Слово в день Обрізання Господа нашого Іісуса Христа, і в похвалу святому Василію Великому
“Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей”, сказав великий Павло (Євр. 10:1). Як живописці, дивлячись на першообрази, спершу легко позначають на дошці види предметів, що зображуються, а потім, склавши за правилами мистецтва різні фарби і покриваючи ними перші обриси, живописують уже предмети схоже зі зразками: так закон духу, дивлячись на блага, уготовані святим на небесах, як на якісь живі зразки і нетлінні предмети, спочатку через Мойсея і Старий Заповіт позначив тільки тінь цих благ, а потім через Христа і Новий Заповіт, використавши догмати благочестя і істини, як світлі і яскраві фарби, представив погляду найяскравіше зображення отих небесних і невидимих благ. До того ж, як первісний обрис предмета стає непримітним і ніби зникає, коли зображуване, за допомогою мистецтва і фарб, набуває повної своєї краси; так само як і зникають і знищуються тіні нетлінних речей, коли нарешті відкриваються самі їхні образи, самі блага, приховані нині на небесах. “Аще пророцтва, – каже Апостол, – скасуються, аще розум скасується. Бо від частки розуміємо, і від частки пророкуємо: коли ж прийде досконале, тоді те, що від частки, відміняється” (1Кор. 13:8-10).
“Древня мимоидоша, се биша вся нова” (2Кор. 5:17). Тіні й проутворення скінчилися. За благодаттю Духа й Апостольським Богомудрієм виблистали дійсні образи речей. Отже, від законних тіней перейдемо до світлої істини, “позаду забуваючи, – як навчає Божественний Павло, – в передня ж простягаючись, до пошани вищого поклику Божого” (Флп. 3:13-14), “нехай ми не будемо тоді немовлятами, що підвладні всякому вітру вчення”, щоб нам не говорити, не мислити і не міркувати по-дитячому, подібно до нерозумних і дитячих іудеїв, а щоб через духовне споглядання й виконання закону Христового “досягти досконалости в чоловіка, в міру віку Христового сповнення” (Еф.4 :13-14). Бо єдинородне Слово Боже для того втілилося, для того Бог Господь і з’явився нам Немовлям, щоб немовлячий і недосконалий розум наш зробити досконалим і мужнім. Той, Хто вищий за всіх істот, для того піддався законним очищенням і всім знаменним обрядам і постановам, для того перетерпів і восьмиденне обрізання, щоб, сплативши за нас законний борг, звільнити нас від усякого законного рабства й вивести з немовляти способу життя.
Заповідь про обрізання була необхідна і неминуча. Вона давніша за закон; бо отримала початок свій від часів Авраама, а законом і прикладом Мойсея, і всіх наступних за ним Пророків затверджена була для майбутніх пологів. Але що більше, Сам Бог дав цю заповідь на знак кращого і духовного обрізання. Тому тягар її тяжіння тяжіло над усіма, аж поки Сам Законодавець, долучившись за Своєю людинолюбністю до плоті нашої, і дозволивши Себе обрізати на подобу інших, не скасував і не скасував старого, як недосконалого й непотрібного, узаконивши нове й краще обрізання хрещенням. Отже, Ісус за законом, Ним Самим встановленим, обрізується у восьмий день не для того, щоб затвердити обрізання, а щоб покласти йому край. Він обрізається, щоб показати недійсність обрізання тілесного при духовному і досконалому, і відкрити важливість і силу нового і спасительного таїнства хрещення. Бо Христос прийшов “не розорити закон”, як щось чуже, але прийшов “сповнити” закон, як власне вчення і заповідь Божественну; – прийшов сповнити письмена закону, а разом сповістити закон духу. Так вправний живописець спершу накреслює, як ми сказали, тінь істини; потім уже надає цій тіні колір, яскравість і жвавість, і в такий спосіб живописує найдосконаліший образ. Утім, обрізання плоті знаменує не тільки відкладення гріхів, і обрізання хрещенням Христовим; але воно ще унаочнює, хоча не ясно і ніби в тіні, загальне воскресіння і ту зміну, коли обрізані й відтяті будуть усі тілесні помисли людей, і людина цілком перетвориться для іншого життя. Восьмий же день обрізання, чи не означає, як спало мені на думку, восьмого прийдешнього віку?
Отже, коли ще не було самого способу речей і обрізання духовного, то обрізання тілесне було необхідним; однак воно повинно було припинитися, коли Христос явив духовне. Закон Божий, що наказував тілесне обрізання і приношення в жертву тварин, був у своєму роді досконалим: бо мав силу, за можливістю, вести до досконалості виконавців оного, а тому в жоден час і ніяк не міг бути порушений. “Глагол Бога нашого, – говорить Писання, – перебуває навіки” (Іс. 40:8). Але Оскільки цей закон було дано замість керівника і пестуна для недосконалих, і, так би мовити, немовлят за віком духовним, “до часу кращого розпорядження” (Євр. 9:10); то коли з’явився у свій час досконаліший закон, менш досконалий мав поступитися місцем кращому й кращому. Коли сходить сонце, місяць і зірки тьмяніють і стають непримітними; так само, і за появи істинного обрізання і найпрекраснішого служіння тіні й просвітлення істини мали поступитися місцем істині, що засяяла. Бог Слово став плоттю, і нині у восьмий день прийняв тілесне обрізання, щоб віддати за нас обов’язок письмового закону, і дарувати нам закон духу, що перебуває на віки, і таким чином на місце гіршого оселитися кращому. Для того і Священство за чином Мельхиседековим віддано перевагу Священству за чином Аароновим, щоб тіні зникли і відкрилася істина, щоб замість дитячої недосконалості законних постанов запанувала досконалість і велич Євангельського вчення. Для того Петро і Павло, ці найвищі Божественні Таємничі, для того й усі святі Апостоли та учні, виховані на початку під керівництвом закону письма, і обрізані по плоті, потім обрізані духовно хрещенням, щоб через них знищився дух рабства, і через Божественне хрещення пожвавився в нас у Христі Іісусі дух благодаті й синоположенія.
З цією ж метою поставлені всі Богомудрі Священики, і між ними великий Василь, великий архієрей Церкви, який пройшов небеса не тілом, а спогляданням і духом, який, наслідуючи Першого і НайБожественнішого Ієрарха Іісуса Христа, і сам увійшов до найвіддаленішого завіси, виніс звідти закон духу та грім вчення і блискавичною Євангельською проповіддю вразив та повалив закон писемності та обрізання тілесного. Василь – яскраво палаючий світильник Кафолічної Церкви, світле сонце Євангельської істини, що осяває всю землю променями свого Богослов’я, неповторний у справах, недосяжний в умогляді, досконалий в розумінні, житті та чеснотах, премудрий в науках Божественних і людських, тож у ньому взагалі, можна сказати, не було жодної недосконалості. Вивчивши сповна всю мирську мудрість і всі знання людські, він усе це скоро повалив до ніг учнів Ісусових; побожно й глибоко проникнувши в усі стародавні й пророчі священні книги, святий Василій прямо притік через них до найдосконалішої віри в Ісуса Христа, і утвердився в ній. Маючи своїм керівником Євангеліє, він досягав у такий спосіб істинного пізнання Пророків; а через пізнання вчення Пророчого входив у точне розуміння Євангелія; і за допомогою того й іншого набув найяскравішого пізнання Божества. Василь – високий і величний стовп Церкви Божої, світило Богослов’я, краса Ієрархії, найістинніша людина Бога Отця, найполум’яніший благовісник Єдинородного, найвірніший приставник і домоправитель Духа Святого, чадо мудрості, чертог розуму, скарбниця пізнання, училище благочестя, тлумач таємничої і Божественної ради, незламна і непохитна твердиня сили і міцності Христової, який навчав і наставляв усіх людей страху Божому, заповідям Господнім і благочестю. Великий Василій – царська труба Слова Божого, що оголосила силою звуку свого кінці всесвіту. Голосно сповіщаючи обрізання духу в Божественному хрещенні, він більше, ніж будь-хто інший з Богословів, сприяв скасуванню обрізання по плоті. Тому, не без причини і не випадково Божественний Василь розв’язався від тіла, і відійшов від землі до Бога в день Обрізання Ісусового, що святкується між днем народження і хрещення Христового. Оскільки цей Блаженніший, проповідуючи і вихваляючи народження і хрещення Христове, звеличував обрізання духовне; то і сам, позбувшись тіла, удостоївся вознестися до Христа, саме у священний день спогаду обрізання Христового. Тому-то і встановлено в цей день щорічно вшановувати пам’ять Великого святкуванням і торжеством.
І ось Свята, Вселенська Церква, у всіх межах землі, нині звершує священну і всесвяту пам’ять Василя, і гідно прославляючи її Божественними хвалами, разом оспівує і прославляє Христа, чудового у святих Своїх. Бо звитяжний Василій звільнив Христову Церкву від усякої єресі, утвердив її в усякому вченні благочестя, усунув від усіх неправих мудрувань, і єдино сполучив її з вірою і вченням Господа. Гучним словом цього священного Пастиря вражений і знищений Арій; спростуваннями Василя, як ударами блискучої блискавки, повалено і винищено Євномія; звернено до втечі й розсипано Савелія. Озброєний на Святого Духа Македоній розтрощений і потоптаний духом Василя; найбожевільніший і нерозумний Апполінарій викритий мудрістю Божественного слова Василя, і відданий на вічний сором. Коротко сказати, всі галузі пажитниці, всі види богопротивних єресей, які протягом століть з’явилися раніше за нього, і які повинні були з’явитися після відшестя його до Бога, – всі вони вогнем Богослов’я світлоносного Василя, що причепився, спалені й пожерті, подібно до того, як за молитвою Ілії, що впав із неба, вогнем спалено було й жертви, і жертовник його, і все інше. Цей великий чоловік належить не одній Кесарійській Церкві, якої був Єпископом, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але всім країнам і містам всесвіту, усім людям приносив і приносить користь, і для Християн завжди був і буде вчителем найспасительнішим.
Чи потрібно говорити про народження, виховання, освіту Василя і про ревність його в заняттях священними науками? Чи потрібно говорити про те, як цей Блаженніший, відкинувши язичницьку мудрість, перейшов до Християнського Богомудрія, і найсуворішим життям і вітійним словом перевершив усіх філософів, які жили раніше і після нього; як він, зійшовши потім на престол Святительський, подібно до світильника, поставленого на свічнику святої Церкви, висвітлював увесь світ світлом життєдайного вчення; як, б’ючись мужньо з єресеначальниками і противниками істини, відгнав цих Аравійських вовків від своєї священної пастви; як, протиборствуючи нечестивим царям і змагаючись із беззаконними областеначальниками, здобув над усіма ними блискучі перемоги; як пас добрий цей Пастир на добрій і втомленій пажиті овець Христових, оповідаючи їм великі й священні чудеса творіння, і пояснюючи слова небесні й закони Богодосконалі, як “Архієрей святий, не причетний до зла, невинний, відлучений від грішників, і звеличений (якщо смію так сказати) над небесами” (Євр. 7:26), який приніс спасіння багатьох у жертву Євангелію? Чи потрібно, нарешті, говорити про те, як він, залишивши цю земну і тлінну храмину, і переселившись “в чудове місце поселення, навіть до дому Божого, в голосі радості й сповіді, галасу тих, хто святкує” (Пс. 41:5), приліг і спочиває з первістковими чадами небесного Сіону? Але все це докладно описано, і славно піднесено у священних словах Божественного Григорія, і тому я зайвим вважаю поширюватися про це в цьому слові моєму.
Вшануймо ж тепер пам’ять цього богоносного отця, вшануймо належним чином піснями і Богодухновенними хвалами сили і чесноти вчителя; вшануймо його, як істинного батька, який навчив нас любити чесноту, який породив нас Євангелієм у Христі Іісусі, і своїм вченням перетворив нас, за внутрішньою людиною нашою, на богоподібних чад. Чим ще можемо ми вшанувати його? Обрізанням. Обріжемо ж не край плоті нашої, як древній Ізраїль; але, як навчав нас цей великий наставник у своїх повчальних бесідах, і особливо в повчальному слові на день хрещення, обріжемо внутрішню людину серця, відріжемо та вгамуємо всі сокровенні пристрасті душі, помремо з готовністю з Христом, з співрозспівуючи та поховавшися в Нього, “знімаючи з себе гріховне тіло, тіло, що гріховне, у обрізаннях Христових” (Кол. 2:11), за допомогою хрещення. Тому, залишивши обрізання по плоті, потечемо до хрещення; минувши тінь, поспішимо до істини; вийдемо і приступимо до Іоанна. “Глас вопиющаго в пустелі” (Мк. 1:3) вже голосно волає, і кличе до себе всесвіт. Голос уже передує Слову; друг і навідник передує Нареченому; надісланий вісник передує Цареві, щоб виправити шлях Йому, і приходить уже на Йордан, щоб “підготувати Господеві людей досконалих” (Лк. 1:17). Ісус, після обрізання плоттю у восьмий день, маючи “яко років тридесять” (Лк. 3:23), йде до Іоанна хреститися від нього водою, щоб скасувати дитяче керівництво письма і встановити досконаліший закон духу. Великий проповідник і Предтеча міцним голосом волає до людей у пустелі: “покайтеся, бо наблизилося Царство небесне” (Мф. 3:2). Бо де Цар, там в особі Його і Царство; Коли ж Цар Небесний прийшов на воду хрещення, то разом із Ним наблизилося і Царство небесне. Нині ж, після того великого Хрестителя, закликає всіх людей до духовного хрещення Василій, співіменний царству, пам’ять якого звершуємо ми в цей день його преставлення.
Отже, підготуємо шлях Господу нашому, виправимо стежки Йому, вирівняємо ходу Йому, очистимо ділами покаяння серця наші, щоб вони гідні були прийдешнього на Йордан Всецаря Христа. Спогрібся Йому хрещенням, щоб нам і воскреснути з Ним у нове життя, і прославитися з Ним, і соцарствувати Йому на віки віків. Амінь.
«Сень имый закон письмени грядущих благ, а не самый образ вещей», сказал великий Павел (Євр. 10:1). Как живописцы, смотря на первообразы, сперва легко обозначают на доске виды изображаемых предметов, а после, составив по правилам искусства различные краски и покрывая ими первые очертания, живописуют уже предметы сходственно с образцами: так закон духа, взирая на блага, уготованные святым на небесах, как на некие живые образцы и нетленные предметы, вначале чрез Моисея и Ветхий Завет обозначил только тень сих благ, а потом чрез Христа и Новый Завет, употребив догматы благочестия и истины, как светлые и яркие краски, представил взорам яснейшее изображение оных небесных и невидимых благ. Притом, как первоначальное очертание предмета становится неприметным и как бы изчезает, когда изображаемое, посредством искусства и красок, принимает полную свою красоту; подобно сему исчезают и уничтожаются тени нетленных вещей, когда наконец открываются самые их образы, самые блага, сокрытые ныне на небесах. «Аще пророчествия, – говорит Апостол, – упразднятся, аще разум испразднится. От части бо разумеваем, и от части пророчествуем: егда же приидет совершенное, тогда, еже от части, упразднится» (1Кор. 13:8-10).
«Древняя мимоидоша, се быша вся нова» (2Кор. 5:17). Тени и прообразования кончились. По благодати Духа и Апостольскому Богомудрию возблистали действительные образы вещей. Итак, от законных теней перейдем к светлой истине, «задняя забывая, – как учит Божественный Павел, – в предняя же простираяся, к почести вышнего звания Божия» (Флп. 3:13-14), «да не бываем ктому младенцы, влающеся всяким ветром учения», дабы нам не говорить, не мыслить и не рассуждать по младенчески, подобно неразумным и младенчествующим иудеям, но чтобы, чрез духовное созерцание и исполнение закона Христова, «достигнуть в мужа совершенна, в меру возраста исполнения Христова» (Еф.4:13–14). Ибо, единородное Слово Божие для того воплотилось, для того Бог Господь и явился нам Младенцем, чтобы младенческий и несовершенный ум наш сделать совершенным и мужественным. Превысший всех существ для того подвергся законным очищениям и всем предзнаменательным обрядам и постановлениям, для того претерпел и восьмидневное обрезание, чтобы, по уплате за нас законного долга, освободить нас от всякого законного рабства и вывести из младенческого образа жизни.
Заповедь об обрезании была необходима и неизбежна. Она древнее закона; ибо получила начало свое со времен Авраама, а законом и примером Моисея, и всех последующих за ним Пророков утверждена была для будущих родов. Но что более, Сам Бог дал сию заповедь в знамение лучшего и духовного обрезания. Посему бремя ее тяготело над всеми, доколе Сам Законодавец, приобщившись по Своему человеколюбию плоти нашей, и допустив Себя обрезать по подобию других, не отменил и не упразднил ветхого, как несовершенного и бесполезного, узаконив новое и лучшее обрезание крещением. Итак, Иисус по закону, Им Самим установленному, обрезывается в осьмый день не для того, чтобы утвердить обрезание, но чтобы положить ему конец. Он обрезывается, дабы показать недействительность обрезания плотского при духовном и совершеннейшем, и открыть важность и силу нового и спасительного таинства крещения. Ибо Христос пришел «не разорить закон», как нечто чуждое, но пришел «исполнить» закон, как собственное учение и заповедь Божественную; – пришел исполнить письмена закона, а вместе возвестить закон духа. Так искусный живописец сперва начертывает, как мы сказали, тень истины; потом уже дает сей тени цвет, яркость и живость, и таким образом живописует совершеннейший образ. Впрочем, обрезание плоти знаменует не только отложение грехов, и обрезание крещением Христовым; но оно еще предъизображает, хотя не ясно и как бы в тени, всеобщее воскресение и то изменение, когда обрезаны и отсечены будут все плотские помышления людей, и человек всецело преобразится для другой жизни. Осьмый же день обрезания, не означает ли, как пришло мне на мысль, осьмого грядущего века?
Итак, когда еще не было самого образа вещей и обрезания духовного, то обрезание плотское было необходимо; однакож оно должно было прекратиться, когда Христос явил духовное. Закон Божий, предписывавший плотское обрезание и приношение в жертву животных, был в своем роде совершен: Поелику имел силу, по возможности, вести к совершенству исполнителей оного, а потому ни в какое время и никак не мог быть нарушен. «Глагол Бога нашего, – говорит Писание, – пребывает во веки» (Іс. 40:8). Но Поелику оный закон дан был вместо руководителя и пестуна для несовершенных, и, так сказать, младенцев по возрасту духовному, «до времени лучшего распоряжения» (Євр. 9:10); то, когда явился в свое время закон совершеннейший, менее совершенный должен был уступить место лучшему и превосходнейшему. Когда восходит солнце, луна и звезды меркнут и становятся неприметными; подобно сему, и при появлении истинного обрезания и превосходнейшего служения, тени и прообразования истины должны были уступить место воссиявшей истине. Бог Слово стал плотью, и ныне в осьмый день принял плотское обрезание, дабы отдать за нас долг письмени закона, и даровать нам закон духа, пребывающий в век, и таким образом на место худшего водворить лучшее. Для того и Священство по чину Мельхиседекову предпочтено Священству по чину Ааронову, дабы тени изчезли и открылась истина, дабы вместо младенческого несовершенства законных постановлений воцарилось совершенство и величие Евангельского учения. Для того Петр и Павел, сии высочайшие Божественные Тайноведцы, для того и все святые Апостолы и ученики, воспитанные в начале под руководством закона письмени, и обрезанные по плоти, потом обрезаны духовно крещением, чтобы чрез них уничтожился дух рабства, и посредством Божественного крещения оживился в нас о Христе Иисусе дух благодати и сыноположения.
С сего же целью поставлены все Богомудрые Священники, и между ними великий Василий, великий архиерей Церкви, который прошел небеса не телом, но созерцанием и духом, который, подражая Первому и Божественнейшему Иерарху Иисусу Христу, и сам вошел во внутреннейшее завесы, изнес оттуда закон духа и гром учения, и молниеносной Евангельской проповедью поразил и низложил закон письмени и обрезания плотского. Василий – ярко горящий светильник Кафолической Церкви, светлое солнце Евангельской истины, осиявающее всю землю лучами своего Богословия, неподражаемый по делам, недосязаемый по умозрению, совершенный по разуму, жизни и добродетелям, премудрый по наукам Божественным и человеческим, так что в нем, вообще можно сказать, не было никакого несовершенства. Изучив вполне всю мирскую мудрость и все знания человеческие, он все сие скоро поверг к ногам учеников Иисусовых; благоговейно и глубоко проникнув во все древние и пророческие священные книги, святый Василий прямо притек чрез них к совершеннейшей вере в Иисуса Христа, и утвердился в ней. Имея своим руководителем Евангелие, он достигал таким образом истинного познания Пророков; а чрез познание учения Пророческого входил в точное разумение Евангелия; и при помощи того и другого приобрел яснейшее ведение Божества. Василий – высокий и величественный столп Церкви Божией, светило Богословия, красота Иерархии, истиннейший человек Бога Отца, пламеннейший благовестник Единородного, вернейший приставник и домоправитель Духа Святого, чадо мудрости, чертог разума, сокровищница познания, училище благочестия, истолкователь таинственного и Божественного совета, несокрушимая и незыблемая твердыня силы и крепости Христовой, учивший и наставлявший всех людей страху Божию, заповедям Господним и благочестию. Великий Василий – царская труба Слова Божия, огласившая силой звука своего концы вселенной. Громко возвещая обрезание духа в Божественном крещении, он более, нежели кто-либо другой из Богословов, содействовал к упразднению обрезания по плоти. Посему, не без причины и не случайно Божественный Василий разрешился от тела, и преставился от земли к Богу в день Обрезания Иисусова, празднуемый между днем рождения и крещения Христова. Поелику сей Блаженнейший, проповедуя и восхваляя рождение и крещение Христово, превозносил обрезание духовное; то и сам, совлекшись тела, удостоился вознестись ко Христу, именно в священный день воспоминания обрезания Христова. Посему-то и установлено в настоящий день ежегодно чтить память Великого празднованием и торжеством.
И вот Святая, Вселенская Церковь, во всех пределах земли, ныне совершает священную и всесвятую память Василия, и достойно прославляя ее Божественными хвалами, вместе воспевает и прославляет Христа, дивного во святых Своих. Ибо победоносный Василий освободил Христову Церковь от всякой ереси, утвердил ее во всяком учении благочестия, устранил от всех неправых мудрований, и единственно сочетал ее с верой и учением Господа. Громогласным словом сего священного Пастыря поражен и уничтожен Арий; опровержениями Василия, как ударами сверкающей молнии, низложен и истреблен Евномий; обращен в бегство и рассыпан Савеллий. Вооружившийся на Святого Духа Македоний сокрушен и попран духом Василия; безумнейший и несмысленный Апполлинарий обличен мудростью Божественного слова Василия, и предан вечному посрамлению. Кратко сказать, все отрасли плевел, все виды богопротивных ересей, какие в течении веков появились прежде его, и какие должны были явиться после отшествия его к Богу, – все они приразившимся огнем Богословия светоносного Василия, попалены и пожраны, подобно тому, как по молитве Илии, ниспадшим с неба огнем, попалены были и жертвы и жертвенник его, и все прочее. Сей великий муж принадлежит не одной Кесарийской Церкви, коей был Епископом, и не в свое только время, не одним соплеменникам своим был полезен, но всем странам и градам вселенные, всем людям приносил и приносит пользу, и для Христиан всегда был и будет учителем спасительнейшим.
Нужно ли говорить о рождении, воспитании, образовании Василия и о ревности его в занятиях священными науками? Нужно ли говорить о том, как сей Блаженнейший, отвергнув языческую мудрость, перешел к Христианскому Богомудрию, и строжайшей жизнью и витийственным словом превзошел всех философов, живших прежде и после его; как он, возшедши потом на престол Святительский, подобно светильнику, поставленному на свещнике святой Церкви, освещал всю вселенную светом животворного учения; как, сражаясь мужественно с ересеначальниками и противниками истины, отгнал сих Аравийских волков от своей священной паствы; как, противоборствуя нечестивым царям и состязуясь с беззаконными областеначальниками, одержал над всеми ими блистательнейшие победы; как пас добрый сей Пастырь на благой и утучненной пажити овец Христовых, сказуя им великие и священные чудеса творения, и изъясняя словеса небесные и законы Богосовершенные, как «Архиерей святый, непричастный злу, непорочный, отлученный от грешников, и превознесенный (если смею так сказать) выше небес» (Євр. 7:26), принесший спасение многих в жертву Евангелию? Нужно ли наконец говорить о том, как он, оставив сию земную и бренную храмину, и преселившись «в место селения дивна даже до дому Божия, во гласе радования и исповедания, шума празднующих» (Пс. 41:5) возлег и упокоился с первородными чадами небесного Сиона? Но все это подробно описано, и славно возвеличено в священных словах Божественного Григория, и потому я излишним почитаю распространяться о сем в настоящем слове моем.
Почтим же теперь память сего богоносного отца, почтим достодолжно песнопениями и Богодухновенными хвалами силы и добродетели учителя; почтим его, как истинного отца, который научил нас любить добродетель, который породил нас Евангелием во Христе Иисусе, и своим учением преобразил нас, по внутреннему человеку нашему, в богоподобных чад. Чем еще можем мы почтить его? Обрезанием. Обрежем же не крайнее плоти нашей, как древний Израиль; но, как учил нас сей великий наставник в своих назидательных беседах, и особенно в увещательном слове на день крещения, обрежем внутреннего человека сердца, отсечем и умертвим все сокровенные страсти души, умрем с готовностью со Христом, сораспявшись и спогребшись Ему, «при совлечении тела греховного плоти, во обрезании Христове» (Кол. 2:11), посредством крещения. Посему, оставив обрезание по плоти, потечем ко крещению; минув тень, поспешим к истине; выйдем и приступим ко Иоанну. «Глас вопиющаго в пустыни» (Мк. 1:3) уже громко взывает, и зовет к себе вселенную. Глас уже предшествует Слову; друг и невестоводитель предходит Жениху; предпосланный вестник предваряет Царя, дабы исправить путь Ему, и приходит уже на Иордан, чтобы «уготовати Господеви люди совершены» (Лк. 1:17). Иисус, по обрезании плотию в восьмой день, имея «яко лет тридесять» (Лк. 3:23), идет ко Иоанну креститься от него водою, дабы упразднить младенческое руководство письмени и постановить совершеннейший закон духа. Великий проповедник и Предтеча крепким гласом взывает к людям в пустыне: «покайтеся, приближися бо Царствие небесное» (Мф. 3:2). Ибо где Царь, там в лице Его и Царство; Поелику же Царь Небесный пришел на воду крещения, то вместе с Ним приблизилось и Царство небесное. Ныне же, после того великого Крестителя, призывает всех людей к духовному крещению Василий, соименный царствию, память коего совершаем мы в настоящий день его преставления.
Итак, уготовим путь Господу нашему, исправим стези Ему, уравним шествие Ему, очистим делами покаяния сердца наши, дабы оне достойны были грядущего на Иордан Всецаря Христа. Спогребемся Ему крещением, дабы нам и воскреснуть с Ним в новую жизнь, и прославиться с Ним, и соцарствовать Ему во веки веков. Аминь.
