. Разумна эта дверь, которая столь вожделеет тебя, так радуется и веселится о тебе; как ведущая, премудро измеряет она входящих в нее: мал ли кто или велик, по росту и по достоинству каждого сама расширяется, и своей мерой показывает, кто совершен, а кто недостаточен.

Люди видят, что все погибло: богатства не стало, плотских удовольствий нет, красота и владычество исчезли и миновали, вспоминают там об этом и скорбят о том, что мучатся, узнают, что приобретенное ими, – один сон, богатство их – тень.

Утратили они, что было у них, и нашли, чего не было; какие блага любили, те отлетели, а горе, которое ненавидели, постигло их. На что полагали надежду, – того уже нет, чего не боялись, – то нашли. И стонут, что унижены и окрадены, что прежняя обитель была обманчива, а настоящее мучение действительно, что покой их исчез, и наказание не прекратится.

Видят и праведники, что страдания их миновали, скорби были временны, бремя невечно, как будто никогда не ощущали они тесноты, и пост их был как бы сновидение, после которого восстают они, как от сна, и обретают рай и уготованную перед ними трапезу Царствия.

Для чуждых рая недоступна высота его, но сам он преклоняет лоно свое к восходящим в него; радостный взор обращает на праведников, заключает собой весь мир, объемлет великое море. Он для горних – ближний, для присных – друг, а для чуждых – враг. Видел я в ограде его плодоносные смоковницы. Осужденным приятно было бы сплести себе венцы из листьев их, и обнажившимся желалось бы прикрыться их листьями, но они постыждают обнаженного, ибо прикрывая наготу его, ввергают в скорбь, потому что в стране славы самая одежда для обнаженного есть бесславие.

Кто в состоянии исчислить красоты рая? Прекрасно устройство его, блистательна каждая часть его, пространен рай для обитающих в нем, светлы чертоги его; источники его услаждают своим благоуханием, но когда изливаются они к нам, теряют свое благоухание на нашей земле, потому что получают вкус земной, пригодный для нашего питья.

Та воля, которой покорствует все, собрала воды, орошающие рай, в виде потоков, заключила их в земле и повелела им исходить подобно тому, как образует она воды в недрах облаков, и они разливаются в воздухе по мановению той воли.

Украсил и уразнообразил красоты рая исткавший их Художник; степень степени украшеннее (краше) в раю, и сколь одна над другой возвышается, столь же превосходит и красотой. Для низших назначил Бог низшую часть рая, для средних – среднюю, а для высших – самую высоту.

Когда праведники взойдут на степени, назначенные им в наследие, тогда каждый, по мере трудов своих, возведен будет правдой на ту именно степень, какой он достоин, и на какой должно ему пребывать. Как велико и число, и различие степеней, так же велико число и различие в достоинстве поселяемых; первая степень назначена покаявшимся, середина – праведникам, высота – победителям, чертог Божества над всем превознесен.

И Ной в самом низу ковчега своего поместил животных, в середине же – птиц, а сам, подобно Богу, обитал в верхней части ковчега. И при Синае народ Иудейский стоял внизу горы, священники – на скате ее, Аарон – на середине, Моисей – на высоте, слава же Господня покрывала вершину горы.

Ковчегом и горой Синай указана нам тайна, как разделяется сад жизни; в них Творец представил нам образ благоустроенного, во всем прекрасного и всем вожделенного рая; и высотой, и красотой своей, по благоуханиям и произрастаниям своим рай – пристань всех богатств; им изображается Церковь.

3

Невозможно и мысленно представить себе образ этого величественного и превознесенного сада, на вершине которого обитает слава Господня. Око какого ума в состоянии будет рассмотреть тот сад, достанет ли сил исследовать его, и зоркости – хотя бы достигнуть его взором? Богатство его непостижимо!

Можно полагать, что благословенное древо жизни по лучезарности своей есть солнце рая: светоносны листья его, на них отпечатлены духовные красоты сада; прочие древа, по веянию ветров, преклоняются, как бы поклоняясь этому вождю и царю дерев.

Посреди рая насадил Бог древо познания, окружил его страхом, оградил ужасом, чтобы, подобно ограде, охраняли они его окрестность. В одной заповеди, которая воспрещала вкушать плодов сего древа, Адам услышал две заповеди; надлежало ему бояться древа и почувствовать, что непозволительно даже подходить к нему.

Змию невозможно было войти в рай, потому что и животным, и птицам не позволялось приближаться к окрестностям рая. Когда же Адам вышел к змию, то коварными вопросами, предложенными Еве, доведался он, что такое и каков рай.

Узнал проклятый, каково это святилище, узнал, что от Адама и Евы слава его скрывается в древе познания, узнал, что вход в двери святилища прикрыт заповедью, и догадался тогда, что в плоде древа – ключ к правде, и что у преступивших заповедь очи отверзутся, и они исполнятся раскаяния.

Отверсты были очи у прародителей, но вместе и закрыты, чтобы не видели они славы, не видели также и позора, чтобы не видели славы внутреннего святилища, не видели также и телесной своей наготы. Оба эти познания сокрыл Бог в древе и поставил древо как бы судьей двух сторон.

Как скоро Адам дерзнул, приступил и вкусил плода – вдруг, и в одно мгновение, излились в него оба познания, совлек и снял он оба покрывала с очей своих. Увидел человек славу Святая святых – и ужаснулся, увидел бесславие свое – и устыдился, восскорбел и восстонал, хотя оба приобретенные им познания ходатайствовали о его прощении.

Всякий, вкушающий плода сего, должен или прозреть и стать блаженным, или прозреть и восстонать. Если вкушает преданный греху, то будет сетовать. Блажен, кто видит и не вкушает, впрочем, не как этот отважный, у которого усугублялись мучения, когда он алкал, но не мог вкусить рожцы (выжимки для корма), которые видел.

Бог не дал Адаму видеть наготу, чтобы, если нарушит заповедь, тогда с наготой открылась вся гнусность его поступка, но не показал ему и Святая Святых, чтобы, если сохранит заповедь, тогда узрел – и больше возрадовался. Оба воздаяния сокрыл для того, чтобы Адам после борьбы за то и другое получил венец по трудам своим.

Бог поставил древо как бы судьей, чтобы оно, если человек вкусит плода его, показало ему достоинство, которое им утрачено по высокомерию, а равно показало и бесславие. какое нашел он в наказание себе, а если одержит победу и восторжествует, – облекло бы его славой и открыло ему, что такое стыд; и тогда человек, оставаясь здравым, имел бы познание и о болезни.

Человек сам по себе был бы здоров, а между тем в уме своем имел познание о том, что такое болезнь, и для него то, что имеет, было бы полезно, и то, что знает, служило бы приобретением. А когда человек в болезни и имеет в уме своем познание о том, что такое здоровье, тогда и болезнь тяготит его, и познание мучит его.

Если бы Адам одержал победу, то члены его покрылись бы славой, но умом своим познавал бы он, что такое страдание, тело его процветало бы и разумные силы его возвышались. Но змий извратил это, дал ему вкусить унижение на самом деле, а славу оставил только в воспоминании: что нашел человек, то покрыло его стыдом, а что утратил, о том должен плакать.

Древо то было для него образом двери, плод – завесой, закрывавшей храм. Адам сорвал плод, преступил заповедь – и едва увидел славу, которая лучами своими осияла его изнутри, как побежал прочь, и поспешил искать себе убежища под смиренными смоковницами.

Насадивший древо познания поставил его посреди, чтобы отделяло оно и высшее, и низшее, и святое, и Святая Святых. Адам приступил, дерзнул войти – и пришел в ужас. Как царь Озия покрылся проказой, так обнажил себя Адам, а поскольку поражен был, подобно Озии, то спешил удалиться. Оба бежали и скрылись, потому что оба устыдились плоти своей.

Если бы все древа райские украшались той же светозарностью, какая облекала славу, то как Херувимы закрывают лица крылами своими, так и древа закрылись бы ветвями своими, чтобы не взирать на Господа своего. Но все они устыдились за Адама, оказавшего вдруг обнаженным, как скоро змий похитил его ризу, и сам лишился ног.

Поскольку Адаму не был дозволен вход во внутренний храм, то храм сей был охраняем, чтобы довольствовался Адам служением во внешнем храме, и как служит священник, принося кадило, так служил бы и он, соблюдая заповедь. Заповедь для Адама была кадилом, чтобы ею вошел и пред лице Сокровенного, в сокровенный храм.

Тайна рая изображена Моисеем, устроившим два святилища: святое и Святая Святых. Во внешнее святилище доступ был всегда свободен, а во внутреннее дозволялось входить единожды. Так, Бог заключил для Адама внутреннее рая и отверз внешнее, чтобы довольствовался он внешним.

4

Правосудный видел, что послабление сделало бы Адама дерзким; Он знал, что если ослабит узду, то Адам прострется далее и преступит малую и слабую преграду. Поэтому из-за необходимости поставил ему новые преграды. Слово и заповедь были ограждением древа, а Херувим и острие меча стали оплотом рая.

Адам в нечистоте своей хотел войти во Святая Святых, которое любит только подобных ему, а поскольку отваживался войти во внутреннее святилище, то не оставлен и во внешнем. И море, когда в недрах своих увидит труп какого-либо животного, не оставляет его в себе, но выбрасывает вон.

Образом этого был в народе Еврейском всякий прокаженный в стане: его удаляли из стана, изгоняли вон. Когда же очищался от проказы, тогда оказывали ему милосердие, священник окроплял его иссопом, кровью и водой, и прокаженный возвращался в жилище свое, вступал в наследие свое.

Чист был Адам, но в прекрасном том саду, когда дунул на него змий, сделался прокаженным и оскверненным, и сад отверг нечистого и изринул из недр своих. Всевышний Первосвященник увидел, что Адам изринут из рая, и преклонился, и снизошел к нему, и очистил его иссопом Своим, и ввел его в рай.

Адам был наг, но прекрасен; потрудилась заботливая жена его и изготовила ему одежду поругания. Увидел его сад Едемский и опечалился, что и он был тому причиной. Мария нашла разбойнику иную ризу, которая украсила и осияла его обетованием. Сад Едемский узрел разбойника и с любовью принял его вместо Адама.

Моисей усомнившийся, хотя увидел обетованную землю, но не вошел в нее, пределом ему был Иордан. И Адам согрешивший изринут из рая жизни, и преградой ему стал Херувим. Но оба введены Господом нашим, и вошли путем воскресения: Моисей – в обетованную землю, Адам же – в рай.

Никакие уста не в состоянии изобразить внутренность сада того и привлекательные красоты его наружности. Даже и простых украшений на ограде его не в состоянии описать они, как должно. Блистательны краски его, дивны благоухания, вожделенны красоты, многоценны яства.

У края ограды рая – последние из сокровищ его, но и они превосходят богатством все сокровища вселенной. Как ни малы сокровища низших пределов его в сравнении с сокровищами страны горней, однако же блаженство у самой ограды его гораздо превосходнее и выше всех благ этой нами обитаемой юдоли. Пусть не гневаются на меня, что дерзнул язык мой изобразить превышающее силы его, и потому умалил недостаточным своим изображением. Поскольку нет зеркала, в котором бы отражалась красота рая, и нет красок, которые бы живо описали его, то пусть не винят и мое произволение; для пользы нашей принял я труд составить изображение рая.

Скорбящему послужит это утешением, отроку – назиданием, большую славу принесет целомудренному, и бедному обратится в приобретение. Поэтому каждый да уделит мне свой мнас и свой кодрант, каждый да помолится обо мне в Едеме, чтобы и мне достигнуть той страны, потому что по мере сил своих говорю о рае, чтобы бедные вожделевали полноты обетовании его.

И Ты, Всеведущий, не осуди моего изволения! И Ты, для всех Сокровенный, не порицай моей пытливости! Рождения Твоего, вполне сокровенного, не дерзаю я исследовать – там молчанием оградил я слово. Поскольку же возблагоговел я пред рождением Твоим, то всели меня в рай. От всех любящих Тебя, хвала Тебе, Сокровенный!

5

Созерцал я зиждительное Слово и уподобил камню, который за народом Еврейским последовал в пустыне (1Кор. 10:4). Не из собрания вод, содержавшихся в нем, изведены им обильные потоки; в нем не было водной влаги, но из него истекли моря. Так Божиим Словом все сотворено из ничего.

Моисей в книге своей описал творение природы, чтобы о Творце свидетельствовали и природа, и Писание: природа – когда пользуемся ею, Писание – когда читаем его. Эти два свидетеля обходят всякую страну, пребывают во все времена, они всегда перед нами и обличают отступников, отрицающих Творца.

Читал я начало этой книги и вникал в каждую ее букву и в каждый стих, постепенно возводящий в высоту. Приветливо останавливало меня на себе первое, что развивалось предо мною и связью речи завлекало к последующему. А как скоро дошел я до стиха, где пишется история рая, тогда увлек он меня из среды книги и перенес на лоно рая.

И око, и ум, как по мосту, проходили по стихам и востекали в обитель рая. Око возводило ум чтением, а ум давал оку отдых от чтения, потому что по прочтении книги око спокойно, трудится же ум.

И мостом к раю, и дверью в него была мне та книга; прошел я мост и вступил в рай. Око осталось вне, а ум вошел внутрь; и начал я доведываться о том, чего не написано. Это светлая, чистая, славная и велелепная высота. Писание называет ее Едемом, потому что на ней – верх всякого блаженства. Там видел я кущи праведников, источающие из себя благовонные масти, (которые) разливают благоухание, убраны цветами, увенчаны вкусными плодами. Каково делание человека, такова и куща его: одна ниже своим убранством, другая сияет своей красотой, одна менее с виду, другая блистает славой.

Но меня усладил Едем более покоем своим, нежели своей красотой. В нем обитает чистота, и нет там места скверне; в нем живет покой, и нет там места смущению.

Спрашивал я потом, вместителен ли будет рай для всех праведников, которые должны обитать в нем? Касался в вопросах и того, что не написано, и научен из написанного; посмотри на этого человека: в нем жил легион всякого рода бесов; в человеке жили они, и однако же не были приметны, потому что полчище это и проще, и утонченнее самой души.

Так, целое полчище жило в одном теле. Но стократ чище и утонченнее оного станет тело праведников, когда восстанут и будут они воскрешены. Тело праведников уподобится духу, который может, когда хочет, расширяться и увеличиваться, а когда хочет – сокращаться и умаляться; когда сократится, – может быть в одном месте, а когда расширится, – быть повсюду.

Выслушай другие подобия и вразумись. Тысячи лучей или искр солнечного света бывают в одном доме, десятки тысяч благоуханий носятся над одним цветником. Если заключены на малом пространстве, то как пространство это наполняется ими, так и они все бывают распространены по нему. Так и рай, хотя полон духовных существ, но обширен для того, чтобы распространялись там существа эти.

Нет конца и числа помыслам, заключающимся в сердце, сколь оно ни мало; и хотя все оно преисполнено ими, но помыслы не стесняются в сердце и не стесняют друг друга. Так и славный рай вместителен для чистых духов, сущности которых не может постигнуть мысль.

Сколько мог, воспевал я рай и готов был оставить его, но внезапно внутри него раздался, как в стане, глас поющих при звуках трубных: «Свят, свят, свят!» (Об. 4:8), – и услышал я, как славословится в раю Божество. Блажен, кто сподобится рая по правде или по благости, по трудам или по щедротам!

Изумился я, ибо едва выступил из пределов рая, оставил меня и отступил от меня сопроводник. Когда же достиг пределов земли, порождающей терния, тогда встретили меня болезни и страдания всякого рода. И увидел я, что страна наша есть темница, что перед взорами у меня – заключенные, но они плачут об этой темнице, когда должны выйти из нее. Дивился я, что и дети плачут при исшествии своем из утробы, плачут, что из тьмы призывают их в свет, что из тесноты идут они в мир. Так смерть для мира сего есть образ рождения; плачут те, которых земля эта, матерь страданий, рождает для сада радостей.

Умилосердись надо мной, Владыка рая, и если нет мне возможности войти в самый рай Твой, то помести меня, хотя снаружи, вблизи тех пажитей, которые в ограде его. Внутри его пусть будет трапеза для праведников, но плоды, произрастающие в ограде его, пусть как крупицы падают и за пределы его для грешников, чтобы и они были живы по благости Твоей!

6

Ключ учения, отверзающий всякую книгу, отверз очам моим и ту книгу, в которой читаю о сокровище кивота, о венце закона, отверз и то Писание, которое прежде всех других возвещает о Творце, объемлет все творения Его, дает видеть все лепоты Его, показывает все украшения Его.

Сие-то Писание привело меня к вратам рая, и едва вступил я, как оцепенел ум мой от удивления, потерялся изумленный рассудок, отказались чувства объять великолепие сокровищ, различить вкус яств, сравнить живость красок, совокупить воедино всю лепоту, изобразить словом представшее взору.

Все члены оковывает рай полнотой своих радостей, пленяет глаза своим убранством, слух – звуками, вкус и обоняние – яствами и благоуханиями. Благословен Призвавший в рай подвизавшихся во бдении и посте, чтобы за постничество свое насладились они утешением, упаслись на отрадных его пажитиях!

Одно воззрение на рай возвеличило, одно помышление о нем обогатило меня; упоенный его благоуханиями забыл я свое убожество; обновленный разнообразием красот его стал я как бы иной и погрузился в волны славы его. О, как стал я упоен и забыл вины свои в этой стране, которая для обнаженного Адама была горящей печью испытания!

И хотя много было для меня и одной волны его красот, однако же он взял и поверг меня в большее еще море. В лепоте его увидел я еще большие красоты и размышлял: «Если так славен рай, то сколь славен Адам, этот образ его Насадителя! Сколь прекрасен Крест, эта колесница сына Адамова – Господа!»

Не ради рая был создан человек, а, напротив того, сам был виной насаждения рая. Чистое сердце – драгоценнее растений, песнь – лучше плодов, слово – приятнее того, что произрастает на древах, вера человека – многоценнее благовонных корней, любовь его – прекраснее всяких ароматов. Бог насадил прекрасный сад и создал чистую Церковь, на древе познания пригвоздил заповедь; даровал радости, – но не желают их, предостерегал, – но не страшатся. В Церкви водрузил учение, которое радует обетованиями и устрашает угрозами; презритель сего учения погибает, а кто следует ему, тот спасается.

Церковь святых есть образ рая; в ней ежедневно собирается всеоживляющий плод, а для пития влагается в точило грозд, исполненный животворного врачевства. Змий приведен в изнеможение, связан проклятием, уста Евы запечатлены спасительным молчанием и снова покорствуют Творцу.

Среди обитателей рая нет обнаженных, потому что все облечены славой; никто не прикрывается там листьями и не предстает посрамленным; в Господе нашем нашли они себе утраченную Адамом одежду. Церковь хранит слух их чистым от змииного яда и от яда тех, которые, вняв змию, очернили новые и убеленные ризы свои, утратили одежду свою.

Никогда не утомляющаяся сила, никогда не изнемогающая мышца насадила и этот рай, украсила его без труда, убрала его всякого рода плодами. Творец увидел и возвеселился, и стал обитать в том раю, насажденном во славу Его, как и тот сад насадил Он в Свою же славу.

Добродетельные, неся плоды свои, шествуют в рай, красующийся всякими плодами; и своими деланиями постыжают этот дивно прекрасный сад. Рай видит, что плоды праведников превосходят достоинством плоды дерев его, и что украшения победителей постыжают его убранство.

Блажен, кто сподобится увидеть в раю, как все собой превосходящие и величественно прекрасные плоды райских дерев постыжаются при виде плодов, приносимых праведниками! Цветы райские видят плоды эти и сознают себя побежденными, приходят в страх, видя цветы девственников и святых, венец которых возвеселил и тварь, и Творца ее.

Плоды праведников Всеведущему благоугоднее всяких плодов и растений древесных. Красота природы превозносит достоинство духа, рай – достоинство ума, цветы – достоинство добрых нравов, сад – достоинство свободы, земля – достоинство рассудка. Благословен возвеличивший Адама!

Паче всех достославных украшений райских достойны прославления доблестные дела победителей, представивших в себе прекрасный образ рая. На них отпечатлена лепота Едемского сада. Поэтому, оставив древа, восхвалим победителей и вместо наследованных благ прославим приявших это наследие. Если изумляет нас красота рая, то тем паче восхищает лепота духа; одна – дело природы, а другая – дело свободной воли. Свобода поревновала Едемскому саду, и от нее возникли и произрасли победные плоды, и великолепием венцов превзошли райские украшения.

Сколь прекрасными представляются духовному оку превожделенные там вечери праведников, приглашающих и нас стать их братьями, ближними и сочленами! Ничто да не лишит нас, братия, общения с ними! Соделаемся их друзьями, а если не друзьями, то хотя бы близкими к ним. О, если бы вселиться нам хотя и не в их обителях, то, по крайней мере, окрест их!

Как достоин соревнования сподобившийся богатства их сокровищ! Сколь благословен приявший хотя каплю их благ! О, если бы сподобиться мне хотя малой доли в тамошнем! Пусть тогда посмотрит на меня и воссетует враг, который мечтал увидеть меня в месте, какое он мне готовил, а увидит меня в обители, какая уготована мне щедротами Твоими!

Блажен, кто сподобится видеть светлую их ризу! Блажен, кто сподобится внимать их мудрости! Блажен слух, упоенный их гласом! Блажен, кто достиг их блаженства! Блажен, кто трудится, чтобы стать в числе первых! Горе тому, кто не позаботился стать даже и последним!

Блажен, о ком ходатайствуют они пред Благим! Горе тому, на кого вопиют они Правосудному! Кто любит их, тот в Едеме; кто ненавидит, тот в преисподней. Отраднее будет Содому, нежели тому городу, где отрясли они прах (Мф. 10:14-15). В том доме, где молились они, мертвый возвращался к жизни и водворялся там совершенный мир.

Если приходили они в Египет, то утоляли голод его. Если приходили к неразумному морю, то умудряли его жезлом. Если вступали в дикую пустыню, то освещали ее столпом. Если ввергаемы были в раскаленную печь, то орошали ее прохладой. Если ввергаемы были в ров, то нисходил туда Ангел и зверей научал посту.

Церковь их есть соль, осоляющая всю землю, предохраняющая ее от гнилости. Церковь их просветила восток, озарила запад, ими восставлен север, научен юг. Они восходили на небо, – и отверзали его; нисходили в море, – и исследовали его глубины. Тайну, открытую апостолам в притчах, распространили они по всем странам и всем возвестили. Целый мир принял тайну сию, чтобы в ней обрести себе силу.

Один из святых рассекает воздух своей колесницей, Ангелы с поспешностью встречают его и облеченного плотью видят в обителях своих. Но как земнородный в одежде славы восшел на колеснице на небо, так Господь, по благости Своей, нисшел, облекся Плотью, воссев на облако вознесся, – и царствует над горними и дольними. Огнезрачные духи – Ангелы, удивились Илии, когда увидели в нем вожделенное сокровище; дивились они персти и славили Образовавшего эту персть, с радостью видя в ней девство, которое возвышает дольних и в изумление приводит горних. На земле предстоит ему брань, а в раю – венец.

Любовь и обучение, соединенные с истиной, могут образовать дух и обогатить его новыми сокровищами, если разумно проникает он в сокровищницу тайн. С любовью поучился я и познал, что в раю – пристань победителей. Поскольку сподобил Ты меня зреть рай, то сподоби и войти в него!

7

В искушениях утешайте себя обетованиями! Неложно слово Того, Кто на всех изливает дары Свои, не так скудна Его сокровищница, чтобы могли мы опасаться неисполнения обетовании Его. Сына Своего Он предал за нас, чтобы уверовали мы. С нами Его Плоть, с нами и истина Его. Он пришел и дал нам ключ Свой, потому что сокровища Его нас ожидают.

С наступлением вечера мир смежает очи и погружается в сон, а с наступлением утра снова пробуждается. Так, в таинственном смысле теперь ночь, и Мздовоздаятель еще вдали, но наступит день, – и Он явится. Не будьте, братия, нерадивы, не думайте, что подвиг ваш продолжителен, Воскресение отдаленно. Вот, смерть за нами, и перед нами – Воскресение.

Будьте терпеливы, сетующие, вы войдете в рай. Роса его омоет вашу нечистоту; пристанище его возвеселит вас; вечеря его положит конец вашим трудам; венец его утешит вас; вечеря его подаст алчущим утешение, а оно очищает вкушающих его; предложит жаждущим небесное питие, а оно умудряет пьющих его.

Блажен нищий, устремляющий взор к этой стране, наполненной несметным множеством богатства! Аметисты и другие драгоценные камни отложены вне ее, изринуты оттуда как сор, – они осквернили бы эту страну славы. Если бы внес кто туда бериллы и прочие драгоценные камни, они показались бы мутными и темными в этой лучезарной стране.

И мужи, и жены облечены в светлую ризу, славой закрыта нагота их составов, умолкли постыдные движения в членах, заграждены источники похотений, яд истреблен, душа чиста и зеленеет в Едеме сладости, как пшеница без плевел.

Торжествует там девство о том, что исчез змий, тайно в слух его вливавший свой яд. Исполнившись радостного усердия, говорит ему смоковница: «Приведи на память невинное детство свое, вспомни тот день, когда, обнажившись, укрывалось ты в лоне моем. Хвала Тому, Кто наготу твою прикрыл ризой!»

Радуется там юность, что одержала победу, видит в раю Иосифа, который совлек с себя и отринул сладострастие, пламеневшее в безрассудных, и победил аспида в собственной его норе. Победителя львов Самсона преодолела ехидна, угрызла его, и вскоре утратил он власы своего назорейства.

Упокоеваются там жены, жестоко пострадавшие здесь в болезнях проклятия и муках чадорождения. С радостью видят они, что младенцы их, которых с воплями предавали погребению, подобно агнцам пасутся на пажитях Едемских, поставлены на высоких степенях славы, сияют лучезарным светом, как братья пречистых Ангелов.

Славословие Милосердому, Который нередко так рано пожинает детей, – поздний плод престарелых родителей, чтобы в раю стали они плодом первородным! Новое это зрелище – видеть, как одни плоды пожинаются там другими плодами, первородные – первородными, и как пожатые уподобляются чистотой пожинающим.

Прилепись духом к раю, о старость! Воня его возвратит тебе детство, дыхание его соделает тебя юной, он облечет тебя в лепоты, которыми прикроются нечистоты твои. В Моисее представлен твой образ. Его покрытые морщинами ланиты, цветя и сияя, стали образом старости, юнеющей (омолодившейся) в Едеме.

Нет темных пятен в обитателях рая, потому что чисты они от греха; нет в них гнева, ибо свободны от всякой раздражительности; нет насмешки, потому что свободны от всякого коварства; не делают они друг другу вреда, не питают в себе вражды, ибо свободны от всякой зависти; никого там не судят, потому что нет там обид.

Там сыны человеческие видят себя во славе – и сами себе дивятся, ибо плотяная их природа, некогда возмущаемая и возмутительная, теперь спокойна и чиста; они наружно сияют красотой и внутренне – чистотой, видимо сияет тело, а невидимо – душа.

Скачет в раю хромой, который не мог и ходить; по воздуху носится там увечный, который не двигался с места. И очи слепых, от материнского чрева алкавшие света и не зревшие его, восхищены райскою красотой, звуком райских цевниц (свирелей) возвеселен слух глухих.

Кто не дозволял себе ни проклятия, ни злоречия, того прежде всех ожидает райское благословение. Кто взор очей своих постоянно хранил чистым и целомудренным, тот узрит наивысшую красоту рая. Кто всякую горечь подавлял в своих помыслах, у того в членах потекут источники сладостного веселья.

Возгнушавшаяся увядающим брачным венцом дева воссияет там в брачном чертоге праведников, который любит чад света. Поскольку возненавидела она дела тьмы и поскольку жила одиноко в доме, то возвеселит ее там брак, и будет она утехой Ангелов, радостью пророков, славой апостолов.

Кто вместе с Даниилом, которому воздавали честь цари, преклоняясь перед ним в своих диадемах, избрал в пищу себе овощи, такого постника вместо царей почтут там древа, преклонятся перед ним во всей красоте, взывая ему: «Войди в кущи наши, живи под нашими ветвями, окропляйся нашей росой, наслаждайся нашими плодами».

Кто омывал ноги святым, того очистит эта роса. Кто простирал руку, чтобы снабжать бедных, перед тем сами собой наклонятся плоды с оных дерев. Все множество цветов радостно поспешит увенчать ногу, ходившую посещать больных, и друг у друга будут оспаривать, кому прежде облобызать ее стопу.

Кто с мудрой умеренностью воздерживался от вина, того преимущественно ожидают к себе райские виноградники, и каждая лоза прострет к нему свои гроздья. А если он девственник, принимают его в чистые недра свои, потому что, живя одиноко, не познал он супружеского лона, не восходил и на брачное ложе.

Венчавшиеся здесь мечом за Господа нашего славно в венцах своих восторжествуют там победу, потому что тела их посмеялись огню мучителей. Как звезды сияют там семь сынов света (святые мученики Маккавеи), – этот победный венец их матери, потому что смертью своей посрамили они ярость нечестивого.

Блаженство страны той обновит жен, потрудившихся в служении святым. Там увидят они, как блаженствует в Едеме вдовица, приявшая в дом свой Илию. Вместо двух питавших ее источников – водоноса и чванца (небольшого кувшина), питают ее в Едеме древесные ветви, потому что препитала она бедных.

Там нет ничего, что не служило бы на пользу; и былия (травы) издают там приятное благоухание, и снеди в Едеме прекрасны. Кто вкушает их, тот юнеет, кто обоняет их, тот делается прекрасным. Каждый цветок скрывает в недрах своих Воскресение и готов подать тому, кто сорвет его; каждый плод носит в себе сокровище и готов вручить тому, кто возьмет его.

Никто не утруждается там, никто не алчет, потому что никто не грешит. Никто не чувствует там раскаяния, ибо нет там кающихся. Подвизавшиеся на поприще не выходят там на подвиг и пребывают в покое. Нет там старости, потому что нет и смерти; нет там предаваемых погребению, потому что нет и рождающихся. Нет у них печали, потому что свободны от всяких страданий; нет у них опасения, потому что далеки от всяких сетей. Нет там противника, потому что брань кончена. Непрестанно себя и друг друга именуют блаженными, потому что прекратились их брани; венцы получены и в кущах их покой.

Взирал я на эту страну и сидел, оплакивая себя и подобных мне. Миновали дни мои, протекли, как единый день; они утрачены и исчезли, а я и не замечал. Объяло душу мою раскаяние, потому что утратил я и венец, и имя, и славу, и ризу, и светлый брачный чертог, и трапезу Царствия. Блажен, кто сподобился их!

Со слезами да умоляют там обо мне все сыны света, чтобы Господь наш им даровал единую душу, а мне – новый повод славословить Величие, так многообразно простирающее воспомоществующую руку Свою. Воздающий по правде, но и не без благости, по щедротам Своим да дарует мне из сокровищницы милосердия Своего!

Если в страну сию невозможно войти оскверненному, то дозволь мне при ограде ее обитать под тенью ее. И как рай подобен трапезе, то дозволь из милости, хотя вне рая, приять и вкусить плодов его, чтобы исполнилось на мне сказанное: «и пси ядят от крупиц… господей своих» (Мф. 15:27).

Тогда изведаю я преподанное мне в притче о богатом, который не уделял бедному даже крупиц с трапезы своей; увижу, как Лазарь превитает (странствует) в раю, увижу, как жестоко мучится богатый, и отвне (глядя снаружи) содрогнусь пред строгостью правосудия Твоего, а внутренно ободрюсь веянием благости Твоей.

Всели меня при ограде этого сада, чтобы мне быть в соседстве со вселенными (находящимися) внутри рая, и чтобы позавидовали мне кромешные. Кто может одновременно видеть и блаженство, и мучение, иметь пред взором и геенну, и сад Едемский? Венец обитающих внутри Едема покажет мне тяжесть вины моей, а мучение кромешных вразумит меня, сколь милосердуешь обо мне Ты.

Чье око может вынести то и другое зрелище? Чей слух может стерпеть глас тех воплей, с какими нечестивые в геенне хулят Правосудного, и тех песнопений, какими славословят Его праведники в Едемском саду? С удивлением взирают одни на других – тем и другим открыты дела, по которым достойны осуждения нечестивые.

Да не обнаружены будут вины мои перед ближними моими в день тот! Впрочем, это сделало бы меня, Господи, еще более презренным. Если вины мои известны Тебе, то от кого мне скрывать их? Стыд сделал я идолом для себя. Даруй мне, Господи, иметь страх пред одним Тобой, Всемогущим, и стыдиться единого Тебя, Милосердного! Поставил человек как бы божеством себе ближнего: ему старается он всегда угодить, его стыдится, если сделает проступок, его боится, если ведет себя худо, от его похвалы теряет и цену доброго своего дела; потому человек в полном смысле стал рабом рабов. Ты, Благий, даровавший нам свободу, которую отдали мы в рабство, сделай и то, чтобы Тобою заменить нам того владыку, которого сами мы поставили над собой!

8

Написанное в книге слово вошло в слух мой и возвеселило меня. Оно изображает историю разбойника, – и душа моя утешилась, смотря на множество его злодеяний, потому что Господь помиловал и разбойника. Поэтому и я получил надежду, что войду в тот сад, которого имя слышал, и восхитился я им. Дух мой разорвал оковы мои, и я поспешил видеть его.

Узрел я там обитель и светоносную кущу и слышал глас, который говорил: «Блажен разбойник, туне приявший ключи от рая!» Я ожидал встретить его там, но подумал, что душа не может в раю чувствовать без участия ее органа и орудия; и в стране радостей объяла меня скорбь, что бесполезным оказалось мое исследование тайн.

Мысль о разбойнике навела меня на такой вопрос: если душа может видеть и слышать без участия плоти, то для чего она заключена в ней? Если же без нее не имеет жизни, то почему не умирает с телом?

Душа не может видеть без тела – это доказывает само тело, ибо если оно лишено зрения, то с ним вместе слепотствует и ощупью ходит и душа. И тело, и душа имеют нужду друг в друге, и сами свидетельствуют о том: как телу нужна душа, чтобы ему жить, так душе нужно тело, чтобы ей видеть и слышать.

Если тело немотствует, немотствует с ним вместе и душа, а также и болезнует она, если тело в болезни; и хотя в отдельности от тела и сама по себе душа здрава, однако же принимает участие во всем, что касается тела. Она подобна младенцу в матернем чреве, который, имея в себе жизнь, не имеет слова и разума.

А если душа, находясь в теле, пока оно в младенческом состоянии, не может познавать ни себя самой, ни сопряженного с ней тела, то не делается ли немощной по разлучении с телом, когда ни вне себя, ни в себе самой не имеет чувственных органов, которыми бы могла пользоваться как орудиями? Не посредством ли только чувств сопряженного с душой тела проявляет она себя и делается видимой?

Ни в чем не имеет недостатка эта благословенная обитель, эта страна вполне по всему совершенная; не может ли же войти в нее душа одна, не имея ни чувств, ни разумения? Конечно, войдет в день Воскресения, когда тело восприимет все свои чувства совершенными.

Когда Творческая рука образовала плоть и назначила ее песнословить Творца своего, тогда безмолвная цевница сия не издала ни одного звука, пока Творец не вдунул напоследок в тело души, которая возбудила в нем песнь. Тогда уже и струны стали звучащими, и сама душа приобрела в них слово мудрости.

Когда Господь довершил создание Адама, тогда взял его и поселил в раю. Ни душа без тела, ни тело без души не могли войти туда, но чистые и совершенные вошли вместе в эту совершенную обитель. Вместе и вышли из нее, сделавшись нечистыми. А это показывает, что вместе войдут и в день Воскресения.

Адам был беспечным стражем рая, потому что хитрый тать вошел туда расхитить его, и без внимания оставил плоды, к которым поспешил бы всякий другой; похитил же самого обитателя сада. Господь наш пришел взыскать Адама, и исшел, и обрел его в шеоле (в преисподней), извел оттуда, и ввел в рай – в те вожделенные обители при райской ограде, где обитают души праведников и святых, ожидая там возлюбленных тел своих, чтобы, когда отверзутся двери сада, и тела и души воскликнули: «Осанна! Благословен Изведший одного Адама и снова Вводящий со многими!»

9

На земле – подвигов Едеме – венец славы. И небо, и землю обновит Бог при нашем воскресении, и тварь освободит и возвеселит вместе с нами. Земля, матерь наша, потерпела поругание, подверглась проклятию за грешников; но за праведников Благий благословит нашу питательницу, вместе с чадами ее обновит и ее.

Лукавый растворил чашу свою, и яд свой показывает всякому, всем скрытно расстилает сети свои, расставляет тенета свои, везде растит плевелы, чтобы подавить благочестивых. Но Благий в прекрасном раю услаждает для них горечь, украшает их светлыми венцами, и за то, что понесли крест свой, возносит их в Едем.

Если хочешь войти к древу жизни, оно ветви свои, как ступени преклоняет к стопам твоим, призывает тебя на лоно свое, чтобы воссел ты на ложе ветвей его, готовых преклонить пред тобой хребет свой, объять и тесно сжать в обилии цветов и упокоить, как младенца на материнском лоне.

Кто видел трапезу на ветвях сего древа? Целые ряды плодов всякого рода под руками вкушающего; по порядку, один за другим, сами приближаются к нему; плоды насыщают и утоляют его жажду, роса служит ему омовением, листы – чистым платом. Не истощается сокровищница у богатого всем Господа.

Среди самого чистого воздуха стоят там твердо укоренившиеся древа; внизу покрыты они цветами, вверху полны плодов; от зрелых плодов тучнеет их вершина, а нижние ветви все в цветах. Кто когда слышал или видел, чтобы носилось над головою облако, подобное куще, в которой свод из плодов, а под ногами цветной стелется ковер?

Едва оставляют тебя волны одного потока отрад, манит уже к себе другой. Все исполнено там радости. Здесь вкушаешь плод, а там освежаешься питием; здесь омываешься чистой росой, а там умащаешься благовонной влагой; здесь обоняешь благоухание, а там слышишь услаждающую песнь. Благословен Возвеселивший Адама!

Попеременно веют там приятные ветры, спеша услужить, подобно Марфе и Марии. Не прекращается вечеря, и никогда не бывает без званых. Утомившаяся Марфа дерзнула некогда возроптать на Того, Кто призывал ее в рай, где служащие при вечери не знают утомления.

Туда и сюда носятся пред праведниками ветры в раю: один навевает им пищу, другой изливает питие; дыхание одного есть тук, а веяние другого – благоухающая масть. Кто видел такие ветры, которые бы дыханием своим то насыщали, как яствами, то служили питием, то орошали прохладой, то умащали?

Духовно питают там ветры живущих духовно; не утомляет тамошняя вечеря; рука не утруждается; нет дела зубам; не обременяется чрево. Кто наслаждался когда такой неутомительной трапезой, насыщался без пищи, наливался без пития, веянием одного ветра утолял жажду, а веянием другого насыщался?

Смотри, как ощутительно изображается это в растениях. Ветер вскармливает пшеницу и другие колосья, питая их своим дыханием и утучняя их своей силой; не тем ли паче ветры благословения могут воспитывать разумные и духовные насаждения рая? Для духовных существ и пища духовна.

Умные ветры питают там разумных. Дыхание их утучняет тебя, веяние их услаждает тебя. Один умащает тебя, другой навевает тебе отраду. Кто испытывал когда такое удовольствие: вкушать без рук, пить без уст так, чтобы одно приятное дыхание ветра было для него и пищей, и питием?

Смотри, и доныне еще бывает сие на этой терния порождающей земле; доныне на этой проклятию отданной ниве ветром в недрах колоса воспитывается пшеница по всевышней воле Всемогущего. Дыхание ветра как бы матерними сосцами питает ее, представляя тем образ, как питаются духовные. Если пшеницу – эту пищу плоти, большую часть которой извергает из себя плоть, воспитывает воздух, утучняют ветры, то чистые ветры из Едемской сокровищницы могут ли вредить существам духовным? Тонкие соки составляют питание существ духовных.

И огонь научит тебя, что все питается воздухом. Можно ли представить какое-либо место, где не было бы воздуха? Его дуновение угашает огонь, его дыхание поддерживает пламень. Кто видел матерь, которая все и всем питала бы? Все зависит от воздуха, а он зависит только от Того Единого, Чьей силой питается все.

Да посрамятся Халдеи, которые так много думали о небесных светилах, утверждая, что они питают все и всем. И звезды, и семена, и солнце, и пресмыкающихся, и людей питает воздух; его дыханием, как сказал я, питается и огонь, по природе сродный светилам.

Душа без воздуха воспаряет горе, но она сама служит опорой телу: на ней покоится плоть наша, она уготовляет нам хлеб, она делает плодоносной ниву нашу. Таков и благословенный воздух: он услаждает, насыщает, утоляет жажду существ духовных, в нем они воспаряют, им омываются, он для них – море наслаждений.

Райское благоухание насыщает без хлеба; дыхание жизни служит питием, чувства утопают там в волнах наслаждений, какие изливают на всех и во всех возможных видах. Никто не чувствует обременения в этом сонме радостей, и все непрестанно без пресыщения упиваются ими, изумляясь пред величием Божиим.

Ныне алчут и насыщаются плоти, а там вместо плотей ощущают голод души, и душа вкушает сродную ей пищу. Паче всякой снеди душа услаждается Тем, Кто питает все, насыщается Его лепотами, пред Его сокровищами изумляется.

Тела, заключающие в себе кровь и влагу, достигают там чистоты, одинаковой с самой душой. Крыла души, здесь обремененной, там делаются гораздо чище, уподобляясь тому, что в ней всего выше, – уму. Самый ум, который мятется здесь в своих движениях, там безмятежен, подобно Божию величию.

Душа достоинством своим выше тела, а ее превышает в достоинстве дух, но выше духа – сокровенное Божество. Но при конце плоть облечется в лепоту души, душа – в лепоту духа, и дух уподобится Божию величию.

Там плоти возвышаются до степени душ, душа возносится на степень духа, а дух, со страхом и любовью устремляясь, восходит до высоты Божия величия. Не заносится он слишком высоко и не останавливается долго на одном, и замедление его разумно, и парение его спасительно. Если алчешь пищи, то посрамляет тебя Моисей, который, не запасаясь пищей, восшел на вершину горы, и там без пищи крепок был телом; терпя жажду, делался еще прекраснее. Кто видел человека, который бы, не вкушая пищи, питался зрением – и цвел красотой, упивался гласом – и укреплялся? Его утучняла слава, упивался он светлостью и лучезарностью.

Всякая наша пища – только гной, отсед (осадок) ее для нас отвратителен, зловоние несносно, обременительность ее делает нас неповоротливыми, излишество причиняет нам вред. Если же и такая пища услаждает и утучняет, то сколь должна услаждаться душа потоками радостей, когда силы ее питаются сосцами премудрости!

Там на сонме созерцающих льются потоки утех от славы Отца через Его Единородного, – и все услаждаются на пажити созерцания. Кто видел, как алчущие насыщаются, утучняются и упиваются потоками славы, изливающимися от лепоты Того, Кто есть вечная лепота?

Он, Господь всяческих, есть и сокровищница всего. Каждому, по мере сил его, как бы в малое отверстие, показывает Он лепоту сокровенного существа Своего и сияние величия Своего. И сияние Его с любовью озаряет всякого: малого – слабым мерцанием, совершенного – лучами света; полную же славу Его созерцает только Рожденный Им. В какой мере очистил кто здесь око свое, в такой и там возможет созерцать славу Того, Кто превыше всего. В какой мере здесь кто отверз слух свой, в такой и там приобщится Его премудрости. В какой мере здесь кто уготовал недра свои, в такой там примет из сокровищ Его.

Господь дары Свои дает в меру, соразмеряя с силами приемлющего: дает Себя и видеть по мере сил нашего ока, и слышать по мере сил нашего слуха, и славословить по мере сил наших уст, даёт Он и мудрость по мере сил нашего языка. Потоки благ изливаются от благодати Его; она ежечасно обновляется в яствах, благоухает в благовониях, обнаруживается в каждой силе, сияет в цветах.

Кто видел целые сонмы питающихся одной славой? Ризы их – свет, лица их – сияние: постоянно поглощают и источают они полноту благодати Божией. В устах у них – источник мудрости, в мыслях – мир, в ведении – истина, в исследованиях – страх, в славословии – любовь.

Даруй, Господи, возлюбленным моим, чтобы и мне, и им обрести там хотя последние останки благодати Твоей. Созерцание Возлюбленного Твоего есть источник блаженства. Кто сподобился насладиться им, тот презирает всякую снедь, потому что выну (всегда) созерцающий Тебя утучняется лепотой Твоей. Хвала Твоему велелепию!

10

Какие уста изобразят рай? Какой язык опишет славу его? Какой ум составит в себе подобие лепоты его? Сокровенное лоно его недоступно созерцанию. Поэтому с удивлением буду взирать на одно видимое, на одно внешнее – и это покажет мне, сколь далек я от сокровенного.

Благорастворен воздух, окружающий рай совне; вблизи его каждый месяц благорастворен: пасмурный Шеват (февраль) там ясен, как Ияр (май); хладный и бурный Конун (январь) плодоносен там, как Ав (август); Зирон (июнь) подобен Нисану (марту), палящий Фомуз (июль) – росоносному Тисри (сентябрю).

И самые угрюмые месяцы цветут там роскошной приятностью, потому что приятен воздух в соседстве с Едемом. Всякий месяц рассыпает цветы вокруг рая, чтобы во всякое время готов был венец из цветов, которым бы увенчать ему хотя стопы рая, если недостоин увенчать его главу.

Бурным месяцам с их ветрами нет доступа в рай, где господствуют мир и тишина. Если уже и в том воздухе, который окрест рая, препобеждаются бури самых бурных месяцев, то могут ли они коснуться благословенного воздуха, который небесным своим дыханием делает людей бессмертными?

Неиссякаемый льется там поток произведений каждого месяца; и каждый из них приносит плоды свои вскоре за цветами. Кипят там усладительные источники вина, меда, млека и масла. Один Конун (декабрь) производит стебель, а другой (январь) – колос, и Шеват (февраль) похищает его украшение, принося уже снопы.

На четыре порядка разделены там все месяцы. В третий месяц поспевают первенцы плодов, в шестой – плоды тучные, в девятый – плоды твердые, и, наконец, венцом лета бывают благоухающие злаки и плоды, услаждающие вкус.

С переменами луны изменяется цветение. В начале луны раскрываются недра ветвей, в полнолуние полнеют и расширяются во все стороны, с ущербом снова свертываются, а при конце опадают; при начале же новой луны дают новые отпрыски. Луна – ключ от их недр: и отверзает, и замыкает их.

В раю плоды и цветы особенным образом составляют особенные сокровища, еще более разнообразные взаимным их смешением. Пусть оба цветка близки друг к другу и каждый имеет свой цвет; если они соединены между собой, то дают новый цвет; а если плоды их соединены, то производят новую красоту, и листья у них получают уже новый вид.

Плодоносие райских дерев подобно непрерывной цепи. Если собраны и опали первые плоды, появляются за ними вторые и третьи. Кто когда видел, чтобы поздний плод держался как бы за пяту первых плодов, подобно тому младенцу, который держался за пяту старшего брата?

Плоды райские один за другим следуют и произрастают, подобно непрерывному рождению людей. Между людьми есть старцы, люди среднего возраста, юноши, младенцы, уже родившиеся, и младенцы, зачатые в утробе, которым должно еще родиться. Так плоды райские следуют один за другим, и появляются подобно постоянному преемству человеческого рода.

Река человечества течет во всех возрастах: есть старцы, юноши, отроки, дети, младенцы, питающиеся материнским молоком и носимые в материнской утробе. Так родятся и плоды: есть первенцы, есть и последние, – повсюду волны плодов и обилие цветов.

Блажен грешник, который обретает помилование в нашей стране и удостаивается быть принятым в окрестности рая, чтобы, по благодати, пастись ему хотя вне рая.

Хвала Правосудному, владычествующему с благостью! Благ не Заключающий вовсе пределы Свои, но по беспредельной любви Своей Нисходящий и к нечестивым – над достоянием Его распростерто облако благостыни Его, и на сущих во пламени дождит оно щедроты Его, чтобы и мучимые могли вкусить прохлаждающей росы.

11

Райский воздух есть источник наслаждения; им упитывался Адам в своей юности; веяние его новосозданному Адаму служило как бы матерними сосцами; он был юн, прекрасен и весел. Но как скоро пренебрег заповедь, соделался печальным и старым, и немощным, понес на себе старость, как трудное бремя.

В благословенной стране блаженства нет ни вредоносного холода, ни палящего зноя. Там пристань радостей, там собрание всяких утех; там обитель света и веселья; там раздаются повсюду звуки гуслей и цевниц, слышны всей Церковью воспеваемые «осанна и аллилуиа».

Вместо ограды окрест рая – всеобвеселяющий покой, вместо стен и преградия – всеумиротворяющий мир. Херувим, стерегущий рай, приветлив к блаженным, обитающим там, и грозен для отверженных, которые вне его. Что слышишь о чистом и святом рае, все то чисто и духовно.

Кто слушает описание рая, тот не может судить о нем, потому что описание это не подлежит суду. По наименованиям рая можно подумать, что он земный, по силе же своей он духовен и чист. И у духов имена одинаковы, но святой отличается от нечистого. Кто говорит, тот кроме имен, взятых с предметов видимых, ничем иным не может перед слушающими изобразить невидимого.

Если бы Сам Творец Едемского сада не облек величия его именами, заимствованными от нашей страны, то как изобразили бы его наши уподобления? Если человек останавливается на одних именах, которые Божие величие употребило для изображения Едема, то самыми именованиями, которые употреблены для нас, стесняет он достоинство Едема и унижает Благость, Которая высоту Свою преклонила к нашему младенчеству, а поскольку человеческая природа далека от разумения Едема, облекла его в образы, чтобы возвести к первообразу.

Ум твой не должен смущаться этими именованиями. Рай облечен именами, сродными тебе не потому, что он имеет нужду в образах, от тебя занятых, но потому, что природа твоя весьма немощна и мала перед его величием, хотя красоты его умаляются, когда очертываются слабыми, тебе сродными, образами.

Потому что слабые глаза не в силах видеть лучи небесных красок его, Бог облек древа его именами наших дерев, смоковницы его нарек именем наших смоковниц, листья его изображены подобными листьям, какие видим у нас, чтобы все это сделать удободоступным разумению облеченных плотью.

Цветы этой страны гораздо многочисленнее и блистательнее звезд, усматриваемых на видимом небе; благодатное благоухание, веющее из рая, как врач утоляет часть болезней на проклятой земле и целебной силой врачует ту болезнь, которая принесена на землю змием.

Веянием, исходящим из благословенной части рая, услаждается горечь нашей страны, изглаживается проклятие нашей земли. Едемом еще дышит наш изнемогший мир, заматеревший в болезнях; им проповедуется, что нашей мертвенности послано врачевство жизни.

Когда собраны были блаженные апостолы, произошло там сильное колебание, и веяние рая, носившееся в тех обителях его, изливало благоухания свои. Оно помазало проповедников, которые должны были научить и привести званых на райскую вечерю, и радуется о приходящих на оную, потому что любит людей.

12

Сподоби и меня, по благости Твоей и при помощи Твоей же благодати, достигнуть этой сокровищницы мастей, этого хранилища благоуханий, чтобы и мне, алчущему, усладиться веянием аромата. Благовоние рая всегда всех насыщает. Кто обонял его, тот от удовольствия забывает о всякой снеди. Благословен Уготовавший сию царскую трапезу в Едеме! Возродилось во мне еще любопытство. Желал я спросить – и боялся на это отважиться, но Руководивший мысль мою облек мудростью вопрос, родившийся в уме моем; и поверил я всему, что было Им сказано мне, потому что в словах изображалось именно то, что хотел я знать.

Спрашивал же я: «Как змий обольститель достиг познания Божией заповеди?» И получил я ответ: «По слуху знал змий истину тайны, и вероятно, что он мог знать это по слуху. Глас был к Адаму, предостерегавший от древа познания добра и зла».

Хитрец слышал сей глас – и склонил к преступлению, обольстил делателя, чтобы прежде времени сорвал он плод, которого приятность в свое время стала бы иной, но для сорвавшего его прежде времени заключала в себе горечь. Хитрец прикрыл истину обманом, ибо знал, что дерзновенных, постигнет совершенно иное, потому что благо, приобретаемое через грех, обращается в проклятие приобретающему.

Вспомни Озию, который дерзнул войти в святилище. Поскольку искал он себе первосвященства, то потерял царство (2Хрон. 26:16). Адам хотел приобрести – и усугубил свою нищету. В святилище можете видеть древо, в кадильнице – плод, в проказе – наготу. И Озия, и Адам потерпели вред от двух сокровищниц.

Но вышел другой неодолимый Борец, облекся в то оружие, с которым был побежден Адам. Враг увидел оружие и возрадовался, не чувствуя, что будет расхищен. Что должно было привести его в ужас, то сокрылось внутри, а что ободряло, то стало открыто ему. Лукавый пришел победить – и сверх чаяния остался побежденным.

Два древа насадил Бог в раю – древо жизни и древо познания; оба они – благословенные источники всех благ. При их посредстве человек может уподобляться Богу: при посредстве жизни – не знать смерти, а при посредстве мудрости – не знать заблуждения.

Предсмертное завещание¹

Я, Ефрем, умираю и пишу завещание, желая оставить каждому на память нечто из того, что у меня есть, чтобы знающие меня поминали меня хотя за слова мои.

Увы! Время мое прошло, продолжение лет моих исчезло. Ткань кончена, и челнок у конца основы. Елей в светильнике иссяк, дни и часы мои прешли, наемник отжил свой год, странник кончил свой срок. Со всех сторон окружили меня приставники, понуждающие к поспешности, и на выю мне наложили цепь, как преступнику.

Рыдать ли мне? Но некому услышать. Взывать ли о помощи? Но нет избавляющего. Горе тебе, Ефрем, на Суде, когда предстанешь Престолу Сына! Знающие тебя окружат тебя со всех сторон.

Увы, какое посрамление! Горе тому, кто будет там постыжен!

Ты, Иисусе, суди Ефрема, и не предавай Суда другому. Ибо кого судит Бог, тот обретает щедроты на Суде.

Слышал я от мудрых и узнал от ведущих: кто видит лицо Царево, тот не предан будет смерти, хотя бы и грешен был.

Увы мне, братия мои! Что постигло меня? Рыдайте и плачьте о жребии моем. Пришли понуждающие к поспешности, чтобы взять и отвести меня, как и других.

Сильно устрашает меня Осия. Он укоряет и порицает меня: «седины явишися на Ефреме», он же не постыдился (Ос. 7:9).

И еще: «Ефрем юница» уклоняет выю свою от ярма (Ос. 10:11). И если кто скажет, что Осия говорит сие о Ефреме, сыне Иосифовом, то знаю, что он не отличил бы Ефрема от Ефрема, и меня от кого-либо другого.

Утешает меня несколько Давид, говоря: «Ефрем крепость главы моея» (Пс. 59:9). Не хвалиться тем хочу – Бог в том свидетель, но вам, братия мои, желаю дать заповедь, вас научить и убедить, чтобы поминали вы меня в молитвах и прошениях, чтобы хотя за слова мои поминали меня знающие меня.

Итак, придите, закройте мне глаза; дело решено – должен я умереть, определение сделано – разлучаюсь с вами и не могу остаться.

Клянусь жизнью вашей, ученики мои, и жизнью самого Ефрема, что не сойдет он уже с ложа, на которое взошел, потому что обременен я тяжкой болезнью, и мучения мои невыносимы.

Выставляю вам знамя, ставлю перед вами зеркало и в нем изображение, чтобы вы непрестанно взирали на него и старались уподобляться ему. Ни днем, ни ночью, во всю жизнь свою, никого не злословил я, и с начала бытия своего ни с кем не ссорился. Но непрестанно состязался в собраниях с отступниками. Ибо знаете, что и владетель овец бьет своего пса, который, видя, как волк идет в овчарню, не бежит и не лает на него.

Мудрый ни к кому не имеет ненависти; а если и ненавидит кого, то одного глупого. И глупый также ни к кому не имеет любви; а если и любит кого, то одного глупого.

(Не дивитесь, братия мои, что при обучении послушанию отреклись от меня некоторые. И в двенадцати апостолах был один предатель, Иуда. Знаете также, что изначала в винограднике растут обыкновенно колючие растения, а между роз пожинаются терны. Перед вами, как перед искренними и единодушными братиями, подтверждаю, что вера моя есть здравая, даже клятвенно удостоверяю в ее неколебимости. Ибо желаю, чтобы тверда была мысль ваша о ненарушимой и единоначальственной вере у верных.)

Клянусь Снисходившим на гору Синайскую и Вещавшим из камня (Вих. 17:6), клянусь устами, возопившими: «Елои» (Мк. 15:34), и приведшими тем в содрогание всю тварь. Клянусь Тем, Кто продан Иудой и биен в Иерусалиме; клянусь могуществом Заушенного по ланите и величием Приявшего заплевание. Клянусь тремя именами Огня (Повт. 4:34) и Единым Божиим существом и единой волей, что не отделялся я от Церкви, не восставал против Божия всемогущества.

Если возвеличивал я в уме своем Отца паче Сына, то да не помилует Он меня. Если умалял я Духа Святаго пред Богом, то да покроются тьмой очи мои. Если исповедал иначе, нежели как говорил, то да ввержен буду во тьму кромешную. Если говорю лицемерно, то да буду вместе со злыми гореть во пламени. Если говорю это из человекоугодия, то да не послушает Меня Господь на Суде.

Клянусь и вашей, ученики мои, и своей жизнью: у Ефрема не было собственности, не было ни жезла, ни влагалища, потому что слышал я слова Господа нашего: не приобретайте ничего на земле (Мф. 6:19).

Придите же, братия мои, изреките мне мир и отпустите меня; разлучаюсь я с вами. Заклинаю вас, возлюбленные мои, вспоминайте меня в молитвах и прошениях, потому что в греховной суете провел я дни и часы свои.

Заклинаю вас, ученики мои, ненарушимыми клятвами, да ненапрасны будут слова мои: не преступайте заповедей моих!

Если кто положит меня под жертвенником, то да не узрит он Божия жертвенника, потому что смрадной нечистоте неприлично лежать на святом месте.

Если кто положит меня во храме, да не узрит он храма света, потому что суетная слава бесполезна тому, кто недостоин славы.

Нагим предстанет каждый дать за себя отчет. Для чего воздавать почести тому, кто не смог соблюсти своей чести? Кто сам себя не прославил, того не должен прославлять и мир.

Все преходит, как слышали вы от Господа нашего (Мф. 24:35), потому со слезами говорю сие, братия мои. Из камня созданный храм разрушается, как и слышали, и читали вы (Мф. 24:2), а храм плотяный (плоть человека) восстает для воздаяния и Суда. Господь наш не судит камни, но судит сынов человеческих. Ничего не берите у меня на память себе, братия мои, возлюбленные мои, дети мои, чада Святой Церкви, ибо на память вам есть у вас слышанное вами от Господа нашего, Который всем нам Жизнеподатель. Если возьмете что у Ефрема, то Ефрем будет в ответе. Господь скажет мне: «В тебя более веровали они, нежели в Меня. А если бы на Меня более уповали, то ничего не взяли бы у тебя на память себе».

Не полагайте меня с мучениками, потому что грешен я и ничего не стою; по недостаткам своим боюсь и приближаться к костям их. Если солома приблизится к огню, огонь воспламенит и пожжет ее. Не потому воспрещаю это, чтобы противна была мне близость мучеников, но боюсь, по недостаткам своим.

Слышал я, что говорит пророк: «Ной, Иов и Даниил не избавят ближних своих (Єз. 14:14,18); «брат не избавит» брата, и сродник – сродника» (Пс. 48:8).

Кто понесет меня на руках своих, у того руки да покроются проказой, как у Гиезия; но, подъяв меня на рамена (плечи), несите как можно скорее, и предайте погребению, как презренного, потому что бедственно прошли дни мои.

К чему прославлять вам меня, когда посрамлен я пред Господом? К чему ублажать вам меня, когда нет у меня добрых дел? Если бы кто описал вам дела мои, то всякий из вас оплевал бы мне лицо. Если бы зловоние грешника ощущали приближающиеся к нему, то все бы убежали от Ефремова смрада.

Кто со мной во гроб положит шелковую одежду, тот да будет ввержен во тьму кромешную. Кто со мной во гроб положит багряницу, тот да будет низринут в геенну огненную. В моей ризе и в кукуле предайте меня земле, потому что убранство неприлично непотребному, а пышность бесполезна мертвецу, распростертому во гробе. Грешен я, как уже говорил это. Никто да не ублажает меня.

Богу открыты дела мои, Ему известны беззакония, какие совершил я. Осквернен я нечистотой и непотребством, очернен грехами. Какой нет во мне нечистоты? Какого не лежит на мне греха? Все непотребное, все беззаконное и скверное, как уже сказал я, есть во мне.

Придите же, Едессяне, братия мои, господие мои, дети и отцы, принесите, что обещали вы, и положите во гроб с братом вашим. Принесите обещанное вами, братия мои, и положите передо мной, чтобы сам я, пока остается у меня несколько памяти, назначил тому цену.

Пусть проданы будут дорогие одежды, принесена цена их и роздана бедным, нищим и нуждающимся. И вам будет это на память, и мне на пользу. Вас наградит за это милость Божия как раздаятелей, а меня – как советника. Но иная награда за дела, а иная – за слова. Дающий – более приемлющего, как слышали вы, возлюбленные (Деян.20:35).

Благодарю вас, братия мои, за то, что уделили вы мне и чем почтили меня, хотя и недостоин я, потому что во грехах провел дни свои. Почтивший пророка мзду пророчу приемлет, как Своими устами уверяет Учитель наш (Мф. 10:41). А вы знаете, что Он не лжив.

Хотя и грешник я, но Христос вознаградит вас, потому что ради Его и по упованию на Него оказали вы мне честь сию. Тот, ради Которого почтили вы меня, возлюбленные, вознаградит вас за обеты ваши и примет приношения ваши. Хотя я не пророк, но вы примете мзду пророчу.

Благословен населяемый вами град Едесса – матерь мудрых! Его живыми устами благословил Сын через ученика Своего. (Когда царь Авгарь, создатель сего города, через послов изъявил желание приять к себе явившегося на земле Спасителя, Владыку всяческих Христа, и говорил: «Услышал я обо всем, что сделано Тобой и что потерпел Ты от Иудеев, отвергающих Тебя; поэтому приди сюда и живи со мной; у меня есть небольшой город, он послужит и Тебе, и мне». Тогда Господь, подивившись вере его и послав вечных вестников, благословил город, утвердив его основания.)

И благословение это да пребывает на нем, пока не приидет Святый!

Кто удержит у себя что-либо из обещанного мне, тот да умрет смертью Анании, который помыслил солгать апостолам, – и пал мертвый к ногам их.

(Когда говорил так Ефрем, некто из стоявших тут, человек весьма знатный, поражен был нечистым духом, пал немедленно к одру и стал громко вопиять. Ефрем сказал ему: «Что такое сделано тобой, человек?» И по слову этому тотчас встав, сказал он: «Принес я дорогую одежду в намерении положить ее с тобой. А как скоро повелел ты ничего не класть в гроб вместе с тобой, переменил я эту мысль, говоря: «Если уж никак не будет положен в такой одежде, то для чего и выставлять ее на вид? Если же велит дать что нищим, дадим нуждающимся, сколько будет потребно, из чего-нибудь другого, что есть у нас”». Блаженный сказал ему в ответ: «Иди и исполни свое намерение». Потом, помолившись о нем и возложив на него руки, исцелил его от нечистого духа и продолжал.)

Кто понесет передо мной восковую свечу, того да пожжет огонь из внутренности его. Зачем огонь тому, кто сжигается собственным своим огнем? Как скоро возжигается видимый огонь – воспламеняется им огонь внутренний, сокровенный.

С меня достаточно внутренней моей болезни; не увеличивайте ее еще и внешней. Лучше пролейте, братия, слезы свои обо мне, о друзьях моих и обо всех, подобных мне.

Во грехах и в бесполезной суете провел я дни свои; и в день, когда не чаял, пришел и напал на меня тать; в час, когда не думал, подкрался и приблизился похититель, и нудит меня идти отсюда в неведомую мне страну.

Заклинаю тебя, влекущий меня, не смущай и не мучь меня. А если поступишь со мной по грехам моим, то великий обымет меня страх: и что тогда будет со мной? Когда припоминаю, что делано мной, – содрогаются колена мои и зубы скрежещут; когда привожу себе на память, что совершено мной, – объемлет меня ужас. Ибо вовсе ничего хорошего не сделано мной во все дни мои, вовсе ничего доброго не совершено с тех пор, как произвели меня на свет родители мои.

Не полагайте со мной во гроб ароматы, потому что честь сия для меня бесполезна. Не полагайте благовоний, потому что не избавят меня от Суда. Ароматы воскурите во святилище, а меня сопроводите молитвами; благоухания принесите в дар Богу, а меня предайте земле с псалмопениями.

Вместо того, чтобы расточать благовония и ароматы, вспоминайте меня в молитвах своих, ибо что пользы от благовоний мертвецу, который не может их ощущать? Ароматы же воскурите во святилище, чтобы благоуханием их услаждались входящие туда.

Смрадного гноя не покрывай шелковой одеждой, которая ни к чему не послужит. Оставь его лежать на гноище, потому что не может он ощущать воздаваемой почести. Богатому прилично великолепие, а бедному – гноище; потомку царей принадлежит царство, а пришельцу – убожество. Не полагайте меня в ваших гробницах, потому что ни к чему не послужат для меня ваши украшения. Я же дал обет Богу, чтобы погребли меня со странниками.

Я такой же странник, как и они; с ними положите меня, братия мои. Всякая птица любит однородных себе, и человек любит подобных себе.

Положите меня на кладбище, где погребены сокрушенные сердцем, чтобы Сын Божий в пришествие Свое и меня оросил и воздвиг вместе с ними.

Воззри, Господи, на заклинания мои, да явятся мне щедроты Твои. Молю Тебя, Сын Милосердного, не поступи со мной по грехам моим.

«Аще беззакония назриши… кто постоит» пред Тобою? (Пс. 129:3) Если потребуешь отчета на Суде, никто не оправдится. «Всяка уста заградятся», как написано, «и повинен будет весь мир» (Рим. 3:19). Не упование теряю, говоря так, но повторяю написанное.

Что приобретешь, Сын Милосердного, если ввержен буду в огонь? Яви на мне обычные Тебе щедроты, да уведана будет благость Твоя. Если же будешь судить строго, то действительно, как вещала правда Твоя, не оправдаются ни один из тысячи, ни двое из тмы (Пс. 13:3).

«Ужели успокаиваешься тем, Ефрем, что не буду судить человеков, что праведные сравнены будут с беззаконными, непорочные и добрые – со злыми?»

Нет, никогда не может быть общения света с тьмой. Как могут быть уравнены и Авель, и убийца его Каин? Или как возможно обитать вместе с мучениками и их гонителям, на которых мученики будут вопиять и жаловаться? Если и говорю сие, то не прошу сравнять добрых со злыми, но умоляю Тебя, Сын Благого, помиловать меня, друзей моих и подобных мне.

Вот что говорил я, и говорю, и не отступлюсь от своего слова: если Ты не окажешь милости, никто не увидит Царства! Ибо из всех облеченных плотью Один только чист от греха. И не потому только говорю это, что сам я грешен, но и в Писании действительно так сказано, как предлагаю вам, братия мои.

«Оставь мудрования свои, Ефрем, – говорит мне Ангел смерти, – бесполезны для тебя хитросплетения твои; влекущие тебя не послушают тебя».

И в сильном гневе говорит еще мне: «Загради уста свои – не все погибнут, как ты. Грешник думает, что всякий таков же, как и он; слепой предполагает, что все ему подобны».

Придите же, братия мои, положите меня, ибо лишаюсь уже сил, и скоро не станет меня; напутствуйте меня молитвой, псалмами и приношениями. Когда же исполнится тридцать дней по смерти моей, совершите по мне память, братия мои, потому что мертвым помогают приношения, совершаемые живыми (и в греческом, и в сирийском тексте согласно читается: «тридцатый день». А это указывает на особый обычай в древней Церкви совершать поминование по усопшим, кроме иных дней, и в тридцатый).

Разве не замечали вы, что когда зреет живое вино в винограднике, бродит и мертвое в глиняном сосуде?

И если, возлюбленные мои, издающая тяжелый запах луковица показывает в себе чувство (когда растет одна на поле, тогда другая дает ростки в доме), то не тем ли паче должны чувствовать умершие, когда творят о них память?

Ты, мудрец, возразишь мне: «Это делается по законам природы, а природа не убеждает меня, пока не представишь доказательства». Но потерпи, представлю тебе, если хочешь, и доказательство из Писания. Моисей в благословении своем сказал Рувиму: в третьем роде да живет Рувим (Повт. 33:6).

А если бы невозможно было получать помощь мертвым, то для чего сын Авраамов благословил Рувима? И если думаешь, что умершие не чувствуют, то послушай, что говорит апостол: «аще отнюд мертвый не востают, что и крещаются мертвых ради?» (1Кор. 15:29).

Сыны Маттафиины, содержа только образы истины, жертвами, как написано, загладили грехи осквернившихся языческими приношениями и падших в сражении (2Мак. 12:40-46).

Не тем ли паче священники Сына Божия святыми жертвами и молитвами уст своих могут очищать грехи умерших?

Но когда придете совершать по мне память, никто из вас да не творит беззакония и греха, но чисто, целомудренно и свято пребывайте, братия мои, во бдении. Не потому сие нужно, что грех непотребства тяжелее всех грехов, ибо есть грехи более тяжкие, нежели и блуд. Но чтобы мне не подпасть за вас ответственности, ибо Господь наш скажет мне: «Ты, Ефрем, собрал сих прелюбодеев и блудников». Написано же, что судит их Бог на последнем Суде (Євр. 13:4).

И что скажу еще? Крайне страшусь я, возлюбленные мои, и теперь повторяю, что говорил незадолго прежде. Кого судит Бог, тот приобретает себе щедроты на Суде.

Плотская похоть в теле – то же, что закваска в муке: она порождается человеком, как огонь – железом, и как скоро порождена внутри его, пожирает и растлевает его.

Приблизьтесь ко мне, ученики мои, примите благословение силой благословенного Пастыря. Я – не Ной, но вы будьте, как Сим и Иафет. Я – не то, что Мелхиседек, но вы будьте благословенны, как Авраам. Я – и не Исаак, но вы приимите благословение, как Иаков. Я – не то, что Моисей, но вы да будьте подобны Иисусу, сыну Навину; я – не Илия, но вы приимите духа моего, как Елисей.

– Да возвеличит Христос память твою, дивный авва, да просветится свет твой, подобно Ангельскому, да просияешь прославленный, как Моисей, да уразумеют все, взирающие на тебя, что Божий ты раб!

Бог Авраамов да услышит тебя, шествовавший по следам моим, Авраам, и едва только восхощешь отверзть уста свои, – да наполнит их Господь твой внушениями мудрости, как, слышал я, сказано пророком: «разшири уста твоя, и исполню я» (Пс. 80:11).

Бог да услышит тебя, Симеон, когда призываешь Его в молитве своей; в какой не придешь град, да исполнишь там Церковь, как чашу! Придут невесты видеть тебя; придут девы, затворенные (в покоях своих) внимать спасительным твоим наставлениям, получить от тебя помощь, поучиться у тебя спасению души, услышать от тебя мудрое и душеполезное – и прославишься ты в мире, как врач в стане.

Непорочный, простосердечный и искренний Мара из Агела; непорочный не по природе, но по простоте своей воли, на Кого уповая, последовал ты мне в страданиях моих, Тот вместе с праведными да воздаст тебе награду, какую приемлют святые!

Воин и ловец Зиновий из Месопотамии, слово твое да будет как огонь, и да потребит терния ересей; как пламень в лесу; – да попалит их слово учения твоего. Как Давид, побеждай и низлагай сынов заблуждения вместо Голиафа; облекись в оружие пророков и в броню апостолов; Господь твой да будет тебе сопутником и непобедимым воинством!

Да будет проклята матерь твоя, Павлон! Горе чреву, родившему тебя! Ибо ты принимал участие во всех ересях и измышлял всякие споры, а потому утратил все труды свои, как Иуда – сребренники. Оставленный тобой столп (1Тим. 3:15) покажет чудо на теле твоем, потому что возложил ты упование на трость сокрушенную, оставив жезл Креста.

Мятежник Арвад, да потребится память твоя из среды живых, потому что оставил ты вино Христово и пил дрожжи греха. Сын, Которого хулили уста твои, да взыщет с рук твоих за поношение Свое!

Да будут прокляты ариане и манихеи, кафары и офиты, маркиониты и евиомиане, вардесане и кукиты! Да будут прокляты павлиане и виталиане, субботники и ворвориане вместе с учениями других нечистых ересей!

Благословен, кто избрал Святую Церковь. Это – агница, которую не растерзал волк, это – чистая голубица, которую не мог настигнуть преследующий ее ястреб.

«Яко чаша вина в руце Господни нерастворена» (Пс. 74:9), отступники испили ее – и опьянели, отделились – и восстали на Иисуса. Как беснующийся пес угрызает, если может, собственного своего господина, так и отступники изрыгают хулы на Господа своего.

Хвала Тому, Кто превознесен над ними, и Чья высота для них недостижима! Ибо если бы нечестивые могли как-нибудь войти на небо, то внесли бы распри свои и туда – в мирную обитель горних. Их братья дерзнули и пожелали некогда взойти на небо, но осудила их правда, и нечестивые посрамились и постыжены. И если тех, которые желали взойти в обитель горних Ангелов, постиг такой суд и такое наказание, то какому осуждению, братия, подвергнутся те дерзкие, которые хотят разделить Отца, Сына и Духа?

Пребывайте в учении моем и не отпадайте от веры моей, ученики мои. Кто сомневается о Боге, тот, как Каин, да будет «трясыйся… на земли» (Бут. 4:12). Кто умаляет Сына пред Отцом, того живого да поглотит земля. Кто сомневается о Духе Святом, тот да не получит помилования. Кто восстает на Церковь, у того плоть, как у Гиезия, да покроется проказой. Кто отступает от моей веры, того да постигнет Иудино удавление.

Великое злочестие – хула, бегайте ее, возлюбленные; против живого Бога грешит, кто злословит и хулит. Довольно для нас и плотских грехов, не будем прилагать к ним нечестия.

В том одном моя надежда и утешение мое пред Богом, что никогда не злословил я Господа своего, и хула не выходила из уст моих. Ибо ненавидел я, Господи, ненавидящих Тебя, и не любил врагов Твоих.

Напишите слова мои на сердцах своих и помните обо мне, ибо по смерти моей придут к вам злочестивые люди «во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищницы» (Мф. 7:15). Сладки речи их, но наклонности сердца их полны горечи. Добры они по наружности, но происходят от сатаны. Бегайте их и учения их, и не приближайтесь к ним.

Знаете, что захваченного в таком месте, где поносили царя, берут в суд и подвергают допросу; и хотя он невинен и не поносил царя, однако же несет наказание за то, что не имел ревности о царе. Поэтому не сообщайся с лжеучителями и не сходись с неверными.

Легче жить с бесом, нежели с неверным. На беса произнесешь заклинание – и он удалится, потому что не может противиться имени Иисусову; но если на неверного произнесешь тысячи заклинаний, – не отступит он от злобы своей и не оставит безумия своего. Легче учить беса, нежели обращать сынов заблуждения. Бесы исповедовали и говорили: «Ты еси» Господь «Сын Божий» (Мк. 3:11); напротив того, неверные упорно утверждают, что Он – не Сын Божий.

Живущий в них сатана исповедует, они же твердо стоят в упорстве своем. Если можно вербе вырасти на голом камне, то и отступник может принять учение. Легче горе, по Писанию, унизиться до долины, легче вербе, во исполнение пророческого слова, расти на голом камне, нежели отступнику научиться истине. Если ворон может стать белым, то можно и злочестивому сделаться праведным.

Когда зимой идет снег и ложится на перья ворона, тогда и ворон на время кажется белым от лежащего на перьях у него снега. Так иногда злочестивые, слыша о Суде, ужасаются будущих мучений, раскаиваются ненадолго в том, что ими сделано, оставляют на время свой образ жизни, обращаясь от своего злочестия.

Послушайте наставлений моих, ученики мои, сохраните в памяти слова мои: не отступайте от веры моей и не преступайте слова моего! Придет время, что совершится все написанное и исполнится предсказанное: «прейдет небо и земля, иота же едина, или едина черта не прейдет», как с клятвой изрек Учитель наш (Мф. 5:18), а вы знаете, что Он не лжив (в сирийском подлиннике за этими словами следует длинный рассказ о борьбе Моисея с волхвами Египетскими, совершенно не относящийся к завещанию и прерывающий связь речи. По замечанию издателя, этот рассказ взят из какого-нибудь другого сочинения Ефрема и вставлен здесь неразумным переписчиком).

Вот идет, и близко уже, отводящий меня. Оставь, Ефрем, мудрования свои. Умоляю Тебя, Господи Иисусе, как человек умоляет друга своего: «Не поставь меня ошуюю Себя, когда приидешь!»

Еще скажу вам нечто. Клянусь жизнью вашей, что это неложно. Когда был я еще весьма мал и лежал на коленях у матери своей, тогда представилось мне как бы во сне, что оправдалось впоследствии. На языке у меня возникла виноградная ветвь, она росла выше и выше, и взвилась до неба; на ней явилось бесчисленное множество плодов, и листьям не было счета. Все более и более разрастаясь, раскидываясь и расширяясь в окружность, распростерлась она в целом мире; собирали с нее плоды, и плодов не убывало; даже чем более обирали гроздьев, тем более умножалось число их.

Гроздья – это беседы, листья – это песнопения. Податель сего – Бог. Хвала Ему за благость Его! По благоизволению Своему даровал Он мне это из сокровищницы Своей.

Прощайте, друзья мои, молитесь обо мне, возлюбленные мои. Вот, настало время торжнику отправиться в страну свою. Но увы! Имение мое погублено, все сокровища мои расточены. О добрых никто не плачет, потому что нисходят они во гроб для жизни. Обо мне же, о ближних моих, подобных мне, пролейте слезы свои, братия мои, потому что в суете провели мы дни и годы свои.

Прощай, земля, да живут сыны твои в радости, да блюдется мир в Церквах, да прекратятся гонения нечестивых, да соделаются праведными нечестивые, а грешники да принесут покаяние!

Мир тебе, отводящий меня, поемлющий душу из тела и разлучающий их в особые обители до Воскресения!

* * *

¹ Завещание это сохранилось в сирийском подлиннике и в греческом переводе. Здесь предлагается перевод с сирийского. Места, взятые в скобки, в сирийском подлиннике отсутствуют и дополнены из греческого перевода.

 

Источник: Творения / Ефрем Сирин. – В 8-и том. – М.: Русский издательский центр имени св. Василия Великого, 2014. / Т. 5: Писания духовно-нравственные. Толковательные писания. – 472 с. / О рае. 238-272 с.