Послання братії, яка проживає повсюди | Благовіст

Зміст

УкраїнськаРосійська

Передмова

“Лікар, якого Бог дарував Єгипту”, – так описав святого Антонія Великого (251-356) його друг і біограф святий Афанасій Александрійський. Не тільки з Єгипту, а й із найвіддаленіших частин Римської імперії безперервний потік відвідувачів тягнувся в пустелю, щоб побачити пустельника Антонія: священики, ченці, миряни. Одні йшли за порадою в якійсь своїй справі, інші просто хотіли побути з ним поруч, отримуючи уроки з його мовчання і знаходячи, що сама його присутність оновлює в них надію. Святий Антоній – прообраз особливого і характерного для східного християнства духовного типу старця, geron (грец.), благодатного “авви” або духовного наставника.

Багато слів і порад, якими святий Антоній лікував своїх братів-християн, дійшли до нас – опрацьовані та більшою чи меншою мірою видані – в його Житії, укладеному святим Афанасієм, і в Апофтегмах, або Словах отців пустельників. Однак чи подбав сам святий Антоній про те, щоб записати своє духовне вчення – і чи збереглися ці записи? Житіє повідомляє нам, що він “не знав грамоти”, але й при цьому він цілком міг би диктувати те, що вважав за потрібне, своїм учням. І справді, сім послань, авторство яких традиційно відносять до святого Антонія, збереглися. Їхню автентичність заперечували, але до теперішнього часу більшість дослідників визнає їх справжніми. (Існує, крім того, ще двадцять послань, які безумовно сумнівні). Якщо ці сім послань дійсно належать святому Антонію, спочатку вони мали бути написані коптською, рідною мовою місцевих єгипетських християн. Частина цього коптського тесту збереглася; існує сирійський переклад першого послання і повна версія всіх семи грузинською та латинською.

Наскільки мені відомо, у цьому виданні ці сім послань уперше з’являються англійською. Їхній перекладач, священик і доктор богослов’я Дервас Чітті (1901-1971), присвятив життя вивченню раннього єгипетського і палестинського чернецтва, зібравши плоди своїх сорокалітніх пошуків у чудовій праці Громадянство Пустелі. Цей переклад послань він підготував для власного користування, не для публікації; і хоча він подарував кільком своїм друзям машинописні копії перекладу, незаперечно, він захотів би переглянути цей текст перш, ніж віддавати його до друку. Я вніс до нього кілька незначних поправок, щоб уникнути деяких неясностей. Як вступ ми включили в це видання невелику статтю, підготовлену о. Дервасом для журналу “Соборність”. Вона передруковується з люб’язного дозволу видавця журналу. Я забезпечив її посиланнями і розширив бібліографію.

На перший погляд, ці сім послань можуть здатися нічим особливо не примітними. Потрібно перечитати їх не один раз, повільно й уважно, щоб проявився їхній глибший сенс. Тоді читач поступово почне розрізняти провідні теми вчення святого Антонія, до яких він постійно повертається: це тема свідчення, яке Дух Святий народжує у свідомості кожної людини; це необхідність досягти самопізнання, – тобто відкрити в собі й полюбити наше істинне я, створене за образом Божим; далі, це цілковите спасіння людини, і душі її, і тіла; це заклик слідувати за Господом у Його крайньому самознищенні та смиренні; це, нарешті, єдність Церкви, що охоплює і Старий, і Новий Завіт, і Ангелів, і святих, і тих, що живуть на землі; наша взаємозалежність у спільному спадку як членів один одного в Тілі Христовому.

Ці основні теми послань виражені в словах, які своєю прямотою і простотою нагадують Слова отців пустельників. “Дух входить у любляче товариство з умом”, – пише святий Антоній. “… Будьте наполегливими у свідченні, яке Дух виношує в умі, як дитя… Дух визначає людині труди, якими та обмежує свою душу й тіло, щоб вони очистилися й разом увійшли у свій спадок… Впізнавайте себе… Той, хто знає себе, знає Бога… Хто знає себе, знає і всіх людей… Хто може любити себе, любить усіх… Від ближнього – наша погибель, і життя наше – теж від ближнього… Хто грішить проти ближнього, грішить проти себе… Усі ми члени одне одного, і тіло Христове, і голова не може сказати нозі: “Не потрібна ти мені”. І якщо один член страждає, все тіло зачеплене і страждає разом із ним… Тому ми всіма силами повинні любити один одного. Бо той, хто любить ближнього, любить Бога; і хто любить Бога, любить свою душу”.

Тут ми чуємо непідробний голос пустельного досвіду.

Єп. Калліст Діоклійський Оксфорд, 1975.

I

Насамперед – мир – любові вашій у Господі!

Я думаю, браття, що душі, які тягнуться до любові Божої, бувають трьох родів, чоловіки це чи жінки.

Є такі, хто покликані законом любові, який у їхній природі і який споконвічне Благо насадило в них під час першого творіння. Слово Боже прийшло до них, і вони без найменшого сумніву пішли за ним охоче, як праотець Авраам, – бо коли Господь побачив, що не за наукою від людей він навчився любити Бога, а за законом, закладеним у природу його від самого зачаття, Господь з’явився йому і сказав: “Іди з землі твоєї, з роду твого і з дому твого батька твого в землю, яку Я покажу тобі” (Бут. 12:1). І той пішов, не сумніваючись і не забарившись, але готовий до свого покликання. Він – зразок того настрою духу, який і донині перебуває у всіх, хто йде його стопами. Трудячись і шукаючи страху Божого в терпінні й тиші, вони досягають істинного роду життя, оскільки душі їхні готові слідувати за любов’ю Божою. Це перший рід покликання.

Друге покликання таке. Є люди, які чують писаний Закон, що свідчить їм про муки й страждання, уготовані нечестивим, і про обітниці для тих, хто ходить достойно в Божому страху, і свідчення писаного Закону спонукає їхню думку шукати, як можна увійти в покликання, як про це свідчить Давид, кажучи: “Закон Господній — непорочный, оновлює душі . Завіт Господній — вірний, напоумлює простих” (Пс. 18:8)1 І в іншому місці: “Одкровення слів Твоїх просвітлює і врозумляє простих” (Пс. 118:130); і багато чого іншого, чого ми тут не можемо навести.

Третє покликання таке. Є душі, які спочатку були жорстокосердими і закосніли в справах гріха; і ось, Всеблагий Бог по милості Своїй посилає таким душам очищення скорбот, поки вони не пом’якшають і не прийдуть до тями, і навернуться, і наблизяться, і увійдуть у знання, і покаються від щирого серця, і вони теж знайдуть істинний спосіб життя, як і ті, інші, про кого ми вже сказали.

Ось три прихильності, якими душі приходять до покаяння, доки вони не досягнуть благодаті й покликання Сина Божого.

Отже, щодо тих, хто увійшли в покаяння всім серцем і стали всупереч усім досадам плоті мужніми воїнами в битві, яка здіймається проти них, аж доки не здолають, – думаю, насамперед, Дух кличе їх, полегшує їм битву й тішить для них покаяння, показуючи їм, як їм годиться каятися в душі й тілі, аж доки не навчить, як навернутися до Господа, Який їх сотворив. І Він повідомляє їм діла, якими вони могли б утискати душу й тіло, щоб і душа, і тіло очистилися і разом увійшли у свій спадок.

Спочатку тіло очищається багатьма постами, бдінням і молитвами, і служінням, яке зміцнює людину тілесно, відсікаючи будь-яку тілесну похіть.

Потім Дух – водій починає відкривати очі його душі, щоб і їй подати покаяння, і тим самим вона б очистилася. Розум починає розрізняти між тілом і душею, і починає вчитися в Духа, як очистити і тіло, і душу покаянням. І навчений Духом розум стає нашим провідником у трудах душі й тіла, вказуючи, як очистити їх. І він відокремлює нас від плодів плоті, які змішалися з кожним членом тіла нашого від першого гріха, і приводить усі члени тіла до їхнього первісного стану, який не мав нічого від нечистого духа. І тіло приводиться в підпорядкування розуму, повчаючись у Духа. Як апостол Павел каже: “приборкую і поневолюю тіло моє” (1Кор. 9:27). Бо розум очищає його від їжі та сну – одним словом, від усіх його рухів, і власною чистотою очищає він тіло навіть від природного виверження сім’я.

І є, я думаю, три роди рухів у тілі. Є рух, вкладений у тіло природою, насаджений у ньому під час першого творіння; однак він не дієвий, якщо душа того не хоче і виявляє свою присутність у тілі безпристрасно. І є інший рух, коли людина насичує тіло їжею і питтям, і жар крові від надлишку насичення піднімає боротьбу в тілі, через нашу жадібність. Тому апостол і сказав: “І не впивайтеся вином, в якому є блуд” (Еф. 5:18). І Господь попереджав учнів Своїх: “Дивіться ж за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом” (Лк. 21:34) або насолодами. Особливо ж ті, хто прагне досягти міри чистоти, повинні повторювати: “приборкую і поневолюю тіло моє” (1Кор. 9:27). І є третій рух, що походить від злих духів, які спокушають нас із заздрощів і намагаються збити зі шляху всіх, хто став на шлях чистоти.

Так от, улюблені мої діти, у трьох цих родах руху, якщо душа не дає собі послаблення і наполягає на свідченні, яке Дух народжує в розумі, тоді і душа, і тіло очищаються від немочі такого роду. Але якщо щодо трьох цих рухів розум нехтує свідченням, яке Дух виношує в ньому, злі духи беруть над ним гору, і сіють у тілі всі пристрасті, і збуджують, і піднімають сильну брань проти нього; тож душа стає втомленою й недужною, і плаче, і шукає, звідки б прийшла їй допомога, і кається, і підкоряється велінням Духа, і зцілюється. Потім утверджується вона в тому, щоб спокій свій покласти в Господі, і що Він – її мир.

Усі ці речі я сказав вам, улюблені, щоб знали ви, як вимагається від людини приносити покаяння в тілі й у душі та очищати їх, і тіло, і душу. І якщо ум переможе в цьому змаганні, він буде молитися в Дусі й почне виганяти з тіла душевні пристрасті, які увійшли в нього з його власної волі. І тоді Дух встановлює з умом дружню співпрацю, оскільки ум зберігає повеління, які Дух повідомив йому. І Дух навчає ум, як лікувати всі душевні рани й очищатися від усього того, що змішане з членами тіла його, і від інших пристрастей, які хоча й не в тілі, але змішалися з його волею. І для очей встановлює він правило, щоб вони бачили вірно і чисто і щоб не було в них гріха. Потім встановлює він правило для вух, щоб вони слухали в мирі й більше не мали б спраги або бажання слухати про погане або ж про падіння і приниження людські, але раділи б слуханню про добре й про те, як кожна людина може стояти твердо, і про те, яку милість виявлено всьому створінню, що колись було недужим у цих членах.

Потім Дух навчає чистоти язика, оскільки язик був уражений важкою недугою; та недуга, що вразила душу, виходила назовні в словах за допомогою язика, який душа вживала як своє знаряддя, і в такий спосіб вразила його тяжкою недугою та язвою, і сама цим знаряддям – язиком – була уражена. Апостол Яків свідчить і каже нам: “Коли хто з вас думає, що він побожний і не приборкує свого язика, а обманює своє серце, то побожність у того пуста” (Як. 1:26). І в іншому місці він каже: “так і язик – невеликий член, але … сквернить усе тіло” (Як. 3:5-6), – і багато ще, чого тепер я не можу навести вам. Але якщо розум зміцнюється міцністю, отриманою від Духа, він очищається й освячується, і вчиться розрізняти слова, що приходять на язик, щоб у них не було пристрасті й свавілля, і в такий спосіб виповнилося би слово Соломонове: “Слова мої виходять від Господа, і нема в них суєти й лукавства” (Притч. 8:8). І в іншому місці він каже: “Язик мудрих – лікує” (Притч. 12:18), і багато ще.

І потім Дух зцілює рухи рук, які колись рухалися безладно, слідуючи сваволі розуму. Але тепер Дух повчає ум, як очистити їх, щоб вони трудилися, творячи милостиню і молитву, і виповнилося б слово про них, яке говорить: “здіймання рук моїх — немов жертва вечірня” (Пс. 140:2), і в іншому місці: “Рука старанних збагачує” (Притч. 10:4).

Після цього Дух очищає черево, як воно їсть і п’є; бо доки душевні бажання діють у ньому, воно не знає насичення у своєму жадібному бажанні їжі та пиття, і через це біси здійснюють свої напади на душу. Про це Дух сказав через Давида:

“не сідав за стіл із тим, хто має горде око і несите серце” (Пс. 100:5). І тим, хто шукає в цьому чистоти, Дух наказує настанови: їсти в міру потрібного для зміцнення тіла, але, роблячи це, не мати смаку похіть, і тим виконати сказане Павлом: “Отже, чи ви їсте, чи п’єте… все робіть на славу Божу” (1Кор. 10:31).

Потім щодо плотської пожадливості, яка розташовується нижче утроби, ум отримує повчання Духа і розрізняє три види рухів, про які ми говорили вище, і наполягає на їхньому очищенні, і Дух допомагає та укріплює його; і всі ці рухи приборкує сила Духа, який встановлює мир у всьому тілі та відсікає від нього всі пристрасті. Про це говорить апостол Павел: “Отже, умертвіть земні члени ваші: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похоть” (Кол. 3:5).

І після того і ногам подає Він очищення. Колись вони ступали не право, не в згоді з Богом; але тепер ум, зібраний під владою Духа, очищає їх, щоб вони ступали по Його волі, ходячи й служачи в добрих справах, так, щоб і все тіло змінилося й оновилося, і було в послуху Духові. І думаю я, що коли все тіло очистилося і прийняло повноту Духа, воно набуло якусь частину того духовного тіла, яке отримає у воскресіння праведників.

Усе це сказав я вам про те, що стосується недуг душі, які примішані до членів тілесної природи, в яких душа рухається і діє; і таким шляхом вона, душа, робиться провідником для злих духів, які через неї входять і діють у членах тіла. Але я говорив, що у душі є ще й недуги нетілесні; тепер покажемо їх. Гордість – недуга душі не тілесна, а також марнославство, заздрість, ненависть, нетерпіння, лінощі та інше. Але якщо душа віддасть себе Господу від щирого серця, Господь змилується над нею і подасть їй дух покаяння, який свідчитиме їй про кожний гріх, і більше вони не наблизяться до неї; і Він покаже їй тих, хто повстають на неї та хочуть не дати їй відокремитися від них, ведучи тяжку битву, щоб не могла вона перебувати в покаянні. Але якщо вона вистоїть і буде слухняна Духу, що повчає її покаянню, Творець не забариться зглянутися на її знемогу в покаянні і, бачачи її в тілесних працях, багатьох моліннях, і постах, і скрушенні, і в повчанні словами Божими, у зреченні від світу, у смиренні та сльозах і наполегливості в скрушенні, – тоді милосердний Бог, бачачи труди її й слухняність, змилується над нею та спасе її.

Кінець послання, яке святий Антоній шле браттям.

II

Дорогі й високоповажні мої браття, я, Антоній, вітаю вас у Господі.

Воістину, улюблені мої в Господі, не один тільки раз відвідав Бог Свої творіння; але від створення світу, коли хто б то не було йшов до Творця всіх, ведений Законом Його завіту, що вкладений у нас, Бог Сам – з кожним з них щедротами Своїми і благодаттю Свого Духа. Що ж до таких розумних створінь, у чиїй природі цей завіт охолов і проникливість ума вмерла, так що вони більше не здатні знати себе самих за своїм першим станом, про таких я скажу, що вони стали остаточно нерозумними і поклонилися створінню, а не Творцеві. Але Творець усіляких у великій Своїй щедрості відвідував нас через цей насаджений у нас Закон Свого завіту. Бо Він – сутність безсмертна. І ті, хто стали гідними Бога, і зростали в насадженому в них завіті Його, і були навчені Духом Його Святим, і здобули Дух Усиновлення, – всі вони змогли вклонитися Творцю своєму, як годиться: це ті, про кого говорить Павло, що вони “не одержали обіцяного” (Євр. 11:39), з огляду на задум про нас.

І Творець усіляких, який не розкаюється у Своїй любові, бажаючи відвідати нашу неміч і збентеження, поставив Мойсея Законодавця, який дав нам писаний Закон і заклав для нас основу Дому Істини, що є Вселенською Церквою, яка з’єднує нас у Бозі, тому що Він бажає, щоб ми могли повернутися до нашого першопочатківця. Мойсей будував дім, але не завершив його, залишив і пішов. Потім Господь Духом Своїм спорудив хор пророків. І вони будували на основі Мойсеєвій, але не могли завершити дому, і теж залишили його, і пішли. І всі вони, будучи вбрані Духом, бачили, що рана невиліковна, і що жодне творіння не в силах вилікувати її, але єдиний Син Єдинородний, сама Премудрість Отця, і Образ Його, Який за Своїм образом сотворив усяке розумне створіння. Бо вони пізнали, що Спаситель – це великий лікар, і вони зібралися разом, і стали молитися за члени свої, тобто за нас, вигукуючи і кажучи: “Чи немає бальзаму в Ґілеаді? Чи ж немає там лікаря? Чому нема вилікування для доньки народу Мого?” (Єр. 8:22). “Лікували… та не зцілилася; облишимо ж і підемо кожен у землю свою” (Єр. 51:9).

Але Господь у Своїй щедрій і необманній любові прийшов до нас, кажучи через святих Своїх: “сину людський, пороби собі речі для мандрівки” (Єз. 12:3). “Він, будучи образом Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові; але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба… був слухняним аж до смерті, і смерті хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Іісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і преісподніх, і всякий язик сповідував, що Господь Іісус Христос у славу Бога Отця.” (Флп. 2:6-11). І тепер, улюблені, нехай слово це буде виразно вам, що щедрість Отця не пощадила Єдинородного Свого заради нас, але Він “віддав Його на спасіння всіх нас” (Рим. 8:32), Він “віддав Себе Самого за гріхи наші” (Гал. 1:4), і наші беззаконня принизили Його, і “ранами Його ми зцілилися” (Іс. 53:5), і словом сили Своєї Він зібрав нас з усіх країв, з кінця землі до іншого кінця, і здійснив воскресіння розуму нашого, і відпущення гріхів наших, і навчив нас, що ми є членами один одному.

Молю вас, браття, розумійте цей великий промисел, що Він став “зазнав спокуси у всьому, крім гріха” (Євр. 4:15). І кожне з розумних створінь, заради яких здебільшого і прийшов Спаситель, повинно дослідити Його взірець і пізнати власний ум, і розрізняти хороше і погане, щоб стати вільним через Його пришестя. Бо всі, хто отримав визволення за Його Промислом, називаються рабами Божими. І в тому ще немає досконалості, але для свого часу це праведність, і вона веде до усиновлення. І Спаситель наш Іісус пізнав, що вони наблизилися до того, щоб прийняти Духа Усиновлення, і що вони пізнали Його, навчені Святим Духом. Він сказав їм: “Я вже не називаю вас рабами… а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого” (Ін. 15:15). Тому, знайшовши в умі дерзновення, оскільки вони пізнали себе і свою умну сутність, апостоли піднесли голос і сказали: “Якщо ми й знали Тебе по плоті, то нині вже не знаємо Тебе так” (2Кор. 5:16). І вони прийняли Духа Усиновлення, і вигукнули, кажучи: “Ми прийняли не духа рабства, щоб знову боятися, а прийняли Духа синоположення, Яким кличемо: Авва, Отче!” (Рим. 8:15). Відтепер, Боже, ми знаємо, що Ти дарував нам, – що ми – “діти… і… спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу” (Рим. 8:17).

Але нехай слово це буде зрозумілим у вас, улюблені. Якщо хто-небудь не приготує власного виправлення і не попрацює з усіх своїх сил, нехай такий знає, що для нього пришестя Спасителя буде в суд. Бо для одних це споживання смертоносне до смерті, для інших – споживання цілюще до життя (2Кор. 2:16). Бо Він “ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання” (Лк. 2:34). Благаю вас, улюблені, ім’ям Іісуса Христа: не нехтуйте своїм спасінням, але нехай кожен із вас розриває серце своє, а не одежу свою (Іоіл. 2:13), побоюючись, як би не носити нам це чернече вбрання даремно і приготувати собі суд. Бо ось, уже тепер близький час, коли справи кожного з нас будуть випробувані. Про те, що я говорю, багато ще можна було б написати вам. Але сказано: “Дай настанову мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Вітаю вас усіх, від малого до великого. І Бог миру нехай береже вас усіх, улюблені. Амінь.

III

Людина розумна, яка приготувала себе до визволення пришестям Іісуса, знає себе саму у своїй розумній сутності. Бо той, хто знає себе, знає і промисли Творця, і все, що творить Він зі Своїми створіннями. Сердечно, возлюблені в Господі співчлени наші та співспадкоємці святих, благаю вас ім’ям Христа Іісуса, нехай дасться вам від Господа дух розрізнення, щоб відчути й знати, якою великою є любов, яку я маю до вас: не тілесна любов, але любов духовна, любов віри. Щодо ваших тілесних імен, немає потреби писати їх вам, бо це імена минущі. Якщо людина знає своє справжнє ім’я, вона побачить і ім’я істини. Тому, поки Яків боровся ніч безперервно з Ангелом, ім’я його ще залишалося Яків, але коли настав ранок, ім’я йому було дане Ізраїль, що означає “ум, що бачить Бога” (Бут. 32:24-30).

Я вважаю, вам не невідомо, що вороги чеснот невпинно плетуть підступи проти істини. І тому не єдиний раз відвідав Господь Свої творіння, але від початку були такі люди, які готові були йти до свого Творця, спонукувані Законом Його Завіту, що насаджений у них і який вчив їх поклонятися Творцеві, як годиться. Але через поширення немочі, через тяжкість плоті й погані турботи, насаджений у людині закон засох, і душевні почуття ослабли, так що люди не могли вже знайти себе такими, якими вони є насправді відповідно до свого творіння, тобто свою безсмертну сутність, що не повинна розпастися разом із тілом; і тому сутність їхня не могла бути визволена своєю власною праведністю. З цієї причини Господь вчинив з ними за Своєю щедрістю, давши їм писаний Закон, щоб навчити їх поклонятися Отцеві, як належить. Бог Єдиний, або скажімо так: Єдність Умної Сутності. Вам слід розуміти, улюблені, що в усякому місці, де немає згоди, люди накликають на себе війни та розпалюють судові тяжби між собою.

І Творець побачив, що рана їхня стала надто важкою і потребує дії лікаря. І Христос – Сам їхній Творець, і Він Сам лікує їх, – і Він посилає предтеч Своїх перед лицем Своїм. Ми не побоїмося сказати про Мойсея Законодавця, що і він – один з Його предтеч, і що той самий Дух, що був з Мойсеєм, діяв і в хорі святих, і всі вони молили про Єдинородного Сина Божого. І Іоанн був з тих, хто йшов перед Ним; з цієї причини закон і пророки були аж до Іоанна, бо “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12). І будучи одягненими Духом, вони бачили, що жодне з створінь не в силах зцілити ту велику рану, але єдине – щедрість Божа, інакше кажучи, – Син Його Єдинородний, Якого Він послав на спасіння світові; бо Він – той великий Лікар, який в силах зцілити цю рану. І вони просили Бога, і Отець творінь за щедрістю Своєю Сина Свого Єдинородного не пощадив заради нашого спасіння, але віддав Його за всіх нас і за наші беззаконня (Рим. 8:32). І Він принизив Себе (Флп. 2:8), і “ранами Його ми всі зцілилися” (Іс. 53:5). І словом сили Своєї Він зібрав нас з усіх країв, від кінця світу до іншого кінця, і підняв серця наші від землі, і навчив нас, що ми – члени один одному.

Благаю вас, улюблені мої в Господі: розумійте, що Писання є наказ Господа. Бо велика річ для нас у тому, щоб розуміти той образ, який Іісус прийняв заради нас, бо Він став “зазнав спокуси у всьому, крім гріха” (Євр. 4:15). І тому справедливо, щоб і ми звільнилися Його пришестям, бо безумством Своїм Він умудрив нас, і убогістю Своєю збагатив нас, і неміччю Своєю укріпив нас, і всім нам усвоїв воскресіння, зтрощивши того, хто мав “державу смерті” (Євр. 2:14). І слід нам також припинити просити Іісуса про наші тілесні потреби. Пришестя Іісуса допомагає нам робити те, що є добрим, доки ми не розтрощимо всі наші пороки. І тоді Іісус скаже нам: “Я вже не називаю вас рабами… але… друзями” (Ін. 15:15). І апостоли, коли досягли того, щоб прийняти Духа Усиновлення, то навчилися від Духа Святого поклонятися Отцю, як належить.

Мені, бідному в’язню Іісуса, час цей, до якого ми прийшли, приніс радість, і скорботу, і ридання. Бо багато хто в нашому поколінні вбрався в одяг віри, але від сили її відрікся. А про тих, хто приготували себе до визволення пришестям Іісусовим, – про тих я радію. Але про тих, хто роблять свої справи ніби в ім’я Іісуса, але при цьому творять волю свого серця і своєї плоті, – про тих я сумую. І про тих, хто побачили, який час довгий, і серце їхнє знесилилося в них, і вони зняли з себе сукню віри, і стали як дикі звірі, – про них я ридаю. Знайте ж, що для таких пришестя Іісуса обертається великим Судом. Але ви, улюблені, знайте себе, щоб знати і час свій, і готуйтеся принести себе самих у жертву, угодну Богові.

Воістину, улюблені мої в Господі, – бо я пишу вам, як людям розумним, що можуть знати себе, – вам відомо, що той, хто знає себе, знає Бога, а той, хто знає Бога, знає і благодіяння, що Він чинить створінням Своїм. Нехай слово це буде зрозумілим вам, що не тілесна це любов, яку я маю до вас, але духовна любов віри, бо Бог прославляється в соборі святих Своїх (Пс. 88:8). Готуйте себе, бо ви маєте заступників у молитві Богові за ваше спасіння, щоб низвів Він у ваше серце той вогонь, що його Іісус прийшов низвести на землю (Лк. 12:49), і ви могли б вправляти серця ваші й почуття, щоб знати, як розрізняти добро від зла, праве від лівого, дійсне від неправдивого. Іісус знав, що диявол бере свою силу в речах світу цього, і Він скликав учнів Своїх і сказав їм: “Не збирайте собі скарбів на землі”, і: “Не піклуйтеся про завтрашній день, тому що завтрашній день сам потурбується про себе” (Мф. 6:19,34). Воістину, улюблені мої, ви знаєте: коли вітер сприятливий, керманич прохолоджується; але під час зустрічного і бурхливого вітру – ось коли впізнається ціна керманича. Так знайте ж, якого роду час, до якого ми прийшли.

Про все, що стосується слова свободи, багато ще можна було б сказати. Але “дай настанову мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Я вітаю вас, від малого до великого, у Господі. Амінь.

IV

Антоній усім дорогим братам своїм: радійте про Господа! Члени Церкви, ніколи не втомлюся я пам’ятати вас. Хочу я, щоб ви знали, що любов моя до вас – не тілесна любов, але любов духовна, любов віри. Бо тілесна дружба не має в собі твердості й сталості, і чужі вітри коливають її. Кожен, хто боїться Бога і зберігає заповіді Його, – раб Божий. І в служінні тому немає досконалості, але тільки справедливість, яка веде до усиновлення. З цієї причини пророки, і апостоли, і всі святі, яких Бог обрав, довіривши їм апостольську проповідь, милістю Бога Отця стали полоненими у Христі Іісусі (Еф.3:1). Бо апостол Павел каже: “Павел, раб Іісуса Христа, покликаний Апостол” (Рим. 1:1), – тож писаний Закон діє в нас у такому собі благому рабстві, аж доки ми не скоримо собі кожну пристрасть і не досягнемо досконалості в служінні чесноті через це апостольське покликання.

Бо якщо людина наближається до благодаті, тоді Іісус скаже їй: “Я вже не називаю вас рабами… але назву вас друзями Моїми та братами Моїми, бо Я відкрив вам усе, що чув від Отця Мого” (Ін. 15:15). Бо ті, хто наблизилися і навчені Духом Святим, пізнали себе самих за своєю умною сутністю. І в тому пізнанні себе вони вигукнули і сказали: “Тому що ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити в страсі, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!»” (Рим. 8:15), – ми можемо знати, що Господь дарував нам: якщо ми – “діти… і… спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу” (Рим. 8:17).

Дорогі браття мої і співспадкоємці святим, усілякі чесноти не чужі вам, але всі вони – ваші, якщо ви не під гріхом у цьому плотському житті, але відкриті перед Богом. Бо Дух не увійде в душу того, чиє серце осквернене, і в тіло, яке грішить. Він – свята сила, непричетна до жодної брехні. Воістину, улюблені мої, пишу вам, як людям розумним, які можуть знати себе. Бо той, хто знає себе, знає Бога, а той, хто знає Бога, гідний служити Йому, як личить. Возлюблені мої в Господі, знайте себе. Бо ті, хто знають себе, знають і свій час, а хто знає свій час, той у силах стояти твердо і не вагатися від чужих язиків. Бо щодо Арія, який повстав в Александрії і прорік безглузді слова про Єдинородного, приписуючи початок Безначальному, кінець – Тому, Хто незрозумілий серед людей, і рух – Тому, Хто нерухливий, – скажу, що коли людина згрішить проти людини, то молитимуться за неї Богові, а коли людина згрішить проти Господа, то хто буде тоді заступником за неї? (1Сам. 2:25). Людина ця поклала на себе тяжку справу і невиліковну язву. Бо якби такий знав себе, язик його не висловив би того, про що він не має знання. Але ясно видно, що не знав він себе.

V

Антоній пише дорогим своїм дітям, святому Ізраїлю за розумною їхньою сутністю. Немає потреби називати ваші тілесні імена, які минають, бо ви – чада Ізраїлю. Істинно, діти мої, любов, яку я маю до вас, не тілесна любов, але любов духовна, любов віри. І тому я не втомлююся молити Бога мого за вас, щоб дано вам було знати ту милість, яку Він створив вам. Бо не єдиний раз відвідав Господь Свої створіння, але від створення світу Він промишляє про Свої створіння, і в кожному поколінні Він пробуджує кожного сприятливими обставинами і благодаттю. Отже, діти мої, не нехтуйте взивати до Господа вдень і вночі, спонукаючи щедрість Отцівську, і щедрістю Своєю Він пошле вам допомогу з Небес, повчаючи вас, доки ви не дізнаєтеся, що для вас добре.

Воістину, діти мої, ми – мешканці смерті нашої і постояльці в домі розбійника, і заковані в кайдани смерті. І тому не давайте сну очам вашим, ні повікам вашим дрімоти (Пс. 131:4), щоб принести себе в жертву Богові в усій святості, якої ніхто не може успадкувати без освячення. Воістину, улюблені мої в Господі, нехай слово це буде виразно у вас: робіть добрі справи, і так ви потішите всіх святих і принесете радість служіння Ангелів і радість приходу Ісусовому, бо аж до цієї години не мали вони спокою в піклуванні про нас. І мені, убогому жебраку, що мешкає в цьому скудному житлі, і моїй душі ви також принесете радість. Воістину, діти мої, наша неміч і приниження, в якому ми перебуваємо, – горе для всіх святих, і вони плачуть і стогнуть про нас перед Творцем усіх. І з цієї причини Господь Вседержитель гнівається на наші погані справи через стогін святих. І навпаки, коли ми вдосконалюємося в праведності, то приносимо радість народу святих, і вони старанно моляться і радіють перед нашим Творцем. І Сам Він, Творець усього, радіє нашим справам за свідченням Своїх святих, і винагороджує нас дарами Своєї милості понад усяку міру.

Отже, знайте, що Господь завжди любить Свої створіння, – а істота їхня безсмертна і не повинна зруйнуватися разом із тілом, – і Він бачив, як ця розумна природа сходила в безодню разом із тілом, і помирала з ним, і насаджений у людині Закон завіту висихав. І по доброті Своїй Він відвідав рід людський Мойсеєм. І Мойсей поклав фундамент дому істини, і хотів зцілити велику рану, і хотів повернути людей до першого єднання, та не зміг зробити цього, і віддалився від них. Тоді хор пророків став будувати на основі Мойсеєвій, і вони не змогли зцілити велику рану членів своїх. І бачачи, що сила їхня вичерпалася, всі народи святих знову зібралися воєдино і принесли молитву Творцеві, і сказали: “Хіба немає бальзаму в Галааді? Хіба немає там лікаря? Чому ж немає зцілення дочки народу мого? О, Господи, лікували ми Вавилон, але не зцілився; залиште його, і підемо кожен у свою землю” (Єр. 8:22,51:9).

І оскільки всі святі просили милість Отця, тобто Сина Його Єдинородного, бо якби Він Сам не зійшов з Небес, ніхто з творінь не зміг би зцілити ту велику рану людську, тому Отець у милості Своїй прорік і сказав: А ти, сину людський, пороби собі речі для мандрівки і йди на вигнання (Єз. 12:3. пор.: Єр. 46:19). І Отець Сина Свого Єдинородного не пощадив заради спасіння всіх нас, але віддав Його за наші гріхи (Рим. 8:32). Бо наші беззаконня принизили Його, і ранами Його ми всі зцілилися (Іс. 53:5), і Він зібрав нас з усіх кінців землі, воскресивши уми наші від землі й навчивши нас, що ми – члени один одному (Еф.4:25). Бережіться ж, діти мої, щоб не здійснилося на нас слово Павла, і не стали б тими, хто має образ благочестя, сили ж його відкинувши (2Тим. 3:5). Нехай же кожен із вас розриває серце своє, і голосить перед Ним, і каже: “Чим віддячу я Господу за всі милості Його до мене?!” (Пс. 115:3). І ще боюся я, діти мої, як би не сповнилося на нас слово: “Яка користь Тобі з крові моєї, якщо зійду я в могилу?” (Пс. 29:10).

Воістину, діти мої, я говорю з вами, як із мудрими людьми, здатними розуміти те, що я кажу, і ось, свідчу вам: якщо кожен із вас не зненавидить усю природу земного володіння і не зречеться його й усіх діл його усім серцем своїм, і не простягне руки серця свого до Небес, до Отця всіх, – той не буде спасенний. Якщо ж він зробить те, що я сказав, Господь змилується над ним за працю його і дарує йому той невидимий вогонь, який випалить у ньому все нечисте, і початковий дух наш очиститься, і тоді Дух Святий буде мешкати в нас, і Іісус буде перебувати з нами, і так ми зможемо поклонятися Богові, як нам личить. Але поки у нас мир з усіма природами світу цього, ми – вороги Богові, і Ангелам Його, і всім святим Його.

І тому, улюблені мої, благаю вас ім’ям Господа Іісуса Христа – не нехтуйте вашим спасінням, щоб це швидкоплинне життя не позбавило вас вічного життя, і шкіра тлінного тіла не забрала у вас Царства невимовного світла, і грішна лавка не замінила вам Ангельських судних престолів. Воістину, діти мої, серце моє в подиві, і дух мій у жаху, що всі ми тішимось, як п’яниці за молодим вином, бо кожен із нас продав себе в рабство за своїм вільним бажанням, і ми стали рабами нашого вільного вибору, і не хочемо підняти очей наших до Небес, щоб шукати слави небесної та справ усіх святих і йти по їхніх стопах.

Зрозумійте ж, що все, чи то святі Небеса, чи то Ангели, чи то Архангели, чи то Престоли, чи то Влади, чи то Початки, чи то Херувими, чи то Серафими, чи то сонце, чи то місяць, чи то праотці, чи то апостоли, чи то диявол, чи то сатана, чи злі духи, чи сили повітряні, чи (не кажучи іншого) чоловіча стать, чи жіноча, – на початку творіння всі походять з одного, – всі, окрім вседосконалої та благословенної Трійці, Отця і Сина та Духа Святого! І через погані дії декого знадобилося, щоб Бог дав їм імена за справами їхніми. А тим, хто більше досяг успіху, Він дарував славу більш щедру.

VI

Антоній – усім дорогим моїм братам в Арсиноє і в її околицях і всім, хто з вами, привіт. Усі ви, що приготували себе, щоб іти до Бога, вітаю вас у Господі, улюблені, від малого до великого, мужів і дружин, святих чад Ізраїлю за вашою умною сутністю. Воістину, діти мої, велике благословення прийшло до вас, бо велика милість, що зійшла на вас у вашому поколінні. І личить вам заради Того, Хто відвідав вас, не слабшати у вашій завзятості, доки ви не принесете себе в жертву Богові в усій святості, без якої ніхто не може увійти у спадок.

Воістину, улюблені мої, велике діло для вас, щоб ви просили збагнути ту розумну сутність, в якій немає ні чоловіка, ні жінки, але яка безсмертна, маючи початок, але не маючи кінця. І слід вам знати, що і вона впала в приниження і велику ганьбу, яка наздогнала всіх нас; і все ж вона – безсмертна сутність, яка не повинна зотлівати разом із тілом. І тому Бог побачив, що рана її невиліковна. Оскільки була вона така важка, Він відвідав рід людський у Своєму милосерді, і в милості Своїй через деякий час Він послав їм Закон, подавши їм допомогу через Мойсея Законодавця. І Мойсей заклав для них фундамент будинку Істини і хотів зцілити ту велику рану, та не зміг завершити будівництво будинку.

І ось, хор святих знову зібрався і став молити милість Отця про нашого Спасителя, щоб Він прийшов до нас на спасіння всіх нас. Бо Він – наш великий і вірний Первосвященик і істинний Лікар, у Чиїх силах зцілити цю велику рану. Отже, з волі Отця, Він виснажив Себе від Своєї слави. Він був Богом і прийняв образ раба (Флп. 2:7-8), і віддав Себе Самого за гріхи наші, і беззаконня наші принизили Його, і раною Його ми всі зцілилися (Іс. 53:5). Отже, дорогі мої діти в Господі, хочу, щоб ви знали, що через наше безумство прийняв Він образ безумства, і через нашу неміч – образ немочі, і через нашу убогість – образ убогості, і через нашу смерть прийняв Він образ смертного, і в усьому цьому перебував заради нас. Воістину, улюблені мої в Господі, не личить нам давати сну очам нашим і повікам нашим дрімоти (Пс. 131:4), але молімося і спонукаймо доброту Отця, аж доки Він не зглянеться над нами; і в такий спосіб ми принесемо втіху приходу Іісусовому і силу служіння святих, що трудяться за нас на землі в часи нашого недбальства, та збудимо їх до ревності, щоби вони допомогли нам в часі нашої скорботи. Тож “і той, хто сіє, і той, хто жне, разом радіти будуть” (Ін. 4:36).

Я хочу, щоб ви знали, діти мої, велике горе, яким я сумую за вас, коли я бачу, яке велике збентеження йде до нас, і думаю про велику працю святих і про стогони їхні, які вони завжди виливають перед Богом про нас, оскільки бачать вони всю працю свого Творця, і всі злі задуми диявола і слуг його, і все те зло, яке вони завжди замишляють нам на погибель, бо їхня доля – бути в пеклі, і тому вони хочуть, щоб і ми пропали разом з ними, і були з більшістю. Воістину, улюблені мої в Господі, я говорю з вами, як з мудрими людьми, і ви можете знати всі благодіяння нашого Творця, вчинені для нас, які даровані нам за явним або таємним проханням. Бо ми іменувалися розумними, але зодягнулися в розум нерозумних створінь. Чи не відомо вам, які підступи і хитрощі диявола? – Злі духи заздрять нам; щойно вони дізнаються, що ми спробували побачити власну ганьбу й відшукали шлях, яким втекти від них і від справ їхніх, що вони творять із нами разом, і що ми не тільки намагаємося відкинути їхні лукаві поради, які вони сіють у нас, а й що багато хто з нас сміється з їхніх підступів, то вони пізнають поблажливість нашого Творця, що Він у світі цьому присудив їхню смерть і приготував їм у спадок геєну за їхню байдужість.

Я хочу, щоб ви знали, діти мої, що я не припиняю молити Бога за вас день і ніч, щоб відкрив Він вам очі серця вашого, і ви могли б бачити безліч таємних підступів, які виливають на нас злі духи щодня в ці теперішні дні. Хочу я, щоб Господь дав вам серце знаюче і дух розрізнення, щоб ви змогли принести ваші серця як жертву чисту перед Отцем, у великій святості без пороку. Воістину, діти мої, вони невпинно заздрять нам зі своїми злими порадами, і таємним гонінням, і тонкою злобою, і богохульними помислами; і свої зради вони сіють у серце наше щодня, і свою серцеву відсталість, і темряву своїх печалей, що вони приносять нам щогодини, і тусклість свою, якою вони щоденно роблять тусклими наші серця, і весь гнів та взаємні образи, яких вони вчать нас, і самовиправдання в тому, що ми робимо, і осуд, що вони вносять у наше серце, примушуючи нас, коли ми сидимо на самоті, засуджувати ближніх наших, котрі й не живуть із нами; і презирство, яке вони поселяють у нашому серці гордістю, коли ми жорстокосерді й зневажаємо одне одного, засмучуючи одне одного жорстокими словами, скаржачись щогодини, звинувачуючи інших, а не себе, думаючи, що нещастя наші походять від ближніх, судячи та рядячи про те, що ззовні, тоді як грабіжник наш усередині,

у домі нашому; і суперечки, і розбрати, в яких ми оскаржуємо один одного, поки не доб’ємося свого, щоб з’явитися виправданими в очах інших.

Злі духи навіюють нам ревнощі у справах, які ми не в силах виконати, і змушують нудитися в тому, що нам доручено і що на користь для нас. Вони змушують нас сміятися, коли час плакати, і плакати, коли час сміятися, і просто збивають нас постійно з вірного шляху в бік. І є ще безліч інших хитрощів, якими вони обертають нас у рабство собі, не час тепер усі їх описувати. Але коли вони наповнюють серце наше всіма цими обманами, і ми живимося ними, і вони стають нашою їжею, тоді Бог зглянеться до нас, і відвідає нас, щоб повернути нас з нашого тяжкого тіла, і ми змогли покинути його. І потім злі справи, які ми в омані нашій вчинили, будуть явлені нам у тілі, яке підлягає покаранню, і ми знову одягатимемось у це тіло, бо Господь у Своєму терпінні дозволяє це, – і буде для нас останнє наше гірше за перше (Мф. 12:45). Тому не втомлюйтеся молити милість Отця, нехай зійде до вас допомога від Нього, щоб ви навчилися впізнавати, що праведно.

Істинно кажу вам, діти мої: посудина, в якій ми мешкаємо, – погибель для нас і дім, сповнений війни. Істинно, діти мої, кажу вам, що всякий, хто насолоджується з власної волі й підкоряється власним помислам, і приймає те, що сіється в серці його, і тішиться цим, і думає в серці своєму, що в цьому є якісь незвичайні обрані таємниці, і виправдовує себе в тому, що робить, – душа такої людини – логовище злих духів, що підбурюють її до лихого, і тіло її – скарб нечестивих таємниць, які воно приховує в собі; і велика над нею влада бісів, тому що вона не викрила їх відкрито перед усіма людьми.

Чи не відомо вам, що вони мають не єдиний спосіб полювати за нами, який ми могли б дізнатися й уникнути? Досліджуйте, і ви не виявите такого, щоб гріх їхній і беззаконня відкривалися тілесним чином, бо тілесно вони невидимі; але слід вам знати, що ми-то і служимо тілами для них, тому що душа наша приймає їхню мерзоту, а потім, прийнявши її, вона виявляє її за допомогою тіла, в якому ми мешкаємо. Отже, діти мої, не будемо ж надавати їм місця, інакше ми накличемо на себе гнів Божий, а вони втечуть до себе додому і посміються над нами. Бо вони знають, що від ближнього – наша погибель, і життя наше – теж від ближнього. Хто коли-небудь бачив Бога і втішився Ним, і зберіг Його в собі, і не дозволив, щоб Він залишив його, але допомагав би йому, – доки живе він у цьому тяжкому тілі? Або хто колись бачив біса в його битві з нами, щоб він випереджав і не давав нам зробити добру справу, і нападав на нас тілесним чином, так що ми злякалися б його і втекли? Бо вони приховані, і це ми нашими справами робимо їх явними. Бо всі вони за своєю умною сутністю – з одного джерела, але коли вони втекли від Бога, виникло серед них велике розмаїття, за розмаїттям їхніх дій.

І тому були дані їм різні імена, по дії кожного з них. Так що одні звуться Архангелами, інші Престолами і Властями, Началами і Херувимами; ці імена дано було їм, коли вони зберігали веління свого Творця. Інших же, які обрали поганий шлях, довелося назвати дияволом і сатаною за їхній злий стан; інші ж були названі бісами, і злими і нечистими духами, і духами-спокусниками, і князями світу цього. І безліч видів ще існує серед них. Є такі, хто й протистояв їм у своєму тяжкому тілі, в якому ми живемо; декого з них названо праотцями, декого – пророками, царями, жерцями, суддями, апостолами, і багато було інших, обраних за їхню добру поведінку. І всі такі імена дані їм, чоловікам чи жінкам, через різні початки їхньої діяльності, але всі вони – з одного джерела.

Отже, з цієї причини той, хто грішить проти ближнього, грішить проти себе; і той, хто чинить зло ближньому, чинить його собі; і той, хто робить ближньому добро, благословляє собі. Інакше, – хто в силах зробити зло Богові, і чи знайдеться такий, що міг би образити Його? Або хто міг би втішити Його, або хто міг би навіть служити Йому? Або хто міг би навіть благословити Його благословенням, якого Він потребує, або хто в силах вшановувати Його пошаною, гідною Його, або вихвалити Його гідно? Отже, поки ми ще вдягнені цим тяжким тілом, пробуджуймо Бога в собі, оживляючи один одного, і віддаймо себе самих на смерть заради душ наших і заради один одного; і якщо ми так вчинимо, то в нас буде проявлятися сутність співчуття Його до нас. Не будемо самолюбцями, щоб не підпасти під владу їхньої мінливої сили. Бо той, хто знає себе, знає всіх людей, тому й сказано, що Він викликав усе суще з небуття до буття (Прем. 1:14). Це стосується нашої умної природи, яка прихована в нашому тілі тління, але вона не належала йому від початку, і вона буде від нього звільнена. Але той, хто може любити себе, любить усіх.

Дорогі мої діти, я молю, щоб це не було тяжкою працею для вас, і щоб ви не втомлювалися любити одне одного. Піднесіть тіло ваше, в яке ви вбрані, і зробіть його вівтарем, і покладіть на нього всі ваші думки, і залиште всяку злу раду перед Господом, і піднесіть руки серця вашого до Нього, до Премудрості, що творить, і моліть Бога, щоб Він послав вам Свій великий невидимий вогонь, який зійшов би з Небес і спалив вівтар і все, що на ньому, і щоб усі жерці Ваала, тобто всі опірні дії ворога, зажахнулися і втекли від обличчя вашого, як від обличчя Іллі пророка. І потім ви побачите хмару над морем, як долоню людську, що принесе вам духовний дощ, тобто втіху Духа Утішителя (1Царів. 18:38-44).

Дорогі мої діти в Господі, святі чада Ізраїлю, немає потреби благословляти або називати ваші тілесні імена, які минуть. Бо вам не невідома любов, яка між мною і вами, любов не тілесна, але духовна любов віри. І тому я впевнений, що велике благословення для вас у тому, що ви постаралися пізнати своє безчестя і зміцнити ту невидиму сутність, яка не мине разом із тілом. І тому, думаю, що благодать ваша прийшла свого часу. Тому нехай слово це буде зрозумілим вам, щоб ви не подумали, ніби ваш успіх і ваш прихід до віри були вашою власною справою, але що завжди допомагала вам якась Божественна сила. Прагніть завжди приносити себе в жертву Богові, і приносити радість силі, що допомагає вам, і втіху Господу в Його пришесті, і всьому сонму святих; також і мені, убогому бідняку, який мешкає в цьому домі убогості й темряви. Тому я і кажу вам все це, втішаючи вас і благаючи, що, оскільки всі ми створені з єдиної невидимої сутності, яка має початок, але не має кінця, ми любили б один одного особливою любов’ю. Бо всі, хто знають себе, знають, що вони – від єдиної безсмертної сутності.

Я хочу, щоб ви знали й те, що Господь наш Іісус Христос є істинна Премудрість Отця. Через Нього вся повнота всякої розумної природи створена за образом Його Образу, і Сам Він – глава всього творіння, і тіло Його – Церква (пор.: Кол. 1:15-18). Тому всі ми – члени один одному; і тіло Христове, і голова не можуть сказати нозі: “Ти мені непотрібна”, – але якщо один член страждає, все тіло уражене і страждає разом із ним (Еф. 4:25; 1Кор. 12:21,26-27). Але якщо якийсь член відчужується від тіла і більше не з’єднується з головою, але віддається насолодам власної плоті, це значить, що рана його незцілима, і що забув він свій початок і свій кінець. І тому Отець творінь, керований співчуттям до цієї нашої рани, яку ніщо з творінь не могло зцілити, але єдине – милість Отця, послав нам Сина Свого Єдинородного, і Він через наше рабство прийняв на Себе образ раба (Флп. 2:7), і віддав Себе за наші гріхи, бо наше беззаконня зневажило Його, і “ранами Його ми всі зцілилися” (Іс. 53:5). І Він зібрав нас з усіх країв, щоб воскресити серця наші від землі, і навчити нас, що всі ми – з єдиної сутності і члени один одному. Тому повинні ми всією силою любити один одного. Бо той, хто любить свого ближнього, любить Бога, а хто любить Бога, любить душу свою.

Нехай буде виразно вам слово це, дорогі мої діти в Господі, святі чада Ізраїлю, і готуйте себе, щоб прийти до Господа і принести себе в жертву Господеві в усій чистоті, якої ніхто не може знайти без очищення. Чи ви не знаєте, улюблені, що вороги праведності завжди замишляють зло проти істини? І тому теж, улюблені, будьте уважні й не давайте сну очам вашим і повікам вашим дрімоти (Пс. 131:4). Взивайте до Господа вдень і вночі, щоб прийшла до вас допомога згори і спрямувала серця ваші й думки у Христі. Воістину, діти мої, ми оселилися в домі грабіжника і пов’язані узами смерті. Кажу вам воістину, улюблені, що наша безтурботність, і наше приниження, і наше ухилення від шляху – втрата не тільки для нас, але прикрість для Ангелів і для всіх святих у Христі Іісусі. Воістину, діти мої, наше приниження приносить горе всім їм; і, навпаки, наше спасіння і слава приносять їм радість і втіху. І знайте, що милість Отця не перестає від першого Свого руху навіть дотепер творити нам добро, щоб ми самі собі не заподіяли смерті, вживши на зло вільну волю, з якою ми були створені. Тому скеровують нас у всякий час, як написано: “Ангел Господа стає на варту навколо тих, хто боїться Його, і визволяє їх” (Пс. 33:8).

Отже, діти мої, я хочу, щоб ви знали, що від тієї години, як рух любові Божої дійшов сюди, і дотепер усіх, хто відсторонився від праведності й чинив нечестиво, вважають дітьми диявола, а ті, хто від диявола, знають це, і тому вони намагаються змінити кожного з нас за своєю волею. Бо знаючи, що диявол упав з Небес через гординю, насамперед нападають вони на тих, хто досяг високої міри, гордістю і марнославством намагаючись відновити їх один проти одного. Вони знають, що в такий спосіб вони можуть відсікти нас від Бога, бо їм відомо, що той, хто любить свого ближнього, любить Бога; і тому вороги праведності сіють розбрат у наші серця, щоб ми наповнилися великою неприязню один до одного, і не могли б терпіти жодного спілкування з нашим ближнім навіть на відстані.

Воістину, діти мої, я хочу, щоб ви знали, що багато таких, хто подвизалися в стриманості все своє життя, але нестача розрізнення вбила їх. Воістину, діти мої, я вважаю, ніякого дива не буде в тому, якщо, ставши легковажними до себе і не розрізняючи власних справ, ви неодмінно потрапите до рук диявола тоді, коли вважатимете, що близькі до Бога; і коли чекаєте на світло, темрява омине вас. Бо яка потреба була Христу опоясуватися рушником і вмивати ноги тим, хто нижчий за Нього, як якщо не дати приклад, не навчити тих, хто наверне до Нього своє перше начало? (Ін. 13:4-17). Бо початок їхнього руху – гординя, яка прийшла раніше. І тому, окрім як через велике – від щирого серця, і розуму, і духу, і душі, і тіла, смирення, ви не можете успадкувати Царства Божого.

Воістину, діти мої в Господі, вдень і вночі я молю Творця мого, від Котрого отримав запоруку Його Духа (2Кор. 1:22), щоб Він відкрив очі серця вашого, і ви впізнали б мою любов, яку я до вас маю, і щоб Він відкрив вуха душі вашої, щоб слухати свої збентеження. Бо той, хто знає власну ганьбу, той і прагне знову до своєї високої честі; і хто знає свою смерть, той знає і своє вічне життя. Я говорю з вами як з мудрими людьми, діти мої; істинно, я боюся, як би голод не здолав вас у дорозі на тому місці, де личить нам збагатитися. Я сподівався побачити вас віч-на-віч у плоті. Але очікую часу, і він близький, коли ми зможемо віч-на-віч побачити саму сутність кожного, коли скорбота, і смуток, і зітхання відлетять, і “радість… буде над головою” всіх (Іс. 35:10). Є ще багато речей, які я хотів сказати вам. Але “дай настанову мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Вітаю всіх вас, дорогі діти мої, поіменно.

VII

Діти мої, “ви знаєте благодать Господа нашого Іісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим ради вас, щоб ви збагатились Його убогіст” (2Кор. 8:9). Бачите, поневоленням Його ми звільнилися, і неміч Його зміцнила нас, і безумство Його нас умудрило. Далі. Смертю Своєю Він привів на землю наше воскресіння, щоб ми могли піднести голос наш до Небес і сказати: “якщо ж і знали Христа по плоті, то тепер уже не знаємо. Отже, хто в Христі, той нове творіння” (2Кор. 5:16-17). Воістину, улюблені мої в Господі, кажу вам про те, що відноситься до слова свободи, яким ми звільнилися. Я ще багато чого маю сказати вам, але тепер не час говорити вам це. Отже, вітаю вас усіх, дорогі мої діти в Господі, святі чада Ізраїлю за вашою умною сутністю. Воістину, належало вам, кого привабила любов Творця, шукати спасіння душ ваших за вкладеним у нас Законом завіту. Але через примноження нечестя, і повстання зла, і ненаситності пристрастей Закон завіту, насаджений у серці нашому, засох, і почуття душі нашої загинули, і тому ми вже не в силах були сприймати ту славну умну сутність через смерть, у яку ми впали. Тому й написано в Божественному Писанні: “Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1Кор. 15:22). Нині і надалі Він є життя кожного розумного створіння, створеного Ним за подобою Його образу, Того, Хто Сам – істинна Премудрість Отча і незмінний Образ Отця (Євр. 1:3). Але сутність створінь, створених за образом Його, непостійна, бо зло увійшло в нас, і в ньому ми померли, бо воно вороже природі нашої розумної сутності. Отже, через те, що чуже природі, ми стали домом темряви, сповненим війни. І я свідчу вам, що ми втратили наше знання праведності. Тому Бог Отець наш побачив цю недугу, що ми не в силах уже зодягнутися, як годиться, в істину; і тому в доброті Своїй Він прийшов відвідати створіння Свої в служінні святих.

Молю всіх вас про Господа, улюблені, зрозумійте те, що я пишу вам, бо я люблю вас не тілесною любов’ю, але любов’ю духовною, любов’ю віри. Готуйте ж себе, щоб іти до Творця вашого, роздеріть серця ваші, а не одежу вашу (Йоїл. 2:13), і запитуйте себе, що можемо ми віддати Господеві, Котрий був добрий до нас (Пс. 115:3), Котрий навіть у тутешньому нашому житті й приниженні згадав нас за великою Своєю благодаттю та безмежною Своєю любов’ю, а “не по гріхах наших воздав нам” (Пс. 102:10); Який і сонцю наказав служити нам у цьому нашому домі темряви, і місяць, і всі зірки створив для нашого служіння, повелівши їм скоритися суєті, яка минає (Рим. 8:20), на підкріплення тілу нашому. Є ще й інші сили, таємничі сили, які Він поставив служити нам, сили, яких ми не бачимо нашими тілесними очима.

Отже, що ж ми відповімо Йому в день Суду, або якого блага позбавив Він нас, якого не створив для нас? Чи не померли пророки заради нас? Чи не терпіли апостоли гоніння заради нас? Чи Син Його Улюблений не помер за нас усіх? І нині ми повинні приготувати себе, щоб прийти до Творця нашого у святості. Бо Творець побачив, що жодне з Його створінь, ані навіть святі, не могли зцілити велику рану в наших членах. Тому, будучи Отцем творінням, Він знав неміч усього розуму їхнього, і сотворив їм милість за великою Своєю любов’ю, і не пощадив Сина Свого Єдинородного заради спасіння всіх нас, але віддав Його за гріхи наші (Рим. 8:32). І беззаконня наші принизили Його, і “ранами Його ми всі зцілилися” (Іс. 53:5). І Він зібрав нас з усіх кінців землі словом сили Своєї, щоб здійснити воскресіння розуму нашого від землі, навчаючи нас, що ми – члени один одному (Еф.4:25).

Тому належить нам, наближаючись до Творця нашого, тренувати наш розум і почуття, щоб розуміти відмінність добра і зла і знати всі благодіяння Іісуса в Його пришестя, як Він, “подібно до нас, зазнав спокуси у всьому, крім гріха” (Євр. 4:15). Але через наше велике нечестя і повстання зла, і плачевну нашу мінливість, пришестя Іісуса стало для декого безумством, а для когось – каменем спотикання, а для декого – надбанням, для когось – премудрістю і силою, а для декого – воскресінням і життям (1Кор. 1:23-24). І нехай буде вам відомо, що пришестя Його стало судом для всього світу, бо сказано, що настають дні, каже Господь, і всі самі знатимуть Мене, від малого до великого, і “вже не вчитиме людина іншого, і брат брата, і не казатиме: “Пізнайте Господа”” (Єр. 31:34), бо Я зроблю, щоб ім’я Моє було чути на всіх кінцях землі; і тому “всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом” (Рим. 3:19), бо, пізнавши Бога, вони не возвеличували Його як Творця свого (Рим. 1:21) за нерозумінністю своєю, через яку не могли вони сприйняти Його мудрості, але кожен із нас із власної волі віддався злу і став рабом йому.

І тому Іісус виснажив Себе у Славі Своїй і прийняв образ раба (Флп. 2:7), щоб Його рабство зробило нас вільними. І ми стали безумні, і в безумстві нашому вчинили всяке беззаконня; і Він прийняв образ безумства, щоб Його безумством ми примудрилися. І ми вбожіли, але в убогості нашій не залишилося жодної праведності; і тому Він прийняв образ убогості, щоб Своєю убогістю зробити нас багатими на мудрість і розуміння (2Кор. 8:9). І не тільки. Але прийняв Він образ нашої немочі, щоб неміччю Своєю зміцнити нас. І Він став послушний Отцю в усьому навіть до смерті, і смерті хресної (Флп. 2:8), так що смертю Своєю Він зміг здійснити воскресіння всім нам, перемігши того, хто володів “державою смерті”, тобто диявола (Євр. 2:14). І якщо, воістину, ми звільнилися Його пришестям, личить нам стати учнями Іісуса і в Ньому прийняти Божественну спадщину.

Воістину, улюблені мої в Господі, я сильно бентежуся і тривожуся в дусі, бо ми носимо одяг і ім’я святих і пишаємося цим перед невіруючими. Але боюся я, як би не сповнилося на нас слово Павла, що говорить про тих, хто має вигляд благочестя, але сили ж його відкинув (2Тим. 3:5). І з любові, якою я люблю вас, я благаю Бога за вас, щоб ви не приймали всує життя своє, але прийняли у спадок речі невидимі. Воістину, діти мої, якби ми навіть усією силою віддали себе волі Господа, яка нам за те подяка? Адже ми шукаємо власної нагороди, ми бажаємо того, що природно нашій сутності. Бо кожен, хто шукає Бога або служить Йому, робить те, що природно його сутності. Але кожен гріх, у якому ми винні, чужий і не притаманний нашій сутності.

Воістину, дорогі мої діти в Господі, які приготували себе, щоб принести в жертву Богові у святості, ми не приховали від вас нічого з необхідного, але свідчимо вам, що бачили, як вороги праведності завжди задумують зло проти істини. І про це також дана була нам порада; про те, що “народжений по плоті завжди буде гнати народженого по духу” (Гал. 4:29), і “всі, хто праведним чином бажає жити у Христі Іісусі, будуть переслідувані” (2Тим. 3:12). Тому Іісус, знаючи всі скорботи і спокуси, які прийдуть у світі до апостолів, знаючи і те, що терпінням своїм вони скрушать усю силу ворога, тобто ідолопоклонство, утішив їх і сказав: “У світі матимете скорботу, але мужайтеся: Я переміг світ” (Ін. 16:33). І Він навчав їх, кажучи: “Бо думаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас. так гнали і пророків, які були до ва; Якщо Мене гонили, то гонитимуть і вас. Але не бійтеся, бтерпінням вашим спасайте душі ваші” (Рим. 8:18; Мф. 5:12; Ін. 15:20; Лк. 21:19).

Про все, що стосується слова свободи, яким ми стали вільні, я багато ще маю сказати вам. Але “дай /настанову/ мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Ми з вами ще потребуємо взаємної втіхи в наших убогих словах. Але коли ум досягає істинного розуміння, він більше не потребує невірної тілесної мови. Але я радію за всіх вас, істинних чад Ізраїлю за вашою розумною сутністю. Бо перш за все розумна людина повинна пізнати себе саму, а потім дізнаватися про Бога і про всі щедроти, які милість Його надає нам; і потім пізнати, що всякий гріх і провина чужі природі нашої умної сутності. Бо Творець наш, побачивши, що за нашим вільним вибором ми придбали всі ці неприродні речі, в яких ми помираємо, і спонукуваний співчуттям до нас, за благодаттю Своєю побажав повернути нас до того початку без кінця, і відвідав створіння Свої, не змилувавшись над Собою Самим заради спасіння всіх нас. Він віддав Себе Самого за гріхи наші (Гал. 1:4), і наші беззаконня принизили Його, але “ранами Його ми всі зцілилися” (Іс. 53:5). І словом сили Своєї Він зібрав нас з усіх народів, від кінця всесвіту до іншого кінця, і навчив нас, що ми – члени один одному. (Еф.4:25). І тому, якщо ми справді приготувалися до визволення через Його пришестя, випробуймо себе, щоб побачити, що і ми, як люди розумні, можемо відплатити Господу, що зробив нам благодіяння (Пс. 115:3). І я також, убогий бідняк, що пише вам це послання, пробуджений від сну смерті, більшу частину часу мого на землі провів, плачучи і ридаючи, і кажучи: “Чим віддячу я Господу за всі милості Його до мене?!” (Пс. 115:3). Бо немає нічого, чого б ми були позбавлені від Нього, чого б не зробив Він для нас у нашій убогості. Він послав пророків на пророцтво і апостолів Своїх проповідувати нам Євангеліє. І найбільшому з усіх Його зволінь, Синові Своєму Єдинородному, Він повелів прийняти образ раба заради нас.

Отже, благаю вас, улюблені мої в Господі, співспадкоємці святим, пробудіть розум ваш до страху Божого. Бо нехай буде вам виразно слово це: Іоанн, Предтеча Господній, заради нас хрестив на відпущення гріхів, але Духом ми освячуємося у Христі. Приготуймося ж у всій святості очистити почуття нашого уму, щоб стали ми чисті Хрещенням Іісуса, і так змогли принести себе в жертву Богові. І Дух цей Утішитель утішає нас і веде нас, і повертає до нашого початку, щоб відкрився наш спадок і влада Його втішного Духа. Тому всі, хто у Христа хрестилися, “у Христа зодягнулися. Немає вже… раба, ні вільного; немає чоловічої статі, ні жіночої” (Гал. 3:27-28). І всякий тілесний язик стає безсилим у той час, коли сприймають святу спадщину і поклоняються Отцю, як годиться, “в дусі та істині” (Ін. 4:24). І нехай слово це буде виразно вам; не чекайте майбутнього Суду в тому пришесті Іісуса. Бо в пришесті Його вже суд для всіх нас.

Так знайте ж, що святі й праведники, наділені Духом, моляться за нас безперестанку, щоб ми упокорилися перед Богом і знову вбралися в одяг, який колись зняли, нашої умної сутності. Бо часто голос цей приходив від Бога Отця до всіх тих, хто зодягнувся Духом, кажучи їм: “Утішайте, утішайте народ Мій, говорить Господь, священики, говоріть до серця Єрусалима” (Іс. 40:1-2). Бо Бог завжди відвідує Свої створіння і показує на них милість Свою.

Воістину, улюблені мої, багато чого ще про Слово істини, яким ми звільнилися, можу я сказати вам. Але, як сказано, “дай настанову мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Нехай же Бог миру подає вам благодать і Дух розрізнення, щоб ви знали, що те, що я пишу вам, є воля Господня. І нехай Господь Всемилостивий зберігає вас у святості до останнього вашого подиху. Я ж завжди молю Бога про спасіння всіх вас, улюблені мої в Господі. Благодать Господа нашого Іісуса Христа нехай буде з усіма вами. Амінь.

Коментар

* * *

1 Посилання на книги Святого Письма даються за українським і слов’янським перекладами. Часто цитування в посланнях вільне, і в таких випадках ми слідуємо за оригіналом. (Прим. пер.)

Предисловие

«Врач, которого Бог даровал Египту», – так описал святого Антония Великого (251–356) его друг и биограф святой Афанасий Александрийский. Не только из Египта, но из самых отдаленных частей Римской империи непрерывный поток посетителей тянулся в пустыню, чтобы увидеть отшельника Антония: священники, монахи, миряне. Одни шли за советом в каком–нибудь своем деле, другие просто хотели побыть с ним рядом, получая уроки из его молчания и находя, что само его присутствие обновляет в них надежду. Святой Антоний – прообраз особого и характерного для восточного христианства духовного типа старца, geron (греч.), благодатного «аввы» или духовного наставника.

Многие из слов и советов, которыми святой Антоний врачевал своих братьев христиан, дошли до нас – обработанные и в большей или меньшей мере изданные – в его Житии, составленном святым Афанасием, и в Апофтегмах, или Словах отцов пустынников. Однако позаботился ли сам святой Антоний о том, чтобы записать свое духовное учение – и сохранились ли эти записи? Житие сообщает нам, что он «не знал грамоты», но и при этом он вполне мог бы диктовать то, что считал нужным, своим ученикам. И в действительности, семь посланий, авторство которых традиционно относят к святому Антонию, сохранились. Их аутентичность оспаривалась, но к настоящему времени большинство исследователей признает их подлинными. (Существует, кроме того, еще двадцать посланий, которые определенно сомнительны). Если эти семь посланий действительно принадлежат святому Антонию, изначально они должны были быть написаны на коптском, родном языке местных египетских христиан. Часть этого коптского теста сохранилась; существует сирийский перевод первого послания и полная версия всех семи на грузинском и латинском.

Насколько мне известно, в настоящем издании эти семь посланий впервые появляются на английском. Их переводчик, священник и доктор богословия Дервас Читти (1901–1971), посвятил жизнь изучению раннего египетского и палестинского монашества, собрав плоды своих сорокалетних разысканий в замечательном труде Гражданство Пустыни. Настоящий перевод посланий он подготовил для собственного пользования, не для публикации; и хотя он подарил нескольким своим друзьям машинописные копии перевода, без сомнения, он захотел бы пересмотреть этот текст прежде, чем отдавать его в печать. Я внес в него несколько незначительных поправок, во избежание некоторых неясностей. В качестве вступления мы включили в это издание небольшую статью, подготовленную о. Дервасом для журнала Соборность. Она перепечатывается с любезного разрешения издателя журнала. Я снабдил ее сносками и расширил библиографию.

На первый взгляд, эти семь посланий могут показаться ничем особенно не примечательными. Требуется перечесть их не один раз, медленно и внимательно, чтобы проступил их более глубокий смысл. Тогда читатель постепенно начнет различать ведущие темы учения святого Антония, к которым он постоянно возвращается: это тема свидетельства, которое Дух Святый рождает в сознании каждого человека; это необходимость достичь самопознания, – то есть открыть в себе и полюбить наше истинное я, сотворенное по образу Божию; далее, это всецелое спасение человека, и души его, и тела; это призыв следовать Господу в Его крайнем самоуничижении и смирении; это, наконец, единство Церкви, которое обнимает и Ветхий, и Новый Завет, и Ангелов, и святых, и живущих на земле; наша взаимозависимость в общем наследстве как членов друг друга в Теле Христовом.

Эти основные темы посланий выражены в словах, которые своей прямотой и простотой напоминают Слова отцов пустынников. «Дух входит в любящее товарищество с умом», – пишет святой Антоний. «…Упорствуйте в свидетельстве, которое Дух вынашивает в уме, как дитя… Дух определяет человеку труды, которыми тот стесняет свою душу и тело, чтобы они очистились и вместе вошли в свое наследство… Узнавайте себя… Тот, кто знает себя, знает Бога… Кто знает себя, знает и всех людей… Кто может любить себя, любит всех… От ближнего – наша погибель, и жизнь наша – тоже от ближнего… Кто грешит против ближнего, грешит против себя… Все мы члены друг друга, и тело Христово, и голова не может сказать ноге: «Не нужна ты мне». И если один член страдает, все тело затронуто и страдает вместе с ним… Потому мы всеми силами должны любить друг друга. Ибо тот, кто любит ближнего, любит Бога; и кто любит Бога, любит свою душу».

Здесь мы слышим неподдельный голос пустыннического опыта.

Еп. Каллист Диоклийский Оксфорд, 1975.

I

Прежде всего – мир – любви вашей о Господе!

Я думаю, братия, что души, которые влекутся к любви Божией, бывают трех родов, мужчины это или женщины.

Есть такие, кто призваны законом любви, который в их природе и который изначальное Благо насадило в них при первом творении. Слово Божие пришло к ним, и они без малейшего сомнения последовали за ним с готовностью, как праотец Авраам, – ибо когда Господь увидел, что не по научению от людей он научился любить Бога, но по закону, вложенному в природу его с самого зачатия, Господь явился ему и сказал: «Пойди из земли твоей, от родства твоего и из дома отца твоего в землю, которую Я укажу тебе» (Бут. 12:1). И тот пошел, не усомнясь и не помедлив, но готовый к своему призванию. Он – образец того расположения духа, которое и доныне пребывает во всех, кто идет по его стопам. Трудясь и ища страха Божия в терпении и тишине, они достигают истинного рода жизни, поскольку души их готовы следовать за любовью Божией. Это первый род призвания.

Второе призвание таково. Есть люди, которые слышат писаный Закон, свидетельствующий им о муках и страданиях, уготованных для нечестивых, и об обетованиях для тех, кто ходит достойно в страхе Божием; и свидетельство писаного Закона побуждает мысль их искать, каким образом возможно войти в призвание, как об этом свидетельствует Давид, говоря: «Закон Господень непорочен, обращаяй душы: свидетелство Господне верно, умудряющее младенцы» (Пс. 18:8)¹ И в другом месте: «Явление словес Твоих просвещает и вразумляет младенцы» (Пс. 118:130); и многое еще, чего мы здесь не можем привести.

Третье призвание таково. Есть души, которые вначале были жестокосердны и закоснели в делах греха; и вот, Всеблагой Бог по милости Своей посылает таким душам очищение скорбей, пока они не умягчатся и не придут в чувство, и обратятся, и приблизятся, и войдут в знание, и покаются от всего сердца, и они тоже обретут истинный образ жизни, как и те, другие, о ком мы уже сказали.

Вот три расположения, которыми души приходят к покаянию, пока они не достигнут благодати и призвания Сына Божия.

Итак, относительно тех, кто вошли в покаяние всем сердцем и сделались вопреки всем досаждениям плоти мужественными воителями в битве, которая поднимается против них, пока не одолеют, – я думаю, прежде всего, Дух призывает их и облегчает им битву, и услаждает для них покаяние, показывая им, как им подобает каяться в душе и теле, пока не научит, как обратиться к Господу, сотворившему их. И Он сообщает им дела, которыми они могли бы утеснять душу и тело, чтобы и душа, и тело очистились и вместе вошли в свое наследство.

Вначале тело очищается многим пощением, бдением и молитвами, и служением, которое укрепляет человека телесно, отсекая всякую плотскую похоть. И дух покаяния становится руководителем его в этих вещах и испытывает его ими, чтобы враг не смог вернуться назад.

Затем Дух – водитель начинает открывать очи его души, чтобы и ей подать покаяние, и тем самым она бы очистилась. Ум начинает различать между телом и душой, и начинает учиться у Духа, как очистить и тело, и душу покаянием. И наученный Духом ум становится нашим проводником в трудах души и тела, указывая, как очистить их. И он отделяет нас от плодов плоти, которые смешались с каждым членом тела нашего с первого прегрешения, и приводит все члены тела к их первоначальному состоянию, которое не имело ничего от нечистого духа. И тело приводится в подчинение уму, поучаясь у Духа. Как апостол Павел говорит: «Но умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). Ибо ум очищает его от еды и сна – одним словом, от всех его движений, и собственной чистотой очищает он тело даже от естественного извержения семени.

И есть, я думаю, три рода движений в теле. Есть движение, вложенное в тело природой, насажденное в нем при первом творении; однако оно не действенно, если душа того не хочет и обнаруживает свое присутствие в теле бесстрастно. И есть другое движение, когда человек насыщает тело пищей и питьем, и жар крови от преизбытка насыщения поднимает брань в теле, по причине нашей алчности. Потому апостол и сказал: «И не упивайтеся вином, в немже есть блуд» (Еф. 5:18). И Господь предупреждал учеников Своих: «Смотрите же за собою, чтобы сердца ваши не отягощались объядением и пиянством” (Лк. 21:34) или услаждениями. В особенности же те, кто ищет достичь меры чистоты, должны повторять: «Но умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). И есть третье движение, происходящее от злых духов, которые искушают нас из зависти и стараются сбить с пути всех, кто встал на путь чистоты.

Так вот, возлюбленные мои дети, в трех этих родах движения, если душа не дает себе послабления и упорствует в свидетельстве, которое Дух рождает в уме, тогда и душа, и тело очищаются от немощи такого рода. Но если в отношении трех этих движений ум пренебрегает свидетельством, которое Дух вынашивает в нем, злые духи берут над ним верх, и сеют в теле все страсти, и возбуждают, и поднимают сильную брань против него; так что душа становится усталой и недужной, и плачет, и ищет, откуда бы пришла ей помощь, и кается, и подчиняется велениям Духа, и исцеляется. Затем утверждается она в том, чтобы покой свой положить в Господе, и что Он – ее мир.

Все эти вещи я сказал вам, возлюбленные, чтобы знали вы, как требуется от человека приносить покаяние в теле и в душе и очищать их, и тело, и душу. И если ум одолеет в этом состязании, он будет молиться в Духе и начнет изгонять из тела душевные страсти, которые вошли в него по его собственной воле. И тогда Дух устанавливает с умом дружеское сотрудничество, поскольку ум хранит повеления, которые Дух сообщил ему. И Дух научает ум, как врачевать все душевные раны и очищаться от всего того, что смешано с членами тела его, и от других страстей, которые хотя и не в теле, но смешались с его волей. И для глаз устанавливает он правило, чтобы они видели верно и чисто и чтобы не было в них греха. Затем устанавливает он правило для ушей, чтобы они слушали в мире и больше не имели бы жажды или желания слушать о дурном или же о падениях и унижениях человеческих, но радовались бы слушанию о добром и о том, каким образом каждый человек может стоять твердо, и о том, какая милость явлена всему творению, которое некогда было недужным в этих членах.

Затем Дух учит чистоте язык, поскольку язык был поражен тяжелым недугом; тот недуг, поразивший душу, выходил наружу в словах посредством языка, который душа употребляла как свое орудие, и таким образом поразила его тяжким недугом и язвой, и сама этим орудием – языком – была уязвлена. Апостол Иаков свидетельствует и говорит нам: «Если кто из вас думает, что он благочестив, и не обуздывает своего языка, но обольщает свое сердце, у того пустое благочестие» (Як. 1:26). И в другом месте он говорит: «Язык – небольшой член, но… оскверняет все тело» (Як. 3:5-6), – и много еще, чего теперь я не могу привести вам. Но если ум укрепляется крепостью, полученной от Духа, он очищается и освящается, и учится различать слова, которые приходят на язык, чтобы в них не было пристрастия и самоволия, и таким образом исполнилось бы слово Соломоново: «Слова мои исходят от Господа и нет в них суеты и лукавства» (Притч. 8:8). И в другом месте он говорит: «Язык мудрых – врачует» (Притч. 12:18), и много еще.

И затем Дух исцеляет движения рук, которые некогда двигались беспорядочно, следуя произволу ума. Но теперь Дух поучает ум, как очистить их, чтобы они трудились, творя милостыню и молитву, и исполнилось бы слово о них, гласящее: «Пусть воздеяние рук моих будет жертвой вечерней» (Пс. 140:2), и в другом месте: «Рука прилежных обогащает» (Притч. 10:4).

После этого Дух очищает чрево, как оно ест и пьет; ибо пока душевные желания действенны в нем, оно не знает насыщения в своем алчном желании пищи и питья, и через это бесы совершают свои нападения на душу. Об этом Дух сказал через Давида: «Гордым оком и несытым сердцем, с сим не ядях» (Пс. 100:5). И тем, кто ищет в этом чистоты, Дух предписывает установления: вкушать в меру потребного для укрепления тела, но, делая это, не иметь вкуса похоти, и тем исполнить сказанное Павлом: «Итак, едите ли, пьете ли… все делайте в славу Божию» (1Кор. 10:31).

Затем в отношении плотского вожделения, которое располагается ниже чрева, ум получает поучение Духа и различает три рода движений, о которых мы говорили выше, и упорствует в их очищении, и Дух помогает и укрепляет его; и все эти движения укрощаются силой Духа, который устанавливает мир во всем теле и отсекает от него все страсти. Об этом говорит апостол Павел: «Умертвите земные члены ваши: блуд, нечистоту, страсть, злую похоть и прочее» (Кол. 3:5).

И после того и ногам подает Он очищение. Некогда они ступали не право, не в согласии с Богом; но теперь ум, собранный под властью Духа, очищает их, чтобы они ступали по Его воле, ходя и служа в добрых делах, так, чтобы и все тело изменилось и обновилось, и было в послушании Духу. И думаю я, что когда все тело очистилось и приняло полноту Духа, оно обрело некую часть того духовного тела, которое получит в воскресение праведников.

Все это сказал я вам о том, что касается недугов души, которые примешаны к членам телесной природы, в которых душа движется и действует; и таким путем она, душа, делается проводником для злых духов, которые через нее входят и действуют в членах тела. Но я говорил, что у души есть еще и недуги нетелесные; теперь покажем их. Гордость – недуг души не телесный, а также тщеславие, зависть, ненависть, нетерпение, леность и другое. Но если душа предаст себя Господу от всего сердца, Господь помилует ее и подаст ей дух покаяния, который будет свидетельствовать ей о каждом грехе, и больше они не приблизятся к ней; и Он покажет ей тех, кто восстают на нее и хотят не дать ей отделиться от них, ведя тяжкую битву, чтобы не могла она пребывать в покаянии. Но если она выстоит и будет послушна Духу, поучающему ее покаянию, Творец не помедлит снизойти к ее изнеможению в покаянии и, видя ее в телесных трудах, многих молениях, и постах, и сокрушении, и в поучении словам Божиим, в отречении от мира, в смирении и слезах, и упорствовании в сокрушении, – тогда милосердный Бог, видя труды ее и послушание, смилуется над ней и спасет ее.

Конец послания, которое святой Антоний шлет братиям.

II

Дорогие и досточтимые мои братия, я, Антоний, приветствую вас о Господе.

Воистину, возлюбленные мои о Господе, не один только раз посетил Бог Свои творения; но от сложения мира, когда кто бы то ни было шел к Создателю всех, ведомый Законом Его завета, который вложен в нас, Бог Сам – с каждым из них щедротами Своими и благодатью Своего Духа. Что же до таких разумных тварей, в чьей природе этот завет охладел и проницательность ума умерла, так что они больше не способны знать себя самих по своему первому состоянию, про таких я скажу, что они сделались окончательно неразумными и поклонились твари, а не Творцу. Но Творец всяческих в великой Своей щедрости посещал нас через этот насаженный в нас Закон Своего завета. Ибо Он – сущность бессмертная. И те, кто стали достойными Бога, и возрастали в насаженном в них завете Его, и были учимы Духом Его Святым, и обрели Дух Усыновления, – все они смогли поклониться Творцу своему, как подобает: это те, о ком говорит Павел, что они «не прияша обетования» (Євр. 11:39) ввиду замысла о нас.

И Творец всяческих, который не раскаивается в Своей любви, желая посетить нашу немощь и смущение, воздвиг Моисея Законодавца, который дал нам писаный Закон и заложил для нас основание Дома Истины, который есть Вселенская Церковь, соединяющая нас в Боге, ибо Он желает, чтобы мы могли возвратиться к нашему первому началу. Моисей созидал дом, но не завершил его, оставил и ушел. Затем Господь Духом Своим воздвиг хор пророков. И они строили на основании Моисеевом, но не могли завершить дома, и тоже оставили его, и ушли. И все они, будучи облеченными Духом, видели, что рана неисцелима, и что никакое творение не в силах уврачевать ее, но единственно Сын Единородный, сама Премудрость Отчая и Образ Его, Который по Своему образу сотворил всякую разумную тварь. Ибо они познали, что Спаситель – это великий врач, и они собрались вместе, и стали молиться за члены свои, то есть за нас, восклицая и говоря: “Или нет бальзама в Галааде? или нет там врача? Чего ради нет исцеления раны дщери народа моего?» (Єр. 8:22). «Врачевали… но не исцелилась; оставим же и пойдем каждый в землю свою» (Єр. 51:9).

Но Господь в Своей изобильной и необманной любви пришел к нам, говоря через святых Своих: “Сыне человеческий, сотвори себе сосуды пленнически» (Єз. 12:3). «И Он, будучи образом Божиим, не восхищением почитал быть равным Богу; но уничижил Себя Самого, приняв образ раба… и стал послушен даже до смерти, и смерти крестной. Посему и Бог превознес Его и дал Ему имя выше всякого имени, дабы пред именем Иисуса преклонилось всякое колено небесных, земных и преисподних, и всякий язык исповедал, что Господь Иисус Христос в славу Бога Отца» (Флп. 2:6-11). И теперь, возлюбленные, пусть слово это будет внятно вам, что щедрость Отца не пощадила Единородного Своего ради нас, но Он «предал Его за спасение всех нас” (Рим. 8:32), Он «отдал Себя Самого за грехи наши» (Гал. 1:4), и наши беззакония уничижили Его, и «ранами Его мы исцелились» (Іс. 53:5), и словом силы Своей Он собрал нас изо всех стран, от конца земли до другого конца, и совершил воскрешение ума нашего, и отпущение грехов наших, и научил нас, что мы члены друг другу.

Молю вас, братия, разумейте это великое промышление, что Он стал «искушен, подобно нам, во всем, кроме греха» (Євр. 4:15). И каждое из разумных созданий, ради которых по преимуществу и пришел Спаситель, должно исследовать Его образец и познать собственный ум, и различать хорошее и дурное, чтобы стать свободным через Его пришествие. Ибо все, получившие освобождение по Его Промыслу, называются рабами Божиими. И в том еще нет совершенства, но для своего времени это праведность, и она ведет к усыновлению. И Спаситель наш Иисус познал, что они приблизились к тому, чтобы принять Духа Усыновления, и что они познали Его, наученные Святым Духом. Он сказал им: «Я уже не называю вас рабами… но братьями и друзьями, потому что все, чему Отец научил меня, Я открыл вам и научил вас» (Ін. 15:15). Потому, обретя в уме дерзновение, поскольку они познали себя и свою умную сущность, апостолы возвысили голос и сказали: “Если мы и знали Тебя по плоти, то ныне уже не знаем Тебя так» (2Кор. 5:16). И они приняли Духа Усыновления, и воскликнули, говоря: «Мы приняли не духа рабства опять в страх, но приняли Духа сыноположения, Которым взываем: Авва, Отче!» (Рим. 8:15). Отныне, Боже, мы знаем, что Ты даровал нам, – что мы – «дети… и… наследники Божии, сонаследники же Христу» (Рим. 8:17).

Но пусть слово это будет внятно в вас, возлюбленные. Если кто-либо не приготовит собственного исправления и не потрудится изо всех своих сил, пусть такой знает, что для него пришествие Спасителя будет в суд. Ибо для одних это вкушение смертоносное к смерти, для других – вкушение живительное к жизни (2Кор. 2:16). Ибо Он «лежит… на падение и… восстание многих в Израиле и в знамение пререкаемо» (Лк. 2:34). Умоляю вас, возлюбленные, именем Иисуса Христа: не пренебрегайте своим спасением, но пусть каждый из вас разрывает сердце свое, а не одежды свои (Йоїл. 2:13), опасаясь, как бы не носить нам это монашеское платье напрасно и приготовить себе суд. Ибо вот, уже теперь близко время, когда дела каждого из нас будут испытаны. О том, что я говорю, многое еще можно было бы написать вам. Но сказано: «Дай наставление мудрому, и он будет еще мудрее» (Притч. 9:9). Приветствую вас всех, от малого до великого. И Бог мира да хранит вас всех, возлюбленные. Аминь.

III

Человек разумный, который приготовил себя к освобождению пришествием Иисуса, знает себя самого в своей умной сущности. Ибо тот, кто знает себя, знает и промышления Творца, и все, что творит Он со Своими созданиями. Сердечно, возлюбленные о Господе сочлены наши и сонаследники святых, умоляю вас именем Христа Иисуса, да дастся вам от Господа дух различения, чтобы ощутить и знать, как велика любовь, которую я имею к вам: не телесная любовь, но любовь духовная, любовь веры. Что касается до ваших телесных имен, нет нужды писать их вам, потому что это имена преходящие. Если человек знает свое истинное имя, он увидит и имя истины. Потому, пока Иаков боролся ночь напролет с Ангелом, имя его еще оставалось Иаков, но когда настало утро, имя ему было дано Израиль, что значит «ум, видящий Бога» (Бут. 32:24-30).

Я полагаю, вам не неведомо, что враги добродетелей непрестанно строят козни против истины. И потому не единственный раз посетил Господь Свои создания, но изначала были такие люди, которые готовы были идти к своему Творцу, влекомые Законом Его Завета, который насажден в них и который учил их поклоняться Творцу, как подобает. Но по причине распространения немощи, из-за тяжести плоти и дурных попечений, насажденный в человеке закон засох, и душевные чувства ослабли, так что люди не могли уже обрести себя такими, каковы они по истине согласно своему созданию, то есть свою бессмертную сущность, которая не должна распасться вместе с телом; и потому сущность их не могла быть освобождена своей собственной праведностью. По этой причине Господь поступил с ними по Своей щедрости, дав им писаный Закон, чтобы научить их поклоняться Отцу, как должно. Бог Един, или скажем так: Единство Умной Сущности. Вам следует понимать, возлюбленные, что во всяком месте, где нет согласия, люди навлекают на себя войны и возбуждают судебные тяжбы между собой.

И Творец увидел, что рана их стала слишком тяжела и нуждается в действии врача. И Христос – Сам их Творец, и Он Сам врачует их, – и Он посылает предтеч Своих перед лицем Своим. Мы не побоимся сказать о Моисее Законодателе, что и он – один из Его предтеч, и что тот же Дух, который был с Моисеем, действовал и в хоре святых, и все они молили о Единородном Сыне Божием. И Иоанн был из тех, кто шел перед Ним; по этой причине закон и пророки были вплоть до Иоанна, потому “Царствие Божие с нуждею восприемлется, и нуждницы восхищают е» (Мф. 11:12). И будучи облаченными Духом, они видели, что ни одно из созданий не в силах исцелить ту великую рану, но единственно – щедрость Божия, иначе сказать, – Сын Его Единородный, Которого Он послал во спасение миру; ибо Он – тот великий Врач, который в силах исцелить эту рану. И они просили Бога, и Отец творений по щедрости Своей Сына Своего Единородного не пощадил ради нашего спасения, но предал Его за всех нас и за наши беззакония (Рим. 8:32). И Он уничижил Себя (Флп. 2:8), и «ранами Его мы все исцелились» (Іс. 53:5). И словом силы Своей Он собрал нас из всех стран, от конца мира до другого конца, и воздвиг сердца наши от земли, и научил нас, что мы – члены друг другу.

Умоляю вас, возлюбленные мои о Господе: разумейте, что Писание есть наказ Господа. Ибо великая вещь для нас в том, чтобы понимать тот образ, который Иисус принял ради нас, ибо Он стал «искушен, подобно нам, во всем, кроме греха» (Євр. 4:15). И потому справедливо, чтобы и мы освободились Его пришествием, ибо безумием Своим Он умудрил нас, и нищетой Своей обогатил нас, и немощью Своей укрепил нас, и всем нам усвоил воскресение, сокрушив того, кто имел «державу смерти» (Євр. 2:14). И следует нам также прекратить просить Иисуса о наших телесных нуждах. Пришествие Иисуса помогает нам делать то, что благо, пока мы не сокрушим все наши пороки. И тогда Иисус скажет нам: «Я уже не называю вас рабами… но… друзьями» (Ін. 15:15). И апостолы, когда достигли того, чтобы принять Духа Усыновления, то научились от Духа Святаго поклоняться Отцу, как должно.

Мне, бедному узнику Иисуса, время сие, к которому мы пришли, принесло радость, и скорбь, и рыдание. Ибо многие в нашем поколении облачились в одежду веры, но от силы ее отреклись. А о тех, кто приготовили себя к освобождению пришествием Иисусовым, – о тех я радуюсь. Но о тех, кто совершают свои дела будто во имя Иисуса, но при этом творят волю своего сердца и своей плоти, – о тех я скорблю. И о тех, кто увидели, как время долго, и сердце их изнемогло в них, и они сняли с себя платье веры, и стали как дикие звери, – о них я рыдаю. Знайте же, что для таких пришествие Иисуса обращается великим Судом. Но вы, возлюбленные, знайте себя, чтобы знать и время свое, и готовьтесь принести себя самих в жертву, угодную Богу.

Истинно, возлюбленные мои о Господе, – ибо я пишу вам, как людям разумным, которые могут знать себя, – вам известно, что тот, кто знает себя, знает Бога; а тот, кто знает Бога, знает и благодеяния, которые Он творит созданиям Своим. Пусть слово это будет внятным вам, что не плотская это любовь, которую я имею к вам, но духовная любовь веры, ибо Бог прославляется в соборе святых Своих (Пс. 88:8). Готовьте себя, ибо у вас есть заступники в молитве Богу о вашем спасении, чтобы низвел Он в ваше сердце тот огонь, который Иисус пришел низвести на землю (Лк. 12:49), и вы могли бы упражнять сердца ваши и чувства, чтобы знать, как различать добро от зла, правое от левого, действительное от ложного. Иисус знал, что диавол берет свою силу в вещах мира сего, и Он созвал учеников Своих и сказал им: «Не собирайте себе сокровищ на земле», и: «Не заботьтесь о завтрашнем дне, ибо завтрашний день сам позаботится о себе» (Мф. 6:19,34). Истинно, возлюбленные мои, вы знаете: когда ветер благоприятствует, кормщик прохлаждается; но при встречном и бурном ветре – вот когда узнается цена кормчего. Так знайте же, какого рода время, к которому мы пришли.

Обо всем, что касается слова свободы, многое еще можно было бы сказать. Но «дай наставление мудрому, и он будет еще мудрее» (Притч. 9:9). Я приветствую вас, от малого до великого, в Господе. Аминь.

IV

Антоний всем дорогим братиям своим: радуйтесь о Господе! Члены Церкви, никогда не устану я помнить вас. Хочу я, чтобы вы знали, что любовь моя к вам – не телесная любовь, но любовь духовная, любовь веры. Ибо телесная дружба не имеет в себе твердости и постоянства, и чуждые ветры колеблют ее. Всякий, кто боится Бога и хранит заповеди Его, – раб Божий. И в служении том нет совершенства, но только справедливость, которая ведет к усыновлению. По этой причине пророки, и апостолы, и все святые, которых Бог избрал, доверив им апостольскую проповедь, милостью Бога Отца сделались пленниками во Христе Иисусе (Еф.3:1). Ибо апостол Павел говорит: «Павел, раб Иисуса Христа, призванный Апостол» (Рим. 1:1), – поэтому писаный Закон действует в нас в неком благом рабстве, пока мы не покорим себе всякую страсть и не достигнем совершенства в служении добродетели через это апостольское призвание.

Ибо если человек приближается к благодати, тогда Иисус скажет ему: «Я уже не называю вас рабами… но Я назову вас друзьями Моими и братьями Моими, потому что Я открыл вам все, что слышал от Отца Моего» (Ін. 15:15). Ибо те, кто приблизились и научены Духом Святым, познали себя самих по своей умной сущности. И в том познании себя они воскликнули и сказали: «Потому что мы не приняли духа рабства опять в страх, но приняли Духа сыноположения, Которым взываем: Авва, Отче!» (Рим. 8:15), – мы можем знать, что Господь даровал нам: если мы – «дети… и… наследники Божии и сонаследники же Христу» (Рим. 8:17).

Дорогие братия мои и сонаследники святым, всякие добродетели не чужды вам, но все они – ваши, если вы не под грехом в этой плотской жизни, но открыты пред Богом. Ибо Дух не войдет в душу того, чье сердце осквернено, и в тело, которое грешит. Он – святая сила, непричастная никакой лжи. Истинно, возлюбленные мои, пишу вам, как людям разумным, которые могут знать себя. Ибо тот, кто знает себя, знает Бога, а тот, кто знает Бога, достоин служить Ему, как подобает. Возлюбленные мои о Господе, знайте себя. Ибо те, кто знают себя, знают и свое время, а кто знает свое время, тот в силах стоять твердо и не колебаться от чуждых языков. Ибо касательно Ария, который восстал в Александрии и изрек нелепые слова о Единородном, приписывая начало Безначальному и конец Тому, Кто неизъясним среди людей, и движение Тому, Кто недвижен, – скажу, что если человек согрешит против человека, то помолятся о нем Богу; если же человек согрешит против Господа, то кто будет тогда заступником о нем? (1Сам. 2:25). Человек этот возложил на себя тяжкое дело и неисцелимую язву. Ибо если бы такой знал себя, язык его не высказал бы того, о чем он не имеет знания. Но ясно видно, что не знал он себя.

V

Антоний пишет дорогим своим детям, святому Израилю по умному их существу. Нет нужды называть ваши телесные имена, которые преходят, ибо вы – чада Израиля. Истинно, дети мои, любовь, которую я имею к вам, не плотская любовь, но любовь духовная, любовь веры. И потому я не устаю молить Бога моего о вас, чтобы дано вам было знать ту милость, которую Он сотворил вам. Ибо не единственный раз посетил Господь Свои создания, но от сложения мира Он промышляет о Своих созданиях, и в каждом поколении Он пробуждает каждого благоприятными обстоятельствами и благодатью. Итак, дети мои, не пренебрегайте взывать к Господу день и ночь, понуждая щедрость Отчую, и щедростью Своей Он пошлет вам помощь с Небес, поучая вас, пока вы не узнаете, что для вас благо.

Поистине, дети мои, мы – обитатели смерти нашей и постояльцы в доме разбойника, и закованы в оковы смерти. И потому не давайте сна очам вашим, ни веждам вашим дремоты (Пс. 131:4), чтобы принести себя в жертву Богу во всей святости, которой никто не может наследовать без освящения. Воистину, возлюбленные мои о Господе, пусть слово это будет внятно у вас: делайте доброе, и так вы утешите всех святых и доставите веселие служению Ангелов и радость пришествию Иисусову, ибо вплоть до этого часа не имели они покоя в попечении о нас. И мне, убогому нищему, обитающему в этом скудельном жилище, и моей душе вы также доставите радость. Истинно, дети мои, наша немощь и унижение, в котором мы пребываем, – горе для всех святых, и они плачут и стенают о нас перед Творцом всех. И по этой причине Господь Вседержитель гневается на наши дурные дела из-за стенаний святых. И напротив, когда мы совершенствуемся в праведности, то доставляем радость народу святых, и они усердно молятся и ликуют перед нашим Создателем. И Сам Он, Творец всего, радуется нашим делам по свидетельству Своих святых, и вознаграждает нас дарами Своей милости сверх всякой меры.

Итак, знайте, что Господь всегда любит Свои создания, – а существо их бессмертно и не должно разрушиться вместе с телом, – и Он видел, как эта умная природа нисходила в бездну вместе с телом, и умирала с ним, и насажденный в человеке Закон завета иссыхал. И по благости Своей Он посетил род человеческий Моисеем. И Моисей положил основание дома истины, и хотел исцелить великую рану, и хотел вернуть людей к первому единению, и не смог сделать этого, и удалился от них. Тогда хор пророков стал строить на основании Моисеевом, и они не смогли исцелить великую рану членов своих. И видя, что сила их иссякла, все народы святых вновь собрались воедино и принесли молитву Творцу, и сказали: «Разве нет бальзама в Галааде? разве нет там врача? Отчего же нет исцеления дщери народа моего? О, Господи, врачевали мы Вавилон, но не исцелился; оставьте его, и пойдем каждый в свою землю» (Єр. 8:22,51:9).

И поскольку все святые просили благость Отца, то есть Сына Его Единородного, потому что если бы Он Сам не сошел с Небес, никто из творений не смог бы исцелить ту великую рану человеческую, потому Отец в благости Своей изрек и сказал: Сын человеческий, изготовь себе сосуды пленнические и уходи в пленение (Єз. 12:3. ср.: Єр. 46:19). И Отец Сына Своего Единородного не пощадил ради спасения всех нас, но предал Его за наши грехи (Рим. 8:32). Ибо наши беззакония уничижили Его, и ранами Его мы все исцелились (Іс. 53:5) и Он собрал нас со всех концов земли, воскресив умы наши от земли и уча нас, что мы – члены друг другу (Еф.4:25). Берегитесь же, дети мои, чтобы не исполнилось на нас слово Павла, и не стали бы имеющими образ благочестия, силы же его отвергшися (2Тим. 3:5). Пускай же каждый из вас разрывает сердце свое, и вопиет перед Ним, и говорит: «Что воздам Господу за все благое, что воздал Он мне?» (Пс. 115:3). И еще боюсь я, дети мои, как бы не исполнилось на нас слово: «Кая польза в крови моей, внегда сходити ми во истление?» (Пс. 29:10).

Истинно, дети мои, я говорю с вами, как с мудрыми людьми, способными разуметь то, что я говорю, и вот, свидетельствую вам: если каждый из вас не возненавидит всю природу земного обладания и не отречется от него и от всех дел его всем сердцем своим, и не прострет руки сердца своего к Небесам, к Отцу всех, – тот не будет спасен. Если же он сделает то, что я сказал, Господь смилуется над ним за труд его и дарует ему тот невидимый огонь, который выжжет в нем все нечистое, и начальный дух наш очистится; и тогда Дух Святый будет обитать в нас, и Иисус будет пребывать с нами, и так мы сможем поклоняться Богу, как нам подобает. Но пока у нас мир со всеми природами мира сего, мы – враги Богу, и Ангелам Его, и всем святым Его.

И потому, возлюбленные мои, умоляю вас именем Господа Иисуса Христа – не пренебрегайте вашим спасением, чтобы это преходящее житие не лишило вас вечной жизни, и кожа тленного тела не отняла у вас Царства несказуемого света, и грешная скамья не заменила вам Ангельских судных престолов. Истинно, дети мои, сердце мое в изумлении, и дух мой в ужасе, что все мы услаждаемся, как пьяницы при молодом вине, ибо каждый из нас продал себя в рабство по своему свободному произволению, и мы сделались рабами нашего вольного выбора, и не желаем поднять глаз наших к Небесам, чтобы искать славы небесной и дел всех святых, и идти по их стопам.

Поймите же, что все, святые ли Небеса, или Ангелы, или Архангелы, или Престолы, или Власти, или Начала, или Херувимы, или Серафимы, или солнце, или луна, или праотцы, или апостолы, или диавол, или сатана, или злые духи, или силы воздушные, или (не говоря другого) мужской пол, или женский, – в начале творения все произошли из одного, – все, кроме всесовершенной и благословенной Троицы, Отца и Сына и Духа Святаго! И из-за дурных действий некоторых потребовалось, чтобы Бог дал им имена по делам их. А тем, кто больше преуспел, Он даровал славу изобильнее.

VI

Антоний – всем дорогим моим братиям в Арсиное и в ее окрестностях и всем, кто с вами, привет. Все вы, приготовившие себя, чтобы идти к Богу, приветствую вас о Господе, возлюбленные, от малого до великого, мужей и жен, святых чад Израиля по вашему умному существу. Истинно, дети мои, великое благословение пришло к вам, ибо велика милость, сошедшая на вас в вашем поколении. И подобает вам ради Того, Кто посетил вас, не слабеть в вашем рвении, пока вы не принесете себя в жертву Богу во всей святости, без которой никто не может войти в наследство.

Истинно, возлюбленные мои, великое дело для вас, чтобы вы просили уразуметь ту умную сущность, в которой нет ни мужчины, ни женщины, но которая бессмертна, имея начало, но не имея конца. И следует вам знать, что и она пала в унижение и великий позор, который настиг всех нас; и все же она – бессмертная сущность, которая не должна истлевать вместе с телом. И потому Бог увидел, что рана ее неисцелима. Поскольку была она так тяжела, Он посетил род человеческий в Своем милосердии, и в благости Своей по прошествии времени Он послал им Закон, подав им помощь через Моисея Законодателя. И Моисей заложил для них основание дома Истины и хотел исцелить ту великую рану, и не смог завершить строительство дома.

И вот, хор святых снова собрался и стал молить милость Отца о нашем Спасителе, чтобы Он пришел к нам во спасение всех нас. Ибо Он – наш великий и верный Первосвященник и истинный Врач, в Чьих силах исцелить эту великую рану. Итак, по воле Отца, Он истощил Себя от Своей славы. Он был Богом и принял образ раба (Флп. 2:7-8), и предал Себя Самого за грехи наши, и беззакония наши уничижили Его, и раной Его мы все исцелились (Іс. 53:5). Итак, дорогие мои дети о Господе, хочу, чтобы вы знали, что по причине нашего безумия принял Он образ безумия, и по причине нашей немощи – образ немощи, и по причине нашей нищеты – образ нищеты, и по причине нашей смерти принял Он образ смертного, и во всем этом пребывал ради нас. Истинно, возлюбленные мои о Господе, не подобает нам давать сна очам нашим и веждам нашим дремания (Пс. 131:4), но будем молиться и понуждать благость Отца, пока Он не смилуется над нами; и таким образом мы принесем утешение приходу Иисусову, и силу служению святых, которые трудятся за нас на земле во время нашего небрежения, и возбудим их к ревности, чтобы они помогли нам во время нашей скорби. Так что «и сеющий и жнущий вместе радоваться будут» (Ін. 4:36).

Я хочу, чтобы вы знали, дети мои, великое горе, каким я горюю о вас, когда я вижу, какое великое смущение идет к нам, и помышляю о великом труде святых и о стенаниях их, которые они всегда изливают пред Богом о нас, поскольку видят они весь труд своего Создателя, и все злые замыслы диавола и слуг его, и все то зло, которое они всегда замышляют нам на погибель, ибо их удел – быть в аду, и потому они хотят, чтобы и мы пропали вместе с ними, и были с множеством. Истинно, возлюбленные мои о Господе, я говорю с вами, как с мудрыми людьми, и вы можете знать все благодеяния нашего Создателя, совершенные для нас, которые дарованы нам по явному или тайному прошению. Ибо мы именовались разумными, но облеклись в ум неразумных тварей. Не известно ли вам, каковы козни и хитрости диавола? – Злые духи завидуют нам; как только они проведают, что мы попытались увидеть собственный позор и отыскали путь, каким сбежать от них и от дел их, которые они творят с нами вместе, и что мы не только пытаемся отвергнуть их лукавые советы, которые они сеют в нас, но что многие из нас смеются над их кознями, то они познают снисхождение нашего Творца, что Он в мире сем приговорил их к смерти и приготовил им в наследство геенну за их небрежение.

Я хочу, чтобы вы знали, дети мои, что я не перестаю молить Бога о вас день и ночь, чтобы открыл Он вам очи сердца вашего, и вы могли бы видеть множество тайных козней, которые изливают на нас злые духи ежедневно в эти нынешние дни. Хочу я, чтобы Господь дал вам сердце знающее и дух различения, чтобы вы смогли принести ваши сердца как жертву чистую пред Отцом, в великой святости без порока. Истинно, дети мои, они непрестанно завидуют нам со своими злыми советами, и тайным гонением, и тонкой злобой, и богохульными помыслами; и свои предательства они сеют в сердце наше каждый день, и свою сердечную косность, и тьму своих печалей, которые они приносят нам ежечасно, и тусклость свою, которой они ежедневно делают тусклыми наши сердца, и весь гнев и взаимные обиды, которым они учат нас, и самооправдание в том, что мы делаем, и осуждение, которое они вносят в наше сердце, понуждая нас, когда мы сидим в одиночестве, осуждать ближних наших, которые и не живут с нами; и презрение, которое они поселяют в нашем сердце гордостью, когда мы жестокосердны и презираем друг друга, огорчая друг друга жестокими словами, жалуясь ежечасно, обвиняя других, а не себя, полагая, что невзгоды наши происходят от ближних, судя и рядя о том, что снаружи, тогда как грабитель наш внутри, в доме нашем; и споры, и раздоры, в которых мы оспариваем друг друга, пока не добьемся своего, чтобы явиться оправданными в глазах других.

Злые духи внушают нам ревность о делах, которые мы не в силах исполнить, и заставляют томиться тем, что нам поручено и что на пользу для нас. Они заставляют нас смеяться, когда время плакать, и плакать, когда время смеяться, и просто сбивают нас постоянно с верного пути в сторону. И есть еще множество других хитростей, которыми они обращают нас в рабство себе, не время теперь все их описывать. Но когда они наполняют сердце наше всеми этими обманами, и мы кормимся ими, и они становятся нашей пищей, тогда Бог снисходит к нам, и посещает нас, чтобы вернуть нас из нашего тяжкого тела, и мы смогли покинуть его. И затем злые дела, которые мы в заблуждении нашем совершили, будут явлены нам в теле, подлежащем наказанию; и мы вновь облачимся в это тело – ибо Господь в Своем терпении попускает так, – и будет для нас последнее наше хуже первого (Мф. 12:45). Потому не уставайте молить благость Отца, да снизойдет к вам помощь от Него, чтобы вы научились узнавать, что праведно.

Истинно говорю вам, дети мои: сосуд, в котором мы обитаем, – погибель для нас и дом, исполненный войны. По истине, дети мои, говорю вам, что всякий, кто наслаждается по собственной воле и покоряется собственным помыслам, и принимает то, что сеется в сердце его, и услаждается этим, и полагает в сердце своем, что в том есть некие необычайные избранные тайны, и оправдывает себя в том, что делает, – душа такого человека – логово злых духов, подстрекающих его к злому, и тело его – сокровище нечестивых тайн, которые оно таит в себе; и велика над ним власть бесов, потому что он не обличил их открыто перед всеми людьми.

Не ведомо ли вам, что у них не единственный способ охотиться за нами, который мы могли бы узнать и избежать? Исследуйте, и вы не обнаружите такого, чтобы грех их и беззакония открывались телесным образом, ибо телесно они невидимы; но следует вам знать, что мы-то и служим телами для них, ибо душа наша принимает их мерзость, и затем, приняв ее, она обнаруживает ее посредством тела, в котором мы обитаем. Итак, дети мои, не будем же предоставлять им места, иначе мы навлечем на себя гнев Божий, а они сбегут к себе домой и посмеются над нами. Ибо они знают, что от ближнего – наша погибель, и жизнь наша – тоже от ближнего. Кто когда-либо видел Бога и усладился Им, и сохранил Его в себе, и не позволил, чтобы Он оставил его, но помогал бы ему, – доколе живет он в этом тяжком теле? Или кто когда видел беса в его битве с нами, чтобы он упреждал и не давал нам совершить доброе дело, и нападал на нас телесным образом, так что мы испугались бы его и сбежали? Ибо они сокрыты, и это мы нашими делами делаем их явными. Ибо все они по своей умной сущности – из одного источника, но когда они бежали от Бога, возникло среди них великое разнообразие, по разнообразию их действий.

И потому были даны им разные имена, по действию каждого из них. Так что одни зовутся Архангелами, другие Престолами и Властями, Началами и Херувимами; эти имена даны были им, когда они хранили повеления своего Творца. Других же, избравших дурной путь, пришлось назвать диаволом и сатаной по их злому состоянию; другие же были названы бесами, и злыми и нечистыми духами, и духами-соблазнителями, и князьями мира сего. И множество видов еще существует среди них. Есть такие, кто и противостоял им в своем тяжком теле, в котором мы живем; иные из них названы праотцами, иные пророками и царями, и жрецами, и судьями, и апостолами, и много было других, избранных за их доброе поведение. И все таковые имена даны им, мужчинам или женщинам, из-за разных начал их деятельности, но все они – из одного источника.

Итак, по этой причине тот, кто грешит против ближнего, грешит против себя; и тот, кто делает зло ближнему, делает его себе; и тот, кто делает ближнему добро, благотворит себе. Иначе, – кто в силах сделать зло Богу, и найдется ли такой, что мог бы обидеть Его? Или кто мог бы утешить Его, или кто мог бы даже служить Ему? Или кто мог бы даже благословить Его благословением, в котором Он нуждается, или кто в силах почитать Его почестью, достойной Его, или восхвалить Его по достоинству? Итак, пока мы еще одеты этим тяжким телом, будем пробуждать Бога в себе, оживляя друг друга, и предадим себя самих на смерть ради душ наших и ради друг друга; и если мы так поступим, то в нас будет являться сущность сострадания Его к нам. Не будем самолюбцами, чтобы не подпасть под власть их изменчивой силы. Ибо тот, кто знает себя, знает всех людей, потому и сказано, что Он вызвал все сущее из небытия к бытию (Прем. 1:14). Это относится к нашей умной природе, которая скрыта в нашем теле тления, но она не принадлежала ему изначально, и она будет от него освобождена. Но тот, кто может любить себя, любит всех.

Дорогие мои дети, я молю, чтобы это не было тяжким трудом для вас, и чтобы вы не уставали любить друг друга. Воздвигните тело ваше, в которое вы облечены, и сделайте его алтарем, и возложите на него все ваши мысли, и оставьте всякий злой совет перед Господом, и возденьте руки сердца вашего к Нему, к творящей Премудрости, и молите Бога, чтобы Он ниспослал вам Свой великий невидимый огонь, который сошел бы с Небес и попалил алтарь и все, что на нем, и чтобы все жрецы Ваала, то есть все сопротивные действия врага, устрашились и бежали от лица вашего, как от лица Илии пророка. И затем вы увидите облако над морем, как ладонь человеческую, которое принесет вам духовный дождь, то есть утешение Духа Утешителя (1Царів. 18:38-44).

Дорогие мои дети о Господе, святые чада Израиля, нет нужды благословлять или называть ваши телесные имена, которые прейдут. Ибо вам не неведома любовь, которая между мной и вами, любовь не телесная, но духовная любовь веры. И потому я уверен, что великое благословение для вас в том, что вы постарались познать свое бесчестие и укрепить ту невидимую сущность, которая не прейдет вместе с телом. И потому, думаю, что благодать ваша пришла в свое время. Потому пусть слово это будет внятно вам, чтобы вы не подумали, будто ваш успех и ваш приход к вере были вашим собственным делом, но что всегда помогала вам некая Божественная сила. Стремитесь всегда приносить себя в жертву Богу, и доставлять радость силе, помогающей вам, и утешение Господу в Его пришествии, и всему сонму святых; также и мне, убогому бедняку, обитающему в этом доме скудели и тьмы. Потому я и говорю вам все это, утешая вас и моля, что, поскольку все мы сотворены из единой невидимой сущности, которая имеет начало, но не имеет конца, мы любили бы друг друга особенной любовью. Ибо все, кто знают себя, знают, что они – от единой бессмертной сущности.

Я хочу, чтобы вы знали и то, что Господь наш Иисус Христос есть истинная Премудрость Отца. Через Него вся полнота всякой разумной природы сотворена по образу Его Образа, и Сам Он – глава всей твари, и тело Его – Церковь (ср.: Кол. 1:15-18). Потому все мы – члены друг другу; и тело Христово, и голова не могут сказать ноге: «Ты мне ненадобна», – но если один член страдает, все тело затронуто и страдает с ним (Еф.4:25; 1Кор. 12:21,26-27). Но если какой-то член отчуждается от тела и более не сообщается с головой, но предается услаждениям собственной плоти, это значит, что рана его неисцелима, и что забыл он свое начало и свой конец. И потому Отец творений, движимый состраданием к этой нашей ране, которую ничто из творений не могло исцелить, но единственно – милость Отчая, послал нам Сына Своего Единородного, и Он по причине нашего рабства принял на Себя образ раба (Флп. 2:7), и предал Себя за наши грехи; ибо наше беззаконие уничижило Его, и «ранами Его мы все исцелились» (Іс. 53:5). И Он собрал нас из всех краев, чтобы воскресить сердца наши от земли, и научить нас, что все мы – от единой сущности и члены друг другу. Потому должны мы всей силой любить друг друга. Ибо тот, кто любит своего ближнего, любит Бога, а кто любит Бога, любит душу свою.

Пусть будет внятно вам слово это, дорогие мои дети о Господе, святые чада Израиля, и готовьте себя, чтобы прийти к Господу и принести себя в жертву Господу во всей чистоте, которой никто не может обрести без очищения. Или вы не знаете, возлюбленные, что враги праведности всегда замышляют зло против истины? И потому тоже, возлюбленные, будьте внимательны и не давайте сна очам вашим и веждам вашим дремоты (Пс. 131:4). Взывайте ко Господу денно и нощно, чтобы пришла к вам помощь свыше и направила сердца ваши и мысли во Христе. Истинно, дети мои, мы поселились в доме грабителя и связаны узами смерти. Говорю вам воистину, возлюбленные, что наша беспечность, и наше унижение, и наше уклонение с пути – утрата не только для нас, но досада для Ангелов и для всех святых во Христе Иисусе. Истинно, дети мои, наше унижение доставляет горе всем им; и, напротив, наше спасение и слава приносят им радость и утешение. И знайте, что милость Отца не перестает с первого Своего движения даже доныне творить нам добро, чтобы мы сами себе не причинили смерти, употребив во зло свободную волю, с которой мы были сотворены. Потому направляют нас во всякое время, как написано: «Ополчится Ангел Господень окрест боящихся Его и избавит их» (Пс. 33:8).

Итак, дети мои, я хочу, чтобы вы знали, что с того часа, как движение любви Божией дошло сюда, и доныне все, кто отстранились от праведности и поступали нечестиво, почитаются детьми диавола; а те, кто от диавола, знают это, и потому они стараются изменить каждого из нас по своей воле. Ибо зная, что диавол пал с Небес по причине гордыни, прежде всего нападают они на тех, кто достиг высокой меры, гордостью и тщеславием пытаясь восстановить их друг против друга. Они знают, что таким образом они могут отсечь нас от Бога, потому что им известно, что тот, кто любит своего ближнего, любит Бога; и потому враги праведности сеют раздор в наши сердца, чтобы мы наполнились великой неприязнью друг к другу, и не могли бы терпеть никакого общения с нашим ближним даже на расстоянии.

Истинно, дети мои, я хочу, чтобы вы знали, что много таких, кто подвизались в воздержании всю свою жизнь, но недостаток различения убил их. Истинно, дети мои, я полагаю, никакого дива не будет в том, если, став небрежными к себе и не различая собственных дел, вы непременно впадете в руки диавола тогда, когда вы будете полагать, что близки к Богу; и когда вы ждете света, тьма обымет вас. Ибо какая нужда была Христу опоясываться полотенцем и умывать ноги тем, кто ниже Его, как если не дать пример, не научить тех, кто обратят к Нему свое первое начало? (Ін. 13:4-17). Ибо начало их движения – гордыня, которая пришла прежде. И потому, кроме как через великое – от всего сердца и ума, и духа, и души, и тела, смирение, вы не можете наследовать Царства Божия.

Истинно, дети мои о Господе, день и ночь я молю Творца моего, от Кого получил залог Его Духа (2Кор. 1:22), чтобы Он открыл глаза сердца вашего, и вы узнали бы мою любовь, которую я к вам имею, и чтобы открыл Он уши души вашей внимать своим смущениям. Ибо тот, кто знает собственный позор, тот и стремится вновь к своей высокой чести; и кто знает свою смерть, знает и свою вечную жизнь. Я говорю с вами как с мудрыми людьми, дети мои; истинно, я боюсь, как бы голод не одолел вас в пути на том месте, где подобает нам обогатиться. Я надеялся увидеть вас лицом к лицу во плоти. Но ожидаю времени, и оно близко, когда мы сможем лицом к лицу увидеть саму сущность каждого, когда скорбь, и печаль, и воздыхание отлетят, и «радость… будет над главою» всех (Іс. 35:10). Есть еще много вещей, которые я хотел сказать вам. Но «дай наставление мудрому, и он будет еще мудрее» (Притч. 9:9). Приветствую всех вас, дорогие дети мои, поименно.

VII

Дети мои, «вы знаете благодать Господа нашего Иисуса Христа, что Он, будучи богат, обнищал ради нас, дабы мы обогатились Его нищетою» (2Кор. 8:9). Видите, порабощением Его мы освободились, и немощь Его укрепила нас, и безумие Его нас умудрило. Далее. Смертью Своей Он привел на землю наше воскресение, чтобы мы могли возвысить голос наш к Небесам и сказать: «если же и знали Христа по плоти, то ныне уже не знаем, но каждый во Христе новая тварь» (2Кор. 5:16-17). Истинно, возлюбленные мои о Господе, говорю вам о том, что относится к слову свободы, которым мы освободились. Я еще много чего имею сказать вам, но теперь не время говорить вам это. Итак, приветствую вас всех, дорогие мои дети о Господе, святые чада Израиля по вашей умной сущности. Воистину, подобало вам, кого привлекла любовь Творца, искать спасения душ ваших по вложенному в нас Закону завета. Но из-за умножения нечестия, и восстания зла, и ненасытности страстей Закон завета, насажденный в сердце наше, засох, и чувства души нашей погибли, и потому мы уже не в силах были воспринимать ту славную умную сущность по причине смерти, в которую мы впали. Потому и написано в Божественном Писании: «Как в Адаме все умирают, так во Христе все оживут» (1Кор. 15:22). Ныне и впредь Он есть жизнь каждого разумного создания, сотворенного Им по подобию Его образа, Того, Кто Сам – истинная Премудрость Отчая и неизменный Образ Отца (Євр. 1:3). Но существо творений, созданных по образу Его, непостоянно, ибо зло вошло в нас, и в нем мы умерли, потому что оно враждебно природе нашей умной сущности. Итак, через то, что чуждо природе, мы сделались домом тьмы, исполненным войны. И я свидетельствую вам, что мы утратили наше знание праведности. Потому Бог Отец наш увидел этот недуг, что мы не в силах уже облечься, как подобает, в истину; и потому в благости Своей Он пришел посетить создания Свои в служении святых.

Молю всех вас о Господе, возлюбленные, уразумейте то, что я пишу вам, ибо я люблю вас не телесной любовью, но любовью духовной, любовью веры. Готовьте же себя, чтобы идти к Творцу вашему, раздерите сердца ваши, а не одежды ваши (Йоїл. 2:13) и спрашивайте себя, что можем мы воздать Господу, благодеявшему нам (Пс. 115:3), Который даже в здешнем нашем жительстве и унижении помянул нас по великой Своей благости и бесконечной Своей любви, а «не по грехам нашим воздал нам» (Пс. 102:10); Который и солнцу повелел служить нам в этом нашем доме тьмы, и луну, и все звезды учредил в наше услужение, повелев им покориться суете, которая преходит (Рим. 8:20), в подкрепление телу нашему. Есть еще и другие силы, таинственные силы, которые Он поставил служить нам, силы, которых мы не видим нашими телесными глазами.

Итак, что же мы ответим Ему в день Суда, или какого блага лишил Он нас, какого не сотворил для нас? Не умерли ли пророки ради нас? Не терпели ли апостолы гонения ради нас? Или Сын Его Возлюбленный не умер ли за нас всех? И ныне мы должны приготовить себя, чтобы прийти к Творцу нашему в святости. Ибо Творец увидел, что никакое из Его созданий, ни даже святые, не могли исцелить великую рану в наших членах. Потому, будучи Отцом творениям, Он ведал немощь всего ума их, и сотворил им милость по великой Своей любви, и не пощадил Сына Своего Единородного ради спасения всех нас, но предал Его за грехи наши (Рим. 8:32). И беззакония наши уничижили Его, и «ранами Его мы все исцелились» (Іс. 53:5). И Он собрал нас со всех концов земли словом силы Своей, чтобы совершить воскресение ума нашего от земли, уча нас, что мы – члены друг другу (Еф.4:25).

Потому надлежит нам, приближаясь к Творцу нашему, упражнять наш ум и чувства, чтобы понимать различие добра и зла и знать все благодеяния Иисуса в Его пришествие, как стал Он, «подобно нам, искушен во всем, кроме греха» (Євр. 4:15). Но по нашему великому нечестию и восстанию зла, и плачевному нашему непостоянству пришествие Иисуса стало для иных безумием, а для иных – камнем преткновения, но для других – приобретением; для некоторых – премудростью и силой; для некоторых – воскресением и жизнью (1Кор. 1:23-24). И да будет вам известно, что пришествие Его стало судом для всего мира, ибо сказано, что наступают дни, говорит Господь, и все сами будут знать Меня, от малого до большого, и «уже не будет учить человек другого, и брат брата, и говорить: «познайте Господа”” (Єр. 31:34), ибо Я сделаю, чтобы имя Мое было слышно во всех концах земли; и потому «заграждаются всякие уста, и весь мир становится виновен пред Богом» (Рим. 3:19), ибо, познав Бога, они не восславили Его как Творца своего (Рим. 1:21) по неразумию своему, из-за которого не могли они воспринять Его мудрости, но каждый из нас по собственной воле предал себя злу и стал рабом ему.

И потому Иисус истощил Себя в Славе Своей и принял образ раба (Флп. 2:7), чтобы Его рабство сделало нас свободными. И мы сделались безумны, и в безумии нашем совершили всякое беззаконие; и Он принял образ безумия, чтобы Его безумием мы умудрились. И мы обнищали, но в нищете нашей не осталось никакой праведности; и потому Он принял образ нищеты, чтобы Своей нищетой сделать нас богатыми мудростью и разумением (2Кор. 8:9). И не только. Но принял Он образ нашей немощи, чтобы немощью Своей укрепить нас. И Он стал послушен Отцу во всем даже до смерти, и смерти крестной (Флп. 2:8), так что смертью Своей Он смог совершить воскресение всем нам, сокрушив того, кто обладал «державой смерти», то есть диавола (Євр. 2:14). И если, поистине, мы освободились Его пришествием, подобает нам сделаться учениками Иисуса и в Нем принять Божественное наследство.

Истинно, возлюбленные мои о Господе, я сильно смущаюсь и тревожусь в духе, ибо мы носим одежду и имя святых и гордимся этим перед неверующими. Но боюсь я, как бы не исполнилось на нас слово Павла, гласящее об имеющих вид благочестия, силы же его отвергшихся (2Тим. 3:5). И из любви, которой я люблю вас, я молю Бога о вас, чтобы вы не принимали всуе жизнь свою, но приняли в наследство вещи невидимые. Истинно, дети мои, если бы мы даже всей силой отдали себя воле Господа, какая нам за то благодарность? Ведь мы ищем собственной награды, мы желаем того, что природно нашей сущности. Ибо каждый, кто ищет Бога или служит Ему, делает то, что природно его сущности. Но каждый грех, в каком мы повинны, чужд и не соприроден нашей сущности.

Истинно, дорогие мои дети о Господе, приготовившие себя, чтобы принести в жертву Богу в святости, мы не скрыли от вас ничего из необходимого, но свидетельствуем вам, что видели, как враги праведности всегда замышляют зло против истины. И об этом также дан был нам совет; о том, что «рожденный по плоти всегда будет гнать рожденного по духу» (Гал. 4:29), и «все, желающие жить благочестиво во Христе Иисусе, будут гонимы» (2Тим. 3:12). Потому Иисус, зная все скорби и искушения, которые придут в мире к апостолам, зная и то, что терпением своим они сокрушат всю силу врага, то есть идолопоклонство, утешил их и сказал: «В мире будете иметь скорбь; но мужайтесь: Я победил мир» (Ін. 16:33). И Он учил их, говоря: «Не бойтесь мира, ибо все страдания в мире ничего не стоят в сравнении с той славой, которая откроется. Если гнали пророков, которые были прежде вас, будут гнать и вас; если они Меня ненавидят, возненавидят и вас. Но не бойтесь, ибо терпение ваше сокрушит всю силу врага» (Рим. 8:18; Мф. 5:12; Ін. 15:20; Лк. 21:19).

Обо всем, что относится к слову свободы, которым мы стали свободны, я много еще имею сказать вам. Но «дай /наставление/ мудрому, и он будет еще мудрее» (Притч. 9:9). Мы с вами еще нуждаемся во взаимном утешении в наших убогих словах. Но когда ум достигает истинного разумения, он больше не нуждается в неверной телесной речи. Но я радуюсь обо всех вас, истинных чадах Израиля по вашей умной сущности. Ибо прежде всего разумный человек должен узнать себя самого, а затем узнавать о Боге и обо всех щедротах, какие милость Его оказывает нам; и затем познать, что всякий грех и вина чужды природе нашей умной сущности. Ибо Творец наш, увидев, что по нашему свободному выбору мы приобрели все эти неестественные вещи, в которых мы умираем, и движимый состраданием к нам, по благости Своей пожелал вернуть нас к тому началу без конца, и посетил создания Свои, не пощадив Себя Самого ради спасения всех нас. Он предал Себя Самого за грехи наши (Гал. 1:4), и наши беззакония уничижили Его, но «ранами Его мы все исцелились» (Іс. 53:5). И словом силы Своей Он собрал нас из всех народов, от конца вселенной до другого конца, и научил нас, что мы – члены друг другу. (Еф.4:25). И потому, если мы действительно приготовились к освобождению через Его пришествие, испытаем себя, чтобы увидеть, что и мы, как люди разумные, можем воздать Господу, благодеявшему нам (Пс. 115:3). И я также, убогий бедняк, пишущий вам это послание, пробужденный от сна смерти, большую часть времени моего на земле провел, плача и рыдая, и говоря: «Что воздам я Господу, благодеявшему мне?» (Пс. 115:3). Ибо нет ничего, чего бы мы были лишены от Него, чего бы не совершил Он для нас в нашем убожестве. Он послал пророков на пророчество и апостолов Своих проповедовать нам Евангелие. И величайшему из всех Его изволений, Сыну Своему Единородному, Он повелел принять образ раба ради нас.

Итак, умоляю вас, возлюбленные мои о Господе, сонаследники святым, пробудите ум ваш к страху Божию. Ибо пусть будет вам внятно слово это: Иоанн, Предтеча Господень, нас ради крестил во оставление грехов, но Духом мы освящаемся во Христе. Приготовимся же во всей святости очистить чувства нашего ума, чтобы стали мы чисты Крещением Иисуса, и так смогли принести себя в жертву Богу. И Дух сей Утешитель утешает нас и ведет нас, и возвращает к нашему началу, чтобы открылось наше наследство и власть Его утешающего Духа. Потому все, кто во Христа крестились, «во Христа облеклись. Нет уже… раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского» (Гал. 3:27-28). И всякий телесный язык становится бессилен в то время, когда воспринимают святое наследство и поклоняются Отцу, как подобает, «в духе и истине» (Ін. 4:24). И пусть слово это будет внятно вам; не ждите будущего Суда в том пришествии Иисуса. Ибо в пришествии Его уже суд для всех нас.

Так знайте же, что святые и праведники, облеченные Духом, молят о нас непрестанно, чтобы мы смирились пред Богом и вновь облачились в одежду, которую прежде сняли, нашей умной сущности. Ибо часто глас этот приходил от Бога Отца всем тем, кто облачился Духом, говоря им: «Утешайте, утешайте народ Мой, говорит Господь: священники, говорите к сердцу Иерусалима» (Іс. 40:1-2). Ибо Бог всегда посещает Свои создания и показывает на них милость Свою.

Истинно, возлюбленные мои, многое еще о Слове истины, которым мы освободились, могу я сказать вам. Но, как сказано, «дай наставление мудрому, и он будет еще мудрее» (Притч. 9:9). Пусть же Бог мира подает вам благодать и Дух различения, чтобы вы знали, что то, что я пишу вам, есть воля Господня. И пусть Господь Всемилостивый хранит вас в святости до последнего вашего издыхания. Я же всегда молю Бога о спасении всех вас, возлюбленные мои о Господе. Благодать Господа нашего Иисуса Христа да будет со всеми вами. Аминь.

Комментарий

* * *

¹Ссылки на книги Священного Писания даются по русскому и славянскому переводам. Часто цитирование в посланиях свободное, и в таких случая мы следуем за оригиналом. (Прим. пер.)

Источник: Преподобный Антоний Великий. Житие и послания. Духовно-просветительское издание. М: ООО «Синтагма», 2010 – 256 с. / Послание Антония, отшельника и главы отшельников, братиям, обитающим повсюду. – 181-253 с. ISBN 978-5-7877-0064-0. Предисловие Еп. Каллиста Диоклийского, перевод с английского О. Седаковой