Святий Михаїл Новицький сповідник, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 17-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці – Собор Білоруських святих (перехідне)

Священносповідник Михаїл народився 26 липня 1889 року в Мозирському повіті Мінської губернії в сім’ї священника Константина і його дружини Стефаніди Новицьких. У їхній родині було тринадцять дітей, і, коли отець Константин помер, його дружині довелося нелегко. Михаїл в цей час закінчив гімназію, поїхав до Санкт-Петербурга і вступив на навчання до Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту. Без допомоги із дому йому на перших порах довелося багато в чому себе обмежувати. Після закінчення інституту він 1914 року одружився з дівицею Зіновією, донькою священника Миколая Корзуна, і його направили викладати латинську мову до Мінської чоловічої гімназії. У 1914 році почалася Перша світова війна; Михаїла Константиновича через короткозорість звільнили від військової повинності, і разом із сім’єю його евакуювали до міста Омськ, де він продовжував працювати викладачем.

У 1920 році Михаїл Константинович повернувся до Мінська і того ж року був висвячений на священника до Петропавлівського храму в містечку Узда Мінського повіту; незабаром його звели в сан протоієрея і призначили благочинним. Парафіяни полюбили ревного і чуйного священника, завжди готового прийти на допомогу. Вони допомогли його родині пережити голод 1930-1931 років.

За час служіння отця Михаїла безбожники кілька разів пропонували йому зректися сану і натомість обіцяли вигідну роботу, але він ці пропозиції відкинув; його почали викликати у відділення міліції, третирувати й принижувати.

У 1933 році безбожники захопили Петропавлівський храм і влаштували в ньому склад зерна, дозволивши священнику служити в церковній сторожці. У цей час через слабкість здоров’я і через те, що довелося пережити у зв’язку з розоренням храму, отець Михаїл став тяжко хворіти.

1935 року на Страсній седмиці до вівтарника Петропавлівського храму прийшов якийсь чоловік іудейської зовнішності і попросив провести його в сторожку до священника, щоб забрати у того церковні цінності. Отець Михаїл нічого йому не дав і сказав: “Іди, мені треба готуватися до служби”. Тоді той, хто прийшов, накинувся на священника і, жорстоко його побивши, пішов.

У Велику Середу отець Михаїл насилу відслужив Літургію Передосвячених Дарів, почуваючись тяжко хворим. Увечері він відслужив утреню з читанням дванадцяти Євангелій: всі Євангелія читав стоячи, але в проміжках йому доводилося сідати. У Велику П’ятницю священник зранку сповідав, але, коли за звичаєм мав бути винос плащаниці, йому довелося лягти в ліжко.

У Велику Суботу протоієрей Михаїл відслужив Літургію, потім освячував паски. Великодню утреню він відслужив із великими труднощами, Літургію вже служити не зміг і відслужив обідницю й, лежачи в ліжку, подавав возгласи. Народу на службу зібралося так багато, що сторожка не могла вмістити всіх, хто прийшов, і були відчинені всі вікна, щоб богослужіння могли чути ті, хто залишився зовні. Велику вечірню в перший день Великодня він служив, уже не встаючи з ліжка; на другий день Великодня він також відслужив обідню, не маючи змоги встати. Цього дня він послав за священником до сусідньої парафії, сповідався і соборувався. Наступного дня він із сьомої години ранку вже міг говорити тільки окремі слова. Дружина отця Михаїла і священник, який приїхав, читали акафіст Пресвятій Богородиці та Євангеліє. Протоієрей Михаїло Новицький помер від перенесених побоїв на третій день Великодня о третій годині пополудні 30 квітня 1935 року і був похований на парафіяльному кладовищі в містечку Узда.