Слово про суєту світу і воскресіння мертвих
Теперішнє життя, улюблені, дано нам для того, щоб ми готувалися до життя вічного, до слави незмінної. Справжнє життя закінчується смертю, і мирська слава мінлива і минає. Бо багато хто з сильних землі несподівано зведений у пекло, багато хто з суддів земних віддані суду над тими, кого колись самі судили; багаті збідніли, тих, кого вважали мудрими, визнали нерозумними, міцні ослабли, здорові впали в хворобу, ті, хто мав владу, позбулися її.
У світі немає нічого твердого і постійного, тому що немає нічого доброго. Діти зневажають і ображають батьків своїх; батьки бояться дітей своїх. Дружини залишають чоловіків своїх, чоловіки не зберігають подружньої вірності до дружин своїх. Юнаки разом зі старими втрачають розум; старі разом з юнаками віддаються порочним забавам. Між друзями немає вірності і між братами – любові. Люди в розмовах показують один до одного любов, але в серці мають один до одного ненависть. Скрізь видно підступність і злобу, скрізь панує обман.
Ніхто не думає про Бога, ніхто не уявляє собі, що після смерті повинен віддати Богові звіт у своєму житті. Від забуття Бога множиться між нами зло.
Бог дав нам розум, щоб ми, дізнавшись волю Його, робили добро, але ми знаємо волю Його – і робимо зло. Бог повелів нам бути доброчесними, щоб ми робили те, що праведно і що угодно Йому; але ми любимо нечестя. Дав нам багатство, щоб ми надавали допомогу бідним, але ми – маючи багатство, пригнічуємо бідних. Дав нам владу і силу, щоб ми захищали гнаних безневинно, але ми не захищаємо, а самі більше гонимо їх.
Ніхто не ходить шляхом заповідей Божих. Вичерпалася любов – і ненависть помножила плід свій. Щирість вважається за ніщо, і скрізь видно удавання. Смирення стало ганебним, гордість – поважною. Істина вигнана, і брехня царює на землі.
О, глибина багатства, доброти і довготерпіння Божого!
Бог довго терпить наші беззаконня і не мстить нам. Він втихомирює гнів Свій не тому, щоб не міг негайно покарати нас, а тому, що, як Милосердний Отець, очікує нашого покаяння і звернення до Його милосердя. Бо не смерті, але каяття грішника хоче Бог.
І чи велика наша сила, що ми противимося силі Божій? Подув на нас вітер – і ми посохли; здійнялася буря – і розсіяла нас, як дрібні прути. Чим може пишатися земля і попіл? Писано: Бачив я нечестивця, що підносився та вихвалявся, наче кедр ливанський;
Але час проминув, і ось, нема його; я шукав його, але й місця його не лишилося (Пс. 36:35-36).
Не будемо думати, що після смерті перетворимося на ніщо і що після земного життя не буде ніякого суду. Ні, після смерті буде воскресіння мертвих, і ми будемо судимі Богом, Який відплачує кожному за діла його.
Отже, не будемо обманювати самих себе, не будемо жити на подобу безсловесних тварин. Якщо немає воскресіння, немає і смерті. Якщо ж буде воскресіння, буде і суд. Бо Хто визначив людині смерть, Той обіцяв зробити і суд. Якщо Бог справедливий у першому випадку, то не може обманути і в останньому.
Що для людини зручніше зробити? Чи старий будинок зруйнувати і з матеріалу його знову побудувати той самий будинок, чи приготувати новий матеріал і побудувати новий будинок?
Отже, якщо Бог створив із нічого землю, з якої створена людина, то чи не з більшою зручністю може відтворити в перший образ ту саму людину, яка померла і перетворилася на землю? Бог у справах Своїх не відчуває жодних труднощів. Його справа є Його слово; слово ж Його є думка Його. Бо Він промовив — і виникли – говорить Писання про Бога (Пс. 32:9). Він називає неіснуюче, як існуюче (Рим. 4:17).
Як сила і могутність Божа незбагненні, так і справи Його. І як Премудрість Його невимірна, так і недосліджені шляхи Його (Рим. 11:33).
Отже, залишимо невір’я. Будемо остерігатися, щоб не піддатися осуду більше за невір’я, ніж за погані справи. Погані справи виникають іноді від нашої слабкості; навпаки, джерело невір’я завжди є нерозсудливість і зухвалість. Але безрозсудний і зухвалий навряд чи здатний до якоїсь доброї справи.
Отже, поки маємо час, подбаємо про себе самих і постараємося умилостивити Бога за гріхи наші, щоб Він не наказав зв’язати нам руки і ноги і кинути в темряву непроглядну, де плач, і скрегіт зубів (Мф. 8:12).
Плач що інше означає, як не жорстокість страшних мук? Скрегіт зубів що інше показує, як не пізнє каяття про вчинені гріхи? Бо тоді тільки ми почнемо обурюватися на самих себе і зі скреготом зубів докоряти собі, коли вже не буде часу для каяття і надії на звільнення.
Отже, якщо ми в короткий час цього життя можемо служити Богові й уберегти себе від геєни та вічних мук, то для чого недбальствуємо та нехтуємо заповідями Божими, для чого слідуємо злим своїм пристрастям і робимося гідними вічного покарання? Бог наш Великий, Людинолюбний, багатий на милість (Еф. 2:4) і сильний у справах Своїх, Сам укріпить нашу слабкість, Сам розтрощить сатану під ноги наші незабаром (Рим. 16:20) і дасть нам силу й духовний розум, щоб ми в час, який залишився для нас, служили Йому істинно й правильно і здобули милість Його в страшний день суду Його.
Амінь.
Коментар
Перекладено з латинської мови А. С. Красносільським за ” Библиотекой древних отцов”, виданою Галландом у Венеції 1788 року. Слово знайдено в стародавньому латинському рукописі Альда Мінуція і вперше надруковано Жерардом Оссієм у Майнці 1604 року в зібранні творів різних святих отців, виданому в одній книзі з творами святителя Григорія Чудотворця. Публікується за: Християнское чтение. 1825. Ч. 20. С. 180-185.
Настоящая жизнь, возлюбленные, дана нам для того, чтобы мы приуготовлялись к жизни вечной, к славе неизменяемой. Настоящая жизнь оканчивается смертью, и мирская слава непостоянна и преходит. Ибо многие из сильных земли неожиданно сведены в ад, многие судии земные преданы суду тех, которых прежде сами судили; богатые обнищали, почитавшиеся мудрыми признаны за глупых, крепкие ослабели, здоровые впали в болезнь, имевшие власть лишились оной.
В мире нет ничего твердого и постоянного, потому что нет ничего доброго. Дети презирают и оскорбляют родителей своих; родители боятся детей своих. Жены оставляют мужей своих, мужья не сохраняют супружеской верности к женам своим. Юноши вместе со стариками теряют рассудок; старики вместе с юношами предаются порочным забавам. Между друзьями нет верности и между братьями – любви. Люди в разговорах показывают друг к другу любовь, но в сердце питают друг к другу ненависть. Везде видны коварство и злоба, везде господствует обман.
Никто не думает о Боге, никто не представляет себе, что по смерти должен отдать Богу отчет в своей жизни. От забвения Бога умножается между нами зло.
Бог дал нам разум, чтобы мы, узнав волю Его, делали добро, но мы знаем волю Его – и делаем зло. Бог повелел нам быть добродетельными, чтобы мы исполняли то, что праведно и что благоугодно Ему; но мы любим нечестие. Дал нам богатство, чтобы мы оказывали вспоможение бедным, но мы – имея богатство, угнетаем бедных. Дал нам власть и силу, чтобы мы защищали гонимых невинно, но мы не защищаем, а сами более гоним их.
Никто не ходит путем заповедей Божиих. Иссякла любовь – и ненависть умножила плод свой. Искренность почитается за ничто, и везде видно притворство. Смирение сделалось постыдным, гордость – почтенною. Истина изгнана, и ложь царствует на земле.
О, глубина богатства, благости и долготерпения Божия!
Бог долго терпит наши беззакония и не мстит нам. Он умеряет гнев Свой не потому, чтобы не мог тотчас наказать нас, но потому, что, как Милосердый Отец, ожидает нашего покаяния и обращения к Его милосердию. Ибо не смерти, но раскаяния грешника хочет Бог.
И велика ли наша сила, что мы противимся силе Божией? Подул на нас ветр – и мы посохли; поднялась буря – и рассеяла нас, как мелкие прутья. Чем может гордиться земля и пепел? Писано: видех нечестиваго превозносящася и высящася яко кедры Ливанския: и мимо идох, и се, не бе, и взысках его, и не обретеся место его (Пс. 36:35-36).
Не будем думать, что по смерти обратимся в ничто и что после земной жизни не будет никакого суда. Нет, по смерти будет воскресение мертвых и мы будем судимы Богом, Который воздает каждому по делам его.
Итак, не будем обманывать самих себя, не будем жить наподобие бессловесных животных. Если нет воскресения, нет и смерти. Если же будет воскресение, будет и суд. Ибо Кто определил человеку смерть, Тот обещал сделать и суд. Если Бог справедлив в первом случае, то не может обмануть и в последнем.
Что для человека удобнее сделать? Старый ли дом разрушить и из вещества его вновь построить тот же дом или приготовить новое вещество и построить новый дом?
Итак, ежели Бог произвел из ничего землю, из которой создан человек, то не с большим ли удобством может воссоздать в первый образ того же человека, умершего и обратившегося в землю? Бог в делах Своих не чувствует никаких затруднений. Его дело есть Его слово; слово же Его есть мысль Его. Рече, и быша – говорит Писание о Боге (Пс. 32:9). Он нарицает не сущая яко сущая (Рим. 4:17).
Как сила и могущество Божие непостижимы, так и дела Его. И как Премудрость Его неизмерима, так и неисследовани путие Его (Рим. 11:33).
Итак, оставим неверие. Будем опасаться, чтобы не подвергнуться осуждению более за неверие, нежели за худые дела. Худые дела проистекают иногда от нашей слабости; напротив, источник неверия всегда есть безрассудность и дерзость. Но безрассудный и дерзкий едва ли способен к какому-нибудь доброму делу.
Итак, пока имеем время, позаботимся о себе самих и постараемся умилостивить Бога о грехах наших, чтобы Он не повелел связать нам руки и ноги и ввергнуть во тьму кромешную, где плач, и скрежет зубом (Мф. 8:12).
Плач что иное означает, ежели не жестокость страшных мучений? Скрежет зубов что иное показывает, ежели не позднее раскаяние о соделанных грехах? Ибо тогда только мы начнем негодовать на самих себя и со скрежетом зубов укорять себя, когда уже не будет времени для раскаяния и надежды на освобождение.
Итак, ежели мы в краткое время сей жизни можем служить Богу и предохранить себя от геенны и вечных мучений, то для чего нерадим и презираем заповеди Божии, для чего следуем злым своим похотям и делаемся достойными вечного наказания? Бог наш Великий, Человеколюбивый, богат сый в милости (Еф. 2:4) и сильный в делах Своих, Сам укрепит нашу слабость, Сам сокрушит сатану под ноги наши вскоре (Рим. 16:20) и даст нам силу и духовный разум, чтобы мы в остающееся для нас время служили Ему истинно и верно и обрели милость Его в страшный день суда Его.
Аминь.
Комментарий
Переведено с латинского языка А.С.Красносельским по «Библиотеке древних отцов», изданной Галландом в Венеции в 1788 году. Слово найдено в древней латинской рукописи Альда Минуция и впервые напечатано Жерардом Воссием в Майнце в 1604 году в собрании сочинений разных святых отцов, изданном в одной книге с сочинениями святителя Г ригория Чудотворца. Публикуется по: Христианское чтение. 1825. Ч. 20. С. 180–185.
