Священномученик Феодор Недосєкін пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 17-й день / жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Священномученик Феодор народився 10 листопада 1889 року в селі Новосілки Рославльського повіту Смоленської губернії в сім’ї диякона Георгія Петровича Недосєкіна і його дружини Феодосії Петрівни. Закінчивши вчительську семінарію, він протягом багатьох років працював учителем, а потім окружним інспектором шкіл.

У 1913 році Федір Георгійович одружився з дівицею Зінаїдою, дочкою протодиякона Іоанна Мухіна, який служив у селі Спаському. Зінаїда 1905 року закінчила єпархіальне училище і працювала вчителькою в селі Новосілки. У школі, крім інших предметів, вона викладала спів, і її шкільний хор постійно брав участь у церковних богослужіннях. Згодом у Федора Георгійовича та Зінаїди Іванівни народилося восьмеро дітей – п’ять хлопчиків і три дівчинки.

Після революції 1917 року Федір Георгійович протягом кількох років залишався вчителем Новосілківської школи. У 1919 році голова сільради дав йому таку характеристику: “Новосілківська сільська громада засвідчує, що вчитель Новосілківської школи Федір Георгійович Недосєкін, будучи одночасно головою Новосілківського культурно-освітнього гуртка та головою шкільної ради, проявив себе корисним та енергійним працівником з народної освіти: поступивши до нашої школи вчителем, він негайно організував культурно-освітній гурток, в якому працював не покладаючи рук донині як голова гуртка, за що неодноразово був відзначений нагородою за заслуги <…> Щоб більше розвинути дітей і принести їм користі, він вів заняття з учнями не тільки вдень, а й увечері”.

У 1921 році Федір Георгійович був висвячений в сан диякона, а в 1922 році єпископ Гжатський, вікарій Смоленської єпархії Феофан (Березкін) висвятив його на священника до Введенського храму в селі Семенівському Гжатського повіту.

Наприкінці двадцятих років, коли посилилися гоніння на Православну Церкву, влада зажадала від отця Феодора сплати великого податку. Коли він сплатив, податок подвоїли, і його вже отець Феодор не зміг заплатити. За це його в 1930 році заарештували, засудили до одного року ув’язнення і відправили на каторжні роботи до Камської виправно-трудової колонії № 2. Адміністрація колонії писала про священника, що “перебуваючи на дільницях Березники і Чуртан, він ставився до роботи на виробництві цілком свідомо… виконуючи важкі фізичні роботи, чим слугував прикладом для інших ув’язнених”.

Після арешту отця Феодора все його майно, включно з будинком, було відібрано; сім’я залишилася без даху над головою і поїхала слідом за ним, щоб оселитися поблизу табору. Місцева адміністрація зглянулася над сім’єю священника, і їх поселили в “червоному куточку”. Отець Феодор незабаром був виправданий судом, і вся сім’я повернулася до Семенівського, але будинок їхній був зайнятий, а храм закритий.

Отець Феодор переїхав з сім’єю на Донбас і разом зі старшим сином став працювати шахтарем на вугільній шахті. Під час відрядження 1932 року до Москви він вирушив до Патріархії, щоб випросити місце священника в одному з храмів Московської єпархії, і його направили служити до храму на честь Казанської ікони Божої Матері в село Іванисово Ногінського району, куди разом з ним переїхала і його дружина з дітьми. Парафіяни відремонтували раніше нежитлову будівлю, що належала церкві, і в ній оселилася сім’я священника.

Парафіяни одразу полюбили священника за ревне звершення богослужінь, за проповіді та безкорисливість. У нього не було жодної встановленої плати за треби: хто міг, давав скільки хотів, а для бідних отець Феодор звершував треби безкоштовно. Куди б і в який би час дня чи ночі його не покликали причастити хворого, він ніколи не відмовлявся, а відразу збирався і їхав, найчастіше ж ішов пішки. Його парафіянами були жителі сіл Іванисово, Афанасово, Бабеєво, Степаново, Єсино і міста Електросталь, яке тільки починало будуватися і яке зводилося здебільшого силами ув’язнених. У 1932 році в концтаборі, який займався будівництвом міста, помер священник – Георгій Миколайович Левицький. Благочестиві парафіяни Казанського храму виклопотали у табірного начальства дозвіл відспівати священника і поховати його по-православному. Віряни привезли тіло отця Георгія до села Іванисового, отець Феодор сам одягнув священника і звершив його відспівування. Могилу для покійного копали отець Феодор і півчі. Коли страждальця поховали, отець Феодор сказав: “Ось щасливий пастир, удостоївся поховання такого, яке належить, похований по-людськи. А інших кинуть у яму абияк, догори ногами, і могилу зрівняють із землею”.

У 1937 році гоніння на Православну Церкву посилилися. Деякі парафіяни стали говорити отцю Феодору: “Батюшко, дивіться, усіх священників забирають навколо; можливо, вам залишити служіння?” Але він на подібного роду попередження і вмовляння завжди відповідав однаково: “Хоч день, та мій – і перед престолом Божим!”

26 жовтня 1937 року вночі хтось постукав у двері сторожки, де жив священник із сім’єю, і із-за дверей пролунав голос голови колгоспу: “Це я, Василій Васильович!” Зінаїда Іванівна відчинила двері, і всі побачили, що за спиною голови стоять військові у формі. Отець Феодор усе зрозумів і сказав: “Ви, очевидно, за мною. Прошу дітей не будити”.

На столі лежали шкільні зошити та підручники, співробітники НКВС погортали їх, потім пред’явили ордер на обшук. Взяли срібний наперсний хрест отця Феодора; побачивши на божниці ще два наперсні хрести, які належали його батьку, протоієрею Георгію, взяли і їх. Задовольнившись цим, вони сказали священнику: “Збирайтеся, одягайтеся, підемо”.
Отець Феодор підійшов до дітей, усіх благословив, а хто із маленьких спав, тих благословив сплячих. Потім одягнув теплу рясу і під конвоєм вийшов із дому.

Після арешту священника влада наказала скинути дзвони. Прислали робітників. Навколо храму зібралися парафіяни, багато хто плакав, бачачи, як скидають і розбивають дзвони, які стільки років закликали на молитву не тільки їх, а й їхніх батьків і дідів.

На час слідства отець Феодор був ув’язнений до в’язниці в місті Ногінську. Влада звинуватила його в контрреволюційній та антирадянській діяльності.

– Контрреволюційної діяльності я не вів, – сказав священник.

– Слідством встановлено, що ви після богослужіння виголошували з амвону проповіді антирадянського характеру, – заявив слідчий.

– Проповіді мною виголошувалися рідко. В окремих із них я справді говорив: “Православні, треба зміцнювати віру в Бога, самим частіше відвідувати храм Божий і інших залучати до церкви…”

– Слідству відомо, що ви в бесідах із вірянами під час їхнього звернення до вас із проханнями звершити ті чи інші обряди вели з ними бесіди антирадянського характеру.

– У разі звернення до мене вірян з проханнями звершити хрещення або похорон, коли народження або смерть ще не були зареєстровані в рацсі, я відповідав, що звершити не можу, бо треба смерть або народження зареєструвати в рацсі. Якщо ж цього не буде зроблено, то мене можуть притягнути до відповідальності.

– Слідство має дані, що ви разом з церковною радою вели активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на зрив проводжуваних заходів.

– Членами церковної ради велася активна робота, спрямована на те, щоб повернути назад вилучену в нас церковну сторожку, яку обладнано під “червоний куточок” Іванисівського колгоспу. Я в цій справі жодної участі не брав, а, навпаки, утримував їх від цієї боротьби.

15 листопада 1937 року трійка НКВС засудила священника Феодора Недосєкіна до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Засуджених до тривалих строків ув’язнення відправляли зі станції Ногінськ. До поїзда був причеплений тюремний вагон. Усіх ув’язнених, серед яких було багато священнослужителів, посадили поруч із коліями на сніг, довго перелічували і тільки після цього впустили у вагон.

Отець Феодор був відправлений до концтабору неподалік від станції Ведмежа Гора і працював на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу.

Із табору отець Феодор у серпні 1938 року писав сину Федору, якому було тоді дванадцять років: “Ось уже десять місяців виповнилося сьогодні, як я з вами розлучився. Як хочеться тепер мені всіх вас бачити!.. За цей час ти, напевно, підріс і розвинувся, і порозумнішав іще більше… Мене постійно дивує, що наш географ Юринька не міг на карті знайти ті місця, де я перебував і перебуваю. Тепер я доручаю це зробити тобі. Це просто. Візьми звичайну карту залізниць, а в нас такі були, і дивись лінію залізниці від Ленінграда на північ до самого Північного Льодовитого океану і Мурманська. Потім роздивись у тому ж напрямку Великий Сталінський Біломорсько-Балтійський канал – біля залізниці є Ведмежа Гора (там же і канал). Ця Ведмежа Гора недалеко (кілометрів тридцять-сорок) від поштового відділення Морська Масельга, там само біля каналу на північ, де тепер я перебуваю. Буваю і на каналі. Будь здоровий, щасливий і добре вчися”.
Працюючи на лісоповалі, отець Феодор зламав ногу і був переведений на роботу до бондарної майстерні – робити бочки, відра тощо. Тут, попри високі норми, працювати стало легше. З початком радянсько-німецької війни умови утримання ув’язнених у таборі різко погіршилися, іноді їх зовсім не годували. Із табору поблизу Ведмежої Гори отець Феодор був відправлений до Онезького табору в Архангельській області. Нестерпно важкі умови ув’язнення виявилися для нього непосильними. Священник Феодор Недосєкін помер 30 квітня 1942 року і був похований у невідомій могилі.