Святитель Віктор (Островидов) сповідник, єпископ Глазовський

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після Пʼятидесятниці – Собор Санкт-Петербурзьких святих і Собор Удмуртських святих (перехідні) / місяця квітня на 19-й день / червня на 18-й день – знайдення мощей / жовтня на 7-й день – Собор Вятських святих / жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Священносповідник Віктор народився 21 травня 1878 року в сім’ї псаломщика Троїцької церкви села Золотого Камишинського повіту Саратовської губернії Олександра і його дружини Анни Островидових і в Хрещенні був наречений Константином. У 1888 році, коли йому виповнилося десять років, його віддали до підготовчого класу Камишинського духовного училища, а за рік прийняли в перший клас. Після закінчення в 1893 році училища він вступив до Саратовської духовної семінарії і закінчив її за першим розрядом. У 1899 році Константин вступив до Казанської духовної академії. Йому, як такому, що успішно витримав вступні іспити, було надано стипендію.

Уже в студентські роки в нього проявилися яскраві обдарування в галузі гуманітарних наук, інтерес до вітчизняної словесності, філософії та психології. Він став одним із найактивніших діячів і товаришем (заступником) голови студентського філософського гуртка. Після закінчення 1903 року академії Константин Олександрович був удостоєний ступеня кандидата богослов’я з правом викладання в духовній семінарії.

28 червня 1903 року єпископ Волинський і Житомирський Антоній (Храповицький) постриг його в мантію з ім’ям Віктор; наступного дня він був висвячений в сан ієродиякона, а ще через день – в сан ієромонаха, і незабаром його призначили до міста Хвалинськ настоятелем Свято-Троїцького подворʼя Саратовського Спасо-Преображенського монастиря, яке в той час організовували в місті Хвалинськ.

Свято-Троїцьке подворʼя було засноване 5 грудня 1903 року внаслідок клопотання міської влади перед єпархіальним архієреєм єпископом Гермогеном (Долганевим) для запобігання розвитку старообрядницького розколу в Хвалинському повіті. Подворʼя, приписане до Саратовського Спасо-Преображенського монастиря, повинно було служити місіонерським потребам і згодом перетворитися на самостійний монастир.

1905 року у виданні книжкової крамниці «Віра і знання» в Санкт-Петербурзі вийшли лекції ієромонаха Віктора про «незадоволених людей» у творах Горького і релігійно-філософська брошура «Замітка про людину». Того ж року ієромонаха Віктора було призначено старшим ієромонахом Єрусалимської Духовної Місії.

5 (18) вересня 1918 року архімандрит Віктор був призначений намісником Олександро-Невської Лаври в Петрограді. Але недовго довелося йому тут прослужити. Арешти, розстріли архієреїв вимагали поставлення нових архіпастирів із числа освічених, ревних і досвідчених пастирів; для них почали відкривати нові вікаріатства, і через рік, у грудні 1919 року, архімандрит Віктор був рукопокладений на єпископа Уржумського, вікарія Вятської єпархії.

Прибувши в січні 1920 року до Вятської єпархії, він з ретельністю і старанністю взявся за виконання своїх архіпастирських обов’язків, просвіщаючи й навчаючи паству віри і благочестя, і для цієї мети насамперед організував загальнонародний спів. Єпископ Віктор своєю ревністю у вірі, благочестям і святістю життя привернув серця пастви, і вона полюбила святителя, який став для неї велелюбним і турботливим батьком, вождем у справах віри, сповідником православ’я, який мужньо протистояв темряві безбожництва, що насувалася. Безбожній владі не сподобалося таке ревне ставлення єпископа до віри і Церкви, і його майже відразу ж заарештували.

Єпископ Віктор був наділений характером прямим, позбавленим лукавства, спокійним і життєрадісним, і, можливо, тому він особливо любив дітей, знаходячи в них щось споріднене із собою, і діти у відповідь любили його беззавітно. У всьому його вигляді, способі дій і поводженні з навколишніми людьми відчувався справжній християнський дух, відчувалося, що для нього головне – любов до Бога і ближніх.

25 серпня 1922 року єпископи Павло та Віктор і з ними декілька священників були заарештовані.

10 травня 1933 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила єпископа Віктора до трьох років заслання в Північний край.

2 травня 1934 року преосвященний Віктор помер.

1 липня 1997 року було знайдено мощі священносповідника Віктора, які потім було перенесено в місто Вятку до жіночого Свято-Троїцького монастиря. У 2005 році насельниці монастиря були переведені до Преображенського монастиря у центрі міста; туди ж 1 липня були перенесені мощі священносповідника Віктора.