Блаженна Матрона Московська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 24-й день (у високосний рік – на 23-й день) – знайдення мощей (перехідне) / у неділю перед 27-м серпня – Собор Московських святих (перехідне) / місяця квітня на 19-й день / вересня на 22-й день – Собор Тульських святих

Блаженна Матрона (Матрона Дмитрівна Никонова) народилась у 1881 році в селі Себино Єпіфанського повіту Тульської губернії. Її батьки, Дмитро і Наталія, були благочестивими селянами, які чесно трудились, але жили бідно. Крім Матрони в сім’ї було ще троє дітей: Іван, Михайло та Марія. Матрона була найменшою. Вона народилась, коли її батьки були уже немолоді.

З огляду на ту бідноту, в якій жили Никонови, четверта дитина могла стати насамперед зайвим тягарем. Тому через бідність, ще до народження цієї дитини, мати ще до народження дитини вирішила позбутися її. Про вбивство немовляти в утробі матері в патріархальній селянській сім’ї не могло бути й мови. Проте існувало багато притулків, де незаконно народжені та незабезпечені діти виховувались за державний рахунок або за кошти благодійників.

Мати Матрони вирішила віддати майбутню дитину до такого притулку, але побачила віщий сон. Ще ненароджена дочка явилась Наталії уві сні у вигляді білого птаха з людським обличчям і закритими очима, сівши їй на праву руку. Прийнявши сон за знамення, богобоязлива жінка відмовилась від думки віддати дитину до притулку. Дочка народилась сліпою, але мати любила своє «дитя нещасне».

У Хрещенні дівчинка була названа Матроною на честь преподобної Матрони Константинопольської, грецької подвижниці V століття, пам’ять якої святкується 9/22 листопада.

Про богообраність дівчинки свідчило те, що під час Хрещення, коли священник опустив дитя в купіль, присутні в церкві люди побачили над немовлям стовп благовонного легкого диму. Священник отець Василій, якого прихожани шанували як праведника і блаженного, був несказанно здивований: «Я багато хрестив, але таке бачу вперше, – і це немовля буде святим». Він додав, що Матрона стане на його місце і передбачить його кончину. Так потім і сталось. Одного разу Матрона вночі раптом сказала матері, що отець Василій помер. Здивовані і налякані батьки побігли до будинку священника. Коли вони прийшли, то виявилось, що він дійсно щойно помер.

Розповідають і про зовнішній, тілесний знак богообраності дитини – на грудях дівчинки була опуклість у формі хреста – нерукотворний натільний хрест.

Матрона була не просто сліпою, у неї зовсім не було очей. Очні впадини закривались щільно зімкнутими повіками, як у білого птаха, якого її мати бачила уві сні. Але Господь дарував їй духовний зір. Ще будучи немовлям, ночами, коли батьки спали, вона пробиралась до святого кутка, якимось незбагненним чином знімала з полиці ікони, клала їх на стіл, і в нічній тиші гралася з ними.

З семи-восьми річного віку у Матрони відкрився дар передбачення і зцілення хворих. Багато хворих приходили до Матрони зі своїми хворобами і скорботами. Маючи предстательство перед Богом, вона допомагала багатьом.

Бажаючи подякувати Матроні, люди залишали її батькам продукти і подарунки. Так дівчинка замість тягаря стала годувальницею в сім’ї.

В чотирьох кілометрах від Себиного жив чоловік, у якого не ходили ноги. Матрона сказала: «Нехай зранку іде до мене, повзе. До третьої години доповзе». Він проповз ці чотири кілометри, а від неї пішов на власних ногах зцілений.

В підлітковому віці Матроні випала можливість подорожувати. Дочка місцевого поміщика, благочестива і добра дівчина Лідія Янькова, брала її з собою в паломництва. Збереглося передання про зустріч Матрони зі святим праведним Іоанном Кронштадським, який наприкінці служби в Андріївському соборі міста Кронштадта під час виголошення проповіді перед великою кількістю прихожан попросив народ розступитись перед 14-ти літньою Матроною, яка підходила до солії, і так, щоб усі почули, сказав: «Матронушко, іди, іди до мене. Ось іде моя зміна – восьмий стовп Русі».

Пройшло небагато часу, і на сімнадцятому році життя Матрона втратила здатність ходити: у неї раптово віднялися ноги. Сама матінка казала про духовну причину хвороби. Вона йшла по храму після Причастя і знала, що до неї підійде жінка, яка позбавить її здатності ходити. Так і сталось. «Я не уникала цього – такою була воля Божа».

До кінця своїх днів вона була «сидячою». І її «сидіння» в різних будинках і квартирах, де вона знаходила притулок, продовжувалось ще п’ятдесят років. Вона ніколи не нарікала на свій недуг, а смиренно несла цей тяжкий хрест, даний їй від Бога.

Для церкви Успіння Божої Матері в селі Себино за настановою Матрони була написана ікона Божої Матері «Знайдення загиблих». Ось як це відбулось.

Одного разу Матрона попросила матір передати священнику, що у нього в бібліотеці, в такому-то ряду, лежить книга із зображенням ікони «Знайдення загиблих». Батюшка дуже здивувався. Знайшли ікону, а Матрона говорить: «Мамо, я випишу таку ікону». Мати опечалилась – чим же платити за неї? Потім Матрона говорить матері: «Мамо, мені все сниться ікона «Знайдення загиблих». Божа Матір до нас в церкву проситься». Матрона благословила жінок зібрати гроші на ікону по всіх селах. Серед людей, які жертвували гроші, був один чоловік, який дав рубль неохоче, а його брат – одну копійку на сміх. Коли гроші принесли до Матрони, вона перебрала їх, знайшла ті рубль і копійку та сказала матері: «Мамо, віддай їм, вони мені всі гроші псують».

Коли зібрали необхідну суму, замовили ікону художникові з Єпіфанії. Матрона запитала у нього, чи зможе він написати таку ікону. Він відповів, що для нього таке діло є звичним. Матрона веліла йому покаятись у гріхах, посповідатись і причаститись Святих Христових Таїн. Потім вона запитала: «Ти точно знаєш, що напишеш цю ікону?». Художник відповів ствердно і почав писати.

Пройшло багато часу, зрештою він прийшов до Матрони і сказав, що у нього нічого не виходить. А вона відповідає: «Іди покайся в своїх гріхах» (духовним зором вона бачила, що є ще гріх, який він не посповідав). Він був вражений, звідки вона це знає. Потім знову пішов до священника, покаявся, знову причастився, попросив у Матрони пробачення. Вона йому сказала: «Йди, тепер ти напишеш ікону Цариці Небесної». З цією іконою свята Матрона не розлучалась усе життя, а для храму вона замовила інший образ (ця ікона зараз знаходиться в Успенському чоловічому монастирі Тульської області).

В 1925 році Матрона переїхала до Москви, де й прожила до кінця своїх днів. Причиною її переїзду стало те, що після революції 1917 року її брати вступили в партію більшовиків і, відповідно, віра, молитви і прийом вірян у їхньому сільському домі стали неможливими. Не бажаючи наражати на небезпеку братів і шкодуючи батьків, Матрона переїхала до столиці. Живучи протягом трьох десятиліть в Москві, вона звершувала те духовно-молитовне служіння, яке багатьох відвернуло від загибелі і привело до спасіння. Це був новий період її подвижницького життя: вона стає бездомною мандрівницею. Часом їй доводилось жити у людей, які ставилися до неї вороже. Почались поневіряння по оселях рідних і знайомих, по будиночках, квартирах, підвалах.

Розповідають, що деякі місця Матрона залишала поспіхом, духом передбачаючи неприємності, які повинні були статись, – завжди напередодні приходу до неї міліції. Цим вона рятувала від репресій не лише себе, а й господарів, які надавали їй прихисток.

Багато разів Матрону хотіли заарештувати. Одного разу прийшов міліціонер забрати Матрону, а вона йому говорить: «Іди, іди швидше, у тебе біда в домі! А сліпа від тебе нікуди не подінеться, я сиджу на ліжку, нікуди не ходжу». Він послухався. Поїхав додому, а у нього дружина від керогасу обгоріла. Але він встиг довезти її до лікарні. Приходить він наступного дня на роботу, а у нього запитують: «Ну що, сліпу забрав?» А він відповідає: «Сліпу я забирати ніколи не буду. Якби сліпа мені не сказала, я би дружину втратив, а так я її все ж таки до лікарні встиг довезти».

Життя Матрони йшло за заведеним розпорядком: вдень – відвідувачі, ніч – для молитви, короткі перерви на сон, хоча вона і не спала глибоко, а тільки дрімала, по-чернечому, поклавши голову на кулачок.

Бувало, що люди приходили до неї в розпачі, не сподіваючись уже ні на що, і отримували допомогу за просту обіцянку твердо вірити, що є Бог і Його силою все здійсниться і владнається, за увагу до її слів про те, що християнам потрібно, не знімаючи, носити хрест, читати молитви, вінчатися в Церкві.

І з цим були повʼязані сотні свідчень про зцілення, позбавлення від злих духів, вирішення заплутаних, складних ситуацій. Утішала, підбадьорювала, застерігала, обіцяючи, що Господь не залишить, а біди посилаються за занепад віри.

І так до кінця служила вона Богу, не думаючи про себе високо, тримаючись завжди просто і скромно. Виглядала вона як звичайна, тільки дуже немічна і змучена хворобами та поневіряннями, жінка, завжди добросерда, зі світлим обличчям і дитячою посмішкою. Однак не лише для мирян, а й для монахів Троїце-Сергієвої Лаври була вона «Божою людиною», «духовною матір’ю», яку знав багато хто і чиїми молитвами дорожили.

На початку 1941 року блаженна передбачала: «Буде війна. Перемога буде за нами».

Коли почалась війна, матушка просила усіх, хто приходив до неї, приносити вербові гілки. Вона ламала їх на палички однакової довжини, очищала від кори і молилась. Її близькі згадували, що пальці її були в ранках. Матрона могла духовно бути присутньою в різних місцях, для її духовного взору простору не існувало. Вона часто говорила, що буває невидимо на фронтах, допомагає воїнам.

До останніх днів життя Матрона сповідалась і причащалась у священників, які приходили до неї. 2 травня 1952 року свята стариця почила. Відомо, що дату своєї кончини вона передбачила заздалегідь – за три дні. Перед смертю блаженна сказала: «Всі, всі приходьте до мене і розповідайте як живій про свої скорботи, я буду вас бачити і чути, і допомагатиму вам».

Ввечері 8 березня 1998 року, в Неділю Торжества Православ’я на Данилівському кладовищі були знайдені чесні останки блаженної стариці Матрони. Тепер мощі святої почивають в Покровському жіночому монастирі міста Москви.

2 травня 1999 року Матрона була канонізована як місцешанована свята. В 2004 році відбулася загальноцерковна канонізація.

Святу Матрону знають тисячі православних людей. Вона так само, як і за земного життя, допомагає людям. Це відчувають всі, хто з вірою і любов’ю просить її про заступництво і ходатайство перед Господом.

Тропарі, кондаки, молитви та величання