Тлумачення на 2-ге послання до Фессалонікійців святого апостола Павла
Передмова
Друге Послання до Фессалонікійців апостол Павло пише з такої причини. У першому посланні він писав їм, що сильно бажає бачити їх, і так як бажаного не досягнув, то, не витримуючи довше розлуки, послав до них Тимофія, показуючи цим, як сильно бажав прийти до них. Але так як і після не мав можливості відправитися до них і виправити недоліки їхньої віри, то з цієї причини додає до першого друге послання, бажаючи посланнями замінити свою особисту присутність. А що він не ходив до них, – це зрозуміло з наступного: у першому посланні він не став писати про те, коли буде пришестя Господнє, про що їм і не потрібно було знати; тепер же він пише і про це. Дійсно, якби він сам був у них, то не став би писати тепер. Пише ж про це питання через потребу. Деякі спокусники говорили, що пришестя Господнє наблизилося і, що найнебезпечніше, вигадували якісь слова, начебто сказані Павлом, і послання, начебто ним написані. Але це замислив диявол, щоб похитнути віруючих. А оскільки віруючі великою втіхою вважали надію на воскресіння, бо очікували, що вони отримають винагороду за чесноти, а гонителів своїх побачать гідно покараними, то диявол підпустив своїх слуг навчати, що настає вже пришестя Христове і суд, щоб показати, що в майбутньому немає ані відплати, ані суду, ані покарання, щоб у такий спосіб знищити сподівання святих і зробити більш зухвалими ворогів Євангелія; навіть звинувачували у неправді й Самого Христа, який сказав, що мають бути деякі ознаки Його пришестя: якщо ж цих ознак не було, а воскресіння, як вони брехали, було, то явно Христос виявлявся брехуном. Тому-то Павло пише це послання і говорить про прихід Господа, не відкриваючи самого часу, але вказуючи на ознаку цього часу – на антихриста; втішає сильно пригноблених нещастями і на закінчення вказує їм особливий знак, за яким вони повинні впізнавати справжні його послання.
Глава первая
2Сол. 1:1. Павел і Силуан і Тимофій – Фессалонікійській церкві в Богові Отці нашому і Господі Іісусі Христі:
І в першому посланні такий самий початок. Тому все, що сказано нами там, приклади сюди.
2Сол. 1:2. благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.
Коли кого Бог облагодіє, тоді для того нічого не буває нестерпного, а все легко переноситься і минає. Чому апостол Павло, знаючи, наскільки велике благо в житті є благодать, її бажає фессалонікійцям молитовно. Бо, якщо вона буде з ними, то вони не тільки не відчуватимуть тяготи спокус, а ще й, насолоджуючись “миром” Божим, перебуватимуть нестримані та спокійні. Нагадує він їм про благодать Божу ще й для того, щоб, якщо і пристануть до них спокуси, вони, згадавши про благодать, якою врятовані, втішилися, і, підкріпившись у дусі раніше отриманими багатоцінними благами, не впадали у відчай, коли стикалися зі спокусами і позбавленнями малозначними.
2Сол. 1:3. Завжди по справедливості ми повинні дякувати Богові за вас, браття,
Трьом речам навчає тут апостол: якщо щось виявиться в нас справне, то ми не себе за те повинні хвалити, але Богові дякувати, і, Йому все приписуючи, не підноситися тим; якщо хто страждає, то це не плачу і сліз гідно, а подяки до Бога, – і стражденним треба радіти, а не падати духом; не слід заздрити тим, котрі досягли успіху, а радіти з того й дякувати Богові за своїх братів, – бо ті, хто уражається добром, що бачать в інших, Самого Бога безчестять. Вираз “по справедливості” апостол вжив для того, щоб ми не підносилися і самою вдячністю, ніби роблячи цим щось особливе; бо тут ми робимо те, що маємо робити. Чому назвав подяку “справедливістю”. Або говорить так для того, щоб навіяти, що дякувати треба і словом, і ділом; бо така подяка є справжньою подякою.
тому що зростає віра ваша
Якщо потік спокус за віру, що нахлинув, не потопив вас, то це слугує ознакою не чогось іншого, як того, що віра ваша зросла і стала більш піднесеною. Подібно це до того, як і в стародавньому потопі піднесені місця не скоро були затоплені. Тому й сказав: “зростає”, щоб указати на значну висоту віри.c
і примножується любов кожного, один до одного, між усіма вами,
Зверни увагу на любов фессалонікійців. Вони не так чинили, щоб одного любити, а іншого ні, навпаки, їхня любов у всьому була рівна до всіх. На це вказує апостол, коли каже: “кожного” і: “один до одного”. Бо, якщо ми любимо тільки деяких, то це не любов, а розірвання любові. Якщо ти любиш для Бога, то люби всіх; якщо ж любиш тільки деяких, то це дружба людська. Зауваж, що тісне спілкування і взаємне підтримування багато допомагають у скорботах.
2Сол. 1:4. так що ми самі хвалимось вами в церквах Божих,
У першому посланні апостол сказав: усі так знають вас, що нам немає потреби говорити про вас. Як же тепер каже, що він хвалиться про них “у церквах”! Це ясно з самого виразу. Він не сказав: ми розповідаємо їм про вас, але: ми хвалимося і звеличуємося вами. Тому, якщо ми дякуємо Богові за вас і хвалимося вами перед людьми, то тим паче ви маєте чинити так в усьому, що трапляється з вами, а не занепадати духом і не зневірятися в спокусах.
терпінням вашим і вірою в усіх гоніннях і скорботах, які ви переносите
Апостол показує, що фессалонікійці піддавалися спокусам тривалий час; бо терпіння виявляється не два або три дні. Справді терпіння полягає в очікуванні, коли люди не отримали ще обіцяних благ. Але в цьому випадку він говорить про більше терпіння, про терпіння в гоніннях і лихах. Бо фессалонікійці жили серед непримиренних ворогів, і їм потрібно було особливе терпіння, – це на початку проповіді, коли вони були ще бідними людьми. Нехай засоромляться тому ті, які заради заступництва людського приймають неправдиве вчення.
2Сол. 1:5. на доказ того, що буде праведний суд Божий, щоб вам сподобитися Царства Божого,
Уже й сказаним вище він утішив фессалонікійців, саме тим, що сказав: дякуємо і хвалимося; але тепер він дає те, чого понад усе шукає стражденний, тобто звільнення від нещасть і покарання тих, котрі заподіювали їм зло. Отже, ось що означають слова апостола: переносите лиха на доказ того, що суд Божий праведно удостоїть вас Царства. Бо, якщо вас, гнаних, він вінчає, а тих карає, то в цьому виявляється правда Його. Велике приносить їм розраду, показуючи, що вони не тільки по благодаті увінчаються, а по правді, отримуючи Царство, як відплату за власні труди і поти.
задля якого і страждаєте.
Таким чином, не тому панують над вами гонителі, що вони сильніші, а тому, що стражданням здобувається Царство Небесне. І ця зміна необхідно повинна відбутися саме таким чином і не без зусиль. Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже, говорить Господь.
2Сол. 1:6. Бо праведно перед Богом – відплатити скорботою тим, що кривдять вас,
2Сол. 1:7. а вам, скривдженим,– відрадою
Бо, якщо справедливо перед людьми, то тим більше перед Богом. У звичайній розмові ми звикли говорити: якщо Бог ненавидить злих, або: якщо Бог дбає про справи, то буде те, – у повній упевненості, що ті, хто слухає, неодмінно дадуть відповідь: звісно, ненавидить. Так і тут вираз: “бо праведно” означає, звичайно, праведно. Не можна сказати, що як тимчасові скорботи, що заподіюються вам, так само тимчасові будуть і покарання, які натомість настануть на ваших гонителів від Бога; навпаки, останні будуть нескінченні: такий же буде і ваш спокій.
разом з нами в явлення з неба Господа Іісуса з Ангелами сили (δυνάμεως) Його,
Ось і інша потіха, бо фессалонікійці мали бути учасниками у вінцях разом із Павлом, який досяг такої досконалості. “Явленням Господа” він називає друге пришестя Його, втішаючи їх і цим. Бо, каже, нині Він прихований, але не падайте духом. Він відкриється як Бог і Господь. “З неба”, яке є престол Божий. “З Ангелами сили” (μετ αγγέλων φοβερών), тому що ангели суть сили, тобто сильні. Тому навіщо вам сумувати, коли ми маємо такого Господа, у якого слуги суть ангели сили? Ті, які женуть вас тепер, понесуть покарання і не уникнуть його.
2Сол. 1:8. Котрий у полум’яному вогні здійснює помсту тим, які не пізнали Бога і не підкоряються благовіствуванню Господа нашого Іісуса Христа,1
Кого раніше назвав “тими, хто ображає” їх, тих тепер називає “тими, хто не пізнав Бога”. Цим він вельми мудро навчає, що помста в усякому разі буде. Бо, якщо не за вас, то за Себе Він неодмінно помститься ворогам Своїм. Отже, це сказано для того, щоб фессалонікійці були цілком упевнені, що гонителі в усякому разі будуть покарані, а попереднє сказано для того, щоб вони втішилися, що заради честі їхньої Бог покарає гонителів їхніх, якщо Він карає тих, котрі перешкоджають іншим слухати Його, які і є тепер вашими гонителями. Вираз “у полум’яному вогні” можна віднести або до слів: “Той, хто здійснює помсту”, наче виявив: карає невірних геєною; або так: “у яві сні Христа”, що буде “Огонь іде перед лицем Його, і ворогів Його палить навколо.” (Пс. 96:3); і Даниїл: “Огненна річка пливла й виходила з-перед Нього” (Дан. 7:10). Зауваж, що “у полум’яніючому вогні” сказано замість: у вогні, що палить, але не світить. Для грішників вогонь буде тільки пекучим, але не світлим; для праведників світлим, але не пекучим.
2Сол. 1:9. які приймуть кару, вічну погибель,
Отже, де орігеністи, які балакають про скінченність мук? Його, тобто муку, Павло назвав вічним. Яким же чином у вас вічне може бути тимчасовим?
від лиця Господнього і від слави могутності Його,
Тут апостол показує легкість, з якою це здійсниться. Для цього, каже, не потрібно якихось зусиль, але достатньо з’явитися Богові, – і всіх неслухняних спіткає покарання. Один вид Його і пришестя буде для одних світлом, для інших – покаранням. Бо Він не просто прийде, але зі славою міцною. І слава Його не без могутності буде, і могутність не без слави. Тобто Він з’явиться як Цар Всемогутній.
2Сол. 1:10. коли Він прийде прославитись у святих Своїх
Коли люди, що противляться нині Євангелію і звеличуються, побачать, що ті, яких вони мучили, стали учасниками нескінченної слави, тоді явно відкриється слава Божа. Бо слава їхня є Його слава, так що чим Він прославляє святих, тим і Сам прославляється. Подібно до того, як Його багатство полягає в тому, що є вірні, так і слава Його – в тому, що є такі люди, які будуть насолоджуватися Його благами.
і явиться дивним в день той у всіх вірувавших,
Тобто через тих, хто увірував. Тут прийменник “у” (εν) замість “через” (δια). Бо коли людей злощасних і від усіх переслідуваних Він удостоїть такої слави, тоді виявиться Його сила. І інакше, коли постануть посеред судилища ті, котрі зазнали незліченних нещасть, коли їх примушували відступити від віри, і все ж таки вони не відступили, тоді виявиться слава Божа і їхня слава.
бо ви повірили нашому свідченню.2
Дивний, каже, буде Бог того дня, тому що “ви повірили нашому свідченню” і проповіді, тобто тому, що ви увірували і зробили себе гідними тих благ, які даровані будуть тоді вірним. Добре сказав вище: “того дня”, бо тоді на ділі вони покажуть себе справді віруючими, а тепер багато хто прикидається віруючими. Тому й Премудрий каже: не вважай людину щасливою перед смертю.
2Сол. 1:11. За це і молимось завжди за вас, щоб Бог наш сподобив вас бути гідними покликання
Що ж, хіба вони не були покликані? Так, були. Але не про те покликання говорить апостол; бо по тому багато покликаних. І той, хто не мав шлюбного одягу, був покликаний (Мф. 22:25), покликані були і п’ять дів (Мф. 25:11), але ні він, ні вони не увійшли. Покликання тут апостол розуміє те, яке підтверджується справами і яке власне і є покликання, як і віра справжня є віра діяльна. Тому він додає наступне.
і здійснив усяке благовоління благості
Таке, каже, я розумію звання, щоб “усяке благовоління” Боже, тобто все, що Йому угодно, здійснилося у вас, і ви з’явилися такими, якими бути вам бажає Бог, ні в чому не маючи нестачі. Тут же апостол і смиряє їхню гордість, щоб вони не звеличувалися багатьма похвалами, показуючи цим, що вони ще недосконалі.
і діло віри в силі,
Нехай зробить, каже, Бог у вас терпіння гонінь досконалим. Яким чином? “В силі”, тобто посиливши вас і зміцнивши. Бо терпіння є діло віри, тож хто не має терпіння, той не показує і діла віри.
2Сол. 1:12. щоб прославилось ім’я Господа нашого Іісуса Христа у вас, і ви в Ньому,
Якщо буде у вас усе сказане, то ще в цьому житті, каже апостол, ім’я Господнє прославиться у вас. Бо коли побачать, як ви терпітимете всяку спокусу з любові до Владики свого, то це на славу Йому буде, тобто те, що Він настільки благий, що раби готові померти за Нього, і настільки сильний, що укріплює вас у терпінні. Але й ви в Ньому прославитеся тим, що настільки вірними виявляєтеся, що все терпите. Бо слава раба в тому, щоб бути вірним Владиці своєму. Ще інакше: страждання за Христа є слава, бо воно робить людей чистішими, завжди готовими віддатись на смерть, такими, що показують себе вищими за смерть.
з благодаті Бога нашого і Господа Іісуса Христа.
І це, каже апостол, залежить від Бога, а не від нас; благодать Його є і те, якщо, каже, Господь прославляється в нас, коли ми нічому не віддаємо перевагу перед Ним, як найсолодшому за все, і те, якщо ми прославляємося в Ньому, коли отримуємо від Нього силу переносити всі випробування.
* * *
1 У блж. Феофілакта замість “Господа нашого Іісуса Христа” читається: “Господа Іісуса”
2 У тексті блж. Феофілакта ці слова поставлені в дужках.
Глава вторая
2Сол. 2:1. Благаємо ж вас, браття, про пришестя Господа нашого Іісуса Христа і наше зібрання до Нього,
2Сол. 2:2. не спішити вагатися розумом
Не каже, коли буде воскресіння, але що тепер воно не настане, – ось чого він вчить, бо ж були деякі ошуканці, котрі казали, що настав уже час спільної кончини і пришестя Господа. На чималу втіху апостол сказав також і те, що вірні будуть зібрані до Нього, щоб бути разом з Ним, як і в першому посланні він сказав, що гідні негайно після воскресіння будуть піднесені до Господа. Що означає слово “благаємо”? Тобто благаємо вас, щоб ви не похитнулися і не відхилилися від правильного переконання, яке досі мали.
і не тривожитися ні від духу,
Тобто через пророцтво. Бо дехто, лицемірно пояснюючи пророцтво, спокушав народ, кажучи про пришестя вже Господа.
ні від слова,
Тобто вченням, що виражається живою мовою (усно).
ні від послання, ніби нами надісланого,
Обманщики підробленими посланнями, начебто надісланими Павлом, підтверджували те, що говорили.
неначе вже настає день Христовий.
Не жахайтеся, каже, що настав день Господній, тобто пришестя Христа.
2Сол. 2:3. Хай ніхто не спокусить вас ніяк:
Ні як пророк, ні як учитель, ні як той, хто від мене пише таке.
бо день той не прийде, поки не прийде раніше відступлення, і не відкриється чоловік гріха, син погибелі,
Не буде, каже, пришестя Господнього, якщо не прийде відступ, тобто антихрист. Відступом апостол назвав його, бо він насправді такий: він має відхилити багатьох, навіть обраних, якщо можна. Його ж назвав і “людиною гріха” тому, що він вчинить усяке беззаконня й інших наштовхне на беззаконня. І “сином погибелі” назвав, бо він і сам загине. Хто ж він такий? Чи вже сатана? Ні, але якась людина, що прийняла всю його силу.
2Сол. 2:4. який буде противитися і звеличуватися над усім, що зветься Богом або святинею,
Він не буде приводити людей до ідолослужіння, навпаки, відкине всіх богів і всі предмети шанування їх, або ідолів, і себе одного оголосить богом.
так що в храмі Божому сяде він, як Бог,
Не сказано: в Єрусалимському власне храмі, а просто: “у храмі”, у всякому храмі Божому.
видаючи себе за Бога.
Не сказав апостол, що він буде називати себе богом, але що він буде намагатися показати себе богом. Бо він зробить великі справи і покаже знамення на спокусу всіх.
2Сол. 2:5. Хіба не пам’ятаєте, як я, ще перебуваючи у вас, говорив вам це?
Звідси ясно, що апостол передавав фессалонікійцям великі таємниці і не письмово. Бачиш, що необхідно постійно говорити про одне й те саме, з наполегливістю повторювати одні й ті самі слова. Ось вони чули апостола, який говорив про це, коли він був у них, і, однак, знову мали потребу в підтвердженні. Нічого, каже, незвичайного я не кажу, але те саме, що й завжди говорив. Апостол дещо присоромлює фессалонікійців, кажучи: “Хіба не пам’ятаєте?” Чи так скоро ви забули?
2Сол. 2:6. І тепер ви знаєте, що не дозволяє відкритися йому в свій час.
Те, що “не дозволяє” означає перешкоду, – те, що заважає. Що ж це таке? Одні стверджують, що це благодать Святого Духа; інші – римська держава, з останніми згоден і святий Іоанн Златоуст. Бо, доки вона не зруйнується, антихрист не матиме змоги робити, що йому завгодно. Тому Павло і сказав прикрито: він не хотів накликати на себе марної ворожнечі і марної небезпеки. Бо якби він сказав, що в нетривалому часі зруйнується римська держава, то його негайно стерли б з лиця землі, як збурювача, а разом з ним і всіх віруючих, які зраділи б руйнуванню такої держави. Що апостол говорить не про благодать Святого Духа, – це ясно. По-перше, він не сказав би тоді прикрито, але сказав би виразно, бо й нині утримує антихриста благодать Святого Духа, тобто благодатні дари. Потім, якби антихрист мав з’явитися тоді, коли збідніють надзвичайні дарування, то він уже з’явився б, бо вони давно збідніли. Зауваж, не сказав також і того, що це незабаром буде, але каже: “відкритися йому у свій час”. Знову час залишив невідомим.
2Сол. 2:7. Бо тайна беззаконня вже діє,
Так називає апостол Нерона, який був прообразом антихриста. Він був також людиною беззаконною і хотів, щоб його називали богом. Добре сказав він: “тайна”. Бо, каже, Нерон не так явно і безсоромно повставав проти всякого бога, як той повстане. Те, що говорить апостол, має такий сенс: перш ніж настане час антихриста, знайшлася інша людина, яка мало чим поступається йому. Що ж дивного, якщо вже є антихрист? Прикровенно апостол сказав про Нерона не з рабського страху, але щоб і нас навчити не накликати на себе зайвої ненависті, коли ніщо до цього не примушує.
тільки не здійсниться доти, доки не буде забраний із середовища той, що утримує тепер.
2Сол. 2:8. І тоді відкриється беззаконник,
Тобто коли буде взято від середовища римську державу, тоді він прийде. Бо доти, доки боятимуться цієї держави, ніхто скоро не підкориться антихристу. Коли ж вона буде зруйнована, тоді запанує безначалля, і він прагнутиме викрасти людську й божественну владу. Подібно до того, як перед цією державою зруйновані були царства, а саме: мідійське – вавилонянами, вавилонське – персами, перське – македонцями, македонське – римлянами; так і це останнє зруйноване буде антихристом. І це з більшою ясністю передає нам Даниїл (Дан. 2:37-43). Під виразом “той, хто утримує” (κατέχων) деякі розуміли ідолослужіння. Коли, кажуть, припиниться омана, що утримує, знищиться ідолослужіння, тоді і з’явиться антихрист, як колись сказав Господь: “проповідане це Євангеліє Царства по всьому світі, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець” (Мф. 24:14). Інші словом утримуючий називають визначення Боже. Коли, кажуть, здійсниться Боже визначення, що утримує нині пришестя антихриста, і настане визначений йому час, тоді він і відкриється. А деякі, як сказано вже, стверджували, що Дух Святий утримує антихриста. Коли Він, внаслідок людських беззаконь, узятий буде з середовища, віддалиться, тоді беззаконник матиме вільне місце, щоб виявити себе. І у владу свою, каже апостол, він отримав таємницю беззаконня. Бо і єресеначальники Симон і Миколай робили справи антихриста, і всі послідовники їхні – Маркіон, і Монтан, що назвав себе навіть утішителем, і Манес, і інші. Але ти дотримуйся тлумачення святого Іоанна, як більш істинного.
якого Господь Іісус уб’є духом уст Своїх і знищить явленням пришестя Свого
Негайно ж і втішає: “Господь уб’є його”. Бо подібно до того, як вогонь, ще до появи своєї, здалека призводить до заціпеніння і знищує малих тварин, так і Христос одним велінням, або подихом, сповненим Святого Духа, вб’є його, і одним приходом Своїм “знищить”, тобто зовсім знищить його. Бо з’явившись тільки, Він покладе край спокусі.
2Сол. 2:9. того, пришестя якого, під дією сатани,
Апостол вчить нас, хто такий антихрист, а саме: він людина, яка має в собі сатану, який буде діяти через нього.
буде з усякою силою і знаменнями та чудесами неправдивими,
Тобто він виявить усю свою силу, але нічого не матиме істинного, навпаки все оманливе. “З чудесами неправдивими”, тобто підробленими або такими, що вводять в оману тих, хто звертає на нього увагу. Павло передрікає це, щоб не спокусилися ті, хто живе в той час.
2Сол. 2:10. і з усяким неправедним звабленням тих, які погибають
Він буде страшний усюди своєю владою, бо все робитиме з жорстокістю, щоб спокусити людей і заподіяти їм зло, руйнуючи їхнє спасіння. Але щоб хтось не здивувався, кажучи: “Для чого Бог дозволив прийти йому, коли люди повинні зазнати стільки шкоди?” апостол відповідає: “Не бійся, Він візьме гору над тими, хто гине, які, якби він не прийшов, то лишилися б невіруючими”.
за те, що вони не прийняли любові істини для свого спасіння.
Любов’ю істини він називає Христа, бо Він був і те, й інше, і приходив заради того, й іншого: з любові до людей і щоб відкрити істину. Апостол натякає на те, що найбільше спокусник матиме сили серед іудеїв, бо вони не прийняли Христа, не увірували в Нього. Про це і Христос говорить їм: “Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, його приймете” (Ін. 5:43).
2Сол. 2:11. І за це пошле їм Бог дію заблудження, так що вони віритимуть неправді,
“Пошле”, замість: попустить йому прийти. Дивись, спочатку вони відкинули істину, і тоді залишили Бога, і брехня оволоділа ними. “Дією омани” апостол називає вчинки антихриста, які він робить для того, щоб звабити, або так він назвав і самого його, який діє за спонуканням сатани, щоб звабити багатьох.
2Сол. 2:12. і відтак будуть засуджені всі, що не вірували істині, а полюбили неправду.
Не сказав: нехай отримають покарання (бо якби й не прийшов антихрист, то невіруючі мали б бути покарані); але каже: нехай будуть засуджені, щоб їм бути безвідповідальними. Чи скажуть вони, що ми тому не увірували в Христа, що Богом його проповідували учні, а ми чули, що один Бог, від Якого все? У такому разі як ви повірили антихристу, який видає себе за бога? Христос усе відносив до Отця, а цей навпаки. Але скажуть: ми бачили знамення. І Христом здійснено було багато великих чудес. Крім того, про Христа пророки пророкували, що Він – Спаситель, а той – син беззаконня і погибелі. Тому-то вони й будуть засуджені, що, залишивши істину, вони благоволили, тобто їм сподобалася і вони охоче віддалися “неправді”, тобто спокусникові, який вживає всяку несправедливість проти людей, який сам є втіленою неправдою.
2Сол. 2:13. Ми ж повинні завжди дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття,
Оскільки апостол сказав щось страшне, що може збентежити нетверду душу; то тепер заспокоює серця, навчаючи, що все це страшно для інших, тих, хто гине, для яких і визначено. За вас же ми Богові дякувати повинні, – за те, що Він обрав вас і полюбив. Якщо ж ми дякуємо за вас, то набагато більше повинні робити це ви за себе самих.
що Бог від початку, через освячення Духа і віру істині, вибрав вас на спасіння,
Тому ми дякуємо, що Бог обрав вас Собі і визначив на спасіння, передбачивши, що ви гідні. Яким чином? “Через освячення Духа”, тобто спас, освятивши Духом. Потім, щоб хто не сказав: так що ж? Ми нічого не привнесли? апостол додав: “і віру істині”, тобто освятив нас, які привнесли віру істині, тобто речам істинним. Бо не якійсь брехні повірили, а самій істині. Крім того, він згадав про віру, яка слідує за тим, бо й після освячення ми маємо в ній велику потребу, щоб нам не збожеволіти.
2Сол. 2:14. до якого і покликав вас благовіствуванням нашим, для досягнення слави Господа нашого Іісуса Христа.
Щоб, почувши про віру, вони не піднеслися, як і ті, що самі привнесли щось, дає розуміти, що і це від Бога. “До якого і покликав”, каже. Для чого? Щоб спастися освяченням і вірою, тож, хоча ви увірували, але це є благодать Того, Хто покликав. Бо якби Він не покликав вас благовістям нашим, то як би ви почули? Важливо й те, якщо Христос ваше спасіння визнає Своєю славою. Бо слава Людинолюбця в тому, щоб багато було тих, хто спасається. І хто не поревнує про славу Його, тобто про своє спасіння?
2Сол. 2:15. Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом, чи посланням нашим.
Звідси ясно, що багато чого і без листів, через слово, тобто живою мовою, а не тільки через послання апостоли передавали. Тим часом і те, й інше однаково достовірно. Тому ми повинні визнавати достовірним і церковне Передання. Є Передання, більше й не шукай нічого. Тут апостол показує також, що багато тих, хто вагається у вірі.
2Сол. 2:16. Сам же Господь наш Іісус Христос і Бог і Отець наш, Котрий полюбив нас і дав утішення вічне і добру надію в благодаті,
2Сол. 2:17. хай утішить ваші серця і хай утвердить вас у всякому слові й доброму ділі.
За умовлянням слідує молитва, бо в цьому воістину полягає допомога іншим. Ніби так говорить апостол: я сказав: стійте; але все від Бога. Де ж ті, які принижують Сина, тому що в хрещенні Він називається після Отця? Ось, тут навпаки: раніше апостол назвав Сина. “Той, хто дав”, каже, “утішення вічне”. Яка це утіха? Надію, каже, на майбутнє. Вона – надія на майбутні блага – підтримує наші серця, що коливаються в спокусах. Дав її нам Бог не за заслугами, а за благодаттю. Це апостол сказав, щоб упокорити їхню зарозумілість. Бачиш, як шляхом молитви він схвалює їхні серця, представляючи запевнення і знамення промислу Божого про них. Бо, якщо тим, хто анітрохи не трудиться, Він дарував розраду, то тим більше дарує тим, хто трудиться за віру. Таким чином, будьте в повній надії. “Нехай утішить”, – каже, – “серця ваші, і хай укріпить вас у всякому слові і ділі доброму”, тобто через усяку добру справу і слово. Бо розрада християнина полягає в тому, щоб робити будь-що корисне і угодне Богові. Або: нехай утвердить вас у правих догматах і добрих справах, що б не трапилося. Такою є розрада. Утверджений у вірі та житті, хоч би як страждав, переносить усе мужньо і не спокушається; бо збереження правильних догматів засвідчує його в отриманні майбутніх благ; а добре життя тішить тим, що він страждає не як лиходій, а як слуга Божий.
Глава третя
2Сол. 3:1. Отож моліться за нас, браття, щоб слово Господнє ширилося й славилось, як і у вас,
Сам колись молився за них, щоб їм утвердитися у вірі, тепер просить їх молитися за нього, не про те просить, щоб він не наражався на небезпеки (бо він на це прирік себе), а про те, “щоб слово Господнє ширилося і славилося”. Тут прохання поєднане з похвалою: “як”, каже, “і у вас”, щоб і всі також підкорилися йому, як і ви. Так апостол нічого не просить власне собі, але всього Божого.
2Сол. 3:2. і щоб нам визволитися від непорядних та лукавих людей, бо не в усіх є віра.
Апостол говорить про тих, котрі заперечували проти його проповіді й ворогували проти догматів віри, яким був Олександр мідник.3 На це він натякнув, сказавши: “бо не у всіх віра”, тобто не всі вірують, але гідні. Подібно до того, як якби хто-небудь сказав, що не всі удостоюються служити в царському воїнстві, але тільки придатні для цього. Він водночас і підбадьорює їх, представляючи в них стільки відваги перед Богом, що молитва їхня може сприяти успіху проповіді самого вчителя їхнього. Непомітно дає розуміти і про заподіяні йому небезпеки з боку тих, які противилися слову. І те має для них чималу втіху, що Павло, будучи настільки високим, все ще боровся з небезпеками.
2Сол. 3:3. Але вірний Господь, Котрий укріпить вас і збереже від лукавого.
Вище сказав: “обрав вас” Бог “на спасіння”, замість: обрав для Себе. Отже, вірний, тобто істинний Бог, і, безсумнівно, здійснить те, що почав; і утвердить вас, як ми молилися, так що ви вже не захитаєтеся, і збереже, так що сатана не здолає вас.
2Сол. 3:4. Ми впевнені про вас в Господі, що ви робите і будете робити те, що ми повеліваємо вам.
Після того, як апостол помолився за фессалонікійців і сказав: Бог вірний і, звісно, здійснить розпочату у вас справу спасіння, але щоб ви не подумали, що все залежить лише від Бога, і тому не віддалися лінощам, от тепер вимагає сприяння і з їхнього боку, ніби так кажучи: Бог вірний і безсумнівно виконає справу Свою, але за умови, що й ви трудитиметеся. Зауваж мудрість апостола. Він не сказав просто: “упевнені про вас”, але “в Господі”, тобто ми віруємо людинолюбству Божому, що воно виконає вас силою, щоб показати їм, що все залежить від Бога. І не просто сказав: “впевнені в Господі”, але: “про вас”, і: “виконуєте і будете виконувати”, щоб вони, все відносячи до Бога, не стали ледачими. Треба все покладати на Бога, але так, щоб і самим діяти. Не задовольнився сказати: “виконуєте”, але додав: “будете робити”, показуючи, що ми повинні до останнього подиху ревнувати про чесноти.
2Сол. 3:5. Господь же хай направить серця ваші в любов Божу і в терпіння Христове.
Знову молиться за них, показуючи своє піклування про них. Оскільки він мав намір докоряти декого з них, то наперед умащує серця їхні, щоб показати, що він робить їм наказ той від великої любові. І так сказав: “Господь нехай управить серця ваші”, тобто зробить те, щоб вони пішли правильним шляхом і не ухилялися з нього. Бо багато чого ухиляє від правого шляху любові: і лихоїмство, і марнославство, і скорботи, і спокуси. Це і багато іншого не дає нам іти до любові Божої і полюбити Його, як належить. Слова ж “в терпіння Христове” або так розумій: щоб нам терпіти, як Він терпів, або так: щоб ми з терпінням чекали на Христа і не впадали у відчай, але твердо вірили, що Він виконає те, що обіцяв. Сказавши про терпіння, апостол натякнув на скорботи. Поєднав же з любов’ю і терпіння тому, що любити Бога і значить – все терпіти за Нього, без нарікання, благодушно. Під “Господом” розумій тут “Духа”, як зауважив Василій Великий.
2Сол. 3:6. Заповідаємо ж вам, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа,
Часто ми говорили, що заповітом Павло називає суворішу настанову. Так і в цьому випадку, роблячи більш сувору настанову, він каже: не ми наказуємо, але Христос. Бо що я кажу, те Він говорить. А Він ніде не заповів віддаватися бездіяльності.
віддалятися від усякого брата, який поводиться безчинно,
Тобто віддалятися від усякого, хто живе безчинно, тобто без діла, хоч би то був багатий, чи бідний, чи святий. Бо ті, які відмовляються від корисних занять, зазвичай скоро впадають у марнослів’я та байдужість. А це і є безчинство. Яким чином? Таким: хто нічого не робить, той виходить із порядку (чину), покладеного вчителем. Тому апостол додає наступне.
а не за переданням, яке прийняли від нас,
Передання, яке я передав вам у своїх вчинках, ставши для вас зразком, бо власне це є передання.
2Сол. 3:7. бо ви самі знаєте, як належить вам наслідувати нас, бо ми у вас не безчинствували,
2Сол. 3:8. ні в кого не їли хліба даром,
Ми не безчинствували, тобто не залишалися в неробстві. Безчинством тут апостол називає нічого не роблення, як і вище. Бо Бог поклав бути людині в праці, і для цього забезпечив її придатними до того членами; тож хто лишається неробством, той виступає з чину Божого. Зауваж, що апостол назвав даровою їжею те, що отримує від них утримання. Але воно не було дармовим, тому що він проповідував. А той, хто трудиться, гідний свого прожитку.
але були в труді і подвизі вночі і вдень,
Зверни увагу на посилення мови. Якщо навчені нами чогось не шанують нас заради Бога, то ми обурюємося, ніби отримали найсильнішу образу.
щоб не обтяжити кого з вас,–
Особливо важко брати від слухачів. У теперішньому випадку про це і говорить апостол, тому що фессалонікійці були бідні.
2Сол. 3:9. не тому, щоб ми не мали влади, але щоб себе самих дати вам за зразок, щоб ви наслідували нас.
Апостол мав право не трудитися, тому що був зайнятий важливішою справою, проповіддю, і харчуватися коштом своїх учнів; однак по доброті своїй він трудився і годував себе і тих, хто був з ним, щоб навчити цьому і своїх учнів.
2Сол. 3:10. Бо коли ми були у вас, то заповідали вам таке: якщо хто не хоче трудитися, той хай і не їсть.
“У вас” (προς υμάς) замість: “з вами” (μετ υμών). У першому посланні апостол міркує про це поблажливо, тут же суворіше. Бо якщо він сам трудився вдень і вночі, хоча й не мав жодної потреби, то тим паче інші повинні були так чинити.
2Сол. 3:11. Та чуємо, що деякі у вас поводять себе безчинно, нічого не роблять, тільки метушаться.
Оскільки розум наш перебуває в постійному русі, тож, коли ми не займаємо його справами благополучними, він віддається справам непотрібним, як і вище сказано, починає займатися розвідкою, як живуть інші, а звідси переходить у пересуди, марнослів’я та марнослів’я. Отже, слід трудитися, працюючи своїми руками. Тому й милостині просити не слід, хто, маючи сили працювати, віддається неробству. Скажеш: я молюся і пощуся. Але це не є справа рук. Можеш і при цьому мати ручну роботу. І якщо ти про це не дбаєш, то підлягаєш суду, як ледар. Скажуть: як же того, хто навчає, не примушують працювати? У нього є робота найважливіша і найважча, яка не дасть йому зайнятися ручними роботами. На тобі ж, особі приватній, не лежить нічого такого, і ти грішиш, не дбаючи про працю.
2Сол. 3:12. Таких наставляємо і переконуємо Господом нашим Іісусом Христом,
Оскільки висловився суворіше, сказавши: “вмовляємо”, то знову з більшою поблажливістю звертається до них і каже: “переконуємо”. Але через це вмовляння робиться ще більш вагомим і суворим.
щоб вони, безмовно працюючи, їли свій хліб.
Двох речей вимагає від них: як від безчинних – щоб мовчали, як від дозвільних – щоб працювали, їли свій хліб, а не чужий. Бо їм не слід звертати погляди на чужі руки.
2Сол. 3:13. Ви ж, браття, не сумуйте, роблячи добро.
Дивись, як скоро пом’якшилося отецьке серце, – одразу ж і зглянувся над ними. Віддаляйтеся, каже, від них і відокремлюйтеся, але, однак, не допускайте вмирати з голоду. Отже, що ж із цього вийде? Невже хтось, будучи впевненим, що я його нагодую, залишиться бездіяльним? Тобі достатньо віддалятися від нього і не надавати йому сміливості, роблячи вигляд, що ти гніваєшся на нього. Хоча хтось із них і після цього не виправиться, але ти все ж не сумуй, роблячи добро.
2Сол. 3:14. Коли ж хто не послухає слова нашого4 в цьому посланні, того майте на увазі,
Дехто прочитав: “слова нашого” (λόγω ημών), з літерою ή, чому й зрозуміли так: якщо хто не послухає слова мого, Павлового, нібито сказаного через це послання, того тримайте на зауваженні й поводьтеся з ним, як з відлученим. Святий же Іоанн прочитав: “вашого” (υμών) і дав нам зрозуміти це місце так: якщо хто не послухається нас, що говорять до нього те, чого ви навчилися через це моє послання.
і не знайтеся з ним, щоб присоромити його.
Бачиш, яка користь від того, що він буде відлучений? Це саме посоромлення. Бо якщо і просто брати – соромно, то тим паче, якщо вони даватимуть йому після відлучення. Великим покаранням вважалося в давнину відлучення, але нині не вважається таким. Бо якщо потрібно було цуратися людини, яка просто нічого не робить, то наскільки більше – інших.
2Сол. 3:15. Тільки не майте його за ворога, а наставляйте на розум, як брата.
Як вище, сказавши: той, хто не трудиться, нехай не їсть, апостол побоявся, щоб такі зовсім не загинули з голоду, і тому додав: “а ви, браття, не сумуйте, роблячи добро”, так тепер, сказавши: “не спілкуйтеся з ним”, він побоявся, як би це зовсім не відокремило його від братства, як зневіреного в собі. Тому й додав: “але не вважайте його за ворога, а наставляйте, як брата”. І після подаяння заповідає напоумляти його, а не ображати, щоб він міг отримати благодіяння як для тіла, так і для душі. Хто напоумляє брата, той не виявляє явно своєї образи, навпаки, робить це наодинці і з поблажливістю. Будемо, каже, сумувати не про те, що даємо милостиню тому, хто нічого не робить, а про те, що він порушує закон Божий, і поспівчуваємо йому, як хворому. Нехай вислухають це ті, які не тільки не подають, а й ображають жебрака і кидають у нього камінням. Заради тебе він бідний, щоб ти міг зцілити свої рани любов’ю до нього, а ти відганяєш того, хто переносить заради тебе злидні. Яка це байдужість!
2Сол. 3:16. Сам же Господь миру хай дасть вам мир завжди в усьому.
Усюди він закарбовує свої застереження молитвою, накладаючи молитви, як якісь печатки і знаки на тому, що відкладено в скарбницю для зберігання. Таким чином і тут, оскільки, ймовірно, у фессалонікійців відбувалися чвари через такі випадки, коли одні – вилучені – ставали більш запеклими, інші – заможні – вже не подавали таким людям з повною готовністю: справедливо апостол молиться, щоб мир “завжди” був між ними. Бо про те вони повинні дбати, щоб завжди зберігати мир. І до того ж “в усьому”, щоб нізвідки не мати приводу до розбрату, ні від слів, ні від способу дій. Бо таким чином, каже, ви без зусиль і неслухняних зробите кращими. Ніщо так не сприяє виправленню того, що ми бажаємо виправити, як мирне, безтурботне звернення, і напоумлення без гніву.
Господь з усіма вами!
Це і Господь обіцяв: “і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку” (Мф. 28:20). Якщо, каже, Він буде з усіма вами, тобто і з тими, яких належить виправляти, і з тими, які виправлені, то все буде на благо. Тих, хто не хоче трудитися, Він вилікує, а тих, хто любить працю, утвердить у працьовитості.
2Сол. 3:17. Вітання моєю рукою, Павловою,
Привітанням він називає молитву, показуючи цим, що і коли потрібно було вітати; ця справа відбувалася з духовною користю і молитвою, а не була простим знаком дружби.
що є ознакою у кожному посланні;
Щоб не складали послання від мого імені якісь ошуканці (а це, як ми спочатку сказали, робили багато хто), я, каже, власноруч пишу привітання. “У кожному посланні”, яке чи то до вас, можливо, буде надіслано, чи то у всякому, до кого б то не було, посланні.
пишу я так:
2Сол. 3:18. благодать Господа нашого Іісуса Христа з усіма вами. Амінь.
Апостол і почав із благодаті, і тепер знову благодаттю закінчує послання, по обидва боки ніби огорожуючи сказане великими стінами, покладаючи тверду основу і додаючи непорушний кінець. Бо якщо перебуватиме з вами благодать, що нас спасає, то вилікує всі наші немочі; тому що така сила благодаті. А вона з вами перебуватиме, якщо ви не відженете. Благодать мешкає в душах благорозумних, сповнених простої віри і братолюбства. Нехай дарується і нам мати такі душі, щоб виявляти братолюбство, напоумляти тих, хто випадково заблукає, як братів, і всілякими способами здійснювати у світі їхнє виправлення, бути усюди під охороною благодаті Господа нашого Іісуса Христа, що прийняв нас до числа віруючих і привів до Отця у Святому Дусі. Йому личить усяка слава, честь і поклоніння, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
* * *
3 Див. послання до Тимофія.
4 У блж. Феофілакта: “вашого” (υμών)
Предисловие
Второе Послание к Фессалоникийцам апостол Павел пишет по следующей причине. В первом послании он писал им, что сильно желает видеть их, и так как желаемого не достиг, то, не вынося долее разлуки, послал к ним Тимофея, показывая этим, как сильно желал придти к ним. Но так как и после не имел возможности отправиться к ним и исправить недостатки их веры, то по этой причине прибавляет к первому второе послание, желая посланиями заменить свое личное присутствие. А что он не ходил к ним, – это ясно из следующего: в первом послании он не стал писать о том, когда будет пришествие Господа, о чем им и не нужно было знать; теперь же он пишет и об этом. Действительно, если бы он сам был у них, то не стал бы писать теперь. Пишет же об этом вопросе по нужде. Некоторые соблазнители говорили, что пришествие Господа приблизилось и, что опаснее всего, выдумывали какие-то слова, будто бы сказанные Павлом, и послания, будто бы им написанные. Но это замыслил диавол, чтобы поколебать верующих. А так как верующие великим утешением считали надежду на воскресение, потому что ожидали, что они получат награду за добродетель, а гонителей своих увидят достойно наказанными, то диавол подпустил своих слуг учить, что настает уже пришествие Христово и суд, чтобы показать, что в будущем нет ни воздаяния, ни суда, ни наказания, чтобы таким образом уничтожить надежды святых и сделать более дерзкими врагов Евангелия; даже обвиняли во лжи и Самого Христа, сказавшего, что имеют быть некоторые признаки Его пришествия: если же этих признаков не было, а воскресение, как они лгали, было, то явно Христос оказывался лжецом. Поэтому-то Павел пишет это послание и говорит о пришествии Господа, не открывая самого времени, но указывая на признак этого времени – на антихриста; утешает сильно угнетенных бедствиями и в заключение указывает им особый знак, по которому они должны узнавать подлинные его послания.
Глава первая
2Сол. 1:1. Павел и Силуан и Тимофей – Фессалоникской церкви в Боге Отце нашем и Господе Иисусе Христе.
И в первом послании такое же начало. Поэтому все, что сказано нами там, приложи сюда.
2Сол. 1:2. Благодать вам и мир от Бога, Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.
Когда кого Бог облагодетельствует, тогда для того ничего не бывает невыносимого, а все легко переносится и проходит. Почему апостол Павел, зная, сколь великое благо в жизни есть благодать, ее желает фессалоникийцам молитвенно. Ибо, если она будет с ними, то они не только не будут чувствовать тяготы искушений, но еще и, наслаждаясь “миром” Божиим, пребудут несмущенны и покойны. Напоминает он им о благодати Божией еще и для того, чтобы, если и привнидут к ним искушения, они, вспомнив о благодати, которой спасены, утешились, и, подкрепившись в духе прежде полученными многоценными благами, не отчаивались при встрече искушений и лишений малозначительных.
2Сол. 1:3. Всегда по справедливости мы должны благодарить Бога за вас, братия,
Трем вещам научает здесь апостол: если что окажется в нас исправное, то мы не себя за то должны хвалить, но Бога благодарить, и, Ему все приписывая, не возноситься тем; если кто страждет, то это не плача и слез достойно, а благодарения к Богу, – и страждущим надо радоваться, а не падать духом; не должно завидовать тем, кои являются преуспевшими, а радоваться о том и благодарить Бога за своих братии, – так что уязвляющиеся добром, которое видят в других, Самого Бога бесчестят. Выражение «по справедливости» апостол употребил для того, чтобы мы не возносились и самой благодарностью, как бы делая этим нечто особенное; ибо тут мы делаем то, что должно делать. Почему назвал благодарность «справедливостью». Или говорит так для того, чтобы внушить, что благодарить должно и словом, и делом; ибо такая благодарность есть настоящая благодарность.
потому что возрастает вера ваша
Если нахлынувший поток искушений за веру не потопил вас, то это служит признаком не чего-либо другого, как того, что вера ваша возросла и сделалась более возвышенной. Подобно это тому, как и в древнем потопе возвышенные места не скоро были затоплены. Посему и сказал: «возрастает», чтобы указать на значительную высоту веры.
и умножается любовь каждого друг ко другу между всеми вами,
Обрати внимание на любовь фессалоникийцев. Они не так поступали, чтобы одного любить, а другого нет, напротив, их любовь во всем была равна ко всем. На это указывает апостол, когда говорит: “каждого” и: «друг ко другу». Ибо, если мы любим только некоторых, то это не любовь, а расторжение любви. Если ты любишь для Бога, то люби всех; если же любишь только некоторых, то это дружба человеческая. Заметь, что тесное общение и взаимное поддерживание много помогают в скорбях.
2Сол. 1:4. так что мы сами хвалимся вами в церквах Божиих,
В первом послании апостол сказал: все так знают вас, что нам нет нужды говорить о вас. Как же теперь говорит, что он хвалится о них “в церквах”! Это ясно из самого выражения. Он не сказал: мы рассказываем им о вас, но: мы хвалимся и превозносимся вами. Поэтому, если мы благодарим Бога за вас и хвалимся вами пред людьми, то тем более вы должны поступать так во всем, что случается с вами, а не падать духом и не унывать в искушениях.
терпением вашим и верою во всех гонениях и скорбях, переносимых вами
Апостол показывает, что фессалоникийцы подвергались искушениям долгое время; ибо терпение обнаруживается не два или три дня. Подлинно терпение состоит в ожидании, когда люди не получили еще обещанных благ. Но в настоящем случае он говорит о большем терпении, о терпении в гонениях и бедствиях. Ибо фессалоникийцы жили среди непримиримых врагов, и им нужно было особенное терпение, – это в начале проповеди, когда они были еще бедными людьми. Да устыдятся поэтому те, которые ради покровительства человеческого принимают ложное учение.
2Сол. 1:5. в доказательство того, что будет праведный суд Божий, чтобы вам удостоиться Царствия Божия,
Уже и сказанным выше он утешил фессалоникийцев, именно тем, что сказал: благодарим и хвалимся; но теперь он дает то, чего больше всего ищет страждущий, то есть освобождение от бедствий и наказание тех, которые причиняли им зло. Таким образом, вот что означают слова апостола: переносите бедствия в доказательство того, что суд Божий праведно удостоит вас Царствия. Ибо, если вас, гонимых, венчает, а тех наказывает, то в этом обнаруживается правда Его. Великое доставляет им утешение, показывая, что они не только по благодати увенчаются, а по правде, получая Царствие, как возмездие за собственные труды и поты.
для которого и страдаете.
Таким образом, не потому властвуют над вами гонители, что они сильнее, а потому, что страданием приобретается Царствие Небесное. И эта мена необходимо должна совершиться именно таким образом и не без труда. Многими скорбями надлежит нам войти в Царствие Божие, говорит Господь.
2Сол. 1:6. Ибо праведно пред Богом – оскорбляющим вас воздать скорбью,
2Сол. 1:7. а вам, оскорбляемым, отрадою
Ибо, если справедливо пред людьми, то тем более пред Богом. В обыкновенном разговоре мы привыкли говорить: если Бог ненавидит злых, или: если Бог заботится о делах, то будет то, – в полной уверенности, что слушающие необходимо ответят: конечно, ненавидит. Так и здесь выражение: «ибо праведно» значит, конечно, праведно. Нельзя сказать, что как временны причиняемые вам скорби, также временны будут и наказания, которые взамен их последуют на ваших гонителей от Бога; напротив, последние будут бесконечны: таков же будет и ваш покой.
вместе с нами, в явление Господа Иисуса с неба, с Ангелами силы (δυνάμεως) Его,
Вот и другое утешение, так как фессалоникийцы имели быть участниками в венцах вместе с Павлом, достигшим такого совершенства. «Явлением Господа» он называет второе пришествие Его, утешая их и этим. Ибо, говорит, ныне Он сокрыт, но не падайте духом. Он откроется как Бог и Господь. “С неба”, которое есть престол Божий. «С Ангелами силы» (μετ αγγέλων φοβερών), потому что ангелы суть силы, то есть сильны. Посему зачем вам унывать, когда мы имеем такого Господа, у которого слуги суть ангелы силы? Те, которые гонят вас теперь, понесут наказание и не избегнут его.
2Сол. 1:8. в пламенеющем огне совершающего отмщение не познавшим Бога и не покоряющимся благовествованию Господа нашего Иисуса Христа,1
Кого прежде назвал «оскорбляющими» их, тех теперь называет «не познавшими Бога». Этим он весьма мудро научает, что отмщение во всяком случае будет. Ибо, если не за вас, то за Себя Он непременно отмстит врагам Своим. Таким образом, это сказано для того, чтобы фессалоникийцы были вполне уверены, что гонители во всяком случае будут наказаны, а предыдущее сказано для того, чтобы они утешились, что ради чести их Бог накажет гонителей их, если Он наказывает тех, которые препятствуют другим слушать Его, каковы и есть теперь ваши гонители. Выражение «в пламенеющем огне» можно отнести или к словам: «совершающего отмщение», как бы оказал: наказывающего неверных геенной; или так: «в явление Христа», которое будет «в пламенеющем огне», как говорит Давид: «пред Ним идет огонь, и вокруг попаляет врагов Его» (Пс. 96:3); и Даниил: «огненная река выходила и проходила пред Ним» (Дан. 7:10). Заметь, что «в пламенеющем огне» сказано вместо: в огне жгущем, но не светящем. Для грешников огнь будет только жгущим, но не светящим; для праведников светящим, но не жгущим.
2Сол. 1:9. которые подвергнутся наказанию, вечной погибели,
Итак, где оригенисты, баснословящие о конечности мучений? Его, то есть мучение, Павел назвал вечным. Каким же образом у вас вечное может быть временным?
От лица Господа и от славы могущества Его,
Здесь апостол показывает легкость, с какой это совершится. Для этого, говорит, не нужно каких-либо усилий, но достаточно явиться Богу, – и всех непослушных постигнет наказание. Один вид Его и пришествие будет для одних светом, для других – наказанием. Ибо Он не просто приидет, но со славой крепкой. И слава Его не без могущества будет, и могущество не без славы. То есть Он явится как Царь Всемогущий.
2Сол. 1:10. когда Он приидет прославиться во святых Своих
Когда люди, противящиеся ныне Евангелию и превозносящиеся, увидят, что те, которых они мучили, стали участниками бесконечной славы, тогда явно откроется слава Божия. Ибо слава их есть Его слава, так что чем Он прославляет святых, тем и Сам прославляется. Подобно тому, как Его богатство состоит в том, что есть верные, так и слава Его – в том, что есть такие люди, которые будут наслаждаться Его благами.
и явиться дивным в день оный во всех веровавших,
То есть чрез уверовавших. Здесь предлог “во” (εν) вместо «чрез» (δια). Ибо когда людей злосчастных и от всех преследуемых Он удостоит такой славы, тогда обнаружится Его сила. И иначе, когда предстанут посреди судилища те, которые перенесли бесчисленные бедствия, будучи принуждаемы отступить от веры, и все-таки они не отступили, тогда обнаружится слава Божия и их слава.
так как вы поверили нашему свидетельству.2
Дивен, говорит, будет Бог в тот день, потому что «вы поверили нашему свидетельству» и проповеди, то есть потому, что вы уверовали и соделали себя достойными тех благ, которые дарованы будут тогда верным. Хорошо сказал выше: «в день оный», ибо тогда на деле они покажут себя истинно верующими, а теперь многие притворяются верующими. Поэтому и Премудрый говорит: не считай человека счастливым прежде смерти.
2Сол. 1:11. Для сего и молимся всегда за вас, чтобы Бог наш соделал вас достойными звания
Что же, разве они не были званы? Да, были. Но не о том звании говорит апостол; ибо по тому много званных. И не имевший брачных одежд был зван (Мф. 22:25), званы были и пять дев (Мф. 25:11), но ни он, ни они не вошли. Звание здесь апостол разумеет то, которое подтверждается делами и которое собственно и есть звание, как и вера настоящая есть вера деятельная. Поэтому он прибавляет следующее.
и совершил всякое благоволение благости
Такое, говорит, я разумею звание, чтобы «всякое благоволение» Божие, то есть все, что Ему благоугодно, исполнилось в вас, и вы явились такими, какими быть вам желает Бог, ни в чем не имея недостатка. Здесь же апостол и смиряет их гордость, чтобы они не превозносились многими похвалами, показывая этим, что они еще несовершенны.
и дело веры в силе,
Да соделает, говорит, Бог в вас терпение гонений совершенным. Каким образом? “В силе”, то есть усилив вас и укрепив. Ибо терпение есть дело веры, так что кто не имеет терпения, тот не показывает и дела веры.
2Сол. 1:12. Да прославится имя Господа нашего Иисуса Христа в вас, и вы в Нем,
Если будет в вас все сказанное, то еще в этой жизни, говорит апостол, имя Господа прославится в вас. Ибо, когда увидят вас терпящими всякое искушение из любви к Владыке своему, то это в славу Ему будет, то есть то, что Он настолько благ, что рабы готовы умереть за Него, и настолько силен, что укрепляет вас в терпении. Но и вы в Нем прославитесь тем, что настолько верными оказываетесь, что все претерпеваете. Ибо слава раба в том, чтобы быть верным Владыке своему. Еще иначе: страдание за Христа есть слава, потому что оно делает людей более чистыми, всегда готовыми предаться на смерть, показывающими себя выше смерти.
по благодати Бога нашего и Господа Иисуса Христа.
И это, говорит апостол, зависит от Бога, а не от нас; благодать Его есть и то, если, говорит, Господь прославляется в нас, когда мы ничего не предпочитаем Ему, как сладчайшему всего, и то, если мы прославляемся в Нем, когда получаем от Него силу переносить все испытания.
* * *
1 У блж. Феофилакта вместо «Господа нашего Иисуса Христа» читается: «Господа Иисуса»
2 В тексте блж. Феофилакта эти слова поставлены в скобках.
Глава вторая
2Сол. 2:1. Молим вас, братия, о пришествии Господа нашего Иисуса Христа и нашем собрании к Нему,
2Сол. 2:2. не спешить колебаться умом
Не говорит, когда будет воскресение, но что теперь оно не последует, – вот чему он учит; так как были некоторые обманщики, которые говорили, что настало уже время общей кончины и пришествия Господа. К немалому утешению апостол сказал также и то, что верные будут собраны к Нему, чтобы быть вместе с Ним, как и в первом послании он сказал, что достойные тотчас по воскресении будут восхищены к Господу. Что означает слово “молим”? То есть упрашиваем вас, чтобы вы не поколебались и не отклонились от правильного убеждения, какое до сих пор имели.
и смущаться ни от духа,
То есть чрез пророчество. Ибо некоторые, лицемерно объясняя пророчество, обольщали народ, говоря о пришествии уже Господа.
ни от слова,
То есть учением, выражаемым на живом языке (устно).
ни от послания, как бы нами посланного,
Обманщики поддельными посланиями, будто бы посланными Павлом, подтверждали то, что говорили.
будто уже наступает день Христов.
Не ужасайтесь, говорит, что настал день Господа, то есть пришествие Христа.
2Сол. 2:3. Да не обольстит вас никто никак:
Ни как пророк, ни как учитель, ни как от меня пишущий таковое.
ибо день тот не придет, доколе не придет прежде отступление и не откроется человек греха, сын погибели,
Не будет, говорит, пришествия Господа, если не придет отступление, то есть антихрист. Отступлением апостол назвал его, потому что он на самом деле таков: он имеет отклонить многих, даже избранных, если можно. Его же назвал и «человеком греха» потому, что он совершит всякое беззаконие и других натолкнет на беззаконие. И «сыном погибели» назвал, потому что он и сам погибнет. Кто же он такой? Уже ли сатана? Нет, но некий человек, принявший всю его силу.
2Сол. 2:4. противящийся и превозносящийся выше всего, называемого Богом или святынею,
Он не будет приводить людей к идолослужению, напротив, отвергнет всех богов и все предметы почитания их, или идолов, и себя одного объявит богом.
так что в храме Божием сядет он, как Бог,
Не сказано: в Иерусалимском собственно храме, а просто: “в храме”, во всяком храме Божием.
выдавая себя за Бога.
Не сказал апостол, что он будет называть себя богом, но что он будет стараться показать себя богом. Ибо он совершит великие дела и покажет знамения к соблазну всех.
2Сол. 2:5. Не помните ли, что я, еще находясь у вас, говорил вам это?
Отсюда ясно, что апостол передавал фессалоникийцам великие тайны и не письменно. Видишь ли, что необходимо постоянно говорить об одном и том же, с настойчивостью повторять одни и те же слова. Вот они слышали апостола, говорящего об этом, когда он был у них, и, однако, опять имели нужду в подтверждении. Ничего, говорит, необыкновенного я не говорю, но то же, что и всегда говорил. Апостол несколько пристыжает фессалоникийцев, говоря: «не помните ли?» Так ли скоро вы забыли?
2Сол. 2:6. И ныне вы знаете, что не допускает открыться ему в свое время.
То, что «не допускает» означает препятствие, – то, что мешает. Что же это такое? Одни утверждают, что это благодать Святого Духа; другие – римское государство, с последними согласен и святой Иоанн Златоуст. Ибо, пока оно не разрушится, антихрист не будет иметь возможности делать, что ему угодно. Поэтому Павел и сказал прикровенно: он не хотел навлечь на себя напрасной вражды и бесполезной опасности. Ибо, если бы он сказал, что в непродолжительном времени разрушится римское государство, то его немедленно стерли бы с лица земли, как возмутителя, а вместе с ним и всех верующих, которые обрадовались бы разрушению такого государства. Что апостол говорит не о благодати Святого Духа, – это ясно. Во-первых, он не сказал бы тогда прикровенно, но сказал бы определенно, потому что и ныне удерживает антихриста благодать Святого Духа, то есть благодатные дары. Затем, если бы антихрист должен был явиться тогда, когда оскудеют чрезвычайные дарования, то он уже явился бы, потому что они давно оскудели. Заметь, не сказал также и того, что это скоро будет, но говорит: «открыться ему в свое время». Опять время оставил неизвестным.
2Сол. 2:7. Ибо тайна беззакония уже в действии,
Так называет апостол Нерона, который был прообразом антихриста. Он был также человек беззаконный и хотел, чтобы его называли богом. Хорошо сказал он: “тайна”. Ибо, говорит, Нерон не так явно и бесстыдно восставал против всякого бога, как тот восстанет. То, что говорит апостол, имеет такой смысл: прежде чем настанет время антихриста, нашелся другой человек, немногим уступающий ему. Что же удивительного, если уже есть антихрист? Прикровенно апостол сказал о Нероне не из рабского страха, но чтобы и нас научить не навлекать на себя излишней ненависти, когда ничто к этому не принуждает.
Только не совершится до тех пор, пока не будет взят от среды удерживающий теперь.
2Сол. 2:8. И тогда откроется беззаконник,
То есть когда будет взято от среды римское государство, тогда он придет. Потому что до тех пор, пока будут бояться этого государства, никто скоро не подчинится антихристу. Когда же оно будет разрушено, тогда водворится безначалие и он будет стремиться похитить человеческую и божескую власть. Подобно тому, как прежде этого государства разрушены были царства, именно: мидийское – вавилонянами, вавилонское – персами, персидское – македонянами, македонское – римлянами; так это последнее разрушено будет антихристом. И это с большей ясностью передает нам Даниил (Дан. 2:37-43). Под выражением «удерживающий» (κατέχων) некоторые понимали идолослужение. Когда, говорят, прекратится удерживающее заблуждение, уничтожится идолослужение, тогда и явится антихрист, как некогда сказал Господь: «проповедано будет сие Евангелие Царствия во свидетельство всем народам, и тогда придет конец» (Мф. 24:14). Другие словом удерживающий называют определение Божие. Когда, говорят, исполнится Божие определение, удерживающее ныне пришествие антихриста, и настанет определенное ему время, тогда он и откроется. А некоторые, как сказано уже, утверждали, что Дух Святый удерживает антихриста. Когда Он, вследствие людских беззаконий, взят будет от среды, удалится, тогда беззаконник будет иметь свободное место, чтобы обнаружить себя. И во власть свою, говорит апостол, он получил тайну беззакония. Ибо и ересеначальники Симон и Николай делали дела антихриста, и все последователи их – Маркион и Монтан, который назвал себя даже утешителем, и Манес и другие. Но ты следуй толкованию святого Иоанна, как более истинному.
которого Господь Иисус убьет духом уст Своих и истребит явлением пришествия Своего
Тотчас же и утешает: «Господь убьет его». Ибо подобно тому, как огонь, еще до появления своего, издали приводит в оцепенение и уничтожает малых животных, так и Христос одним повелением, или дуновением, исполненным Святого Духа, умертвит его, и одним пришествием Своим “истребит”, то есть совершенно уничтожит его. Ибо явившись только, Он положит конец обольщению.
2Сол. 2:9. того, которого пришествие, по действию сатаны,
Апостол учит нас, кто таков антихрист, именно: он человек, имеющий в себе сатану, который будет действовать чрез него.
будет со всякою силою и знамениями и чудесами ложными,
То есть он обнаружит всю свою силу, но ничего не будет иметь истинного, напротив все обманчивое. «С чудесами ложными», то есть поддельными или вводящими в обман тех, кто обращает на него внимание. Павел предрекает это, чтобы не прельстились живущие в то время.
2Сол. 2:10. и со всяким неправедным обольщением погибающих
Он будет страшен повсюду своею властью, потому что все будет делать с жестокостью, чтобы прельстить людей и причинить им зло, разрушая их спасение. Но чтобы кто не пришел в недоумение, говоря: для чего Бог попустил придти ему, когда люди должны потерпеть столько вреда? апостол отвечает: не бойся! Он возобладает над погибающими, которые, хотя бы он и не пришел, остались бы неверующими.
за то, что они не приняли любви истины для своего спасения.
Любовью истины он называет Христа, ибо Он был и то и другое, и приходил ради того и другого: по любви к людям и чтобы открыть истину. Апостол намекает на то, что больше всего обольститель будет иметь силы среди иудеев, ибо они не приняли Христа, не уверовали в Него. Об этом и Христос говорит им: «Я пришел во имя Отца Моего, и не принимаете Меня, а если иной придет во имя свое, его примете» (Ін. 5:43).
2Сол. 2:11. И за сие пошлет им Бог действие заблуждения, так что они будут верить лжи,
“Пошлет”, вместо: попустит ему прийти. Смотри, сначала они отвергли истину, и тогда оставили Бога, и ложь овладела ими. «Действием заблуждения» апостол называет дела антихриста, которые он делает для того, чтобы обольстить, или так он назвал и самого его, действующего по побуждению сатаны, чтобы прельстить многих.
2Сол. 2:12. да будут осуждены все, не веровавшие истине, но возлюбившие неправду.
Не сказал: да получат наказание (ибо, если бы и не пришел антихрист, неверующие должны были быть наказаны); но говорит: да будут осуждены, чтобы им быть безответными. Скажут ли они, что мы потому не уверовали во Христа, что Богом его проповедали ученики, а мы слышали, что один Бог, от Которого все? В таком случае как вы поверили антихристу, который выдает себя за бога? Христос все относил к Отцу, а этот наоборот. Но скажут: мы видели знамения. И Христом совершено было много великих чудес. Кроме того, о Христе пророки предсказывали, что Он – Спаситель, а тот – сын беззакония и погибели. Потому-то они и будут осуждены, что, оставивши истину, они благоволили, то есть им понравилась и они охотно отдались “неправде”, то есть обольстителю, употребляющему всякую несправедливость против людей, который сам есть воплощенная неправда.
2Сол. 2:13. Мы же всегда должны благодарить Бога за вас, возлюбленные Господом братия,
Так как апостол сказал нечто страшное, могущее смутить нетвердую душу; то теперь успокаивает сердца, научая, что все это страшно для других, погибающих, для которых и определено. О вас же мы Бога благодарить должны, – за то, что Он избрал вас и возлюбил. Если же мы благодарим за вас, то гораздо более должны делать это вы за себя самих.
что Бог от начала, через освящение Духа и веру истине, избрал вас ко спасению,
Потому мы благодарим, что Бог избрал вас Себе и предопределил ко спасению, по предуведению, что вы достойны. Каким образом? «Через освящение Духа», то есть спас, освятив Духом. Потом, чтобы кто не сказал: так что же? Мы ничего не привнесли? апостол прибавил: «и веру истине», то есть освятил нас, привнесших веру истине, то есть вещам истинным. Ибо не какой-нибудь лжи поверили, но самой истине. Кроме того, он вспомнил о вере, следующей за тем, так как и после освящения мы имеем в ней великую нужду, чтобы нам не совратиться.
2Сол. 2:14. к которому и призвал вас благовествованием нашим, для достижения славы Господа нашего Иисуса Христа.
Чтобы, услышав о вере, они не превознеслись, как и сами привнесшие нечто, дает разуметь, что и это от Бога. «К которому и призвал», говорит. Для чего? чтобы спастись освящением и верой, так что, хотя вы уверовали, но это есть благодать Призвавшего. Ибо если бы Он не призвал вас благовествованием нашим, то как бы вы услышали? Немаловажно и то, если Христос ваше спасение признает Своею славой. Ибо слава Человеколюбца в том, чтобы много было спасающихся. И кто не поревнует о славе Его, то есть о своем спасении?
2Сол. 2:15. Итак, братия, стойте и держите предания, которым вы научены или словом или посланием нашим.
Отсюда ясно, что многое и без писем, чрез слово, то есть живым языком, а не только чрез послания апостолы передавали. Между тем и то, и другое равно достоверно. Поэтому мы должны признавать достоверным и церковное Предание. Есть Предание, больше и не ищи ничего. Здесь апостол показывает также, что много колеблющихся в вере.
2Сол. 2:16. Сам же Господь наш Иисус Христос и Бог и Отец наш, возлюбивший нас и давший утешение вечное и надежду благую во благодати,
2Сол. 2:17. да утешит ваши сердца и да утвердит вас во всяком слове и деле благом.
За увещанием следует молитва, ибо в этом поистине состоит помощь другим. Как бы так говорит апостол: я сказал: стойте; но все от Бога. Где же те, которые унижают Сына, потому что в крещении Он называется после Отца? Вот, здесь напротив: прежде апостол назвал Сына. “Давший”, говорит, «утешение вечное». Какое это утешение? Надежду, говорит, на будущее. Она – надежда на будущие блага – поддерживает наши сердца, колеблющиеся в искушениях. Дал ее нам Бог не по заслугам, а по благодати. Это апостол сказал, чтобы смирить их высокомерие. Видишь ли, как путем молитвы он одобряет их сердца, представляя ручательство и знамение промышления Божия о них. Ибо, если нисколько не трудящимся Он даровал утешение, то тем более дарует трудящимся за веру. Таким образом, будьте в полной надежде. “Да утешит”, говорит, «ваши сердца и да утвердит вас во всяком слове и деле благом», то есть посредством всякого доброго дела и слова. Ибо утешение христианина состоит в том, чтобы делать что-либо полезное и угодное Богу. Или: да утвердит вас в правых догматах и добрых делах, что бы ни случилось. Таково утешение. Утвержденный в вере и жизни, как бы ни страдал, переносит все мужественно и не совращается; ибо сохранение правых догматов удостоверяет его в получении будущих благ; а добрая жизнь радует тем, что он страждет не как злодей, а как слуга Божий.
Глава третья
2Сол. 3:1. Итак молитесь за нас, братия, чтобы слово Господне распространялось и прославлялось, как и у вас,
Сам прежде молился о них, чтобы им утвердиться в вере, теперь просит их молиться за него, не о том просит, чтобы он не подвергался опасностям (ибо он на это обрек себя), но о том, «чтобы слово Господне распространялось и прославлялось». Здесь просьба соединена с похвалой: “как”, говорит, “и у вас”, чтобы и все также покорились ему, как и вы. Так апостол ничего не просит собственно себе, но всего Божиего.
2Сол. 3:2. и чтобы нам избавиться от беспорядочных и лукавых людей, ибо не во всех вера.
Апостол говорит о тех, которые возражали против его проповеди и враждовали против догматов веры, каков был Александр медник.3 На это он намекнул, сказав: «ибо не во всех вера», то есть не все веруют, но достойные. Подобно тому, как если бы кто-нибудь сказал, что не все удостаиваются служить в царском воинстве, но только годные для этого. Он в то же время и ободряет их, представляя в них столько дерзновения пред Богом, что молитва их может споспешествовать успеху проповеди самого учителя их. Незаметно дает разуметь и о причиненных ему опасностях со стороны тех, которые противились слову. И то имеет для них немалое утешение, что Павел, будучи столь высок, все еще боролся с опасностями.
2Сол. 3:3. Но верен Господь, Который утвердит вас и сохранит от лукавого.
Выше сказал: «избрал вас» Бог «во спасение», вместо: избрал для Себя. Итак, верен, то есть истинен Бог, и несомненно совершит то, что начал; и утвердит вас, как мы молились, так что вы уже не поколеблетесь, и сохранит, так что сатана не одолеет вас.
2Сол. 3:4. Мы уверены о вас в Господе, что вы исполняете и будете исполнять то, что мы вам повелеваем.
После того как апостол помолился за фессалоникийцев и сказал: Бог верен и, конечно, совершит начатое в вас дело спасения, но чтобы вы не подумали, что все зависит только от Бога, и потому не предались лености, вот теперь требует содействия и с их стороны, как бы так говоря: Бог верен и несомненно исполнит дело Свое, но при условии, что и вы будете трудиться. Заметь мудрость апостола. Он не сказал просто: «уверены о вас», но “в Господе”, то есть мы веруем человеколюбию Божию, что оно исполнит вас силой, чтобы показать им, что все зависит от Бога. И не просто сказал: «уверены в Господе», но: “о вас”, и: «исполняете и будете исполнять», дабы они, все относя к Богу, не стали ленивыми. Должно все возлагать на Бога, но так, чтобы и самим действовать. Не удовольствовался сказать: «исполняете», но прибавил: «будете исполнять», показывая, что мы должны до последнего издыхания ревновать о добродетели.
2Сол. 3:5. Господь же да управит сердца ваши в любовь Божию и в терпение Христово.
Опять молится за них, показывая свое попечение о них. Так как он намеревался укорять некоторых из них, то наперед умащает сердца их, чтобы показать, что он делает им наказ тот от многой любви. И так сказал: «Господь да управит сердца ваши», то есть сделает то, чтобы они пошли по правильному пути и не уклонялись с него. Ибо многое уклоняет от правого пути любви: и лихоимство, и тщеславие, и скорби, и искушения. Это и многое другое не дает нам идти к любви Божией и полюбить Его, как должно. Слова же «в терпение Христово» или так понимай: чтобы нам терпеть, как Он терпел, или так: чтобы мы с терпением ожидали Христа и не отчаивались, но твердо веровали, что Он исполнит, что обетовал. Сказав о терпении, апостол намекнул на скорби. Сочетал же с любовью и терпение потому, что любить Бога и значит – все терпеть за Него, без ропота, благодушно. Под “Господом” разумей здесь “Духа”, как заметил Василий Великий.
2Сол. 3:6. Завещеваем же вам, братия, именем Господа нашего Иисуса Христа,
Часто мы говорили, что завещанием Павел называет более строгое наставление. Так и в настоящем случае, делая более строгое наставление, он говорит: не мы повелеваем, но Христос. Ибо что я говорю, то Он говорит. А Он нигде не заповедал предаваться бездеятельности.
удаляться от всякого брата, поступающего бесчинно,
То есть удаляться от всякого, кто живет бесчинно, то есть без дела, хотя бы то был богатый, или бедный, или святой. Ибо те, которые отказываются от полезных занятий, обыкновенно скоро впадают в празднословие и равнодушие. А это и есть бесчиние. Каким образом? Таким: кто ничего не делает, тот выходит из порядка (чина), положенного учителем. Поэтому апостол прибавляет следующее.
а не по преданию, которое приняли от нас,
Предание, которое я передал вам в своих поступках, сделавшись для вас образцом, ибо собственно это есть предание.
2Сол. 3:7. ибо вы сами знаете, как должны вы подражать нам; ибо мы не бесчинствовали у вас,
2Сол. 3:8. ни у кого не ели хлеба даром,
Мы не бесчинствовали, то есть не оставались в праздности. Бесчинием здесь апостол называет ничего не делание, как и выше. Ибо Бог положил быть человеку в труде, и для этого снабдил его пригодными к тому членами; так что кто остается праздным, тот выступает из чина Божия. Заметь, что апостол назвал даровой пищей то, что получает от них содержание. Но оно не было даровым, потому что он проповедовал. А трудящийся достоин своего пропитания.
но занимались трудом и работою ночь и день,
Обрати внимание на усиление речи. Если наученные нами чему-либо не почитают нас ради Бога, то мы негодуем, как будто получили самую сильную обиду.
чтобы не обременить кого из вас, –
Особенно тяжело брать от слушателей. В настоящем случае об этом и говорит апостол, потому что фессалоникийцы были бедны.
2Сол. 3:9. не потому, чтобы мы не имели власти, но чтобы себя самих дать вам в образец для подражания нам.
Апостол имел право не трудиться, так как был занят более важным делом, проповедью, и питаться на средства своих учеников; однако по доброте своей он трудился и кормил себя и находящихся с ним, чтобы научить этому и своих учеников.
2Сол. 3:10. Ибо когда мы были у вас, то завещевали вам сие: если кто не хочет трудиться, тот и не ешь.
“У вас” (προς υμάς) вместо: «с вами» (μετ υμών). В первом послании апостол рассуждает об этом снисходительно, здесь же строже. Ибо если он сам трудился днем и ночью, хотя и не имел никакой нужды, то тем более другие должны были так поступать.
2Сол. 3:11. Но слышим, что некоторые у вас поступают бесчинно, ничего не делают, а суетятся.
Поскольку ум наш находится в постоянном движении, поэтому, когда мы не занимаем его делами благопотребными, он предается делам непотребным, как и выше сказано, начинает заниматься разведыванием, как живут другие, а отсюда переходит в пересуды, празднословие и пустословие. Итак, следует трудиться, работая своими руками. Тому и милостыни просить не должно, кто, имея силы работать, предается праздности. Скажешь: я молюсь и пощусь. Но это не есть дело рук. Можешь и при этом иметь ручную работу. И если ты об этом нерадишь, то подлежишь суду, как празднолюбец. Скажут: как же того, кто учит, не приневоливают работать? У него есть работа важнейшая и труднейшая, которая не даст ему заняться ручными работами. На тебе же, лице частном, не лежит ничего такого, и ты грешишь, нерадя о труде.
2Сол. 3:12. Таковых увещеваем и убеждаем Господом нашим Иисусом Христом,
Поскольку выразился более строго, сказав: «увещеваем», то опять с большей снисходительностью обращается к ним и говорит: “убеждаем”. Но чрез это увещание делается еще более веским и строгим.
чтобы они, работая в безмолвии, ели свой хлеб.
Двух вещей требует от них: как от бесчинных – чтобы безмолвствовали, как от праздных – чтобы работали, ели свой хлеб, а не чужой. Ибо им не должно обращать взоры на чужие руки.
2Сол. 3:13. Вы же, братия, не унывайте, делая добро.
Смотри, как скоро смягчилось отеческое сердце, – тотчас же и сжалился над ними. Удаляйтесь, говорит, от них и отделяйтесь, но, однако, не допускайте умирать с голода. Итак, что же из этого выйдет? Неужели кто, будучи уверен, что я его накормлю, останется праздным? Тебе достаточно удаляться от него и не придавать ему смелости, делая вид, что ты гневаешься на него. Хотя кто из них и после этого не исправится, но ты все же не унывай, делая добро.
2Сол. 3:14. Если же кто не послушает слова нашего4 в сем послании, того имейте на замечании
Некоторые прочитали: «слова нашего» (λόγω ημών), с буквой ή, почему и поняли так: если кто не послушает слова моего, Павлова, как бы сказанного чрез это послание, того имейте на замечании и обращайтесь с ним, как с отлученным. Святой же Иоанн прочитал: “вашего” (υμών) и дал нам понять это место так: если кто не послушает нас, говорящих к нему то, чему вы научились чрез это мое послание.
и не сообщайтесь с ним, чтобы устыдить его.
Видишь ли, какая польза от того, что он будет отлучен? Это именно посрамление. Ибо если и просто брать – стыдно, то тем более, если они будут давать ему после отлучения. Великим наказанием считалось в древности отлучение, но ныне не считается таковым. Ибо если нужно было чуждаться человека просто ничего не делающего, то насколько более – других.
2Сол. 3:15. Но не считайте его за врага, а вразумляйте, как брата.
Как выше, сказав: не трудящийся пусть не ест, апостол убоялся, чтобы таковые вовсе не погибли с голоду, и потому прибавил: «вы же, братия, не унывайте, делая добро», так теперь, сказав: «не сообщайтесь с ним», он убоялся, как бы это совсем не отделило его от братства, как отчаявшегося в себе. Поэтому и прибавил: «но не считайте его за врага, а вразумляйте, как брата». И после подаяния заповедует вразумлять его, а не оскорблять, чтобы он мог получить благодеяние как для тела, так и для души. Кто вразумляет брата, тот не обнаруживает явно своей обиды, напротив, делает это наедине и со снисхождением. Будем, говорит, скорбеть не о том, что даем милостыню ничего не делающему, но о том, что он нарушает закон Божий, и посочувствуем ему, как больному. Пусть выслушают это те, которые не только не подают, но и оскорбляют нищего и бросают в него камнями. Ради тебя он беден, чтобы ты мог исцелить свои раны любовью к нему, а ты отгоняешь того, который переносит ради тебя нищету. Какая это бесчувственность!
2Сол. 3:16. Сам же Господь мира да даст вам мир всегда во всем.
Всюду он запечатлевает свои увещания молитвой, налагая молитвы, как некие печати и знаки на том, что отложено в сокровищницу для хранения. Таким образом и здесь, так как, вероятно, у фессалоникийцев происходили распри вследствие таких случаев, когда одни – удаляемые – становились более ожесточенными, другие – состоятельные – уже не подавали таким людям с полной готовностью: справедливо апостол молится, чтобы мир “всегда” был между ними. Ибо о том они должны заботиться, чтобы всегда сохранять мир. И притом “во всем”, чтобы ниоткуда не иметь повода к раздору, ни от слов, ни от образа действий. Ибо таким образом, говорит, вы без труда и непослушных сделаете лучшими. Ничто так не способствует к исправлению того, что мы желаем исправить, как мирное, безмятежное обращение, и вразумление без гнева.
Господь со всеми вами!
Это и Господь обещал: «и се, Я с вами во все дни до скончания века» (Мф. 28:20). Если, говорит, Он будет со всеми вами, то есть и с теми, коих надлежит исправлять, и с теми, кои исправлены, то все будет во благо. Не хотящих трудиться Он уврачует, а любящих труд утвердит в трудолюбии.
2Сол. 3:17. Приветствие моею рукою, Павловою,
Приветствием он называет молитву, показывая этим, что и когда нужно было приветствовать; это дело совершалось с духовной пользой и молитвой, а не было простым знаком дружбы.
что служит знаком во всяком послании,
Чтобы не составлялись послания от моего имени какими-либо обманщиками (а это, как мы вначале сказали, делали многие), я, говорит, собственноручно пишу приветствие. «Во всяком послании», которое к вам ли, может быть, будет послано, или во всяком, к кому бы то ни было, послании.
пишу я так:
2Сол. 3:18. благодать Господа нашего Иисуса Христа со всеми вами. Аминь.
Апостол и начал с благодати, и теперь снова благодатью заканчивает послание, с обеих сторон как бы ограждая сказанное великими стенами, полагая твердое основание и присовокупляя незыблемый конец. Ибо если пребудет с вами благодать, нас спасающая, то уврачует все наши немощи; потому что такова сила благодати. А она с вами пребудет, если вы не отгоните. Благодать обитает в душах благоумных, исполненных простой веры и братолюбия. Да даруется и нам иметь такие души, чтобы являть братолюбие, вразумлять случайно заблуждающихся, как братьев, и всякими способами совершать в мире их исправление, быть всюду охраняемыми благодатью Господа нашего Иисуса Христа, принявшего нас в число верующих и приведшего ко Отцу во Святом Духе. Ему подобает всякая слава, честь и поклонение, ныне и присно и во веки веков. Аминь.
* * *
3 См. послания к Тимофею.
4 У блж. Феофилакта: “вашего” (υμών)
