Священномученик Олександр Гнєвушев пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 15-й день / травня на 21-й день – Собор Симбірських святих

Священномученик Олександр народився 23 вересня 1889 року в селі Руська Цільна Симбірського повіту Симбірської губернії в сім’ї священника Федора Васильовича та його дружини Клавдії Миколаївни Гнєвушевих. У 1912 році Олександр закінчив Симбірську духовну семінарію, і в 1913 році його було призначено псаломщиком до храму в селі Руська Цільна.

9 березня 1914 року він був висвячений на священника до храму на честь Різдва Христового в селі Алейкіно Симбірського повіту, призначений завідувачем і законовчителем церковнопарафіяльної школи в селі та земської школи в сусідньому селі. У 1921 році отця Олександра направили служити до Михайло-Архангельського храму в село Комарівка, у 1923 році – до села Шумівка Симбірського повіту, а в 1925 році – до села Бряндіно Мелекеського району.

У 1929 році по всій країні почалося закриття владою церков і зняття дзвонів. У січні 1930 року місцева влада й активісти-безбожники почали кампанію зі зняття з храму дзвонів і в селі Бряндіно. Маючи намір під час кампанії домогтися закриття храму, влада зажадала від священника сплати податків. Оскільки отець Олександр заплатити не зміг, йому було пред’явлено звинувачення в несплаті податків, і 9 січня 1930 року до нього в будинок прийшов член сільради з понятими для опису майна.

13 січня отець Олександр відслужив всенічну і виголосив проповідь, яку влада згодом витлумачила як антирадянську. На ранок, відслуживши Літургію, священник вийшов з хрестом на амвон і звернувся до парафіян зі словом; він сказав, що, можливо, це останні служби, оскільки днями церкву можуть відібрати для колгоспних потреб; він закликав парафіян старанніше молитися, щоб Господь позбавив від нападок безбожників.

Парафіяни заплакали; бачачи їхні переживання, розплакався і священник і, поклавши хрест на аналой, пішов до вівтаря, а хор у цей час заспівав кондак, який співають у дні Великого посту: “Душе моя, душе моя, востани, что спиши? Конец приближается…”

15 січня відбулися загальні збори жителів села, на яких обговорювали питання про зняття дзвонів; загалом були присутні близько трьохсот осіб. Присутні, крім групи активістів-безбожників, були налаштовані категорично проти знищення дзвонів, і безбожникам не вдалося домогтися зміни їхнього настрою.

Наступного дня, припускаючи, що відбудеться насильницьке зняття дзвонів і закриття храму, до храму зібралося близько п’ятисот парафіян, щоб перешкодити безбожникам у здійсненні їхніх намірів. На дзвіницю за попередньою змовою з матерями залізли підлітки і вдарили в набат. До натовпу наблизилися сільські активісти, але після того, як з натовпу посипалися погрози, вони розбіглися. Кілька днів віряни чергували біля храму, але влада більше не робила спроб його захопити.

На початку лютого отець Олександр поїхав провідати родичів у Симбірську, а в цей час співробітники ОДПУ заарештували деяких учасників захисту храму. 15 лютого було складено обвинувальний висновок. Слідчі писали: “З перших чисел січня 1930 року місцевими сільськими громадськими організаціями проводилася агітаційна кампанія за зняття дзвонів із церкви. На противагу цій кампанії священник місцевої церкви Гнєвушев… використовуючи релігійні забобони мас, повів посилену антирадянську агітацію серед вірян проти заходів, що проводяться, поширюючи провокаційні чутки про те, що церкву віддадуть у колгосп. Під час виконання релігійної служби порушував устави церкви з метою впливу на почуття вірян, запровадив виконання зворушливих великопісних віршів, які у звичайний час не застосовуються…

Після урочистої проповіді антирадянського змісту Гнєвушев зі сльозами на очах пішов у вівтар, і в цей час на кліросі заспівали зворушливий великопісний вірш: «Душе, що спиш, кінець наближається…» Присутні в церкві, осіб до двохсот вірян, усі плакали…

Унаслідок антирадянської діяльності Гнєвушева і його однодумців… 16 січня 1930 року вранці до церкви зібрався натовп чоловік чотириста-п’ятсот, який намагався вчинити розправу над представником місцевої влади та активістами-бідняками, що намагалися закликати натовп до порядку й роз’яснити їм, що церкву ніхто не збирається відбирати…”

Повернувшись із Симбірська, отець Олександр вирушив у ліс на заготівлю дров. У цей час слідство над заарештованими було закінчено, а священника спочатку оголосили в розшук, як такого, що нібито переховується, а після повернення додому 22 лютого одразу ж допитали й наступного дня заарештували. На запитання, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, він відповів, що не визнає.

28 лютого священника було знову допитано. Оскільки співробітники ОДПУ звинувачували його в контрреволюційній проповіді та в тому, що він спеціально змусив співати на кліросі кондак великопісного богослужіння, отець Олександр відповів, що “в церкві віряни дійсно плакали. Чим був викликаний такий настрій вірян – не знаю. Я, коли вийшов із вівтаря з хрестом, побачив, що плачуть і жінки, і чоловіки; я теж розплакався, поклав хрест на аналой, а сам пішов до вівтаря, у цей час на лівому кліросі заспівали кондак “Душе моя, душе моя…”, який справді співають тільки у Великий піст; я знав, що це суперечить церковному уставу, але не хотів втручатися в цю справу”. Священник, бажаючи виправдатися, сказав, що знав, що всюди знімають з церков дзвони, але не став втручатися в цю справу, не почуваючись достатньо авторитетним; також, можливо, ненормальним явищем було таке скупчення людей біля храму, але втручатися в цю справу він побоявся.

15 квітня 1930 року трійка при повноважному представництві ОДПУ засудила отця Олександра до розстрілу. Священника Олександра Гнєвушева було розстріляно 28 квітня 1930 року, про що було складено відповідний акт: “Труп розстріляного Гнєвушева закопано на кладовищах за містом Ульянівськом, поблизу Стрижевого яру, на належній глибині”.